Реферат на тему:

Поняття трудових ресурсів та праці. зведений баланс трудових ресурсів,
його зміст, призначення. основні показники та їх обчислення. баланс
ринку праці

Під трудовими ресурсами слід розуміти частину населення, яка володіє
сукупністю необхідних фізичних та інтелектуальних здібностей для роботи
в певній сфері застосування праці. В Україні до складу трудових ресурсів
включається працездатне населення від 16 до 59 років — чоловіки та від
16 до 54 років — жінки.

Праця — це діяльність людей, для якої характерні три основні ознаки:
усвідомлення дій, енергозатратність, наявність корисного су-спільно
визнаного результату.

Усвідомлення дій означає, що людина свідомо ставиться до того чи іншого
виду діяльності, свідомо обирає свій життєвий шлях, свою професію та
протягом усього життя формується як спеціаліст.

Енергозатратність праці проявляється в тому, що на здійснення трудової
діяльності витрачається додаткова фізична та розумова енергія. Говорячи
«додаткова», ми маємо на увазі витрати енергії, додаткові до природних
фізіологічних (на підтримання життєдіяльності організму). Інакше кажучи,
праця — це робота, яка вимагає значних зусиль і вагомих енерговитрат.

Нарешті, праця характеризується результативністю. Будь-яка діяльність
завершується результатом і має певний підсумок. Інколи кажуть, що сам
факт наявності дій, процесу їх здійснення і є результатом. Та для праці
не просто характерний результат. Важливо те, що вона є суспільно
корисною. «Праця для себе» відрізняється від «праці для інших» тільки
тим, що вона оцінюється членами суспільства, й людина бачить своє місце
та значення в суспільстві.

У плануванні раціонального використання праці важливе місце займає
зведений баланс трудових ресурсів. У звітних балансах відображають
фактичний стан трудових ресурсів на певну календарну дату, у планових на
основі аналізу використання трудових ресурсів з урахуванням завдань
економічного и соціального розвитку визначають основні джерела й форми
забезпечення господарства кадрами, порушення пропорцій затрат праці між
сферами й галузями економіки.

За структурою баланс трудових ресурсів (табл. 1) складається з двох
частин: ресурсної (наявність трудових ресурсів) і витратної (розподіл
трудових ресурсів). Обидві частини балансу мають кореспондуватися. У
першій характеризується чисельність та склад трудових ресурсів, у другій
— їх розподіл та використання. Звітний баланс показує фактичне
співвідношення наявності ресурсів та їх розподілу.

Розрахунок наявності трудових ресурсів у балансі виконується в такій
послідовності: 1) обґрунтовується чисельність населення працездатного
віку; 2) оцінюється чисельність працюючих пенсіонерів на плановий
період; 3) визначається чисельність зайнятих в особистому господарстві.

Плановий баланс трудових ресурсів розробляється на базі даних звітного
періоду з урахуванням факторів, які впливають на ресурсну частину та їх
розподіл, що потребує всебічного обліку цих факторів, ураховуючи як
потребу в них, так і джерела їх забезпечення. До цих факторів обліку
належать природно-географічні, демографічні та соціально-економічні.
Кожна з цих груп має свої показники: динаміку й структуру робочих місць
у плановому періоді; зміну демографічної структури населення; напрямки
та масштаби міграційних процесів; зміни в зайнятості населення
працездатного віку; зміни в професійно-кваліфікаційній структурі
працівників; ефективність використання трудових ресурсів та ін.

Розробка балансу трудових ресурсів здійснюється у два етапи. На першому
обґрунтовується ресурсна частина, на другому — розподіл трудових
ресурсів за галузями та сферами зайнятості; здійснюється узгодження двох
частин балансу. Зведений баланс трудових ресурсів може складатися по
області, економічному регіону, країні в цілому.

На регіональному рівні при встановленні ресурсної та витратної частин
балансу інколи виникає невідповідність між ними. У тому випадку, коли
переважає ресурсна частина звітного балансу, необхідно в плановому
балансі передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з
метою забезпечення повної зайнятості — балансу. При аналізі регіональних
балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного
приросту розробляються заходи щодо оптимального використання трудових
ресурсів у районах, де є їх надлишок, і зниження трудомісткості
виробництва та підвищення ефективності наявних трудових ресурсів у
трудо-дефіцитних районах.

Розробка балансу трудових ресурсів на плановий період базується на
узагальненні аналітичного матеріалу за станом і використанням ресурсів
праці в попередньому плановому періоді. Слід зауважити, що в умовах
формування ринкових відносин створення планового балансу трудових
ресурсів дещо ускладнене, однак він розробляється на базі відповідних
аналітичних досліджень.

Розрахунок ресурсної частини балансу трудових ресурсів, тобто
попереднього балансу, виконується в такій послідовності.

1. Обґрунтовується чисельність населення в працездатному віці (за даними
демографічного прогнозу), для чого використовується формула

РТР = Нпр — (І + Пп) + Рп, (1)

де Ртр — чисельність трудових ресурсів;

Нпр — чисельність населення в працездатному віці;

І — чисельність непрацюючих інвалідів І та II груп у працездатному віці;

Пп — чисельність осіб у працездатному віці, які одержують пенсію на
пільгових умовах; РП — чисельність працюючих пенсіонерів (за віком).

2. Обчислюється чисельність працюючих пенсіонерів у плановому періоді за
формулою

Ппл = Пф + (Чп — Чф) Кт.а, (2)

де Пп/1 — чисельність працюючих пенсіонерів у плановому періоді;

Пф — фактична чисельність працюючих пенсіонерів на останню звітну дату;

Чп — чисельність чоловіків і жінок у перше п’ятиріччя пенсійного віку на
плановий період;

Чф — фактична чисельність чоловіків і жінок у перше п’ятиріччя
пенсійного віку на останню звітну дату;

Кт.а — розрахований за середньою арифметичною (зваженою) коефіцієнт
трудової активності чоловіків і жінок першого п’ятиріччя пенсійного віку
(за даними перепису населення).

3. Обчислюється чисельність зайнятих в особистих (індивідуальних)
господарствах:

Лп = Лф + Ж — (Дп — Дф), (3)

де Лп — чисельність зайнятих в особистих господарствах у плановому
періоді;

Лф — фактична чисельність зайнятих в особистих господарствах на останню
звітну дату;

Ж — чисельність жінок, що бажають працювати (за даними перепису
населення);

Дп — чисельність дітей віком до 1,5 року на плановий період;

Дф — фактична чисельність дітей віком до 1,5 року на останню звітну
дату.

4. Обчислюється чисельність зайнятих у народному господарстві:

З = Ртр — Лп — У, (4)

де Ртр — чисельність трудових ресурсів;

Лп — чисельність зайнятих в особистих господарствах;

У — чисельність учнів віком від 16 років, що навчаються з

відривом від виробництва.

На етапі розробки кінцевого варіанту балансу перш за все визначається
потреба економіки в робочій силі на плановий період. Для цього
використовуються індекси зростання обсягу випуску продукції та
продуктивності праці в матеріальному виробництві, а також дані про
розширення сітьових показників, що плануються в невиробничій сфері, та
нормативах витрат праці по кожному виду послуг. Розрахунки виконуються
за такими формулами:

Чп.м = Чф · І0/Іп.п; ЧП.Н = Л/ПН, (5)

Де Чпм — планова чисельність зайнятих в окремій галузі матеріального
виробництва;

Чф — фактична чисельність зайнятих в окремій галузі матеріального
виробництва;

І0 — індекс росту обсягу продукції в даній галузі;

Іп.п — індекс росту продуктивності праці в даній галузі;

Чпн — планова чисельність зайнятих у галузях невиробничої сфери;

/Vn — плановий норматив забезпеченості даним видом послуг у розрахунку
на 1000 (10000) жителів;

? — середньорічна чисельність населення даного регіону на кінець
планового періоду.

Сума потреб у робочій силі по галузях у територіальному розрізі
порівнюється з даними показниками попереднього балансу про наявність
ресурсів праці в регіоні, щоб виявити ступінь збалансованості планів
розвитку галузей з наявністю робочої сили.

Основними джерелами інформації для визначення трудових ресурсів та їх
структури є дані перепису населення, спеціальні дослідження, обстеження,
прогнози на різних рівнях управління.

Обчислення показників розподілу трудових ресурсів до недавнього часу
здійснювалось виходячи з планування обсягів виробництва, темпів росту
продуктивності праці в галузях матеріального виробництва та розвитку
невиробничої сфери.

Баланс ринку праці. Ринок праці, як і ринки капіталів, товарів, цінних
паперів та ін., — складова частина ринкової економіки. Об’єктом
куплі-продажу на ринку праці є здібність людини до праці. При цьому
предметом торгівлі є не тільки певний вид праці, а й час його
використання. Стан ринку праці характеризується, з одного боку, рівнем
зайнятості населення, а з іншого — рівнем безробіття.

Ринок праці склався як система суспільних відносин, що відображає рівень
розвитку та досягнення на даний період балансу інтересів між силами, які
беруть участь у ринку: підприємцями, працюючими та державою.

Як бачимо, ринок — це простір, у якому взаємодіють продавці та покупці,
у результаті чого для кожного стандартного товару чи послуги
встановлюється рівновага ціни, обсягу пропозиції та попиту. Очевидно, що
запропоноване поняття ринку має бути скориговане, коли йдеться про такий
специфічний товар, як праця. Це пов’язано з тим, що носій праці
(працівник) являє собою унікальну людську особистість, яка володіє не
тільки певною здатністю до окремого виду діяльності, а й цілим спектром
інших якостей: мотивами трудової поведінки, життєвим досвідом,
психофізіологічними особливостями людини та ін. У зв’язку з цим поняття
«ринок праці» певною мірою є абстрактним.

Ринок праці — найбільш складний елемент економіки, який можна визначити
як систему соціально-економічних відносин між власниками робочої сили,
які потребують роботи за наймом, і власниками засобів виробництва, які
пред’являють попит на робочу силу з приводу її залучення в суспільне
виробництво, для її функціонування й відтворення, а також розподілу й
перерозподілу результатів її праці.

Зворотним боком ринку праці постає безробіття.

Як відомо, роботодавці (тобто ті, хто пропонує робочі місця) не тільки
підходять до найму робочої сили з погляду вимог до професії та
кваліфікації особи, а й оцінюють працівника за рядом таких параметрів,
як комунікабельність, уміння працювати в колективі, здатність до
перенавчання та трудової мобільності, бажання працювати та ін.

Необхідно звернути увагу на те, що праця має не тільки економічну
цінність (один з найважливіших виробничих факторів, з допомогою якого
виготовляється продукція певної якості та в певній кількості), а й
соціальну, оскільки вона є джерелом прибутку й визначає соціальний
статус людини в суспільстві.

В умовах ринку фактор праці одержує адекватну ринкову оцінку, яка
формується при взаємодії попиту та пропозиції. Попит на ринку праці є
похідною від: 1) попиту на товари та послуги, 2) продуктивності праці, а
також соціальної політики держави. Пропозиція на ринку праці прямо
залежить від ціни на робочу силу й вимог до кваліфікації претендентів на
ті чи інші робочі місця.

Активне регулювання ринку праці передбачає наявність розгалуженої
інфраструктури робочої сили, основними елементами якої є: 1) служба
зайнятості (біржа праці); 2) центри підготовки та перепідготовки кадрів;
3) фонд зайнятості; 4) комерційні центри підготовки, перепідготовки та
працевлаштування; 5) державний фонд сприяння підприємництву; 6)
пенсійний фонд; 7) фонди милосердя, 8) організації профорієнтації
населення, що шукає роботу.

Сьогодні існують два погляди на формування ринку праці, залежно від яких
провадяться необхідні розрахунки та організуються процеси регулювання
зайнятості населення країни: 1) поступовий поетапний перехід до ринкової
економіки; 2) проведення радикальних реформ. Найбільш вірогідним є
перше, оскільки при цьому враховуються особливості перехідного періоду
при формуванні ринкових відносин та розбалансованість економіки України.
Баланс ринку праці у вигляді прикладу наведено в таблиці 2.

Список використаної та рекомендованої літератури

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної
теорії: Підручник.— К.: Вища шк., 1995.— 471 с.

Дорошенко Л. С. Управление трудовыми ресурсами: Учеб. пособие.— К.:
МАУП, 1997.- 60 с.

Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический
анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень): Учеб.-метод, пособие.—
2-е изд.— К.: МАУП, 1998.— 272 с.

Ковалевский А. М. Техпромфинплан в новых условиях и типовая методика его
разработки.— М.: Экономика, 1968.— 247 с.

Кравченко Ю. И., Цыба Г. F. Прогнозирование и планирование
макроэкономики: Учеб. пособие.— Кременчуг: Изд. центр «Сербо», 1997.—
189 с.

Кулян В. Р., Юнькова ? А Эконометрия: Учеб. пособие.— К.: МАУП, 1997.—
68 с.

Методические вопросы создания системы норм и нормативов / Под ред. В. В.
Соколова.— М.: Экономика, 1983.— 192 с.

Панасюк Б. Концептуальні основи економічного прогнозування і планування
// Економіка України.— 1996.— № 5.— С. 7 —17.

Панасюк Б., Літвінов В. Система національних рахунків як модель
економічного обороту // Економіка України.— 1993.— № 1.— С. 18—36.

Панасюк Б., Сергиенко И., Присницкий Л. Прогнозирование развития
экономики Украины // Економіка України.— 1996.— № 1.— С. 20—31.

Пашута Н. Т. Нормативное планирование потребности в продукции
машиностроения.— К.: Наук, думка, 1992.— 117с.

Планирование в условиях перехода к рынку / В. Ф. Беседин, С. Ю.
Михайличенко, Б. Я. Панасюк, Н. Л. Федоренко.— К.: Тэхника, 1990.— 262
с.

Планирование экономического и социального развития СССР / Под ред. И. И.
Ищенко.— К.: Выща шк., 1983.— 399 с.

Поживанов М. А. Катастрофу можно отменить.— Мариуполь: Посейдон;
Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов, ун-та, 1995.— 224 с.

Рабочая книга по прогнозированию / Отв. ред. И. В. Бестужев-Лада.— М.:
Мысль, 1982.- 430 с.

Сащенко Г. Погляди на деякі аспекти зовнішньоекономічної діяльності //
Економіка України.— 1993.— № 12.— С. 29—34.

Система балансов в народнохозяйственном планировании / А. С. Емельянова,
B. ?. Беседин, А. И. Москвин.— К.: Наук, думка, 1984.— 320 с.

Теория прогнозирования и принятия решений: Учеб. пособие / Под ред.C. А.
Саркисяна.— М.: Высш. шк., 1977.— 351 с.

Похожие записи