Реферат на тему:

Планування доходів та соціального забезпечення населення

Головною ланкою в соціальній політиці держави є політика формування
доходів населення. Доход є показником результатів економічної діяльності
суб’єктів господарювання. В економічній літературі поняття «доход»
розглядається як перевищення вартості виробленого продукту над витратами
на його виробництво, а також як частку кожного класу, соціальної групи
чи окремої особи у виробленому або присвоєному нею продукті.

Рівень доходів членів суспільства є важливим показником їх добробуту,
оскільки визначає можливості матеріального й духовного життя індивіда:
відпочинку, отримання освіти, підтримання здоров’я, задоволення
нагальних потреб. Серед факторів, що безпосередньо впливають на величину
доходів населення, крім розмірів самої заробітної плати,— динаміка
роздрібних цін, ступінь насиченості споживчого ринку товарами та ін.

Кошти, що отримує населення, працюючи по найму в порядку винагороди від
власників робочих місць, складають домінуючу частину доходів цієї групи
населення. Аналіз тенденцій перспективного розвитку оплати праці
свідчить про те, що такий доход зберігає свою провідну роль у формуванні
загального обсягу грошових доходів на довгострокову перспективу.

Суттєвий вплив на формування доходів населення справляють виплати за
програмами державної допомоги. За рахунок цих джерел здійснюється
пенсійне забезпечення, утримання тимчасово непрацездатних громадян,
виплачується різного виду допомога (на догляд за дітьми, медичне
обслуговування, малозабезпеченим сім’ям на дітей, по безробіттю).

Співвідношення доходів населення в частці трансфертних виплат і
заробітної плати відіграє важливу роль як у формуванні економічної
поведінки індивіда, його мотивації до праці, так і економічної політики
держави. При домінуючій ролі заробітної плати в загальній сумі доходів
формуються такі якості, як підприємливість та ініціатива. У разі
підвищення ролі виплат по лінії державних програм допомоги нерідко
відбувається формування пасивного ставлення до виробничої діяльності,
психології утриманства.

Грошові доходи населення, які отримуються через фінансово-кредитну
систему, надаються у вигляді: виплат з державного страхування;
банківських позик на особисте житлове будівництво, господарське
придбання молодим сім’ям, членам споживчих товариств (наприклад, на
садове будівництво); процентів із вкладів у ощадних банках, які
нараховуються за підсумками року; доходів від збільшення вартості акцій,
облігацій, виграшів і погашень за позиками; виграшів по лотереях;
тимчасово вільних коштів, що утворюються в результаті покупки товарів у
кредит; виплат різного роду компенсацій (у випадку каліцтва, збитків та
ін.).

Інші грошові надходження включають виручку населення від продажу речей
через комісійні та скупні магазини та ін.

В умовах кризи та інфляції особливе місце займає питання забезпеченості
рівня життя, який характеризується рядом синтетичних показників: фондами
споживання у використовуваному національному доході; номінальною та
реальною заробітною платою робітників і службовців; доходами селян від
громадського господарства; суспільними фондами споживання; обсягом
роздрібного товарообороту.

Життєвий рівень населення визначається його доходами. Тому важливою
соціально-економічною проблемою є їх розподіл. Слід указати на те, що
при цьому виявляється нерівномірність. У суму доходу, що розподіляється,
входять заробітна плата, дивіденди, трансфертні платежі, допомога з
фондів соціального забезпечення та допомога по безробіттю тощо.

Доходи населення протягом останніх років формувалися під впливом
гіперінфляції та відповідних інфляційних очікувань. Населення прагне
зберегти свої заощадження від інфляції та знайти такі форми зайнятості,
які б допомогли вижити в нестабільних економічних умовах.

Стратегія планування доходів населення передбачає заходи щодо
поступового підвищення життєвого рівня на основі загального зростання
особистих доходів та забезпечення їх реальності, скорочення розриву між
фактичним доходом і його рівнем, що має статус достатнього, упровадження
таких мотивів економічної діяльності населення, як підприємництво. Це
вирішується шляхом прискорення

процесу роздержавлення та розширення меж діяльності підприємницьких
структур. Також передбачається забезпечити умови для переходу від
системи неефективного розподілу безкоштовних соціальних благ до
принципів їх вільного вибору населенням з урахуванням соціального
статусу та матеріальної забезпеченості громадян.

Вивчаючи досвід зарубіжних країн з розвиненою ринковою економікою, слід
зауважити, що питання регулювання заробітної плати вирішуються там на
кількох рівнях: на верхньому рівні держава лише задає зовнішні параметри
діяльності самостійних учасників ринкових відносин, що фіксуються в
нормативних актах, але в жодному разі не намагається вирішувати ці
питання за них.

Держава регулює потреби відтворення робочої сили, оскільки базовий
рівень заробітної плати має забезпечити визначений прожитковий мінімум.
У цьому зв’язку визначальними є аналіз структури та прогноз «споживчого
кошика», динаміка інфляції, яка відображає швидкість зміни цін на товари
й позначається на прожитковому мінімумі.

На нижньому рівні визначається мінімум заробітної плати. Використання
податкових методів у регулюванні оплати праці є однією з форм впливу
держави на розміри фонду оплати праці підприємств, оскільки забезпечує
оптимальні пропорції між споживаною та заощаджуваною частиною доходу.

Надання методам регулювання доходів населення антиінфляційно-го
характеру є потребою сучасності. При цьому антиінфляційний вплив різних
методів регулювання оплати праці обмежений, а в умовах тотальної
розбалансованості ресурсів (матеріальних, грошових, трудових) і зовсім
незначний.

В умовах переходу до ринкової економіки значно зростає рівень
безробіття, похитнулася впевненість у завтрашньому дні. Це вимагає
проведення активної соціальної політики на рівні держави.

Соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави,
підприємств, організацій, місцевих органів управління, направлених на
захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання трудових
заощаджень та ін. Можна виділити такі основні принципи здійснення
соціальної політики: захист рівня життя населення шляхом упровадження
різних форм компенсації, підвищення цін і проведення індексації; надання
допомоги багатодітним сім’ям; проведення політики соціального
страхування, установлення мінімальної оплати праці; надання допомоги в
разі безробіття або страхування від нього; розвиток освіти, охорони
здоров’я та навколишнього середовища в основному за рахунок держави;
проведення активної політики, яка б сприяла населенню в придбанні
кваліфікації.

Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна держава повинна
гарантувати право на такий рівень життя, який дозволяє забезпечити людей
їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання
здоров’я, власного добробуту й добробуту сім’ї, право на соціальне
забезпечення в разі безробіття, хвороби, каліцтва, овдовіння, старості
та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людей
причин.

Щоб забезпечити такий захист, держава повинна в законодавчому порядку
встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та
механізм надання соціальної підтримки.

Крім держави, соціальний захист населення забезпечують підприємства (або
підприємці) і прийняті за наймом працівники в особі профспілкових
організацій.

Страхування по безробіттю забезпечується зі спеціальних страхових
фондів. Розмір виплат залежить, по-перше, від термінів безробіття, а
по-друге — від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку
найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються в
перші місяці безробіття на час законодав-чо встановленого періоду, у
другому до уваги беруться трудовий стаж, фізична здатність до праці,
термін надання допомоги та ін. Важливою ланкою соціального захисту
населення є програми працевлаштування й перекваліфікації, у виконанні
яких беруть участь держава та підприємці.

В Україні захист населення під час переходу до соціально орієнтованої
ринкової економіки регламентується законом «Про зайнятість населення» і
передбачається в Державній програмі зайнятості. Ця програма містить
заходи, націлені на збереження високого рівня зайнятості, стабілізацію
рівня безробіття, диверсифікацію робочих місць за рахунок звільнення
частини працівників з неперспективних галузей і переведення їх у
перспективні, а також збільшення зайнятості у сфері нематеріального
виробництва, підвищення загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня
працівників.

Одним з елементів соціального захисту населення є правове регулювання
найманої праці. Воно відбувається шляхом установлення в законодавчому
порядку мінімального рівня заробітної плати, пенсій, укладання
колективних договорів щодо умов та оплати праці, соціального
страхування, відпусток тощо.

Система соціального захисту охоплює: галузі господарства, що
фінансуються з державних джерел; соціальне страхування, у тому числі
пенсійне (пенсії по старості, для інвалідів, сиріт і вдів), медичне, по
безробіттю, від нещасних випадків.

Система соціального захисту населення охоплює також допомогу
багатодітним родинам та студентам, дотації на основні харчові продукти
та послуги, завдяки яким частково знижуються видатки на-

селения. Існують обов’язкові та додаткові форми системи страхового
забезпечення, функціонування яких здійснюється на комерційній основі.
Кошти соціального страхування виплачуються в передбачених випадках,
незалежно від рівня доходів людини. До соціального захисту населення
належать і надання соціальної підтримки. Види соціальної підтримки:
допомога на оплату лікування та ліків; субсидії на оплату квартир та
утримання житла; створення служб для догляду осіб похилого віку;
допомога на дітей; продаж товарів першої необхідності за низькими
цінами; організація натуральної допомоги (збирання речей, безкоштовні
обіди тощо).

Ринкова економіка не гарантує прав на працю, доход, освіту, а також не
забезпечує соціального захисту інвалідів, пенсіонерів та ін., тому
виникає необхідність втручання держави у сферу розподілу доходів.
Держава здійснює перерозподіл національного доходу через бюджет, її роль
полягає в установленні певних законодавчих гарантій соціального
забезпечення, регулюванні механізмів їх реалізації та наданні соціальної
підтримки.

Аналіз соціального стану та системи соціального захисту населення
України висуває на порядок денний цілий ряд проблем. Головна з них
полягає в тому, що ресурси, які уряд має в своєму розпорядженні,
недостатні, щоб створити й забезпечити необхідну систему соціального
захисту. Намагаючись врятувати становище, уряд витрачає більше
фінансових ресурсів, ніж має у своєму розпорядженні, і цим самим
стимулює розвиток інфляції. Визначення пріоритетів у даній проблемі
дасть змогу покращити використання коштів для виконання програми
соціального захисту населення.

Державне регулювання розвитку соціальної сфери

В умовах подальшого посилення процесів реформування економіки та
необхідності реалізації заходів щодо її соціальної переорієнтації значно
зростає роль соціальної сфери. Сучасний рівень забезпеченості населення
об’єктами соціально-культурної інфраструктури та їх послугами відстає
від діючих нормативів і не задовольняє потреб громадян; існуюча мережа
установ сфери обслуговування не повністю враховує особливості системи
розселення. Останнім часом зменшились обсяги капіталовкладень та
введення в дію закладів соціального призначення. Оцінюючи соціальне
становище народу, слід зазначити, що Україна сьогодні, маючи розгалужену
систему освіти та медицини, широкий спектр видів соціальної допо-

моги, соціальної підтримки, входить до групи слаборозвинених країн,
посідаючи 45 місце у світі.

Державне регулювання розвитку соціальної сфери насамперед передбачає
створення соціальних програм. Пріоритетними напрямами її розвитку є:
мережі та вдосконалення структури професійної освіти; технічне
переоснащення та нарощування кадрового потенціалу медичних установ,
особливо лікарів; удосконалення розміщення закладів культури та
загальноосвітніх шкіл, особливо в сільській місцевості; підтримання
належного технічного стану соціальних установ.

Опрацьовано комплекс заходів з поліпшення соціальної сфери відповідно до
діючих нормативів та з урахуванням сучасного стану господарської
діяльності, особливостей демографічної та екологічної ситуації тощо.
Зокрема, передбачається: зміцнення матеріально-технічної бази та
кадрового забезпечення соціально-культурних галузей; першочергове
вирішення проблем з пріоритетних напрямів розвитку соціальної сфери,
удосконалення структури вкладень на відтворення основних невиробничих
фондів з урахуванням сучасних потреб; урахування регіональних
особливостей і традицій населення, збереження та збагачення здобутків
матеріальної та духовної культури народу.

Соціальні послуги, зокрема освіта й охорона здоров’я, є важливими
компонентами соціального добробуту людей. Безперервний розвиток
економіки буде залежати від наявності соціальних послуг, які сприяють
процесу виробництва. Соціальні програми, наявні тепер, визнані як
неефективні. Тому зараз розглядаються окремі соціальні програми, в яких
можна було б скоротити витрати, насамперед у системі охорони здоров’я та
освіти, не погіршуючи якості послуг для населення. Серед них слід
виділити програму соціального захисту населення.

Головне завдання цієї програми полягає в підтримці малозахище-них верств
і завершенні процесу переходу до поліпшення життя народу порівняно з
тими умовами, які були до того, як Україна розпочала боротьбу за
незалежність і перебудову економіки. Спад виробництва в країні поставив
уряд у дуже скрутне становище й ускладнив завдання соціального захисту
населення; однак рішучість уряду допомогла малозахищеним групам
населення. Існують шляхи скорочення витрат на соціальні програми за
рахунок тих груп населення, які на період переходу економіки до ринку та
її стабілізації можуть обійтися без субсидій. Разом з тим існують
резерви для тих, хто не зі своєї вини втратить роботу й потребуватиме
соціального захисту на період пошуку її.

Процес переходу до ринкової економіки супроводжується виникненням
багатьох специфічних соціальних проблем.

Перш за все слід знайти для населення інші джерела соціальної підтримки,
крім підприємств. Люди, які залишаються без роботи, повинні, як і
раніше, мати можливість користуватися медичними закладами й житлом свого
підприємства, проте ці витрати мають сплачуватися безпосередньо з
державного бюджету.

Україна може також скористатися конкретним досвідом інших країн. Мабуть,
найвідомішою є Програма громадських робіт, здійснена в Сполучених Штатах
Америки в роки Великої депресії. У межах цієї програми держава наймала
мільйони безробітних для допомоги в будівництві екологічних та
культурних об’єктів. У Болівії, Чилі та Мексиці останніми роками було
розроблено аналогічні урядові програми, покликані полегшити тягар
ринкових реформ. В основу таких програм покладено ідею використання
державних фондів для надання фінансової підтримки місцевим інвестиційним
проектам у районах надзвичайних злиднів із високим рівнем безробіття.
Вони завершилися успішно завдяки тому, що місцева влада та групи
населення висували свої конкретні пропозиції, а центральний уряд після
їх вивчення надавав частку необхідних коштів. Україна також могла б
розробити аналогічну програму громадських робіт для районів з високим
рівнем безробіття, ураховуючи значну потребу в будівництві автомобільних
шляхів і проведенні екологічних заходів. В Україні існує широке поле для
розробки програм забезпечення зайнятості, які можуть полегшити тягар
економічних перетворень.

Список використаної та рекомендованої літератури

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної
теорії: Підручник.— К.: Вища шк., 1995.— 471 с.

Дорошенко Л. С. Управление трудовыми ресурсами: Учеб. пособие.— К.:
МАУП, 1997.- 60 с.

Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический
анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень): Учеб.-метод, пособие.—
2-е изд.— К.: МАУП, 1998.— 272 с.

Ковалевский А. М. Техпромфинплан в новых условиях и типовая методика его
разработки.— М.: Экономика, 1968.— 247 с.

Кравченко Ю. И., Цыба Г. F. Прогнозирование и планирование
макроэкономики: Учеб. пособие.— Кременчуг: Изд. центр «Сербо», 1997.—
189 с.

Кулян В. Р., Юнькова ? А Эконометрия: Учеб. пособие.— К.: МАУП, 1997.—
68 с.

Методические вопросы создания системы норм и нормативов / Под ред. В. В.
Соколова.— М.: Экономика, 1983.— 192 с.

Панасюк Б. Концептуальні основи економічного прогнозування і планування
// Економіка України.— 1996.— № 5.— С. 7 —17.

Панасюк Б., Літвінов В. Система національних рахунків як модель
економічного обороту // Економіка України.— 1993.— № 1.— С. 18—36.

Планирование экономического и социального развития СССР / Под ред. И. И.
Ищенко.— К.: Выща шк., 1983.— 399 с.

B. ?. Беседин, А. И. Москвин.— К.: Наук, думка, 1984.— 320 с.

Теория прогнозирования и принятия решений: Учеб. пособие / Под ред.C. А.
Саркисяна.— М.: Высш. шк., 1977.— 351 с.

Типовая методика разработки техпромфинплана производственного
объединения (комбината), предприятия.— М.: Экономика, 1979.— 448 с.

Похожие записи