Реферат на тему:

ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ ТА ІНШІ ОСНОВНІ МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ

ПЛАН

1. Поняття про Систему національних рахунків (СНР). Загальна
характеристика валового внутрішнього продукту (ВВП). Поняття «резидент
економіки «.

2. Принципи розрахунку ВВП.

3. Методи розрахунку ВВП.

4. Інші показники СНР. Взаємозв’язок між ними.

5. Реальні та номінальні величини. Цінові індекси.

6. ВВП та економічний добробут.

1. Поняття про Систему національних рахунків (СНР). Загальна
характеристика валового внутрішнього продукту (ВВП). Поняття «Резидент
економіки»

Протягом майже сімдесяти років у колишньому Радянському Союзі
розвивалась і використовувалася система макроекономічних показників, яка
мала назву Баланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю
цієї системи був поділ суспільного виробництва на дві нерівнозначні
сфери:

• матеріальне виробництво;

• невиробнича сфера.

Відповідно до цієї концепції, сукупний суспільний продукт (ССІГ) та
національний доход (НД), як основні макроекономічні показники БНГ,
створювалися лише виробничою сферою. А продукт, вироблений
нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство,
побутове обслуговування, охорона здоров’я, соціальне забезпечення,
освіта тощо) в розрахунок не брався. Вилучення послуг із сфери
економічного виробництва в радянській статистиці відображало низький
рівень економічного розвитку, недорозвинену сферу послуг, а також те, що
пріоритетом економічної політики було проголошено розвиток матеріального
виробництва.

Баланс народного господарства за 1923-1924 pp., розроблений в ЦСУ СРСР
під керівництвом П.І.Попова і опублікований 1926 року, було визнано
одним із перших у світі офіційних розрахунків макроекономічних
показників. Знадобилося ще майже чверть сторіччя, перш ніж аналогічні
макроекономічні розробки з’явилися в таких капіталістичних країнах, як
США, Англія, Голландія та ін. Проте ці розрахунки було проведено вже у
формі Системи національних рахунків (СНР), яка виникла на основі
вдоскона-лення методології розробки БНГ.

Відомо три історичні етапи розвитку систем макроекономічних показників
(табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Три етапи розвитку систем макроекономічних показників.

1 етап 30-і — початок 50-х pp. В колишньому СРСР склалась і закріпилася
система статистичного обліку у формі БНГ

2 етап 50-60-ірр. У міжнародній статистиці фактично і офіційно
функціонують дві різні за змістом і формою системи макроекономічних
показників: • СНР — в капіталістичних країнах • БНГ — в соціалістичних
країнах

3 етан 70-і pp. — до ц.ч. Практично всі країни світу використовують СНР

З травня 1992 року за Указом Президента в Україні також впроваджується
СНР, тобто наші статистика і облік переходять на так звані міжнародні
стандарти. Це стало актуальним у зв’язку з проведенням ринкових реформ,
внаслідок яких централізовано-планова економіка має бути трансформована
у ринкову. Зрозуміло, що для описування та аналізу ринкової економіки
потрібно мати систему статистичних показників, яка адекватно моделює
економічні процеси. Такою системою показників є СНР.

Отже, Система національних рахунків {СНР) — це система взаємопов’язаних
показників і класифікацій, які використовуються для описування та
аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на
макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової
економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка,
описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та
інститутів.

Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає,
що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

• всі господарські суб’єкти, які беруть участь в економічному процесі:
юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії,
органи державного управління тощо) та домогосподарства;

• всі економічні операції, пов’язані з виробництвом, розподілом і
перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами
економічного процесу;

• всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство
(основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші
фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).   • Головним
показником при розробці СНР, основним показником результатів економічної
діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який
характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг,
вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному
періоді па економічній території країни.

Декілька слів потрібно сказати про терміни «внутрішній», «економічна
територія», «резидент». Вони взаємопов’язані, а тому розглянемо їх
разом.

Термін «внутрішній» протистоїть термінові «національний». Він означає,
що при вимірюванні ВВП враховуються результати виробництва підприємств,
організацій, установ незалежно від того, чи вітчизняними є ці
підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є
дочірніми відділеннями іноземних корпорацій.

Під «економічною територією» країни розуміють територію, яка
адміністративне керується урядом даної країни та в межах якої особи,
товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної
території, вона не охоплює територіальні анклави інших країн
(посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної
країни, які розташовані на території інших країн.

В цілому фізична особа або організація (юридична особа) вважаються
резидентами тієї економіки, з якою вони пов’язані тісніше, ніж з
будь-якою іншою, або ж тієї економіки, де міститься центр їхніх
інтересів:

• у випадку підприємств (фірм) — центр інтересів міститься на території
тієї країни, де вони здійснюють свою діяльність. Тобто всі підприємства,
організації, установи, які здійснюють свою діяльність на території
певної країни, у відповідності із СНР, вважаються її резидентами, навіть
якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців.
Відповідно, іноземні філіали внутрішніх підприємств (або їхні дочірні
компанії) не є резидентами економіки тієї країни, де розташована головна
компанія;

• щодо фізичних осіб — резидентами при розробці національних рахунків
вважаються всі ті, хто працює і проживає на території країни протягом
року або більше, незалежно від громадянства і національності. До
резидентів не належать іноземні туристи, сезонні робітники, іноземці,
які прибули в короткотермінові відрядження, іноземні дипломати
(незалежно від терміну їхнього перебування). Проте іноземці, які
проживають на території даної країни протягом тривалого часу і пов’язані
з нею економічно, належать до резидентів даної країни;

• органи державного управління є резидентами своєї країни навіть у тих
випадках, коли розглядається діяльність, яку вони виконують за кордоном
(наприклад, посольства іноземних держав і громадяни тієї ж країни, що
працюють в них, є резидентами своєї економіки).

Частина виробленого країною ВВП має бути передана нерезидентам як
компенсація за надані ними ресурси або трудову участь у процесі
виробництва (наприклад, у вигляді процентів за наданий капітал або у
вигляді оплати праці сезонних іноземних робітників та осіб, які працюють
за короткостроковим контрактом). З іншого боку, резиденти даної країни,
можливо, отримують аналогічні доходи із-за кордону. Отже, щоб мати
уявлення про доходи, які отримують резиденти даної країни у зв’язку з
їхньою участю у виробництві ВВП даної країни та частково ВВП інших
країн, потрібно ВВП даної країни зменшити на величину доходів, які
виплачуються нерезидентам, та додати аналогічні доходи, які отримали
резиденти цієї країни із-за кордону.

Коли ми внесемо ці поправки, то отримаємо показник валового
національного продукту (ВНГГ). У переглянутому варіанті СНР 1993 року
ВНП називається валовим національним доходом (ВИД). Нова термінологія,
проте, не змінює суті.

Взаємозв’язок між ВВП та ВНП (ВНД) має такий вигляд (схема 2.1).

Доходи резидентів, отримані з-за кордону у зв’язку з тим, що вони брали
участь у виробництві, звуться первинними доходами. Тому можна сказати,
що ВВП відрізняється від ВНП (ВНД) на сальдо первинних доходів, які
виплачені резидентам інших країну Зрозуміло, що це сальдо може бути як
додатним, так і від’ємним. В країнах, що розвиваються, ВВП, як правило,
більший від ВНП (ВНД), оскільки цим країнам доводиться сплачувати
розвиненим країнам великі проценти за зовнішні позики. І навпаки, для
розвинутих країн характерним є протилежне співвідношення: ВНД, як
правило, більший від величини ВВП.

Первинні доходи не містять доходів, отриманих із-за кордону в порядку
перерозподілу (наприклад, подарунки, гуманітарна допомога тощо). Якщо ці
доходи (трансферти) додати до валового національного доходу (ВНД) і
відняти аналогічні доходи, сплачені за кордон, ми отримаємо інший
важливий макроекономічний показник — валовий національний
використовуваний доход (ВНВД) — див. схему 2.2.

2. Принципи розрахунку ВВП

Розглянемо особливості та принципи розрахунку макропоказників у СНР.

1) Перша особливість полягає в тому, що в СНР існує відмінність між
національною та вітчизняною «основами» реєстрації показників. Тому й
розрізняють показники валового внутрішнього продукту та валового
національного доходу (про це йшла мова в попередньому параграфі).

2) Друга особливість, друге правило, яке закладене в основу розрахунків
макроекономічних показників, — це рівність доходів і витрат. Це правило
випливає із замкненості економічної системи і стверджує, що всі витрати
на купівлю товарів і послуг неминуче є доходами виробників цієї
продукції. Виходячи з такого правила, будь-яка дія, що впливає на
витрати, мусить обов’язково відбитися на доходах, і навпаки — все, що
впливає на доходи, надалі відбивається на витратах (детальніше див. тему
1).

3) Наступний принцип — це чітке розмежування категорій запасу і потоку
(суть цих категорій, взаємозв’язок між ними викладено в темі 1).

4) Четверта особливість полягає в тому, що при вимірюванні випуску
важливо уникнути подвійного рахунку — ситуації, коли одна й та сама
операція може бути врахована двічі. З цією метою в СНР вирізняють такі
поняття:

• проміжна продукція — це товари і послуги, що купуються з метою
подальшої переробки, обробки або для перепродажу;

• кінцева продукція — товари і послуги, що купуються з метою кінцевого
споживання, не для подальшої переробки чи перепродажу;

• додана вартість фірми — вартість виробленої фірмою продукції без

вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і

використані в процесі виробництва.

При розрахунку ВВП враховується вартість кінцевої продукції і
віднімається вартість проміжних товарів і послуг. Чому? Бо у вартості
кінцевих продуктів уже враховано всі наявні проміжні операції. Але,
оскільки на макрорівні надто складно визначити кінцеві товари
(галузей-виробників дуже багато, і не завжди можна чітко визначити, як
буде використано вироблений продукт — на кінцеве чи проміжне
споживання), то ВВП розраховують як суму доданих вартостей усіх
виробників.

5) П’яте питання, яке заслуговує на увагу: в СНР для розрахунку
загальної вартості виробництва використовують ринкову ціну товарів і
послуг. Та оскільки певні товари і послуги не продаються на ринку і не
мають ринкової ціни, то для їхньої оцінки застосовують умовно
нараховану, або імпутовану вартість.

Одна із сфер, де застосовують імпутування, — домашні господарства.
Наприклад, людина, що орендує житло, платить орендну плату, яка входить
в рахунки ВВП як доходи власника будинку і як витрати тієї людини, котра
це житло орендує. Проте значна кількість людей проживає у власних
будинках; зрозуміло, що вони не сплачують орендної плати, хоча й
користуються такими само послугами, що й люди, які житло орендують.
Тому, аби врахувати цей обсяг послуг, у ВВП внесено «орендну плату», яку
власник будинку ніби сплачує сам собі.

Ринковою ціною такої послуги є сума орендної плати, яку власникові
будинку довелося б сплатити за умови, якби він орендував аналогічний
будинок, або якби його будинок дійсно здавався в оренду. Це є імпутована
рента, і вона входить у рахунки ВВП і як витрати, і як доходи власника
будинку.

Інша сфера, де застосовується імпутування, — послуги, надані державним
сектором економіки (оборона, охорона громадського порядку, освіта й
охорона здоров’я, які фінансуються з державного бюджету, та ін.). Ці
послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому в складі
ВВП вони враховуються у відповідності з поточними затратами, пов’язаними
з їх наданням.

Мета застосування імпутованих оцінок — отримати повніші та вірогідніші
значення ВВП.

6) Ще один принцип, який важливо знати: при розрахунку ВВП враховується
вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з
розрахунків вилучають так звані невиробничі операції, які бувають двох
типів:

• перепродаж товарів;

• чисто фінансові операції.

У свою чергу, чисто фінансові операції поділяються на:

• державні трансфертні виплати. Під трансфертами в цілому розуміють
односторонній потік благ, доходів, які мають перерозподільчий і
безоплатний характер. Коли мова йде про державні трансферти, то це є
виплати із державного бюджету (пенсії, стипендії, допомога по
безробіттю, подарунки ветеранам, допомога багатодітним та
малозабезпеченим сім’ям і т. ін.);

• приватні трансфертні платежі (допомоги батьків дітям-студентам,
подарунки заможних родичів тощо). Ця операція не є наслідком
виробництва, а виступає як акт передачі коштів від однієї приватної
особи до іншої;

• операції з цінними паперами (купівля—продаж акцій, облігацій також
вилучається із ВВП, оскільки це є обмін паперовими активами,
перерозподіл власності).

3. Методи розрахунку ВВП

Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

1)   за виробленою продукцією (виробничий метод);

2)   за витратами (метод кінцевого використання);

3)   за доходами (розподільчий метод).

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість,
створена всіма галузями економіки:

Тобто по кожній галузі економіки спочатку розраховується валовий випуск,
який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий
показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або додану
вартість, створену всіма галузями економіки.

При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати
всіх економічних аґентів, які ‘використовують ВВП: домогос-подарств,
фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У
підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих
суспільством:

де С — кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за
винятком витрат на придбання житла);

/ — валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на:

• будівництво будинків і споруд,

• придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій,

• створення товарно-матеріальних запасів,

• амортизацію,

•  а також витрати домогосподарств на придбання житла (будинків,

квартир тощо).

Якщо показник валових приватних внутрішніх інвестицій (/) зменшити на
величину амортизаційних витрат (А), то ми отримаємо показник чистих
приватних внутрішніх інвестицій, який характеризує чистий приріст обсягу
нагромадженого капіталу. Співвідношення між / та А є добрим індикатором
того, в якому стані перебуває економіка країни. Так, наприклад, для
зростаючої економіки справджується нерівність І>А; коли економіка
перебуває у стані спаду (рецесії), то І<А; G — державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіки тощо. Всі державні трансфертні платежі вилучаються з розрахунків, оскільки вони є формою перерозподілу; NX — чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом: NX=X-M. При розрахунку ВВП розподільчим методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати й непрямі податки на бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових: • амортизаційні витрати; • чисті непрямі податки на бізнес — непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм; • винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо); • рентні платежі — це прибуток, який отримують власники нерухомості, включаючи імпутовану ренту за проживання у власних будинках; • чисті проценти — це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу; • доход від власності — це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності; • прибуток корпорацій — цей компонент, у свою чергу, містить три складові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій. У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Власне кажучи, вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази. 4. Інші показники СНР. Взаємозв'язок між ними Окрім названих основних (ВВП-ВНП (ВИД)), існує цілий ряд інших взаємопов'язаних показників національного рахівництва. Всі вони розраховуються на підставі ВВП і використовуються з тією чи іншою метою макроекономічного аналізу. Чистий внутрішній продукт (ЧВГГ) можна отримати із ВВП, коли його зменшити на величину амортизаційних відрахувань: ЧВП = ВВП — Амортизаційні відрахування. Національний доход (НД) — сукупний доход в економіці, який отримують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) — можна отримати, коли показник ЧВП зменшити на величину чистих непрямих податків на бізнес: НД = ЧВП — Чисті непрямі податки на бізнес. Показник особистого доходу (ОД) можна отримати, коли від національного доходу відняти внески на соціальне страхування, нерозподілений прибуток корпорацій, податки на прибуток корпорацій і додати суму трансфертних платежів. Необхідно також відняти чистий процент і додати особисті доходи, отримані у вигляді процента. Використовуваний доход (ВД) розраховується шляхом зменшення показника особистого доходу на суму прибуткового податку з громадян та деяких неподаткових платежів державі: ВД = ОД — Прибутковий податок — Неподаткові платежі державі. Це доход, який залишається у розпорядженні домогосподарств. Він використовується  на споживання і заощадження. 5. Реальні та номінальні величини. Цінові індекси    цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва: Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси: 1) динаміка обсягу виробництва; 2) динаміка рівня цін. Реальний ВВП — це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва: р0 - ціна г'-го товару в оазисному році. Звідси випливає, що Якщо величина індексу цін менша за одиницю (/ < 1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається гнфлю-ванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (/ >1), то
відбувається дефлювання — коригування номінального ВВП у оік зменшення
(мал. 2.1).

Для здійснення названих коригувань використовують цінові індекси
Ла-спейреса, Пааше і Фішера (цінові дефлятори).

Індекс Ласпейреса (або аґреґатний індекс цін) показує, як змінюються
ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП
залишається незмінною. Вагами в цьому випадку є товарна структура
виробництва базисного періоду, а тому зміни у виробництві та споживанні,
пов’язані з науково-технічним прогресом, не враховуються.

— ціни відповідно в по точному і базисному періодах; q0 — обсяг
виробництва в базисному періоді.

Цей індекс дещо завищує темп зростання рівня цін, оскільки при його
розрахунку нехтують тим фактом, що із зміною цін, безперечно,
відбуваються зміни в структурі споживчих товарів.

Індекс Ласпейреса, розрахований для фіксованого «кошика» споживчих
товарів і послуг (qk), називають індексом споживчих цін:

Фіксований споживчий кошик складається приблизно із 300 найменувань
товарів і послуг, які купуються типовим міським мешканцем. Індекс
побудовано так, що ціна кошика у базисному періоді береться за 100%, а
тому значення індексу вказує на те, на скільки відсотків змінилася ціна
товарів— компонентів споживчого кошика у поточному періоді в порівнянні
з попереднім.

Індекс споживчих цін розраховується щомісячно, є оперативним і
найпоширенішим показником рівня інфляції.

Індекс Паагие частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса, оскільки
вагами в даному випадку є товарна структура виробництва поточного року.
Індекс має вигляд:

     — обсяг виробництва в поточному періоді.

Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять
до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:

   на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують
підвищення цін на окремі товари, вважається, що дефлятор ВВП недооцінює
зростання загального рівня цін.

Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну
характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома
індексами існує три суттєві відмінності:

• дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані
послуги, а-індекс споживчих цін — тільки на ті товари, що входять до
складу споживчого кошика;

• дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки
імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять
імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення
зміна цін і на імпортні товари;

• третя, найсуттєвіша відмінність полягає в тому, що дефлятор ВВП є

поточно зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін є базисно

зваженим (індекс Ласпейреса).

Проте на практиці відмінність між цими двома індексами незначна, і вони
обидва досить добре відображають тенденцію та швидкість зміни цін. В
залежності від мети дослідження завжди можна підібрати той індекс, який
найбільшою мірою відповідає поставленому завданню.

Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і
Пааше, усуває їхню обмеженість:

6. ВВП та економічний добробут

Реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як
най-обґрунтованіша характеристика економічного добробуту. Проте в такій
ролі він має значні недоліки.

По-перше, від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так
званих негативных факторів (забруднення повітря і води, шум,
перенаселення тощо), які пов’язані з його виробництвом і, зрозуміло,
завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник
забруднює річку, держава витрачає кошти на її очищення, що збільшує
показник ВВП, проте вартість забруднення не вираховується.

По-друге, до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота
домогосподарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного
будинку; праця вченого, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна
праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору
економіки, проте, у відповідності із загальноприйнятою методологією, не
враховуються при розрахунку ВВП.

По-третє, у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля
(збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не
відображається повною мірою покращення (або ж погіршення) якості
товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту.

Далі, незважаючи на те, що в переглянутому варіанті СНР 1993 року
економічне виробництво охоплює також і тіньову економіку, з практичної
точки зору поки що дуже важко ввести в розрахунки ВВП обсяг продукції,
створений тіньовим сектором. Це призводить до заниження офіційного рівня
ВВП.

Наша мета — максимально «покращити» показник ВВП, з тим щоб він міг бути
дійсно адекватною характеристикою економічного добробуту. Тому із
офіційного обсягу ВВП потрібно:   /

• відрахувати вартість впливу на економіку негативних факторів;

• додати вартісну оцінку неринкових операцій;

• додати обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки;

• додати вартісну оцінку дозвілля та покращення якості товарів.

Ці перетворення дають показник чистого економічного добробуту {ЧЕД).
Його вивели в 1972 році професори Вільям Нордгауз і Джеймс Тобін з
Єльського університету.

ЧЕД не підраховується на підставі тієї методики і тієї інформації, що
наявна в нашому розпорядженні. Він головним чином нагадує про те, що
показник ВВП не є досконалим мірилом економічного добробуту. Проте, як
би там не було, але це найкращий макроекономічний показник, який ми
маємо на сьогодні і яким користується весь світ.

ЛІТЕРАТУРА

1. Долай Э. Дж., ЛипдсейД. Е. Макроэкономика. — СПб.: СПб-Оркестр:
Литера Плюс, 1994. — Гл. 3.

2. Дорпбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. — К.: Основи, 1996. — Част. I. —
Розд. 1, 2.

3. Иванов Ю. Я., Карасева Л. А., Казаринова С.Е. и др. Система
национальных счетов — инструмент макроэкономического анализа: Уч.
пособие / Под ред. Иванова Ю. Н. — М.: Финстат-информ, 1996.

4. Мэпкыо Н.Грэгори. Макроэкономика. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — Гл. 2.
(Пер. с англ.)

5. Сакс Д., Ларреп Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. — М.: Дело,
1996. — Гл. 2. (Пер. с англ.)

6. Семюелсоп П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995. — Розд.
6.

Похожие записи