Міністерство освіти та науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Коломийський економіко-правовий коледж

КУРСОВА РОБОТА

З МАКРОЕКОНОМІКИ

НА ТЕМУ:

“ПРОБЛЕМИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ”

Виконав студент групи Б-12

БІЛУСЯК АНДРІЙ

Керівник:

викладач САВЧИН Т.Я.

Коломия, 2001 рік.

ЗМІСТ

І. ВСТУП
3

ІІ. “Проблеми стабілізації економіки України”

П л а н :

Стабілізація бюджетної системи України.
4

Роль податку як регулятора економіки
13

ІІІ. ВИСНОВОК
21

ІV. Використана література
22

ВСТУП.

В умовах переходу України до ринкової системи дуже важливо
налагодити в першу чергу економічну систему країни.

Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання
своїх функцій зобов’язана мати відповідні кошти, які концентруються в
бюджеті. Через прибутки та видатки Центрального уряду і місцевої влади,
тобто через бюджетну систему здійснюється пряме державне регулювання
економіки. Важливість питання побудови ефективної бюджетної системи
полягає у тому, що через бюджетну систему, зокрема, через її ланки
перерозподіляється частина національного доходу, що обумовлено
необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для
забезпечення суспільних потреб та повного виконання державою своїх
функцій.

Актуальність теми посилюється тим, що бюджетна система нашої
країни на сьогоднішній день є фактичною копією бюджетної системи
колишнього СРСР. На пострадянському і постсоціалістичному європейському
просторі вже усі держави, крім України та Білорусії, реформували або
розпочали реформувати свої бюджетні системи. І це стало дієвим фактором
суттєвих економічних зрушень в цих державах, виходу із стадії
соціально-економічної кризи.

Стабілізація бюджетної системи України.

Створити ефективну бюджетну систему, яка б стала інструментом досягнення
економічного зростання та забезпечення належного виконання державою
своїх функцій – основне завдання уряду для налагодження економічного
стану України.

Слід визначитись із моделлю бюджетної системи, що відповідала б
закріпленому в Конституції державному та територіальному устрою країни.
Це найпринциповіший момент, що забезпечує альтернативи політичного
вибору.

Під моделлю бюджетної системи розуміємо спосіб побудови бюджетної
системи та організації міжбюджетних взаємовідносин. Світова практика
свідчить, що існують три основні моделі організації бюджетної системи
держави.

Перша з них базується на принципах автономії кожного рівня влади,
повному розмежуванні різних податків між територіальними рівнями і
закріпленні їх за відповідними бюджетами. Це означає, що в країні, яка
має таку бюджетну систему, справляються центральні, регіональні й
місцеві податки. Вони повністю надходять до відповідних бюджетів. Кожен
рівень влади при цьому відносно незалежний один від одного і забезпечує
фінансовими ресурсами покладені на нього функції, в основному, за
рахунок власних податкових надходжень.

Друга модель бюджетної системи базується на фіксованому пайовому
розподілі основних податків між різними територіальними рівнями. Це
означає, що в країні, де запроваджено подібну бюджетну систему,
центральна влада, регіони й місцеве самоврядування мають зафіксовану
частку доходів від кожного з податків. Ця частка є стабільною, не
змінюється і забезпечує формування основної частини фінансових ресурсів
кожного рівня влади.

Третя модель, базується на тому, що у державі різні рівні влади
застосовують спільну базу оподаткування. Це означає, що кожен рівень
влади – центральний, регіональний та місцевий – встановлює свої ставки
оподаткування в межах одного і того ж податку. Таким чином, загальна
ставка податку по країні є сумою податкових ставок центральної,
регіональної й місцевої влади.

Звичайно, в чистому вигляді такі моделі не існують. Кожна країна
сформувала специфічну, властиву лише їй, модель бюджетної системи. Таке
завдання постало і перед Україною. Враховуючи світовий досвід й життєві
реалії, в Україні можна було б побудувати модель бюджетної системи з
такими ознаками. Доцільно запровадити центральні, регіональні й місцеві
податки, які б повністю зараховувалися до відповідних бюджетів. Такий
принцип розподілу фінансових ресурсів слід було б доповнити пайовим
розподілом окремих з нинішніх, так званих «регульованих доходів», на
сталій основі. Що могло б бути зроблено за рахунок закріплення на
законодавчому рівні, на довгостроковій основі, частки центрального,
регіональних і місцевих бюджетів у таких доходах.

Слід відмовитися від поділу бюджетних доходів в Україні, на так звані
«закріплені» й «регульовані». Основна частка доходів центрального,
регіональних і місцевих бюджетів має формуватись на основі їх власних
податків 1 паїв у податках.

Фінансове вирівнювання так званих «бідних» і «багатих» територій слід
забезпечувати не за рахунок регульованих доходів, а лише на основі
системи бюджетних трансфертів (дотацій, субсидій, субвенцій). Саме на
цих засадах здійснюється фінансове вирівнювання у всіх розвинених
країнах.

Механізм фінансового вирівнювання має забезпечити створення відносно
однакових умов для проживання громадян України на всій території
держави. На відміну від інших європейських країн, ми маємо разючі
відмінності між рівнем та якістю життя у містах та селах, різних за
географією та політичною вагою регіонах, що є свідченням, по суті,
відсутності державної регіональної політики. Слід у законодавчому
порядку визначити рівень державних мінімальних соціальних стандартів,
які забезпечуються органами місцевого самоврядування на всій території
України. Відповідно до потреб забезпечення державних мінімальних
соціальних стандартів, кожен орган

місцевого самоврядування повинен мати знову ж таки законодавче
гарантований мінімальний бюджет і доходну базу.

Заходи фінансового вирівнювання мають охопити лише території, які не
можуть за рахунок власної доходної бази сформувати гарантовані
мінімальні бюджети, а також території, що мають значні надлишки
фінансових ресурсів, порівнюючи із середньодушовою забезпеченістю в
державі.

Потреби органів місцевого самоврядування у трансфертах із державного
та регіональних бюджетів мають визначатись на основі
нормативно-розрахункових методів. Нам слід розробити відповідну формулу
вирівнювання -математичну модель, на основі якої території, що
потребують фінансової підтримки, отримуватимуть гарантовані трансферти.

Світовий досвід свідчить: у систему заходів фінансового вирівнювання
включаються території, які мають власну доходну базу на душу населення
обсягом менше 95% від середньої по країні і території, що мають
відповідну базу на душу населення обсягом більше 120% від середньої по
країні.

Потребує розв’язання проблема акумуляції фінансових ресурсів для
формування трансфертних фондів (фондів фінансового вирівнювання). За
умов України фонди фінансового вирівнювання доцільно створити на рівні
Державного бюджету України, а також на рівні республіканського бюджету
Автономної Республіки Крим. обласних бюджетів, міських бюджетів Києва та
Севастополя. Доцільно, щоб кошти фондів фінансового вирівнювання
формувались за рахунок одного або кількох центральних податків.

Можливий варіант, що фонд трансфертів у складі Державного бюджету
України буде формуватися за рахунок частини податку на додану вартість.
Необхідно розробити і прийняти Закон «Про порядок надання дотацій,
субсидій, субвенцій та інших трансфертів з Державного бюджету України».
Термінової розробки потребує Закон України «Про Державний бюджет України
і бюджетні процедури».

Критерієм у розподілі фінансових ресурсів між рівнями влади має стати
обсяг обов’язків щодо фінансування тих чи інших сфер, які

покладаються на центральну, регіональну та місцеву владу. Таким чином,
розподілові фінансових ресурсів між рівнями влади, має передувати
розмежування функцій між державою і місцевим самоврядуванням, між
центральною, регіональною і місцевою владами. Саме завдяки цьому буде
покладено край нинішній практиці бюджетних «торгів» між центром і
регіонами, практиці, по суті, окремих стосунків Києва з кожним регіоном,
залежно від того, яку політичну вагу має та чи інша територія та її
керівник у державі.

Реформуванню підлягає існуюча податкова система України. Слід значно
зменшити частку в системі загальнодержавних податків і збільшити частку
місцевих та регіональних податків. Подальший розвиток податкової системи
України має передбачати розширення повноважень місцевих та регіональних
органів влади в сфері запровадження місцевих та регіональних податків.
Саме за таких умов може бути оподаткована «тіньова економіка»,
послаблений податковий тиск на тих платників податків, які їх сьогодні
дисципліновано сплачують. Першим кроком у реформуванні податкової
системи могло б стати прийняття Закону України «Про місцеві податки і
збори», згідно з яким запроваджувався б новий порядок зарахування до
місцевих бюджетів місцевих податків і зборів. Доцільно встановити, що
місцеві податки і збори не враховуються при визначенні нормативів
відрахувань від загальнодержавних податків до бюджетів місцевого
самоврядування. Одночасно слід встановити, що місцеві податки і збори
використовуються виключно на видатки розвитку. Це заохочуватиме органи
місцевого самоврядування розширювати власну доходну базу.

Слід розробити нову правову базу фінансової діяльності органів місцевого
самоврядування. Вона має передбачати, що органи місцевого самоврядування
складають два самостійних бюджети — поточний та бюджет інвестицій і
розвитку. Бюджет інвестицій і розвитку має формуватися за рахунок
місцевих позик, кредитів, інвестиційних трансфертів та частини
податкових надходжень. Слід встановити, що використання коштів бюджету
інвестицій на поточні потреби забороняється. Слід створити умови для
участі органів місцевого самоврядування у фінансово-кредитних
відносинах. Треба надати їм право створювати власні фінансово-кредитні
установи, утворити Центральний банк комунального кредиту, який би
функціонував за прикладом західноєвропейських держав. Потрібно
законодавче врегулювати питання створення ринку комунальних цінних
паперів. Доцільно розробити та прийняти закони України «Про фінансові
основи місцевого самоврядування», «Про правовий режим майна комунальної
власності», «Про унітарні державні та комунальні підприємства», «Про
державні та комунальні землі» та інші акти.

Про ідеологію реформи бюджетної системи. Основною метою є скасування
принципу єдності бюджетної системи України та перехід до автономного
функціонування центрального, регіональних та місцевих бюджетів і на цій
основі фінансове забезпечення функцій, які покладені на центральну,
регіональну та місцеву влади. Кожна з ланок влади має функціонувати на
основі власної доходної бази. Це покладе край ідеології утриманства, яка
сьогодні побутує, створить умови для розвитку засад бюджетного
самофінансування як у центрі, так і на місцях.

Практична реалізація запропонованих заходів щодо реформування бюджетної
системи неможлива без переосмислення окремих положень 143-ї статті
Конституції України щодо порядку формування та ролі обласних і районних
бюджетів, які, з нашої точки зору, суперечать в цілому конституційним
гарантіям розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Основними завданнями мають стати:

по-перше, планування видатків бюджету на основі реального прогнозу
доходів бюджету та оптимального розміру дефіциту бюджету виходячи з
безпечної тенденції стану державного боргу;

по-друге, приведення законодавства щодо державних зобов’язань у
відповідність із спроможністю бюджету їх виконувати;

по-третє, прийняття пакету законодавчих актів, який охоплюватиме питання
щодо процедур бюджетного процесу та базуватиметься на здійсненні
адміністративної реформи;

четверте, прийняття законодавства, яке б регулювало розподіл
повноважень та відповідних фінансових ресурсів між центральним та
місцевими органами влади, формування місцевих бюджетів та їх
взаємовідносини з державним бюджетом на основі адміністративної реформи
та, зокрема, реформи місцевого самоврядування;

п’яте, складання бюджету з урахуванням бюджетної стратегії на кожні три
роки; шосте, забезпечення прозорості та публічності бюджетного процесу;

шосте, необхідно мати повну інформацію про всі грошові кошти, якими
володіють бюджетні установи, з метою їх аналізу для раціонального
використання бюджетних коштів.

За останні роки були зроблені деякі кроки в цих напрямках. Зокрема,
триває робота над удосконаленням бюджетного законодавства з метою
створення нормативно-правового поля для підвищення прозорості та
ефективності бюджетних процедур; удосконалюється форма казначейського
виконання державного бюджету.

А у найближчий час необхідно чітко визначити цілі та пріоритети
бюджетної політики при поданні проекту державного бюджету на 2000 рік та
довгострокової бюджетної стратегії; включити до складу бюджетів всіх
рівнів позабюджетні кошти бюджетних установ і організацій; налагодити
систему інформування громадськості щодо стану виконання бюджету та
бюджетної стратегії; запровадити чітку та зрозумілу методику визначення
міжбюджетних трансфертів; скоротити перелік головних розпорядників
коштів державного бюджету; прийняти Податковий кодекс.

Одним із основних завдань має стати — досягнення більшої прозорості
бюджетного процесу (тобто відкритості перед громадськістю щодо
реалізації бюджетної політики). Це необхідно з метою: підвищення
розуміння бюджету та довіри з боку громадськості до діяльності державних
органів влади, що в кінцевому підсумку сприятиме більшій підтримці нею
найбільш раціональних заходів щодо бюджетної політики; підвищення
ефективності бюджетного процесу, яке досягатиметься за рахунок
врахування зважених критичних оцінок з боку політиків, незалежних
експертів та інших зацікавлених осіб щодо розв’язання бюджетних проблем
та відповідної мінімізації допущення прорахунків в майбутньому;
використання деталізованих показників та забезпечення повноти інформації
щодо бюджету сприятиме більш якісному проведенню аналізу та оцінок
бюджету, здійсненню більш виважених та обгрунтованих заходів бюджетного
процесу, що в свою чергу забезпечить підвищення ефективності бюджету;
збільшення можливостей проведення порівнянності та аналогій з практикою
вирішення бюджетних питань в інших країнах, і таким чином максимально
можливого використання їх позитивного досвіду для України.

За останні роки вже було зроблено певні досягнення в даному напрямку.
Так, в кінці 1997 року введено нову бюджетну класифікацію України, яка в
достатній мірі відповідає міжнародним стандартам статистики державних
фінансів, забезпечує більшу систематизацію та упорядкованість бюджетних
показників та застосовується при формуванні і виконанні бюджетів всіх
рівнів з 1998 року. В процесі формування проекту державного бюджету на
1998 рік були розроблені і запроваджені єдині форми щодо подання
бюджетних запитів для головних розпорядників коштів, які передбачали на
той час досить новаторські кроки щодо висвітлення цілей і результатів
використання бюджетних коштів розпорядниками та інших необхідних даних
про їх діяльність. З кожним роком ці форми удосконалюються і набувають
вищого значення та статусу виходячи з необхідності посилення ролі та
відповідальності головних розпорядників в бюджетному процесі.
Здійснюються заходи по переорієнтації значення (фокусування) видатків
від функціональної структури до відомчої (в Законі про Державний бюджет
України затверджується розподіл видатків по головних розпорядниках
коштів, розпис державного бюджету затверджується в розрізі головних
розпорядників). Розроблені та удосконалюються комп’ютерні програми, які
забезпечують оперативний та уніфікований збір та доведення інформації
щодо формування проекту бюджету і складання розпису бюджету від
Міністерства фінансів до головних розпорядників коштів і навпаки.
Налагоджується щоденний обмін інформацією між Мінфіном та
Головдержказначейством щодо коректування плану та фінансування видатків,
що дає можливість своєчасно отримувати достатньо повну інформацію про
реальний стан виконання бюджету та відповідно на неї реагувати.

Сприяти створенню ефективного бюджетного законодавчого поля, в тому
числі сприяти прийняттю поданого Кабінетом Міністрів України до
Верховної Ради проекту Закону України «Про бюджетний устрій та бюджетний
процес» та розробити законопроект про складання і виконання місцевих
бюджетів та системи формування міжбюджетних взаємовідносин.

Інший напрям такого розподілу спричинений специфікою обслуговування
державних цільових фондів, які щороку включаються до складу бюджету, та
існування інших видатків, що здійснюються за рахунок цільових
надходжень. Практика планування, затвердження, виконання бюджету та
аналіз звітності про його виконання за останні роки свідчить, що
зазначені категорії вимагають запровадження окремих дещо відмінних від
встановлених для бюджетних (загальних) видатків, процедур. Тобто,
врахування особливостей їх походження, природи використання, ролі, що
відведена їм у бюджетному процесі.

Таким чином, запропонований поділ бюджету повинен забезпечити прозору,
реальну систему оцінки усіх джерел доходів і визначених пріоритетів їх
витрат.

Загальний фонд бюджету буде включати: доходи бюджету, що не призначені
на конкретну мету, і є загальними ресурсами бюджету; видатки бюджету,
які здійснюються за рахунок загальних ресурсів бюджету; різницю між
доходами та видатками загального фонду бюджету. При цьому надходження
від здійснення запозичень, видатки на обслуговування боргу, виконання
державних гарантій і забезпечення зобов’язань включаються тільки до
загального фонду бюджету. Доходи та видатки загального фонду іменуються,
як загальні надходження та загальні видатки.

Спеціальний фонд державного бюджету формується за рахунок коштів
державний цільових фондів, власних надходжень та спеціальних видатків
бюджетних установ та організацій. Також до спеціального фонду віднесені
за доходами та видатками: кошти, що надходять від реалізації
надлишкового озброєння, військової техніки, іншого майна Збройних Сил
України, за виконані роботи, надані послуги, надання в оренду основних
фондів та іншого майна Збройних Сил України; збір за
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
відрахування та збір на будівництво та реконструкцію, ремонт, утримання
автомобільних доріг загального користування, збір на розвиток
виноградарства, садівництва, хмелярства, плата за пробірування і
клеймування виробів та сплавів із дорогоцінних металів, частина
державного мита за видачу паспортів, що спрямовується на паспортизацію
населення України, митні збори, фонд дотацій іншим бюджетам тощо.

Обов’язковою умовою функціонування спеціального фонду є те, що видатки
здійснюються лише в межах коштів, одержаних на цю мету в даному фонді.
Залишки в коштів на кінець року зараховуються на рахунки спеціального
фонду ( держаних цільових фондів та бюджетних установ та організацій по
власних надходженнях) для проведення видатків в наступному році.

Реформа сукупних державних витрат повинна стати основою для реформування
системи формування доходів бюджетів різних рівнів та визначити критерії
кількісного розподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи
по вертикалі.

Реформа бюджетної системи та міжбюджетних взаємовідносин пов’язана із
реформуванням податкової системи України, зокрема переглядом структури
та переліку державних податків, розширенням ролі та частки місцевих
податків і зборів, запровадженням регіональних (обласних) податків і
зборів. За рахунок цього мають бути створені передумови для радикального
зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів, зміни джерел формування
дохідної бази цих бюджетів.

Наслідком цього має стати переведення усіх ланок місцевих бюджетів на
власну дохідну базу. Конкретний перелік дохідних джерел окремих ланок
місцевих бюджетів є темою спеціального дослідження і тут не
розглядається. Необхідно ухвалити нову редакцію Закону України «Про
систему оподаткування», Закони України «Про місцеві податки і збори»,
«Про фінанси місцевого самоврядування».

В процесі реформи бюджетної системи і міжбюджетних взаємовідносин в
Україні має бути розв’язана проблема державної стандартизації бюджетних
видатків. Це означає, що в межах усієї території України державні та
громадські послуги мають надаватись в гарантованих обсягах і бути за
якістю не нижчими, ніж в середньому по країні. Ось чому в законодавчому
порядку слід визначити державні мінімальні соціальні стандарти державних
і громадських послуг. Необхідно ухвалити Закон України «Про державні
мінімальні соціальні стандарти». У зв’язку з цим ми повинні реалістично
переоцінити окремі норми законодавства, які, як засвідчила практика, не
виправдали себе. Це, зокрема, стосується так званого нормативного
підходу до формування мінімальних розмірів місцевих бюджетів.

Що стосується обов’язкових завдань органів місцевого самоврядування, то
в їх межах ці органи мають надавати державні та громадські послуги на
рівні не нижчому, ніж це буде передбачено державними мінімальними
соціальними стандартами.

Переведення місцевих бюджетів на власну дохідну базу, запровадження
державних мінімальних соціальних стандартів створять ситуацію, за якої
частина органів місцевого самоврядування не матиме достатніх дохідних
джерел для забезпечення обов’язкових завдань щодо надання державних і
громадських послуг на рівні державних стандартів. Це пов’язано з
об’єктивними причинами, зокрема такими, як нерівномірність розміщення
продуктивних сил і податкової бази. Інша ж частина органів місцевого
самоврядування навпаки матиме значний надлишок фінансових ресурсів,
забезпечивши фінансування не тільки обов’язкових, а й факультативних
завдань.

Реформа бюджетної системи і міжбюджетних взаємовідносин передбачає
внесення суттєвих змін до основ організації бюджетного процесу в
Україні. В першу чергу це стосується існуючого порядку затвердження
бюджетів. Україна успадкувала порядок затвердження бюджетів, який
склався в СРСР у 30-ті рр. Спочатку затверджується Державний бюджет
України, в якому визначаються основні дохідні джерела зведених бюджетів
областей. Потім затверджуються республіканський бюджет Автономної
Республіки Крим, обласні, міські міст Києва і Севастополя бюджети, де
визначаються основні дохідні джерела міст обласного підпорядкування,
районів, районів у містах Києві та Севастополі. Згодом затверджуються
міські бюджети міст обласного підпорядкування та районні бюджети.
Завершується цей процес затвердженням сільських, селищних бюджетів та
бюджетів міст районного підпорядкування. Таку процедуру затвердження
бюджетів інколи називають процедурою затвердження бюджетів «згори»
«донизу».

Слід зазначити, що подібна процедура формування і затвердження бюджетів
зараз не застосовується в жодній розвинутій країні. Затвердження бюджету
центрального уряду і затвердження місцевих бюджетів – це складові двох
самостійних бюджетних процесів. Враховуючи це, в ході реформи бюджетної
системи і міжбюджетних взаємовідносин в Україні доцільно роз’єднати
бюджетний процес, пов’язаний зі складанням, затвердженням і виконанням
державного бюджету України, і відповідний процес, пов’язаний із
формуванням місцевих бюджетів. Слід законодавче визначити строки
затвердження місцевих бюджетів, конкретний термін щодо кожного з них має
визначати відповідний орган місцевого самоврядування.

Роль податку як регулятора економіки

Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання
своїх функцій зобов’язана мати відповідні кошти, які концентруються в
бюджеті. Через прибутки та видатки Центрального уряду і місцевої влади,
тобто через бюджетну систему здійснюється пряме державне регулювання
економіки.

Джерелом формування коштів бюджету є:

власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси, що
належать їй відповідно до законодавства;

податки, які сплачують юридичні та фізичні особи зі своїх доходів.

Держава так повинна будувати свою систему оподаткування, щоб
охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх
формування. При цьому слід застосувати принцип: однакові доходи
обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізувати один із
аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той
більше віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава
застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок.

Однак у системі оподаткування кожної країни є свої особливості,
які можна переймати, використовуючи накопичений досвід.

В Україні і практиків, і вчених чекає ще велика спільна робота,
щодо утвердження сучасних принципів податкової політики. Суть їх, з
точки зору Голови ДПА України М. Азарова така :

рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням
можливостей платника податків, тобто рівня його доходів

Оскільки можливості різних фізичних та юридичних осіб наоднакові, в
ідеалі для них повинні бути встановлені диференційовані податкові
ставки, тобто податок на прибуток повинен бути прогресивний.Цього
принципу дотримуються далеко не завжди. Однак ідея необхідності
обкладення податками доходів і майна за прогресивними ставками явно
заслуговує на увагу.

Оподаткування доходів має носити однократний характер.

Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме. Прикладом
здійснення цього принципу є заміна податку з обороту податком на додану
вартість, де новостворений чистий продукт обкладається податком усього
один раз аж до його реалізації. В результаті кожна надбавка до ціни
сировини, що виникає в міру його проходження по виробничому ланцюжку аж
до кінцевого продукту, оподатковується лише один раз. У цьому одна з
головних переваг податку на додану вартість.

Сплата податків має носити обов’язковий характер.

Податкова система не повинна залишати сумнівів платника податків у
неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, громадська думка в
країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна
сплата податків були менш вигідними платникові, ніж вчасне і чесне
виконання зобов’язань перед бюджетом.

4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими,

зрозумілими і зручними для платників й економічними для установ,
які

збирають податки.

За прикладом, що підтверджує додержання цього принципу, далеко

ходити не треба. Ніяк не назвеш простими й доступними для розуміння
законодавчі акти щодо податку на додану вартість і податку на прибуток у
тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Дійшло до того, що для
обчислення цих податків головні бухгалтери винаходять нові рахунки і
мало не системи бухгалтерського обліку. В результаті і розрахунки цих
податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для
контролюючих органів.

5.Податкова система має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до
мінливих суспільно-політичних і економічних потреб.

Один із важливих аспектів цього положення – практика надання різних
пільг. Податкова адміністрація завжди виступала проти їх безоглядного і
безсистемного “роздавання”. Але при цьому вважає за необхідне
практикувати адресне податкове стимулювання пріоритетів галузей або
регіонів. Наприклад, хочемо побудувати дороги в Вінницькій області –
отже на період будівництва можна надавати пільгу організаціям, які їх
будуватимуть. До речі, такий підхід збігається зі світовою практикою
використання пільгового оподаткування для стимулювання розвитку
економіки. І в жодній країні ви не побачите прикладів огульного надання
пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного
обгрунтування й розрахунків.

6.Податкова система має забезпечувати розумний перерозподіл
створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним
інструментом державного регулювання економічної політики.

Перехідні процеси в нашій країні відбуваються надзвичайно складно й
неоднозначно, певною мірою і болісно. В цих умовах не вдалось уникнути
без помилок, упущень і прорахунків. Тут виявився вплив як суб’єктивних,
так і об’єктивних причин, позначилася відсутність достатнього досвіду і
кваліфікованих кадрів. Особливої шкоди податковій системі й економіці
України загалом завдало прийняття популістських рішень. Звідси –
безсистемне й невиправдане надання пільг різним категоріям платників,
перекручування економічної сутності окремих податків тощо. Особливо
потрібно відзначити й очевидну недостатність необхідних
науково-практичних розробок у сфері розвитку податкової системи
перехідного періоду. На сьогоднішній день розпочато роботу по
створенню власної системи наукових досліджень і підготовки кадрів.
Організовано український фінансово-економічний інститут . На його базі
створюються наукові центри з проблем теорії і практики податкової
системи.

Необхідно сказати декілька слів про процес податкової
законодавчості. Окремо взятий податковий закон, нехай навіть ідеальний,
не може дати очікуваного ефекту без якнайтіснішого пов’язування з усім
іншим податковим законодавством. На практиці ж закон, проходячи декілька
читань у Верховній Раді, в остаточній редакції іноді стає просто
невпізнанним. Уже не раз говорилося й писалося про неприпустимість
прийняття правок “із голосу”, без попередніх розрахунків фахавців. Тому
що в такому разі вже не можна говорити про якусь взаємопов”язаність
даного законодавчого акта з іншими, — більше того, інколи сам закон
містить велику кількість суперечностей.

Тому не дивно, що діюча в Україні податкова система викликає
безліч нарікань з боку підприємців, економістів, депутатів, державних
чиновників і рядових платників податків.

Узагальнити і звести воєдино всі ці точки зору, як і задовільнити
одночасно всі побажання платників податків, неможливо, хоч, поза
сумнівом, у багатьох критичних висловлюваннях і пропозиціях є
раціональне зерно. Податкова політика, звичайно, потребує вдосконалення,
але не на базі випадкових, часом вихоплених із системи оподаткування
західних країн, моментів.

На сесії Верховної Ради України , вже прозвучало, що
законотворчістю в країні повинні займатися профільні комітети Верховної
Ради. Мовляв, не можна допускати, щоб міністерства і відомства писали
закони “під себе”. Податкова адміністрація вважає таке твердження
докорінно неправильним. Законодавчий матеріал повинні готувати фахівці,
професіонали. Країна вже досить натерпілася від наслідків дилетантилізму
і шапкозакидательства, прийняття популістських, економічно
необгрунтованих рішень.

На думку фахівців, неможливо відокремити функції збирання
податків від розробки і впровадження податкового законодавства. Раніше
вже відзначалося, що податкова політика справляє найбільш безпосередній
вплив на рівень економічного розвитку суб’єктів господарювання. Ефект
цього впливу можна визначити лише при безпосередній роботі з платником.
Тільки при здійсненні контрольної функції можна визначити ступінь
досконалості того чи іншого законодавчого акта, оцінити, які саме його
недоліки використовують платники для ухилення від оподаткування,
запропонувати дієві заходи щодо уникнення ситуації.

Для підтвердження сказаного розглянемо ситуацію із податком на
додану вартість. Станом на 1 липня 1998 року до Державного бюджету
України надійшло 2308 млн.грн. податку на додану вартість. Відшкодовано
ж із бюджету з початку набуття чинності Законом “Про податок на додану
вартість” вже 2410 млн.грн. Якщо врахувати, що податок на додану
вартість повинен становити 42% запланованої суми доходів бюджету, стає
очевидним, що таке становище може призвести до бюджетної кризи . Крім
того, ще доведеться вилучити з бюджету 678 млн.грн., заявлених
платниками до відшкодування. Скільки ще буде пред’явлено до
відшкодування, прогнозувати важко. Можна побоюватися ситуації, при якій
бюджет повинен буде відшкодувати платникам податку на додану вартість
більше, ніж одержить по ньому надходжень.

Ще до прийняття остаточної редакції Закону “Про податок на
додану вартість” податкова служба попереджала, що норма про
відшкодування з бюджету негативного сальдо призведе до створення цілої
індустрії з організації фіктивного відшкодування. Так і тратилося.
Сьогодні податкові органи постійно виявляють фіктивні фірми. Тільки в
березні-квітні 1998 року податкова міліція припинила діяльність 1562
таких структур. Скажімо, в Кіровоградській області було припинено спроби
отримання з бюджету незаконного відшкодування ПДВ на суму більш як 700
тис.грн. Сьогодні бюджет фактично розкрадають, і на цілком законних
підставах. А якби при прийнятті Закону прислухалися до думки фахівців,
сьогодні цієї проблеми не було б, ми б не ламали голову над тим, як
наповнити бюджет, і не чули б стукоту шахтарських касок.

Буде доречним приділити увагу і проблемі обов’язковості сплати
податків. Незважаючи на те, що цей принцип закріплено в Конституції
України, досить значна частина наших співгромадян вважає за можливе його
ігнорувати. Так, ціла хвиля обурливих виступів у пресі пішла після
опублікування Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетом і державними цільовими
фондами”. Особливе обурення викликав пункт, який передбачає
запровадження податкової застави стосовно майна неплатників. Усіх
недоїмників набагато більше влаштовувала ситуація, коли дії податкових
органів обмежувалися безрезультатним чеканням надходження грошей за
пред’явленими інкасовими дорученнями.

І всі вони чомусь забули ( а може й не знали) , що держава по
відношенню до неплатників за всіх часів вживала дуже жорстоких заходів.
Наприклад, у Древньому Римі громадянина, який неправильно повідомив
збирачів податків ( цензорів) про величину свого майна або приховав
його, продавали в рабство. У Росії за неоплати податей споконвіку
конфісковували майно, худобу, а недоїмник потрапляв якщо не в рабство,
то до в’язниці (“ями”). Згадайте хоча б вираз “потрапити до боргової
ями”! А спробував би хтось не сплатити податки за часів диктатури
пролетаріату.

І нинішнє податкове законодавство в багатьох країнах світу не
набагато ліберальніше. У США, наприклад, до недоїмника ще з 70-х років
застосовується податкова застава. Якщо платник заборгував у бюджет,
негайно оформляється спеціальний документ, який зберігається за місцем
перебування його майна. І продати, закласти, подарувати, приховати це
майно платник вже не може. А потім йому доведеться спостерігати, як його
будинок, автомобіль чи меблі будуть продані, а грші спрямовані до
бюджету. Так само чинять податкові служби в Австрії, Італії, Німеччині і
ряді інших розвинутих країн.

В Україні податкова політика покищо формується . Нам у цьому
потрібний свій підхід з урахуванням досвіду інших держав, який дасть
позитивний результат і для виробника, і для бюджету.

Позитивні результати вже є. Наприклад, запровадження нового
порядку оподаткування фізичних осіб – суб’єктів підприємництва, за яким
оподаткування таких доходів може здійснюватися шляхом сплати фіксованих
сум. Це означає, що підприємець, який вибрав спосіб фіксованої сплати
податку, звільняється від обтяжливого ведення обліку доходів і витрат,
зменшився й податковий тиск на цю категорію платників, а бюджет отримав
стабільне джерело доходів. У розділі 2 “Розробка дохідної частини
державного бюджету України на 2000рік та заходи щодо збільшення
надходжень до бюджету” Постанови Верховної Ради України від 1 липня
1999року №795-ХІУ “Про основні напрямки бюджетної політики на 2000рік(
бюджетна резолюція)” наголошується про те, що зменшення податкового
тиску на економіку є невідкладним завданням.

Нам гостро не вистачає власне наукової школи або декількох шкіл
у сфері оподаткування, здатних не тільки удосконалити чинну податкову
систему, але й передбачати, прогнозувати, всі економічні та соціальні
наслідки від проведення в життя того чи іншого комплексу заходів.

Нинішня ситуація в країні не дозволяє нам чекати, доки
податкова політика визначиться остаточно і буде влаштовувати всіх.
Завдання, яке нині ставиться перед Державною податковою адміністрацією
України,-створити таку податкову службу, яка навіть при недосконалому
податковому законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити
збирання податків.

Для досягнення цієї мети розробляється проект модернізації
податкової служби за участю Світового банку і Міжнародного Валютного
Фонду. До цієї роботи будуть залучені як фахівці податкової служби, так
і деякі провідні вчені.

Подальша перспектива розвитку податкової системи багато в чому
залежить від сприйняття Податкового Кодексу. Цей найважливіший документ
не треба розуміти як простий звід законів з оподаткування. Податковий
Кодекс повинен бути всеосяжним законодавчим актом, який вичерпно
визначає відносини держави з платниками податків, функції і повноваження
органів влади щодо встановлення і стягнення податків і зборів. Саме
Податковий Кодекс буде реальним, закріпленим на папері вираженням
податкової політики держави.

Податковий Кодекс покликаний усунути недоліки існуючої
податкової системи, зберігши при цьому все те раціональне, що в ній є,
врахувати накопичений позитивний досвід, стабілізувати систему податків,
принаймні в межах фінансового року, а згодом – протягом декількох років.
Він повинен викоренити порочну практику прийняття законодавчих актів
заднім числом. Усі зміни повинні проводитися тільки разом із формуванням
бюджету на майбутній рік і заздалегідь ставати відомими платникові
податків.

Саме шляхом створення Податкового Кодексу маємо сформувати
єдину комплексну систему податків у країні, усунути існуючі
суперечності, чітко визначити функції, повноваження й відповідальність
усіх рівнів влади в проведення податкової політики, у запровадженні та
скасуванні податків, зборів і податкових пільг. З прийняттям Податкового
Кодексу буде нарешті створено єдину законодавчу і нормативну базу
оподаткування. При створенні податкового кодексу буде враховано і
світовий досвід у сфері оподаткування, забезпечено адекватність
податків, що створить необхідні передумови для успішної інтеграції
української економіки у світову.

ВИСНОВОК.

Якщо подивитися на теперішній стан економіки України, то не можеш
зразу сказати які її проблеми стабілізації через те, що їх дуже багато.
Але сама основна, на мою думку, є проблема впровадження податкової
реформи у життя країни. До такого висновку дійшли практично всі країни
світу. Податкову реформу здійснили всі країни колишнього СРСР, крім
України та Білорусії.

Одним з перших організаційних кроків у здійсненні податкової
реформи було створення Державної податкової адміністрації та її структур
на місцях.

Податкова служба рухається у напрямку відмови від часто
фіскальних методів роботи у бік зменшення податкового тиску, спрощення
обліку та звітності, удосконалення механізмів оподаткування. Прикладом
може бути успішне втілення економічних указів Президента України про
зменшення нарахувань на фонд заробітної плати, про фіксований
сільськогосподарський податок, про державну підтримку малого
підприємництва, про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб’єктів малого підприємництва та про створення економічних зон.
Держава чекає від податкової служби активної участі у реформуванні
податкової системи. Зміни мають бути спрямовані на підтримку і
стимулювання економіки, вітчизняного товаровиробника, прискорення виходу
з тіні прихованих капіталів, набутих некримінальним шляхом. Основним
принципом повсякденної праці початківців має стати налагодження
партнерства між державою та підприємництвом. Історія вчить: жорстокість
законів породжує жорстокість злочинів. Нерозумна жорстокість податкового
законодавства, чим би вона не викликалась, об’єктивно і закономірно
породжує і буде породжувати умови переносу господарської діяльності із
легальної економіки в тіньову, протистояння платників податків державі,
яка створена для захисту їх інтересів і функціонує за їх рахунок.

М.Азаров у зверненні до колег-працівників закликає планувати
роботу таким чином, щоб ідеологія налагодження партнерства між державою
і підприємцем увійшла в повсякденну практику, щоб міцніли довіра і
взаєморозуміння між податковим працівником і платником податків.
Насамперед потрібно зробити так, щоб конституційний обов’язок кожного
громадянина нашої країни переріс у його моральний обов’язок, щоб
розуміння того, що кожний із нас сьогодні розплачується за вчора і
робить внесок у завтра, стало етичною нормою життя.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96 № 254/96 – ВР.//Відомості
ВРУ. – 1996. — № 30.

Закон України “Про бюджетну систему України” №253/95-ВР від 29.06.95.//
Відомості ВРУ. – 1995. — № 26.

Кириленко О.П. Фінанси. – Тернопіль: Економічна думка. – 1998.

Григорчук Т.В. Основи економічної теорії.-Коломия,98

Комісарук М.П. Макроекономіка.Курс лекцій.-Коломия,99р.

Журнал “Світ бухгалтерського обліку” – 03.1998

PAGE 1

PAGE 2

Похожие записи