Курсова робота (макроекономіка)
HYPERLINK \l “_Toc70235642” Сутність поняття валовий випускЗМІСТ
TOC \o “1-3” \h \z
HYPERLINK \l “_Toc70235641” Вступ PAGEREF _Toc70235641 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc70235642” 1. Сутність поняття «валовий випуск»
PAGEREF _Toc70235642 \h 4
HYPERLINK \l “_Toc70235643” 2. Валовий внутрішній продукт PAGEREF
_Toc70235643 \h 6
HYPERLINK \l “_Toc70235644” 2.1. Склад ВВП PAGEREF _Toc70235644 \h
6
HYPERLINK \l “_Toc70235645” 2.2 Методи обчислення ВВП PAGEREF
_Toc70235645 \h 8
HYPERLINK \l “_Toc70235646” 2.2.1. Виробничий метод PAGEREF
_Toc70235646 \h 8
HYPERLINK \l “_Toc70235647” 2.2.2. Метод кінцевого використання
PAGEREF _Toc70235647 \h 10
HYPERLINK \l “_Toc70235648” 2.2.3. Розподільчий методом PAGEREF
_Toc70235648 \h 14
HYPERLINK \l “_Toc70235649” 3. Валовий національний дохід PAGEREF
_Toc70235649 \h 18
HYPERLINK \l “_Toc70235650” 4. Номінальний та реальний валовий
внутрішній продукт PAGEREF _Toc70235650 \h 20
HYPERLINK \l “_Toc70235651” Висновок PAGEREF _Toc70235651 \h 24
HYPERLINK \l “_Toc70235652” Список використаної літератури PAGEREF
_Toc70235652 \h 25
HYPERLINK \l “_Toc70235653” Додатки PAGEREF _Toc70235653 \h 26
Вступ
Економічний потенціал країни характеризує можливості національної
економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти
економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні
ресурси – виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові,
науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал
включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий,
науковий та інші види потенціалів.
Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, її
економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного
потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують
економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і
валовий національний продукт (ВНП).
Валовий внутрішній продукт держави – це сукупна вартість за ринковими
цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених уданій країні
впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП
охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій,
закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та
громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни.
Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що враховує
доходи фірм і громадян даної країни, отримані за кордоном, проте
виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в
даній країні.
1. Сутність поняття «валовий випуск»
Система національних рахунків передбачає обчислення багатьох
макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск. Валовий
випуск (ВВ) — це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених
за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами
розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не
включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану
вартість, мито та ін.).
Відповідно до прийнятої в СНР (1993 p.) трактовки меж виробничої
діяльності, ВВ включає:
1) усі товари, незалежно від місця їх використання;
2) послуги, що надаються іншим інституційним одиницям, та ін.
Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і неринковий.
Ринковий ВВ включає:
1) товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;
2) товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в
натуральній формі;
3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного
підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються
іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;
4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси
матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового
використання.
Неринковий ВВ включає [5, С. 113]:
1) товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного
кінцевого споживання і нагромадження;
2) товари і послуги, що надаються безкоштовно іншим інституційним
одиницям і суспільству в цілому;
3) продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового
використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у
виробника.
Нова СНР (1993 p.) з метою визначення ВВ передбачає використання такої
формули:
ВВ = РП + З1 – З2
де РП — вартість реалізованої продукції;
З1 — вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене
виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси;
З2 — вартість продукції, що була використана із запасів, за цінами на
момент її використання [8, С. 276].
Відповідно до такого підходу щодо визначення ВВ до вартості виробленої
продукції як і до величини створених доходів не повинен включатися так
званий «холдинговий прибуток», обумовлений інфляцією та іншими
випадковими факторами за час знаходження товарів на складі підприємства.
Ця вимога пов’язана з тим, що нова СНР (1993 p.) передбачає урахування
основних положень концепції доходу Дж. Хікса.
Валовий випуск неринкових послуг, що надаються секторами органів
державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують
домашні господарства, визначається як сума витрат на виробництво. Такі
розрахунки здійснюються за формулою:
ВВ = МВ + ОП + А + (П – С),
де MB — витрати на придбання товарів та послуг для проміжного
споживання;
ОП — оплата праці працівників;
А — споживання основного капіталу (амортизація);
(П – С) — чисті інші податки на виробництво, тобто інші валові податки
за мінусом субсидій.
Валовий випуск організацій банківської системи від їхньої посередницької
діяльності визначають за формулою:
ВВ = В1 – В2
де В1 — відсотки, отримані банками від розміщення залучених ресурсів;
В2 — відсотки, сплачені банками за залучені вільні фінансові
ресурси.
Валовий випуск страхових компаній визначають за формулою:
ВВ = СП – СВ + В – ТСР,
де СП — страхові премії, що надійшли до страхових компаній;
СВ — страхові відшкодування, що сплачені страховими компаніями;
В — відсотки, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових
технічних резервів у цінні папери або інші ліквідні фінансові
інструменти;
TCP — приріст технічних страхових резервів.
2. Валовий внутрішній продукт
2.1. Склад ВВП
Центральне місце серед макроекономічних показників займає валовий
внутрішній продукт (ВВП).
Валовий внутрішній продукт — це сукупна ринкова вартість кінцевої
продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева
продукція — це та частка валового випуску, яка виходить із сфери
виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування
(нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не
враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використані
в процесі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції
означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже
входить до складу кінцевої продукції та послуг [12, С. 54].
Проміжне споживання включає:
1) витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів,
продуктів харчування, медикаментів, спецодягу та ін.;
2) оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям
або особам (ремонт, послуги транспорту, зв’язку, обчислювальних центрів,
комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);
3) витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.
До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових
посередників (банків). Їх величина визначається у загальних рисах як
різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими
посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (підприємств,
домашніх господарств, резидентів і неризидентів). Згідно з діючою
методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься
до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої
дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості, створена галузями і
секторами економіки, повинна бути зменшена на цю величину[2, С. 215].
Особливість показника ВВП полягає в тому, що термін «валовий» означає
включення до його складу споживання основного капіталу (амортизації). У
принципі для точного вимірювання результатів економічної діяльності
потрібно було б виключити з ВВ не тільки проміжну продукцію, а й
споживання основного капіталу, яке з економічної точки зору є також
проміжним споживанням. Але в економічній практиці дуже важко розрахувати
споживання основного капіталу так, як цього потребують принципи СНР,
тобто за відновною вартістю. Це пов’язано з тим, що дані бухгалтерського
обліку про споживання основного капіталу не відповідають вимогам СНР. У
бухгалтерському обліку амортизація основних фондів обчислюється, як
правило, за первісною вартістю, а не за відновною. Крім того.
амортизація в бухгалтерському обліку може бути розрахована на основі
методів прискореної амортизації, які є неприйнятними в СНР.
Отже, якщо можна було б отримати дані про споживання основного капіталу
у відповідності до вимог СНР, то можна було б розрахувати більш
об’єктивний показник результату економічної діяльності — чистий
внутрішній продукт. Через викладені вище обставини в економічній
практиці найбільш широкого застосування набув показник ВВП.
2.2 Методи обчислення ВВП
Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод
кінцевого використання (за витратами) і розподільчий метод (за
доходами).
2.2.1. Виробничий метод
Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої
вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом
субсидії. Це можна подати у вигляді формули [4, С. 52]:
ВВП = ?(ВВ – MB) + (ПП – С),
де ВВ — валовий випуск окремих галузей;
MB — матеріальні витрати окремих галузей;
ПП — продуктові податки;
С — субсидії;
(ПП – С) — чисті продуктові податки.
Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом,
пов’язана з обчисленням валового випуску (ВВ) і проміжного споживання
(MB) товарів та послуг. Визначення цих елементів ВВП було розглянуто
раніше.
Податки на продукти — це податки, які стягуються пропорційно до
кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або
імпортуються підприємствами-резидентами. До них відносять такі податки
як податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, податки на окремі види
послуг (на послуги транспорту, зв’язку, страхування рекламу, дозвілля,
спортивні заходи та ін.), мито тощо.
Субсидії на продукти — це субсидії, що надаються
підприємствам-резидентам із державного бюджету з метою відшкодування
постійних збитків, які виникають у зв’язку з тим, що продажна ціна на
окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва;
субсидії на експорт і імпорт та ін.
У таблиці 1 наведені дані про ВВП України, обчислений виробничим
методом [13]
Таблиця 1.
Динаміка ВВП України, обчисленого виробничим методом (млн грн.)
Показник
Роки
1998
1999
2000
2001
2002
Валовий випуск товарів та послуг (в осн. цінах)
220679
276246
373893
460520
520370
Проміжне споживання
133711
167781
229631
280030
330460
Податки за виключенням субсидій на продукти
15625
21977
25808
23700
31022
Валовий внутрішній продукт (у ринков. цінах)
102593
130442
170070
204190
220932
Споживання основного капіталу
-19281 -23230 -30223
-34303
-37213
Чистий внутрішній продукт
83312
107212
139847
169887
183719
2.2.2. Метод кінцевого використання
Згідно з методом кінцевого використання (за витратами) ВВП обчислюється
як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і
пов’язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього
використовують таку формулу[10, С. 122]:
ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ,
де СВ — споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;
ВІ — валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;
ДЗ — державні закупки товарів і послуг з метою задоволення
загальносуспільних потреб;
ЧЕ —чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та
послуг (ЧЕ = Е – Ім).
Споживчі витрати домашніх господарств і державні закупки товарів та
послуг складають кінцеве споживання товарів і послуг у країні. Воно
охоплює витрати домогосподарств-резидентів на споживчі товари і послуги
а також витрати органів державного управління і некомерційних
організацій, що обслуговують домашні господарства на товари і послуги
для індивідуального і колективного (загальносуспільного) споживання.
Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств (СВ) включають:
1) витрати на купівлю споживчих товарів і послуг;
2) споживання товарів і послуг, отриманих у натуральній формі як оплату
праці, подарунків тощо;
3) споживання товарів і послуг, що вироблені домашніми господарствами
для особистого кінцевого споживання;
4) споживання товарів і послуг, що куплені резидентами даної країни за
кордоном під час відряджень, туристичних поїздок тощо, за виключенням
аналогічних закупок нерезидентів на території даної країни.
Державні закупки (ДЗ) — це витрати уряду на кінцеве споживання органів
державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують
домашні господарства. До них відносяться витрати на заробітну плату
державних працівників і службовців, а також витрати, пов’язані із
закупівлею товарів і послуг колективного (суспільного) споживання у
приватного сектора економіки.
До державних закупок не входять видатки на трансфертні платежі. Урядові
трансфертні платежі — це державні виплати окремим особам, які не
надаються в обмін на товари або послуги. Це допомога по безробіттю,
пенсії, допомога престарілим і хворим. Вони призначені задовольняти
певний вид потреб. Оскільки трансферти не призначені для закупівлі
поточних товарів і послуг, вони не враховуються при розрахунку ВВП. До
трансфертних платежів відноситься також і відсоток по державному боргу,
тобто доход, який виплачується по сумах, що були позичені для здійснення
урядових програм розвитку, а не як плата держави за поточні товари і
послуги. Нарешті, не слід змішувати державні закупки товарів і послуг,
що є компонентом вимірювання ВВП, з видатками державного бюджету, тобто
із загальними державними витратами (ДВ). Загальні державні витрати
містять як державні закупки товарів і послуг (ДЗ), так і трансфертні
платежі (Т) [12, С. 73]:
ДВ = ДЗ + Т.
При цьому не має значення, як уряд фінансує свої видатки, тобто платить
за товари й послуги: чи з коштів, що надійшли від оподаткування, чи
шляхом грошової емісії, чи з позичок. Звідки б не надійшли кошти, при
визначенні ВВП враховуються тільки виграти держави на закупку товарів і
послуг.
Валові інвестиції (ВІ) складаються із двох елементів:
ВІ = ЧІ + А,
де ЧІ —чисті інвестиції, тобто такі, які спрямовуються на приріст
капіталу та запасів;
А — амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення зношеного
капіталу.
Валові інвестиції —це не що інше, як валове нагромадження, яке включає
чисте придбання (придбання за відрахуванням вибуття)
одиницями-резидентами інвестиційних товарів і послуг, що вироблені в
поточному році, але не спожиті в цьому році, тобто накопичені.
До складу валового нагромадження включають нагромадження основного
капіталу, зміну запасів матеріальних оборотних фондів та чисте придбання
цінностей.
Валове нагромадження основного капіталу — це вкладання інвестицій
(коштів) в об’єкти основного капіталу для створення нового доходу в
майбутньому шляхом використання їх у виробництві. Основний капітал — це
активи, як результат попереднього виробництва, які протягом довгого часу
(більше року) використовуються у процесі виробництва товарів та послуг.
Це будівлі та споруди; машини й устаткування; транспортні засоби; худоба
племінна, молочна і робоча; сади, виноградники та інші насадження тощо.
Категорія валового нагромадження основного капіталу в новій СНР (1993
p.) була суттєво розширена за рахунок включення до нього витрат на
геологопошукові роботи, створення та придбання програмного забезпечення
ЕОМ і витрат на придбання оригіналів літературних і художніх творів
(фільмів, звукозаписів, рукописів, які є основою для тиражування).
Придбання основних фондів включає купівлю, бартерні операції, отримання
капітальних трансфертів у натуральній формі, виробництво для власного
використання і капітальний ремонт[11, С. 97].
Валове нагромадження основного капіталу включає також виграти на
поліпшення невироблених активів і у зв’язку з передачею права власності
на них. До невироблених активів відносять ті активи, які не є
результатом виробництва (земля, надра та інші природні ресурси, а також
патенти, авторські права, торгові знаки, ліцензії тощо). Вони не входять
до складу основного капіталу, проте роботи, пов’язані з їх поліпшенням
(меліорація і осушення земель, розширення лісових угідь, плантацій,
садів та ін.), і послуги, що надаються у зв’язку з передачею їх іншим
одиницям, є виробничою діяльністю й тому вартість невироблених активів
включається до нагромадження основного капіталу.
Зміна запасів матеріальних оборотних фондів включає зміну вартості
виробничих запасів (сировини, матеріалів, запасних частин, палива тощо),
незавершеного виробництва, готової продукції і товарів для перепродажу.
Зміна вартості запасів матеріальних оборотних фондів повинна визначатись
як різниця між надходженням продукції у запаси і вилученням її із
запасів за ринковими цінами, що діють відповідно на момент надходження
або вилучення.
Чисте придбання цінностей — це нова категорія в СНР. Цінності — це
предмети, які придбані не для виробничих або споживчих цілей, а для
збереження вартості, тобто це предмети, цінність яких з часом зростає.
До них відносяться коштовні метали і каміння, ювелірні вироби,
антикваріат, колекції та ін. (крім монетарного золота, а також золота і
каміння, призначених для промислового використання). Раніше цінності
враховувались у складі кінцевого споживання.
Експорт і імпорт товарів та послуг охоплює експортно-імпортні операції
нашої країни з іншими країнами світу. Це насамперед вартість вивезених
із країни або завезених у країну (перетинаючих державний кордон) товарів
різного призначення, включаючи також товари, що надаються у порядку
гуманітарної допомоги і як дари, товари неорганізованої торгівлі,
посилки, майно мігрантів та ін.
Експорт і імпорт послуг охоплює всю сукупність матеріальних і
нематеріальних послуг. У складі ВВП, як зазначалось раніше, знаходить
відображення показник чистого експорту (ЧЕ) як різниця між експортом і
імпортом товарів та послуг[7, С. 63].
У таблиці 2 наведені дані про структуру ВВП України, обчисленого за
методом витрат.
Таблиця 2
Структура ВВП України за категоріями використання (в %)
Показник
Роки
1998
1999
2000
2001
2002
ВВП — усього у тому числі: 100
100
100
100
100
споживчі витати домашніх господарств 49,7
54,7
54,3
55,0
54,3
витрати некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства
5,4
2,5
2,3
2,0
1,8
Сектор загального державного управління 21,3 19,8 18,6 19,6 20,4
валове нагромадження основного капіталу
23,3
19,3
19,7
19,7
20,2
зміна запасів матеріальних оборотних коштів
3,3
-1,9
0,0
2,1
-1,2
чисте придбання цінностей
0,1
0,1
0,1
0,0
0,0
Сальдо експорту-імпорту товарів і послуг
-3,1
5,5
5,0
1,6
4,5
Як свідчать наведені дані, у 2002 p. кінцеве споживання складало 76,5 %,
валове нагромадження — 20,2 %, а чистий експорт склав – 4,5 % ВВП,
розрахованого за методом витрат[13].
2.2.3. Розподільчий методом
Згідно з розподільчим методом (за доходами) ВВП — це сума первинних
доходів, створених резидентами країни за рік. Для обчислення ВВП
розподільчим методом використовують таку формулу:
ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП – С),
де ЗП — заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування
до страхових фондів;
ВКП — валовий корпоративний прибуток; він розподіляється на три частини:
податок на корпоративний прибуток (ПКП), дивіденди (Д) та нерозподілений
прибуток, як власне джерело інвестування виробництва, включаючи й
амортизацію (НрП);
ЗД — змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального)
бізнесу;
НП — неприбуткові податки, що включають податки на продукти та інші
податки на виробництво і імпорт;
С — субсидії на продукти та інші субсидії, пов’язані з виробництвом і
імпортом;
(НП – С) — чисті неприбуткові податки.
Заробітна плата найманих працівників сплачується роботодавцями у
грошовій і натуральній формах. Вона включає власне заробітну плату і
відрахування на соціальне страхування. Заробітна плата охоплює всі види
заробітків, у тому числі премії, доплати, надбавки, що нараховані у
грошовій або натуральній формах незалежно від джерела фінансування,
тобто за рахунок собівартості і прибутку, а також грошові суми,
нараховані працівникам згідно з законодавством за невідроблений час
(щорічні відпустки, святкові дні тощо). Заробітна плата враховується до
відрахування податків та інших утримань, які здійснюються стосовно
найманих працівників. Відрахування на соціальне страхування здійснюються
роботодавцями, аби забезпечити найманим працівникам у майбутньому право
на отримання соціальної допомоги [3, С. 168].
Неприбуткові податки —це обов’язкові платежі, що їх стягує держава з
виробничих одиниць у зв’язку з виробництвом і імпортом товарів та послуг
або використанням факторів виробництва. Ці податки сплачують
підприємства незалежно від наявності прибутку. Вони складаються із
податків на продукти та інших податків на виробництво. Щодо податків на
продукти, то про це було сказано раніше. Інші податки на виробництво
пов’язані з використанням факторів виробництва (землі, основного
капіталу, робочої сили), а також включають платежі за ліцензії і дозвіл
на заняття якою-небудь виробничою діяльністю та ін. До цих податків не
відноситься податок на прибуток та прибутковий податок з громадян.
Субсидії — це поточні платежі, які держава надає підприємствам у зв’язку
з виробництвом, продажем та імпортом товарів і послуг або використанням
факторів виробництва для здійснення відповідної економічної і соціальної
політики в країні. Субсидії складаються із субсидій на продукти та
субсидій на виробництво і імпорт. Субсидії на виробництво та імпорт
включають субсидії, які підприємства отримують вад держави у зв’язку із
використанням праці особливого контингенту (інвалідів, підлітків тощо),
для стимулювання використання відповідних видів сировини, енергії тощо,
для зменшення шкідливих викидів у атмосферу, обробки і використання
відходів виробництва.
Валовий корпоративний прибуток — це частка валової доданої вартості, що
залишається у виробників після відшкодування витрат на заробітну плату і
чистих неприбуткових податків.
Змішаний доход — це доход, що отримують домашні господарства,
індивідуальні підприємці від функціонування некорпорованих підприємств.
До цих підприємств належать невеликі фермерські та особисті підсобні
господарства, майстерні, ресторани, магазини, перукарні, що є власністю
окремих сімей або осіб, у яких вони самі й працюють, а також інші види
вільної професійної діяльності. Змішаний доход створюється факторами
виробництва безпосередньо в процесі виробництва. Розподілити його на
окремі елементи первинних доходів (заробітну плату, прибуток та ін.) та
відокремити один від одного практично неможливо. Тому він дістав назву
змішаного доходу.
Валовий корпоративний прибуток і змішаний доход визначаються на валовій
основі, тобто до відрахування споживання основного капіталу
(амортизації) [12, С. 73].
Для економіки в цілому валовий корпоративний прибуток і змішаний доход
розраховують як різницю між ВВП і оплатою праці найманих працівників та
чистими неприбутковими податками. Це є особливістю розподільчого методу.
Звичайно, показники корпоративного прибутку і змішаного доходу можна
було б обчислити на основі бухгалтерської звітності. Але це є дуже
трудомісткою і складною справою. Тому в економічній практиці
розподільчий метод має другорядне значення і обмежене застосування.
У таблиці 3 наведені дані про структуру ВВП України, розрахованого за
категоріями доходу [13].
Таблиця 3
Структура ВВП України за категоріями доходу* (в %)
Показники
Роки
1998
1999
2000
2001
2002
ВВП — усього у тому числі; 100
100
100
100
100
оплата праці найманих працівників
43,5
44,3
42,3
42,3
43,7
Податки за виключенням субсидій:
на виробництво та імпорт
19,1
17,6
16,8
13,4
13,6
на продукти 10,6 16,8 15,2 11,6 12,3
Інші, пов’язані з виробництвом 8,5 0,8 1,6 1,8 1,3
Валовий прибуток, змішаний доход 37,4 38,1 40,9 44,3 42,7
Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і
послуг в економіці, в СНР є ряд похідних показників, які можуть бути
розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий
внутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний
національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход та
ін.
Чистий внутрішній продукт (ЧВП) розраховують як різницю між ВВП і
споживанням основного капіталу, тобто сумою амортизації поточного року
(А):
ЧВП = ВВП -А.
3. Валовий національний дохід
Валовий національний доход (ВНД) —це сума внутрішніх первинних доходів,
тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами
даної країни від інших країн.
Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПДз) визначаються як різниця між
первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними
доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВНД відрізняється від ВВП на
сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон:
ВНД = ВВП + ЧПД,
При цьому слід зазначити, що до первинних доходів відносяться доходи,
які отримані від первинного розподілу сукупного доходу, тобто від
розподілу доданої вартості між власниками факторів виробництва і урядом
(через чисті податки на виробництво і імпорт, до яких входять всі
податки, що збільшують ціну товарів). Податки на виробництво і імпорт е
первинним доходом держави, тобто органів державного управління. До
первинних доходів відносяться і доходи від власності[5, С. 119
Зовнішні первинні доходи включають оплату праці найманих працівників і
доходи від власності, які власники фінансових активів (грошових коштів),
землі, нематеріальних (нефінансових) активів отримують (або передають)
за надання права користування ними господарським одиницям. На рівні
економіки в цілому вони включають: відсотки за надані кредити; дивіденди
за участь в акціонерному капіталі; чисту ренту за користування землею;
плату за розробку запасів корисних копалин; плату за використання
авторських прав, патентів, торгових знаків; реінвестований доход
іноземних компаній та ін.
Первинні доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у
формі поточних трансфертів перерозподілені нерезидентам. І навпаки,
первинні доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів
передаватись резидентам даної країни. З урахуванням руху поточних
трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний
національний доход (ВНДн):
ВНДн = ВНД + ЧПТз,
де ЧПТз — чисті поточні зовнішні трансферти, тобто різниця між поточними
трансфертами, отриманими з-за кордону і переданими за кордон.
Зазначимо, що поточні трансферти (отримані і передані) включають:
платежі зі страхування від нещасних випадків; поточні податки на доходи
та майно (податок на прибуток, прибутковий податок на громадян, податок
на транспортні засоби та ін.); відрахування на соціальне страхування;
допомогу з соціального забезпечення, що надходить від інших країн;
обов’язкові збори і платежі від домашніх господарств; добровільні
внески; штрафи і пені та ін [9, С. 316].
Якщо від ВНД і ВНДн відрахувати споживання основного капіталу
(амортизацію), то отримаємо чистий національний доход (ЧНД) і чистий
наявний національний доход (ЧНДн).
Наступний показник —особистий доход (ОД). Особистий доход складається із
первинних доходів домашніх господарств та їх вторинних доходів, які не
зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів
(внутрішні соціальні трансферти— СТв та чисті зовнішні соціальні
трансферти — ЧСТз).
ОД = (ЗП – ВСФ) + Р + ЧВ + Д + ЗД + СТ. + ЧСТз
де ВСФ — відрахування від заробітної плати до страхових фондів;
Р — рента як доход від передачі прав на використання власності (землі,
надр тощо);
ЧВ — чистий відсоток як доход від фінансових активів (позички,
облігації, термінові внески тощо); він обчислюється як різниця між
отриманими і сплаченими відсотками;
Д — дивіденди як доход від участі в акціонерному капіталі;
ЗД — змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального)
бізнесу.
Велике значення в макроекономічному аналізі має показник особистого
безподаткового доходу, або просто безподаткового доходу (БД). Він
обчислюється як різниця між особистим доходом і особистими податками
(ОП):
БД = ОД – ОП,
Де ОП —особисті податки (прибутковий податок, податки на особисте майно,
на спадщину та ін.).
Безподатковий доход використовується на особисте споживання та
заощадження. Зазначимо, що особисте споживання охоплює лише споживання
домашніх господарств. Кінцеве споживання, крім споживання домашніх
господарств, включає також виграти на споживання органів державного
управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні
господарства.
4. Номінальний та реальний валовий внутрішній продукт
Макроекономічні показники — це показники в грошовій формі. Тому їхній
рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і
від рівня цін. Звичайно, першочергове значення для суспільства мають
величина і динаміка фізичних обсягів виробництва. Це тому, що метою
суспільства насамперед є задоволення потреб у матеріальних благах.
Аналіз динаміки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як
змінюється рівень задоволення цих потреб. Але зіставлення фізичних
обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їхнього реального
зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними.
Насправді ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають або
знижуються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних
обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в
макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і
реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні [2,
С. 295].
Номінальний ВВП (ВВПн) — це показник загального обсягу виробництва, який
обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.
Реальний ВВП (ВВПр) — це показник загального обсягу виробництва, який
обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за
базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня
цін.
На основі ВВПр обчислюється темп зростання фізичного обсягу виробництва
(Тз) і темп його приросту (Тп):
Важливе значення має також обчислення темпів зростання та приросту ВВП
за рахунок цін, тобто інфляційної зміни ВВП. З цією метою застосовуються
різні індекси цін. Основними з них є індекс цін ВВП (Іц), який
називається дефлятором ВВП; індекс споживчих цін (ІСЦ); індекс оптових
цін (ІОЦ) [12, С. 82].
Індекси пін відображають співвідношення між сукупною ціною певного
набору товарів та послуг (ринкового кошика) для певного поточного року й
сукупною ціною Ідентичної або схожої групи товарів та послуг у базовому
році. Найбільш поширеним серед цих індексів є ІСЦ, який відображає
співвідношення між сукупною ціною фіксованого набору споживчих товарів
та послуг (споживчого кошика) в поточному і базовому роках.
Згідно з існуючою практикою індекси цін обчислюються у відсотках.
Дефлятор ВВП, тобто Іц, більше пристосований порівняно з ІСЦ для
вимірювання загального рівня цін. Дефлятор ВВП ширший, тому що враховує
не тільки ціни споживчих товарів та послуг, а й ціни інвестиційних
уварів, товарів, які купує держава, а також товарів та послуг, що
купуються і продаються на світовому ринку. У зв’язку з цим дефлятор ВВП
— це індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та
послуг.
Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в
аналізованому році порівняно з попереднім. Але як відомо, на величину
номінального ВВП впливають зміни як фізичного обсягу продукції, так і
рівня цін. Тому виникає питання, якою мірою це пов’язано зі зміною
фізичного обсягу виробництва, а якою — зі зміною цін чи обома
обставинами водночас. Для визначення ВВП з урахуванням лише зміни
фізичного обсягу виробництва потрібно здійснити коригування показника
номінального ВВП [10, С. 216].
Процес коригування номінального ВВП здійснюється за допомогою дефлятора
ВВП. Це дає змогу інфліювати (збільшити грошовий вираз ВВП з урахуванням
динаміки цін) або дефліювати (зменшити грошовий вираз ВВП з урахуванням
динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП
для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року.
Найточнішим методом інфліювання або дефліювання номінального ВВП даного
року є ділення номінального ВВП на індекс цін ВВП (дефлятор ВВП) і
помноження одержаного результату на 100, тобто:
Завдяки інфліюванню номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП
збільшується в ті роки, в яких ціни були нижчими від цін базового року.
За допомогою дефліювання номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП
зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового
року.
Одержані показники реального ВВП можна безпосередньо зіставляти з
показником ВВП для базового року, оскільки всі вони відображають тільки
зміни фізичного обсягу виробництва, а не зміни рівня цін. Порівняно з
номінальним ВВП він є більш точним показником результатів функціонування
економіки.
Спираючись на дефлятор ВВП, можна також визначити приріст (або
зменшення) номінального ВВП за рахунок цін. Це можна обчислити за такими
формулами:
— темп зростання (зниження) та темп приросту (зниження) цін у періоді,
що аналізується;
ВВПна, ВВПра — номінальний та реальний ВВП у періоді, що аналізується.
Висновок
Один з узагальнюючих статистичних показників розвитку національного
господарства, основний показник у системі національних розрахунків. ВВП
являє собою сукупну ринкову вартість всього обсягу кінцевого виробництва
товарів та послуг як у матеріальному, так і в нематеріальному
виробництві за певний статистичний період (як правило, за рік). Під
кінцевим виробництвом розуміються товари та послуги, що купуються для
кінцевого використання, а не для перепродажу або подальшої переробки.
Продаж проміжної продукції не враховується при підрахуванні ВВП. Це
позначає, що ВВП можна визначити, підраховуючи та сумуючи додані
вартості, створені всіма фірмами в економіці. Додана вартість – це
ринкова ціна обсягу продукції, виробленої фірмою, з відніманням вартості
використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів тощо. Це виробничий
метод підрахунку ВВП. Крім того, існують методи розрахунку ВВП по
прибутках та по витратах.
Показники для характеристики стану національних економік: – темпи росту
реального ВВП за рік, що розраховуються у відсотках (упродовж 90-х рр.
валовий внутрішній продукт України постійно скорочувався і лише у 2000 –
2001 рр. він почав зростати – в середньому на 5% за рік); – рівень
безробіття, розрахований як відношення кількості безробітних до
кількості працездатного населення у працездатному віці (за офіційними
даними в Україні він складає трохи більше 4%); – інфляція – процес
знецінення грошей, пов’язаний зі зростанням цін на товари і послуги. В
Україні у 1992 – 1993 рр. відбувалась т. зв. гіперінфляція, коли щоденно
ціни зростали на 2 – 3%. Останніми роками інфляція в середньому
становить 20% за рік; – дефіцит бюджету – перевищення державних видатків
над доходами, що веде до зростання державного боргу. У 2001 році в
економіці країни зафіксовано бюджетний профіцит – перевищення доходів
над видатками; – рівень державного боргу (розмір державного боргу у % до
ВВП), баланс зовнішньоекономічних операцій (різниця між видатками і
надходженнями, пов’язана із зовнішньоекономічною діяльністю країни) та
багато інших.
Список використаної літератури
Базилевич в.Д., Баласт рик Л.О. Макроекономіка. – К., 1997. – 224 с.
Будаговська С. Мікроекономіка і макроекономіка. — К., 2001. — 517с.
Дорнбуш Рудігер, Фішер Стенлі. Макроекономіка. — К., 1996. — 814с.
Коюда П.М. Макроекономіка. — Х., 2001. — 236с.
Кучерявенко І.А. Макроекономіка.— К., 2003. — 239с
Лебединська Л.Д. Макроекономіка. — Чернігів, 2002. — 128с.
Малиш Н.А. Макроекономіка. — К., 2003. — 182с.
Манків Грегорі Н. Макроекономіка. — К., 2000. — 588с.
Основи економічної теорії: Мікроекономіка. Макроекономіка / А.К.
Покритан (ред.). — О., 1999. — 494с
Павловський М.А. Макроекономіка перехідного періоду: Український
контекст. — К., 1999. — 334с.
Рабштина В. М. Макроекономіка. — Суми, 1998. — 311с.
Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О. М. Макроекономіка. – К.,
1999. – 288 с.
Україна в цифрах 2002. – К., 2003. – 173 с.
Додатки
Додаток 1
Додаток 2
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
