Реферат на тему:

Ринок праці та соціальна політика

Зміст

1. Теорії ринку праці

2. Крива Філіпса

3. Економічна нерівність і перерозподіл доходів

4. Соціальна політика в Україні

Список використаної та рекомендованої літератури

Теорії ринку праці

На ринку праці, як і на інших ринках, мають місце попит, пропозиція та
ціна у вигляді заробітної плати. Попит на робочу силу визначається
потребою підприємців у кількості та якості робочої сили. Пропозиція
визначається рівнями освіти, податкової системи, заробітної плати.
Ринкова ціна на ринку праці визначається співвідношенням між попитом та
пропозицією робочої сили. Відміна ринку праці від інших ринків полягає у
тому, що роботодавець і найманий працівник виступають як юридичне
рівноправні особи.

Обсяг ринку праці визначається попитом на робочу силу, який прямо
залежить від фази економічного циклу в країні. Якщо економіка перебуває
у стані пожвавлення, попит на робочу силу зростає і ринок праці
розширюється. Якщо економіка у фазі спаду, то попит на робочу силу
зменшується, а ринок праці звужується.

За класичною теорією ринку праці точка перетину попиту та пропозиції
показує рівновагу на ринку праці, за якої встановлюється рівноважна
заробітна плата We при рівноважній кількості робочої сили LF (рис.
10.1). Зростання пропозиції робочої сили при незмінному попиті викличе
зниження заробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу при
незмінній пропозиції зумовить зростання заробітної

Рис 10 1 Класична теорія ринку праці

плати. За класичною теорією проблеми безробіття та встановлення
рівноваги досягаються через механізми ринкового саморегулювання. Держава
у цей процес не втручається.

За кейнсіанською теорією ринку праці зростання зайнятості здійснюється
зменшенням заробітної плати (рис. 10.2). За Кейнсом у ринковій економіці
відсутні механізми, які гарантують повну зайнятість населення.

Рис 10 2 Кейнсіанська теорія ринку праці

Для досягнення рівноваги на ринку праці потрібно, щоб держава
систематично втручалась в економіку. Держава повинна підвищувати
сукупний попит, збільшуючи державні витрати або зменшуючи податки.
Кейнсіанське трактування рівноваги на ринку праці характеризує тільки
короткостроковий період. Дослідження та економічна практика свідчать, що
втручання держави у ринок праці призводить до інфляції.

За сучасної економіки заробітна плата більшості працівників набагато
перевищує встановлений законом мінімум. Отже, не мінімальна заробітна
плата є основною причиною, яка викликає безробіття. Прийняття законів
про мінімальний рівень оплати праці захищає передусім інтереси
недосвідчених, малокваліфікованих працівників, підлітків.

Причиною існування безробіття є здійснення теорії ефективної
(стимулюючої) заробітної плати.

Ефективна заробітна плата — це заробітна плата, яка перевищує
рівноважний рівень і стимулює працівників до більш продуктивної праці.
Фірмам вигідно підтримувати завищену заробітну плату навіть за наявності
надлишку пропозиції робочої сили.

Встановлення мінімальної заробітної плати і діяльність профспілок не
дозволяють фірмам знижувати доходи працівників навіть за наявності
надлишку робочої сили. За теорією ефективної заробітної плати немає
потреби впливати на фірму подібним чином, оскільки для неї може бути
вигідним встановлення заробітної плати, яка перевищує рівноважний
рівень.

Існує кілька варіантів теорії ефективної заробітної плати.

1. Вплив доходів працівника на його здоров’я. Чим більше грошей одержує
працівник, тим повноцінніше його харчування, міцніше здоров’я і вища
продуктивність праці.

2. Вплив ефективної заробітної плати на плинність робочої сили. Чим
більше фірма платить працівникам, тим рідше вони її залишають.

3. Вплив заробітної плати на старанність працівників.

4. Від величини заробітної плати залежить якість праці персоналу фірми.

Монетарна теорія ринку праці (грошова, теорія гнучкого ринку праці). З
погляду монетаристів (М. Фрідмен, Ф. Хайєк), макро-економічна
нестабільність та довгострокова рівновага досягаються тільки в умовах
повністю вільних конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною
платою. Держава не повинна втручатися у ринок праці, якщо безробіття не
перевищує природний рівень. Інакше починає розвиватися стагфляція —
одночасне зростання безробіття та інфляції. Макроекономічне регулювання
ринку праці повинне здійснюватися за допомогою бюджетно-податкової та
грошово-кредитної політики.

10.2. Крива Філіпса

Залежність між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді
називають кривою Філіпса (рис. 10.3).

За кривою Філіпса рівень інфляції залежить від трьох чинників:

1) очікуваної інфляції (передбачуваної);

2) циклічного безробіття;

3) шокових змін пропозиції.

Рівняння залежності має такий вигляд:

Інфляція = передбачувана інфляція — ? ? циклічне безробіття + + шоки
пропозиції, де ? — параметр, який показує, наскільки сильно інфляція
реагує на динаміку циклічного безробіття: ? > 0.

Рис 10 3 Крива Філіпса у короткостроковому періоді

Причини існування кривої Філіпса такі.

1. Незбалансованість ринку праці. Ринки праці відрізняються один від
одного структурою зайнятості та географічне. Отже, із зростанням
економіки не можна досягти одночасно повної зайнятості на кожному
окремому ринку праці:

1) для перекваліфікації працівників потрібен час і кошти, тобто
структурні зміни здійснюються повільно;

2) існують штучні обмеження на можливість вільного переміщення
працівників;

3) існує дискримінація за расовими та етнічними ознаками, за статтю та
віковими групами;

4) існують квоти на одержання ліцензій та профспілкові обмеження.

2. Панування на ринку. Профспілки та великий бізнес володіють значною
монопольною або ринковою владою для підвищення цін та заробітної плати.

Статистичні дані і досвід багатьох країн світу дедалі більше свідчать
про відсутність явного зв’язку між темпами інфляції та рівнем
безробіття. Спостерігається одночасне зростання інфляції та безробіття,
тобто стагфляція. За стагфляції крива Філіпса зміщується праворуч у бік
збільшення безробіття.

Мілтон Фрідмен та Едмунд Фелпс у своїх працях стверджують, що знаряддя
грошово-кредитної політики дають змогу домогтися

комбінації рівнів інфляції та безробіття тільки на короткостроковий
проміжок часу. У довгостроковому періоді зв’язок між темпами інфляції та
рівнем безробіття відсутній.

Незалежно від темпів зростання цін рівень безробіття прямує до свого
природного рівня. У результаті довгострокова крива Філіпса має вигляд
вертикальної прямої (рис. 10.4).

Рис 10 4 Довгострокова крива Філіпса

Кейнсіанці пояснюють зміщення кривої Філіпса серією шоків пропозиції,
або цінових шоків. Класики говорять про альтернативне зростання інфляції
та безробіття і про те, що зміщення кривої є тимчасовим. М. Фрідмен
пояснював криву Філіпса, виходячи з гіпотези природного рівня
безробіття. Наслідком цього трактування стали дві теорії: адаптивних
очікувань та раціональних очікувань.

Економічна нерівність і перерозподіл доходів

Будь-яке суспільство прагне створити якнайкращі умови для
життєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Існує два
підходи до проблем розподілу доходів у суспільстві: 1) рівність доходів;
2) нерівність доходів.

Чинники існування нерівності: 1) диференціація зарплати залежно від
здібностей, освіти, професійного досвіду; 2) нерівномірний розподіл
власності на цінні папери і нерухоме майно; 3) везіння, удача, ризик,
особисті зв’язки.

Для визначення нерівності доходів у макроекономіці використовують криву
Лоренца — графік, який ілюструє ступінь нерівності (рис. 10.5). Автор —
Макс Лоренц, американський економіст, статистик.

Рис 10 5 Крива Лоренца

Вертикальна вісь — частка доходів (від 0 до 100 %), горизонтальна вісь —
частка тих, хто отримує ці доходи (від 0 до 100 %). Бісектриса ОС —
лінія абсолютної нерівності, означає, що будь-який відсоток родин
(наприклад, 10 %) одержуватиме таку саму частку доходів (10 %).

За фактичного нерівного розподілу доходів крива Лоренца відхиляється
праворуч і донизу від бісектриси або є увігнутою. Увігнута крива
показує, що однакові частки найбідніших і заможних громадян отримують
різні частки від сукупного доходу суспільства. Реально найбідніша
частина населення одержує 5-6 %, найбагатша — 40^5 %. Як правило, родини
поділяються на п’ять квінтилів, у кожен з яких входить 20 % населення.
Групи населення розташовують на осі від найбідніших до найбагатших. Якщо
всі групи мають рівні доходи, то на 20 % родин припадає 20 % доходу. При
рівному фактичному розподілі доходу крива Лоренца і лінія бісектриси
збігаються. У результаті політики перерозподілу доходів крива Лоренца
зсувається ліворуч, наближаючись до лінії абсолютної рівності.

Ще один показник нерівності доходів — коефіцієнт Джині — відношення площ
фігур 5?, що утворюються між кривою Лоренца та лінією абсолютної
рівності, та площі S, яка утворюється лінією абсолютної рівності ОС та
координатною віссю (рис. 10.6).

Рис 10 6 Коефіцієнт Джині

Коефіцієнт Джині = Sj / (Sj + S2) = 8? / S.

Чим більший коефіцієнт Джині, тим більша нерівність. Ще один показник
вимірювання нерівності — децильний коефіцієнт. Усе населення країни
поділяється на 10 груп по 10 % кожна і порівнюються доходи 10 % вищої
групи з доходом 10 % населення нижчої групи. Зменшення нерівності у
розподілі доходів, або перерозподіл доходів, здійснює державна влада за
допомогою податкової системи та трансфертів. Цьому сприяє прогресивна
система оподаткування, коли найбільш забезпечена частина населення
обкладається більшим у відсотковому відношенні податком, ніж бідніша.
Майже в усіх країнах існують програми соціального страхування і
державної допомоги бідним, які передбачають страхування за віком, у разі
непрацездатності, втрати роботи, програми додаткової допомоги: медичне
страхування, допомога багатодітним родинам, надання різних пільг.
Політика перерозподілу доходів виправдана у довгостроковій перспективі,
оскільки дає можливість бідним одержати освіту та досягти певних
успіхів. Для розвинутих країн належність до бідних, середніх та багатих
верств не є зафіксованою. Причинами нерівності доходів є: розбіжності в
оплаті праці; різний склад родин; різні доходи від приросту капіталу та
володіння власністю (акції, облігації, нерухомість); відмінності у
фізичних та розумових здібностях людей; відмінності в освіті й
професійній підготовці.

Існують проблеми кількісного визначення ступеня нерівності.

1. Показники розподілу доходів та рівень бідності грунтуються на
грошовому доході родини. Однак різні урядові програми допомоги бідним
надають товари та послуги в натуральній формі: талони на

харчування, проживання та медичне обслуговування. Державні допомоги
найбіднішим родинам, які надаються у формі товарів та послуг, називають
трансфертами в натуральній формі. Стандартні показники не враховують
трансферти в натуральній формі.

2. Економічний життєвий цикл. Протягом життя доходи людини змінюються
досить передбачено. Молодий працівник має низький дохід. Із віком, з
набуттям досвіду доходи зростають і досягають максимуму у віці 50 років,
а потім різко спадають, коли працівник іде на пенсію. Таку стереотипну
зміну доходів особи називають життєвим циклом. Оскільки індивіди мають
можливість компенсувати зміни життєвого циклу доходу за допомогою займів
або заощаджень, рівень життя у будь-якому віці суттєво залежить від
доходів, одержаних протягом усього життя, а не одного року. Найвищий
рівень заощаджень у людей середнього віку. Економічний життєвий цикл
утруднює оцінку дійсної нерівності в рівні життя.

3. Тимчасовий і постійний доходи. Доходи протягом життя людей змінюються
також під впливом випадкових або тимчасових подій. Постійний дохід —
звичайний дохід індивіда. Об’єктивна оцінка рівня життя передбачає
аналіз розподілу постійного, а не річного доходу.

Економіка США характеризується високою економічною мобільністю, коли
індивіди переходять з групи з одним рівнем доходів в групу з іншим.
Високий рівень мобільності означає, що більшість із тих, хто перебуває
нижче межі бідності, потрапили туди тимчасово. Інший спосіб оцінки
економічної мобільності — стійкий економічний успіх. Одним із наслідків
високої економічної мобільності є велика кількість мільйонерів, які
накопичили багатство виключно завдяки особистим старанням (не менша
кількість спадкоємців «пустила за вітром» своє багатство).

Концепції розподілу доходів:

1. Егалітаристська концепція грунтується на рівному розподілі благ між
людьми.

2. В основі утилітаристської концепції (друга половина XIX ст.,
англійський економіст і правознавець Ієремія Бентам) покладений
справедливий розподіл доходів, за яким максимізується суспільний
добробут, одержаний від суми індивідуальних корисностей усіх членів
суспільства. Функція суспільного добробуту має вигляд:

де иг — індивідуальні функції корисності.

Крива байдужості відображує множину комбінацій корисностей різних членів
суспільства (рис. 10.7).

Рис 10 7 Крива байдужості функції суспільного добробуту для двох
суб’єктів

3. Згідно з роулсіанською концепцією (Джон Роулс, американський філософ)
справедливим є такий розподіл, за яким максимізується добробут найменш
забезпеченого члена суспільства (рис. 10.8):

За концепцією максимізується добробут особи з мінімальним доходом.

Рис 10 8 Крива байдужості за роулсіанською концепцією

4. Ринкова концепція грунтується на вільній грі ринкових цін,
конкурентному механізмі попиту та пропозиції на чинники виробництва.
Концепція грунтується на вислові Хайєка: «Еволюція не може бути
справедливою».

Соціальна політика в Україні

Перехідна економіка України характеризується дуже повільним становленням
ринку праці. Ринок праці повинен регулюватися державою в поєднанні з
ринковим механізмом саморегулювання. Державне регулювання зайнятості
населення теоретично обґрунтовується положенням кейнсіанської теорії, за
якою зменшення безробіття і, відповідно, збільшення зайнятості повинно
досягатися за рахунок державної стимулюючої політики. Негативними
наслідками такого регулювання є підвищення цін, тобто інфляція. Отже,
інфляція є ціною, яку економіка повинна сплатити за зниження безробіття.

Періоди економічних потрясінь супроводжуються посиленням диференціації
доходу різних груп населення. Диференціація доходів викликає гостру
соціальну проблему бідності.

Перше означення. Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів
підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в
конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви населення не можуть
відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні послуги,
лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпечити оплату навчання
своїм дітям.

Друге означення. Бідність — це неможливість підтримувати мінімальний
рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних
та культурно обумовлених нормативів.

Різниця в означеннях полягає в такому. Згідно з першим означенням
бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за певний середній
стандарт суспільства, а за другим — ті, рівень життя яких є нижчим за
визначений суспільством мінімальний рівень.

У документах ООН підкреслюються чотири основних прояви бідності: 1)
коротке життя; 2) низька професійно-освітня підготовка; 3) позбавлення
економічної бази нормального життя — чистої питної води, медичних
послуг, якісного харчування; 4) усунення від суспільного життя.

Зміст, критерії та визначення бідності змінюються з розвитком
цивілізації і залежать від політичного устрою суспільства. Люди можуть
бути бідними за стандартами економічно розвинутих країн і заможними за
стандартами країн, що розвиваються.

Розрізняють бідність за стандартами цивілізації в цілому
(хронологічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До
першого типу відносять населення «бідних» країн і майже не відносять
населення «багатих» країн. А бідність за стандартами кожної конкретної
країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від загального рівня
добробуту населення.

Сучасна соціально-економічна теорія тлумачить бідність як
багато-аспектне явище, розрізняючи такі її форми: об’єктивну та
суб’єктивну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну.

Об’єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями
доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ.
Суб’єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною,
коли вона сама себе ідентифікує з бідністю.

Найсуперечливішим моментом у теорії бідності є поділ її на абсолютну та
відносну. Не існує і не може існувати універсальних програм надання
соціальної допомоги за єдиним у всьому світі стандартом бідності: ті,
хто є бідними у США чи Швейцарії і одержують там державну підтримку,
вважатимуться заможними у країнах, що розвиваються.

За тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або
застійною (довготривалою). Застійна бідність означає неможливість для
родини чи окремої особи самотужки вирішити свої проблеми і подолати
матеріальні негаразди та призводить до більш тяжких наслідків. Тимчасова
бідність є результатом одномоментного зниження рівня життя. Наприклад,
сильний шок від політичних змін, природні катаклізми. Причинами
періодичних знижень рівня життя та збідніння можуть бути сезонні
коливання в цінах на харчові продукти та послуги.

До особливостей проблем бідності в Україні можна віднести такі:

1. Бідність не виникла разом із становленням української держави. Вона
існувала і в СРСР. Бідність взагалі є неминучою, навіть у дуже багатому
суспільстві. За оцінками фахівців Інституту народонаселення і соціальних
проблем АН СРСР, у 1990 р. нижче межі мало-забезпеченості жило 20-25 %
населення країни. На думку міжнародних експертів, в Україні в цей час до
бідних можна було віднести близько 11 % населення. Але оскільки бідність
є результатом соціальної нерівності, це явище завжди камуфлювалось.
Законодавство України вживає термін «малозабезпеченість», показник
«бідність», почав вживатись лише наприкінці 2002 року.

2. Збідніння широких верств населення виникло одночасно з появою багатих
прошарків, заможність яких пов’язана з неправедними джерелами і яким не
притаманне благодійництво.

3. Бідними стали люди, які чесно працювали і працюють у державі, жили за
її законами.

4. Існуюче в Україні явище бідності зайнятого населення є наслідком
порушень у системі оплати праці та формуванні ринку робочої сили.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Долан Э. ДУК., Линдсей Д. Макроэкономика. — СПб.: Литера-плюс, 1994.—
Гл. 12, 13.

2. Курс экономической теории: Учебник / Под общ. ред. М. Н. Чепу-рина. —
Киров: АСА, 1999. — Гл. 11, 24.

3. Лібанова Е. Бідність: визначення, критерії та показники // Статистика
України. — 1998. — № 1. — С. 29.

4. Луссе А. Макроэкономика: Ключевые вопросы. — СПб.: Питер, 1999.— Гл.
11.

5. Маяків ?. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.: Основи,
2000. — Розд. 6, 13.

6. Мэнкъю И. Г. Принципы экономике. — СПб.: Питер Ком, 1999. — Гл. 20,
26.

7. Савченко А. Г., Пухтаевич Г. О., Тітьонко О. М. Макроекономіка. — К.:
Либідь, 1999. — Гл. 2.

Похожие записи