Реферат на тему:

Сутність економічного зростання

Сутність економічного зростання

Будь-якому суспільству притаманна властивість зростати матеріально та
духовно. Життя безперервне. Прагнення до розвитку невпинне. Уповільнення
та прискорення чергуються. Економічне зростання — це поступове зростання
економіки в довгостроковому періоді. Рівень реального валового
внутрішнього продукту служить критерієм економічного добробуту
суспільства, а зміна валового внутрішнього продукту — показником
економічного зростання. Одна з головних цілей макроекономіки — досягти
економічного зростання. Основним у теорії економічного зростання є
питання, яким чином можна збільшити обсяг валового внутрішнього продукту
в довгостроковому періоді, тобто в умовах повної зайнятості.

Економічне зростання вимірюється двома взаємопов’язаними способами:

1) зростанням реального валового внутрішнього продукту за певний період
часу;

2) зростанням обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення за
певний період часу. Як правило, певний період дорівнює одному року.

Використання того чи іншого означення залежить від проблем, які
розглядаються. Наприклад, якщо розглядаються проблеми бюджету країни, то
доцільно використовувати перше означення. Якщо вирішуються проблеми
добробуту, то перевага віддається другому означенню.

Економічне зростання графічно можна показати двома способами (рис. 11.1,
11.2).

Згідно з рис. 11.1 процес економічного зростання відображує
довгострокове зростання сукупної пропозиції, і саме цим воно
відрізняється від короткострокових коливань випуску під впливом змін
сукупного попиту. Як показано на рис. 11.2, економічне зростання
визначається переміщенням кривої виробничих можливостей праворуч, від АВ
до CD. Можливість такого переміщення забезпечує приріст кількості та
якості ресурсів, а також удосконалення технології.

Рис 111 Економічне зростання як переміщення лінії довгострокової
сукупної пропозиції

Рис 112 Економічне зростання як переміщення праворуч кривої виробничих
можливостей

Крива виробничих можливостей відображує взаємодію чинників економічного
зростання. Будь-яка точка на границі означає максимальний обсяг випуску
двох товарів, тобто ефективне використання чинників економічного
зростання. Точки ліворуч кривої означають неефективне використання цих
чинників. Точки праворуч кривої свідчать про недосяжний рівень
виробництва, оскільки існує обмеженість ресурсів. Економічне зростання
відбувається, коли починають використовуватися неіснуючі раніше чинники
виробництва і крива виробничих можливостей переміщується вгору і
праворуч.

Якщо у розглядуваний період ВВП відтворюється у тих самих обсягах, що й
у попередньому році, то говорять про нульове економічне зростання. Якщо
в розрахунковому періоді обсяг ВВП скорочується, то говорять про
від’ємне зростання. Так, показник ВВП України у фактичних цінах свідчить
про від’ємне економічне зростання країни до 1998 р. та додатне зростання
після 1999 р.

Економічне зростання вимірюється такими показниками: коефіцієнт, темп та
темп приросту зростання ВВП.

Коефіцієнт зростання ВВП — це відношення показника розрахункового
періоду до показника базисного періоду.

Коефіцієнт зростання ВВП на душу населення — це відношення обсягу ВВП на
душу населення розрахункового періоду до відповідного показника
базисного періоду.

Темп зростання (ВВП або ВВП на душу населення) — коефіцієнт зростання,
помножений на 100 %.

Темп приросту (ВВП або ВВП на душу населення)

Зауважимо, що в теорії та моделях економічного зростання не враховується
відмінність між показниками ВВП, ВНП або НД. її означують однією
категорією «випуск» або «дохід» і позначають символом Y.

На практиці використовуються складніші способи обчислення економічного
зростання. Наприклад, підрахунок темпів зростання методом найменших
квадратів і методом експоненційного зглажування.

Існують два типи економічного зростання:

1) екстенсивний, коли збільшується кількість залучених у процес
виробництва ресурсів. До нього належать збільшення чисельності зайнятих
та фізичного обсягу капіталу;

2) інтенсивний, коли зростає ефективність використання ресурсів шляхом
вдосконалення техніки та технологій. До цього типу економічного
зростання відносять: технологічний прогрес, рівень освіти та професійної
перепідготовки кадрів, економія за рахунок зростання масштабу
виробництва, поліпшення розподілу ресурсів, законодавчі, інституційні та
інші чинники.

У макроекономіці розрізняють три групи чинників економічного зростання.

1. Чинники пропозиції — природні ресурси, людський капітал, праця,
основний капітал, рівень технології.

2. Чинники попиту — споживчі, інвестиційні та державні витрати, чистий
обсяг експорту, рівень цін.

3. Чинники розподілу — чинники, які забезпечують ефективне використання
ресурсів.

Найбільше впливають на економічне зростання чинники пропозиції.

Крім того, чинники економічного зростання поділяють на прямі та непрямі.

До прямих чинників економічного зростання відносяться: збільшення
чисельності робочої сили, нагромадження фізичного капіталу,
технологічний прогрес.

До непрямих чинників економічного зростання належать: податкова, цінова,
зовнішньоекономічна політика держави.

Одним із найпростіших пояснень різниць рівнів життя у бідних та багатих
країнах є різниця в продуктивності праці.

Продуктивність праці — це показник кількості товарів і послуг, що їх
виробляють за 1 годину робочого часу.

Існує зв’язок між рівнем життя і продуктивністю праці.

Рівень продуктивності праці визначається такими чинниками: 1) фізичний
капітал; 2) людський капітал; 3) праця; 4) технологічні знання; 5)
природні ресурси.

Фізичний капітал — устаткування, будівлі та споруди, які
використовуються для виробництва товарів та послуг. Людський капітал —
кваліфікація і знання людей, що їх здобувають працівники в процесі
навчання і трудової діяльності. Підвищення затрат праці як чинника
виробництва сприяє збільшенню випуску продукції. Зростання сукупного
обсягу виробництва призводить до збільшення випуску продукції. Деяка
частка збільшення сукупного обсягу виробництва в розвинутих країнах є
результатом підвищення сукупних затрат некваліфікованої праці —
зростання сумарної кількості відпрацьованих годин — порівняно з минулим
століттям. Однак середня тривалість робочого тижня за останніх 100 років
скоротилася. Тому збільшення випуску продукції на 1 людину при меншій
кількості відпрацьованих годин свідчить про зростання випуску продукції
за

1 годину роботи, тобто про збільшення продуктивності праці. Накопичення
технологічних знань є провідним чинником економічного зростання.
Природні ресурси — компоненти навколишнього середовища — земля, вода,
запаси сировини і корисних копалин, які використовуються для виробництва
товарів і послуг.

Різниця в запасах природних ресурсів впливає на рівень життя багатьох
країн.

Земля є важливим чинником для бідних країн та країн, що розвиваються.

Основним джерелом економічного зростання та основою більшості моделей є
виробнича функція, яка відображає взаємозв’язок між затратами чинників
виробництва і обсягом продукції, що випускається.

Технологічна залежність між структурою затрат ресурсів (чинників
виробництва) — працею L та капіталом К— і максимально можливим випуском
продукції ? записується за допомогою такої виробничої функції:

Y = F(L,K),

де У — обсяг випуску, L — кількість праці, К — кількість фізичного
капіталу, F—функція, яка визначає залежність обсягів випуску продукції
від значень затрат чинників виробництва.

Виробнича функція показує, який максимальний обсяг випуску ? може бути
одержаний при кожному конкретному наборі (L,K) витрачених ресурсів і
незмінній технології. Зміна технології зумовлює зміну функціональної
залежності.

Більшість виробничих функцій має властивість постійної віддачі від
масштабу. Це означає, що при одночасній зміні усіх чинників виробництва
на одну й ту саму величину функція змінюється на ту саму величину.
Розгляньмо виробничу функцію для чинників L та К.

Математично це означає, що для будь-якого додатного числа ?: ?· Y =
AF(z· L,z· К).

Якщо ? = 1,2, то із зростанням обох чинників виробництва на 20 % обсяг
випуску продукції також зросте на 20 %, або в 1,2 раза.

Залежно від кількості чинників виробнича функція визначається як
одночинникова, двочинникова, багаточинникова.

Нині в розвинутих країнах провідну роль у поясненні економічного
зростання відіграють інтенсивні чинники — технічний прогрес,

організація та управління виробництвом, загальна і професійна освіта.

Одні з них стримують економічне зростання, інші, навпаки, можуть його
прискорити.

До чинників, які негативно впливають на економічне зростання і,
відповідно, стримують його, належать: 1) злочини у господарській
діяльності; 2) недобросовісне ставлення до праці; 3) страйки; 4) великі
капіталовкладення в охорону навколишнього середовища; 5) несприятливі
погодні умови (для сільського господарства), тобто все, що стримує
продуктивність праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

Підвищення безпеки праці, екологічно чисте повітря та вода
характеризують добробут нашого життя і можуть досягатися за рахунок
уповільнення темпів зростання продуктивності праці. Водночас підвищення
продуктивності праці може викликати збільшення витрат на охорону
навколишнього середовища. Чим суттєвіше економічне зростання і вищий
рівень життя, тим більше відходів поглинатиме довкілля. Тому економічне
зростання необхідно цілеспрямовано стримувати. Усі ці проблеми постають
тільки тому, що виробничий процес переробляє природні ресурси й не
утилізує їх повністю. Тобто потрібно вирішувати проблему безвідходності
виробництва.

До прискорюючих, або позитивних, чинників економічного зростання
належать: 1) сприятливі запаси природних ресурсів; 2) сприятливі
кліматичні умови; 3) сприятлива соціальна, культурна ситуація в
суспільстві; 4) стабільність політичної системи.

Державне регулювання економічного зростання

За світовим досвідом регулювання економічного зростання здійснюється
відповідно до кейнсіанських та неокласичних ідей.

1. Політика вимушеного державного регулювання характеризується активним
втручанням держави в економіку. Це відбувається тоді, коли ринкове
саморегулювання не дає вагомого результату. Основні заходи цієї політики
тотожні заходам антимонопольно!’ та антиінфляційної політики. До
вимушеного державного регулювання відносять також заходи щодо ліквідації
наслідків зовнішніх ефектів, фінансування фундаментальних наукових
розробок.

2. Політика короткострокової стабілізації виникла на грунті ідей
кейнсіанства у 30-ті роки XX ст. — роки Великої депресії. Головним
напрямом досягнення ринкової рівноваги вважали зміну сукупного попиту.
Знаряддям антициклічного регулювання стала грошово-кредитна та
бюджетно-податкова політика. Грошово-кредитна політика грунтується на
регулюванні пропозиції грошей в економіці. Із зростанням пропозиції
грошей в економіці збільшується інфляція. Підвищення сукупного попиту
сприяє збільшенню величини ВВП. Бюджетно-податкова політика впливає на
ринок через податки та державні витрати.

3. Політика структурного балансування. Для освоєння нових галузей,
використання ризикованих проектів в економіці держава стимулює
підприємців через надання пільг, субсидій тощо.

4. Політика прискореної амортизації полягає у збільшенні державою норми
амортизації основного капіталу, що зумовлює його оновлення. У
виробництво впроваджуються сучасні новітні технології.

5. Політика «економіки пропозиції» належить до сучасних напрямів
економічної теорії. Регулювати економічне зростання пропонується,
зменшуючи ставки оподаткування. Додатковим джерелом доходів є приватні
заощадження населення, зокрема осіб з високим доходом. Це дасть змогу
державі не здійснювати грошову емісію, а отже, уповільнити інфляцію.
Зменшення ставок оподаткування знизить рівень природного безробіття,
скоротить бюджетний дефіцит. Отже, запропоновані заходи сприятимуть
економічному зростанню.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Агапова ?. ?., Серегина С. ?. Макроэкономика: Учебник / Под общ. ред.
А. В. Сидорича. — М.: Изд-во МГУ, 1997. — Гл. 11.

2. Бажал Ю. Економічна теорія технологічних змін. — К.: Заповіт, 1996.

3. Вечканов Г. С., Вечканова Г. Р. Макроэкономика: Пособие для
подготовки к экзамену. — СПб.: Питер, 2000. — Вопр. 38, 39, 40, 41.

4. Луссе А. Макроэкономика: Ключевые вопросы. — СПб.: Питер, 1999.— Гл.
13.

5. Макроэкономика: Учеб. пособие / Под ред. Н. И. Базылева, С. П. Гурко.
— Минск.: Изд-во БГЭУ, 2000. — Гл. 8.

6. Манків Н. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.: Основи,
2000. — Розд. 4, 5.

7. Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. / За ред. С. Будагов-ської.
— К.: Основи, 1998. — Ч. 2. — Т. 14.

8. Мэнкъю Н. Г. Принципы экономике.— СПб.: Питер Ком, 1999. — Гл. 24.

9. Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика: Підруч. — К.:
Таксон, 1996. — Розд. 4.

10. Internet: www.bank.gov.ua/Macro

Похожие записи