КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ:

Види соціально-економічних прогнозів: характеристика і приклади. Задача.
Завдання

ЗМІСТ:

ВИДИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОГНОЗІВ: ХАРАКТЕРИСТИКА І ПРИКЛАДИ.

ЗАДАЧА

ВИХІДНІ ДАНІ

Оплата праці

найманих

працівників Податки за вирахуванням субсидій, млн. грн. од.

Валовий прибуток, змішаний дохід, % від ВВП Споживання основного
капіталу

прогноз факт прогноз факт прогноз факт Прогноз Факт

3,4 3,4 0,5 0,5 65 60 0,15 0,2

ЗАВДАННЯ З МОДЕЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМНОЇ СИТУАЦІЇ.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

2

ВИДИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОГНОЗІВ: ХАРАКТЕРИСТИКА І ПРИКЛАДИ.

За стратегічними цілями соціально-економічного розвитку України
у середньо- та довгостроковій перспективі передбачається: 

суттєве підвищення якості та ефективності економічного зростання на базі
підтримки високих темпів технологічного оновлення;

досягнення відчутного ефекту від структурно-технологічної модернізації
економіки та інноваційного інвестування;

забезпечення зростання ВВП за темпами, наближеними до його двократного
збільшення і досягнення рівня 1990 р. наприкінці періоду;

динамічне підвищення рівня і якості життєвих стандартів населення;

активна інтеграція України у світогосподарську систему з дотриманням
вимог економічної безпеки;

інституційна підтримка та реалізація конкурентних переваг України на
міжнародній арені;

скорочення розриву в економічному розвитку між Україною і розвиненими
країнами.

За прогнозно-аналітичними сценарними оцінюється
інвестиційно-інтенсивна з підвищенням конкурентоспроможності країни
макроекономічна ситуація розвитку подій. Період 2007 – 2015 рр. має
стати важливим етапом прискорення економічного та соціального розвитку
України шляхом здійснення прогресивного характеру структурних
перетворень в економіці, поглиблення її зовнішньої інтегрованості та
значного поліпшення діяльності ринкових інститутів. Створення умов для
ефективного і динамічного економічного зростання, що базується на
інвестиціях, які забезпечують структурно-технологічну модернізацію
вітчизняної економіки та стабільне підвищення добробуту громадян
України, стає головною стратегічною метою макроекономічної політики
держави в середньо- та довгостроковій перспективі.

Прогнозні передумови та обсяги інноваційної діяльності

Перспективний розвиток інноваційної діяльності в країні
залежатиме від позитивних змін в тенденціях темпів зростання рівня
інноваційності продукції відповідно до обсягів реалізації
науково-технологічних пріоритетів, особливо тих, що відповідають
концепціям прогресивних напрямків науково-технічного розвитку розвинених
країн світу. Такий характер інноваційного розвитку є важливою
передумовою нарощування темпів економічного зростання країни, якщо
враховувати, що в країнах з

3

високим технологічним розвитком економічна динаміка та
конкурентоспроможність обумовлюється головним чином науково-технічними
зрушеннями у виробництві.

Дотепер активізація динаміки макроекономічних показників
вітчизняної економіки в тому числі і позитивних фінансових результатів
відбувається не за рахунок науково-технологічного фактору, який,
наприклад, в 2005 р складав за оцінкою лише близько 1%, що пов’язано з
низькою ефективністю традиційних технологій, а також недостатньою
масштабністю впровадження пріоритетів науки і техніки.

Зміст і темпи інноваційної діяльності в довгостроковому періоді
мають забезпечити створення та розвиток інноваційної моделі економіки в
країні. В зв’язку з цим передбачається поступова трансформація до
можливої моделі розвитку економіки з високими темпами інноваційної
діяльності та закріпленням стабільних темпів економічного зростання із
нарощуванням впливу на економічну активність пріоритетних напрямків
розвитку науки і техніки, впровадженням відповідних розробок, якими
завершувались їх результати у 2000 – 2006 р.

До таких пріоритетних напрямків належать визнані світовою наукою та
підприємництвом як найбільш актуальні та ефективні:

1. ресурсозберігаючі технології;

2. інформаційні технології;

3. біотехнології;

4. авіакосмічні технології;

5. створення нових конкурентоспроможних матеріалів та видів продукції, в
тому числі комп’ютерної, автоматизованої техніки, робототехніки, та
інших видів інноваційної продукції.

Пріоритетні розробки за цими напрямками концентруються в концепціях
стратегічних пріоритетних напрямках наукової та інноваційної діяльності,
передбачених державним законодавством на період 2003 – 2013 рр., а також
відповідають змісту зарубіжних, зокрема європейських рамкових програм.

Розширення масштабів впровадження інновацій в економіку залежатиме від
максимально можливого використання позабюджетних джерел фінансування
поряд з власними коштами підприємств та зростанням попиту на
науково-технічні досягнення. Джерелом збільшення обсягу коштів, усунення
їх дефіциту має бути зростання ролі банківських кредитів у розвиток
інноваційної діяльності,  як за дольовою участю їх в загальних обсягах
фінансування інновацій, так і за збільшенням обсягів кредитування в

4

зв’язку із очікуваним зниженням ставки рефінансування.

Вже в 2002-2004 рр. виявилась тенденція щодо підвищення питомої ваги 
використання кредитних коштів для розвитку інноваційної діяльності, але
нажаль ще достатньо повільно зростає обсяг залучення коштів іноземних
інвесторів, що можуть слугувати суттєвим додатковим джерелом
забезпечення фінансовими ресурсами широкомасштабного впровадження
інновацій.

У зв’язку з цим за досвідом зарубіжних країн можливим є збільшення
обсягу фінансування інноваційної діяльності в 5 – 7 разів до кінця 2015
р. порівняно до обсягу фінансування науково-технічних розробок.

У зв’язку  із органічною залежністю технологічного переозброєння всіх
видів економічної діяльності від динаміки машинобудування, має
здійснюватись нарощування його розвитку майже вдвічі більшими темпами,
ніж зростання промислового виробництва, а частка машинобудування у
загальній галузевій структурі промисловості доведена до 35 – 40%.

Не менш важливими в світлі перспективного розвитку економіки
стануть проблеми енергопостачання, пошуки ефективних енергоносіїв та їх
економного споживання, формування структури енергогенеруючих
потужностей, підвищення безпеки і надійності роботи електричних станцій,
особливо атомних. З метою зменшення дефіцитності ресурсів важливим стане
розширення масштабів використання альтернативних джерел енергії
(нетрадиційних та відновлюваних джерел) – енергії вітру, сонця,
термальних вод та інших. За комплексною державною програмою
енергозабезпечення це дасть змогу зменшити енергоємність продукції та
довести її до рівня США (0,55 — 0,6 к. г. умовного палива/дол. США).

Перехід України у світовий інформаційний простір потребуватиме
створення високоефективної системи телекомунікації, впровадження нових
методів передачі та обробки інформації, автоматизований пошук, збір,
накопичення, зберігання і розповсюдження її з єдиною системою обліку
електронних інформаційних ресурсів.

Передумовою ефективної роботи багатьох галузей економіки має бути
створення нових речовин і матеріалів з використанням нанотехнології їх
виготовлення та широким застосуванням у виробництві з віддачею вкладених
коштів до 2,0 – 2,5 гривни на одну гривню.

За цих передумов можливим має бути поступове поетапне збільшення обсягу
фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності в країні.
Зокрема в період 2007 – 2010 pp. з високою динамікою економічного
розвитку країни і збільшенням витрат на інноваційну діяльність до 50-70

5

млрд. грн. реальним є доведення витрат на науково-технічні розробки до
рівня 1,7 – 2,2% ВВП, за яким за досвідом розвинених країн світу може
бути відчутним вплив цього фактору на економіку країни, тобто понад 5 –
6 млрд. грн. на рік. За період з 2010 по 2015 р. зі сприятливими для
технологічних проривів умовами на основі подальшого зростання економіки
країни та удосконалення інвестиційної політики, що забезпечить
збільшення вкладень в оновлення технології та удосконалення структури
джерел фінансування науково-інноваційної діяльності, питома вага витрат
на науку у ВВП може бути доведена до 2,5%, а загальних витрат на
інноваційну діяльність до 50 – 70 млд.грн.

Зазначені передумови покладені в основу розрахунків варіантів витрат на
науково-інноваційну діяльність, які можуть бути використані як
орієнтовні обсяги науково-технічних робіт.

Базовий варіант пов’язаний з досягненням рівня фінансування розвитку
науки і техніки до 2005 p., встановленого законодавством України, – 1,7%
від ВВП, коли за досвідом розвинених країн світу може бути відчутним
вплив цього фактору на економіку країни, а до 2010 р. — до 2,2. В
середньому за рік в цих умовах витрачатиметься на науково-технічну
діяльність до 2010 р. від 6 до 10 млн. грн. (табл. 3). Зa даними
зарубіжних країн активізація інноваційної діяльності потребуватиме не
менше 18-20 млрд. грн. на рік. Такий рівень фінансування вимагає
нарощування головним чином обсягу власних коштів підприємств,
використання підприємствами позабюджетних джерел фінансування, в тому
числі приватних та іноземних замовників науково-технічної продукції, а
також кредитних позичок. Тенденції щодо підвищення ролі цих джерел у
фінансуванні науки чи інноваційної діяльності проявляються в останні
п’ять років. Цьому сприятиме також зниження кредитної ставки комерційних
банків та стабілізація економіки. Відбір пріоритетних розробок має бути
спрямований на довгострокову перспективність використання досліджень,
призначених для оновлення виробництва.

6

 Таблиця 1.

Прогнозні показники науково-технічної та інноваційної діяльності (за
базовим варіантом*)

Показники 2000-2005 Прогноз

2006-2010 2010-2015

Витрати на НДДКР млрд. грн. 2,05 – 5,15 6 – 10 12,9 – 15,0

% до ВВП* 1,1 – 1,2 1,7 – 2,2 2,2 – 2,5

Можливе відношення інноваційних витрат до витрат на НДДКР(разів)** 0,8 –
1,1 ** 3 – 4,5 5 – 7

Витрати на інноваційну діяльність, млрд. грн. 5,75 18,0 – 45,0 50,0 –
72,0

Ефективність витрат (грн. на 1 грн. витрат) 0,25 грн. 0,30 0,35

Прибуток, млрд. грн. 1,44 5,4 – 15,0 17,5 – 25,2

% до ВВП 0,8 1,2 – 2,7 3,21 – 5,0

 

За базовим сценарієм прогнозується здійснення науково-технологічної
політики держави, орієнтованої на динамічний розвиток.

Прагнення вивести економіку на траєкторію стійкого піднесення, має
ставити завдання багаторазового підвищення інноваційної активності та
освоєння базових технологій новітнього технологічного укладу, а також
пошук шляхів їх розв’язання, розуміння модернізації економіки як
технологічного переозброєння на основі новітніх досягнень
науково-технічного прогресу, освоєння сучасних форм організації
виробництва, підвищення на цій основі його ефективності і
конкурентоспроможності. Тільки політика, що спирається на закономірності
сучасного технологічного розвитку, здатна забезпечити кардинальне
підвищення її конкурентоспроможності і вихід на високі темпи
економічного зростання.

Для становлення провідної ролі високотехнологічних виробництв в якості
основи розвитку необхідна чітка і послідовна науково-промислова політика
в контексті реалізації стратегії соціально-економічного розвитку країни
зі зрозумілими цілями і завданнями, з дієвими соціально-економічними

7

механізмами адаптації виробництв відповідно до запитів мінливого ринку.
Такий підхід дозволить вирішити українській економіці дві головні
проблеми стратегічного масштабу: 1) долучатись до глобальних контекстів
світових зв’язків і 2) активізувати динаміку науково-технологічному
розвитку. Одним із першочергових напрямів у підвищенні ефективності
промислового виробництва залишається проблема вдосконалення його
технологічної структури, для розв’язання якої необхідно в рамках
науково-промислової політики виділити наступне:

1. орієнтація на збільшення масштабу і розширення складу перспективних
технологій, особливо на серединних і заключних стадіях технологічного
циклу, що забезпечують зростання доданої вартості первинних ресурсів;

2. ліквідація втрат ресурсів (сировинних, енергетичних, трудових) через
неузгодженість між компонентами технологій, що можливо шляхом
модернізації діючих технологій на основі інновацій, пов’язаних із
попередніми і наступними технологіями;

3. зміна економічної та інвестиційної політики в напрямі створення
більшої інвестиційної привабливості для завершальних стадій
технологічного циклу.

Із метою забезпечення результативності технологічного розвитку має бути
розроблена та реалізована науково-промислова політика України з
наступною системою цілей державного рівня:

1. формування конкурентоспроможного промислового комплексу;

2. прискорення структурної перебудови промисловості;

3. адаптація підприємств із врахуванням вступу України в СОТ та
інтеграції з ЄС;

4. орієнтація промисловості на прискорений розвиток внутрішнього ринку
та збільшення обсягів експорту промислової продукції, в першу чергу
наукомісткої;

5. прискорення формування ефективної структури промислового виробництва
з поглибленням потенціалу промислово-технологічної переробки та
створенням умов для вдосконалення відтворювальної структури
промисловості за технологічними укладами;

6. забезпечення реалізації інноваційної моделі розвитку промисловості,
створення оптимальної інфраструктури промислового комплексу з повним
інноваційно-інвестиційним циклом;

7. завершення формування збалансованого нормативно-правового
законодавства, що створить умови для ефективного нарощення
технологічного потенціалу на державному та регіональному рівнях.

8

Для цього необхідно:

1. створення умов, що безпосередньо забезпечують проведення
науково-технологічної політики, сприятливої для всього макроекономічного
середовища (стійке економічне зростання, політична стабільність, високий
рівень зайнятості, позитивне сальдо платіжного балансу, передбачувана
правова система і загальна економічна кон’юнктура, що позитивно
впливають на ініціативи підприємств та їх інноваційні зусилля);

2. створення умов, пов’язаних із наявністю інститутів та інфраструктур,
які сприяють нарощенню технологічного потенціалу: наявність провідних
науково-технічних інститутів та Національної ради з питань науки і
технологій, створених безпосередньо для вироблення технологічної
політики та керівництва національними зусиллями у сфері технологічного
розвитку;

3. наявність політичних інструментів, які можуть бути задіяні для
стимулювання процесу нарощування технологічного потенціалу (ліцензування
імпорту, контроль за цінами, концесійні кредитні схеми, інвестиційні
субсидії чи дотації, преференційний податковий режим, протекціоністські
заходи у сфері тарифів чи квот, звільнення від податків засобів
виробництва і напівфабрикатів, що імпортуються).

Очікувані результати за базовим сценарієм: створення сучасної 
інноваційної системи України; збільшення частки високотехнологічних
видів економічної діяльності (наукомістких галузей виробництва) до
20-22%; зростання частки продукції високотехнологічного сектора до рівня
25%; підвищення рівня наукомісткості продукції обробної промисловості до
2-2,5%; зменшення частки продукції сектора низьких технологій в
структурі промислового виробництва до 50%.

 

Оптимістичний варіант фінансування науково-технічних розробок,
пов’язаний з його обсягом, що становитиме 2,8% від ВВП, що є характерним
для розвинутих країн світу.

 

9

Таблиця 2.

Прогнозні показники науково-технічної та інноваційної діяльності

(за оптимістичним варіантом*)

Показники 2000-2005 Прогноз

2006-2010 2010-2015

Витрати на НДДКР млд. грн. 2,05 – 5,15 6 – 10 12,9 – 15,0

% до ВВП* 1,1 -1,2 2,0 – 2,7 2,8 – 3,0

Можливе відношення інноваційних витрат до витрат на НДДКР(разів)** 0,8 –
1,1 3,0 – 5,0 6 – 8

Витрати на інноваційну діяльність, млд.грн. 1,7 – 5,75 22,0 – 75,0 80,0
– 120,0

Ефективність на одну грн. 0,25 0,40 0,45

Прибуток, млд. грн. 1,44 8,8 – 30,0 36 – 54

% до ВВП 0,8 2 – 5,5 7 – 10

В таких умовах фінансування домінуючу частку витрат на науку та
використання інновацій посідатиме забезпечення фінансами розробок та
широкомасштабного використання високих технологій, що є показовими для
США, Німеччини, Японії, в тому числі аерокосмічних, нанонауки і
нанотехнолгій, біотехнологій, розробки біопродуктів, розвитку
біоенергетики, біомедичних та технологій захисту довкілля. Їм належатиме
близько 50% всіх витрат на основні напрямки досліджень і розробок в той
час, як в нашій країні не доведена частка фінансування науково-технічних
пріоритетів і до 30%, встановлених Законом України «Про пріоритетні
напрямки розвитку науки і техніки». Інноваційна діяльність потребуватиме
не менше 80-100 млрд. грн. на рік, тобто понад 50% вкладень в основний
капітал з метою прискорення темпів його оновлення (табл. 4). Це
забезпечить інноваційну спрямованість структурної перебудови
виробництва.

За оптимістичним сценарієм передбачається, що для включення в процеси
глобалізації, формування інформаційного суспільства, чергової
технологічної революції і європейської інтеграції, окрім необхідності
зміни фінансових, економічних, законодавчих, політичних та
інфраструктурних умов, необхідно докорінно змінити мислення, принципи
підходу до розв’язання проблем, усвідомлюючи, що провідна роль
технологічного фактора у процесі економічного зростання більшості країн
світу реалізується на сучасному

10

етапі насамперед за допомогою системи державних технологічних
пріоритетів, оскільки саме вони виступають рушійною силою прогресивних
технологічних структурних зрушень в економіці.

У сучасній світогосподарській ситуації країна має можливість займати
пристойне місце у сфері розвитку і освоєння технологій за умови
проведення обґрунтованої довготермінової науково-технологічної політики,
високої творчої активності населення, стійкого високого рівня залучення
різноякісних ресурсів у сферу науки і освіти. Тому включення України в
глобальний інноваційний процес має проходити в двох напрямах:
1) залучення прямих іноземних інвестицій разом з новими технологіями і
ноу-хау, включення тим самим національної економіки в глобальні
виробничі мережі; 2) інвестування особистих прав промислової власності
(технологій і ноу-хау) у світовий корпоративний бізнес за конкретними
товарами з можливістю отримати виробничий та ринковий досвід.

Для цього необхідні:

1. інтеграція України до світових торговельних структур у якості
партнера, а не сировинного додатку, із створенням та впровадженням
пріоритетних технологій, на основі досягнень науки, передового досвіду,
нових знань, здатних до правової охорони результатів інтелектуальної
діяльності;

X

Z

?

?

?

o

&

gd1 I

gd~8m

??????

?????

$

4

>

N

X

Z

b

j

r

z

?

?

?

o

&

gd1 I

&

« $ & ( * , . 0 2 4 6 8 : < > @ D AE I

&

gd1 I

&

a$gdJeoe

a$gd1 I

gd1 I : < @ B D N Ae AE Oe I I gdss{C gdss{C gd1 I gd1 I & ¤gdss{C gdss{C F' gdss{C gdss{C gd1 I gdss{C gd1 I gdss{C gdss{C gdss{C ??v?2. формування транснаціональних вертикально-інтегрованих господарських структур (таких, як ТНК) із розміщенням їх керівних органів у країні; 3. активізація ендогенних факторів розвитку; 4. формування переважного типу інновацій – базових технологічних інновації; 5. реалізація державної політики підвищення конкурентоспроможності; 6. перехід від загального міжгалузевого поділу праці до внутрішньогалузевого та технологічно-операційного; 7. прискорення розробки та впровадження передових технологій, а також їх трансферу на ліцензійних умовах під контролем держави; 8. розвиток внутрішнього ринку наукомісткої продукції та її експансія на зовнішні ринки; 9. запровадження консорціумного фінансування масштабних інвестиційних проектів міждержавного значення; 10. зростання ролі транснаціональних банків на ринку фінансових запозичень і стабілізація фінансової системи країни. Реалізація базового і оптимістичного сценаріїв щодо застосування, хоча б 11 за досвідом РФ, відповідних організаційно-економічних заходів сприятиме збільшенню обсягів фінансування НДДКР до 61 дол. на душу населення, тобто до 50 млрд. грн. на інноваційну діяльність щорічно. Очікувані результати за оптимістичним сценарієм: включення України в глобальний науково-технологічний розвиток; масштабне залучення фінансових і кадрових ресурсів у технологічний розвиток економіки; збільшення обороту зовнішньої торгівлі високотехнологічною продукцією та технологіями; частка інноваційної продукції в обсязі промислового виробництва має бути не менше 50%; рівень інноваційної активності підприємств у промисловості досягне 60%; рівень сектора високотехнологічних виробництв у структурі обробної промисловості перевищить 30%.   Песимістичний варіант фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності - це варіант без будь-яких заходів щодо змін, у стані забезпечення ресурсами цих сфер економіки, коли частка коштів, використаних для розвитку науки становитиме 1,2 – 1,3% у ВВП, бюджетних коштів - 0,3%, а коштів, що спрямовуються на державні науково-технічні програми в науковому бюджеті - 0,03% (близько 6,0 млн. грн.). Залишаються майже незмінними обсяги коштів, необхідних для інноваційної діяльності підприємств (табл. 4). В даному разі обсяг виконання наукових та науково-технічних розробок залишається на рівні минулих років, (в 2005 р. він становив близько 5 млрд. грн.). 12 Таблиця 3. Прогнозні показники науково-технічної та інноваційної діяльності (за песимістичним варіантом*) Показники 2000-2005 Прогноз 2006-2009 2010-2015 Витрати на НДДКР млд. грн. 2,05 – 5,16 6 – 7 8 – 10 % до ВВП* 1,1 -1,2 1,2 1,2 Можливе відношення інноваційних витрат до витрат на НДДКР(разів)** 0,8 – 1,1 1,2 – 1,4 1,4 – 1,5 Витрати на інноваційну діяльність, млд.грн. 1,7 – 5,75 6,2 – 7,2 11,2 – 15 Ефективність на одну грн. витрат 0,25 0,25 0,25 Прибуток, млд. грн. 1,44 1,5 –1,8 2,8 – 3,7 % до ВВП 0,8 0,3 – 0,3 0,5 – 0,6 * За розрахунками ДУ ”Інститут економіки та прогнозування НАН України”   За песимістичним сценарієм припускається: 1. активізація екзогенних факторів розвитку; 2. формування переважно псевдо- та продукційних інновацій; 3. організація вузькоспеціалізованих виробництв з енергозатратними операціями, залежних від кон’юнктури зовнішніх ринків, посилення залежності національної економіки від зовнішньоторговельної кон’юнктури внаслідок нерозвиненості внутрішнього ринку, розширення виробництв і збільшення обсягів міжнародної торгівлі через організацію спеціальних економічних зон; 4. занепад неконкурентоспроможних виробництв і можливість деіндустріалізації національної економіки, що може привести до зростання національної напруженості у країні; 5. міжнародний трансфер відпрацьованих технологій у процесі створення спільних виробництв і ТНК,  переважний розвиток добувних видів економічної діяльності, розвиток спрощених виробництв або виконання окремих операцій у технологічному процесі; 6. домінуюче становище транснаціональних структур на вітчизняному ринку фінансових послуг, значні обсяги іноземних інвестицій у добувних 13 видах економічної діяльності, використання геостратегічних переваг (інвестування у транспортну інфраструктуру), локальна нестабільність у глобальній фінансовій системі залежно від масштабів її зв’язків із національною економікою, що може викликати фінансову кризу у країні; 7. посилення впливу ТНК на економіку й політику країни; 8. утворення горизонтально-інтегрованих структур за участю міжнародного капіталу, трансфер технологій ТНК через ці структури. Очікувані результати за песимістичним сценарієм: продовження деформації структури виробництва; занепад науково-технічного потенціалу та науково-технічної бази галузевого і заводського секторів науки; високий рівень ресурсо- та енергомісткості кінцевої продукції, що зумовлює втрату технологічних ніш на світових ринках; подальше зниження частки інноваційної продукції в обсязі промислового виробництва до 5-7%; рівень наукомісткості продукції становитиме менше 1%; частка сектора наукомісткої продукції у структурі обробної промисловості не перевищуватиме10%; у структурі загального обсягу інвестицій в основний капітал інвестицій інноваційного спрямування зменшаться до10%.   Серед ризиків та обмежуючих макроекономічних умов прогнозного періоду, що сформувалися у 2005-2006 рр. і продовжують залишатися проблемними у 2007-2015 роках слід зазначити: Ризики прогнозу стосовно політики розвитку реального сектору економіки: 1. збереження високого рівня витрат у виробництві негативно впливатиме на прибутковість підприємств і знижуватиме стимули для підприємницької діяльності за рахунок підвищення тарифів природних монополій (електроенергія, зв'язок, транспорт, комунальне господарство) і витрат зв'язаних з ними видів економічної діяльності, а також  розвиток інфляції з боку витрат виробництва, що спричинюється  збільшенням витрат підприємств на енергоносії (через зростання цін), підвищенням витрат на заробітну плату  і рядом інших факторів;  2. різке спекулятивне підвищення цін на житло, що може призвести до “обвалу” ринку нерухомості в Україні; 3. низька результативність виконання державних цільових програм з енергозабезпечення в реальному секторі та відсутність ефективно діючих механізмів та методів щодо реалізації та контролю за ходом виконання бюджетних програм, що створює небезпеку недостатньо ефективного 14 використання коштів; 4. погіршення інвестиційних та інфляційних очікувань у разі відсутності чіткості в проведенні економічної політики, зволікання з проведенням структурних реформ; 5. можливе зростання споживчих цін внаслідок неспроможності державного менеджменту та бізнесу збалансувати товарні та фінансові потоки; Ризики прогнозу стосовно бюджетної політики: 1. прийняття необгрунтованих рішень з надання додаткових пільг, збільшення соціальних чи інших витрат без врахування можливостей бюджету; відсутність достатнього фінансування державних інвестицій, спрямованих на інновації, розвиток інфраструктури і якісні структурні зміни в економіці; 2. погіршення стану державних фінансів у наслідок дотації з боку держави споживачів газу шляхом покриття із Державного бюджету різниці цін (між нижчою для внутрішніх споживачів та вищою імпортною); 3. збільшення питомої ваги державного сектора в залученні  в чистих внутрішніх кредитів (в основному на фінансування дефіциту державного бюджету), призведе до скорочення кредитування реального сектора, що негативно впливатиме на  рівень достатності обігових коштів  підприємств та організацій,  скоротить їх інвестиційні можливості  та можливості отримання прибутку; 4. зростання державного боргу через збільшення дефіциту бюджету в результаті невиконання плану приватизації. Ризики прогнозу стосовно монетарної політики: 1. неконтрольоване збільшення обсягів залучень уряду на зовнішньому ринку (середньо та довгострокових негарантованих кредитів), що створюватиме додатковий тиск на валютному ринку; 2. неконтрольоване зростання корпоративних боргів; 3. погіршення макроекономічних пропорцій, що пов’язані з великими обсягами споживчого кредитування банками, а саме: збільшення негативного зовнішньоторговельного сальдо, оскільки кредити витрачаються в основному на придбання імпортованих товарів довгострокового користування; розриву між  темпами росту реальних доходів населення і банківського кредитування, що загрожує стабільності банків; 4. погіршення торговельного сальдо разом із обмеженим припливом надходжень валюти за фінансовим рахунком платіжного балансу (внаслідок погіршення інвестиційного клімату) створюватиме значний тиск на гривню у 15 бік девальвації; 5. неспроможність уряду запровадити ринкові механізми цінового регулювання. Ризики прогнозу стосовно соціальної політики: 1. зростання заборгованості по заробітній платі при недостатньому наповненні дохідної частини державного бюджету; 2. прийняття Урядом необгрунтованих соціальних рішень щодо встановлення рівня мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та надання соціальних пільг та допомог; 3. при уповільненні економічного зростання очікується зниження реальної середньомісячної заробітної плати та реальних наявних доходів населення, що призведе до спаду платоспроможного попиту населення, зниження схильності до споживання і, зокрема, до заощаджень. Ризики прогнозу стосовно зовнішньоторговельної політики: 1. більш суттєве погіршення умов торгівлі у 2007 – 2009 рр. внаслідок різкого зменшення світових цін на продукцію металургійної та хімічної промисловості та подальшого зростання світових цін на нафту та газ; 2. виникнення додаткових умов вступу України до СОТ від нових її членів (а саме Росії); 3. різка відмова від номінального якоря – стабільного обмінного курсу в умовах хронічного погіршення рівня зовнішньоекономічної рівноваги. Очкується, що вказані ризики можуть реалізуватися в 2007–2015 роках, при цьому вірогідність їх настання зменшуватиметься в разі успішного здійснення структурних реформ та запровадження сучасних технологій. Результати розрахунків показують, якщо: економічний розвиток України в довгостроковій перспективі буде проходити дуже повільно, підтримуючи в середньому хоч і позитивні, але досить низькі темпи росту ВВП (на рівні 3,0 - 3,5% за 2008 - 2015 рр.), на фоні низької інвестиційної активності з практично вичерпаними традиційними джерелами економічного зростання та можливими економічними кризами і зовнішніми шоками в умовах зростаючої міжнародної конкуренції, то такий розвиток подій значно погіршить становище України в світі, не дозволить її модернізувати свою економіку та гідно конкурувати з іншими країнами. Зазначений сценарій виникає за межами прогнозованого інтервалу динаміки ключових макроіндикаторів щодо забезпечення інноваційної моделі розвитку економіки і не відповідає основним концептуальним засадам стратегії економічного та соціального розвитку України на довгострокову 16 перспективу.  Висновки та пропозиції Найважливішою задачею макроекономічної політики держави в середньо- та  довгостроковій перспективі є забезпечення стабільності, відкритості та справедливості фінансових взаємовідносин держави і суспільства для створення тим самим основ нового соціального контакту та прискореного економічного розвитку, що базується на інноваціях, інвестиціях, структурно-технологічній модернізаціі вітчизняної економіки. Політика прискореного зростання людського потенціалу за рахунок підвищення якості робочої сили і її одночасного зацікавлення у високопродуктивній праці є першочерговою в числі факторів, що мають забезпечити випереджаючий розвиток на майбутнє за рахунок інновацій.  Структурна політика держави має бути зорієнтована на розвиток інфраструктури, забезпечення мобільності робочої сили, підтримку “нових” секторів (перш за все інноваційних та інформаційних), стимулювання реструктуризації та реформування підприємств, підвищення рівня регулювання діяльності природних монополій та обмеження використання ринків в інтересах корпоративних  структур. Держава має також стимулювати диверсифікацію експорту з поступовим збільшенням продукції переробних галузей, особливо високотехнологічних, та поліпшення інвестиційного клімату, що не тільки скоротить відтік капіталу, але й створить передумови до репатріації українського капіталу, раніше вивезеного з України. Соціальні перебудови повинні також забезпечувати необхідну соціальну стабільність, відтворення інтелектуального капіталу, зменшення соціальної нерівності, що є факторами зниження підприємницьких ризиків і запорукою розвитку в цілому. У найближчі роки має бути закінченою реалізація основних елементів реформи влади, що дозволить забезпечити ефективність рішень, які приймаються у галузі економічної політики. В цілому передбачається, що національна політика в 2007-2015 рр. буде здійснюватися за пріоритетами, проголошеними в “Універсалі національної єдності”: висока якість життя громадян, конкурентоспроможна, заснована на знаннях економіка, ефективна та справедлива влада, інтегрована у глобальні процеси та поважана у світі держава. Забезпечення стабільних темпів розвитку економіки України в довгостроковій перспективі потребують вирішення фундаментальних проблем: прискореного інвестування реального сектора економіки завдяки 17 реалізації державних заходів щодо запровадження ефективних механізмів залучення коштів населення, доходів від приватизації та створення сприятливих умов для внутрішніх і прямих іноземних інвестицій; реалізації з боку держави ефективних інституційних перетворень у напрямку реформування інститутів власності, створення ринкової інфраструктури, розвитку корпоративного руху, підвищення ефективності виробництва та обміну, реалізації програми енергозбереження; проведення жорсткої бюджетної політики шляхом зміцнення бюджетної дисципліни, підвищення контролю за видатками, скорочення пільгового оподаткування при зменшенні податкового тягаря для виробників, запровадження конкурсної системи державних закупівель; використання ефективних інструментів грошово-кредитної політики щодо забезпечення необхідної збалансованості монетарних і макроекономічних показників. В цілому головною стратегією розвитку економіки України є входження України до групи країн, де домінує інноваційний шлях розвитку. Вихідними умовами формування ефективної економічної системи, здатної на прискорений розвиток, та відповідно сприятливого ділового клімату є остаточне утвердження прав приватної власності (перш за все, на землю та нерухомість) та забезпечення їх захисту, створення рівних умов конкуренції, розвиток стійких та ефективних фінансових інститутів та інститутів, що здійснюють адміністрування в економіці сьогодення. 18 ЗАДАЧА ВИХІДНІ ДАНІ Оплата праці найманих працівників Податки за вирахуванням субсидій, млн. грн. од. Валовий прибуток, змішаний дохід, % від ВВП Споживання основного капіталу прогноз факт прогноз факт прогноз факт Прогноз Факт 3,4 3,4 0,5 0,5 65 60 0,15 0,2 НД=ВВП-АМ-ПД, де ВВП – валовий внутрішній продукт, млн. грн. од., АМ – амортизація (споживання основного капіталу), млн. грн. од., ПД – податки за вирахуванням субсидій, млн. грн. од. ВВП=ОП+ПД+ЗМ, де ОП – оплата праці найманих працівників, млн. грн. од., ПД – податки за вирахуванням субсидій, млн. грн. од., ЗМ – валовий прибуток, змішаний дохід, млн. грн. од.. ВВПпрогноз=3,4+0,5+65+0,15=69,05 (млн. грн. од.), НДпрогноз= 69,05 – 0,15 – 0,5=65,40 (млн. грн. од.), ВВПфакт=3,4+0,5+60+0,2=64,10 (млн. грн. од.), НДфакт=64,10 – 0,2 – 0,5=63,40 (млн. грн. од.), 65,40 – 63,40=2 (млн. грн. од.). Висновок: виходячи з даних, поданих в таблиці, було визначено прогнозований (65,40 млн. грн. од.) і фактичний (63,40 млн. грн. од.) національний дохід. Прогнозований дохід перевищив фактичний на 2 млн. грн. од.. 19 ЗАВДАННЯ З МОДЕЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМНОЇ СИТУАЦІЇ. Компанії „Ваш комфорт” по виготовленню продукції здійснює діяльність з дотриманням усіх вимог законодавства України, має усі відповідні патенти та ліцензію на здійснення даного виду діяльності. „Ваш комфорт” планує вийти на всеукраїнський ринок як торговець матеріалами для виробництва меблів. Необхідно зробити акцент на об'єми продажу якісної німецької фурнітури. Також великі надії компанія покладає на власні цехи по виготовленню меблевих деталей з MDF. З березня 2010 року планує запустити автоматизовану італійську лінію з виробництва фарбованих фасадів та інших меблевих деталей з MDF. У найближчі 2-3 роки планує розширення мережі власних філіалів, передусім на центральні та південні області. Крім головного офісу компанія має ще й філіали в майже усіх обласних центрах України, то основним критерієм при розширенні мережі є незайнятість території іншими виробниками, або дилерами. Компанія має змогу продавати свій товар за нижчими цінами, ніж у інших. Ці = Цн * I (t, tн) де, Цн – базисна ціна продукції або ресурсу; I (t, tн) – індекс зміни цін (у тому числі за рахунок інфляції) продукції або ресурсу. Прогнозна ціна на 2010 рік на кухонні меблі: 1,04 = 4642,56 (грн.). Прогнозна ціна на 2010 рік на меблі для гостьових кімнат: Ці =5976 * 1,04 = 6215,04 (грн.). Прогнозна ціна на 2010 рік на дитячі меблі: Ці = 5184 * 1,04 = 5391,36 (грн.). Стосовно зовнішніх факторів впливу на меблеву продукцію, то суттєвим позитивом для розвитку меблевого виробництва є порівняння обсягів виробництва на одного працюючого за рік. Середньооблікова кількість штатних працівників в Україні у 2009 році становила 11388000 осіб, які виготовили і реалізували продукції на суму 348840,9 тис. грн., що становило близько 5 євро на особу. При цьому кожен із 45111 осіб, зайнятих у меблевому виробництві, виготовив і реалізував продукції на суму близько 9 євро. 20 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА. Економіка підприємства: Підр.: В 2 т. (за редакцією С. Ф. Покропивного. К., 1982. 870 с. Іванченко І. система національних рахунків та її використання в статистичному обліку і економічному аналізі // Економіка Радянської України. №10. 1990. С. 21-31. Йохансен Л. Очерки макроэкономического планирования: В 2 т. /перевод с английского языка. М., 1982. 870 с. Казаков А. П., Карчевский П. А. Реферат-дайджест учебника: К. Макконел, С. Брю «Экономикс: Принципы, проблемы и политика». М. 1993, 176с. Карасев А. И., Кремер Н. Ш., Савельева Т. И. Математические методы и подели в планировании: Учеб. Пособие для экон. вузов. М., 1987. 240 с. Інтернет. 21

Похожие записи