РЕФЕРАТ

на тему:

«Основні макроекономічні показники»

План

Валовий національний продукт

Обчислення національного продукту

Вплив ціни на валовий національний продукт

Сутність і структура національного багатства

Список використаної літератури

Валовий національний продукт

Економічна наука вважає, що одним із найкращих і доступних показників,
які свідчать про здоров’я економіки будь-якої країни, є обсяг річного
сукупного виробництва товарів і послуг. Головний показник при складанні
національних рахунків — валовий національний продукт, який виступає як
сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і
послуг за один рік. За допомогою ВНП вимірюють ринкову вартість річного
виробництва.

Обчислення національного продукту

Для обчислення обсягу національного продукту економічна наука
використовує цілу низку показників, серед яких визначальне місце займає
показник валового внутрішнього продукту (ВВП).

ВВП— це вартість кінцевих товарів, вироблених всередині країни
(резидентами і нерезидентами) за певний період. Сюди входить вартість
товарів матеріальної та нематеріальної сфери, таких як будинки і одяг,
вартість послуг, скажімо, брокера і лекція економіста. Обсяги
виробництва кожного такого товару і послуг оцінюють за ринковою ціною.
Сума цих цін і становить ВВП

Методика обчислення ВВП має ряд особливостей.

• ВВП складається з вартості кінцевих товарів і послуг. Наприклад,
пшениця, з якої випечено хліб, є проміжним товаром. Лише вартість хліба
враховують як частку ВВП, але вартість пшениці, проданої мірошнику, і
вартість борошна, проданого пекарю, не враховують.

• ВВП складається з вартості товарів і послуг, вироблених лише в процесі
поточного виробництва. Отже, заново зведений і проданий будинок
включають до складу ВВП, а збудований раніше і проданий — ні. Проте
комісійні, які агент з продажу нерухомого майна отримав за продаж
наявних будинків, у ВВП враховуються, (їх відносять до поточних послуг.)

• ВВП оцінюється за ринковими цінами. Останні включають непрямі податки
— податок на продаж і акцизи, а тому ринкова ціна товарів буде не така,
яку продавець матиме за товар. Чиста ціна — це ринкова ціна за
вирахуванням непрямих податків. Вона становить суму чинникових витрат,
тобто суму, що припадає на чинники виробництва цього товару.

На практиці для розрахунків ВВП використовують такі методи — за
витратами, за доходами і за виробництвом.

ВВП, розрахований за витратами, — це загальна сума витрат на особисте і
виробниче споживання всієї маси створених за певний період благ (рис. 1)

ВВП розрахований за доходами — це сума доходів, отриманих власниками
чинників виробництва, з використанням яких створено всю масу
національного продукту (рис. 2).

ВВП за виробництвом показує внесок кожного виробника і національного
виробництва в цілому. У такому разі ВВП розраховують за доданою
вартістю.

Рис. 1. Структура ВВП за витратами

Рис.2. Структура ВВП за доходами

Додана вартість — це ринкова ціна продукції (послуг) підприємства за
вирахуванням вартості сировини і матеріалів, що куплені та витрачені на
виробництво продукції або на виконання послуг

Розглянемо це на прикладі випікання хліба в Україні (табл. 1).

Додана вартість, що у нашому прикладі дорівнює 80 коп., є вартістю
кінцевого продукту. Це різниця між виручкою від продажу і вартістю
проміжних матеріалів (195 — 115 = 80).

Загальна сума доданих вартостей, створених у суспільстві, являє собою
ринкову вартість вироблених товарів і послуг, тобто ВВП.

Для об’єктивного обчислення сукупного обсягу виробництва треба, щоб усі
продукти і послуги, вироблені даного року, були враховані лише один раз.
Більшість продуктів проходить декілька виробничих стадій, перш ніж
попадає на ринок. Як наслідок, окремі частини і компоненти більшості
продуктів купуються і продаються по декілька разів. Отже, щоб уникнути
багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і
перепродуються, при розрахунку ВНП враховується тільки ринкова вартість
і виключається вартість проміжної продукції. Під кінцевими продуктами
розуміються товари і послуги, які купуються для споживання, а не
подальшої обробки чи переробки. У ВНП включається продаж кінцевих
продуктів, але від нього віднімається продаж проміжних продуктів. Це
пояснюється тим, що вартість кінцевих продуктів включає усі існуючі
проміжні операції. Візьмемо для прикладу дані табл. 1.

Таблиця 1

Величина доходів, видатків і добавленої вартості при випіканні хліба
(гривен за хлібину)

Стадії виробництва Виручка від

Продажу Вартість проміжних

Матеріалів або товарів Добавлена вартість

(заробітна плата,

прибуток тощо)

Пшениця 4 -0 =4

Мука 6 -4 =2

Випечений хліб 12 -6 =6

Хліб, доставлений

Покупцеві 20 -12 =8

42 -22 -20

За даними табл. 1 слід визначити, яку частину вартості випеченого хліба
треба врахувати при визначенні ВНП. Відповідь така: 20 гривен, тобто
вартість кінцевого продукту. Якщо додати вартість усіх проміжних
продуктів до вартості кінцевого продукту (в табл.1 ця сума дорівнює 42
гривнам) і включити отриманий результат у показник ВНП, його обсяг
виявиться суттєво завищеним. Як наслідок — подвійний рахунок.

Щоб при розрахунку національного доходу уникнути подвійного рахунку,
необхідно старанно стежити, щоб до нього включалася тільки добавлена
вартість, створена кожним підприємством. Добавлена вартість — то ринкова
ціна обсягу продукції, виготовленої фірмою, за вирахуванням вартості
спожитої сировини і матеріалів, придбаних у постачальників. Склавши
добавлену вартість, створену всіма п’ятьма підприємствами, починаючи від
вирощування пшениці і аж до доставки хліба покупцеві, можна точно
вирахувати вартість хліба. Точно так само, підраховуючи і складаючи
добавлені вартості, створені всіма підприємствами в економіці, можна
визначити ВНП, тобто ринкову вартість загального випуску.

З метою реального вимірювання ВНП слід виключити непродуктивні операції,
до яких належать фінансові операції і продаж уживаних речей. Чисто
фінансовими операціями вважаються державні трансфертні платежі, які
включають виплати на соціальне страхування; допомогу безробітним та
пенсії ветеранам; приватні трансфертні платежі, куди входять щомісячні
субсидії, які отримують студенти вузів із дому, або разові дарунки від
багатих родичів і операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж
акцій і облігацій.

Продаж вживаних речей не входить у ВНП, оскільки він не відображає
поточного виробництва, або включається у подвійний рахунок.

Валовий національний продукт вимірюється двома способами: за обсягом
виробництва або за сумою видатків на придбання товарів та послуг, за
доходами або за сумою доходів, створених у процесі виробництва товарів і
послуг. Мал. 1 показує кругооборот грошових видатків в такому
господарстві, де немає втручання держави і не відбувається нагромадження
капіталу або чистих заощаджень.

Щорічно люди споживають товари і користуються послугами. Грошові видатки
населення на всі ці товари і послуги відображені у верхній частині мал.
1. Щоб обчислити загальну величину ВНП, необхідно скласти всі грошові
кошти, витрачені населенням у сфері кінцевого споживання. У простому
господарстві можна легко обчислити величину національного доходу або
національного продукту як суму річного потоку товарів і послуг у
грошовому вираженні.

У нижній частині мал. 1 відображені доходи населення від реалізації
чинників виробництва. Водночас ці доходи складають у потоці товарів
витрати виробництва.

Важливо відзначити, що вимірювання ВНП як за методом обчислення потоку
товарів, що показано у верхній частині мал. 1, так і за методом
обчислення потоку доходів, показаного у нижній частині цього малюнка,
говорить про те, що вони повинні дорівнювати одне одному. Причина
полягає в тому, що в нижній частині малюнка разом із заробітною платою,
відсотком і рентою врахований і прибуток, який свідчить про тс, що
залишилось від продажу товарів або послуг після відновлення інших
чинникових витрат. Отже, величина прибутку співпадає з тією сумою, на
яку потік всіх інших доходів відрізняється від результату, обчисленого
за методом підрахунку сукупності товарів.

Для вимірювання ВНП за видатками необхідно скласти не лише всі споживчі
видатки населення, але й інвестиційні видатки бізнесу, державні
закупівлі товарів та послуг і чистий експорт. Особисті споживчі видатки
включають видатки домашніх господарств на предмети споживання тривалого
користування, на товари поточного споживання, а також споживчі видатки
на послуги.

Валові приватні внутрішні інвестиції (Іп) включають видатки, пов’язані з
кінцевими покупками машин, устаткування і верстатів підприємцями, з усім
будівництвом і змінами запасів. При цьому приріст запасів додасться до
ВНП, а їхнє зменшення мас бути вираховано із ВНП.

Важливо відзначити, що до інвестицій не відноситься передача із рук в
руки цінних паперів, оскільки такі операції означають просто передачу
права власності на вже існуючі активи. Тс саме стосується і перепродажу
вже існуючих активів. Інвестиціями є лише будівництво або створення
нових капітальних активів.

Інвестиції діляться на валові і чисті. Валові інвестиції — то сума
відновлення і приросту інвестицій. Чисті внутрішні інвестиції призначені
тільки для характеристики добавлених інвестицій, що мають місце протягом
поточного року. Якщо валові інвестиції перевищують амортизацію,
економіка перебуває в стані піднесення в тому розумінні, що виробничі
потужності зростають. В застійній економіці валові інвестиції і
амортизація між собою рівні. Із скороченням обсягу виробництва валові
інвестиції стають менші за амортизацію. Це означає, що в економіці за
рік споживається більше капіталу, ніж виробляється. Подібна ситуація мас
місце в Україні на початку 90-х років.

Державні закупівлі товарів і послуг поширюються на усі державні рівні,
включаючи загальнодержавні, обласні і місцеві органи влади, на кінцеву
продукцію підприємств і на всі прямі закупівлі ресурсів, а надто робочої
сили. Сюди лише не включаються всі державні трансфертні платежі,
оскільки вони не відображають збільшення поточного виробництва, а лише
передають державні доходи певним сім’ям та інвалідам.

Чистий експорт — величина, на яку зарубіжні видатки на вітчизняні товари
і послуги перевищують вітчизняні затрати на іноземні товари та послуги.
За допомогою розглянутих вище чотирьох видів видатків — особистих
споживчих видатків (С), державних закупівель товарів і послуг (Дз),
валових приватних внутрішніх інвестицій (Іп) і чистого експорту (Еч) —
вимірюється ринкова вартість річного виробництва, тобто ВНП. Це означає,
що С+Дз+Іп+Еч = ВНП.

Загальні видатки на річний випуск продукції в економіці передусім
поступають населенню у вигляді заробітної плати, прибутку, відсотка і
рентних платежів. При цьому важливо відзначити, що вартість загального
обсягу продукції (ВНП) включає два види розподілу коштів, не пов’язаних
з виплатою доходів (відрахування на споживання капіталу і посередні
податки на бізнес).

Амортизаційні відрахування мають вигляд відрахувань на споживання
капіталу. Вони показують обсяг капіталу, спожитого в ході виробництва за
окремі роки. Саме амортизаційні відрахування і формують згадану вище
різницю між валовими і чистими інвестиціями.

Посередні податки на бізнес компанії розглядають як витрати виробництва
і тому додають їх до цін на продукти. До цього виду податків належать:
загальний податок з продажу, акцизний збір, податок на майно, ліцензійні
платежі і мито. Відрахування на відновлення спожитого капіталу і
посередні прибутки на бізнес складають не пов’язані з виплатою доходу
види розподілу ВНП. Сума, що залишається, являє собою заробітну плату,
прибуток, відсоток і рентні платежі.

Винагорода за працю найманих робітників включає заробітну плату і безліч
доповнень до неї, зокрема внески підприємців на соціальне страхування і
до різноманітних приватних фондів пенсійного забезпечення, медичного
обслуговування і допомоги на випадок безробіття тощо.

Рентні платежі являють собою доходи, що отримують домовласники, які
забезпечують економіку ресурсами власності. Відсоток — то виплати
грошового доходу приватного бізнесу постачальникові грошового капіталу.
Сюди не входять лише відсоткові платежі, що здійснюються державою.

Поняття «прибуток» розпадається на два види: доход на власність, або
доход некорпоративного підприємницького сектора, і прибуток корпорації.
Останній виступає у трьох формах: податків на прибуток корпорації,
дивідендів і нерозподілених прибутків корпорації. Ці нерозподілені
доходи корпорації, нарівні з відрахуваннями на відновлення спожитого
капіталу, інвестують або зразу, або у майбутньому на створення нових
заводів і купівлю устаткування.

На грунті валового національного продукту можна розрахувати і цілу низку
інших показників. Від ВНП передусім необхідно відрізняти чистий
національний продукт (ЧНП). Він визначається шляхом вирахування із ВНП
відрахувань на споживання капіталу, які є вимірником обсягу інвестицій,
що заміщаються, або обсягу капіталу, спожитого виробництвом протягом
поточного року. Чистий національний продукт являє собою валовий
національний продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань.

Особливе місце в системі економічних показників посідає національний
доход (НД) — різниця між ЧНП і посередніми податками на бізнес.
Національний доход може бути також визначений за допомогою розрахунку
ВНП за доходами шляхом додавання всіх видів розподілу, за винятком
амортизаційних відрахувань і посередніх податків на бізнес.

Важливою складовою частиною НД є особистий доход (Од), який визначається
вирахуванням із національного доходу внесків на соціальне страхування,
податків на прибуток корпорацій і нерозподілених прибутків корпорацій, а
також шляхом додавання трансфертних платежів. До останніх належать:
виплати на страхування по старості і від нещасних випадків, а також
допомога по безробіттю, яка грунтується на соціальних програмах;

виплати пенсій і допомоги по безробіттю; а також процентні платежі, що
виплачуються урядом і споживачами.

Доход, що перебуває в особистому розпорядженні — це особистий доход за
вирахуванням індивідуальних податків, які складаються із особистих
подоходних податків, податків на особисте майно і податків на спадок.
Доход після сплати податків являє собою доход, яким домогосподарства
розпоряджаються у кінцевому вигляді. Та частина цього доходу, яка після
сплати податків не витрачається на купівлю споживчих товарів, виступає у
вигляді заощаджень.

Вплив ціни на валовий національний продукт

Величина ВНП залежить не тільки від фізичного обсягу виготовленої за рік
продукції, а й від рівня цін, що має вигляд індексу. Індекс цін виражає
співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що
складають «ринковий кошик» для даного тимчасового періоду, і сукупною
ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді.
Формула виглядає таким чином:

Індекс цін = Ціна «ринкового кошика» даного року x100

даного року Ціна «ринкового кошика» базового року

Найвідомішим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ) з допомогою
якого вимірюються ціни фактичного «ринкового кошика», що містить
споживчі товари і послуги, куплені типовим міським жителем.Проте індекс
цін ВНП, або дефлятор ВНП, більше пристосований, ніж ІСЦ, для
вимірювання загального рівня цін. Це пояснюється тим, що індекс цін ВНП
включає не тільки ціни споживчих товарів і послуг, але й ціни
інвестиційних товарів, товарів, закуплених урядом, а також товарів і
послуг, закуплених і проданих на світовому ринку. З цієї причини
дефлятор ВНП являє собою індекс цін, пов’язаний з коригуванням грошового
(номінального) обсягу ВНП з урахуванням зміни цін. Номінальний ВНП
відображає обсяг виробництва, виражений у цінах, що існують на той
момент, коли цей обсяг був вироблений.

Таким чином, з допомогою індексу цін ВНП можна порівняти ціну обсягу
виробництва кожного даного року з ціною аналогічного обсягу виробництва
базового року. Набір індексів цін різних років дає змогу порівняти рівні
цін цих років. Підвищення індексу цін ВНП даного року порівняно з
попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін вказує на
дефляцію. Врахування рівня цін при визначенні обсягу ВНП і НД особливо
важливо для України, де гіперінфляція 1992 року перевищила 2000 %.

Інфляція, як і дефляція, ускладнює підрахунок валового національного
продукту. Це пояснюється тим, що на величину ВНП впливають зміни не лише
фізичного обсягу всієї виготовленої продукції, а й рівень цін. Проте
рівень життя людей залежить передусім від кількості товарів,
виготовлених і реалізованих окремим індивідам, а не від цін, вказаних на
етикетках даних товарів.

Показник ВНП, який виражає поточні ціни, тобто показник, не скоригований
з урахуванням рівня цін, інакше називається нескоригованим, грошовим
(вираженим у грошах за поточним курсом), або номінальним ВНП.
Аналогічним чином показник ВНП, скоригований з урахуванням інфляції або
дефляції, являє собою скоригований, виражений у грошах за незмінним
курсом, або реальний ВНП.

Дефлятор ВНП для певного року свідчить про відношення сукупної ціни на
товари поточного року до сукупної ціни аналогічного набору товарів
базового року. Отже, дефлятор ВНП, або індекс цін ВНП, може бути
використаний для того, щоб інфлювати (підвищувати грошове вираження ВНП
з урахуванням динаміки цін) або дефлювати (знижувати грошове вираження
ВНП з урахуванням динаміки цін) показник номінального ВНП. Результатом
подібного коригування є отримання реального вираження ВНП для кожного
року. Іншими словами, йдеться про ВНП у незмінних цінах базового року.

Найпростішим і прямим методом дефлювання або інфлювання номінального ВНП
даного року є ділення номінального ВНП на індекс цін у десятковій формі.
Це дає такий самий результат, як і складніша процедура ділення
номінального ВНП на відповідний індекс і помноження отриманого
результату на сто.

Таким чином, з допомогою показника реального ВНП вимірюється вартість
загального обсягу виробництва в різні роки за умови, що рівень цін
незмінний, починаючи з базового року і впродовж усього періоду, який
розглядається. Реальний ВНП показує ринкову вартість обсягу продукції
кожного року, виміряну у постійних цінах, тобто в грошах, які мають таку
ж саму ціну, або купівельну спроможність, як і базового року. Реальний
ВНП є значно точнішою порівняно з номінальним ВНП характеристикою
функціонування суспільного виробництва.

Важливо відзначити, що в Україні з 1988 р. також введений в практику
економічних розрахунків показник валового національного продукту, який
так широко застосовується в зарубіжних країнах і міжнародній статистиці.
Щодо інших аналогічних макроекономічних показників, то методика їхнього
обчислення в Україні, як і в інших державах, що виникли на грунті
розпаду СРСР, значно відрізняється від методики, розглянутої в цьому
розділі.

Приміром, статистика України веде облік такого показника, як валовий
суспільний продукт. Він являє собою сукупність створених матеріальних
благ і визначається як сума валової продукції галузей матеріального
виробництва: промисловості, сільського господарства, будівництва,
вантажного транспорту, зв’язку (та частина, що обслуговує матеріальне
виробництво), торгівлі та громадського харчування тощо. Варто
відзначити, що цей показник не вільний від подвійного рахунку, про який
мовилося вище. Що ж до національного доходу, то він широко
застосовується в макроекономічних рахунках України. Однак методика його
ще грунтується на засадах марксистської методології. Згідно з цією
методологією національний доход являє собою новостворену вартість тільки
в галузях матеріального виробництва. Іншими словами, він є та частина
валового суспільного продукту, яка залишається за вирахуванням спожитих
у процесі виробництва засобів виробництва (сировини, палива,
електроенергії тощо). Національний доход — це підсумок чистої продукції
окремих галузей матеріального виробництва. Чиста продукція окремої
галузі обчислюється як різниця між валовою продукцією і матеріальними
виробничими затратами.

У статистичних щорічниках України поряд з даними про темпи зростання
виробленого національного доходу наводяться також дані про темпи
зростання національного доходу, який використовується для споживання і
нагромадження. За кожний окремий рік загальна сума споживання і
нагромадження (в фактичних цінах) відрізняється від національного доходу
як підсумку чистої продукції галузей матеріального виробництва
(виробленого національного доходу) на величину відшкодування втрат і
зовнішньоторговельного сальдо.

У національних рахунках України застосовується і такий показник, як
чиста продукція підприємств матеріального виробництва. Цей показник
характеризує конкретний вклад підприємства у створення національного
доходу і визначається як національний доход за вирахуванням надходжень
від зовнішньоторговельних операцій і податку на добавлену вартість та
акцизного збору (крім дотацій).

Оскільки Україна як суверенна держава намагається ввійти до світової
господарської системи, вона мас якнайшвидше перейти на систему
показників макроекономіч-ного рівня, прийнятих у більшості країн світу.

ВНП не дає повної картини економічного добробуту народу. Однак він є
вимірником річного обсягу орієнтованої на ринок діяльності. Поширена
думка, що між реальним ВНП і суспільним добробутом обов’язково повинна
існувати тісна позитивна кореляція. Тобто чим вищий рівень виробництва,
тим суспільство мас більші потенційні можливості для забезпечення вищого
життєвого рівня.

Важливо вияснити деякі причини, з яких ВНП може або завищувати, або
занижувати реальний обсяг виробництва, а також чинники, внаслідок дії
яких збільшення обсягу виробництва не обов’язково веде до підвищення
життєвого рівня народу. Приміром, чимало виробничих операцій не
здійснюється на ринку. Отже, у ВНП, що є вимірником ринкової вартості
обсягу виробництва, ці операції не включаються. Так, праця
домогосподарки або тесляра, що займається ремонтом власного будинку, або
вченого, який пише неоплачений навчальний посібник,— все цс не знаходить
відображення у звітах підприємств щодо прибутків і збитків і тому не
враховується при обчисленні національного доходу, що веде до заниження
обсягу ВНП. Хоча окремі значні за масштабами не-ринкові операції, як-от
споживання фермерами частини власної продукції, при розрахункові
національного доходу враховуються.

Важливим атрибутом добробуту суспільства є вільний час. Його тривалість
зростає постійно і це, природно, позитивно впливає на добробут народу.
Таким чином, існуюча система суспільного підрахунку повністю не
відображає суспільного добробуту, оскільки не враховує даної обставини,
як і не бере до уваги того доходу, який люди отримують від своєї роботи.

ВНП не повністю відображає поліпшення якості товарів. На економічний
добробут можуть впливати зміни складу і розподілу сукупної продукції між
окремими домашніми господарствами. Однак ВНП відображає тільки обсяг
виготовленої продукції, але нічого нам не говорить про те, наскільки
даний набір товарів відповідає суспільним запитам. Сприяє підвищенню
життєвого рівня і справедливий розподіл сукупного обсягу виробництва.
Отже, ВНП є вимірником обсягу сукупного виробництва, але не відображає
змін у складі і розподілі продукції, які, у свою чергу, можуть вплинути
на життєвий рівень народу. Так, якщо суспільство виробляє великий обсяг
ВНП, але в ньому значну частку займає продукція воєнного призначення, то
це, безперечно, значно знижує потенційні можливості забезпечення
економічного добробуту суспільства.

З багатьох причин найгрунтовнішу характеристику життєвого рівня народу
дає випуск продукції на душу населення. Так, якщо ВНП збільшується
швидкими темпами, але при цьому і населення зростає швидкими темпами, то
рівень життя в розрахунку на душу населення може бути відносно
стабільним або й зменшуватися. Таке співвідношення, до речі, має місце у
багатьох країнах, що розвиваються.

Розширення виробництва часто супроводжується забрудненням навколишнього
середовища, посиленням шуму тощо. Зрозуміло, що витрати, пов’язані із
забрудненням навколишнього середовища, мають негативний вплив на
добробут суспільства. Ці викидні витрати, пов’язані з виробництвом ВНП,
не вираховуються на сьогоднішній день із обсягу сукупного виробництва,
і, таким чином, ВНП завищує рівень матеріального добробуту суспільства.

Важливе місце в народному господарстві країн різних
соціально-економічних систем посідає тіньова економіка. Вона пронизує
всі сторони суспільного життя. Під тіньовою економікою мається на увазі
передусім виробництво товарів і надання послуг населенню за плату, що не
фіксується в офіційній статистичній звітності. З правової точки зору
така трактовка включає як дозволені, так і заборонені законом види
діяльності. Тіньова економіка в основному виступає у вигляді таких трьох
блоків:

1. Неофіційна економіка. Сюди входять усі легальне дозволені види
економічної діяльності, у рамках яких має місце невраховане офіційною
статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності
від оподаткування. Чим вищий рівень інфляції і більші податки, що
зменшують реальні доходи населення, тим сильніші стимули до отримання
доходу у формах, які не так легко виявити, наприклад, у вигляді готівки
або бартеру.

2. Фіктивна економіка. Це — приписки, крадіжки, спекулятивні угоди,
хабарництво і всілякі шахрайства, пов’язані з отриманням і передачею
грошей.

3. Підпільна економіка. Вона охоплює заборонені законом види економічної
діяльності. Є підстави вважати, що підпільна економіка росте швидше
легальної. І навіть із занепадом останньої підпільна економіка
процвітає. Якщо це відповідає дійсності, то розрахунки національного
доходу будуть дедалі більше недооцінювати стану економіки і її зростання
протягом певного періоду.

Залежно від того, яка частина населення залучена до нелегальної
економіки або легальної діяльності, де частина доходу приховується від
оподаткування, відбувається завищення офіційної статистики щодо
безробіття. І цс може стати проблемою для тих, хто формує економічну
політику.

Дослідження показують, що основним чинником функціонування тіньової
економіки й незбалансованість попиту і пропозиції, або колосальний
дефіцит товарів і послуг. Цс передусім викликано тим, що темпи
нарощування матеріально-технічної бази галузей групи «Б», а також сфери
послуг України вочевидь відстали від динаміки потреб і фінансових
ресурсів населення. Становище ще більше ускладнилось, коли на початку
90-х років обсяг виробництва товарів народного споживання України почав
різко скорочуватися.

Певний вплив на тіньову економіку мас негативне ставлення значної
частини населення України до вільної підприємницької діяльності. Долання
ідеологічного і психологічного бар’єрів на шляху розвитку індивідуальної
і кооперативної форм діяльності, приватного сектора — важливий напрямок
боротьби з тіньовою економікою.

Сутність і структура національного багатства

Розвиток матеріального і нематеріального виробництва сприяє зростанню
національного багатства країни. Воно включає людський, фізичний і
природний капітал.

Всесвітній банк на експериментальній основі використовує нові методи
оцінки національного багатства. Хоча ці методи і не є досконалими, вони
принесли ряд несподіваних результатів.

Головним компонентом багатства країни традиційно вважався фізичний
капітал (нагромаджені матеріально-речові фонди). Однак згідно з оцінкою,
здійсненою Всесвітнім банком, у 1995 р. в 192 країнах частка фізичного
капіталу дорівнювала в середньому лише 16 відсотків від загального
обсягу багатства. Більш вагоме значення має людський капітал, що
становить 64 відсотки.

Переваги людського потенціалу особливо очевидні в країнах з високим
рівнем доходу. У деяких з них, таких як Німеччина, Японія і Швейцарія,
його частка досягає 80 відсотків від загального обсягу капіталу. Проте в
країнах Африки, розміщених на південь від Сахари, де людські ресурси
обмежені, більше як половину національного багатства, як і раніше,
становлять природні ресурси (рис. 3, а).

Рис. 3. Склад національного багатства у 192 країнах світу (а)

і в Україні (б)

Згідно з методикою, що застосовується в нашій країні, до національного
багатства входять: 1) фонди виробничого призначення; 2) фонди
невиробничого призначення; 3) природні ресурси — лише та частина, яка
доступна впливу суспільного виробництва, і при певному рівні
продуктивних сил безпосередньо може бути і є джерелом природної речовини
для матеріального виробництва (рис. 3, б).

Порівнявши рис. 3a і 3б, легко помітити головну відмінність методик
обчислення національного багатства у розвинених країнах світу та в
Україні. Вітчизняна методика не враховує нагромадженого досвіду, знань,
кваліфікації робітників. Між тим, в умовах науково-технічної революції
людський капітал є головним рушієм ВВП і національного багатства країни.

Фонди виробничого призначення охоплюють: 1) основні виробничі фонди
(виробничі будівлі та споруди, машини, устаткування тощо); 2) запаси
матеріальних оборотних фондів — матеріальні запаси у виробничій сфері
(запаси сировини, палива і матеріалів, незавершене виробництво і
будівництво) та готову продукцію виробництва засобів виробництва на
складах підприємств, комерційних установ, у дорозі; 3) суспільні резерви
засобів виробництва (у тому числі засоби, предмети праці та матеріали);
4) нагромаджені матеріальні та трудові витрати на поліпшення земель,
лісів та інших природних ресурсів.

Фонди невиробничиго призначення містять: 1) фонд особистого споживання
населення; 2) фонд суспільного невиробничого споживання, який є
необхідним для суспільства, але безпосередньо не визначає матеріального
добробуту населення.

Фонд особистого споживання населення складається з таких елементів: 1)
основні невиробничі фонди установ охорони здоров’я, народної освіти,
побутових послуг, культурного обслуговування, спорту і житловий фонд; 2)
готова продукція — предмети споживання (на складах підприємства, в
торгівлі та громадському харчуванні, в особистих підсобних
господарствах, у дорозі); 3) особисте майно (предмети тривалого
користування) населення; 4) суспільні резерви предметів споживання.

Фонд суспільного невиробничого споживання містить: 1) основні фонди
наукових установ, установ державного управління, фінансової системи
політичних і громадських організацій, основні фонди воєнних установ і
організацій; 2) запаси матеріалів типу оборотних фондів у перелічених
установах, запаси воєнного майна і резерви.

Під природним багатством розуміють не взагалі всю сукупність предметів і
сил природи, не весь фізично-географічний комплекс, що оточує людину, а
лише ту його частину, яка доступна впливу суспільного виробництва, і при
певному рівні продуктивних сил безпосередньо може бути і є джерелом
природної речовини для матеріального виробництва.

Наявність природних багатств створює сприятливі умови для зростання
національного багатства.

Список використаної літератури

1. Кемпбел Р. Макконел, Стенлі Л. Брю – “Економікс”, К.: «ХаГар» 1998

2. Самуельсон П. – “Економікс”, М.: “Дело” 1991

3. “Основи економічної теорії”, за редакцією Г.Н. Климка, В.П.
Нестеренка, “Вища школа — знання” 1997

PAGE

PAGE 2

Похожие записи