КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Управління державним боргом”

План

ВСТУП

1. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ ТА ЙОГО ВИДИ.

2. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ УКРАЇНИ.

3. БОРГОВІ ПАРАДОКСИ І ОРІЄНТИРИ ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ

4. УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

5. МЕХАНІЗМИ СКОРОЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

В УМОВАХ БОРГОВОЇ КРИЗИ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Всі гроші, зібрані з допомогою податків, поступають державі на
спеціальні банківські рахунки, які вона має в Центральному банку країни.
Ці гроші є підвалинами для державного бюджету.

Державний бюджет – це узаконений зведений план зборів доходів держави і
використання одержаних грошових засобів на покриття всіх видів її
витрат.

Державні бюджети затверджують вищі законодавчі органи країн, а уряди
лише відповідають за використання бюджету.

Фіскальна політика признає використання незбалансованих бюджетів для
цілей стабілізації економіки. А це може призвести до зростання
державного боргу.

Складають бюджет і його виконують спеціалісти по фінансах.

Фінанси – загальна назва системи методів, які використовуються для
управління доходами і витратами органів державної влади і господарських
організацій.

Бюджет, як державний економічний механізм, ускладнюється тоді, коли
державі гостро не вистачає грошей на розв’язання важливих завдань,
тобто, коли державний бюджет складений з дефіцитом.

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці
зростають доходи, зростають, зростають і заощадження, які повинні бути
використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу
– це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним
агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до
запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, або
поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла
від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути
використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду
власником державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних
дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається
з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити в першу чергу поняття
державного боргу та можливі способи управління ним.

Державний борг та його види.

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці
зростають доходи, зростають, зростають і заощадження, які повинні бути
використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу
– це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним
агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до
запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, або
поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла
від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути
використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду
власником державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних
дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається
з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг – заборгованість з держави домогосподарствам і
фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її
урядом.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними
громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних
доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного
коригування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків
напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та
збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним
індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його
величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники
заборгованості, а саме:

відношення боргу до ВВП;

відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких
факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір
виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного
бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці
можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП, а частка
первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють
на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і
суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий
інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на
цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу,
переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального
старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи
виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними
прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю
стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби
вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути
продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь
суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами
визначається фінансове здоров’я країни.

Всі гроші, зібрані з допомогою податків, поступають державі на
спеціальні банківські рахунки, які вона має в Центральному банку країни.
Ці гроші є підвалинами для державного бюджету.

Державний бюджет – це узаконений зведений план зборів доходів держави і
використання одержаних грошових засобів на покриття всіх видів її
витрат.

Державні бюджети затверджують вищі законодавчі органи країн, а уряди
лише відповідають за використання бюджету.

Фіскальна політика признає використання незбалансованих бюджетів для
цілей стабілізації економіки. А це може призвести до зростання
державного боргу.

Складають бюджет і його виконують спеціалісти по фінансах.

Фінанси – загальна назва системи методів, які використовуються для
управління доходами і витратами органів державної влади і господарських
організацій.

Бюджет, як державний економічний механізм, ускладнюється тоді, коли
державі гостро не вистачає грошей на розв”язання важливих завдань,
тобто, коли державний бюджет складений з дефіцитом.

Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації,
яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму,
ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит – перевищення
витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних
лишків являє собою державний борг.

Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на
щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в)
фундаментальне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується
на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний
характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по
результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового
розмаху.

У минулому зростання державного боргу було зв”язане найчастіше з
дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити
80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Твердження про те, що великий державний борг може викликати
рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише
рефінансувати, а не погашати, по-друге,уряд має право встановлювати
податки і створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на
майбутнє покоління.

Серйозними проблемами, зв”язаними з державним боргом є такі:

виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;

виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають
дію економічних стимулів;

виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають
переведення частини національного продукту за кордон;

запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або
сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне
інвестиційне фінансування.

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це
невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його
видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія
паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову
діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність
конкретної обгрунтованої політики його покриття.

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми
бюджетного дефіциту:

скорочення бюджетних витрат;

пошук джерел додаткових доходів;

випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для
фінансування державних витрат;

позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших
держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні
рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його
практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним
чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А
відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у
сфері долходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При винекненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати
гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються
державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих
цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного
боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам
його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям,
а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають
великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США
починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд.дол., а в деякі роки –
200 млрд.дол.. В 1991 р. загальна сума боргу склала більше 3 трлн.дол..
В результаті цього платежі держави по процентах збільшились з 53,3
млрд.дол. в 1980 р. до 154 млрд.дол. в 1988 р., тобто з 2% по відношенню
до ВНП до 3,3 %, що означало збільшення з 3989 дол. до 10568 дол. в
розрахунку на одного жителя країни.

По науково обгрунтованій і розумній економічній політиці державний борг
не руйнує господарство країни і не приводить до гострих
соціально-економічних конфліктів. Більше того, уміле управління
державними цінними паперами дозволяє не тільки залучати гроші до
державного бюджету, але й успішно управляти розвитком економіки.

Державний борг України

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного
балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика
державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.
Станом на 1 квітня 2000 р., державний борг України, що відображається у
звітності Міністерства фінансів України, становив 74,48 млрд. грн., у
тому числі внутрішній – 15,05 млрд. і зовнішній – 59,42 млрд.

У нинішньому році значні розміри державного боргу України і висока
вартість його обслуговування наблизили нашу державу до межі боргової
кризи: річні платежі в рахунок погашення і обслуговування державного
боргу мали становити 23 млрд. грн. (у тому числі з державного бюджету –
18,1 млрд. грн., що дорівнювало 76,8% його планових доходів).
Реструктуризація зовнішньої заборгованості держави комерційним
кредиторам, проведена у березні-квітні 2000 р., дозволила зменшити її
боргові зобов’язання з 18,1 млрд. до 13,5 млрд. грн.., проте не
забезпечила розв’язання проблеми обслуговування державного боргу України
в середньостроковій перспективі. У 2001-2006 рр. наша країна лише за
зовнішнім боргом повинна щороку сплачувати 1,7-2,1 млрд. дол.

За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх
зобов’язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме
направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що
означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на
соціально-економічний розвиток. Розв’язання боргової проблеми лише за
рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки,
освіти та охорони здоров’я, а також розширить масштаби зубожіння
населення.

Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити
нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими
зобов’язаннями конверсії зовнішніх облігаційних позик України у нові
боргові цінні папери з строком погашення до 2007 р., а також
щоквартальною сплатою доходу в розмірі 10 і 11% річних. Однак
реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за
її борговими зобов’язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування
державного боргу. Адже в такий спосіб досягається лише тимчасове
полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а
борговий тягар навіть посилюється – за рахунок процентних виплат,
зараховуваних на відстрочену суму.

Отже, окреслені заходи не забезпечать розв’язання проблеми державного
боргу України: вони тільки сприятимуть поглибленню депресивних тенденцій
у вітчизняній економіці – внаслідок послаблення стимулюючого впливу
державних видатків на економічний розвиток держави і збільшення
боргового навантаження на її платіжний баланс.

Для підтвердження даного висновку було проведено сценарні розрахунки
основних макроекономічних показників розвитку України, розміру її
державного боргу та видатків бюджету на його обслуговування за умови
продовження нинішнього курсу економічної політики:

Показники Роки

1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005

І. Основні макроекономічні показники

Темп інфляції (% у середньому за рік) 22,7 23 21 19 17 16 16

ВВП у поточних цінах (млрд.грн.) 127 154,5 186,9 223,6 263,4 308,6 361,6

Валютний курс (середньорічний) (грн./дол.) 4,3 6,3 8,2 9,8 11,3 13,0
14,8

Доходи Зведеного бюджету (% ВВП) 25,6 25 24,5 24,5 24,5 24,5 24,5

Доходи Державного бюджету (% ВВП) 15,3 15,0 14,0 13,5 13,5 13,5 13,5

Сальдо Зведеного бюджету (% ВВП) -1,52 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0

Процентні ставки за державним боргом (% у валюті позики):

— внутрішні державні позики 27,4 25 23 21 19 18 18

— зовнішні державні позики 9,6 9,5 9,5 10 10,5 10,5 10,5

Сеньйораж (% ВВП) 0 0 0 0 0 0 0

ІІ. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу:

— виплата процентів за внутрішніми державними позиками (млрд.грн.) 1,3
1,9 2,6 2,4 2,2 2,1 2,1

— виплата процентів зовнішнім кредиторам (млрд. грн.) 1,8 4,5 6,1 7,5
9,7 12,3 15,3

Видатки бюджету по виплаті процентів за державним боргом (% ВВП) 2,4 4,1
4,6 4,4 4,5 4,6 4,8

Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Зведеного бюджету) 9,4
16,4 18,9 18,0 18,4 18,9 19,6

Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Державного бюджету) 15,5
27,4 33,2 32,8 33,4 34,4 35,6

ІІІ. Державний борг (на кінець року):

— за внутрішніми позиками (млрд. грн.) 11,4 11,4 11,4 11,4 11,4 11,4
11,4

— зовнішній державний борг (млрд. дол.) 12,4 12,6 12,9 13,2 13,5 13,8
14,1

Державний борг (усього) (% ВВП) 60,0 67,5 68,3 67,4 66,5 65,5 64,6

ІV. Видатки бюджету, не пов’язані з сплатою процентів (%) 24,7 20,9 19,9
20,1 20,0 19,9 19,7

З таблиці видно, що темпи інфляції знижуватимуться повільно й поступово:
з 23% у 2000 р. до 16% у 2005 р. При цьому в 2000-2001 рр. темпи
девальвації гривні дещо випереджатимуть зростання споживчих цін – у
зв’язку з переоцінкою реального обмінного курсу в минулому, а, починаючи
з 2002 р., темпи її девальвації відносно долара визначатимуться різницею
між зростанням цін в Україні та в США.

Надалі доходи бюджету знижуватимуться, у 2001 р. вони встановляться на
рівні 24,5% ВВП і відтоді не зазнають істотних змін. Намагання Уряду
сконцентрувати основну частину бюджетних коштів у руках центру виллються
у збереження його частки в ресурсах Зведеного бюджету на рівні 60% (або
15% ВВП у 2000 р.). Проте згодом посилення інституту місцевого
самоврядування викличе необхідність знизити частку центральної влади до
13,5% ВВП. У таблиці також припускали, що бюджетні видатки
дорівнюватимуть бюджетним доходам, тобто бюджет буде збалансованим.

Внутрішні позики розміщуватимуться за ставками, які дещо
перевищуватимуть темпи інфляції. Як і в 1999 р., ОВДП купуватиме лише
НБУ, причому на весь період прогнозування суми залучення коштів з
внутрішніх джерел будуть еквівалентними сумам погашення боргів
внутрішнім кредиторам. З огляду на це, заборгованість за внутрішніми
позиками перебуватиме майже на однаковому рівні.

Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем і аналіз
ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино
можливими шляхами виходу України з боргової кризи є:

припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у
власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;

застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових
зобов’язань (на рівні 1,7% ВВП);

досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП;

скорочення імпорту споживчих товарів шляхом удосконалення тарифного
регулювання;

посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів
припинення втечі капіталів за кордон;

укладання з кредиторами угод про реструктуризацію заборгованості на
умовах зниження боргового навантаження, а також конверсії боргових
зобов’язань у корпоративні цінні папери і товарні поставки.

Всі ці кроки значно допоможуть зняти гостроту боргової проблеми в
наступні роки. Також варто перейти від практики розміщення ОВДП до
здійснення грошової емісії для підтримки бюджету.

На користь даної пропозиції свідчать і такі факти:

вже на сьогодні зовнішній борг держави є надмірним, а мізерні обсяги
позичкового капіталу не дозволяють залучати кошти на внутрішньому
фінансовому ринку за розумними ставками; держава змушена звернутися до
емісійного доходу: на даний момент інші джерела є або недостатніми, або
ж повністю вичерпаними;

в Україні переважає інфляція витрат, а не попиту; за таких умов випуск в
обіг нових грошей у розмірі збільшення попиту на них, породжуваного
зростанням номінальних обсягів товарообігу, як правило, не має
інфляційних наслідків; крім того, при активізації структурних реформ та
нормалізації платіжно-розрахункових відносин попит на гроші має зрости
під впливом витіснення грошових сурогатів і бартеру;

у нас, на відміну від країн з розвинутою економікою, первинна емісія
здійснюється у великих обсягах (за 9 місяців 1999 р. нетто-емісія
становила 3,89 млрд. грн.), але емісійного доходу держава при цьому не
одержує.

Очевидно, що держава повинна скористатися своїм законним правом на
емісійних доход. З огляду на це, нагальних змін потребує механізм
направлення емітованих коштів: вони мають надходити переважно до бюджету
у формі безпроцентних кредитів. Застосування прямих кредитів
Національного банку значно розвантажить видаткову частину державного
бюджету. Крім того, варто зазначити, що емісія для підтримки бюджету має
переваги над іншими видами емісій, оскільки в даному випадку кошти
надходять до реального сектора економіки і малозабезпечених верств
населення, а не потрапляють на спекулятивні ринки.

Доцільність пропозиції щодо застосування грошової емісії для розв’язання
нагальних проблем суспільства підтверджується міжнародним досвідом.

Для уникнення інфляційних наслідків при здійсненні грошової емісії
необхідно створити чіткий механізм її каналізування. Через систему
інвестиційних рахунків емітовані кошти мають направлятися виключно на
фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, передбачених у
бюджеті.

Розв’язанння борговоъ проблеми сприятиме також припинення обслуговування
ОВДП, придбаних Національним банком.

Зменшення державного боргу та вирішення проблеми його обслуговування
вимагають також досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6%
ВВП у нинішньому році, з можливістю його поступового зниження до 2,6%
ВВП у 2005 році.

З метою зменшення обсягів імпорту необхідно посилити тарифне
регулювання некритичного імпорту і терміново розпочати реалізацію
програми енергозбереження. На сьогодні середня ставка імпортного мита на
товари, що ввозяться до України, становить 6%. У міжнародних масштабах
це надзвичайно низький показник. Для економії валютних коштів і
стимулювання розвитку вітчизняного виробництва доцільно переглянути
ставки ввізного мита на товари, вироблювані в Україні.

Поряд з створенням загальноекономічного середовища, сприятливого для
інвестування, з метою припинення втечі капіталів за кордон необхідно
виробити механізми, які б дозволяли перекрити відплив капіталів з країни
такими каналами: переведення валюти за кордон у рахунок оплати фіктивних
імпортних контрактів; неповернення до країни експортної валютної
виручки; зниження контрактних цін при експорті та їх завищення при
імпорті тощо. За експертними оцінками, в Україні надто ліберальний режим
зовнішньоекономічної діяльності та повна конвертованість гривні за
поточними операціями дозволяють нелегальними шляхами щороку вивозити за
кордон 3-5 млрд. дол.

Крім проблеми мобілізації ресурсів для обслуговування державного боргу,
сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення зростання
бюджетних видатків на обслуговування зовнішнього боргу внаслідок
знецінення національної валюти. Девальвація збільшує частку доходів
держави, виплачувану іноземцям у вигляді основної суми і процентів за
державним боргом. Одним з механізмів стримування наростання боргових
вивлат є посилення валютного регулювання. При такому регулюванні треба
виходити з того, що в Україні попит на іноземну валюту великою мірою
визначається намаганням населення зберегти вартість своїх заощаджень,
заможних фізичних осіб – перевести капітали за кордон, а комерційних
банків – заробити на падінні курсу гривні. З огляду на це, необхідно
обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок
(тобто заборонити їм підтримувати відкриту валютну пропозицію). Підстави
для купівлі іноземної валюти доцільно обмежити виключно потребами
проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами. Слід також
створити перешкоди для нелегального вивезення з України іноземної
валюти.

Щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також
створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися
укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах
зменшення боргових виплат і обміну боргових зобов’язань держави на
майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід
щодо врегулювання зовнішньої заборгованості.

Сьогодні Україна має законні підстави добиватися залучення схем
реструктуризації, в рамках яких відбувається часткове зменшення розміру
державного боргу та процентних виплат.

Спираючись на міжнародний договір і відстоюючи власні національні
інтереси, Україна повинна також залучити механізми активного управління
зовнішнім боргом, започаткувавши обмін боргових зобов’язань держави на
акції підприємств, які перебувають у державній власності, погашення
боргів товарними поставками, викуп державних облігацій на вторинному
ринку за гроші.

Сценарій ІІ розвитку подій, який передбачає застосування обґрунтованих
методів розв’язання боргової проблеми в Україні, наведено у таблиці:

Показники Роки

1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005

І. Основні макроекономічні показники

Темп інфляції (% у середньому за рік) 22,7 23 21 18 16 16 15

ВВП у поточних цінах (млрд.грн.) 127 154,5 191,7 230,7 274,3 327,8 390,1

Валютний курс (середньорічний) (грн./дол.) 4,3 6,3 8,1 9,4 10,5 11,7
12,9

Доходи Зведеного бюджету (% ВВП) 25,6 25 25 25 25 25 25

Доходи Державного бюджету (% ВВП) 15,5 15,0 14,3 13,8 13,8 13,8 13,8

Сальдо Зведеного бюджету (% ВВП) -1,5 0,4 1,2 1,2 1,2 1,2 1,2

Процентні ставки за державним боргом (% у валюті позики):

— внутрішні державні позики 27,4 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0

— зовнішні державні позики 9,6 9,5 9 9 9 9 9

Сеньйораж (% ВВП) 0 1,7 1,7 1,7 1,7 1,7 1,7

ІІ. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу:

— виплата процентів за внутрішніми державними позиками (млрд.грн.) 1,3
0,4 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0

— виплата процентів зовнішнім кредиторам (млрд. грн.) 1,8 4,5 4,5 4,9
5,2 5,4 5,4

Видатки бюджету по виплаті процентів за державним боргом (% ВВП) 2,4 3,2
2,3 2,1 1,9 1,6 1,4

Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Зведеного бюджету) 9,4
12,7 9,3 8,5 7,6 6,6 5,6

Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Державного бюджету) 15,5
21,1 16,4 15,5 13,9 11,9 10,1

ІІІ. Державний борг (на кінець року):

— за внутрішніми позиками (млрд. грн.) 11,4 0,69 0,58 0,0 0,0 0,0 0,0

— зовнішній державний борг (млрд. дол.) 12,4 11,4 10,6 9,9 9,0 8,1 7,1

Державний борг (усього) (% ВВП) 60,0 54,8 49,2 42,7 36,4 30,4 24,7

ІV. Видатки бюджету, не пов’язані з сплатою процентів (%) 24,7 21,4 21,5
21,7 21,9 22,2 22,4

Можна припустити, що темпи девальвації гривні у 2000-2001 рр. дещо
випереджатимуть зростання споживчих цін у зв’язку з переоцінкою
реального обмінного курсу в минулому. Починаючи з 2002 р. темпи її
девальвації уповільняться, і під впливом нормалізації
загальноекономічної ситуації в країні, а також скорочення її зовнішнього
боргу відбудеться незначна реальна ревальвація. При цьому темпи
девальвації будуть нижчими ніж у попередньому сценарії.

Як свідчать результати проведених розрахунків (сценарій ІІ), реалізація
пропонованих заходів дасть можливість:

істотно скоротити обсяг державного боргу України;

зменшити бюджетні видатки на його обслуговування;

нормалізувати ситуацію з фінансуванням соціально-економічних програм.

У цілому застосування пропонованих методів зниження боргового
навантаження сприятеми обмеженню боргової залежності української
економіки, що, у свою чергу зумовить оздоровлення соціально-економічної
ситуації в державі.

3. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень

Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне
походження від державного кредиту і в умовах економічного сьогодення
України набуває особливого значення. Державні запозичення проводяться з
метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях,
цілього фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних
ревнихних активів.

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі
дві властиві йому функції: а) фіскальна – залучення державою необхідних
коштів для фінансування бюджетних видатків; б) регулятивна – коригування
обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним
(центральним) банком країни.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і
зовнішнього. Ретроспективний аналіз засад формування і обслуговування
державного боргу України, а також управління ним дозволяє виділити
кілька етапів цього процесу.

Перший з них (1991 р.- І половина 1994 р.) характеризується безсистемним
утворенням і нагромадженням боргу.

На другому етапі (ІІ половина 1994 р. – І половина 1997 р.), поряд з
продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв’язки
з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг
зріс на 56%. Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно
шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

Найгостріше проблеми управління державним боргом далися взнаки на
третьому етапі, що розпочався з ІІ половини 1997 р. Необхідність
виконання Україною своїх боргових зобов’язаннь, у поєднанні зі світовою
фінансовою кризою, дуже загострили ситуацію.

Динаміку державного боргу України (у вартісному обчисленні) показано в
таблиці 1. Як бачимо, зовнішній борг значно перевищує внутрішній.
Спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги зовнішнього боргу в
загальній сумі державного боргу України.

Таблиця 1

Динаміка державного боргу України

Показники Роки

1993 1994 1995 1996 1997 1999 2000 2003

Зовнішній борг (млрд. дол.) 0,4 3,6 4,8 8,2 8,8 9,6 11,5 12,4

Внутрішній борг (млрд. дол.) 0,0 0,0 0,0 8,0 3,7 10,2 13,5 14,95

Внутрішній борг (млрд. дол.) 0,0 0,0 0,0 5,3 2,1 5,4 3,9 2,8

Всього (млрд. дол.) 0,4 3,6 4,8 13,5 10,9 15,0 15,4 15,2

Станом на 1 січня 2003 р. зовнішній борг складався з таких
заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними фінансовими
організаціями (4,817 млрд дол., або 41,9% від його загальної суми); за
позиками, наданими іноземними державами, і в тому числі – за позиками
наданими під гарантії Кабінету Міністрів України (3,744 млрд дол., або
32,6%); за позиками, наданими іноземними комерційними банками (1,767
млрд дол., або 15,4%); перед РАТ “Газпром” (1,155 млрд дол., або 10,1%).

У 2004 р. Україна повинна заплатити зовнішнім кредиторам близько 3,3
млрд дол., а у 2001 р. – 2,4 млрд дол.; при цьому в 2000 р. виплати по
зовнішньому боргу плануються на рівні 7% ВВП (для порівняння: у І півр.
199 р. – 3,8% ВВП).

Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях
внутрішньої державної позики.

Особливості функціонування державних фінансів, пов’язані з сучним станом
боргового сектора національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з
прискореним зростанням державного боргу в Україні.

По-друге, спекулятивно-ажіотажний бум розвитку боргового ринку
загальмував інвестиційні процеси.

По-третє, нерезиденти є основними поставниками позичкового капіталу.

По-четверте, за весь час функціонування ринку державних запозичень не
з’явилося повною мірою альтернативного джерела для фінансування
бюджетного дефіциту.

По-п’яте, з проблемою наявності державного боргу пов’язане
недофінансування держвидатків у багатьох сферах.

По-шосте, ринок державного боргу не мав і не має чітки публічних
правових рамок функціонування.

Зазначені особливості становлення ринку державного боргу України є
парадоксальними і неприйнятними у розвинутому економічному середовищі,
оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але
й простого відтворення.

Кардинальним шляхом розв’язання проблеми боргів є “сценарій” розрахунків
по них, тобто управління боргом, з орієнтацією на поступове абсолютне
скорочення заборгованості та згладжування коливань в обслуговуванні
боргу.

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але
використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є
проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах
досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та
інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо.
Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки
економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій, що
перебувають у власності НБУ.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм,
направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку
запозичень.

Потребує розвитку повноцінний сектор муніципальних цінних паперів
(місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів прикладання
капіталу на боргових ринках. Перерозподіл боргових зобов’язань між
різними рівнями управління дозволить реалізувати регіональні програми,
розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на
загальнодержавний бюджет.

4. Управління державним боргом

та проблеми його обслуговування

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення
розміру бюджетного дифіциту. Сунасна економічна думка пропонує багато
концепцій бюджетного діфіциту, за допомогою яких визначається
ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему.
Найважливішими з них є такі:

загальний дефіцит бюджету, який називаютьт також “фактичним” чи
“касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні
доходи та субсидії;

зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком
державних надходжень від зовнішніх джерел;

внутріній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком
інфляційної частки процентних платежів;

первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою
всіх процентних платежів;

поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними
доходами за винятком поточних видатків.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може шляхом накопичення заборгованості –
прострочування платежів по боргах або закупленні товари, а також за
рахкнок підвищення податків. Ці заходи мають неінфляційний характер.

Боргове фінансування дифіциту бюджету веде до накопичення державного
боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане з
виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи – витрпти”. Коли в
економіці зростають доходи, то зростають і заощадження, які повинні
бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення
боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються
економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства і
фірми не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає
недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб
економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, всі
заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного
боргу.

Державний борг(DG) – це загальний розмір накопиченої заборгованості
уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих
бюджетних дифіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг
складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній
державний борг(D) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам
даної країни, які володіють цінними паперами, випещиними її урядом.
Зовнішній державний борг(DI) – це заборгованість держави перед
іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими
організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних
доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного
корегування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення державних видатків
напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та
збереження влади.

Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і
державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання
боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його
обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

На обсягу бюджетного дефіциту відбуваються всі зміни у
величині державного боргу, в тому числі обумовлені впливом інфляції.
Саме тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалась також в
реальних, а не лише в номінальних величинах.

Бюджетний дефіцит є різницею між державними витратами і доходами.
Частина витрат – це відсоток, який сплачуєтьсб по державноиу боргу і
дорівнює i*DG , де DG – обсяг державного боргу, а i – номінальна
процентна ставка. Реальгі видатки мічтять лише реальний процент по
державному боргу r. Згідно з рівнянням Фішера, реальний відсоток є
номінальним за винятком проценту інфляції: r = i — (. Отже, реальна
величина бюджетних видатків менша від номінальної на величину DG *(.
Фактичний бюджетний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних
платежів (оперпаційний дефіцит) можна підрахувати за допомогою такої
формули:

OBD = BD — DG*(, де

OBD – операційний бюджетний дефіцит;

BD – фактичний бюджетних дефіцит;

DG – розмір державного боргу на початок року;

( — темп приросту інфляції за рік, %.

В умовах інфляції оголошуваний у звітах бюджетний дефіцит завищується
на величину DG*(. При високих темпах інфляції ця величина може бути
досить значною. Як наслідок, можливі ситуації, коли спостерігається
зростання номінального державного боргу при одночасному зниженні
реальної заборгованості. Це утруднює оцінку бюджетно-податкової
політики.

Бюджетний дефіцит ускладнюється явищем квазіфіскальних витрат і
квазіфіскального дефіциту. У загальному вигляді можна вирізнити два типи
квазіфіскальних витрат держави: зобов’язання держави по видатках та
квазісубсидії центрального банку. Зобов’язання держави по видатках – це
відкладені у часі біджетні зобов’язання, тобто перенесені на майбутні
витрати бюджету, які не враховуються в поточній бюджетній звітності.
Такого роду зобов’язання виникають внаслідок прихованого державного
субсидування імпорту або надання державних гарантій з високою
вірогідністю платежів по них.

Квазісубсидії центрального банку – це діяльність центрального банку,
яка стосується бюджетних операцій уряду і фінансується за рахунок його
власних доходів. Воно охоплює окремі операції, пов’язані з державним
боргом, фінансівання збитків, що виникли внаслідок стабілізації
валютного курсу, централізовані кредити економіці, рефінансування
пільгових кредитних програм і преференцій.

Внаслід квазіфіскальних операцій держави за межами бюджету справжні
маштаби державних видатків і, відповідно, величини бюджетного дифіциту
та державного боргу занижуються.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним
індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його
величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники
заборгованості, а саме:

відношення боргу до ВВП;

відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких
факторів, як рівні реальної процентної ставки, якою визначається розмір
виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного
бюджетного дифіциту. Зменьшення відносної заборгованості в економіці
можливе за умови, якщо темпи зростання реальної процентної ставки будуть
нищими за темпи зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного
надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Вплив державного боргу на економіку

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну
пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається
структурою державних доходів і витрат. Залежно від характеру наслідків
впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та
довгострокові. Короткострокові – це наслідки бюджетного дифіциту, відомі
як проблема “витіснення”. Довгострокові – економічні наслідки державного
боргу, відомі як “тягар боргу”.

Управління зовнішнім боргом

Зовнішнє запозичення виникає при перевищенні імпорту товарів та послуг
над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений
несприятлт\ивим торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого
приктоку капіталу. Чистий притік капіталу виникає внаслідок міжнародних
позик (від іноземних урядів та комерційних банків, від міжнародних
валютно-фінансових операцій), продажу довгострокових фінансових активів
іноземним інвесторам. Прямих іноземних інвестицій у дану країну і
використання валютних резервів держави.

Прямі іноземні інвестиції передбачають ввіз до країни капіталу (в
грошовій або товарній формі) і є фінансовим потоком, який не створює
боргових зобов’язань. Відповідно, коли держава витрачає частину власних
резервів іноземної валюти, це супроводжується скороченням обсягу чистих
іноземних активів, але не створює боргових зобов’язань.

Зовнішній борг складається із зобов’язань перед нерезидентами, які
виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за
кордон. Притік зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів,
який створює боргові зобов’язання пред нерезидентами, призводить до
зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні
інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість
позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди)
країн, де існує дефіцит капіталу і ринкова процентна ставка нища.

Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати проценти
по боргу. Зростання боргу супроводжується зростанням процентних
платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики
мають покривати не лише різницю між внктрішніми заощадженнями й
інвестициями та державними доходами і вилатками, але й проценти по
боргу.

Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скілки
іноземного капіталу країна може ефективно поглинути, так щоб прибуток
від інвестицій превищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим,
який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем
із зовнішніми платежами.

Темпи зростання боргу залежать від:

частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (це можна
виразити співвідношенням між дефіцитом балансу по товарах та послугах і
накопичени боргом);

процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення
зовнішніх позик).

Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій
дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Нераціональність і
збитковісмть використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові
зобов’язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості
держави з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в
управлінні зовнішнім боргом.

Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні
зростання зовнішніх зобов’язань країни у межах її спроможності
обслуговувати борг. Реалізація цієї мети потребує ефективного
виеористання позичених ресурсів. Короткострокова мета управління
зовнішнім боргом – регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином,
щоб сукупний попит відповідав станові внутрвшнвх та зовнішніх
розрахунків країни. Реальзація цієї мети дозволяє забезпечити
відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної
політики.

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення
фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу.
Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає
управління всіма стадіями і охоплює:

аналіз кредитоспроможності – можливості країни позичати кошти;

оцінку платоспроможності – здатністю обслуговувати борг;

кнтроль рівня зовнішньої заборгованості;

контроль за складом зовнішнього боргу.

З цією метою використовуються показники заборгованості – індекси
заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу. До
стандартних показників заборгованості належать:

відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до
ВВП;

відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та
держаних доходів;

коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по
обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначається
іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а
отже, й розмір зовнішніх займів безпосередньо залежить від торговельної
політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від
грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень
зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною
мірою визначають характер економічної політики в країні.

5. Механізми скорочення зовнішньої заборгованості

в умовах боргової кризи

Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості яка проя вляється в
неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у
повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої
суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність
країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових
інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає
стабілізацію розмірів та зміну мтруктури заборгованості, відстрочку
сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При
реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки
сплати) переглядаються.

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в
рамках «Паризького клубу». Найбіднішими країнами-боржниками з метою
полегшання боргового тягара пропонується вибір одного з варіантів
допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами «Паризького клубу».
Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання
боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження
відсотків за обслуговування боргу.

Зараз загальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія
боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:

Викуп боргу – надання країні-боржниці можливості викупити власні боргові
зобов’язання на вторинному ринку боргів. .викуп боргів здійснюється за
грошові кошти зі знижкою з їх нормальної ціни.

Капітальзація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність
(акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання
іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов’язання даної країни
на акції її промислових, торговельних та ін. корпорацій. Іноземні
небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові
зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для
фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових
активів.

Конверсія “борг — борг”, тобто заміна існуючих боргових зобов’язань
новими борговими зобов’язаннями. У даному випадку змінюються умови
боргових зобов’язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може
бути нижчим, ніж за старим, при збережені номінальної вартості
облігацій; номінальна вартість нових зобов’язань може бути встановлена з
дисконтом до номіналу старих боргових зобов’язань; може змінитися валюта
боргу і т.ін.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов’язань новими є
інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави.
Викуп боргу країною-боржником означає останнє погашення її зобов’язань
перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягара
мають певні недоліки, що пов’язані насамперед зі скороченям валютних
резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.

Висновок

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Державний бюджет – це зведена відомість доходів та витрат держави, яка
являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу
закону.

Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави на
військові цілі, на роздутий апарат чиновників, державних закупівель
товарів за підвищеними цінами, тощо.

Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики – випуску
державних боргових зобов’язань. Інший шлях покриття дефіцитного бюджету
– емісія небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка
інфляції.

Заходи щодо зниження бюджетного дефіциту: конверсія, перехід від
фінансування до кредитування, ліквідація дотацій стрибковим
підприємствам, зниження витрат на управління державою, зміна системи
оподаткування, підвищення ролі місцевих бюджетів

Проблеми, які пов’язані із державним боргом:

виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах

виплати проценту по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають
дію економічних стимулів

виплати проценту або основної суми боргу іноземцям викликають
переведення частини національного продукту за кордон

запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або
сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне
інвестиційне фінансування.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати
гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називають
державним боргом.

Список використаної літератури

Григорчук Т.В. Основи економічної теорії. — Коломия, 98

Комісарук М.П. Макроекономіка.Курс лекцій. — Коломия, 99р.

Журнал “Світ бухгалтерського обліку”- березень 1998

Макконнелл Р., Брю С. Л. Економікс: принципи, проблеми, політика. — М.:
Республіка, 1998.

Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. — К.: Техніка, 1996.

Долан Е. Макроекономіка. — С.-Петербург: Індекс, 1999.

А.Г.Савченко та ін. “Макроекономіка”, 1999.

Є.Дж.Долан, Д.Линдсей “Макроекономіка”, 1994.

В.Горбачук “Макроекономічні методи”, 1999.

С.Будаговська та ін. “Мікроекономіка і макроекономіка”, 1998.

М.Бурда, Ч.Виплош “Макроекономіка, європейський контекст”, 1998.

Н.Г.Менкью “Макроекономіка”, 1994.

Світлана Будаговська, Олександр Кілієвич, Інна Луніна, Тетяна Пахомова,
Ольга Романюк, Андрій Сніжко, Оксана Сніжко “Мікроекономіка і
макроекономіка” – К.: “Основи”, 1998 р. – с.311-313.

“Економіка України” № 6 – К.: “Преса України”, червень 2000 р. –
с.30-37.

“Економіка України” № 8 – К.: “Преса України”, серпень 2000 р. –
с.22-30.

PAGE

PAGE 34

Похожие записи