Курсова робота

на тему:

Сучасна макроекономічна політика стабілізації в Україні

.

План

Вступ.

Розділ 1. Особливості макроекономічної ситуації в Україні.

1.1. Теорія та Практика

1.2. Макроекономічна основа та економічне зростання

2. Процеси в економіці України.

2.1. Бюджет країни

2.2. Податкова система

2.3. Інвестиційна політика

Висновок

Список літератури

Вступ

Економіка – це наука емпірична, пов’язана безпосередньо з практикою.
Кожний з нас, незалежно від підготовки, повсякденно стикається з
економічними явищами. Всі ми працюємо: створюємо матеріальні та духовні
цінності, підвищуємо свою кваліфікацію, отримуємо прибутки, стежимо за
цінами, є споживачами. Економіка вивчає економічну людину, її дії та
інтереси.

Економіка покликана визначати, як максимально ефективно використати
обмежені ресурси – природні запаси, капітали, трудові резерви. Включає в
себе набір аксіом і доказів, придатних для аналізу в будь яких
конкретних умовах.

У економіки є особлива відмінність від точних і природних наук: вона має
справу не з окремою людиною на незаселеному острові, але з членом
суспільства, схильного до впливу традицій, національного менталітету і
політичних інститутів. Інструментарій економіста має питому національну
специфіку.

ХХ століття було в історії економічної думки етапом макроекономіки.
Велика система – це не тільки безліч малих підсистем – фірм та галузей,
але вже і нова якість. Її діями управляють інші механізми. Макросистема
не може бути описана категоріями мікросистеми (ціною, прибутком,
конкуренцією). Тут необхідні нові макропоказники, нові методики та
інструменти.

Макроекономічний аналіз стає основою державної політики, розробки
програм, виборчої (“крапкових”) методів впливу.

Основні об’єкти державного регулювання: економічний цикл; секторальна,
галузева і регіональна структура господарства; умови накопичення
капіталу; зайнятість; грошовий обіг; платіжний баланс; ціни; умови
конкуренції; підготовка та перепідготовка кадрів.

Суть державної антициклічної політики. Або регулювання господарської
кон’єктури, полягає в тому, щоб під час криз і депресій стимулювати
попит на товари і послуги, капіталовкладення і зайнятість. Для цього
приватному капіталу надають додаткові фінансові пільги, збільшуються
державні витрати та інвестиції. В умовах тривалого і бурхливого підйому
в економіці країни можуть виникнути небезпечні явища – розсмоктування
товарних запасів, зростання імпорту і погіршення платіжного балансу,
перевищення попиту на робочу силу над пропозицією і звідси
необґрунтоване зростання заробітної плати і цін. У такій ситуації,
задача державного регулювання економіки – призупинити зростання попиту,
капіталовкладень і виробництва, щоб по можливості скоротити
перевиробництво товарів і перенакоплення капіталів і таким чином,
зменшити тривалість можливого спаду виробництва, інвестицій і зайнятості
в майбутньому.

Найважливішим об’єктом державного регулювання економіки є накопичення
капіталу. Виробництво, привласнення і капіталізація прибутку завжди
служать головною метою господарської діяльності в ринковій економіці,
тому державна економічна політика заохочення накопичення насамперед
відповідає економічним інтересам суб’єктам господарства.

Регулювання зайнятості – це підтримка нормального з точки зору ринкової
економіки співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили.
Співвідношення це повинно задовольняти потребу економіки в
кваліфікованих і дисциплінованих працівниках, заробітна плата яких
служить для них достатньою мотивацією до праці. Однак співвідношення між
попитом і пропозицією не повинне вести до надмірного зростання
заробітної плати, яке може негативно відбитися на національній
конкурентноздатності.

Пряме державне господарське регулювання здійснюється коштами бюджетної
політики. Державний бюджет – це річний план державних витрат і джерел
прибутків їх фінансового покриття.

Головним інструментом мобілізації фінансових коштів для покриття
державних витрат є податки. Вони також широко використовуються для
впливу на діяльність суб’єктів господарства. Це фіскальна роль податків.
Але головна роль податків – регулююча. Державне регулювання за допомогою
податків залежить у вирішальній мірі від вибору податкової системи, а
також від видів і розмірів податкових пільг.

Розділ 1. Особливості макроекономічної ситуації в Україні

Теорія та Практика

Україна — одна з найбільших держав світу по чисельності населення і
території, індустріальному рівню, з питомою вагою обробляючої
промисловості майже в 40% ВВП, унікальними по родючості грунтами.І проте
країна вже десять років переживає дуже серйозні трудності.Варто
нагадати, що в період з 1991-1999 роках ВВП скоротився на 60%, а валові
капітальні інвестиції — на 80%.[5×8]

Негативні процеси, котрі відбуваються в країні не ставлять під загрозу
необхідність ринкових перевтілень.У нас є багатий досвід паралельного
існування двох різних економічних систем.Планова система виявилася
здібною до прориву в окремих напрямах, але в змаганнях на тривалу
дистанцію ринкова економіка показала відмінні результати.Перехід України
до ринку співпав зі зміною орієнтирів в розвитку світової економіки.

Перед країною відкрився шлях минути хворобливий етап трансформації
директивної економіки в ринкову, але в цей час виникає перший парадокс
розвитку.

Значення цього парадокса полягає в тому, що він лежить в області
реформування і практики застосування в країнах з перехідною
економікою.При цьому склалися дві версії трансформації:

Прихильники цієї версії затверджують, що просування до ліберального сус

пільства при всіх інших умовах забезпечить швидке відродження і притоку
но

вих інвестицій(країни Польща, Литва, Латвія, Чехія).

Ця версія пов’язана з несистемністю і половинчатістю реформ, що породжує
ко-

рупію і розквіт тіньового сектора економіки.

В Україні досі йдуть спори про вибір однієї з версій розвитку.Всі ці
дебати так і не привели до яких-небудь остаточних висновків.Але стало
ясно, що в країні були усунені витрати державного монополізму, тобто не
ефективного розподілу обмежених ресур-сів.Але в також час ми зіткаємося
з проблемою надмірної само відчуження держави з сфери макроекономічного
регулювання.До речі, дуже детально таку ситуацію описує французький
інституціоналіст Робер Буайе в книзі «Теорія регуляції».Ось витримка з
тексту: » заборона комуністичної партії, відмова від планування,
приватизація автоматично не приводять до виникнення ринкової
динаміки.Зовсім навпаки, виникає нерівність в доступі до ресурсів, до
інформації, до політичної влади, що створює умови для нових монополій і
веде до повсюдного поширення практики двосторонніх операцій, а аж ніяк
не породжує гнучкий механізм пристосування загальної суми анонімних
пропозицій і анонімних попитів».

Таким чином наші реформатори думали, що вони ведуть країну до рівня
найбільш розвинених країн, але сьогодні вже немає упевненості в тому, що
віртуальні інститути ринку і демократії можуть повністю пояснити
походження багатства.

Мимовільно задаєш собі питання: може бути помилка міститься в джерелах,
коли все зводилося тільки до вільної конкуренції і приватної власності в
дусі А.Сміта, тобто до мікроекономічної моделі.З механізму випали
макроекономічні проблеми, такі як інтеграція продуктивних сил, пропорцій
економіки. Політична економія мануфактури з її культом «невидимої руки»
ринку була накладена на багато які виробничі підприємства.

А тепер подивимося на іншу проблему, яка властива моделі ринкової
трансформації України.Це байдужість до проблеми бідності.Відомий
американський економіст Лестер Туроу відмічає: » історія також вчить
нас, що версії капіталізму, основані на виживанні найбільш
пристосованих, на практиці не працюють.

Економіка вільного ринку, що існувала в 20-ті роки, розвивалася у час
«великої депресії», і уряду довелося її перебудувати.

Можливо, капіталізм, де «виживають найбільш пристосовані», все-таки
здійснимо, але ніхто ще не намагався це зробити.Потрібно також мати на
увазі, що держава загального добробуту була влаштована зовсім не
шаленими лівими.Його будівниками були майже у всіх випадках
проінформовані аристократичні консерватори(Бісмарк, Черчиль, Рузвельт),
що прийняли політику соціального забезпечення не для того, щоб
зруйнувати капіталізм, а щоб врятувати його, захистивши середній клас».

Більш того надто ортодоксальні ринкові версії загрожують навіть
західному капіталізму.З цим погоджується відомий західний фінансист
Джордж Сорос, який вважає, що ринковий фундаменталізм являє собою велику
загрозу відкритому суспільству, чим будь-яка тоталітарна ідеологія, а
ринкові сили, якщо їм надати повну владу, навіть в чисто економічних і
фінансових питаннях, викликають хаос, і зрештою можуть привести до
падіння світової системи капіталізму.У перехідних же економіках ринкова
трансформація не може відбуватися без системи стримок і противаг,
примусової влади держави, його тісної співпраці з великим корпоративним
сектором, що оптимізує витрати виробництва і обігу.

Передусім нам треба засвоїти головний урок ринкових реформ: економічне
зростання грунтується на системі «накопичення капіталу — розширення
попиту -зростання зайнятості і виробництва — зростання бюджетних
прибутків — скорочення бюджетного дефіциту і дефіциту платіжного балансу
— зниження інфляції». Внутрішнє споживання -життєзабезпечуючий чинник
для будь-якої економіки.

Однієї з головних причин, по яких в основних економічних секторах
склалися низькі і негативні темпи розвитку, пікові рівні рівні
безробіття і зовнішнього боргу, так це теоретична некоректність реформ,
що проводяться.

Тенденції першого парадокса далі похідні — поява ще одного парадокса,
якою є стагнація реального сектора економіки, деформація його
структурних пропорцій.Всупереч класичним канонам і характерним для
розвинених економік нормам, в Україні нефінансові корпорації, тобто
підприємства і орагнизации, що виробляють товари і послуги, які
забезпечують біля 60% валової доданої вартості, внаслідок розподільних і
перераспределительньгх процесів не тільки втрачають додану ними
вартість, але хранически виявляються в боргах, які приблизно рівні 1/10
частки ВВП, і мають негативні показники чистого зберігання.Чиста
зовнішня заборгованість підприємств досягає 30% сумарних зовнішніх
боргів країни.

Можна привести приклад, але на перший погляд він покажеться не до місця,
але він добре дає зрозуміти реальну картину в секторі домашніх
господарств.У 1996-1999 роках їх гранична схильність до споживання
становила 0,966, відповідно до заощаджень — 0,034 при нормальних
пропорціях 80:20. Низький життєвий рівень населення, його реальних
прибутків сповільнюють процеси зберігання і переходу до формування
раціональних фінансових потоків, які в свою чергу протидіють відновним
тенденціям в економіці. [5×8]

Приватна власність вважається двигуном ринкової економіки, але в
структурі інвестицій, які повинні доводитися на неї, становить тільки
7,6% вкладень.

Ще однією проблемою в Україні до сих пір є непосильний податковий тягар.
Хорошим прикладом цього служить вартісна структура ВВП, отримана на
основі міжгалузевого балансу.В Україні спостерігається
невідповідність різних галузей

економіки з позиції валового прибутку і оподаткування.Так, наприклад,
енергетика має валовий прибуток в розмірі 51,2% доданої вартості, а
легка промисловість — 1%.І навпаки, чисті податки на продукти становили
2,3% — в електроенергетики і 51,1% в легкій промисловості.

Безліч невідповідностей валового прибутку і податків властива і іншим
галузям економіки.Внаслідок цього, перекоси в системі вартісного складу
галузей не дозволяють ввести в дію механізми прогресивних зсувів.

Це можна проілюструвати на прикладі електроенергетики.Питома вага
електро-складової у випуску українських товарів становить 25%, що в 4
рази більше ніж у США і в 8,3 рази більшому ніж у Франції. Тому такі
показники ведуть до втрати конку-рентоздатності вітчизняних товарів,
оскільки більша частина енергоносіїв оплачується взаємозаліками.Наші
високоприбуткові галузі не спроможні реалізувати за гроші товарну
продукцію, відповідно галузі-споживачі — її сплатити.Тому звідси слідує,
що при випереджальному зростанні цін за енергоносії фізичні обсяги
випуску продукції знергокомплекса скорочуються, при цьому загострюючи
знерго кризу в країні.

Якщо на ці проблеми подивитися з макроекономічної сторони, то ці поцеси
спричиняють збільшення проміжного споживання і відповідне скорочення
ресурсів валової доданої вартості, яка втілює в собі потенціал поточного
споживання і накопичення в інтересах економічного зростання.На
збільшення частки проміжного споживання і структурної дкформацию
економіки впливає той факт, що питома вага енергоємних і сировинних
галузей в 1999 році становила 53,7% вартості промислової продукції проти
21% в 1990 роки.Але в також час фактичні прибутки цих галузей невелики,
оскільки значна частка їх валового прибутку реалізовується через
продукцію галузей, виробляючих кінцевий продукт. [5.с8]

Тому лише зважена податкова реформа і інші заходи з регулювання
прибутковості галузей, здатні розблокувати тромби реального сектора,
створити нормальні умови для виробництва і реалізації доданої вартості в
економіці загалом.

Важливою також є проблема комунальних платежів.МВФ, як відомо, постійно
наполягає на повній компенсації їх вартості.Звісно, їх зрозуміти можна:
за все треба платити.Але їх умови оплати прийнятні для таких країн як
США, Німеччина, Франція, але не Україна, оскільки у нас дуже маленька
оплата труда (середньомісячна оплата труда становить 219 гривень).Просто
стає очевидно: якщо домогосподарству потрібно сплатити 100-130 гривень
квартирних і комуналних внесків, то залишок є настільки низьким, що
підриває основи сукупного попиту населення, а значить спонукальні
імпульси розвитку економіки країни.

Всі ці факти підтверджують необхідність корекції теоретичних і фактичних
початків реформування в Україні.

Ми запозичаємо західну ліберальну модель без її антимонопольного
регулювання і соціального захисту, прагнемо до економічного зростання
без інновацій і великого виробництва, ідейно підтримаємо підприємництво
і структурну перебудову без фінансового капіталу, впроваджує ринкове
господарство без його головного атрибута -грошей.У цьому корінь проблем
пропорційного розвитку сфери реальної економіки і фінансового сектора.

Тепер перейдемо до третього парадокса розвитку економіки України, який
тісно пов’язаний з розвитком фінансового сектора.Цей парадокс -монетарна
політика. Виникає питання: в чому ж суть цього парадокса? Відповідь:
його суть — у відсутності всупереч очікуванням, позитивного впливу
монетарної політики, що проводиться на ринкову середу.

У чистій теорії взаємозв’язок між макроекономічними індикаторами полягає
в дотриманні двох пропорцій: рівновага між інвестиціями і
заощадженнями, а також рівновага попиту і ліквідність грошовою
масою.Кількісно їх співвідношення визначаються процентними ставками і
коливанням цін.У економіці України монетарна політика породила «криве
дзеркало».

Темпи економічного зростання по Дж.М.Кейнсу виражаються розмірами
інвестицій, які приходять на одиницю ВВП.В нашій країні ця залежність не
працює, оскільки національні заощадження неухильно меншають, відповідно
знижується міра їх конвертації в інвестиції.Чисті заощадження в останні
роки не перевищують 0,2-0,3% ВВП. Плюс до цього ж неврівноваженість між
заощадженнями і інвестиціями поєднується з масовими чинниками
переважного використання інвестиційних ресурсів на спекулятивні цілі, а
розрив між пропозицією і попитом на гроші виявляється в кризі
неплатежів.

Високі процентні ставки перешкоджають інвестиційній активності.Так, в
1999 році ставка рефінансування становила 45% при річному індексі
інфляції в 19%. Закономірним було б мати в такій ситуації реальну ставку
процента на рівні 25-26%, а фактично середньозважена ставка по кредитах
становила 57,7%.

Постійний дефіцит кредитних ресурсів пояснюється рівнем монетизації ВВП.
На кінець 1999 року в Україні цей показник становив 17,6%(в країнах
Східної і Центральної Європи стартовими для реформ були рівні показників
30-35%, а нормативними вважаються 60-70%.

Співвідношення об’єму ліквідних коштів з грошовою масою також
характеризується хронічною неврівноваженістю.У цьому випадку вирішальним
чинником є низька норма прибутку обробляючої промисловості і сільського
господарства.

Потрібно зазначити, що монетарні обмеження визначаються станом
фінансового сектора економіки -державних фінансів і банків.

У банковоском секторі, незважаючи на окремі приклади високопрофесійного
управління і ефективної діяльності, положення справ критичне.

При всіх розмовах про вдалу грошову реформу, антикризове управління
фінансовими потоками, банківський капітал не перевищує 1/8 середніх
рівні держав Центральної і Східної Европи.Уровень депозитів становить
тільки 9,9% до ВВП проти 53% в розвинених країнах.Строкові депозити, як
база кредитної політики, становлять лише 3,6% до ВВП.Іменно тому питома
вага кредитів в ВВП не перевищує 10% в порівнянні з 70-100% в нормальних
ринкових системах.

Систематизація парадоксів розвитку української економіки не вичерпуються
тільки вище за перерахованими проблемами, а саме — корекцією наукової
концепції економічної трансформації, тупиками функціонування реального
сектора і фінансів.

Для подальшого розвитку і виходу з кризи, в якій ми зараз знаходимося,
нам як ніколи необхідна цілеспрямована, чітка і конструктивна економічна
стратегія.Також необхідна нова постановка проблеми економічного
зростання, але досягнення її неможливе без зваженої інвестиційної
політики, яка заснована на реальних можливостях внутрішніх заощаджень,
яке зробить реальним збільшення ВВП на 20%.

Весь цей шлях треба пройти без повторення минулих помилок, ми повинні
спиратися на нові ідеї і підходи, які ми виробимо самі, а не будемо
копіювати у благополучних сусідів. [5.с8]

Тепер безпосередньо перейдемо до аналізу економічного зростання.

1.2. Макроекономічна основа та економічне зростання.

Можна порадуватися перші два місяці 2000 року радують явищем, про яке
можна було мріяти: в Україні, нарешті, почалося економічне зростання.У
порівнянні з відповідним періодом минулого року за січень ВВП виріс на
3,4%, за січень лютий — на 6,1%.Відповідні показники в промисловості
становлять 5,3 і 10,2%.Очень приємна тенденція.

Спочатку в проекті держбюджету мова йшла о двопроцентному зростанні ВВП.
Новому уряду ця позиція показалася зайво оптимістичної і показник
зменшили до 1%.

І все ж: чи реальні зміни економічної динаміки і наскільки вони
ґрунтовні? Важливо враховувати, що початок позитивних процесів в
економічній динаміці відноситься на першу половину минулого року .Як
кажуть спрацювали дві групи чинників:

позитивні макроекономічні зсуви минулого року — подолання
штучно

сформованої в 1996-1997 роках надмірної ревальвації валютного курсу
гривні,

демонтаж фінансової піраміди, підвищення рівня монетизации
економіки,

розширення платоспроможного попиту населення;

здійснення на основі указів Президента комплексу заходів,
пов’язані зі

стимулюванням реальної економіки.Мова йде об кількісної і якісної
змінах.

Істотне зниження з 42 до 18,8% бартерних операцій, зменшення більш ніж
на

чверть збиткових підприємств, тенденція зниження, що намітилася кредитор

ської заборгованності і збільшення бюджетних надходжень на 30%.

Не можна не сказати про так зване перенесення центра тягаря на
мікрорі-вень.Політика пасивного невтручання в управління виробничими
процесами почала поступово перетворюватися в політику активного
стимулювання економічного зроста-ння.Таким чином, основною функцією
виконання такого роду системних перетворень, які допомогли б в виході
економіки на темпи зростання ВВП на рівень 6-7% в рік. [3,сЗ].

Невже прийшло усвідомлене розуміння того, що насправді відбувається в
економіці України?. Проаналізуємо.

Україна вступила в нову фазу свого розвитку з приходом 2000 року.Багато
фахівців кажуть, що в Україні почалося економічне зростання.Хотілося б
вірити, але факти є факти, і вони диктують реальне становище
макроекономічних показників.

В Україні не склалися об’єктиві умови для нормального і стабільного
економічного зростання.У країні не сталися ті реальні зміни, які
дозволили б з упевненістю сказати, що склалася позитивна динаміка
макроекономічних показників.

Кожні твердження повинні підкріплятися фактами або що є причиною для
подібного роду висновків.

Одним з них є реальна девальвація гривні або зростання реального
обмінного курсу твердої валюти.Реальний курс визначається коректуванням
номінального.У 1998 році ціна продажу долара США зросла з 1,8946 гривні
до 3,427 або на 80,9%. У також час ціни на споживчому ринку збільшилися
лише на 20%.Реально долар в Україні подорожчав на 50,7%.В 1999 році при
зростанні номінального курсу на 49,5 інфляція становила 19,2%(реальний
приріст 25,4%).

Тенденція валютного ринку 1998-1999 років є неминучим слідством
фінансової кризи серпня 1998 року, внаслідок якого до кінця року долар
подорожчав на 63,2%.Серпень став переломним пунктом накопичення проблем
в економіці.

Досить значна девальвація гривні за помірних темпів інфляції вплинула
позитивним чином на обмеження імпорту.Прибутковість від експорту за два
останніх роки збільшилася майже вдвічі, а витрати виробництва в 1,43
рази, але в свою чергу девальвація негативно вплинула на збільшення
податку на імпорт.У 1998 році при

зростанні внутрішніх споживчих цін на українському ринку на 20% імпортне
постачання подорожчали на 80,9%.[1,с.4].

Висновок про вплив девальвації на економічне зростання підтверджують
дані про галузевих показників динаміки виробництва.При середньому по
промисловості показнику за січень-лютого у 10,2% в кольоровій
металургії, він становив 22,5%.

Багато хто кажуть, що для нормального економічного зростання треба
провести політику реальної девальвації національної валюти.Це був би
поспішний крок.Чому?

девальвація 1998-1999 років має відмінну від 1992-1994 років природу.
Перша

мала монетарну причину, оскільки відбувався друк огрівної грошової маси,
яка

не була підкріплена.Криза серпня 1998 року і подальша девальвація
була

викликана серйозними проблемами в бюджетній сфері.Таким чином
різко

підвищився курс на тверду валюту.

динаміка, рівні девальвації і інфляції не співпадають.У цей час, при
однаковій

спрямованості показників темпи зростання споживчих цін значно відстають
від

зростання курсу долара, а це може привести до інфляції. Девальвація
серйозно

ускладнює бюджетні проблеми.Прибутки бюджету ростуть повільно, а витрати

швидко.Пропорціонально зростанню курсів твердих валют збільшуються
тільки

надходження за рахунок імпортного мита.ПДВ з імпорту балансується
відшкоду

ванням ПДВ з бюджету експортерам.Сильно збільшується навантаження по

бюджетним статтям, що стосуються обслуговування зовнішнього боргу, соціа

льних виплат, тому наростає дефіцит, який необхідно покривати.

Як покрити бюджетний дефіцит? Способи:

залучення приватних коштів(невигідно при фінансовій нестабільності);

емісія грошей, кредитором є Центральний банк(невигідно, тому що
станеться

різке падіння внутрішнього попиту, а звідси -інфляційний вибух).

Падіння внутрішнього попиту було однією з причин погіршення динаміки
виробництва.Пік впливу кризи -перший квартал 1999 року.

Девальвація гривні.У минулому році долар став дорожче за гривню на
50%.Таким чином, будь-який інвестор, що вклав долар в економіку України
і що отримав прибутковість нижче за 50% не тільки нічого не запрацював,
але і втратив вкладене.При прибутковості у 20% від вкладеного долара
залишилося тільки 80 центів.Це просто смертельне для інвестицій.Поріг
прийнятності прибутковості для рішення інвестувати повинен перевищувати
60-70%.

Без відновлення високого курсу гривні гроші не виконують функції
накопичення.У період стабільності національної валюти, внески населення
в банківську систему реально зросли в 2,1 рази.За подальші два роки вони
скоротилися на 12%. Нинішній стан банківської системи дозволяє
щонайбільше говорити про васполоття банками функції розрахункового
обслуговування економіки і бюджету.Але наші банки не спроможний
обслуговувати інвестиційний процес.У них просто немає для цього грошової
маси.Середні процентні ставки по кредитах на кінець минулого року в 2,7
рази перевищили темпи інфляції(52,0 і 19,2% відповідно).З одного боку
-вкладники не хочуть розміщувати депозити під низькі проценти, а сдругой
сторони, дуже великий ризик кредитування, немає гарантій перетворення
позитивних процентних ставок в негативні внаслідок проїдання
банківського капіталу. [1,с.4]

Уряд не зміг утриматися від прогнозу економічного зростання в 2000 році
— в проект бюджету закладено зростання реального ВВП на 1% — і це не
дивно, так як останні чотири роки різні склади Кабміну наполегливо
прогнозують економічне зростання.

Плануючи також зростання обсягів промислового виробництва — на 4,6%, що
трохи більше, ніж в 1999 році(4,3%).Здавалося б — позитивна
тенденція.Але зростання виробництва досягається в основним за рахунок
збільшення заборгованості(як між

підприємствами, так і перед бюджетом), тобто за рахунок погіршення
фінансового становища підприємств(об’єм простроченої дебіторської
заборгованості в промисловості за січень-листопад 1999 року -збільшився
на 15,5 млрд. грн., або в 3,8 рази більше ніж в 1998 році). [2,с. 1,7]

Зростання цін в цьому році не повинне перевищити аналогічний показник
1999 року і, по прогнозу становитиме 19% (в річному численні).Неважко
передбачити, що відносно низький рівень інфляції буде досягнутий, як і в
билі роки, в основному за рахунок зниження реальних прибутків
населення(скорочення платоспроможного попиту). Так, в 1999 році грошові
прибутки населення скоротилися на 11,8% по відношенню до 1998 року, що
знизило платоспроможний попит населення і привело до скорочення
роздрібного товарообороту на 5,2% і об’єми платних послуг — на 7,8%.І це
не дивлячись на масштабні погашення по соціальній заборгованості в рік
президентських виборів.

Середньорічний обмінний курс прогнозується на рівні 5,78 грн./дол(на
кінець року 6,02 грн/дол.)Відповідно виникають сумніви про
реалістичність такого прогнозу, а значить треба виділити чинники, які в
свою чергу будуть впливати на цей прогноз.Визначимо два чинники:
обслуговування виплат по зовнішньому боргу і вибрана система валютного
режиму.Аналіз: якщо буде вибраний режим прив’язки до кошика валют(це нам
пропонує Президент в проекті послання до Верховної Ради), то неминуча
стрибкоподібна поведінка обмінного курсу, що і відбувалося в минулі
роки, коли діяв валютний коридор.

Як видно, прогнозні показники можуть бути виконані — як і в минулі роки
— в основному за рахунок погіршення фінансового становища підприємств і
зниження рівня життя населення.

Розділ 2. Процеси в екноміці України.

2.1. Бюджет країни

Основний принцип проведення бюджетної політики України — це
бездефіцитність бюджету, тобто будь-які відхилення від цього принципи
приведуть до дуже серйозним проблем.Країна вибрала саме такий шлях
-бездефіцитність бюджету.Оскільки ми вирішили, що будемо жити за
принципом скільки заробляємо -стільки і тратимо, то це означає наступне
: держбюджетом на 2000 рік передбачено отримати 33,433 млн. грн.
прибутків, означає витрата коштів буде відбуватися приблизно в розмірі
цієї суми, але це не означає, що касова бездефіцитність перетворюється в
бездефіцитність реальну.Якщо в бюджеті відсутні кошти, то як правило
вони відшкодовуються економікою, а звідси слідує реальний дефіцит
бюджету, що не покривається. Це дефіцит фінансується економікою шляхом
неоплати бюджетними установами наданих їм послуг або виконаних робіт.

Необхідні координальні зміни в бюджетній політиці.Дуже шкода, що багато
хто вірить в те, що якщо ми прийняли бездефіцитний бюджет, то країна
реально стала на шлях істинного розвитку.Але це ж неправильно, не можна
робити поспішних рішень і висновків, необхідно повністю поглибитися в
аналіз таких важливих рішень.

Оскільки немає реальної сбалансованості бюджету, то це привело до того,
що збільшилися операції негрошової форми(взаємозаліки, вексельні
операції).Цю проблему необхідно розглядати з двох сторін:

Бажання суб’єктів господарювання отримати компенсацію з бюджету за
виконані

роботи;

Суб’єкт, який має заборгованість перед бюджетом, тобто отримати знижку
або

зменшити свої податки;

Таким чином відбувається втрата бюджетних коштів:

На можливому завищенні витрат у бюджетних споживачів;

На недоотриманні коштів;

На фінансуванні непріоритетних заходів;

Таким чином при проведенні таких операцій бюджет втрачає колосальні
грошові кошти(в 1999 році взаємозаліків по двом статтям було проведено
на суму 3,1 млрд. грн., тобто 2,4% до ВВП). [1,с.4]

Підводячи невеликий підсумок, хочеться сказати, що для рішення такого
роду проблем треба просто провести планування і розвивати фінансові
пріоритети.

Прийняття бездефіцитного бюджету на 2000 рік тісно пов’язане з
вимаганнями МВФ по наданні чергових траншей кредиту ЕРР, і відповідно,
поновлення кредитування з боку Всесвітнього банку.Бездефіцитний бюджет
має на увазі намір держави жити по коштах: скільки заробляємо-стільки і
тратимо.Але коли прибутки бюджету по суті фіктивні(нереальні),
бездефицитність втрачає значення, тому що держава спромогати-меться не
виконати свої зобов’язання, записані у витратній частині.

Приведений нижче аналіз держбюджету свідчить про завищення прибуткової
частини мінімум на 5 млрд. грн. Цікаво зазначити, що експерти МВФ і
Всесвітнього банку помітили лише прийнятну для себе «неув’язочку»-
усього-то пів мільярда гривень. Можна зробити висновок, що МВФ бажає,
зберігши особу, рефінансувати повернення власних кредитів(в 2000 році
Україна повинна виплатити 850 млн. дол.)- тобто надати в 2000 році нашій
країні кредитів саме на цю суму(в 1999-році ці суми деяким образом
співпали). [2,с.1,7]

У принципі, вже всі звиклися з думкою, що прийняття бюджету- дія швидше
політична, ніж економічна.Але, як говориться, політикою ситий не будеш,
залишається тільки взнати, що саме уряд готує для платників податків і
одержувачів бюджетних грошей.

Який рік ми чуємо заяви уряду про реальність чергового проекту бюджету,
але реальність документа від цього не збільшується, швидше навпаки.

Прибуткова частина Державного бюджету на 2000 рік планується в розмірі
33,4 млрд. грн., в т.ч. прибутки загального фонду держбюджету — в сумі
28,7 млрд. грн. і прибутки спеціального фонду -в сумі 4,6 млрд. грн.
Якщо розглянути виконання прибуткової частини бюджету в минулі роки
виключно «живими» грошима, то стає очевидною нереальність бюджету.

На графіку видно, що в 2000 році планується збільшення прибуткової
частини держбюджету в два рази в порівнянні з фактичним виконянням в
1999-му.

Якщо врахувати очікувану інфляцію(19%) і зростання реального ВВП(на 1%
по прогнозах Мінекономіки), то прибуткова частина госбюджету в грошовій
формі становитиме 15,0 млрд. грн. Далі.Можна зробити допущення: що
введення в дію законів, які відміняють податкові пільги(насамперед по
ПДВ), підвищують ставки деяких зборів(акцизних) і інші закони,
направлені на розширення податкової бази, додадуть до грошових
надходжень бюджету ще 4,5 млрд. грн.

Тепер до цієї суми додамо очікуване збільшення надходжень від
приватизації майже на 2 млрд. грн. в порівнянні з минулим
роком.Необхідно також врахувати передбачений в проекті бюджету залік з
силовими структурами в сумі 1 млрд. грн. отримаємо переоцінку надходжень
в держбюджет мінімум на 5 млрд. грн(або на 18,1%). Звідси можна зробити
тільки такий висновок: навіть при умові скасування податкових пільг,
виконання програми приватизації, зростання реального ВВП, помірна
інфляція, визначать надходження в розмірі 22 млрнд.грн. замість 27,7
млрд. грн. [2,с.1,7]

Виникає питання: Що буде відбуватися при завищеній прибутковій частині
бюджету? Відповідь: буде наростати недоплата по платежах до бюджету,
таким чином виникне бюджетна заборгованість, яка буде стимулювати
розширенню розрахунків у векселях, взаємозаліках(прецедент цьому
постанова КМУ від 24.01.2000 №115)

Вище викладена інформація наштовхує зробити ряд висновків, про
віртуальність прибуткової частини бюджету, яка може привести:

нова бюджетна заборгованість;

тиск з боку платників податків на поновлення негрошових розрахунків;

посилення фіскального і адміністративного тиску на легально
працюючі

підприємства;

При не обоснованно завищеній частині Державного бюджету для підтримки
оголошеного нульового дефіциту уряд найвірогідніше, як і в минулі роки,
піде на збільшення бюджетної заборгованості.

2.2. Податкова система.

Поговоримо трохи про податкову систему.Передусім потрібно зазначити, що
податкова система є дуже важливою ланкою в економіці для підтримки
сбалансо-ваності бюджету.

Податкова система стосується безпосередньо к притоку інвестицій в
країну.Це можна пояснити на досить-таки простому прикладі:

Будь-який приватний інвестор, бажаючий зробити вкладення коштів, робить
економічні розрахунки, тобто зіставляє прибутки від інвестування, термін
окупності, витрати.Приватний інвестор при цьому йде на ризик, але при
цьому виникає питання: А чи треба мені ризикувати з приводу вкладення
коштів, якщо мій ризик не залежить від мене, а залежить від впливу
зовнішніх чинників? Простіше кажучи ніхто з інвесторів реально не будуть
вкладати свій капітал в розвиток економіки держави, якщо немає чинників,
які б стимулювали розвиток інвестиційного процесу.

Податкова система регулює не тільки інтенсивність інвестиційного
процесу, але і розвиток економіки загалом.

Наша податкова система дискримінує учасників економічної діяльності. Це
виявляється починаючи із законодавства, яке встановлює різні підходи і
ставки.Ось приклад: об’єми пільг, що надаються спільним підприємствам
виявилися настільки великі, що в деяких секторах, ніхто крім СП
працювати не міг. Тому і сталася монополізація ринків, яка надто
небезпечна для інвестицій, досить тільки пригадати бензинові кризи 1999
року.Чесно кажучи, дуже важко конкурувати з підприємствами, які мають
право працювати без сплати акцизів і ПДВ.

Всі сурмлять: захистимо нашого товаровиробника !!! При цьому у вільних
економічних зонах зробимо звільнення імпорту від ПДВ.Звідси дуже простий
висновок: вітчизняні товари будуть коштувати на 20% дорожче, таким чином
ми самі ж стимулюємо розвиток економіки інших країн.

Або задати собі ще питання: Хто стане інвестувати в Україну, якщо тут
треба платити ПДВ, а ввозячи імпорт через вільну зону нетреба?
Відповідно інвестор робить висновок: буду вивозити капітал за кордон і
користуватися митними «дірками».[3,с.8]

А ось дуже хороше питання: чому інвестор повинен платити більше при
виробництві однакової продукції в одній області України чим в іншій? Ми
адже країна і повинні комплексно піходити до розв’язання таких питань

Тепер про підприємства. У минулі роки за допомогою бюджету відбувався
перерозподіл ресурсів від ефективно працюючих підприємств на підтримку
хронічно збиткових, що виробляють неліквідну продукцію(перехресне
субсидування в масштабах цілої країни).Загальновідомо, що така політика
приводить до підвищення податкового і адміністративного тиску на
ефективно працюючі підприємства і, відповідно, примушує перенести свою
діяльність в тіньовий сектор економіки.

Імовірність радикальної зміни податкової політики вже в цьому році
вельми незначна: в 2000 році податковою адміністрацією необхідно зібрати
на 8 млрд. грн. (майже в 1,5 рази)більше, ніж в минулому році.Швидше
усього, для виконання цього завдання будуть застосовуватися старі
перевірені методи.Про це говорить хоч би факт продовження практики
прийняття урядових постанов про додаткові заходи по мобілізації
прибутків до Державного бюджету .Як показує досвід жодну постанову не
було виконано в повному об’ємі, але сам процес виконання в наслідок
понадміру активних дій податкової адміністрації по реалізації доведеного
плану будь-якою ціною, приводив до погіршення умов господарської
діяльності багатьох підприємств (насамперед, які виробляють ліквідну
продукцію і маючі грошові оборотні кошти).

При гострій недостачі бюджетних коштів порядку 5-6 млрд. грн.(за рахунок
прямих зитрат бюджету і надання податкових пільг) щорічно витрачається
на підтримку збиткових підприємств.У нинішньому році уряд збирається
відмовитися від цієї політики.Отже, можна передбачити, що за цим піде
банкрутство збиткових підприємств і в результаті збільшиться офіційний
рівень безробіття.Дійсно, в 2000 році прогнозується збільшення
офіційного рівня безробіття на 2,2%(до 6,5%).Але на фоні фактичного
безробіття(з урахуванням прихованої), яке за експертними оцінками,
складає більше за 30%, цю явно недостатньо для оздоровлення збиткового
сектора економіки, що складає навіть за офіційним даними більше за
50%.Більш того новим законом про банкрутство до 2004 року заборонене
банкротить підприємства самої неефективної і збиткової галузі —
агропромислового комплексу(85% збиткових підприємств).Це викликає великі
сумніви в реалізації продекларованих урядом мораторію на надання
податкових пільг, реструктуризації по платежах до бюджету, списання
боргів, тощо. [2,с.1,7].

Не можна не відмітити і суперечність вітчизняної податкової політики. З
одного боку урядом оголошений курс на розширення податкової бази і
подальші зниження податкових ставок.Так, разом з проектом бюджету Кабмін
подав в Верховну Раду пакет законопроектів, в яких передбачається
скасування безлічі податкових пільг.Однак, таке скасування не приведе до
механічного збільшення прибутків бюджету, оскільки в багатьох випадках
пільги були основним джерелом існування більшості неефективно працюючих
підприємств.Іншими словами, скасування пільг приведе до припинення їх
діяльність.

З іншого боку, реалізація курсу на розширення податкової бази викликає
деякі сумніви.Так, в проекті послання Президента до Верховної Ради,
говориться про розширення дії вільних економічних зон, що має на увазі
надання податкових пільг цілим регіонам і, відповідно, не може не
привести до звуження податкової бази.

В умовах значних виплат по зовнішньому боргу і неефективної структури
промислового виробництва(біля 60% складають сировинні і енергоємні
галузі при низької частки що переробляють)чекати вже в 2000 році
радикальної зміни існуючої тенденції надходжень в держбюджет нам не
треба.

Підходи по удосконаленню податкової системи можна визначити так: відмова
від революційного розвитку податкової системи, перегляд системи
податкових пільг і впровадження пільг,що мають інвестиційно-соціальну
направленність,часткове перекладення тягаря надходжень до цільових
фондів соціального забезпечення,деяке спрощення податкової системи ,із
метою пристосування до наших умов ведення економіки.

Україна знаходиться на шляху демократичних реформ і формування
легітимного правового поля,щоб врегулювати фінансово-економічні
відносини між усіма суб’єктами суспільного виробництва. Це тривала
робота. Першочергове завдання — це підготування Податкового кодексу
України.

Робота над формуванням цього проекту почалася ще в 1996 р.

Податковий кодекс повинний бути єдиним комплексним,рамковим законодавчим
актом,правові норми якого врегулювали б взаємовідносин у процесі
оподаткування, зборів і обов’язкових платежів між усіма суб’єктами
економічних відносин.

Необхідно розробити новий механізм оподаткування, узгоджений і із
загальної концепції реформування податкової системи України.По моєму
переконанню, представлена народними депутатами України Б.Губським,
В.Альошиним, І.Белоусової в найбільшій мірі відповідає саме інноваційній
моделі економічного зростання.

По-перше, ліквідація «інституту привілеїв» в сфері оподаткування з
одночасним розширенням бази оподаткування і збільшенням надходжень до
бюджету означає розширення можливостей держави забезпечувати, розвиток
пріоритетних галузей, захист і підтримку малозабезпечених верств
населення через систему бюджетних адресних дотацій.

По-друге, дуже важливе значення має запропоноване загальне зменшення
податкового преса, спрощення нормативної бази, наближення ставок до
європейських стандартів

Ставка ПДВ встановлена на рівні 15%, що є кроком до гармонізації
податкового законодавства.

Основна задача Податкового кодекса- створення правового поля з
регулюванням податкових відносин і забезпечення надходжень у бюджет
країни.

У кодексі необхідно закласти такі правові норми,форми і методи по
мобілізації прибутків у бюджет і загальнодержавні цільові фонди ,що
спрацьовували б на різного роду порушень финансово-податкового
законодавства . Для цього передбачено: визначення списку податків усіх
рівнів забезпечення чіткості й однозначності при визначенні суб’єктів і
об’єктів оподатковування,розв’язок проблеми подвійного оподаткування,
забезпечення помірного зниження податкового тягаря на товаровиробника,
стимулювання інноваційних і інвестиційних процесів.

2.3. Інвестиційна поліика

Наша країна не хоче інвестицій.І робе все, що б їх не було, інакше ми б
вже давно були на іншій траєкторії економічного зростання.

Багато хто кажуть, що у країни немає грошей для нормального протікання
процесу інвестування.Ні, гроші є.Тільки поза банківського обігу
знаходиться майже 9 млрд. грн. Більше за 10 млрд. доларів наличньїх на
руках у населення, а це дуже чималий інвестиційний ресурс, але поки він
лежить мертвим капіталом.

У період стабільності обмінного курсу національної валюти спостерігалася
велика притока іноземної твердої валюти.Так, в 1997 році при загальному
обсязі експорту товарів 14,1 млрд. доларів США було продано 32,4 млрд(в
1999 році відповідні показники становили 11,5 і 9,5 млрд.)Тоді в
економіку вони не пішли.[3.,с.8]

Зараз на Україні не створено нормальних передумов для інвестування в
економіку.

Деякі роблять акцент на тільки великих інвестиціях і заадют питання: чи
варто взагалі говорити про якісь інвестиції на суму біля 2 тис. грн? Це
адже крапля в морі, не здатна вплинути істотний чином на положення
справ.Категорично затверджувати про це абсолютно не правильно, це є
абсолютною помилкою. Наприклад, в Польщі зареєстровано 2,5 млн.
підприємств на 36 млн. населення, тобто в середньому одне на 14 чоловік.
І цьому з урахуванням інвалідів, дітей, пенсіонерів. Соромно порівнювати
ці показники з Україною.

Не треба затратити великих зусиль, щоб зрозуміти, що більшість
підприємств — це дрібні інвестори.Але 2,5 млн. громадян, які можуть
вкласти приблизно по 2000 гривень -це вже 5 млрд. інвестицій.Як
говориться, крапля в морі перетворюється в могутній потік.

Масові дрібні інвестори формують головне для економічного зростання —
внутрішній платіжний попит.

Також невирішеною залишається проблема структурного оновлення
української економіки.Раніше багато говорилося про необхідність глибоких
структурних перет ворень промисловості України. Питома вага
машинобудування становила 30,7% в 1991 році., а в 1999 році -13,8%,
питома вага легкої промисловості скоротилася в 8 раз. Формуча за роки
реформ модель економічної політики не тільки не мала в своєму арсеналі
відповідних інструментів регулювання, але і заперечувало необхідність
таких.Всі питання структурних перетворень повинні були вирішуватися
мимовільно — на основі ринкової кон’юктури.Відповідно виникає питання:
чи повинне це так залишатися? . Відповідь: одночасно з підвищенням
питомої ваги базових галузей неухильно збільшилася енергоємність одиниці
ВВП. Економіка, в структурі промисловість якої майже 60 % складає базові
галузі безперспективна з точки зору темпів свого розвитку.Потенціал їх
зростання в зв’язку з низькою оборотністю капіталу надто обмежений.

Економічна криза, в якій перебуває Україна , посилення фіскальної
функції податків, штучна стабілізація гривні, призводить до зменшення
фінансових ресурсів підприємств і зниження платоспроможності населення.
У свою чергу це не тільки не допомагає розвитку власного виробництва,
навпаки -ще більше руйнує його.

Без реальних інвестицій у новітні технології наші вітчизняні
підприємства не зможуть вийти з економічної скрути. Пошук інвестиційних
джерел за кордоном поки що не дає бажаного результату. Невпевненність у
стабільності політики держави, висока корумпованність усіх рівнів влади,
та інші чинники стоять на заваді припливу реальних коштів в Україну.

Але якщо сподіватися тільки на іноземні інвестиції, то проблеми
оновлення виробничого апарату і виходу з кризи ніколи не буде
розв’язано. Відомо, що інвестиційні потреби України оцінюються в 50
міль’ярдів доларів. Необхідно шукати і внут-ришні джерела.Ця проблема
може бути розв’язана внедрінняи нової форми фінансових відносин —
лізингу. Справді,основні фонди на наших підприємствах спрацьовані,на них
практично неможливо виготовляти якісну і конкурентоздатну продукцію.Так,
по групі великих машинобудівних підприємств спрацювання основних фондів
становить 40-55%,а по найваж-ливішій для виробництва третій групі
-робочі й силові машини та обладнання -ще більше:64-87%.Ці підприємства
збиткові та малорентабельні і через це вони неможуть оновити основні
виробничі фонди.

Спрацювання основних засобів обумовлено острою нехваткою засобів і
мізерно малими розмірами отриманих підприємствами прибутків.Аналіз
показує,що останній етап сучасного оновлення основних засобів
підприємств міського господарства був здійснений 10 років тому.В
результаті на початок 1997 року знос його основних засобів складає около
80%.

Такхпрацювання основних засобів на підприємствах є реальною причиною
того,що підприємства позбавлені можливостей нарощування своїх виробничих
потуж-ностейдобто для вирішення цієї проблеми необхідно переходити на
систему лізингових відносин.

Про необхідність активізації процесу відтворення основних фондів
свідчать статистичні дані.На підприємствах галузей народного
господарства України від 60-80% обладнання фізично зношене чи морально
устаріле, 40% основних засобів функціонує більше 20 років, ще 40%-від
10-20 років.Аналіз тенденцій структурних перетворень економіки свідчить,
що без всебічно обгрунтованих інвестицій у пріоритетні галузі народного
господарства не обійтись.Для модернізації неефективних виробництву
різними оцінками, потрібно від 170-300 млрд.доларів.

Висновок

Оцінки, які виникають в економічній тенденції дуже важливі для
вироблення правильної економічної політики. Вони дають багато відповідей
на запитання, щодо вироблення необхідних політичних рішень.

У багатьох країнах економічне зростання відбувається по власному
сценарію. Було б безглуздо копіювати умови розвитку економіки інших
країн на нашу площину. Поштовх до реального зростання економіки повинен
відбуватися на новій продуктивній базі: повинно збільшуватися кількість
середніх, малих і великих підприємств. Технічне і технологічне оновлення
галузей для нас повинне стати локомотивом прогресу, при цьому даючи
імпульс розвитку “старого” сектору економіки, розширюючи внутрішній
попит і потребу в продукції.

Кажуть, що в Україні почалося економічне зростання. Так, безумовно, в
Україні є структурні зміни в позитивну сторону, в деяких аспектах ми
показали, що можемо працювати, але ці тенденції, ці зміни на жаль носять
тимчасовий характер, а повинні бути постійними. Можна виразитися, що
наша економіка збільшується убуваючими темпами і не треба удавати, що це
не так.

Для нормального і позитивного розвитку економіки країни необхідні
грошові вливання, але поки в Україні не можливий інвестиційний бум.
Правильно відповісти на це питання не можливо без розуміння того, хто
повинен бути суб’єктом такого інвестування.

Економіка країни “затрамбована”, безліч тромбі не дають нормальному
протіканню інвестицій, наша економіка хвора, а це загрожує дуже
серйозними проблемами. Питання оздоровлення економіки повинно вирішитися
так: або ми вилучаємо тромби, або збільшуємо текучість інвестицій.
Видалення тромбів дасть позитивний ефект, а збільшення текучості
інвестицій при наявності, навпаки, тільки сповільнить і віддалить
деструктивний процес в організмі країни – економіці.

Багато хто надіється на рятівну допомогу держави. Це ілюзія. Держава не
спроможна врятувати економіку. Тому, що в її розпорядженні знаходиться
єдине джерело – бюджет, той бюджет, який не виконує свої обв’язки перед
пенсіонерами, лікарями, учителями. Говорити при ціх умовах про державні
інвестиції – значить збільшити борг по пенсіях, соціальній допомозі.

Україна пережила загрозу дефолта, але тільки пережила, бо реальна
загроза існує. Немає в країні тієї середини, яка заманювала б
інвесторів. Великі борги.

Багато фахівців пропонують безліч варіантів виходу з кризи.
Розробляються всі можливі проекти, схеми, механізми.

Звичайно можна закрити очі на розв’язання назрілих проблем, але це не
приведе до їх зникнення. Все одно прийдеться робити якісь кроки.

Список літератури

«Зеркало Недели»,г., 1.04.2000, №13, с.4

«Зеркало Недели»,г., 19.02.2000, №7, сі,7

«Зеркало Недели»,г., 8.04.2000, №14, с.3,8

«Бизнесс Информ»,ж.;№2 1998г. стр.75,83-84.

«Зеркало Недели»,г„ 4.03.2000, №9, с.8

«Зеркало Недели»,г., 15.04.2000, №15, с.10

«Посредник», ж. №35, 1998, с.4,11

«Посредник», ж. №6, 1999, с.6,4,43

«Вісник НБУ»;ж.,червень,№6 1999р.стор.62.

10. Закон України «Про лізинг»,Відом.ВРУ, 1998р.; № 16.

1 1.ІО.В.Ніколенко,]У[.М.Діденко,А.В.ІІІегда «Основи еко

номічної теорії» , ПідручникіУ 2 кн.Кн. 2: Підприємниц

тво, маркетинг, менеджмент.Відтворення в національ-но-

му та світовому господарстві,К:Либідь, 1998р,272с, стр.

37-40.

12.А.М.Ковалева «Финанси»,Научное пособие,М:97 ІЗ.А.М.Поддерьогін
«Фінанси підприємств», К:КНЕУ, 1999-368с.

14.Василик О.Д.»Державні фінанси України»:Навч.посібник. -К.гВища школа,
1997.,-383с. 15. «Зкономика» ,том 2-ой ,П.Самузльсон ,]УГ.,1992

.»Экономическая теория» ,Е.Ф.Борисов ,144., 1993

.»Маркетинг» ,Дж.Р.Зване ,Б.Берман ,ІМ.,1990

Похожие записи