Курсова робота

з дисципліни „Макроекономіка”

Тема : „Сучасні тенденції розвитку ринку праці в Україні”

Зміст

І. РИНОК ПРАЦІ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ

1.1 Соціально-економічна категорія «ринок праці».

1.2. Умови виникнення і ефективного функціонування ринку

праці.

Елементи ринку праці.

Механізм функціонування сучасного ринку праці.

Функції і сегментація ринку праці.

II. ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ І БЕЗРОБІТТЯ

2.1. Поняття та види зайнятості населення.

2.2. Державне регулювання зайнятості населення в Україні.

2.3. Види безробіття.

2.4 Природна норма безробіття. Закон Оукена.

III. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКА ПРАЦІ В УКРАЇНІ

3.1. Розвиток ринку праці та зайнятість населення

3.2 Регулювання міграційних процесів

1.1. Соціально-економічна категорія «ринок праці»

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи. Перед тим, як
визначити його соціально-економічну сутність, необхідно розглянути
економічну категорію ринок. Класична політична економія виділяє чотири
напрями у визначенні ринку.

Перший напрям представлений науковцями, які під ринком розуміють
простір, місце, сферу збуту товарів. Представники другого напряму
визначають ринок як сукупність продавців і покупців, третього як
сукупність товарно-грошових відносин, спосіб координації дій учасників,
або як форму зв’язку товаровиробників. Учені четвертого напряму вбачають
у ринку механізм, технологію здійснення обміну і розподілу товарів.

Отже, з вище наведеного можна зробити висновок, що ринок — це сукупність
економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів, яким властива
економічна незалежність, свобода у виборі суб’єктів ринку (продавців і
покупців), вільне ціноутворення в умовах конкурентного середовища.

Переходячи від вивчення поняття ринку до сутності ринку робочої сили,
слід відзначити, що сьогодні визначення ринку праці здебільшого
залишається дискусійним, через недостатню його вивченість. Дослідники
проблем праці розглядають головним чином окремі аспекти ринку праці і
висловлюють часто діаметрально протилежні за змістом думки. Значною
мірою це пояснюється різним тлумаченням самого поняття ринку праці.

Нині виділяють чотири напрями підходів до визначення ринку праці
(робочої сили):

Представниками першої групи ринок робочої сили розглядають як «сферу
обігу специфічного товару «робоча сила» і як особливий, властивий
товарно-грошовим відносинам спосіб її включення до економічної системи.

Друга група вчених дає визначення ринку праці через його складові
елементи — попит і пропозицію. Наприклад, визначення: «Пропозиція і
попит на робочу силу означають ринок праці». Прості, короткі визначення
не розкривають суті ринку праці як економічної категорії.

Представники третьої, найбільш чисельної групи науковців розглядають
ринок робочої сили крізь призму суспільних відносин. Вони вважають, що
ринок праці це сукупність економічних відносин, форм і методів
узгодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і
роботодавців, пов’язаних з організацією, використанням і оплатою
найманої праці.

Проте було б не правильно зводити ринок праці лише до сфери обміну .
Ринок праці відіграє важливу роль у забезпеченні безперервності процесу
відтворення такого важливого товару для суспільства як робоча сила. Саме
в цьому полягає економічна сутність ринкових процесів. Тому найбільш
вдалим вважається визначення ринку праці, яке дають представники
четвертого напряму,

Під ринком праці вони розуміють складну систему економічних відносин з
обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ ,
необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в
системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва і
обігу.

Окремо необхідно зупинитися на термінології «ринок робочої сили» і
«ринок праці» , з’ясувати, чи однакові ці поняття, чи різні, чи
правомірне їх використання як синонімів, що відображають суть одного й
того самого явища? Для того щоб відповісти на це питання необхідно
розглянути такі економічні категорії, як робоча сила і праця.

Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які
використовуються нею під час виробництва будь-якої споживчої вартості.

Робоча сила виступає у ролі товару за таких умов:

людина незалежна і може вільно розпоряджатися своєю робочою силою;

власник робочої сили відділений від засобів виробництва і не має засобів
для існування.

Праця — це цілеспрямована діяльність людей по створенню матеріальних і
духовних благ , необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і
суспільства в цілому.

Категорії «праця» і «робоча сила» не тотожні. Але в зв’язку з тим, що на
ринку праці купується лише здатність людини до праці (робоча сила),
робітник «авансує» її роботодавцю за умови оплати її через певний
період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної
якості (працю) поняття «ринок праці» і «ринок робочої сили» можна
використовувати паралельно.

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Ринкова
система — це система ринків, серед яких виділяють ринок засобів
виробництва, ринок предметів споживання, ринок фінансів, ринок послуг,
ринок технологій, ринок інформації, тощо: Вказані типи ринків не
однакові за своєю значимістю. Існує думка, що на чолі ринкової системи
стоїть ринок капіталів, оскільки останній є грошовим еквівалентом усіх
ресурсів, і визначає кон’юнктуру всіх товарних ринків.

Згідно з іншою думкою, різні типи ринків, що входять до ринкової
системи, слід ранжирувати у такому порядку:

Ринок праці;

2. Ринок засобів виробництва;

Ринок предметів споживання;

Фінансовий ринок;

Ринок послуг;

Ринок технологій тощо.

Такий порядок обновлений тим, що ринок починається з придбання робочої
сили і засобів виробництва. Без поєднання цих елементів за допомогою
капіталу не може функціонувати виробництво. Ринок праці є однією з
найважливіших ланок; ринкової системи. Він функціонує лише у
взаємозв’язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг,
спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства
відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів
ринків, він має не тільки ресурсний, товарний характер, але й породжує
велику кількість економічних і соціальних проблем.

Отже, ринок праці — є самостійною, комплексною системою в ринковій
економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого —
сама впливає на них.

1.2. Умови виникнення і ефективного функціонування ринку праці

Умови виникнення вільного ринку такі як і умови виникнення товарного
виробництва в цілому, це: суспільний поділ праці, завдяки якому
здійснюється спеціалізація виробників на виробництві тих чи інших
конкретних товарів;

— економічне відокремлення виробників на основі

приватної власності на засоби виробництва, що в основному забезпечує
еквівалентність товарного обміну;

— самостійність товаровиробника та свобода підприємництва;

— наявність попиту на товар, що виробляється, з боку покупців.

Аналогічними є умови виникнення ринку праці: Перша умова — юридична
свобода і здатність власника робочої сили за власним розсудом
розпоряджатися своїми здібностями до праці.

Друга умова — це відсутність у працівника засобів виробництва, як
джерела одержання всіх необхідних для життя засобів існування. В
сучасних умовах мова йде не про абсолютну відсутність будь-яких засобів
чи умов існування, а про їх недостатню кількість. Необхідність продажу
своєї робочої сили виникає тоді, коли прибуток з інших джерел є
недостатнім для одержання всіх необхідних для життя засобів.

Третя умова — це поява на ринку праці покупця — підприємця, який
економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для
продажу здатність до праці потрібних йому працівників.

Умови ефективного функціонування ринку праці:

— Повна самостійність та незалежність продавця та

покупця робочої сили в поєднанні з їх економічною відповідальністю.

— Відносини на ринку праці — це відносини договорів та угод між
рівноправними партнерами.

— Активна конкуренція між власниками робочої сили

за право зайняття кращого робочого місця та роботодавців за залучення
більш кваліфікованої робочої сили.

— Баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та
грошовою масою заробітної плати.

— Об’єднання найманих працівників та роботодавців у спілки для захисту
своїх інтересів.

Крім того, можна виділити ще дві умови ефективного функціонування ринку
праці:

— прагнення продавця продати свій товар найдорожче, а покупця купити
найдешевше;

— єдність ринку робочої сиди з ринком товарів та, послуг, ринком
капіталів та іншими типами ринків.

1.3. Елементи ринку праці

Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна
робочої сили. Співвідношення попиту, пропозиції і ціни робочої сили
визначають кон’юнктуру ринку праці.

Попит на робочу силу — це суспільна платоспроможна потреба в робочій
силі. Він визначається обсягом і структурою суспільного виробництва,
рівнем продуктивності праці, кон’юнктурою ринків капіталу, товарів та
послуг, ціною робочої сили а також правовими нормами, що регламентують
її використання, та іншими умовами.

Пропозиція робочої сили являє собою контингент працездатного населення,
що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих
благ. На неї впливають; демографічна ситуація, характер і зміст праці,
інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування
системи підготовки і перепідготовки кадрів, система оплати праці,
кон’юнктура ринків капіталу, товарів та послуг тощо.

Ринок робочої сили є найскладнішим з усіх існуючих видів ринків за
структурою, специфікою, ціноутворенням, зв’язками з іншими ринками.
Одночасно із, загальними для всіх ринків рисами він має свої
особливості, характерні лише йому.

Ціноутворення на ринку праці має свої специфічні особливості/Заробітна
плата найманого працівника повинна включати в себе не тільки ціну його
праці, а й витрати на утримання непрацездатних членів його сім’ї.
Нижньою межею коливання ціни робочої сили є вартість робочої сили.
Навіть якщо вона спускається нижче цього рівня, то це тимчасове явище не
стійке у часі. Верхній рівень ціни робочої сили обмежується величиною
знову створеної вартості. Він не може перевищувати останню, бо це
призведе до банкрутства підприємства.

Закономірним явищем у ринкових умовах є встановлення ринкової ціни на
робочу силу. Жива праця швидко стає одним із найдорожчих факторів
виробництва. Нині робоча сила в Україні одна з самих дешевих у світі.
Наприклад, оплата праці однієї години праці складає: в Швейцарії — ЗО
доларів, Німеччині — 38, Австрії — 22, Франції — 15, в Україні ж вона
менше 1 долара.

Щодо такого елемента ринку праці як товар, то в економічній літературі
відсутня єдина думка про те, що слід вважати товаром на ринку праці:
робочу силу, працю чи результати праці. Але більшість дослідників
вважає, що він виступає у вигляді індивідуальної робочої сили .Тобто
товаром на ринку праці виступає індивідуальна сила.

Товар «робоча сила» — не однорідний за економічними, демографічними ,
національними, етнічними, професійно — кваліфікаційними, майновим й
іншими ознаками. Робоча сила — товар специфічний.

Специфічність його полягає в тому, що він, з одного боку, є жидам
організмом, з власним характером, психологією, прагне до самовираження,
потребує соціального захисту при несприятливій кон’юнктурі ринку праці,
диференційного і індивідуального підходу, а іншого він є виробничим
ресурсом.

Специфічні риси товару робоча сила.

Товар робоча сила є живим товаром, купівля якого

має назву найму. Відповідно продана таким чином робоча сила називається
найманою робочою силою.

Не відчужується від свого власника — найманого працівника в процесі
купівлі продажу. Працівник продає підприємцю користування своєю робочою
силою на певний час, залишаючись носієм і власником цього своєрідного
товару. Відносини між найманим працівником і роботодавцем оформляються
трудовим договором, в якому вказуються взаємні права і обов’язки сторін
щодо виконання всіх умов купівлі-продажу робочої сили.

З. Передбачає продовження безперервних відносин роботодавця і найманого
працівника з моменту найму працівника до його звільнення.

4. Відіграє значну роль у створенні доходів суспільства. Так, за
трудовою теорією вартості, продукт створюється двома факторами — робочою
силою і засобами виробництва. Проте нову вартість створює жива праця.
Вся знову створена живою працею протягом року вартість створює
національний доход, який є джерелом доходів всіх верств населення
(заробітної плати, прибутку, відсотків, ренти, дивідендів, тощо) і також
коштів на розширення виробництва. Згідно з теорією граничної
продуктивності .— продукт створюють чотири фактори:

капітал, земля, праця і підприємницька діяльність. Теорія граничної
корисності стверджує, що участь кожного з факторів у створенні цінності
визначається його граничною продуктивністю. Економіко — математичні
дослідження граничної продуктивності праці показали, що обсяг виробленої
продукції на 75% створюється працею найманих працівників і на 25% —
капіталом. Крім того, слід додати, що заробітна плата в розвинутих
країнах складає біля 75% національного доходу.

Не можна покласти на зберігання, як це можна зробити з іншим товаром.

Не приносить доходу, якщо його не продавати, і крім того потребує
додаткових життєвих благ для його утримання.

Не знищується під час використання, а навпаки, примножується й бере
участь у створенні благ.

Не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів, якщо навіть вони
відносяться до однієї і тієї ж професії, спеціальності, на відміну від
інших товарів та послуг, вироблених за одним стандартом та технологією.

Капіталоємкий товар для суспільства. Відтворення його включає затрати на
фізичне відтворення, освітню, професійно-кваліфікаційну підготовку.
Крім того, цей процес довготривалий і не підлягає значному скороченню.

10. Має обмежену мобільність. Для його територіального і професійного
переміщення, між галузями чи підприємствами слід створити відповідні
умови.

11. Навіть після залучення у суспільне виробництво може претендувати на
інше робоче місце, повторно виходить на ринок праці.

1.4. Механізм функціонування сучасного ринку праці

В сучасних умовах господарювання, коли економічна система не спроможна
вирішити ряд економічних і соціальних проблем, створюється механізм
функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового
втручання. Механізм функціонування ринку праці складається з суб’єктів,
об’єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб’єктів ринку праці належать домогосподарства (сім’ї), які
визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на неї.
Вони тісно взаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

Представниками домогосподарств на ринку праці є наймані працівники, а
представниками фірм — роботодавці в особі керівників підприємств і
організацій.;

До суб’єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників
господарсько-трудових інтересів.,

Носії господарсько-трудових інтересів — це соціальні групи, які
відрізняються один від одного за майновим станом, доходами, професіями,
галузевими та регіональними інтересами, Зокрема це власники засобів
виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники).
Кожна з цих груп має свої інтереси, обумовлені їх соціально-економічним
станом, тощо.

Виразниками господарсько-трудових інтересів виступають об’єднання носіїв
господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед них найбільш
відомими є профспілки, спілки роботодавців — фермерів, різних торговців,
банківських установ і т. ін.

Найбільшими виразниками господарсько-трудових інтересів є профспілки та
спілки роботодавців. Вони взаємодіють на ринку праці, прагнучи
максимально вплинути на державні структури та один на одного. Вони мають
свої друковані видання, значні фінансові кошти, центри підготовки кадрів
і зв’язків з громадськістю. Виразники господарсько-трудових інтересів
використовують такі засоби впливу на органи державного регулювання як
консультації, поради, рекомендації, меморандуми тощо.

Виконавцями господарсько-трудових інтересів є органи трьох гілок влади,
побудовані за ієрархічним принципом, зокрема це: Міністерство праці;
обласні, районні, міські служби зайнятості; відділи та управління з
праці та соціальних питань при виконавчих комітетах. Ці органи державної
влади покликані запроваджувати у життя програму державної економічної
політики.

Останнім часом помітна тенденція злиття суб’єктів державної та приватної
економічної політики і поява в результаті цього нових регулюючих
органів. Наприклад, створюється орган з представників спілок
підприємців, профспілок і виконавчої влади для регулювання тариф них
угод між підприємцями та трудящими. Він служить

для узгодження інтересів головних суб’єктів праці — роботодавців і
найманих працівників. 4

Носії та виразники використовують різні способи впливу на державну
економічну політику: засоби масової інформації, демонстрації,
маніфестації, збір підписів, звернення в суди, кампанії громадянської
непокори тощо. В свою чергу органи державної влади використовують свої
засоби адміністративного та економічного впливу на носіїв та виразників
господарсько-трудових інтересів: трудове та господарське законодавство,
оподаткування, пенсійне законодавство, пільгове кредитування, санкції та
штрафи.

Об’єкти державного регулювання ринку праці — це ситуації, явища та умови
соціально-економічного життя, де виникають труднощі, які не
розв’язуються автоматично, в той час як їх розв’язання терміново
потрібне для нормального функціонування економіки і підтримання
соціальної стабільності в суспільстві. До них належать:

соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом;

трудові відносини між роботодавцями і найманими працівниками, включаючи
оплату та охорону праці, найом та звільнення працівників;

зайнятість включаючи регулювання попиту та пропозиції робочої сили;

допомогу по безробіттю;

підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників;

розподіл та перерозподіл робочої сили тощо.

Види державного регулювання ринку праці :

Захисне, призначене для обмеження дій, які при зводять до незахищеності
різних верств населення.

Заохочувальне, направлене на створення умов, у яких

можуть створюватися і розвиватися певні форми діяльності.

Обмежувальне, яке здійснюється для виключення

дій окремих осіб або їх групи таким чином, щоб вони не

могли одержати переваг перед іншими.

Директивне регулювання, яке передбачає вплив уряду на ринок праці з
урахуванням інтересів населення.

Регулювання за допомогою економічних, фінансових заходів (податків,
субсидій), які сприяють росту про

позиції на ринку праці або зростанню зайнятості.

1.5. Функції і сегментація ринку праці

Ринок праці впливає на розвиток народного господарства, діє в певних
напрямах, проявляється в різноманітних формах і виконує різні функції.
Під останніми розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці
виконує такі функції:

Суспільного поділу праці. Ринок праці розмежовує найманого працівника та
роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та
кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами.

Інформаційну. Дає учасникам процесу купівлі-продажу товару робоча сила
інформацію щодо умов найму, рівня зарплати, пропозиції робочих місць,
якості робочої сили тощо.

Посередницьку. Ринок праці встановлює зв’язок , між роботодавцями та
найманими працівниками, які виходять на ринок праці для задоволення
взаємних інтересів і потреб.

Ціноутворюючу. Це основна функція ринку праці, що встановлює рівновагу
між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку праці відбувається
загальне визнання затрат праці на відтворення товару «робоча сила» і
визначається його вартість.

Стимулюючу. Завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює більш
ефективне використання трудових ресурсів з метою підвищення
прибутковості виробництва, також стимулює найманих працівників
підвищувати свій професійно-кваліфікаційний рівень.

Оздоровлюючу. Завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від
економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє
одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з найбільш
високими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку
мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників триматися за
робоче місце в умовах гострої конкуренції, а з іншого — матеріально
зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетентність,
кваліфікованість.

Регулюючу. Певною мірою ринок впливає на формування пропорцій
суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої
сили з одних регіонів, галузей в інші більш ефективні. Ринок пращ
регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а, отже, і
ефективне використання. В Україні ринок праці ще повною мірою не виконує
всіх своїх функцій, оскільки знаходиться ще на стадії розвитку.
Сегментація ринку праці.

Ринок праці обмежується певним економічним простором, який має чіткі
територіальні, галузеві, демографічні, соціальні, національні та інші
параметри. Сегментація ринку праці — це розподіл, розбивання ринку
робочої сили на окремі групи за певними критеріями, залежно від
поставленої мети вивчення, аналізу чи управління.

Ринок праці сегментується за такими принципами: територіальний
(географічний), професіонально-кваліфікаційний, соціальний, за ланками
суспільного виробництва, за кількісним співвідношенням покупців та
продавців товару «робоча сила», за умовами конкуренції. З точки зору
територіального підходу виділяють такі ринки праці:

— внутрішній — місцевий, регіональний, національний;

— зовнішній — транснаціональний та світовий.

Залежно від професій виділяють ринок:

робочих кадрів (працівники переважно фізичної

праці) наприклад, ринок верстатників, зокрема, токарів,

шліфувальників і т. ін.;

спеціалістів та керівників (працівників переважно

нефізичної праці).

З точки зору ланки суспільного виробництва виділяють ринки праці:

внутрефірмовий, тобто ринок праці підприємства,

фірми, установи організації тощо;

галузевий;

національний. Даний тип ринку праці співпадає з

однойменним типом ринку за територіальною ознакою.

Залежно від кількісного співвідношення покупців та продавців товару
«робоча сила», ринок: праці, подібно до товарного, може бути:

— монополією, монопсонією, олігополією, поліполіею.

З точки зору умов конкуренції розрізняють ринки

праці:

необмеженої конкуренції (повної конкуренції, вільний ринок);

обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).

Кожному з типів ринків притаманний свій механізм ціноутворення
відповідно до співвідношення попиту та пропозиції.

Донедавна за умов адміністративно-командної економіки в Україні ринок
праці виступав у формі монопсонії, при якій всім працівникам протистояв
по суті один покупець — держава, що була єдиним власником засобів
виробництва. У рамках державних підприємств держава диктувала умови
найму.

Сучасна ситуація виглядає дещо інакше, здійснюються приватизація,
роздержавлення підприємств, внаслідок чого відбуваються економічні,
політичні, соціальні та моральні зміни щодо зайнятості, соціальної
захищеності, розподілу прибутків, тощо. З’явилися нові форми власності і
господарювання: малі підприємства, спільні підприємства, кооперативи,
селянські (фермерські) господарства, різні форми господарських товариств
в результаті формуються нові категорії вже можна говорити про перехід до
такої форми ринку праці, як олігополія, при якій обмеженій кількості
роботодавців протистоїть велика кількість претендентів на робочі місця.
Ця форма ще близька до абсолютної монополії, без ліквідації якої
неможливо сформувати дійовий, повноцінний, високоефективний ринок праці.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи