Шпаргалка

Шпаргалка

1. Система національних рахунків: сутність та основні методологічні
принципи її побудови.

Система національних рахунків (СНР) ? це система взаємопов’язаних
економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі
аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням
продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням
національного багатства країни. СНР базується на відповідних
методологічних принципах, серед яких основними є :

Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, яка приносить доход
суб’єктам цієї діяльності, як у сфері матеріального, так і
нематеріального виробництва.

В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на
виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу.

СНР виходить із того, що економіка знаходиться у постійному
кругообороті, а кругооборот ? це безперервний потік “доходи-витрати”. Це
означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат,
нові витрати створюють нові доходи і т.д.

Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі
показників виробництва є додана вартість ? характеризує внесок
конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в
масштабах економіки в цілому. Додана вартість (ДВ) як внесок кожного
окремого виробника розглядається в СНР стосовно виробника, а не
продукту. А повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг
включає крім ДВ також і проміжне споживання.

2. Структура системи національних рахунків: сектори, економічні операції
та рахунки.

Система національних рахунків (СНР) ? це система взаємопов’язаних
економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі
аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням
продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням
національного багатства країни.

Базовою одиницею обліку в СНР є інституційна одиниця (ІО)? це екон.
одиниця, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у
прийнятті рішень у сфері основної діяльності. Усі ІО об’єднуються у
сектори:

підприємства, що виробляють товари і послуги, крім фінансових послуг
(нефінансові підприємства);

фінансові установи (надають фінансові послуги);

державні установи (надання неринкових послуг, перерозподіл національного
доходу і багатства);

громадські і приватні організації, які обслуговують домашні
господарства;

домашні господарства (основна їх функція ? споживання і п/п діяльність),

зовнішньоекономічні зв’язки.

Економічна операція ? групування елементарних потоків за їхнім змістом.
Вони в СНР поділяються на три групи:

операції з продуктами та послугами ? їх виробництво, обмін і
використання у галузях і секторах економіки протягом відповідного
періоду;

розподільчі оп. ? показують розподіл і перерозподіл доходу або доданої
вартості, створеної виробниками, а також перерозподіл заощаджень;

фінансові оп. ? зміни фінансових активів і пасивів у різних секторах і
галузях економіки.

Кожний рахунок належить до одного аспекту екон. діял. Відповідно до СНР
кожна операція фіксується двічі (подвійний запис) ? у ресурсах та у
використанні. Підсумки операцій балансуються. Для економіки у цілому
розробляють 10 рахунків, які мають на меті відобразити
матеріально-речову й вартісну структуру процесу відтворення на
макроекономічному рівні. Рахунки складаються: продуктів і послуг,
виробництва, утворення доходів, розподілу доходів, їх використання,
капітальних витрат і фінансовий рахунок.

3. Валовий внутрішній продукт: сутність, зміст його елементів за
виробничим методом.

ВВП ? це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що
вироблені резидентами країни за рік. За виробничим методом ВВП
обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки
плюс продуктові податки за мінусом субсидії.

ВВП= ? (ВВ – МВ) + (ПП – С), де ВВ ? валовий випуск окремих галузей, МВ
? матеріальні витрати окремих галузей, ПП ? продуктові податки, С ?
субсидії; (ПП – С) ? чисті прод. подат.

ВВ ? це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік
резидентами країни в базових цінах.

МВ ? витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання.

ПП ? це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості
товарів та послуг, що виробляються, продаються чи імпортуються
підприємствами – резидентами (ПДВ, АЗ, мито).

С ? це субсидії, що надаються п/п – резидентам із державного бюджету на
відшкодування постійних збитків, які виникають у зв’язку з тим, що
продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх
витрат виробництва; субсидії на експорт, імпорт і т. ін.

4. Валовий внутрішній продукт: сутність та зміст його елементів за
методом видатків та зв’язок з платіжним балансом.

Валовий внутрішній продукт – це сукупна ринкова вартість кінцевої
продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік.

Згідно з методом кінцевого використання (за витратами) ВВП обчислюється
як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередені країни і
пов’язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього
використовують так формулу:

ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ,

де СВ – споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;

ВІ – валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;

ДЗ – державні закупки товарів і послуг з метою задоволення загально
суспільних потреб;

ЧЕ – чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та
послуг.

Споживчі витрати домашніх господарств і державні закупки товарів та
послуг складають кінцеве споживання товарів і послуг в країні. Воно
охоплює витрати домогосподарств-резидентів на споживчі товари і послуги,
а також витрати на органів державного управління і некомерційних
організацій, що обслуговують домашні господарства, на товари і послуги
для індивідуального і колективного споживання.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств (СВ) включають:

витрати на купівлю споживчих товарів і послуг;

споживання товарів і послуг, отриманих у натуральній формі як оплату
праці, подарунків тощо;

споживання товарів і послуг, що вироблені домашніми господарствами для
особистого кінцевого споживання;

споживання товарів і послуг, що куплені резидентами даної країни за
кордоном під час відряджень, туристичних поїздок тощо, за виключенням
аналогічних закупок нерезидентів на етриторії даної країни.

Державні закупки (ДЗ) – це витрати уряду на кінцеве споживання органів
державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують
домашні господарства. До них відносяться витрати на заробітну плату
державних працівників і службовців, а також витрати, пов’язані із
закупівлею товарів і послуг колективного (суспільного) споживання у
приватного сектора економіки.

Валові інвестиції (ВІ) складаються з двох елементів: ВІ = ЧІ + А, де ЧІ
– чисті інвестиції, тобто такі, які спрямовуються на приріст капіталу та
запасів;

А – амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення зношеного
капіталу.

Ескпорт і імпорт товарів та послуг охоплює експортно-імпортні операції
країни з іншими країнами світу. Експорт і імпорт послуг охоплює всю
сукупність матеріальних і нематеріальних послуг.

5. Валовий внутрішній продукт: сутність та зміст його елементів за
методом доходів.

Валовий внутрішній продукт – це сукупна ринкова вартість кінцевої
продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік.

Згідно з розподільчим методом (за доходами) ВВП – це сума первинних
доходів, створених резидентами країни за рік. Для обчислення ВВП
розподільчим методом використовують таку формулу:

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП – С),

де ЗП – заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до
страхових фондів;

ВКП – валовий корпоративний прибуток, який розподіляється на три
частини: податок на корпоративний прибуток (ПКП), дивіденди (Д) та
нерозподілений прибуток, як власне джерело інвестування виробництва,
включаючи й амортизацію (НрП);

ЗД – змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального)
бізнесу;

НП – неприбуткові податки, що включають податки на продукти та інші
податки на виробництво і імпорт;

С – субсидії на продукти та інші субсидії, пов’язані з виробництвом і
імпортом.

(НП – С) – чисті неприбуткові податки.

Заробітна плата найманих робітників сплачується роботодавцями у грошовій
і натуральній формах.

Неприбуткові податки – це обов’язкові платежі, які стягує держава з
виробничих одиниць у зв’язку з виробництвом і імпортом товарів та послуг
або використанням факторів виробництва. Ці податки сплачують
підприємства незалежно від наявності прибутку. Вони складються з
податків на продукти та інших податків на виробництво.

Субсидії – це поточні платежі, які держава надає підприємствам у зв’язку
з виробництвом, продажем та імпортом товарів і послуг або використанням
факторів виробництва для здійснення відповідної економічної і соціальної
політики в країні.

Валовий корпоративний прибуток – це частка валової доданої вартості, що
залишається у виробників після відшкодування витрат на заробітну плату і
чистих неприбуткових податків.

Змішаний доход – це доход, який отримують домашні господарства,
індивідуальні підприємці від функціонування некорпоративних підприємств.
Змішаний доход створюється факторами виробництва безпосередньо в процесі
виробництва.

6. Валовий нац дохід і валовий нац дохід наявний: суть і зміст їх
елементів та зв’язок з плат балансом.

Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і
послуг в ек-ці, в СНР є ряд похідних показників, які можуть бути
розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий
внутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний
національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход ті
інші.

Валовий нац доход (ВНД) – це сума внутрішніх первинних доходів, тобто
ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної
країни від інших країн.

Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПДз) визначаються як різниця між
первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними
доходами, які передані іншим країнам.

ВНД = ВВП + ЧПДз

До первинних доходів відносяться доходи, які отримані від первинного
розподілу сукупного доходу, тобто від розподілу доданої вартості між
власниками факторів виробництва і урядом (через чисті податки на
виробництво і імпорт, до яких входять всі податки, що збільшують ціну
товарів). Податки на вир-во і імпорт є первинним доходом держави, тобто
органів державного управління.

Зовнішні первинні доходи включають оплату праці найманих працівників і
доходи від власності, які власники фінансових активів (грошових коштів),
землі, нематеріальних (нефінансових) активів отримують (або передають)
за надання права користування ними господарським одиницям. На рівні
економіки в цілому вони включають: відсотки за надані кредити; дивіденди
за участь в акціонерному капіталі; чисту ренту за користування землею та
інші.

Первинні доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у
формі поточних трансфертів перерозподілені нерезидентам. І навпаки,
первинні доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів
передаватись резидентам даної країни. З урахуванням руху поточних
трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний
національний доход (ВНДн):

ВНДн = ВНД + ЧПТз

де ЧПТз – чисті поточні трансферти, тобто різниця між поточними
трансфертами, отриманими з-за кордону і переданими за кордон.

Поточні трансферти (отримані і передані) включають: платежі зі
страхування від нещасних випадків; поточні податки на доходи та майно;
відрахування на соціальне страхування та інше.

7. Особистий дохід: сутність та зміст його елементів. Безподатковий
дохід

Особистий доход (ОД) складається із первинних доходів домашніх
господарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані
внаслідок перерозподілу первинних доходів (внутрішні соціальні
трансферти – СТв та чисті зовнішні соціальні трансферти – ЧСТз). ОД =
(ЗП – ВСФ) + Р + ЧВ + Д + ЗД + СТв + ЧСТз, де ВСФ – відрахування від
заробітної плати до страхових фондів;

Р – рента як доход від передачі прав на використання власності (землі,
надр тощо);

ЧВ – чистий відсоток як доход від фінансових активів (позички,
облігації); він обчислюється як різниця між отриманими і сплаченими
відсотками;

Д – дивіденди як доход від участі в акціонерному капіталі;

ЗД – змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального)
бізнесу.

Проте домогосподарства використовують не весь особистий дохід, а лише ту
його частину, яка залишається після сплати особистих податків. Внаслідок
цього формується безподатковий дохід (БД), який обчислюється як різниця
між особистим доходом та особистими податками (ОП).

Безподатковий доход використовується на особисте споживання та
заощадження. Зазначимо, що особисте споживання охоплює лише споживання
домашніх господарств. Кінцеве споживання, крім споживання домашніх
господарств, включає також витрати на споживання органів державного
управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні
господарства.

8. Номінальний і реальний ВВП: сутність та цінова визначеність.

Макроекономічні показники – це показники в грошовій формі. Тому їхній
рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і
від рівня цін. Першочергове значення для суспільства мають величина і
динаміка фізичних обсягів виробництва, оскільки метою суспільства
насамперед є задоволення потреб у матеріальних благах. Аналіз динаміки
фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень
задоволення цих потреб. Але зіставлення фізичних обсягів виробництва
різних періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна
забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Однак ціни з року
в рік, як правило, змінюються: зростають або знижуються. Це означає, що
на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і
цін. З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках
обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому
і два види цін: поточні і постійні.

Номінальний ВВП (ВВПн) – це показник загального обсягу виробництва, який
обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.

Реальний ВВП (ВВПр) – це показник загального обсягу виробництва, який
обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за
базу. Такий рік називається базовим. Реальний ВВП не враховує зміну
рівня цін.

На основі ВВПр обчислюється темп зростання фізичного обсягу виробництва
(Тз) і темп його приросту (Тп):

Тз = ВВПр у поточному році / ВВПр у базовому році * 100%,

Тп = (ВВПр у поточному році – ВВПр у попередньому році) / (ВВПр у
попередньому році) * 100%.

9. Дефлятор ВВП: сутність і кількісна визначеність. Дефліювання та
інфліювання ВВП.

Важливе значення має обчислення темпів зростання та приросту ВВП за
рахунок цін, тобто інфляційної зміни ВВП. З цією метою застосовуються
різні індекси цін. Основними з них є індекс цін ВВП (Іц), який
називається дефлятором ВВП; індекс споживчих цін (ІСЦ); індекс оптових
цін (ІОЦ).

Індекси цін відображають співвідношення між сукупною ціною певного
набору товарів та послуг (ринкового кошика) для певного поточного року й
сукупною ціною ідентичної або схожої групи товарів та послуг у базовому
році. Найбільш поширеним серед цих індексів є ІСЦ, який відображає
співвідношення між сукупною ціною фіксованого набору споживчих товарів
та послуг в поточному і базовому роках.

Дефлятор ВВП більше пристосований порівняно з ІСЦ для вимірювання
загального рівня цін. Дефлятор ВВП ширший, тому що враховує не тільки
ціни споживчих товарів та послуг, а й ціни інвестиційних товарів,
товарів, які купує держава, а також товарів та послуг, що купуються і
продаються на світовому ринку. У зв’язку з цим дефлятор ВВП – це індекс
цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг.

Іц = ВВПн / ВВПр * 100%

Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в
аналізованому році порівняно з попереднім. Для визначення ВВП з
урахуванням лише зміни фізичного обсягу виробництва потрібно здійснити
коригування показника номінального ВВП.

Процес коригування номінального ВВП здійснюється за допомогою дефлятора
ВВП. Це дає змогу інфліювати (збільшити грошовий вираз ВВП з урахуванням
динаміки цін) або дефліювати (зменшити грошовий вираз ВВП з урахуванням
динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП
для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року.

Найточнішим методом інфліювання або дефліювання номінального ВВП даного
року є ділення номінального ВВП на індекс цін ВВП і помноження
одержаного результату на 100%.

Завдяки інфліюванню номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП
збільшується в ті роки, в яких ціни були нижчими від цін базового року.
За допомогою дефліювання номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП
зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового
року.

Одержані показники реального ВВП можна безпосередньо зіставляти з
показником ВВП для базового року, оскільки всі вони відображають тільки
зміни фізичного обсягу виробництва, а не зміни рівня цін. Порівняно з
номінальним ВВП він є більш точним показником результатів функціонування
економіки.

10. Економічні цикли: сутність, структура, види та причини циклічних
коливань.

Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів ек-ної активності
протягом кількох років, т.б. це рух сусп. вир-ва від одного кризового
явища до ін., який постійно повтор-ся.

Фази ек-х циклів:

1) Криза; перевир-во товарів порівняно з платоспр-м По; падіння рівня
цін внаслідок перевищ-ня Пр товарів над платосп-м По; скороч-ня обсягів
вир-ва; масове банк-во фірм; зрост-ня безроб-тя і скороч-ня номін-з/п;
потрясіння кредитної системи.

2) Депресія: скороч-ня вир-х інвест-й; збільш-ня запасів; скороч-ня По
на роб силу; різке падіння чистого приб; падіння обсягу продажу;
скороч-ня кільк-ті нових заказів; скороч-ня По на кред-ні рес-си.

3) Пожвавлення: перехід до стійкого розширеного вир-ва; зрост-ня По на
активні елементи засобів вир-ва; зрост-ня По на сировину, роб силу;
зрост-ня з/п.

4) Піднесення: значний приріст вир-чих інвестицій; скороч-ня запасів;
різке зростання По на роб силу; значний приріст загального рівня цін.

піднесення

пожвавлення

криза

депресія

роки

Види циклічних коливань:

Короткі (малі) пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку.
Їх матеріальною основою процеси, що відбув-ся у сфері грошових відносин.

Середні пов’язані зі зміною По на засоби вир-ва. Їх матеріальною основою
є необхідність оновлення основного капіталу.

Великі. Їх матеріальною основою є зміна базових технологій і поколінь
машин, оновлення об’єктів інфраструктури.

Всі ек-ні цикли поділяються:

1) цикли Кондратьєва, або довгохвильові, тривалість = 40 – 60 рр. Їх
головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі сусп
вир-ва, його стр-на перебудова;

2) цмкли Кузнеца – 20 р., рушійними силами є зрушення у відтворюваній
стр-рі вир-ва;

3) цикли Джаглера – 7-11 рр. як підсумок взаємодії багатьох грош-кред
факторів;

4) цикли Китчина – 3-5 р., що обумовл-ся динамікою відносної величини
запасів ТМЦ на підпр-ах;

5) приватні госп-кі цикли, що охоплюють період від 1 до 20 р. та існують
у зв’язку з коливаннями інвестиційної активності.

Причини циклічних коливань:

великі технічні нововведення, які з’являються нерегулярно і зумовлюють
коливання в діловій активності;

політичні перевороти, різка трансформація соц-ек системи, війна та ін.
випадкові події системного хар-ра;

помилкові рішення в грошово-кредитній політиці, які супроводжуються
появою надмірної кільк-ті грошей або надмірним вилученням грошей з
обігу;

різкі зміни в зовнішніх умовах функціонування національної ек-ки
(зростання цін на імпортні енергоносії, фінансова криза у торгових
партнерів тощо).

11. Зайнятість і безробіття: види зайнятості, кількісна визначеність
безробіття та його види.

Зайнятість населення — це діяльність працездатного населення країни,
спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та
національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують
будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання інших
видів доходу

Зайнятість як економічна категорія –це сукупність економічних, правових,
соціальних, національних відносин, пов*язаних із забезпеченням
працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно
корисній діяльності, що приносить доход.

Розрізняють повну та неповну зайнятість населення. Повна зайнятість
населення означає повне використання всіх придатних трудових ресурсів. В
умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не
використовується у зв’язку з перевищенням пропозиції над попитом робочої
сили.

Міжнародна статистика, крім цього, поділяє все населення на дві
категорії: “економічно активне населення” і “економічно пасивне
населення”. Економічно активне населення включає: осіб найманої праці;
самостійних робітників; осіб, які тимчасово не працюють з об’єктивних
причин (хвороба, відпустка тощо);неоплачуваних членів сім’ї в
працездатному віці; осіб, які поєднують навчання з працею на умовах
неповного робочого часу; учнів та осіб, які проходять профпідготовку.
Економічно пасивне населення включає всіх тих, хто незалежно від віку та
статі не входить до вищевизначеної категорії.

Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного
населення не має можливості використати свою робочу силу, тобто це стан
ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит
на неї.

Кількісна визначеність безробіття – рівень безробіття обчислюється за
такою формулою:

РБ = ЧБ/ ЧРС*100,

де РБ- рівень безробіття, %; ЧБ- чисельність безробітних, чол.; ЧРС-
чисельність робочої сили, чол.

У залежності від причин, які викликають безробіття, слід розрізняти
декілька його видів.

– фрикційне безробіття (тимчасове безробіття, яке пов*язане з
добровільним чи вимушеним пошуком або очікуванням роботи). Воно
стосується тих осіб, які не працюють у зв’язку із добровільною зміною
місця роботи. У суспільстві завжди існує певна кількість осіб, що
змінюють місце працевлаштування у зв’язку із незадоволенням рівнем з/п,
умовами праці, місцем проживання тощо. Безробіття, пов’язане із пошуками
чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним;

– інституціональне безробіття (пов’язане з функціонуванням самих
інститутів ринку робочої сили та факторами, які впливають на його попит
та пропозицію (неповна інформація про вакансії, завищений рівень
допомоги по безробіттю та інше, тобто іноді надмірні соціальні виплати,
запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість
податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина
працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим
самим загальну кількість безробітних);

– структурне безробіття. Воно виникає під впливом структурних
диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’являються невідповідності між
попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією,
географічними та іншими ознаками. Отже, виникає ситуація, за якої
структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць,
внаслідок чого з’являється структурне безробіття.

– циклічне безробіття. Воно виникає внаслідок циклічного спаду
виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу,
тобто пов*язане з тією фазою економічного циклу, яка пов*язана з
кризовими явищами в економіці.

Фрикційне та структурне безробіття дістало інтегровану назву — “природне
безробіття”. У зв’язку з цим повна зайнятість — це зайнятість при
наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття
циклічного. Коли виникає циклічне безробіття, то фактичне безробіття
більше від природного, тобто має місце надмірне безробіття

12. Закон Оукена та кількісна визначеність втрат ек-ки від циклічного
безробіття.

Для визначення втрат ВВП у світовій практиці використ-ть положення та
висновки досліджень А. Оукена. Він на основі макроек-го аналізу дійшов
висновку, згідно з яким: якщо факт безробіття перевищує рівень
природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%. Це положення
дістало назву закону Оукена.

Спираючись на з-н Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного
(циклічного) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька
етапів.

І етап. Обчислення % відставання факт ВВП від потенційного ВВП: В=(РБф –
РБп)*2,5, де В – відставання факт ВВП від потенційного у %; РБф і РБп –
рівень відповідно факт і природного безроб-тя; 2,5 – число Оукена.

У цій формулі ВВПф – це реальний ВВП, який обчисл-ся в постійних цінах і
є величиною зіставленою з ВВПп. Після необхідних перетворень формули
матимемо формулу потенційного ВВП:

ІІІ етап. Т.як ВВПп.і ВВПф відомо, то звідси втрати ек-ки від циклічного
безроб-тя будуть=:

ВВПв =ВВПп. – ВВПф, де ВВПв – втрати від циклічного безробіття.

13. Інфляція: сутність і кількісна визначеність, види та соц-екон
наслідки.

Інфляція відноситься до основних індикаторів, які характеризують
макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в
цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових
відносинах і розподілі сукупного доходу.

Інфляція — це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до
випуску товарів та послуг. Інфляцію можна поділити на три види: помірну
(повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).

Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає
не більше 10 %. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей
в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін,
що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється
десятками або сотнями відсотків. На цій стадії значно посилюються ек-ні
суперечності та соц-не напруження в сусп-ві. Окремі групи ек-них
суб’єктів добиваються різкого підвищення цін, що змушує й інших
посилювати свої економічні й соціальні вимоги.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами
відсотків. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати
свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, порушуються
фі-вий та кред-ний механізми, починають розвиватися стихійні процеси в
ек-ці та ін.

Інфляція По виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого
зростання сукупного По стосовно сукупної Пр. Таке зростання сукупного По
може бути викликане збільшенням Пр грошей, держ витрат, а також
інвестиційних витрат та ін.

Інфляція витрат – коли ціни зростають внаслідок збільш витрат на вир-во
одиниці прод. Це має місце тоді, коли зростають ціни на мат ресурси або
зростає номінальна з/п, випереджаючи при цього зменш-ся сукупна Пр
товарів та послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень цін, тобто
спричинює інфляцію витрат.

Інфляція витрат, як правило, супроводжується падінням вир-ва. Таке явище
дістало назву стагфляція. Отже, стагфляція виникає тоді, коли одночасно
зростають ціни і скороч-ся вир-во.

Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в ек-ці або
заходами, запланов. держ. Тому вона очікується і може бути врахована
заздалегідь.

Неочікуваиа інфляція є результатом непередбачених змін в ек-ці,
наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному По та сукупній Пр.

Соц-ек наслідки інфляції:

1. Знижуються реальні доходи населення. При зростанні цін реальні доходи
зменшуються. І навпаки, реальні доходи збільш-ся у тих осіб, у яких
номінальна з/п зростає швидше, ніж рівень інф-ції.

2. Знецінюються фін-ві активи із сталим доходом. Інфляція знижує їхню
реальну вартість. У цьому випадку скороч-ся також і реальні доходи, що
їх отримують власники таких фін-вих активів.

3. Порушується нормальний розподіл доходів між Дт-рами та Кт-рами. Від
інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, і програють
кредитори. Це обумовлено тим, що в умовах інфляції кредит надається за
однієї купівельної спроможності гршей, а повертається за іншої, нижчої.

4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм.
Довгострокові інвестиції стають ризикованими, тому що прибуток, який
очікують отримати при поточних цінах, у майбутньому внаслідок інфляції
може суттєво зменшитися в реальному вимірі.

5. Прискорюється матеріалізація грошей. Під час інфляції зростають ціни
ТМЦ і нерухомість. Тому домашні госп-ва і підпр-ва намагаються позбутися
грошей і вкласти їх у запаси ТМЦ та в нерухомість.

6. Інфляція як фактор зайнятості та безробіття. Держава, збільшуючи
сукупні витрати, може ціною помірної інфляції стимулювати збільш-ня
вир-ва та зниж безробіття.

7. Знижується мотивація до праці. Падіння життєвого рівня населення
внаслідок інфляції, а також спотворення структури і диференціації
доходів негативно впливають на мотивацію підприємницької та трудової
діяльності.

8. Інфляція підриває управлінський механізм економіки. Дестабілізуючи
грош. систему інфляція автоматично знижує ефективність ек-них
регуляторів, часом навіть робить недоцільним саме їхнє застосування,
підштовхує держ до використання ін методів впливу.

14. Споживання та заощадження: графічна інтерпретація залежності від
доходу, схильність до споживання та заощадження, недоходні чинники.

Гол. компонентом сукупних витрат є споживчі витрати, або споживання (С),
– це витрати домогосп-в на придбання споживчих товарів і оплату послуг
для задоволення особистих потреб. С є найб суттєвим компонентом ВВП –
його частка у ВВП може сягати 60-70%. Тому рішення про споживання для
ек-ки є дуже важливими. Стр-ра споживчих витрат у різних груп населення
різна, бо різні пріоритети у споживанні. У середньому споживчі витрати
змінюються зі зміною доходів, але це лише в середньому, бо в кожній
групі доходів можуть існувати значні відхилення від рівня споживання.
На вел-ну споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є
безподатковий доход (БД) – це Д після сплати податків. Не весь БД йде на
споживання – певна частка заощаджується. Заощадження (З)- частина БД,
яка не йде на споживання. З=БД-С. Отже, БД є визначальним фактором для С
та З.

Залежність З та С від доходу можна відобразити графічно:

С С3

С1 С2

F

Z

О

БД1 БД2 БД3
БД

На мал.1 показано залежність С від БД. Якби споживчі витрати повністю
дорівнювали б доходу, то графік функції споживання прийняв би форму
бісектриси О-С3. Але насправді споживчі видатки зазвичай менші, і інколи
навіть більше за дохід. Це відображає лінія С1-С2. На графіку видно, що
зона С1-Z є зоною боргу (споживчі видатки здійснюється за рахунок
попередніх заощадження або позички). Зона С3-F є зоною можливості
здійснення заощаджень.

З

З3

БД1 З2

БД2 БД3 БД

З1

На мал.2 віддзеркалює мал.1 в частині, в якій він показує залежність З
від доходу. Заощадження у точці З2 відповідає С в точці С2 на умовах,
коли С2=БД2, а З=0. Заощадження у точці З1 відповідає С в точці С1 на
умовах, коли С1>БД1, а З10.

Залежність С та З від доходу називається схильністю до С та З.
Розрізняють середню та граничну схильність до С та З.

Середня схильність до С (ССС) – частка безподаткового доходу, що
спрямовується на споживання (у %): ССС=(СВ/БД)*100%.

Середня схильність до З (ССЗ) – частка безподаткового доходу, що
спрямовується на заощадження (у %): ССЗ=(З/БД)*100%. ССЗ+ССС=1,0 або
100%.

Закономірним є: ССС(ССЗ

Гранична схильність до С або З характеризує тенденцію в зміні величини С
або З в міру того, як змінюється рівень доходу.

Гранична схильність до С (ГСС) показує, яка частка додаткового доходу
спрямовується на додаткове споживання: ГСС=((СВ/(БД)*100%. Аналогічно
гранична схильність до З (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковим З
та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження: ГСЗ=((З/(БД)*100%.

ГСС+ГСЗ=1 або 100%.

Недоходні чинники: багатство, податки, рівень цін, відрахування на
соцстрахування, очікування, споживча заборгованість, відсоткова ставка.

15. Сукупний По на інвестиції: його чинники та графічна інтерпретація.

Інвестиції – це другий після споживання компонент сукупних витрат. Вони
можуть здійснюватись в основний кап-л, житлове буд-во та збільшення
запасів. Мотиваційним чинником інвестиційного попиту є чистий прибуток
(ЧП). Вихідною базою його обчислення є валовий прибуток (ВП), отриманий
від реалізації інвестиційного проекту. Він залежить від розміру
інвестування та норми прибутку. ЧП менше валового на величину податку на
прибуток та затрат на інвестиції, які пов’язані зі сплатою % за
використання інвестиційних коштів . Тому сукупний попит на інв-ції (СПІ)
залежить від очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП) і %-ставки (ПС).
Суть впливу цих чинників полягає у наступному: 1) — фірми інвестують з
метою одержання ЧП. Інвестиції будуть приносити ЧП лише тоді, коли на
одиницю інвестиц. витрат під-во матиме більші прибутки в кожному
наступному році, тобто якщо зростає капіталовіддача. Але інвестори
спираються не на фактичний, а на очікуваний ЧП. ОНЧП=(ОЧП/ЧІ)*100%. 2) —
якщо ОНЧП – це мета інвестування, то ПС – це ціна інвестицій, яку фірма
повинна сплатити, щоб позичити грошовий капітал, необхідний для
придбання реального капіталу. Якщо ПС нижча від ОНЧП, то інв-ції будуть
прибутковими, на них виникає попит. Якщо навпаки — інвестиції будуть
збитковими, попиту на них не буде. При розрахунках використовують не
номінальну ПС (визначається в поточних цінах), а реальну ПС (це
номінальна ПС скоригована з урахуванням інфляції).

ПСр

12

8

4

ОНЧП

50 200

Якщо ПСр=12%, то інв. попит відсутній. Тому, що серед усіх
запропонованих економікою інвест проектів ОНЧПВСр, тобто 10%>8%. Якщо Вср ( до 4%, то інв. попит
збільшиться до 200 гр.од. Бо ОНЧП перевищує ПСр вже по першій і по
другій групах інвест проектів, тобто 10% і 6% >4%.

Отже, доцільність інвестування і інвестиц попит виникають за умов
ОНЧП>ВСр. При заданому рівні ОНЧП чим нижча ПСр, тим більше попит на
інвестиції. Тому крива інвестиц попиту набуває вигляду негативно похилої
лінії.

16. Модель ек-го кругообігу в умовах чистого ринку. Взаємодія між
домогосподарствами та підприємствами, роль фінансових посередників.

Ринок ресурсів

2 4

Підпр-ва 5 7 Домогосп-ва

6 8

Ринок продуктів

1. вир-чі витрати; 2. ресурси; 3. грошові доходи; 4. ресурси; 5. товари
та послуги; 6. грошові доходи; 7. товари та послуги; 8. споживчі
витрати.

За допомогою ринку ресурсів домогосп-ва постачають свої ресурси
підпр-вам за ринковими цінами. В результаті купівлі-продажу ресурсів
домогосп-ва одержують грошові доходи (з/п, ренту тощо), а підпр-ва
несуть виробничі витрати. Це означає, що витрати з боку підпр-в
перетворюються у доходи з боку домогосп-в. В умовах рівноваги витрати =
доходам.

Підпр-ва постачають на ринок продуктів товари та послуги, а домогосп-ва
купують їх за ринковими цінами. В зворотному напрямку рухаються грошові
доходи підпр-в (виручка від реалізації) та споживчі виграти домогосп-в.

В процесі ринкових відносин підпр-ва і домогосп-ва виступають почергово
як продавці або покупці. На ринку ресурсів підпр-ва є покупцями, а
домогосп-ва продавцями. На ринку продуктів домогосп-ва є покупцями, а
підпр-ва продавцями. В кінцевому підсумку через механізм цих ринків
ресурси обмінюються на продукти, а грошові потоки лише обслуговують цей
обмін.

Ек-ний кругообіг випливає із передумови, що домашні госп-ва витрачають
весь свій доход на придбання споживчих товарів та послуг, а вир-чі
витрати підпр-в еквівалентні їхнім доходам від реалізації продуктів. У
дійсності це не так. Для того щоб відтворити реальну картину ек-ного
кругообігу, потрібно врахувати ще фін-вий ринок, який перетворює
заощадження в інвестиції.

Величина щорічних витрат домогосп-в, як правило, менша від величини
їхніх доходів. Та частина доходу домогосп-в, яка не спрямовується на
купівлю товарів та послуг, а також на сплату податків, формує їхні
заощадження. Найбільш розповсюдженими формами заощаджень є використання
певної частки доходу домогосп-в для їхнього зберігання на депозитних
рахунках банківської системи та з метою придбання акцій і облігацій.

Підпр-ва щорічно витрачають, як правило, більше, ніж отримують від
реалізації своїх продуктів. Це пояснюється тим, що крім поточних витрат
на купівлю ресурсів, необхідних длю підтримання вир-ва на незмінному
рівні, підпр-ва повинні здійснювати інвестиції (інвестиції в основний
капітал та інвестиції в ТМЦ), т.б. кап. витрати.

Більша частина заощаджень домогосп-в перетвор-ся в інвестиції на
фін-вому ринку за допомогою спеціальних фін-вих посередників. До них
належать комерц. банки, страхові компанії, інвестиційні компанії та
різні фонди. Акумулюючи вільні від витрат грошові ресурси домогосп-в,
фін-ві посередники передають їх у формі позичок у розпорядження підпр-в
за відповідну ціну, %-кову ставку. Ін. частина заощаджень домогосп-в
перетвор-ся в інвестиції безпосередньо через придбання ними акцій,
облігацій та ін. ц/п.

17. Модель ек-го кругообігу в умовах змішаної ек-ки. Ф-ції держави в
процесі ек-го кругообігу в умовах закритої та відкритої ек-ки.

1 ринок ресурсів 3

2 9 10 4

13 15

підп-ва 14 уряд 16 домогосп-ва

11 12

6 5 7
8

ринок продуктів

вир-чі витрати

ресурси

грош. доходи

ресурси

товари та послуги

грош. доходи

товари та послуги

споживчі витрати

витрати

ресурси

витрати

товари та послуги

товари та послуги

чисті податки

товари та послуги

чисті податки

Функції уряду в умовах закритої ек-ки.

Домогосп-ва і підпр-ва взаємодіють не тільки між собою а й з урядом, від
заходів якого теж залежить рівновага в ек-ці. У моделі ек-го кругообігу
уряд виконує три ф-ції.

1) він здійснює на відповідних ринках держ. закупки ресурсів та
продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на
сукупні витрати ек-ки. На рис. це відображ-ть потоки по вертикалі.

2) уряд надає домогосп-вам і підпр-вам колективні (суспільні) блага,
пов’язані із утриманням бюдж. сфери. Це відображ-ть верхні горизонтальні
потоки, які поєднують уряд із суб’єктами приватного сектора ек-ки.

3) для здійснення своїх витрат уряд формує держ. доходи за рахунок
збирання податків: приб. податок з громадян, податки на прибуток
підпр-в, продуктові (непрямі) податки тощо. Це все є валові податки. Але
поряд з цим уряд має справу з податками зворотніми. До них відносяться
трансфертні платежі (пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та
страхуванню, дотації, субсидії). Валові податки за мінусом трансфертних
платежів є чистими податками.

Наведена модель ек-го кругообігу показує, як уряд може впливати на
параметри ек-ної рівновага.

1) змінюючи обсяг держ. закупок товарів та послуг, уряд має можливість
адекватно впливати на сук-й По ек-ки і, як результат, на обсяги вир-ва.

2) уряд може впливати на По приватного сектора ек-ки через величину
чистих податків. Змінюючи рівень оподаткування або величину трансфертних
платежів, уряд може зменш-ти або збільш-ти доходи суб’єктів цього
сектора, від яких залежить їхній По.

Функції уряду в умовах відкритої економіки.

Ек-ка будь-якої країни, як правило, є відкритою. Світове госп-во
доповнює внутрішні ринки та роздвоює потоки ресурсів продуктів, доходів
і витрат двома напрямками — по лінії внутрішніх і зовнішніх ринків. Якщо
суб’єкти ек-ного кругообігу експортують на світовий ринок ресурси та
продукти, то у зворотному напрямку вони одержують грошові дохюди. І
навпаки, якщо вони імпортують із світового ринку ресурси та продукти, то
у зворотному напрямку вони несуть відповідні витрати.

Зовнішній світ бере участь в ек-ному кругообігу і через міжнародні
фінансові ринки. Якщо національні заощадження є недостатніми для
фінансування ек-ки, її суб’єкти, в тому числі уряд, можуть отримати
фінансові ін’єкції з боку міжнародних фінансових організацій, іноземних
урядів та приватних підпр-в. І навпаки, якщо нац. заощадження
перевищують внутрішні потреби, ек-ні суб’єкти можуть фінансувати ек-ку
ін. країн.

18. Сукупний По: сутність, цінові і нецінові чинники та графічна
інтерпретація їх впливу на сук-й По.

Сукупний (сук-й) попит (СПо) — це реальний обсяг нац. продукту, який
ек-ка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних
потреб. У грошовій (номінальній) формі сук-й По визначається сук-ми
витратами ек-ки на закупівлю товарів та послуг, які складаються із
споживчих витрат, валових інвестицій, держ. закупок і чистого експорту.
Співвід-ня між сук-м По і сук-ми витратами можна виразити формулою: СПо
* Ц = СВ (споживчі витрати)+ ВІ (валові інвестиції)+ ДЗ (держ. закупки)+
ЧЕ (чистий експорт), де Ц — середня ціна на товари та послуги.

Сук-й По знаходиться в оберненій залежності від ціни. У зв’язку з цим на
графіку крива сукупного По набуває вигляду негативно похилої лінії.
СПО3 СПО1 СПО2

Ц Ц

ВВП ВВП

О3 О1 О2

Рис 1 (вплив цін-х факторів). Рис 2 (вплив нецін-х).

Цінові фактори.

Ефект %-вої ставки. При зростанні цін покупцям треба більше грошей для
оплати угод => зростає По на гроші, що при незмінній грошовій масі
викликає підвищення їх ціни, т.б. %-вої ставки. Внаслідок цього сук-й По
зменш-ся за рахунок По на ті товари, для купівлі яких потрібно брати
гроші в кредит (інвестиц-х товарів, високовартісних, довгострок-го
викор-ня).

Ефект багатства. При зростанні цін реальна вартість накопичених фінанс-х
активів із фіксованим доходом, що знаходяться у населення, зменш-ся. В
такому випадку власники фінанс-х активів стають реально біднішими, що
скорочує їхній По. І навпаки, за умов зниження цін реальна вартість
фінанс-х активів збільш-ся, що підвищує По з боку їхніх власників.

3) Ефект чистого експорту. Відбиває вплив зовнішнього сектора ек-ки на
сук-й По і ВВП. Він проявляється тоді, коли ціни на вітчизняні товари
зростають або зменш-ся порівняно з цінами на іноземні товари. За ін.
незмінних умов зростання цін всередині країни викликає збільш-ня імпорту
і зменш-ня експорту. Внаслідок цього скороч-ся чистий експорт у складі
сук-го По.

Вплив цінових факторів на сук-й По відтворюється на графіку за допомогою
руху ек-ки вздовж нерухомої кривої сук-го По.

Нецінові фактори.

1) Очікування. Цей фактор породжується звичайною психологією в поведінці
ек-них суб’єктів, згідно з якою їхні поточні рішення обов’язково мають
враховувати ті зміни в ек-ній кон’юнктурі, які очікуються у майбутньому.
Очікування можуть впливати на поточну поведінку як домогосп-в, так і
підпр-в.

Зміни в споживчих витратах залежать від прогнозів, які роблять
домогосп-ва. Якщо домогосп-ва вважають, що в майб-му їхній реальний
доход збільш-ся, вони будуть готові витрачати більшу частку свого
поточного доходу. Внаслідок цього витрати на спож-ня зростають, крива
сук-го По зміщується вправо. Аналогічний вплив на поточний сук-ний По
справляє масове очікування нової хвилі інфляції, оскільки в цьому
випадку домогосп-ва збільшать поточні закупки споживчих товарів,
випереджаючи зростання цін.

Зміни в витратах на інвестиції залежать від очікувань підпр-в. Так,
поява оптимістичних прогнозів щодо отримання високих прибутків від
вкладеного капіталу може сприяти збільшенню попиту на інвестиційні
товари, що викличе пересування кривої сукупного попиту вправо. Якщо
перспективи на отримання високих прибутків від майбутніх інвестиційних
програм непереконливі, то інвестиційні виграти будуть зменш-ся, що
викличе скорог чення сук-го По і пересування її кривої вліво.

2) Зміни в економічній політиці держави. Збільшуючи держ. закупки, які є
одним із компонентів сук-них витрат, уряд збільшує сук-ний По і зміщує
його криву вправо. Підвищуючи прибутковий податок з громадян, уряд
зменшує безподатковий доход домогосп-в, викликає зменш-ня споживчих
витрат і суку-го По, що зміщує його криву вліво. Піднімаючи податки на
прибуток підпр-в, уряд викличе зниження очікуваної норми чистого
прибутку від інвестицій. Це зменшить інвестиційний компонент сук-го По,
що змістить його криву вліво.

Важливим елементом ек-ної політики держави є монетарна політика
Нацбанку, зміни в якій теж впливають на сук-ний По. Так, заходи Нацбанку
зі збільшення грошової маси в ек-ці підвищують сук-ний По і зміщує його
криву вправо. Заходи Нацбанку зі скорочення грошової маси зменш-ть
сук-ний По і зміщують його криву вліво.

3) Зміни в світовій економіці. Оскільки на сук-ний По впливає чистий
експорт, то це означає, що зміни, які відбуваються в кон’юнктурі міжн.
торгівлі, теж впливають на сук-ний По. Вказані зміни можуть відбуватися
в кількох напрямках.

1) зростання ек-ної активності у наших торгових партнерів. У цьому
випадку у торгових партнерів зростає ВВП, що викликає зростання їхнього
По на наші товари і збільш-ня нашого експорту. Це збільшує сук-ний По і
зміщує його криву вправо.

2) зміна рівня цін у наших торгових партнерів. Якщо їхні внутрішні ціни
зростають, то наші товари стають відносно дешевшими і більш привабливими
для них, що збільшує наш експорт і сук-ний По, а його крива зміщується
вправо. Аналогічно впливає на сук-ний По зміна курсу валюта наших
торгових партнерів, яка може викликатися змінами в кон’юнктурі на
валютних біржах.

3) зміни в торговій політиці наших партнерів. Якщо у відносинах з нашою
країною акценти у торговій політиці вони зміщують в бік посилення ролі
протекціоністських механізмів, то наш експорт падає. Якщо ж перевага
надається механізмам вільної торгівлі, то наш експорт збільш-ся. Це
впливає на чистий експорт як компонент сук-го По, що зміщує його криву у
відповідний бік.

19. Сукупна пропозиція (СПр): сутність та графічна інтерпритація її
залежності від ціни на основі класичної моделі.

СПр — це реальний обсяг нац. продукту, який екон. пропонує для продажу
з метою отримання прибутку. Потенц. величина СПр залежить від запасу
капіталу та технологіч. рівня вир-ва в межах потенц. величини СПр є
функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ) – витрат на вир-во 1-ці
товару: СПр=/(Ц;СеВ). ( що на СПр впливають два види факторів: ціна(Ц)
і нецінові ф-ри, вплив яких опосередковується через середні витрати.

У макроек. науці немає єдиної думки щодо форми зв’язку між Ц і СПр.
Залежно від того, як Ц впливають на СПр, існують 2 моделі: класична і
кейнсіанська. Головним положенням клас. теорії є те, що ек-ка постійно
тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу вир-чих
можливостей ек-ки. У верхній точці ек-го циклу ек-ка може дещо
перевищувати межу вир-чих можливостей; в періоди падіння вона, навпаки,
досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її вир-чих
можливостей. Але всі ці коливання є тимчасовими. Ринок володіє мех-мом
швидко повертати екон. до потенц. рівня вир-ва. Головним мех-мом, який
виконує цю роль, є мех-м гнучких цін(Ц) і зарплати(З).Графічно клас.
модель СПр можна показати на прикладі падіння сукупного попиту(Спо).

Ц1 СПо1 СПр

СПо2

Ц2

ВВП

Оп

Згідно з клас. моделлю, падіння СПо відносно потенц. ВВП миттєво
породжує 2 наслідки: 1 – зниж. Ц. 2 – падіння СПо одночасно викликає
адекватне зменш. По на ринку праці і зменш. номінальної З. За цих умов
адекватно зменш. сер. витрати, а прибутковість вир-ва не зміниться. Тому
у підприємців не виникає мотивації до скорочення СПр, яка залишиться на
рівні потенці. ВВП. Звідси – висновок клас. моделі: СПр не залежить від
Ц. В клас. моделі абсолютно гнучкі Ц і З миттєво нейтралізують б-я
відхилення екон. від умов повної зайнятості. Тому на графіку крива СПр
має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенц. ВВП
(Оп).

Клас. модель вступає у суперечливість із реальною екон., яка свідчить,
що факт. ВВП досить часто і на тривалий період може відхилятися від
потенц. ВВП. В дійсності, ринк. мех-м нездатний миттєво відновлювати СПр
на рівні повної зайнятості. Для цього потрібен певний час. Але
незважаючи на тривалі відхилення СПр від потенц. рівня, у довгострок.
періоді динаміка факт. ВВП визначається динамікою потенц. ВВП. ( клас.
модель СПр — модель для довгострок. періоду. Це означає, що довгострок.
крива СПр має вигляд вертикальної лінії, яка бере початок у точці
потенці. ВВП.

20. Сукупна пропозиція (СПр): сутність та графічна інтерпритація її
залежності від ціни на основі кейсіанської моделі.

Кейнс. модель СПр виникла на грунті конструктивної критики клас. моделі.
Вона пояснює зв’язок між ціною (Ц) і СПр в короткостроковому періоді. В
її основі – положення про негнучкість зарплати (З) протягом кор.строк.
періоду. Ц вільно формуються ринком і тому є еластичними стосовно СПо.
Це пояснюється існуванням колективних угоди між профспілками і
підприємицями, а також небаженням підприємиців зменш. З , щоб уникнути
зменш. мотивації до праці та виникнення соц. конфліктів. Цьому сприяє
закон про min З. В кор.строк. періоді гнучкими є лише Ц. Це пояснюється
ефектом конкуренції.

Ц СПо1 СПр

Ц1 СПо2 Т1

Ц2 Т2

Оф Оп

Якщо СПо падає відносно потенц. ВВП, то зниж. лише Ц, а З тимчасово
залиш. стабільною. За цих умов прибутковість вир-ва зменш., що стимулює
підприємців до скорочення СПр. Звідси – висновок кейнс. моделі – в
кор.строк. періоді, протягом якого З не змінюється, СПр перебуває у
прямій залежності від товарних Ц. Тому крива СПр має вигляд позитивно
похилої лінії.

Особливість кейнс. моделі кривої СПр полягає в тому, що вона відбиває
неоднаковий зв’язок між Ц і СПр в умовах різного рівня занятості. криву
СПр можна поділити не 3 ділянки:

1 – горизонтальна, яка хар-є екон. в умовах глибокого падіння вир-ва.
При цьому, збільш. СПо не викликає зростання Ц, СПр збільш. адекватно
зростанню СПо .

2 – висхідна, яка хар-є екон. в умовах помірного падіння вир-ва. Збільш.
СПо викликає як зрост. Ц , так і збільш. СПр.

3 – вертикальна, яка хар-є екон. в умовах повної зайнятості. При збільш.
Спо СПр тимчасово збільш. не може. Тому єдиним наслідком є зрост. Ц. Ця
ділянка, зазвичай, збігається з довгострок. кривою СПр.

Крім Ц на СПр впливають нецінові чинники: Ц на ресурси, продуктивність
ресурсів, , субсидії (вплив. на середні витрати, а отже і на валовий
прибуток), податок на прибуток ( вплив. на чистий прибуток). На графіку
це викликає відповідні зміщення кривої у відповідний бік.

21. Рівноважний ВВП (ВВПр) на основі методу «видатки-випуск» та його
графічна інтерпритація.

Метод «видатки-випуск» є кейнс. моделлю тов. ринку. В основі цього
методу – тотожність сукупних видатків(СуВ) – видатки, які плануються
всіма покупцями для задоволення своїх платоспроможних потреб, і ВВП, що
можна виразити: СуВ = споживчі витрати(СВ)+валові інвестиції(ВІ)=ВВП.

Співвідношення між СуВ і ВВП – це співвідношення між планами покупців і
продавців, які, як правило не збігаються і при цьому виникають
незаплановані зміни в тов. запасах. Коли СуВ(ВВП, виникає
перевиробництво з незапланованим збільш. тов. запасів. Коли СуВ(ВВП –
недовиробництво з незапланованим зниж. тов. запасів. Незаплановані зміни
в тов. запасах порушують інвест. Плани підпрємств, тому виділяють: а)
заплановані інвест. – витрати на інвест. тов., які відповід. уявленням
підпрємств про очікувані зміни у сукупному попиту(Спо) на вироблені тов.
та послуги. б) незаплановані інвест. – витрати., які підпрємства змішені
здійснювати в товарні запаси. Ці інвест. виконують балансуючу роль в
економіці. ( СуВ+-ВІн=ВВП, де +-ВІн – незаплановані інвест. в товарні
запаси, СуВ+-ВІн – фактичні СуВф. З цієї формули ( незалежно від стану
екон., СуВф завжди = ВВП.

Рівноважний ВВП (ВВПр) – це такий обсяг вир-ва , якому відповідають
СуВ, достатні для закупки всієї продукції, виробленої в поточному
періоді. Екон. постійно тяжіє до рівноваги, як до своєї природної норми
( коли СуВ(ВВП і відбувається незаплановане зменш. тов. запасів,
пілприємства будуть збільшувати вир-во до рівня СуВ; коли СуВ(ВВП і
відбувається незаплановане збільш. тов. запасів, вони будуть змушені
скорочувати вир-во до рівня СуВ.

Графічна модель «видатки-випуск» («кейнс. хрест»).

СуВ Т2 СуВф=СуВ=ВВП

СуВ2

СуВ1 Т3 Т1 СуВф=СуВ+-ВІн

СуВ3 Незаплановане збільш. інвест. в тов.
запаси +ВІ

Незаплановане зменш. інвест. в тов. запаси

О3 О1 О2 -ВІ

Бісектриса – це ситуація, коли СуВф і СуВ заплановані збігаються.
Перетин ліній факт. і заплан. СуВ свідчить прототожність між цими
витратами (СуВ1=СуВ) і про те, що ВВПр= О1. Але в дійсності СуВф не
збігаються з з запланов. СуВ. Коли СуВ2(СуВ, підприємства виробили
продукції більше, ніж зможуть реалізувати (О2(О1) – відбувається
незапланований приріст інвест. в тов. запаси, що викликає скорочення ВВП
від О2 до О1. Коли СуВ3(СуВ, підприємства виробили прод. менше, ніж це
відповідає планам покупців (О3(О1) – відбувається незапланований зменш.
інвест. в тов. запаси, що викликає тенденцію до збільш. ВВП від О3 до
О1.

22. Рівноважний ВВП на основі методу “Вилучення- ін”єкції” та його
графічна інтерпретація.

В основі методу “Вилучення- ін”єкції” лежить та обставина, що в економ.
кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) або
ін”єкції ( збільшення видатків ). Вилучення відбуваються у формі
заощаджень, податків, імпорту. Ін”єкції здійснюються в формі інвестицій,
депж. закупок, експорту.Економ. рівновага існуватиме лише за умов, якщо
вилучення = ін”єкціям. У спрощеному варіанті, яким є приватна ек-ка
закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі заощаджень, а
ін”єкції—у ф-мі інвестицій.За цих умов модель економ. рівноваги виглядає
так: S=I, де S-заощадж.; I -заплановані інвестиції.

Факт. Інвестицї, як правило, відхиляються від запланованихна величину
незапланованих інвест-й =І ( І(. Отже, S = I ( І(. Це положення завжди
кореспондується з методом “видатки – випуск”, за яким факт. сук.
видатки=ВВП за рахунок незаплановані інвест-й. Незаплановані
інвест-ї—такі, які підпр-ва змушені вкладати в товарні запаси. Якщо тов.
запаси (, то незаплановані інвест-ї (.

У графічній інтерпретації модель “Вилучення- ін”єкції” має вигляд:

I,S S

S2

S1 I

S3

ВВП

Згідно з малюнком, лише ВВП 1 є рівноважним, оскільки виробляється за
умов, коли заощадж. =заплановані інвестиціям. S 1= I , а І (((0. ВВП 2
більше рівноважного, оскільки вилучення в формі заощаджень більше
запланованих інвестицій: . S2 ((I , а І (( 0. ВВП 3 менше рівноважного,
оскільки вилучення в формі заощаджень менше запланованих інвестицій: .
S3 ( I , а І (( 0.

Заощадження є ф-цією д-ду, а заплановані інвестиції –елемент сукупних
видатків. Тому перевищення заощаджень над запланованих інвестиціями
свідчить про перевищення доходів порівняно з сук. видатками . Якщо S2
((I , то ВВП (Сук. видатків, що узгоджує між собою два методи
визначення рівноважного ВВП.

Заощадження зазвичай не дорівнюють заплан. Інвестиціям. Але вони
постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового
капіталу, де регулюючу роль виконує відсоткова ставка. Якщо S ((I, то
це означає, що пропозиція позичкових грошей перевищила попит на них з
боку інвесторів.Завдяки цьому відсоткова ставка (, що сприяє ( інвест
попиту до рівноваги із заощадженнями.

Якщо навпаки, нерівновага на ринку позич. кап-лу порушується (
інвестицій, тобто попиту на позичкові гроші, то відсоткова ставка (. Це
сприяє ( заощадження (пропозиція грошей) до рівня попитту на гроші,
тобто до інвест попиту. Отже рівновага на ринку позич. кап-лу є
необхідною умовою забезпечення рівноваги між вилученнями (заощадженнями)
та ін”єкціями (інвестиції), а відтак і рівноваги на товарному ринку.

23. Мультиплікатор (М-р) інвестицій: сутність, схематична модель та
кількісна визначеність простого мульт-ра видатків.

Характер залежності між запланованими інвестиціями і ВВП називається
ефектом мультиплікатора, або просто М-ром.

М-р — це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих
інвестиціях, щоб визначити чміни в сукупному обсязі вир-ва.

Економічна суть М-ра в теорії Кейнса полагає в тому, що він показує
залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:

де МІ — мультиплікатор інвестицій;

?ВВП – зміна ВВП;

?ВІп — початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст
ВВП.

Ефект М-ра спирається на 3 положення:

1) витрати та одержання доходів — це дві сторони кожної ділової угоди.
Тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які
розподіляються на споживання та заощадження;

2) б-я зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та
заощадженні, але співвід-ня між споживанням і заощадженням зберігається
незмінним;

3) споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному
попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється у витрати для
наступного етапу. Причому, величина цих витрат постійно зменшується в
міру віддалення кожного нового етапу від початкового.

Таким чином, початкові зміни інвестиційних витрат породжують
нескінченний ланцюг вторинних споживчих витрат, які зменш-ся з кожним
наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП.

Дія ефекту М-ра закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень, які були
спричинені початковим збільшенням інвестицій, компенсує цей початковий
приріст запланованих інвестицій.

Існує зв’язок міх М-ром і граничними схильностями до споживання і
заощадження. Доля приросту доходу, що спрямовується на заощадження
(ГСЗ), визначає сумарний ефект від послідовних циклів витрат, які
викликані початковою зміною доходів. М-р і гранична схильність до
заощаджень обернено залежні:

М-р залежить від того, яка частка доходу перетворюється у споживчі
витрати, т.б. від ГСС. Чим вища ГСС, тим більший м-р і навпаки. М-р
знаходиться в оберненій залежності від ГСЗ. Чим вища ГСЗ, тим нижчий
м-р.

Розглянутий простий м-р має однакову дію не лише до інвестицій, а й до
ін елементів сукупних витрат, якщо вилучення відбуваються лише в формі
заощаджень. Тому в загальному контексті це є м-р витрат:

Спираючись на цей м-р, можна обчислити приріст ВВП, спричинений б-я
початковою зміною сукупних витрат:

Графічно дія ефекту м-ра зображена на рис. Припустимо, що початкове
рівновага досягалась при ВВП на рівні О, де інвестиції = заощадженням.
Далі на ринку складається сприятлива інвестиційна кон’юнктура,
створюються можливості для додаткових інвестицій.

Графік ефекту м-ра

Лінія ВІ, зміщується в положення ВІ2 , що викликає новий рівноважний ВВП
на рівні О2. При цьому ? ВВП у декілька разів перевищує початковий
приріст запланованих інвестицій. Графічно початковий приріст
запланованих інвестицій — це відстань по вертикалі між лінією ВІ1, і
лінією ВІ2. Ця відстань менша ніж відрізок О1 О2 на горизонтальній осі
графіка пропорційно мультиплікатору витрат.

При застосуванні М-ра витрат слід враховувати ту обставину, що ВВП може
змінюватися лише реально і лише інфляційне або на умовах певного
співвідношення між реальною та інфляційною змінами. Це означає, що
кожний однаковий початковий приріст запланованих інвестицій може
викликати різний мультиплікативний приріст ВВП у залежності від динаміки
цін. Якщо ціни стабільні, то М-р працює на повну силу, тобто ефект М-ра
є макс. Але якщо ціни зростатимуть, то певна частка або весь
мультиплікативний ефект буде нейтралізовано інфляцією.

Вплив цінового фактора на мультиплікативний приріст реального ВВП є лише
іншим свідченням того, що ефект М-ра витрат залежить від рівня
зайнятості в економіці, тобто від того, на якій ділянці кривої сукупної
Пропозиції перебуває економіка.

24. Рецесійний розрив: сутність, графічна інтерпретація та кількісна
визначеність.

Рівновага в ек-ці може забезпечуватись в умовах повної або неповної
зайнятості, на інфляційній основі або на основі стабільних цін. Це
залежить від співвідношення між сукупними видатками і потенційним ВВП.
Ідеальним є такий варіант, коли Сук. видатки = потенц. ВВП. Проте, як
правило, Сук. видатків або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП,
або вони є надмірними щодо потенційного ВВП.

Перший варіант спостерігається в умовах неповної зайнятості. Якщо Сук.
видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в ек-ці виеикає
рецесійний розрив. Графічна інтерпретація рецесійного розриву подана
на малюнку:

Е

Т1 Е1

Е2

Т2

ВВПп ВВП

Потенційному ВВП (ВВПп) відповідають Сук. видатки на рівні Е2. Але
фактично ек-ка витрачає Е1 (( Е2). ВВП факт.( ВВПп. Це явище отримало
назву рецесійний розрив. Графічно рецесійний розрив – це відстань по
вертикалі між лініями Е1 і Е2. Кількісно рецесійний розрив – це
величина, на яку сук. видатки мають початково( (+( Е) , щоб ВВП факт (
до потенц. рівня. Оскільки в разі ( сук. видатків ціни можуть (, то для
обчислення рецесійного розриву використ. ф-лу приросту ВВП реального в
умовах нестабільних цін :

+(Сук.витр.=(ВВП реальн / Мультиплікатор

Протилежний варіант має місце за умов повної зайнятості, коли сукупні
видатки є надмірними порівняно з ВВПп. Тоді в ек-ці виникає інфляційний
розрив.

25. Інфляційний розрив: сутність, графічна інтерпретація та кількісна
визначеність.

Інфляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати
повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок за умов
повної зайнятості.

Розрив носить назву інфляційного тому, що він викликає в економіці
інфляційний надлишок ВВП. Величину інфляційного розриву (-?СуВп) –
необхідного початкового зменшення сукупних витрат – можна визначити за
формулою (без врахування цінового фактору): -?СуВп = -?ВВПі / Мв,

де -?ВВПі – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості (-?ВВПі =
ВВПп – ВВПф).

Графічно інфляційний розрив можна зобразити в наступному вигляді:

На графіку потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні
СуВ2. Але фактично економіка витрачає більше – СуВ1. Отже має місце
надлишок сукупних витрат (СуВ1>СуВ2). Тому фактичний надлишок ВВП
номінально перевищує потенційний: ВВП1>ВВП2. Таке явище і називається
інфляційним розривом.

Інфляційний розрив виникає у зв`язку з тим, що зростання сукупних витрат
(сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням вир-ва
(сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної
зайнятості, під-ва не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного
попиту відповідним збільшенням фактичних обсягів вир-ва. Для цього
потрібен певний час. Єдиним природним наслідком у цьому випадку є
зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву
викличе лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.

26. Класична теорія макроекономічного регулювання: сутність та основні
положення.

Макроекономіка як наука є теоретичною базою економ. політики держави.
Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена
великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних доктрин, кожна з
яких по-різному являє механізм функціонування економіки з ринковими
відносинами, і по-різному вбачає співвідношення між ринком і державою,
подає протилежні рекомендації щодо ролі держави в стабілізації
економіки.

У системі теорій макроекономічного регулювання виділяють декілька
основних теорій: класичну, кейнсіанську, монетариську, теорію економіки
пропозицій, теорію раціональних очікувань.

Фактично, класична теорія й історично започаткувала макроекономічну
науку. Найбільш видатними представниками клас. теорії є А.Сміт,
Д.Рікардо, Дж. Міль, Ж-Б. Сей, А.Маршал, В.Парето, А.Пігу, Л.Вальрас.

Прихильники клас. теорії вважають, що ринковий мех.-м здатний
автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в
економіку, тобто повну зайнятість без державного втручання в економіку,
тобто повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами.
Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні
фактори, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи
тощо, які тимчасово виводять її з стану повної зайнятості. Проте
здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, щоб через
деякий час знову відновити в економіці такий рівень вир-ва, який
відповідає умовам повної зайнятості. Це означає, що можливий відхід
економіки від стану повної зайнятості є не внутрішнім продуктом ринкової
економіки, а лише результатом впливу на неї зовнішніх обставин.

Згідно з класичною теорією мех.-м ринкового саморегулювання економіки
склад. з декількох елементів.

Ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для вир-ва
потенційного ВВП, є малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за
будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величиною, то
досить швидко такі важелі як ціна і з/п примусять економ. суб`єктів
збільшити сукупні витрати до потенційної величини. Неможливість
виникнення в економіці дефіциту сукупних витрат спирається на закон Сея,
згідно з яким процес вир-ва товарів створює доход, який дорівнює
вартості вироблених товарів. Закон спирається на передумову, що весь
доход, отриманий виробниками товарів, повністю використовується на
закупівлю інших товарів. У дійсності це не так, оскільки певна частина
доходу може бути спрямована на заощадження, що породжує невідповідність
між вир-м та спожив-ням, тобто між S та D. Сукупні витрати будуть
недостатніми для закупівлі всієї маси вироблених товарів, у результаті
чого скоротиться сукупний попит, ВВПф відхилиться вниз від ВВПп, що
свідчить при виникнення в ек-ці неповної зайнятості.

Та частка доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається
на товарний ринок у вигляді інвестицій. Прихильники теорії визнають
дестабілізуючий вплив заощаджень на рівновагу між доходами та витратами,
проте дана обставина не вимагає державного втручання в ек-ку, в чому й
полягає суть другого елементу теорії. Інвестиційні витрати підприємців
компенсують ті вилучення з потоку “доходи-витрати”, які відбуваються у
формі заощаджень. Якщо запропонований обсяг заощаджених грошей перевищує
попит на них з боку інвесторів. або зменшується порівняно з ним, то %
ставка знижується або підіймається і завдяки цьому урівноважує їх між
собою. Це означає, що рівноважна % ставка вирівнює заощадження та
інвестиції автоматично. За цих умов необхідності держ. втручання в
економіку не виникає.

Обсяг сукупної продукції, яку можуть реалізувати її виробники, залежить
не лише від величини сукупних витрат, а й від рівня товарних цін. Це
означає, що навіть тоді, коли % ставка за будь-якої причини нездатна
привести у відповідність заощадження домогосподарств та інвестиції
під-в, падіння сукупних витрат буде компенсоване пропорційним зниженням
цін.

Згідно з класичною теорією здатність економіки до цінового
саморегулювання забезпечується конкуренцією між продавцями, яка породжує
високу еластичність цін стосовно попиту.

Підсумовуючи: згідно з класич. теорією механізм % ставки, гнучких
товарних і ресурсових цін надає ринку здатність автоматично підтримувати
повну зайнятість в економіці. За цих умов виключається необхідність
втручання держави в економіку, тобто найбільш раціональною має бути
політика державного невтручання.

27. Кейнсіанська теорія макроекономічного регулювання: сутність та
основні положення.

Дж. Кейнс в книзі “Загальна теорія, зайнятості, відсотка та грошей”
(1936) вперше піддав конструктивні критиці класичну теорію макроеконом.
регул-ня. На противагу клас. теорії ринкового само регул-ня та держ.
невтручання в економіка він запропонував альтернативну теорію, в основі
якої лежить державне регул-ня економіки.

Прихильники кейнс. теорії відстоюють думку, що ринковий механізм
самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості.
Вони стверджують, що завдяки ринковим регуляторам економіка може бути
врівноважена, тобто в ній може забезпечуватися рівновага між сукупним
попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна
зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції. Аргументи на
доказ кейнс. теорії

1. Кейнс. теорія відкидає положення про те, що % ставка гарантує
забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Власники
заощаджень та інвестори – це зовсім різні економічні групи, які в
процесі прийняття рішень про заощадження та їх перетворення у інвестиції
керуються неоднаковими мотивами:

% ставка; 2) одержання доходів від заощаджень;

досить часто заощадження здійснюються для вирішення інших проблем:

з метою накопичення грошей для здіснення великих закупок, вартість яких
перевищує розмір поточних доходів;

для створення резерву з метою здійснення непередбачених витрат;

з метою нагромадження, щоб забезпечити майбутні потреби.

Кейнсіанці, на відміну від класиків, уявлення про роль поточних
заощаджень як джерела інвестицій вважають надмірно спрощеним. На їх
думку, крім поточних заощаджень на грош. ринку існують інші джерела
інвестицій: готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не
лише в банківській системі, але й у готівк. формі на руках; кредитні
установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші,
внаслідок чого величина інвестицій може перевищити величину заощаджень.

2. Кейнс. теорія ставить під сумнів класичне положення про високу
еластичність цін і з/п, особливо в бік зниження останньої при зменшенні
сукупного попиту. Причини:

наявність монополій, які стримують зниження цін і профспілок, які
стримують зниження з/п, що перешкоджає адекватному зниженню цін і з/п в
короткостроковому періоді і протидіє відновленню сукупної пропозиції на
рівні потенц. ВВП.

зниження цін та з/п не викличе зростання сукупного доходу працюючих і
тому не забезпечить відновлення попиту на рівні потенц. ВВП.

Висновок кейнсіанців – ринковий механізм не здатний самостійно
відновлювати повну зайнятість і тому повинен доповнюватись держ.
регулюванням економіки.

При визначенні об`єктів держ. впливу, кейнсіанці виходять з того, що
головною причиною падіння вир-ва є недостатність сукупного попиту.
Фактори відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції (на думку
кейнсіанців):

психологія споживачів (домогосподарств). Зі збільшенням доходу
зменшується частка, що йде на заощадження, і збільшується та, що йде на
споживання. (“основний психологічний закон” Кейнса);

зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження
капіталу норма прибутку падає відповідно до закону спадної
продуктивності капіталу. Це обумовлюється зниженням можливостей
реалізувати вироблені продукти за достатньо високими цінами внаслідок
зменшення граничної схильності до споживання. (Зниження гранич. схильн.
до споживання – зниження інвестиційного попиту як компоненту сукупного
попиту).

Т.ч., за кейнс. теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит
створює власну пропозицію, тому головним об`єктом держ. регулювання
повинен бути сукупний попит, який у Кейнсу носить назву “ефективного
попиту”. Це означає, що збільшуючи сукупний попит, держава може
ефективно впливати на рівень вир-ва. Спираючись на концепцію
“ефективного попиту” кейнсіанці пропонують два методи активізації і
стимулювання сукупного попиту:

за рахунок збільшення держ. закупок або зниження податків;

j

I

?

?

&

F$

&

hssCJ

??&?

??

??

†

3/4†

&

F

&

F

за рахунок зниження % ставок, що підійме “граничну ефективність
капіталу” і збільшить інвестиції приватного сектору.

Важливу роль в теорії відіграє мультиплікатор інвестицій. Але ефект
мультиплікатора за різних умов може бути різним. Найбільшу ефективність
він має за умов наявності в економіці невикористаних потужностей і
вільної робочої сили. При наявності резервних потужностей досягається
дешеве нарощування випуску продукції за рахунок незначних додаткових
інвестицій. Тому в умовах недостатнього сукупного попиту держава може за
рахунок бюджетних витрат забезпечувати значний мультиплікативний ефект.

28. Монетаристська теорія макроек.регулювання: сутність і осн.положення.

Засновник теорії -Мілтон Фрідмен. Основа теорії – ринкова си-ма є
достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати ек стабільність, тому
держрегул-ня не є необхідним, відстоюють принцип вільної конкуренції.

В основі лежить рівняння обміну М( = РО, де

М – грошова маса;

( – швидкість обертання грошей;

Р – рівень цін;

О- фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.

Згідно з монетариською теорією, головну роль у регулюванні ек-ке виконує
грошово-кредитна, а не фіскальна пол-ка. При цьому осн.інструментом
регулювання ек-ки є гроші. Збільшуючи або зменшуючи грошову масу,
держава може здійснювати регулюючий вплив на ек.активність.

Дотримуючись положення про стабільність швидкості обертання грошей і
передбачуваний хар-р залежності між грошовою масою і номінальним ВВП,
монетаристи роблять висновок: стабільний розвиток ек-ки можна
забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. Тому вивели
монетарне правило, згідно з яким грошова маса має збільшуватися щорічно
тими самими темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП.

Механізм, за допомогою якого грошова маса впливає на номінальний ВВП:
інструменти грошово-кредитної пол-ки банківські резерви – грошова маса
сукупний попит номінальий ВВП. Отже у монетаристів грошова маса впливає
на сукупний попит безпосередньо, тб цей вплив не опосередковується
відсотковою ставкою. Тому грошова маса впливає на всі елементи сукупного
попиту, а не лише на інвестиційний попит. Крім того, у монетаристів
вплив сукупного попиту на номінальний ВВП здійснюється переважно через
зміну цін, а не завдяки зміні фізичних обсягів вир-ва.

Монетаристи принижують або зовсім відкидають фіскальну політику як метод
стабілізації ек-ки. У них нееф-сть фіскальної пол-ки обумовлена ефектом
витіснення. Його суть полягає в тому, що коли держава, виходячи із
необхідності покриття бюджетного дефіциту, позичає гроші у населння і
КБ, вона входить в конкуренцію з приватним бізнесом. Внаслідок цих
позичок держава скорочує грошову масу приватного сектора ек-ки. Це
підвищує відсоткову ставку на грошовому ринку і тому витісняє з
інвестиційного ринку певну кількість приватних інвестицій, які за
підвищеної %-кової ставки стають неприбутковими. Отже, в результаті
вплив бюдж дефіциту на сукупний По буде несуттєвим.

Неокласичні теорії макроекономічного регул-ня, їх сутність, положення.

Теорія економіки пропозиції виникла через незмогу кейнсіанців
запропонувати ефективні зоходи проти стагфляції. Суть теорії полягає в
перенесенні акцентів з упр-ня попитом на стимулювання сукупної
пропозиції, зростання вир-ва і зайнятості. Назва “економіка пропозиції”
є похідною від головної ідеї стимулювати пропозицію капіталів і робочої
сили. Вона містить в собі обгрунтування рекомендацій ек.пол-ці і в першу
чергу податковій.

Прихильники теорії вважають, що податковий механізм може впливати й на
сукупну пропозицію. На їх думку, щбільшення податків викликає інфляцію
витрати через зростання середніх витрат на вир-во продукції. Крім того,
при збільшенні податків на доходи домогосподарств зменшуються стимули до
праці, а зростання податків на прибуток зменшує привабливість
інвестиційних проектів, що скорочує сукупну пропозицію. Вони пов”язували
стагфляцію з надмірним рівнем оподаткування і виступали за зниження
податкового тиску на ек-ку. Пропонують відмовитися від си-ми
прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підпр-во, на
з/п, дивіденди. На їх думку, зниження податків злільшить безподатковий
доход і заощадження, знизить рівень відсоткової ставки, вначлідок чого
зростуть нагромадження та інвестиції, зниження податків на з/п- стимули
до праці.

Оскільки зниження податків веде до скороч бюдж доходів, вони пропонують
інакше вирішити проблему бюджетного дефіциту: зменшити соцпрограми,
скоротити апарат держупр-ня, відмовитися від малоефективних держвитрат.
За цією теорією зниження податків викличе зрост реального ВВП як
податкової бази, що поряд зі зниженням держвитрат забезпечить
збалансування держбюджету.

Теорія раціональних очікувань (сер 70-х рр в умовах стагфляції)

Виходять з того, що ек.суб”єкти спроможні діяти раціонально. Аналізуючи
ек.ситуацію, вони здатні визначити майбутні зміни. Інакше, ек.суб”єкти
настільки раціональні, що можуть у своїх прогнозах враховувати не лише
минулий досвід, а й майбутні зміни в ек.кон”юктурі, в тому числі і зміни
в ек.пол-ці держави. Володіючи здатністю передбачати майбутні зміни в
ек-ці, вони спроможні приймати такі рішення, які найбільшою мірою
відповідають їх інтересам. Саморегулююча здатність ек.суб”єктів до
рац.дій може бути реалізована практично лише через ринковий механізм, тб
без держвтручання. Тому вони виходять з передумови, що всі ринки є
висококонкурентними. На таких ринках з/п і ціни високоеластичні
одночасно як у напрямі зниження, так і в напрямі зростання. На їх думку,
нова інформація, яку одержують ек суб”єкти швидко відбивається на
співвідношенні попиту та пропозиції висококонкурентних ринків і завдяки
цьому рівноважні параметри ек-ки швидко відновлюються за умови повної
зайнятості. Згідно теорії, крива сукупної пропозиції має вигляд
вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП.
Раціональні очікування ек суб”єктів виключають можливість виникнення
короткострокової сукупнох пропозиції, а існує лише сукупна пропозиція на
рівні потенційного ВВП. Звідси висновок: стимулююча пол-ка держави
викликає лише прискорення інфляції і зовсім не впливаєна рівень вир-ва
та безробіття,Тому вона має2 уразливі елементи: спроможність ек
суб”єктів досить правильно передбачати майбутні зміни в ек-ці та
ек.пол-ці держави суперечить дійсності; насправді переважна більшість
ринків не є чисто конкурентними.

30. Дискреційна фіскальна пол-ка: сутність та засоби впливу на ек-ку.

Дискреційна фіскальна пол-ка – свідома маніпуляція урядовими витратами і
доходами, яка здійснюється на підставі держ.рішень(парламенту і уряду) з
метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг вир-ва, безробіття та
інфляцію. Ця пол-ка застосовує 2 інструменти:

держзакупки, які є інструментом прямої дії (збільшуючи або зменшуючи
держзакупки, держ безпосередньо впливає на сукупний попит і реал. ВВП)

чисті податки, які змінюються за рахунок зміни податкових ставок і
трансфертів і впливають на реальний ВВП опосередковано через споживання
як компонент сукупного попиту.

Мультиплікатор витрат.

Нехай в нас є сукупні витрати в їх приватному варіанті (СуВ1), тб без
того компонента, яким є держзакупки. При даних СуВ1 є певний рівноважний
обсяг ВВП, який дорівнює О1. Тепер припустимо, що уряд прийняв рішення
збільшити держзакупки. Внаслідок цього сукупні витрати збільшаться СуВ2
(СуВ1+(СуВ). Це викличе мультиплікативне збільшення реального вир-ва з
О1 до О2. Величина приросту ВВП буде дорівнювати ?(ВВП =+(ДЗ*Мв.
Оскільки дискреційна фіскальна пол-ка – свідомий, тб цілеспрямований
вплив держави на ек-ку, то в реальній практиці цільовий приріст ВВП
визначається урядом наперд, а необхідне збільшення ДЗ є пошуковою
величиною,яку можна обчислити за формулою +(ДЗ =+(ВВП/Мв. Це ми
розглянули метод “витрати-випуск”, аналогічний результат буде і в тому
випадк, коли аналіз впливу ДЗ на ВВП здійснювати за методом “вилучення –
ін”єкції” В цьому варіанті заощадження (З) плюс чисті податки (ЧП)
являють собою илучення з потоку “доходи – витрати” (З+ЧП), а валові
інвестиції плюс державні закупки – ін”єкції цього потоку (ВІ+ДЗ1).
Перетин ліній вилучень (З+ЧП) з лінією ін”єкцій(ВІ+ДЗ1) в точці Т1
визначає рівноважний ВВП, який =О1. Якщо за цих умов уряд збільшить ДЗ з
ДЗ1до ДЗ2, то ін”єкції адекватно зростуть. Внаслідок цього лінія
ін”єкцій переміститься вгору в положення (ВІ+ДЗ2), а її перетин з лінією
(З+ЧП) в точці Т2 викличе збільшення ВВП від О1 до О2. Оскільки З та ЧП
знаходяться в прямій залежності від ВВП, то це викличе відповідне
збільшення вилучень, які в точці Т2 урівноважуються з новою величиною
ін”єкцій (ВІ+ДЗ2).

Мультиплікатор податків.

Для визначення впливу ЧП на рівноважний ВВП приймем деякі передумови:

об”єктом фіскальної пол-ки є лише сукупний попит;

в контексті фіскальної пол-ки, спрямованої на сукупний попит, вплив ЧП
на ВВП – це їх вплив на споживання як компонент сукупного попиту;

дискреційна фіскальна пол-а викликає зміни в чистих податках за
допомогою держ.рішень стосовно рівня податкових ставок і трансфертів.

ЧП, які не залежать від ВВП як доходу, наз.автономними. До них належать
певні види податків (податок на нерухомість, на землю,..), а також деякі
трансферти, які надаються за рахунок державного бюджету(пенсії,
стипендії)

Припустимо, що держава підвищила рівень пенсій і стипендій. Дискреційне
зменшення ЧП, яке виникло на цій основі, спричинить певний вплив на ВВП.
Розглянемо цей вплив методом “витрати – випуск”. Зробимо логічні етапи:

збільшиться безподатковий доход на величину зменшення ЧП: +(БД=-(ЧП

збільшення БД у свою чергу викличе збільшення тих елементів, на які він
розкладається, тобто споживчих витрат і заощаджень. Оскільки ми
використовуємо метод “витрати -випуск”, то на цікавлять лише споживчі
витрати. Їх збільшення відбудеться пропорційно граничній схильності до
споживання: +(СВ = -(ЧП*ГСС

збільшення СВ – це початкове збільшення СВ, яке мультиплікативно
збільшить ВВП.

+(ВВП = -(ЧП*ГСС*Мв. (1)

Якщо збільшення ВВП планується урядом наперед, то на цій основі можна
обчислити необхідне зниження ЧП : -(ЧП =+(ВВП/(ГСС*Мв)

це ми спиралися на Мв, а тепер зробимо це на основі мультиплікатора
податків. Для його обчислення поділимо обидві частини формули (1) на(ЧП:
+(ВВП/(ЧП = (-(ЧП*ГСС*Мв)/ (ЧП, отримаємо: Мп = ГСС*Мв (2)

з формули (2) випливає, що Мп завжди нижчий від Мв пропорційно ГСС. Якщо
замістьГСС в формулу (2) підставити 1-ГСЗ, а замість Мв – 1/Гсз, то
матимемо:

Мп = Мв -1. Проте ця формула Мп має підношення лише до автономних ЧП,
згідно з якими податкові вилучення не залежать від ВВП як доходу. Тому
запишемо таку формулу: +(ВВП = -(ЧП*Мп.

Оскільки Мп завжди нижчий від Мв, то це означає, що кожна одиниця
приросту ДЗ викликає більший приріст ВВП, ніж кожна одиниця зниження ЧП.
Якщо порівнювати вплив ДЗ і ЧП на держбюджет, то можна зробити висновок,
що з розрахунку на однаковий приріст ВВП збільшення ДЗ є для бюджету
менш збитковим варіантом фіскальної пол-ки, ніж зниження ЧП.

Тепер розглянемо механізм впливу автономних ЧП на ВВП за допомогою
методу “вилучення – ін”єкції”. Початкова лінія ін”єкції (ВІ+ДЗ)
перетинає лінію вилучень (З1+ЧП1) в точці Т1. Це обумовлює рівноважний
ВВП, який =О1. Згідно з методом “вилучення – ін”єкції” зниження ЧП (за
рахунок підвищення пенсій і стипендій) викличе 2 наслідки:

зменшення ЧП адекватно збільшує безподатковий доход, що відповідно з
граничною схильністю до заощаджень збільшить заощадження: +(З =
-(ЧП*ГСЗ

зменшення ЧП на адекватну величину зменшить вилучення в формі ЧП.
Оскільки зменшення ЧП перевищує збільшення заощаджень, то в підсумку
сума вилучень зменшується порівняно з початковою величиною: (З1 +
(ЧП*ГСЗ) + (ЧП1 – (ЧП) ( З1 + ЧП1

тобто рівноважний ВВП збільшиться від О1 до О2. Величина цього
збільшення буде дорівнювати тій величині, на яку збільшився ВВП за
методом “витрати -випуск”

31. Автоматична фіскальна політика: сутність, регулююча роль в ек-ці та
її обмеження.

Отже, автоматична фіскальна політика — це така політика, яка
встановлюючи певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм
можливість виконувати стабілізаційну функцію в економіці автоматично.

Щоб показати як автоматичні чисті податки виконують стабілізаційну
функцію в економіці, розглянемо два варіанти:

Перший — коли в ек-ці спостерігається «перегрів», т.б. відбувається
інфляційне зростання ВВП, що свідчить про надмірність сукупних витрат.
За цих умов виникає необхідність стримувати сукупний попит, скорочувати
сукупні витрати. Стабілізаційний механізм автоматичної фіскальної
політики виглядає так:

1) ВВП інфляційне збільшується, автоматично зростають чисті податки;

2) зростання автоматичних чистих податків означає збільшення податкових
вилучень з ек-ки;

3) внаслідок збільшення податкових вилучень зростання сукупних витрат
уповільнюється, що певною мірою гальмує зростання ВВП.

Другий — коли в економіці намітився спад вир-ва, спостерігається дефіцит
сукупних витрат. За цих умов ек-ку бажано «підбадьорити», тобто
стимулювати до збільшення сукупних витрат. Стабілізаційний механізм
автоматичної фіскальної політики виглядає таким чином:

1) ВВП реально зменшується, автоматично зменшуються чисті податки;

2) зменшення автоматичних чистих податків означає зменшення податкових
вилучень з економіки;

3) внаслідок зменшення податкових вилучень скорочення сукупних витрат
уповільнюється, що певною мірою гальмує падіння виробництва.

Отже, в міру інфляційного збільшення ВВП у періоди піднесення податкові
вилучення автоматично збільшуються і завдяки цьому гальмують небажане
економічне зростання. В міру скорочення реального ВВП у періоди падіння
податкові вилучення автоматично скорочуються і завдяки цьому гальмують
зменшення вир-ва. Але слід зазначити, що автоматичні чисті податки як
вмонтовані стабілізатори не є достатнім гальмом для усунення економічних
коливань. Вони неспроможні повністю нейтралізувати інфляційний чи
рецесійний розриви в ек-ці, а лише частково його зменшують.

Щоб обчислити ефект гальмування ВВП з боку автоматичних чистих податків,
потрібно акцентувати увагу на тому, що б.-я. автоматичні вилучення з
ек-ки впливають на ВВП виключно через зміну м-ра. Іншими словами,
автоматичні чисті податки, як і заощадження, — це такі фактори, вплив
яких на ВВП опосередковується їхнім впливом на м-р. Внесемо зміни в
модель м-ра витрат з урах-ням автоматичних чистих податків.

В умовах застосування автоматичних чистих податків змінюється і формула
мультиплікатора податків. Вище ми показали, що при застосуванні лише
автономних чистих податків мультиплікатор податків нижчий від
мультиплікатора витрат рівно на одиницю: Мд = Мв – 1.

32. Фіскальна політика з урахуванням Пр: сутність, графічна
інтерпретація, крива Лаффера.

На думку прихильників теорії ек-ки Пр вплив фіскальної політики на
сукупну Пр досягається через податки. Розглянемо вплив фіскальної
політики на Пр (див. рис.). На цьому рис криві СПо1 і СПр1 характ-ть
відповідно сукупний По і сукупну Пр до початку застосування стимулюючої
фіскальної політики. Зазначеним умовам відповідає рівноважний ВВП, який
= 01 і рівноважні ціни на рівні Ц1.

Вплив фіскальної політики на пропозицію

Припустимо, що держ знизила рівень податкових ставок. Згідно з
кейнсіанською теорією цей захід вплине на сукупний По і викличе його
збільшення. Внаслідок цього крива сукупного По переміст-ся вгору із СПо1
до СПо2. Таке її переміщення збільшить рівноважну величину реального ВВП
з О1 до О2 й одночасно підвищить рівноважну ціну з Ц1 до Ц2 тобто
викличе інфляцію.

Але згідно з теорією ек-ки Пр податковий варіант стимулюючої фіскальної
політики не обмеж-ся Цими наслідками, а доповнюється збільшенням
сукупної Пр. Логіка прихильників теорії ек-ки Пр виглядає так:

1) зниження особистих податків збільшить величину безподаткового доходу.
У зв’язку з цим збільшаться заощадження домогосп-в, які перетвор-ся в
інвестиції.

2) зменш податку на прибуток підпр-в підвищить чисту прибутк-ть
інвестицій, що за даної %-вої ставки викличе зростання інвестиційного
По. В кінцевому підсумку це підвищить норму нагромадження капіталу й
створить передумови для зростання вир-ва.

Водночас зниження особистих та продукт-х податків збільшить реальну з/п
і таким чином посилить стимули до праці Так, тимчасово безробітні
збільшать Пр на ринку праці, а уже зайняті робітники отримають стимули
працювати більш інтенсивно і якісно що позитивно вплине на прод-сть
праці.

Перелічені чинники викличуть збільшення сукупної Пр, що спричинить
переміщення ц кривої вправо і вниз в положення СПр2. У результаті цього
відбудеться подальше зростання реального ВВП, тобто від О2 до О3.
Одночасно знизяться ціни з Ц2 до Цз.

На думку економіста Артура Лаффера, за певних умов зменшення рівня
оподаткування до певної межі може викликати збільшення ВВП як податкової
бази і тим самим забезпечить навіть зростання податкових надходжень до
бюджету. Графічна модель отримала назву кривої Лаффера, яеа відбиває
зв’язок між податковими ставками (ПоС) і податковими надходженнями (ПН).

Основна ідея Лаффера полягає в тому, що за умови зростання податкової
ставки від 0 до 100 % податкові надходження спочатку збільшуються від
нуля до певної макс величини (ПН2), а потім зменш-ся знову до нуля.
Згідно з кривою Лаффера, точка ПоС, відображає такий стан в ек-ці, коли
діючі податкові ставки є надмірними. Це означає, що вони стримують
ділову активність, т.б. не створюють необхідних стимулів для збільшення
ВВП як податкової бази до такого рівня, за яким податкові надходження
могли б досягти свого макс. значення.

Крім надмірної податкової ставки, тобто ПоС1 в інтервалі від 0 до 100 %
є також оптимальна податкова ставка, за якої забезпечується макс
величина податкових надходжень. На даному рис такою податковою ставкою є
ПоС2. Згідно з кривою Лаффера, якщо податкові ставки знизити до
оптимального рівня, то це викличе сприятливе для бюджету ек-не
зростання.

Нижчі податкові ставки створюють більш високі стимули до праці,
заощаджень, інвестицій і прийняття ділових ризиків, внаслідок чого
збільш-ся ВВП як податкова база. Причому за цих умов податкова база
збільш-ся швидше, ніж зменш-ся рівень податкових ставок. Тому,
незважаючи на зниження податкових ставок, податкові надходження не
зменш-ся, а зростають до свого макс. значення, тобто до ПН2.

При зниженні податкових ставок нижче ПоС, стимулюючий ефект, який
справляє на ек-ку зниження податкових ставок порівняно з оптимальним
рівнем істотно зменш-ся. Внаслідок цього податкова база зростає
повільніше, ніж зменшуються податкові ставки. Тому податкові надходження
зменш-ся.

Отже, згідно з кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними,
то їхнє оптимальне зниження дозволить збільшити вир-во за умов
незмінності або навіть зростання податкових надходжень. Але такий
подвійний ефект від зниження податкових ставок — це лише гіпотеза, певне
логічне припущення. Для перетворення цієї гіпотези в теорію потрібно
дістати відповідь на декілька принципових питань: як знайти ту точку на
кривій Лаффера, де знаходиться економіка в даний момент; як визначити
той оптимальний рівень податкових ставок, який здатний забезпечити
максимальну величину податкових надходжень.

Застосування кривої Лаффера на практиці є певним політичним ризиком, на
який політикам слід зважуватися лише за умов, якщо існують тверді
переконання, що діючі податкові ставки дійсно є надмірними і стримують
ділову активність.

33. Фіскальна політика і держ. бюджет: бюдж. дефіцит, концепції
збалансування держ. бюджету, джерела дефіцитного фін-ня.

Вплив фіскальної політики на ек-ку здійснюється через держ бюджет. Між
фіскальною політикою і держ бюджетом існує пряма і зворотна залежність.
З одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики;
з ін — фіскальна політика впливає на стан держ бюджету. Роль держ
бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною.
Важливе значення має також його структура та співвідношення між держ
заходами і витратами (видатками).

У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає
неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння вир-ва ефективною
слід вважати стимулюючу політику, яка має збільшувати держ закупки і
знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно.
Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або
його збільшення.

Припустимо, що навпаки, в ек-ці спостерігається інфляційне зростання,
викликане надмірним По. За цих умов ефективною слід вважати стримуючу
політику, яка повинна зменшувати держ закупки і підвищувати чисті
податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим
результатом такої політики буде скорочення бюдж дефіциту або виникнення
бюджету з надлишком.

Існує три концепції регулювання державного бюджету.

1) збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що держ витрати
повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така
концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної
політики.

2) збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією
бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах ек-ного циклу. Під
час падіння вир-ва держава, щоб стимулювати ек-ку, дискреційне зменшує
чисті податки і збільшує держ закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту.
Під час інфляційного зростання, щоб стримати ек-ку, держава дискреційно
підвищує чисті податки і скорочує держ закупки, що спрямовує бюджет до
надлишку.

3) в основі фіскальної політики повинна лежати концепція функціональних
фінансів.

Згідно з концепцією функц-х фінансів бюджетна функція фіскальної
політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Таке
співвідношення між стабілізаційною і бюджетною функціями обумовлено тим,
що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а держ
бюджет — це інструмент її досягнення. Спираючись на концепцію
функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість
застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіц.
бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації
ек-ки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з
іншого — вона передбачає певні джерела його фінансування.

Існує три джерела дефіцитного фінансування:

1. Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній
грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає держ. Ц/П, і за
рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.

2. Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні
фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.

3. Грошово-кредитна емісія. Це означає, що НБ випускає нові гроші, які
не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного
кредитного механізму фінансує уряд.

34. Грошова Пр: сутність, ліквідність грошових активів, грошові
агрегати, графічна інтерпретація.

Пропозиція грошей є реальною грошовою масою і визнач-ся за формулою:
Прг=ГМ/Ц. Грошова Пр склад-ся із готівкових і безготівкових грошей. Всі
вони в залежності від рівня їх ліквідності об’єднуються зростаючим
підсумком в окремі грошові агрегати.

Під ліквід-тю активів розуміють можливість їхнього перетворення в
грошову форму без суттєвої втрати варт-ті і в короткий строк.

Агрегати – показники тих грошей, які працюють в обороті , знаходяться в
розпорядженні тих суб’єктів, які готові випустити їх в оборот. Вони
відрізняються між собою на певний елемент, який виражаї додатковий
ліквідний актив, але з меншим ступенем ліквідності, ніж у попередньому
агрегаті.

М0 – готівкові гроші поза банками;

М1 – М0+кошти на розрах-х та поточних рах-х;

М2 – М1+строкові депозити;

М3 – М2+кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Отже, кожний наступний грошовий агрегат відрізняється від попереднього
не лише за структурою, а й за величиною. Широка грошова маса (ГМ) – це
агрегат М3. Грошова Пр контрол-ся НБУ через окремі грошові агрегати.
Контрол-чи грошові агрегати, НБ цілеспрямовано впливає на грош-й ринок.

Графік Пр грошей.

ГМ1 ГМ2 ГМ

Пр грошей залежить від грошово-кредитної політики НБ. Іншими словами,
величина грошової Пр регул-ся НБ і не залежить від відсоткової ставки
(ВС).

Пр грошей у країні зростає, якщо зростає грошова база; зниж-ся норма
обов’язкових мінім банк-х резервів; зменш-ся надлишкові резерви
комерційних банків; зниж-ся частка готівкових грошей у заг сумі
платіжних засобів населення.

35. Попит на гроші: види, сутність, кількісна визначеність та графічна
інтерпретація.

Грошовий попит — це По на реальну грошову масу (Пог = ГМ/Ц). Він включає
попит на гроші для угод і попит на гроші як активи.

Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції як засобу обігу, тобто
з їх використання для купівлі товарів і послуг. Попит на гроші для угод
знаходиться в прямій залежності від номінального ВВП. Чим більша
загальна грошова вартістіь товарів і послуг, що знаходяться в обігу, тим
більше потрібно грошей для угод. Обернено на цей попит впливає швидкість
обертання грошей.

ГМ1 ГМ2 ГМ

На рис графічно відображено співвідношення між По на гроші для угод і
ставкою відсотка. Оскільки попит на гроші для угод не залежить від
ставки відсотка, він мас вигляд вертикальної прямої.

Кількість грошей в обігу визначається рівнянням обміну, відомим як
формула Фішера: ГМхШ=ЦхО,

де Ш — швидкість обертання грошей; Ц — середній рівень цін; О —
кількість угод.

Цілком справедливо вважати, що немає таких угод, які б не були враховані
у ВВП. Тоді: ГМхШ=ЦхВВЦр де ВВП – реальний валовий внутрішній продукт.
Звідси попит на гроші для угод дорівнює:

З цієї формули випливає, що По на гроші для угод залежить від 2-х
факторів: реального обсягу вир-ва — з його зростанням зростає і По на
гроші; швидко обертання грошей — чим вища швидкість обертання грошей,
тим менша їх кількість, що необхідна для обслуговування угод.

Реальний ВВП лежить в основі номінального ВВП:

Ц х ВВПр = ВВПн, де ВВПн —номінальний валовий внутрішній продукт. Тоді:

Попит на гроші як активи (По.га.) випливає з їхньої функції як засобу
заощадження. В цьому випадку гроші розглядаються як засіб збереження
вартості. Володіння грошима в цій якості перетворює їх на активи.

Але вартість можна зберігати не тільки у формі грошей, а й у формі
фінансових активів (наприклад, облігації). Кожна з цих форм має свої
переваги і недоліки.

Перевагою володіння грошима є їх висока ліквідність, але їх недолік
полягає в тому, що вони не приносять доход їхньому власнику.

Переваги володіння облігаціями полягають в тому, що вони приносять доход
у формі відсотка, але їх недоліком є низька ліквідність.

Тому особи, які володіють вартістю, постійно вирішують альтернативу
зберігати вартість у формі грошей чи у формі фінансових активів. На її
вирішення впливає %-ва ставка, тобто рівень доходів від фінансових
активів. %-ва ставка визначає По на гроші як активи. Чим вища %-ва
ставка, тим більша альтернативна вартість грошей, тобто тим більше
доходу втрачають власники грошей від їх зберігання. Тому за зростання
%-вої ставки зростає По на фінансові активи і падає По на гроші як
бездоходний актив

Попит на гроші як активи

По на гроші як активи змінюється обернено пропорційно ставці % і
пов’язаний з теорією переваги ліквідності: чим вища ставка %, тим менший
По на гроші як активи, тому що за збільшення ставки % збільшується
альтернативна вартість грошей. По на гроші для угод і По на гроші як
активи визначає загальний По на гроші:

36. Сукупний По на гроші: графічна інтерпритація та механізм відновлення
рівноваги на грошовому ринку.

Сукупний По – це реальна грошова маса, яка необхідна ек-м суб’єктам для
оплати угод та в якості активів. Для визначення рівноваги на грошовому
ринку треба визначити рівноважну ціну грошей — ставку відсотка. Зміни
рівноваги на грошовому ринку можливі внаслідок змін у пропозиції грошей
і попиті на гроші. Спираючись на визначення грошової Пр і грошового По
можна побудувати графічну модель грошового ринку.

Рівновага на грошовому ринку

На цьому графіку похила лінія характеризує початковий попит на гроші як
активи. Але вона зміщена вправо на відстань ОГМ1. Пунктирна вертикальна
лінія Пог у. — це графік попиту на гроші для угод, що не залежить від
відсоткової ставки. Відрізок ГМ1— ГМ2 —це попит на гроші як активи за
даної відсоткової ставки (ВС1). Отже, початковий грошовий попит у цілому
дорівнює відрізку ОГМ2. Враховуючи лінію Пог у., похила лінія По.г1
відбиває загальний попит на гроші.

Вертикальна лінія Пгр.1 — це початкова пропозиція грошей. Вона перетинає
лінію загального попиту на гроші (Пг о.1) в точці Т1, і означає, що
початкова рівновага на грошовому ринку досягається за відсоткової ставки
на рівні ВС1.

Розглянемо наслідки змін у пропозиції грошей. Припустимо, що
Національний банк збільшив грошову пропозицію до Пгр.2,. Лінія
пропозиції зміщується вправо. Але грошовий попит не змінився, тому
рівновага порушується. Це призведе до надлишку грошей, виникають зайві
гроші. За початкової ставки відсотка (ВС1) суб’єкти ринку будуть
намагатися звільнитися від грошей, купуючи більше фінансових активів
(наприклад, облігацій). Але витрати грошей одними означає придбання
грошей іншими. Тому колективна спроба купити більше облігацій збільшує
попит і ціни на них. Одночасно ціна грошей — відсоткова ставка —
знижується. І навпаки. Це випливає і з формули відсоткової ставки:

де відсотковий доход — це фіксована величина. Тому за зростання цін на
облігації параметри грошової рівноваги змінюються. На графіку вона
змістилася вправо і вниз до точки Т2, внаслідок чого рівновага на
грошовому ринку відновлюється при ВС2.

Звернемося тепер до змін у попиті на гроші. На графіку грошова
пропозиція залишається на рівні Пгр.2, а попит на гроші зменшується в
положенні лінії По.г2. Знову з’являються зайві гроші, які піднімають
ціну облігацій, знижують відсоткову ставку до ВС3, що відновлює
рівновагу на грошовому ринку в точці Т3. І навпаки.

Таким чином, механізм відновлення рівноваги виглядає так:

1) перевищення Пр над По викликає появу надлишкових грошей, які
спрямовуються на придбання облігацій;

2) надлишкові гроші збільшують По на облігації, що підвищує їх ціну;

3) зростання цін на облігації викликає зниження %-вої ставки.

Висновок: нерівновага на грошовому ринку викликає зміни в цінах на
облігації і через них — у відсоткових ставках. Ціни на облігації і
відсоткові ставки є обернено залежними. Зміни відсоткових ставок
впливають на готовність заощаджувати гроші, що відновлює рівновагу на
ринку грошей. Рівноважна ставка відсотка вирівнює кількість грошей, що
пропонуються і потребуються.

37. Банківська система та грошовий мультиплікатор: елементи розподілу
депозитних грошей, сутність та кільк-на визначеність грош. мульт-ра.

Фінансові послуги на грошово-кредитному ринку забезпечуються
фінансовими посередниками. Фінансові посередники — це такі інституції,
як банки, страхові компанії, ощадні та кредитні асоціації, які приймають
кошти (депозити) від однієї групи і позичають їх (кредити) іншій групі.
Серед фінансових посередників найбільшу групу становлять комерційні
банки, які тримають більшість депозитів країни. Ощадні та кредитні
асоціації складають другу групу. Третьою важливою групою є страхові
компанії пенсійні та інвестиційні фонди.

Провідну роль на грошово-кредитному ринку відіграють комерційні банки.
Останні виконують дві основні функції: прийом внесків і надання
кредитів, що дає змогу їм створювати гроші ‘

Здатність комерційних банків надавати кредити залежить від величини
депозитних грошей та пропозицій їх розподілу. Їх величина форм-ся за
рах-к власного капіталу та залучених грошей і розпод-ся на банк-кі
резерви і кредитні гроші.

Банківські резерви складаються із 2-х компонентів:

1) обов’язкових резервів, які регламентує Нацбанк; 2) додаткових
резервів, які створюють банки самостійно:

БР=ДГхРн

де БР — банківські резерви;

ДГ — депозитні гроші;

Рн — норма банківських резервів.

Гроші, які залучають комерційні банки на свої депозити, перевищують
банківські резерви. Перевищення депозитних грошей над банківськими
резервами дозволяє банкам створювати кредитні гроші (КГ): КГ = ДГ – БР

Надання кредитів — це головна, але не єдина форма активних операцій.
Використання банківських депозитів вигідне, оскільки вкладникам можна
виплачувати на вимогу певну частку залучених грошей і водночас за
рахунок іншої їх частки отримувати додатковий доход.

Тепер розглянемо механізм створення грошей. Процес перетворення резервів
у банківські гроші спирається на дві умови:

1) Національний банк визначає норму обов’язкових резервів, а значить
впливає на банківські резерви;

2) використовуючи кредитні гроші, банківська система перетворює їх у
нові депозити і таким чином збільшує банківські гроші. Цей процес
називається «багаторазове розширення (експансія) банківських депозитів».

Здатність банківської системи на базі залучення грошей на свої депозити
створювати нові гроші, тобто збільшувати пропозицію грошей, вимірюється
депозитним мультиплікатором (Мд). Депозитний мультиплікатор — це, з
одного боку, відношення між приростом грошової пропозиції і початковим
приростом депозитних грошей. З іншого боку, депозитний мультиплікатор —
це величина обернено пропорційна резервній нормі.

Депозитні гроші дорівнюють:

де ГБ – грошова база; Кг – коефіцієнт готівки.

—це грошовий мультиплікатор, який враховує два канали вилучень: у
формі готівки та банківських резервів:

Грошовий мультиплікатор показує на скільки грошових одиниць змінюється
грошова пропозиція за зміни грошової бази на одну грошову одиницю. коли
вилучення грошей у формі готівки відсутні, тобто КГ = 0, то грошовий
мультиплікатор дорівнює депозитному.

Грошовий мультиплікатор залежить від політики Національного банку тією
мірою, в якій Національний банк контролює резервну норму, а також від
рішень власників грошових коштів, які впливають на коефіцієнт готівки.
Національний банк може лише прогнозувати поведінку вкладників стосовно
коефіцієнта готівки.

38. Грошово-кредитне регулювання ек-ки: методи впливу на грошову Пр,
політика “дорогих” та “дешевих” грошей.

Грош-кред політика є одним із головних інструментів ДРЕ. Мета
грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку
рівноваги, що характ-ся повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

У своїй політиці Нацбанк застосовує такі методи: операції на відкритому
ринку; зміна рівня мінім резервної норми; визначення рівня облікової
ставки.

Операції на відкритому ринку — найбільш важливий метод з точки зору
регулювання Пр грошей. Суть цього методу полягає в купівлі-продажу
Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В
процесі купівлі-продажу цих паперів Нацбанк вступає у відносини з
комбанками, нефінанс фірмами і населенням. Купуючи або продаючи урядові
ЦП Нацбанк здатний збільш або зменш резерви в банк-й системі і таким
чином впливати на Пр грошей.

Змінюючи мінім обов’язкову резервну норму, Нацбанк також може впливати
на кредитні можливості комбанків. Збільшення норми резерву призведе до
скорочення грош Пр і підвищення %-вої ставки. Гроші стають «дорогими»,
що означає рестриктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму,
Нацбанк здійснює експансіоністську політику, т.б. політику «дешевих»
грошей. Слід зауважити, що зміна резервної норми — досить потужний метод
монетарної політики, а практичне застосування цього методу потребує
обережності. Це пояснюється тим, що норма обов’язкового резерву впливає
на рівень грошового М-ра. Тому навіть незначні коливання цієї норми
суттєво впливають на Пр грошей. За цих обставин зміни нормативного рівня
резервів використ-ть лише в крайніх випадках. Для простого коригування
грошової Пр резервну норму, як правило, не змінюють.

Облікова ставка — це %, під який Нацбанк надає кредити команкам. Нацбанк
може надавати безпосередньо позику комбанкам, призначаючи низьку
(дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика називається також
дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комбанках і
зростання Пр грошей, що знижує%-кову ставку на грош ринку. І навпаки,
підвищуючи облікову ставку. Нацбанк скорочує резерви комбанків. У них
погіршуються можливості до кредит-ня ек-ки, Пр грошей зменш-ся, а %-кова
ставка зростає.

Розглянута грош-кред політика держ має безпосередній вплив на рівень нац
вир-ва, забезпечення зайнятості в ек-ці та цінову стабільність.

Монетарна політика високоефективна тоді, коли крива попиту на гроші
приймає вигляд крутої лінії, а крива попиту на інвестиції — похилої. За
інших умов потенціал монетарної політики незначний.

Збільшення Пр грошей призводить до зростання інвестицій, ВВП,
зайнятості, доходу, сукупного попиту, що, в свою чергу, забезпечить
подальше підвищення ек-ної активності.

Ефективна грошово-кредитна політика розглядається як невід’ємний
компонент антиінфляційної політики тому, що помилкове, необгрунтоване
збільшення грошової Пр спричинює інфляцію.

Розглянемо політику «дешевих» грошей як елемент загальної
експансіоністської політики. Внаслідок збільшення Пр грошей %-кова
ставка в нац ек-іці зниж-ся, що скорочує надходження до неї іноземних
інвестицій. Це, в свою чергу, зменшує По на валюту даної країни і знижує
її курс стосовно до іноземних валют. Наслідок – скорочен імпорту і
зростання експорту. І навпаки для політики «дорогих» грошей.

Т. ч., наслідки внутрішньої грошово-кредитної політики посилюються під
впливом світової ек-ки.

Для б-я ек-ки поряд із підтримкою внутрішньої рівноваги виключно
важливою є проблема досягнення балансу між експортом та імпортом.
Припустимо, що для даної країни має місце суттєве перевищення імпорту
над експортом в умовах високого безробіття і спаду вир-ва. За таких
обставин держ, природно, спробує зменшити дефіцит торговельного балансу
і буде проводити політику «дешевих» грошей. Така політика знизить ставку
%-ка і зменшить приплив імпорту, буде сприяти експорту і поліпшить
торг-ний баланс. Тобто, політика «дешевих» грошей узгоджується з
політикою збаланс-ня торг балансу.

Припустимо тепер, що для країни характ-ним є перевищення імпорту над
експортом в умовах інфляції. Тоді уряд проводить політику «дорогих»
грошей і скорочує дефіцит торг балансу. Політика «дорогих» грошей
підвищує ставку % і стимулює приплив іноз інвестицій. Це збільшує По на
нац валюту і підвищує її курс стосовно ін валют, що скорочує експорт і
погіршує торг баланс. Така політика «дорогих» грошей приходить у
суперечність з політикою баланс-ня торг балансу.

Отже, грош-кред політика може узгоджуватися з політикою балансування
експорту та імпорту, але може і суперечити їй.

39. Платіжний баланс: сутність, зміст окремих розділів та механізм
регулювання.

Усі результати ЗЕД країни знаходять своє узагальнююче відображення в
спец. статистичному документі, який називається платіжним балансом. Він
охоплює всі ЗЕ операції, які здійснюються резидентами окремої країни за
певний період (рік, квартал, місяць) з резидентами ін країн.

Згідно з методологією платіжного балансу всі операції, які забезпечують
надходження реальних цінностей в країну записуються зі знаком «+», а всі
операції, пов’язані із вивезенням бальних цінностей за кордон,
наприклад, імпорт товарів та послуг, відображ-ся зі знаком «-».
Співвідношення між надходженнями та вилученнями породжує сальдо
платіжного балансу з відповідним знаком.

Платіжний баланс складається із великої кількості статей. Але всі вони
можуть бути об’єднані в окремі розділи. В Україні всі статті платіжного
балансу об’єднуються в два розділи: рахунок поточних операцій і рахунок
операцій з капіталом та фін-вих операцій.

Головним розділом платіжного балансу є рахунок поточних операцій. Його
можна поділити на три частини.

Перша — баланс товарів та послуг (БТП), який відображає чисті
надходження від імпорту та експорту товарів, а також від нефакгорних
послуг. До нефакторних віднос-ся такі послуги, які не пов’язані з
використанням факторів вир-ва: транспортні перевезення, комунікаційні,
туристичні, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні тощо.

Друга — доходи (Д). Вона відбиває міжнародний рух доходів від факторних
послуг, т.б. послуг, пов’язаних з використанням факторів вир-ва. Сюди
відносяться чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном,
інвестицій, боргових зобов’язань. Сальдо доходів, т.б. чистий доход від
цих послуг, обчислюється як різниця між отриманими і сплаченими
доходами.

Третя —поточні трансферти (ПТ), до яких відносяться пенсії, дарунки,
грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо. В платіжному
балансі сальдо поточних трансфертів, тобто чисті поточні трансферти,
обчисл-ся як різниця між отриманими та переданими трансфертами. Отже,
сальдо рахунку поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою: РПО
= БТП + Д + ПТ.

Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій з капіталом та
фін-вих операцій або скорочено — рахунок капітальних операцій (РКО). Він
характеризує міжнародний рух активів та кредитів. Ідентифікована
величина цього рахунку складається з двох елементів: рахунок операцій з
капіталом (РОК) та фінансовий рахунок (ФР). Перший відбиває рух
капітальних трансфертів, другий — рух інвестицій і кредитів. Звідси
випливає сальдо рахунку капітальних операцій: РКО = РОК + ФР.

Особливу роль в платіжному балансі відіграє стаття під назвою «Помилки
та упущення». Її застосування пояснюється статистичними неточностями,
які виникають пой ідентифікації ЗЕ операцій внаслідок часових та
вартісних розбіжностей. Стаття «Помилки та упущення» доповнює платіжний
баланс неідентифікованими операціями, які за своєю природою можуть
відноситися на рахунок поточних або капітальних операцій. Тому сальдо
цього розділу обчисл-ся як різниця між рахунком поточних та капітальних
операцій.

Регулюючою статтею платіжного балансу Укр є резервні активи. Вони
являють собою ліквідні активи Нацбанку у вільно конвертованій валюті у
банках-нерезидентах, а також золоті запаси Нацбанку, активи в МВФ у
вигляді резервної позиції та спеціальних правах запозичення.

Особливість платіжного балансу України полягає в тому, що зміна
резервних активів не виділяється в самостійний розділ, а відноситься
окремою статтею на рахунок капітальних операцій.

Згідно з концепцією платіжного балансу він повинен бути врівноваженим,
тобто надходження і вилучення повинні взаємно покриватися. Це означає,
що незбалан-сованими можуть бути лише окремі статті або розділи. В
основі вирівнювання платіжного балансу лежить взаємозв’язок між
рахунками поточних і капітальних операцій. Іншими словами, сальдо
рахунку поточних операцій повинно компенсуватися протилежним за знаком
сальдо рахунку капітальних операцій з одночасним урахуванням
неідентифікованих чистих надходжень.

З метою оцінки стану платіжного балансу слід розрізняти первинне,
вторинне і підсумкове його сальдо. Первинне сальдо — це сальдо рахунку
поточних операцій. Воно є вихідною ознакою платіжного балансу і має
вирішальний вплив на його загальний стан. Вторинне сальдо — це
інтегральне сальдо двох рахунків: поточних і капітальних операцій,
доповнене статтею «Помилки та упущення». Незалежно від того, яке сальдо
має рахунок поточних операцій, вторинне сальдо платіжного балансу
повинне бути нульовим, а платіжний баланс врівноваженим. Це має
забезпечуватися адекватним за величиною та протилежним за знаком сальдо
рахунку капітальних операцій з одночасним врахуванням статті «Помилки та
упущення».

Підсумкове сальдо — це сальдо з урахуванням вторинного сальдо і змін у
резервних активах. Воно завжди є нульовим. Але оскільки в Україні зміни
в резервних активах є складовим елементом рахунку капітальних операцій,
то підсумкове сальдо збігається із вторинним сальдо. Враховуючи, що
стаття «Помилки та упущення» є лише особливим способом доповнення
платіжного балансу неідентифікованими поточними та капітальними
операціями, а рух резервних активів враховується в розділі РКО, формулу
платіжного балансу можна записати так: ПБ = РПО + РКО + ПУ. (в більшості
випадків первинне сальдо платіжного балансу є від’ємним).

40. Валютний курс: сутність, режими курсоутворення, паритет купівельної
спроможності та зв’язок з платіжним балансом.

Результати зовнішньоекон діял-ті б.-я. країни значно залежать від курсу
її національної валюти. Використання нац валюти в міжнар розрах
обумовлює необх-ть її зіставлення з валютами інших країн, що формує її
валют(обмінний) курс.

Світова вал система пройшла в своєму розвитку 3 етапи. 1-й етап охоплює
період від її виникнення в 19ст до початку 2ї світ війни, 2-й – одержує
своє юр оформл-ня на Бреттон-Вудській конференції у 1944, 3-й – це
сучасний етап, як організац оформився після наради в Кінгстоні(Ямайка) в
1976 – Ямайська вал система.

Її основою є плаваючий курс нац валют. Це означає що курс кожної нац
валюти визнач-ся залежно від По і Пр на вал ринках. Згідно з цією
системою ціна нац валюти кожної країни залежить від стану її власної
економіки, її конкурентоспроможності в системі світ госп-ва. Це дуже
часто призводить до певних коливань вал курсів.

Нестабільність курсу нац валют викликала необхідність деяких країн
створення міжнар валют, відносно яких став визначатися курс окремих
валют. З 1970 МВФ створив міжнар вал під назвою СДР. В 1979 країни що
входили в ЄС, створили регіональну вал систему і відповідну їй вал
одиницю ЕКЮ. В цих умовах курс нац валют жорстко фіксується кількістю
ЕКЮ і може відхилятися від зафіксованого рівня в межах +/- 2,5%.

Вал курс є не просто “ціною” однієї грошов одиниці відносно до іншої, а
синтезуючим показником вартісного співвідношення національних економік,
їх зовнішньої конкурентоспроможності. Це стає очевидним якщо розглянути
зміст тих екон функцій, які вал курс виконує в системі вал відносин:

подолання нац обмеженості грош одиниць, перетворення їх локальної
цінності в інтернац. Вал курс стає засобом інтернаціоналізації грош
від-н, утворення цілісної світ системи грошей;

забезпечення можливості зіставлення цінових структур, умов та
результатів вир відтворення окремих країн – продуктивності праці, витрат
виробництва, з/п, темпів екон зростання…;

зіставлення нац цін та нац умов вир-ва, зокрема нац вартостей товарів і
послуг з інтернац вартістю;

перерозподіл нац продукту між країнами які здійснюють зовнішньо екон
зв’язки.

Необхідність встановлення вал курсу пов’яз з тим, що нац гроші законно
виступати купів та плат засобом можуть лише на внутр ринку. Для
виконання цих функцій на ринку ін країни вони повинні бути відповідно
обмінені. Встановлюються вал курси шляхом котирування іноз валют, т.б.
визначення державними органами ціни іноз валюти.

Вал курси встановлюються на основі співвідношення купів спроможності нац
валют. Вона визнач як сума цін товарів та послуг які можна придбати за
певну грош одиницю порівняно з базов періодом.

За золотого стандарту який застосовувався до Бреттон- Вудської
конференції вал курс визнач-ся золотим паритетом, т.б. співвідношенням
між золотим вмістом грош одиниць, відхиляючись від нього лише на
величину вартості перевезення золота в іншу країну. В сучасних умовах в
основі вал курсів лежить співвідношення купів спроможностей вал. Таке
співвідношення стосовно певної групи товарів та послуг у двох країнах
визначає паритет купів спроможності.

Існують різні методики його розрахунку, найпростіше з котрих виходить із
співвідношення рівня цін стандартного набору товарів та послуг. Паритет
купів спромож-ті визначає рух вал курсів у довгостроковому періоді часу.
В короткострокових інтервалах часу він коливається під впливом По та Пр.

Ціна валюти – її курс – визначається Пр і По на неї. Чим більше По
переважає Пр, тим дорожче стає валюта. А це залежить від стану
платіжного балансу країни. Платіжний баланс – це співвідношення між
сумою надходжень, одержаний даною країною зза кордону і сумою здійснених
нею зарубіжних платежів за певний період часу. Якщо він характеризується
активним сальдо приплив іноз вал збільшується, зростає її Пр і курс нац
валюти, і навпаки. За Пр і По на валюту приховуються інші фактори,
зокрема інфляція(або її очікування) в даній країні. Чим швидше зростають
ціни в одній країні порівняно з іншими, тим більше знецінюються її гроші
і тим менше ціниться її валюта.

Слід відрізняти офіційно встановлений, фіксований курс від ринкового.
Фіксовані курси були пріорітетними до 1976р, зараз лише деякі країни
фіксують курси своїх валют відносно до міцніших валют, причому на рівні,
який склався на вал ринку. Тому вирішальну роль стали відігравати гнучкі
вал курси. Вони бувають плаваючими та коливними. Плаваючі курси
характерні для стабільних сильних валют – долара США, нім марки, япон
ієни… . їх формування відбувається на ринку під впливом По і Пр, а
межі “плавання” держави визначають за взаємною домомленістю.

Валюти прив’язані до провідних валют безпосередньо чи через “вал
корзини”, мають коливні курси.

Більшість валют функціонує в режимі змішаних систем. Тобто валюти країн
– членів певних вал-клірингових союзів фіксуються з допустимою
амплітудою коливань одна до одної, перебуваючи одночасно в режимі
вільного плавання відносно до грошових одиниць інших країн.

41. Валютні системи в розвитку: системи золотого стандарту.
Бреттон-вудська система. Ямайська система.

Вал система – це сукупність вал відносин між країнами, що склалися на
основі екон та ін форм зв’язків.

Світова вал система пройшла в своєму розвитку 3 етапи. 1-й етап охоплює
період від її виникнення в 19ст до початку 2ї світ війни, 2-й – одержує
своє юр оформл-ня на Бреттон-Вудській конференції у 1944, 3-й – це
сучасний етап, як організац оформився після наради в Кінгстоні(Ямайка) в
1976 – Ямайська вал система.

При золотому стандарті в основі вал курсів лежить вал паритет. Обмін нац
вал на іноз не обмежувався, існував вільний ввіз та вивіз золота, яке
безпосередньо слугувало кінцевим засобом зрівноваження міжнар платежів.
В цих умовах коливання вал курсів обмежувалось вартістю витрат
пов’язаних з перевезенням золота з країни в країну. Міжнар валютно-фін
інститутів та міжнар угод що регулювали вал відносини не існувало. Це
був період стихійного встановлення відносно стійких вал курсів. Не було
і нац норм, що регулювали вал відносини з ін країнами, так як в них не
було необхідності. Розрізняються три різновиди золотого стандарту:
золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт і золотодевідний
стандарт.

Золотоманетний найбільш відповідав вимогам капіталізму в період вільної
конкуренції, підштовхував розвиток виробництва , кредитної системи,
світової торгівлі і вивозу капіталу. Цей стандарт характеризується
вільним ввозом і вивозом золота, іноземної валюти і функціонування
вільних ринків золота.

Але після Першої світової війни, в умоваї розвитку загальної кризи
капіталізма, ні одна капіталістична країна не змогла стабілізувати свою
валюту на основі відновлення золотомонетного стандарта.

При золотозливковому стандарті, на відміну від золотомонетного, в обігу
відсутні золоті монети і вільна їх чеканка, обмін банкнот проводивсся на
золоті зливки

В Австрії, Германії, Данії, Норвенії і інших країнах був встановлений
золотодевізний стандарт, при якому також відсутній обіг золотих монет і
вільна чеканка, обмін банкнот проводився на девізи (платіжні засоби в
іноземній валюті), Підтримання стійкості курсу національної валюти
здійснювалось методом девізної політики, тобто через купівлю іноземних
грошей чи продаж на них національних в залежності від того, знижувався
чи збільшувався курс національної валюти на ринках.

В результаті світової економічної кризи золотий стандарт було відмінено
в усіх країнах.

.Система вал відносин що регулювалась міжнар угодами складається в 40-х
рр. Вперше міжнар вал угоду було прийнято на Бреттон-Вудський вал
конференції у 1944році. В її основу було покладено чотири важливих
принципа:

визнання долара в якості основної міжнар резервної та розрахункової
валюти;

підтримка США розміну паперового долару на золото по фіксованому вмісту
для казначейств і ЦБ ін країн;

встановлення усіма країнами – членами системи твердих паритетів своїх
валют до долара та підтримка шляхом вал інтервенції курсів валют на
рівні цих паритетів;

створення МВФ, що надає своїм членам кредитну допомогу для здійснення
вал інтервенції.

Ця система з самого початку була приречена, тому що її функціонування
передбачало наявність неіснуючих умов. Її існування закінчилось тим що
долар перестав розмінюватись на золото з послідуючим переходом від
фіксованих до плаваючих курсів валют.

З 1.04.78 почала функціонувати перша юридично закріплена система міжнар
вал відносин що було заснована на принципах Ямайської угоди що була
прийнята в січні 1976. Головною відміною Ямайської від Бр-Вул вал
системи полягає в наступному:

ям угодою в якості міжнар розрах та резервн вал визнають поряд з доларом
валють ін країн і СДР. При цьому передбачається поступова заміна долара
в якості держ вал резервів на СДР шляхом розширення емісії останніх.

Ні СДР, ні націон валюти не мають фіксованого золотого вмісту, а
відповідно, не підлягають розміну на золото. Тому золото не
використовується як всезагальний купівельний чи платіжний засіб.

На практиці міжнар розрахунків визнаються плаваючі курси, які вільно
встановлюються не валютному ринку в залежності від їх купівельної сили,
По і Пр. Це не означає відсутності всякого втручання держави в вал
ринок. ЦБ шляхом вал інтервенції обмежують коливання курсів своїх валют
але не навколо раніше фіксованих паритетів а навколо ринкових курсів що
стихійно складаються з урахуванням інфляційного знецінення валют.

В якості резервних валют крім долара США все частіше використовується
нім марка, швейцар франк та японська ієна.

Ямайська вал система не вирішила проблеми стабілізації вал від-н. Тому
країни Загального ринку вирішили створити своє вал утворення – ЄВС, яка
почала функціонувати з березня 79р.

Перехід від одних міжнар вал систем до інших і створення регіональних
вал систем свідчить про непереборювання причин, які обумовлюють
нестійкість валютних відносин. І на яких би принципах не будувались вал
систем, досягнути стабільності вал відносин неможливо, так як причини
нестійкості ховаються не в самій вал системі а в способі виробництва.

Її основою є плаваючий курс нац валют. Це означає що курс кожної нац
валюти визнач-ся залежно від По і Пр на вал ринках. Згідно з цією
системою ціна нац валюти кожної країни залежить від стану її власної
економіки, її конкурентоспроможності в системі світ госп-ва. Це дуже
часто призводить до певних коливань вал курсів.

42. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП: графічна інтерпретація, гранична
схильність до імпорту, мультиплікатор видатків у відкритій економіці.

Посеред усіх видів ЗЕД країни безпосередній вплив на ВВП справляє лише
зовнішня торгівля, кінцевий ефект від якої визначається чистим
експортом. Вплив експорту на ВВП не відрізняється від впливу на нього з
боку споживачів, валових інвестицій і державних закупок. Незважаючи на
те, що певна частка товарів і послуг, які виробляються в країні,
продаються за кордан, витрати на їхнє виробництво – це витрати іноземців
на вітчизняний ВВП. Чим більший експорт, тим більше витрат несуть
іноземці на виробництво національного ВВП. Тому збільшення експорту
збільшує сукупні витрати і ВВП нашої країни.

Імпорт, навпаки, означає, що певна частка наших витрат на споживчі та
інвестиційні товари є витратами на виробництво іноземного ВВП. Отже, щоб
визначити вартість продукту, виробленого в середині країни, потрібно із
загальної суми наших витрат відняти ту їх частку яка спрямовується на
імпортні товари та послуги. Якшо у підсумку врахувати одночасно експорт
та імпорт, то чистим результатом від якого залежить ВВП, є чистий
експорт, тобто різниця між експортом і імпортом. За цих умов сукупні
витрати в умовах відкритої економіки приймають таку структуру:
СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ.

На малюнку представлена графічна залежність ВВП від чистого експорту за
допомогою моделі “витрати-випуск”. На графіку сукупні витрати спочатку
розглядаються в умовах закритої економіки(СВ+ВІ+ДЗ). Перетин ліній цих
витрат з бісектрисою в т.Т1 визначає рівноважний ВВП який дорівнює 01.

Припустимо що існує зовнішня торгівля і чистий експорт є позитивним. За
цих умов експорт перевищує імпорт. Це означає що інші країни доповнюють
внутрішні сукупні витрати на виробництво нашого ВВП на величину чистого
експорту. Внаслідок цього сукупні витрати збільшилися і стали
дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ. Перетини лінії цих витрат з бісектрисою в т.Т2
означає що рівноважний ВВП збільшився до О2. Отже, позитивний чистий
експорт збільшує сукупні витрати порівняно з їх величиною в закритій
економіці і викликає зростання ВВП.

Визначимо вплив відємного ЧЕ на ВВП. У цьому випадку імпорт перевищує
експорт, внаслідок чого частина витрат, які понесли вітчизняні покупці в
обсязі ЧЕ, вилучається з виробництва націон ВВП, тобто сукупні витрати
стали дорівнювати СВ+ВІ+ДЗ-ЧЕ. Перетин лінії цих витрат із бісектрисою в
т.Т3 означає що рівноважний ВВП зменшився до О3. Отже, відємний ЧЕ
зменшує сукупні витрати порівняно з їхньою величиною в закритій
економіці і таким чином викликає зменшення ВВП.

ЧЕ може викликати зміни раального і номінального ВВП, або певне
співвідношення між ними. Це залежить від того, в якому співвідношенні
знаходиться економіка до потенційного ВВП. Якшо економіка знаходиться в
умовах неповної зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе випереджаюче
зростання номінального ВВП стосовно реального за рахунок підвищення цін,
а зменшення ЧЕ – навпаки. Але, якщо вона знаходиться в умовах повної
зайнятості, то збільшення ЧЕ викличе лише інфляційне зростання ВВП.
Ступінь впливу ЧЕ на ВВП залежить, по-перше, від величини, на яку
змінюється ЧЕ. В цьому випадку слід зазначити, що на ЧЕ впливають три
фактори: динаміка доходу (ВВП) у наших торгових партнерів;
зовнішньоторгівельна політика; коливання курсу національної валюти.
Чистий експорт впливає на ВВП мультиплікативно. Це означавє, що вплив ЧЕ
на ВВП залежить і від рівня мультиплікатора витрат. В зв’язку з цим ми
повинні враховувати, що в умовах відкритої економіки з’являється ще один
канал вилучень з потоку “доходи-витрати” – це імпорт, який впливає на
мультиплікатор витрат. Імпорт теж є функцією безподаткового доходу. Зі
збільшенням безподаткового доходу зростає та частка загального
споживання, яка стосується витрат на імпортні товари. Щоб врахувати, як
імпорт впливає на мультиплікатор витрат розглянемо термін “гранична
схильність до імпорту” (ГСІм). ГСІм = дельта Ім/дельта БД. ГСІм зменшує
граничну схільність до споживання (ГСС) і завдяки цьому зменшує
мультиплікативний вплив витрат на виробництво національного ВВП. Отже,
ГСС національних товарів є ГСС всіх товарів мінус ГСІм. Звідси випливає
формула мультиплікатора витрат в умовах відкритої економіки:
Мв=1/1-(ГСС-ГСУм)(1-ГКП). Отже, вилучення у формі імпорту суттєво
зменшує мультиплікатор витрат. Завдяки цьому однаковий початковий
приріст витрат в умовах відкритої економіки забезпечує менший приріст
ВВП порівняно із закритою економікою.

43. Ринок праці (рп) та механізм його функціонування: класична та
кейнсіанська модель рп.

Рп посідає центральне місце серед інших ринків. Основу рп становлять дві
головні дійові особи: роботодавці та наймані робітники. Принципова
різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва.
Власниками останніх є роботодавці, а особи, які не мають ні знарядь, на
предметів праці, але володіють здібностями дл праці – це наймані
робітники. Вони пропонують свою робочу силу за плату, а роботодавці
пред’являють попит на неї та оплачують її. Т.ч. на рп мають місце як і
на інших ринках пропозиція, попит, та ціна у вигляді з\п. Пр робочої
сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем з\п, культурою,
податковою системою тощо. Попит на рс виявляється в потребі роботодавців
мати необхідну кількість та якість найманої рс для виробництва продукції
та визначається двома основними факторами: загальним рівнем сукупного
попиту в нац госп-ві та техн оснащенням виробництва. Обсяг ринку праці
переважно визначається попитом на робочу силу, який прямо залежить від
кон’юктури ринку загалом та фази екон циклу у країні. Коли економіка у
стані циклічного піднесення По на рс зростає, отже рп розширюється і
навпаки. Розширення чи звуження рп викликає зміни чисельності його
складових: зайнятих та безробітних. Зайнятість у країні визначається
чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну з\п або з метою
отримання інших видів доходу. З точки зору макроекономічного аналізу
зайнятість це діяльність працездатного населення,яка спрямована на
створення суспільного продукту (національного доходу). Безробіття – це
явище, за якого частина економічно активного населення не може
використати свою рс. Визначається безробіття як різниця між кількістю
осіб, що входять до складу рс в даний момент та кількістю зайнятих.
Існує фрикційне, структурне і циклічне безробіття. Фрикційне пов’язане з
пошуками чи очікуванням роботи, є короткочасне. Структурне безробіття
носить довгостроковий характер і полягає в тому, що структура робочої
сили не відповідає новій структурі робочих місць і безробітні не можуть
отримати роботу без певної кваліфікації чи додаткового навчання.
Циклічне безробіття викликане спадом виробництва та скороченням попиту
на робочу силу. Проблеми функціонування рп та причини виникнення
безробіття пояснюються економістами по різному. З точки зору класичної
теорії безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає в
результаті підвищення з\п. В умовах, коли з\п досягає досить високого
рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає
роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці.
Класичний аналіз доводить, що безробіття виникає внаслідок постійних
прагнень самих найманих робітників до підвищення своєї з\п. Рівновага в
цьому випадку досягається тільки з допомою ринкового механізму. Тобто
надлишок Пр має тиснути на ціни до низу. Це означає, що безробіття може
знижувати рівень з\п, а це , в свою чергу, підвищує рівень зайнятості. У
класичній моделі стабільна з\п означає існування безробіття. Класична
теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою, тому на
зміну класичній теорії приходить кейнсіанська. Кейнс не заперечував, що
зменшення з\п може призвести до зростання зайнятості, але він скептично
ставився до спроб застосувати цей засіб як найкращі ліки проти
безробіття. Кейнс зробив висновок про неефективність традиційної
політики невтручання держави, яку пропагували класики і відповідно до
якої безробіття чинило тоск н азниження рівня з\п. Він рекомендував:
держава повинна вести боротьбу з безробіттям за допомогою експансійної
фінансової політики.

44. Державне регулювання зайнятості: сутність, крива Філіпса у
короткостроковоому та довгостроковому періодах, деожавні програми
регулювання зайнятості.

В основі державного регулювання зайнятості лежить положення
кейнсіанської теорії, згідно з яким зменшення безробіття повинно
здійснюватися за рахунок державної стимулюючої фінансової політики. Але,
така політика, крім позитивного впливу на економіку, виявила побічні
негативні наслідки – підвищення цін, тобто інфляцію. Таким чином, між
інфляцією і безробіттям має місце обернена залежність. Зазначена
взаємозалежність одержала своє узагальнення за допомогою кривої
Філіпса(Мал1). Дослідження показали, що крива Філіпса здатна адекватно
відтворювати взаємозв’язок між інфляцією та безробіттям лише в
короткостроковому періоді. В межах великих інтервалів часу цей зв’язок
має інший характер, коли в економіці відбувається одночасне зростання
інфл та безроб. Таке економічне явище отримало назву “стагфляції”.

За стагфляції крива Філіпса зміщується вправо, тобто в менш бажане
положення, при чому кожний процент збільшення інфляції супроводжується
додатковим зростанням безробіття. Кейнсіанці пояснюють зменшення кривої
Філіпса серією “шоків пропозиції”, або, як їх ще називають, цінових
шоків. Класики, які стоять на позиції теорії альтернативності зростання
інфляції та безробіття, запевняють, що це зменшення кривої є тимчасовим.

Прихільники неокласичної теорії мають іншу точку зору: зростання
сукупного попиту збільшує на деякий час прибутки, випуск продукції та
зайнятість. Номінальна з\п через деякий час теж зростає, скорочуючи
прибутки, ліквідуючи короткострокові стимули до виробництва та
зайнятості. Отже, у довгостроковому періоді не існує альтернативності
між рівнями інфляції та безробіття, а крива Філіпса має вигляд
вертикальної прямої.

Якщо робітники певною мірою передбачили інфляцією, то не буде ніякого
скорочення безробіття. Таким чином, економісти неокласичного напряму
виступають за проведення урядом політики невтручання.

Програмний метод регулювання зайнятості здійснюється за двома напрямами:
активна політика зайнятості та створення гнучких форм зайнятості. Перший
напрям передбачає розробку програм сприяння зайнятості, які охоплюють як
окремі категорії населення, так і специфічні випадки загрози безробіття,
викликані економічною та політичною ситуаціями, а також стихійними
лихами. Головною метою таких програм є скорочення або запобігання
зростанню кількості безробітних. Програми сприяння зайнятості
поділяються на три типи: програми суспільних робіт, професійна
підготовка для молоді, допомога безробітним.

Другий напрям передбачає створення сприятливих умов, здатних підвищити
рівень зайнятості населення. до них належать: установлення працездатному
населенню вигідніших форм та режимів праці; допомога підприємцям у
маневруванні кількістю та якістю робочої сили, у вирішенні проблем,
пов’язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних
робітників, іммігрантів тощо.

інфляція

безробіття

45. Економічна нерівність та політика соціального захисту населення:
сутність, крива Лоренця, система соціального захисту населення.

Кінцевою метою функціонування сусп-го вир-ва є створення умов для
життєдіяльності людей та досягнення певного рівня їх життя. Термін
«рівень життя» має конкретний зміст і означає забезпеченість населення
необхідними для життя матеріальними та духовними благами, певний рівень
задоволення потреб людей у цих благах. Ступінь задоволення потреб людей
залежить від індивідуальних і сімейних доходів членів суспільства.

Перехіж до ринкової ек-ки характ-ся виникненням проблеми розподілу
доходу. Одні спеціалісти вважають що основою стабільного розвитку
економіки є рівність у розподілі доходу, інші – дотримуються протилежної
точки зору, тобто вважають що прагнення до рівності не може стимулювати
виробництво та призводить до кризи економіки.

Головним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те що він
необхідний для максимізації задоволення потреб споживачів, або граничної
корисності. Головним аргументом не користь нерівності доходів є
необхідність збереження стимулів виробництва продукції та доходу.

Для визначення ступеня нерівності доходів використовується крива Лоренца
(мал 1)

Теоретична можливість абсолютної рівності розподілу доходів представлена
на графіку у вигляді бісектриси, причому координати її точок указують на
певний процент сімей, що одержують такий процент доходу; 20% сімей
отримують 20% доходу і т.д. Якщо нанести на графік підраховані дані за
рік, то одержимо криву Лоренця, що показує фактичний розподіл доходу в
країні.

Ділянка між лінією що позначає абсолтну рівність на кривій Лоренця,
відображає ступінь нерівності доходів. Чим більша ця ділянка, тим
більший ступінь нерівності доходів. Ситуація абсолютної нерівності,
тобто коли 99% сімей не мають доходу, а 1% – 100% доходу, графічно
зображається кривою Лоренца – ое.

Причинами нерівності доходів передусім є відмінності у фізичних та
розумових здібностях людей, освіті і професійній підготовці, в складі
сім’ї та її доходах. Особлива роль у загостренні проблеми економічної
нерівності належить фактору володіння власністю – устаткуванням, житлом,
землею, акціями чи ін ЦП.

За умов диференціації доходів та рівня життя виникає гостра соціальна
проблема бідності. Бідність – це той рівень життя, який не може
забезпечити нормальні умови для відтворення населення. Кількісно даний
рівень виражається показником «прожитковий мінімум», або «поріг
бідності». Світова практика господарювання показує що лінія бідності
значно підвищується завдяки зростанню цін і зовсім не відображає
збільшення споживання. Тому проблеми бідності потребують від б.-я.
цивілізованої держави проведення політики соціального захисту певних
груп населення.

Соц захист включає в себе систему заходів, які захищають б.-я.
громадянина країни від економ і соціальної деградації не тільки
внаслідок безробіття а й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів,
хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого
віку тощо.

Витрати на соціальний захист залежать від можливостей економіки. В
країнах з ринковою економікою склалась троїста система фінансування
соціальних програм, суб’єктами якої виступають держава, роботодавці та
одержувач соціальних виплат. Держ соц захист може здійснюваться двома
шляхами: через соц страх, та соц допомогу. Найб масштабна частина – це
держ соц страх. Переважна частка виплат іде на пенсії за
віком,інвалідністю, у випдку смерті годувальника, на мед допомогу. Однак
соціальні виплати компенсують лише частину загального фонду засобів
життя.

Держ соц допомога також здійсн двома шляхами: програми допомоги в
грошовій формі, допомога в натуральній формі, тобто у вигляді
продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів
людям похилого віку, мед обслугов-ня, житлової допомоги, позичок
студентам тощо.

Для осіб з фіксованим доходом держава використовує тимчасові заходи,
такі як закони та постанови про компенсацію та індексацію доходів
населення.

Для розрахунку життєвого рівня населення в світовій практиці
використовується показник індексу вартості життя. Він відображає зміну
цін і тарифів фіксованого набору товарів та послуг що споживає середній
житель країни. За своїм змістом він відбиває цінові зміни основних
елементів споживчих витрат. Розрахунки індексу вартості життя базуються
на визначенні вартості так званого споживчого кошика та товарних
коефіцієнтів.

Для підвищення доходів усіх верств населення доцільним вважається
усунення всіх обмежень на вторинну зайнятість(працю за сумісництвом).

Існує ще одна форма соц захисту – соц компенсатори. Вони нагадують
програми, змістом яких є постійна підтримка певного рівня доходів, тобто
це означає здійснення його періодичної корекції з урахуванням зміни
загального індексу роздрібних цін. Таким соц компенсатором є програми
продовольчих талонів які надають право постійного безкоштовного
придбання певних продуктів харчування у системі держ торгівлі. Крім того
такі програми передбачають одержання талонів на одяг ліки оплату житла
проїзд у міському транспорті тощо.

Джерелами фін-ня цих витрат можуть бути кошти держ , муніцип чи місц
бюджетів.

Особлива увага в держ системі соц захисту приділяється допомозі
безробітним. Ця допомога здійсн двома шляхами: 1-й має на меті
недопустити різконо зниження рівня життя нещодавно звільненого
робітника, в такому випадку рівень допомоги визнач-ся з урах-ням минулих
заробітків; 2-й полягає в забезпеченні безробітного прожитковим
мінімумом.

Путеводитель

1.С-ма нац рахунків

2. Структурара СНР

3.ВВП- вир.метод

4.ВВП за методом видатків

5.ВВП за методом доходів

6.ВНД та ВНДн

7.Особистий дохід

8.Номін та Реал ВВП

9.Дефлятор ВВП

10. Ек цикли

11. Зайнятість та безробіття

12.Закон Оукена

13.Інфляція

14. Спож-ня та заощ-ня

15.Сук попит на інвестиції

16.Кругообіг в ум чист ринку.

17.Кругообіг в ум зміш ек-ки

18.Сук попит

19. Сук про-ція. (Класична м-ль)

20. Сук пропозиція. (Кейнсіанська модель

21.Рівн-й ВВП (витрати- випуск)

22.Рівнов-й ВВП (вил-ня- інєкції)

23.Мультиплікатор інвестицій

24.Рецесійний розрив

25.Інфляційний розрив

26.Класична т-я мак.ек регул-ня

27.Кейнсіанська теорія

28.Монетариська теорія

29.Неокласичні теорії

30.Дискреційна фіск політика

31.Автоматична фіск по-л-ка

32.Фіск пол-ка з урах про-позиції

33.Фіск політика і держ бюджет

34.Грош пропозиція

35.Попит на гроші.

36.Сук попит на гроші

37.Банк с-ма та грош мульт-тор

38.Грош-кред рег ек-ки

39.Платіжний баланс

40.Валютний курс

41.Валютні системи в розвитку

42.Вплив зовн тогівлі на ВВП

43. Ринок праці

44.Держ регул зайнятості

45.Екон нер-сть та пол соц зах-ту

Т1

Т2

45?

ВВП

ВВП1

ВВП2

СуВ1

СуВ2

СуВ=ВВП

СуВ1

СуВ2

СуВ

рівень ек-ної акт-ті

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter