Курсова робота

на тему:

Міжнародні економічні організації

План

Вступ

Юридична природа міжнародних організацій

Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій

Система постійних органів міжнародних організацій

Членство у міжнародних організаціях

Міжнародні економічні організації:

Організація економічного співробітництва та розвитку.

Світова організація торгівлі (СОТ).

Міжнародний валютний фонд.

Група організацій світового банку

ЕБРР

Висновок

Література

Вступ

Міжнародні організації – явище в громадському житті, взагалі, не нове.
Вони мають місце в розвитку людського суспільства впродовж тисячоліть.
Проте тільки в останні століття, й особливо з утворенням ООН, міжнародні
організації стали відігравати все більш і більш помітну роль у розвитку
міжнародних відносин. Різноманітна й активна міжнародна діяльність
міжнародних організацій, їх чисельний ріст і обумовлена цими чинниками
необхідність розвитку міжнародно-правового регулювання їхньої діяльності
сприяли утворенню в системі сучасного міжнародного права нової його
галузі – права міжнародних організацій.

Як поняття, право міжнародних організацій можна визначити як сукупність
норм, що регулюють процес створення, діяльності і припинення існування
міжнародних організацій, а також норм, що визначають їхній правовий
статус і обсяг правочинностей. Беручи до уваги, те, що міжнародні
організації за своєю юридичною природою е суб’єктами сучасного
міжнародного права похідного характеру (тобто, вторинними), підкреслимо,
що вони являють собою об’єднання держав, створені ними в повній
відповідності до вимог міжнародного права, а значить, тільки на основі
міжнародного договору, для вирішення якихось конкретних завдань.

Розкриваючи це поняття, відзначимо, що правомірно створені організації
повинні відповідати таким ознакам:

– у створенні організації беруть участь, як правило, тільки суверенні
держави;

– організація створюється у повній відповідності до міжнародного права;

– організація створюється, як правило, на основі міжнародного договору
(відомі факти створення міжнародних організацій на основі резолюцій
інших організацій, зокрема ООН);

– організація створюється з метою вирішення конкретних завдань;

– організація має систему постійно діючих органів;

– організація володіє визначеним її засновниками обсягом міжнародної
правосуб’єктності;

– організація має статус міжнародної організації (цей принцип, на думку
І.І.Лукашука, має вирішальне значення)1.

У питанні про класифікацію міжнародних організацій у літературних
джерелах ясності немає. Найкращим видається формування ознак
класифікації, що приводиться у книзі «Міжнародне право» за редакцією
Г.І.Тункіна. Як вважають її автори, «найбільш вдалою є класифікація за
такими ознаками:

– юридична природа організацій;

– масштаб діяльності організацій;

– предмет діяльності організацій.

Беручи це до уваги, автори класифікують міжнародні організації як
міжнародні універсальні організації: ООН, Всесвітня організація охорони
здоров’я (ВООЗ), Міжнародна морська організація (ЇМО), Міжнародний союз
електрозв’язку (МСЕ), Всесвітній поштовий союз (ВПС) та ін., міжнародні
організації регіонального характеру: Ліга арабських держав (ЛАД),
Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація з безпеки і
співробітництва в Європі (ОБСЄ), Організація американських держав (ОАД)
та ін., міжнародні неурядові організації (хоча вони і не с суб’єктами
міжнародного права, але їх дуже багато і вони дуже впливають на розвиток
міжнародних відносин).

1. Юридична природа міжнародних організацій

Питання про юридичну природу міжнародних організацій, поставлене у
зв’язку з розглядом питання про їхню класифікацію, видається зручним для
розгляду, оскільки ця класифікація сама по собі чітко виявляє важливі
компоненти юридичної природи міжнародних відносин.

Визнається, що за юридичною природою всі міжнародні організації
поділяються на міждержавні (міжурядові) організації, міждержавні
організації, що володіють елементами наднаціональності, і міжнародні
неурядові організації.

Розгляд специфіки діяльності цих організацій показує, що юридична
чинність рішень, що приймаються, не однакова.

У міждержавних організаціях, заснованих на основі багатостороннього
міжнародного договору, прийняті рішення є обов’язковими для вирішення
питань, що носять внутрішньоорганізаційний характер і є рекомендаційними
з питань міжнародної діяльності. Рішення приймаються на основі
суверенної рівності держав за формулою: «одна держава — один голос». У
міждержавних організаціях фінансово-економічного характеру при прийнятті
рішень здійснюється зважене голосування, при котрому кожна держава мас
таку кількість голосів, яка залежить від розмірів її внеску в бюджет
організації. Як бачимо, юридична природа цих організацій різна і
визначається юридичним характером прийнятих рішень і процедурою
прийняття рішень.

Міжнародні організації, що володіють елементами наднаціональності, у
своїх установчих документах (статутах, положеннях) мають спеціально
застережені положення, що передбачають обов’язкову чинність прийнятих
рішень для всіх держав-учасниць. Ці рішення носять характер норм jus
cogens і надають юридичній природі таких міжнародних організацій
особливу юридичну якість. Як приклад подібних міжнародних організацій,
що володіють елементами наднаціональності, можна навести Європейський
Союз.

Міжнародні неурядові організації за своєю юридичною природою істотно
відрізняються від вищезазначених. Вони не с суб’єктами міжнародного
права і не володіють міжнародною правосуб’єктністю. їхні рішення не
носять обов’язкового характеру і, загалом, виконують рекомендаційні,
консультативні, дорадчі функції.

В цілому, юридична природа міжнародних організацій, за винятком
міжнародних неурядових організацій, виявляється в тому, що:

– вони утворюються на основі міжнародних договорів;

– прийняті ними рішення носять характер обов’язкових норм;

– процедура прийняття їхніх рішень припускає узгодження воль па
добровільній основі і голосування;

– вони є суб’єктами міжнародного прана і внаслідок нього мають певну
міжнародну правосуб’єктність;

– обсяг міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій
визначається в такому загальновизнаному міжнародно-правовому акті, яким
є Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними
організаціями або між міжнародними організаціями (1986 p.).

2. Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій

Як уже відзначалося, міжнародна правосуб’єктність міжнародних
організацій є їхньою невід’ємною властивістю, закріпленою

у Віденській конвенції про право договорів за участю міжнародних
організацій (1986 p.).

У загальноюридичному плані ця правосуб’єктність с сукупністю таких
компонентів, як правоздатність, дієздатність, деліктоздатність і
правотворча здатність.

Як бачимо, ці компоненти властиві і правосуб’єктності інших суб’єктів
міжнародного права, і насамперед державам. Проте на відміну від них,
міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій має одну важливу
відмінність – це спеціальна (особлива!) правосуб’єктність. її
особливість полягає в тому, що вона визначається тими специфічними
функціями, для виконання яких створюється та або інша міжнародна
організація. Ці функції визначаються творцями міжнародної організації і
зафіксовані в установчому акті (статуті, положенні). Дані функції
визначають обсяг правочинностей організації, межі її міжнародної
правосуб’єктності, за які організація виходити не має права.

Разом із тим з метою виконання своїх функцій і діючи в межах обсягу
своєї правосуб’єктності, міжнародна організація може:

– укладати міжнародні договори з державами та іншими міжнародними
організаціями з питань своєї компетенції;

– брати участь, хоча й своєрідно, у визнанні нових держав і урядів:
шляхом прийому їх до організації (визнання, з погляду сучасного
міжнародного права, – це прерогатива держав);

– мати певний імунітет і привілеї, які визначаються спеціальними угодами
і національним законодавством держав, що вступили в угоду з міжнародною
організацією;

– володіти правом на забезпечення дотримання норм міжнародного права,
використовуючи при цьому такі засоби, як контроль, притягнення до
відповідальності і застосування санкцій;

– нести міжнародно-правову відповідальність.

3. Система постійних органів міжнародних організацій

З метою ефективного здійснення своїх функцій міжнародні організації
створюють організаційно-правовий механізм, що передбачає систему
постійно діючих органів. У цю систему за звичай входять вищі органи,
виконавчі органи, адміністративні органи, різні комітети і комісії. У
структурі найбільш значних організацій створюються ще юридичні органи.

Як вищі органи виступають конгреси, асамблеї, конференції. Іноді їм
надається значення генеральних. До складу вищих органів входять усі
члени міжнародної організації, і вони працюють посесійно (у пленарному
варіанті). На пленарних засіданнях (сесіях) вищі органи вирішують
найважливіші питання діяльності міжнародної організації, визначають її
стратегію, а також питання прийому нових членів, виборів виконавчих
органів, затвердження бюджету та ін.

Під виконавчими органами, за звичай, розуміються ради, комітети,
виконкоми, бюро та інші органи, до завдань яких входить проведення в
життя рішень, ухвалених вищими органами, прийняття оперативних рішень із
питань, що не припускають зволікання, а також з інших поточних питань.
Вибори членів виконавчих органів, як правило, здійснюються на основі
принципу справедливого географічного представництва.

Адміністративні органи, за звичай, представлені секретаріатами. На чолі
секретаріату стоїть Генеральний секретар (або директор) міжнародної
організації. Завданням секретаріату є організація
адміністративно-технічної роботи – від складання найважливіших
документів, спрямованих на виконання прийнятих організацією рішень, до
їхнього розсилання, реєстрації документів, що надходять, обліку і
контролю за повсякденною діяльністю організації та інші питання. У
зв’язку з цим персонал секретаріату поділяється на вищі адміністративні
посадові особи, клас фахівців і обслуговуючий персонал.

Персонал секретаріату виконує свої функції за винагороду, він
відповідальний тільки перед організацією і незалежний від окремих її
членів.

Комітети і комісії утворюються для вирішення якихось спеціальних питань.
Вони поділяються на статутні (створені на основі статуту, положення),
ті, що з’явилися одночасно з заснуванням міжнародної організації, і
створені за необхідністю в процесі її діяльності. Останні можуть бути
постійними і тимчасовими.

Юридичні органи представлені звичайно судовими інстанціями. Вони
покликані розглядати суперечки між членами міжнародної організації або
іншими суб’єктами міжнародного права, а також юридичними і фізичними
особами.

Подібними судовими інстанціями можна назвати Міжнародний суд ООН,
Європейський суд, Суд Європейських Співтовариств, Адміністративний
трибунал ООН і МОП, а також адміністративний трибунал такої значної
регіональної організації, як Організація американських держав.

4. Членство у міжнародних організаціях

Питання про членство у міжнародних організаціях на перших стадіях
розвитку було дещо заплутаним, оскільки в ряді літературних джерел
наводилися різні позиції щодо складу і класифікації членів міжнародних
організацій. Були спроби класифікувати їх на повноправні (тобто,
держави) і неповноправні (тобто, самокеровані території і навіть
держави, які щойно звільнилися від колоніальної залежності). Навряд чи
може бути прийнятним і поділ членів міжнародних організацій, за
аналогією з договорами, на первісних і тих, що приєдналися, оскільки і
це не відповідає принципу суверенної рівності членів міжнародної
організації. Проте згодом були знайдені більш прийнятні форми визначення
членства і це виявилося в тому, що, з одного боку, загальновизнано — всі
члени міжнародної організації рівні і повноправні, а з іншого — держави,
що беруть участь у заснуванні міжнародної організації, варто називати
«члени-фундатори», а держави, що приєдналися до неї згодом, варто
іменувати «члени організації»». З такою точкою зору, викладеною в книзі
«Міжнародне право» за редакцією К.А.Бекяшева, можна погодитися.

Поряд із такою класифікацією членів міжнародних організацій у
міжнародній практиці існує кілька типів (видів) держав, які не є членами
міжнародних організацій, але беруть участь у їхній роботі. Серед них
варто назвати такі: асоційовані члени, спостерігачі і неурядові
організації, яким надається так званий консультативний статус.

Статус асоційованого члена дозволяє державі брати участь у роботі
міжнародної організації, але не дає права голосування й обрання у
виконавчі органи.

Статус спостерігача надає право державі, не члену організації, а також
державі, що є членом організації, але з якоїсь причини не ввійшла до
складу керівного органу, брати участь у його роботі, але без права
голосу й обрання.

Консультативний статус може бути наданий неурядовій організації. Він дає
право брати участь у роботі міжнародної організації з правом дорадчого
голосу.

Процедура прийому до міжнародної організації регламентується правилами
прийому, які кожна організація встановлює за своїм розсудом і, звичайно,
на основі голосування більшості. Найбільш складні умови прийому
встановлені в ООН, для чого, крім інших ускладнень, необхідна
рекомендація Ради Безпеки ООН.

У питанні про припинення членства в організації розрізняються два види
припинення — вихід за власним бажанням члена організації і його
виключення.

Для виходу за власним бажанням необхідні письмові заяви з мотивацією
виходу і документ про відсутність фінансової заборгованості.

Виключення з організації можливе у випадках систематичних порушень її
статутних положень.

Від припинення членства в організації варто відрізняти призупинення
членства, що може мати місце як з ініціативи організації, так і з
ініціативи держави-члена.

5. Міжнародні економічні організації

Міжнародні організації грають усе більш помітну роль у світовій
економіці. По-перше, їхня діяльність дозволяє внести необхідний
регулюючий початок і визначену стабільність у функціонування
валютно-розрахункових відносин. По-друге, вони покликані служити форумом
для налагодження валютно-розрахункових відносин між країнами, причому ця
їхня функція незмінно підсилюється. По-третє, зростає значення
міжнародних валютно-фінансових і кредитних організацій у сфері вивчення,
аналізу й узагальнення інформації про тенденції розвитку і вироблення
рекомендацій з найважливіших проблем світового господарства.

5.1. Організація економічного співробітництва та розвитку

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) була
створена на базі Європейської організації економічного співробітництва,
заснованої для управління допомогою з боку США та Канади в рамках Плану
Маршала по реконструкції Європи після Другої Світової війни. Починаючи з
1961 року, моменту свого створення, ОЕСР ставить за мету посилювати
економіку країн-членів, щоб зробити її більш ефективною, просувати
ринкову економіку, розвивати вільні обміни, сприяти зростанню як
індустріально розвинутим країнам, так і тим, що розвиваються.

ОЕСР сьогодні об’єднує 30 країн-членів і надає урядам цих країн
рекомендації по вивченню, розробці та покращанню соціально-економічної
політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти
шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну
політику, які, особливо в час мондіалізації економіки, мають формувати
все більше і більше однорідний ансамбль. Дискусії в рамках ОЕСР можуть
розгортатися навколо чисто формальних рішень, наприклад, введення
суперечливих юридичних норм, які заважають вільному переміщенню
капіталів та послуг, виробленню заходів по боротьбі з корупцією або
забороні державних субсидій у суднобудівництві. Але більш часто такі
дискусії дозволяють урядам бути більш поінформованими з тим, щоб потім в
національних рамках приймати рішення по всіх аспектах державної політики
та краще відчувати їх вплив на міжнародну спільноту. Вони дають
можливість пізнавати і діяти з урахуванням думок інших країн.

ОЕСР — це клуб країн, які поділяють спільні ідеї. Це — «клуб багатих»,
оскільки його країни-члени виробляють 2/3 світових матеріальних
цінностей та послуг, але це не приватний клуб. Головна вимога, щоб стати
його членом, — поділяти принципи ринкової економіки та демократичного
плюралізму.

Ядром цієї організації спочатку стали країни Європи та Північної
Америки. Нині до ОЕСР входять: Австралія, Австрія, Бельгія,
Великобританія, Греція, Данія, Іспанія, Ісландія, Ірландія, Італія,
Канада, Корея, Люксембург, Мексика, Німеччина, Норвегія, Нова Зеландія,
Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, США, Туреччина, Угорщина,
Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Швейцарія, Швеція та Японія.

ОЕСР встановила в рамках програм чисельні контакти з іншими країнами
світу, зокрема, республіками колишнього СРСР.

Обмін думками між країнами-членами ОЕСР базується на інформації та
аналізі, які надаються секретаріатом цієї організації, що розташований в
Парижі. Його робота організується за напрямками, аналогічними напрямкам
роботи міністерств в урядах та в тісному контакті консультаційного плану
з офіційними чинниками країн, які потім використовують у своїй роботі
результати проведених аналізів. Ці ж результати слугують також базою для
прийняття рішень країнами-членами ОЕСР, які збираються на засідання
спеціалізованих комітетів. Саме в рамках роботи комітетів відбувається
обмін основною інформацією. Комітети об’єднують представників
національних адміністрацій країн чи делегацій цих країн при ОЕСР.

Вищим органом ОЕСР є Рада. Вона має право приймати рішення. До неї
входять по одному представнику від кожної країни-члена ОЕСР та
представник Європейської Комісії. Рада регулярно збирає послів країн при
ОЕСР, щоб дати Генеральні директиви організації щодо робіт, які мають
бути виконані.

Рада збирає один раз на рік міністрів країн-членів ОЕСР, які обговорюють
основні поточні проблеми, чутливі з точки зору громадської думки, та
визначають пріоритети організації на наступний рік.

Спеціалізовані комітети збираються для формулювання ідей та проведення
аналізу прогресу, досягнутого у певних галузях, таких як міжнародна
торгівля, державне управління, допомога розвитку чи фінансові ринки ОЕСР
нараховує близько 200 комітетів, робочих груп та технічних підгруп. Біля
40 тисяч експертів, в основному високих функціонерів національних
адміністрацій, беруть щорічно участь у засіданнях ОЕСР, щоб оцінити
роботу, виконану секретаріатом, внести свої пропозиції та запропонувати
нові проекти.

Секретаріат ОЕСР

1900 співробітників секретаріату ОЕСР обслуговують прямо чи
опосередковано діяльність комітетів. Секретаріат нараховує приблизно 700
економістів, вчених, юристів та інших спеціалістів, розосереджених між
багатьма дирекціями, які виконують всі пошуки та аналізи з
фундаментальних питань.

Керує секретаріатом Генеральний секретар, якому допомагають 4 його
заступники. Генеральний секретар головує в Раді ОЕСР, забезпечуючи таким
чином зв’язок між національними делегаціями та секретаріатом.

Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.

Співробітники ОЕСР, як правило, громадяни країн-членів цієї організації,
працюючи в статусі службовця міжнародної організації, не залежать від
жодної національної адміністрації. Кадрова політика ОЕСР не базується на
квотах географічного представництва, а виходить з необхідності
представити широкий спектр компетентності та національностей.

Фінансування ОЕСР

ОЕСР фінансується країнами-членами цієї організації. Внесок кожної з
країн в річний бюджет визначається по формулі, яка враховує «вагу
економіки» цієї країни. Найбільшим контрибутором ОЕСР є США, які
формують 25% бюджету цієї організації, за ними йде Японія.

За погодженням з Радою, країни можуть також фінансувати окремі програми
та проекти.

Країни-члени ОЕСР на засіданні Ради самі визначають необхідний обсяг
річного бюджету організації та програму її роботи. Нині річний бюджет
організації становить близько 300 млн. дол. США.

Діяльність ОЕСР

На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, ОЕСР не
надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює
пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на
формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися
національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця
часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже
ефективною, оскільки, починаючи із збору та аналізу даних, вона
переходить у колективну дискусію щодо політики, яка проводиться. Взаємне
вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення
відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найбільш ефективними
засобами ОЕСР.

Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР
часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб
підвищити ефективність їх економік.

Дискусії, які іноді виникають в надрах самої ОЕСР, приводять до угод між
урядами щодо застосування єдиних «правил гри» в питаннях міжнародного
співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні
угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху
капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі
міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо
захисту навколишнього середовища.

Співробітництво з країнами, які не є членами ОЕСР

ОЕСР постійно розширює географічне поле своєї діяльності, встановлюючи
прямі контакти з країнами, які не є членами цієї організації. Ці
контакти направлені на сприяння економічній інтеграції шляхом надання у
розпорядження цих країн досвіду, набутого в ОЕСР, а також врахування
знань та точок зору цих країн.

Після розпаду радянського блоку у 1989 році, ОЕСР започаткувала програму
допомоги країнам Центральної та Східної Європи. Приблизно в цей же час
була започаткована структурована програма контактів з неєвропейськими
країнами, економіка яких почала динамічно розвиватися. В Азії це —
Гонконг, Китай, Малайзія, Сінгапур, Таїланд. В Латинській Америці —
Аргентина, Бразилія, Чилі.

У 1998 році в рамках ОЕСР був створений Центр по співробітництву з
країнами не членами цієї організації. Центр здійснює 2 типи програм.
Один з них присвячений конкретним темам, наприклад, обміни, інвестиції,
податки, охорона навколишнього середовища і об’єднує країни-члени та не
члени ОЕСР. Інший має відношення тільки до однієї з країн, яка не є
членом ОЕСР, чи до специфічного регіону. Найбільш важливими на сьогодні
в Центрі є програми з Росією, Китаєм та країнами Балтійського регіону.

ОЕСР має свою сторінку в Інтернеті: HYPERLINK «http://www.oecd.org/»
www.oecd.org .

Структурні підрозділи ОЕСР

Крім Ради та Генерального секретаріату, ОЕСР має:

— Виконавчу дирекцію;

— Дирекцію по зв’язках з громадськістю;

— Дирекцію з питань фінансів, податків та підприємств;

— Дирекцію з питань харчування, сільського господарства та рибальства;

— Дирекцію з питань співробітництва для розвитку;

— Дирекцію з питань обмінів;

— Дирекцію з питань захисту навколишнього середовища;

— Дирекцію з питань статистики;

— Дирекцію з питань освіти, зайнятості, праці та соціальних справ;

— Дирекцію з питань науки, технології та промисловості;

— Департамент з економічних справ;

— Службу з питань державного управління;

— Службу з питань розвитку територій.

Організаційно до ОЕСР входять також напів автономні структури:

— Міжнародне енергетичне агентство;

— Агентство ОЕСР з ядерної енергетики;

— Європейська конференція міністрів транспорту;

— Центр розвитку;

— Центр з питань досліджень та інновацій в галузі освіти;

— Клуб Саеля.

5.2. Світова організація торгівлі (СОТ)

СОТ – це міжнародна організація, метою якої є розробка системи правових
норм міжнародної торгівлі та контроль за їх дотриманням. Головними
цілями СОТ є забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи
міжнародних торговельних зв’язків, лібералізація міжнародної торгівлі,
поступове скасування митних і торговельних обмежень.

СОТ має статус спеціальної організації ООН і являє собою
організаційно-правову основу системи міжнародної торгівлі. СОТ формує
міжнародні правила, яких країни-члени повинні дотримуватися при
здійсненні торговельних відносин, а також забезпечує умови для
проведення багатосторонніх переговорів, направлених на глобальну
лібералізацію торгівлі.

СОТ була створена 15 квітня 1994 року, коли у місті Маракеші (Марокко)
було підписано відповідну багатосторонню Угоду. СОТ стала
правонаступницею ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі) —
організації, яка проіснувала з 1947 по 1994 рік і нараховувала 128
членів. В рамках ГАТТ було проведено вісім раундів багатосторонніх
переговорів, спрямованих на лібералізацію торгівлі, скасування тарифних
обмежень та зниження митних зборів. В ході останніх переговорів, відомих
під назвою «Уругвайський раунд», були досягнуті найважливіші
домовленості (28 угод), які сьогодні служать головною складовою правової
бази СОТ.

Основні з них:

Генеральна Угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ), яка визначає єдині норми
і принципи міжнародної торгівлі товарами;

Генеральна Угода з торгівлі послугами (ГАТС), яка регулює відносини у
торгівлі послугами;

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС);

Угода про вирішення спорів;

Угода про сільське господарство;

Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів;

Угода про технічні бар’єри в торгівлі;

Угода про правила походження;

Угода про процедури імпортного ліцензування;

Угода про передвідвантажувальну інспекцію;

Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи;

Угода про субсидії та компенсаційні заходи;

Угода про захисні заходи.

На даний момент членами СОТ є 141 країна світу, ще близько 30, у тому
числі Україна, ведуть переговори щодо вступу до СОТ.

Членство у СОТ передбачає обов’язкову участь у всіх багатосторонніх
угодах, крім декількох з обмеженим колом учасників.

Положення системи угод СОТ спрямовані на досягнення головних цілей СОТ:

рівноправність в торгівлі для всіх держав (із застосуванням норм про
режим найбільшого сприяння, національний режим, заборону будь-яких форм
дискримінації);

лібералізація зовнішньої торгівлі;

послідовне проведення справедливої торговельної політики;

забезпечення прозорості торговельних процедур.

СОТ виконує наступні основні функції:

сприяє реалізації угод Уругвайського раунду та інших угод, укладених в
рамках СОТ;

служить міжнародним форумом для обговорення спірних питань та тлумачення
угод Уругвайського раунду;

служить арбітром у випадку виникнення спірних питань між
країнами-членами;

здійснює моніторинг та аналіз інформації щодо торговельних режимів
країн-членів;

здійснює співробітництво з іншими міжнародними організаціями, які
займаються питаннями розвитку глобальної економіки;

надає технічну допомогу країнам, що розвиваються, та країнам з
перехідною економікою.

Країни-члениСОТ сплачують індивідуальні внески, які розраховуються на
основі часток цих країн у загальному обсязі світової торгівлі.

Вищим органом СОТ є Міністерська конференція, яка скликається раз на 2
роки і приймає найбільш важливі рішення в сфері торгівлі. Керівний орган
— Генеральна рада СОТ проводиться кожні два місяці для здіснення нагляду
за функціонуванням організації і виконанням відповідних угод. Генеральна
рада також виступає як вищий орган для розв’язання спорів і проведення
огляду торговельної політики країн-членів. Повсякденна робота СОТ
проводиться в рамках 3-х Рад, 16-ти Комітетів та 5-ти переговорних груп
і органів.

З 1 вересня 2002 року Генеральним директором СОТ терміном на три роки
призначено колишнього Віце-прем’єр-міністра Таїланду Супачая Панічпакді.

5.3. Міжнародний валютний фонд

У липні 1944 р. представники 44 країн, що зустрілися в Бреттон-Вудсе
(Нью Гемпшир, США) на валютно-фінансовій конференції, підготували і
підписали Статут Міжнародного валютного фонду (МФВ). Хоча ще йшла війна,
державні діячі в країнах-союзниках уже думали про економічні нестатки
післявоєнного світу. Пам’ятаючи про економічні нещастя меж військового
періоду, вони сподівалися створити міжнародну валютну систему, що
сприяла б повній зайнятості і стабільності цін і в той же час дозволяла
б окремим країнам підтримувати зовнішню рівновагу без введення обмежень
міжнародної торгівлі.1 Це ознаменувало створення в 1945 році
Міжнародного валютного фонду одночасно з установою Міжнародного банку
реконструкції і розвитку. Місцеперебування – Вашингтон.

У Бреттон-Вудсе СРСР брав участь у виробленні Статуту МВФ, але «холодна
війна» перешкодила йому підписати угоду про створення Фонду. Фонд, що є
спеціалізованою установою ООН, початків здійснювати операції в 1946
році.

Статут МВФ змінювався в 1969 р. (із уведенням спеціальних прав
запозичення – СДР2), у 1976-1978 р. (з ліквідацією Бреттон-Вудской
валютної системи) і в листопаду 1992 р. (із включенням санкції –
призупиненням права голосування стосовно держав, що не погасили свою
заборгованість перед МВФ).

Два основних моменти в Статуті МВФ забезпечують гнучкість у досягненні
зовнішньої рівноваги:

Кредитні послуги МВФ. МВФ готовий надавати валютні кредити своїм членам,
щоб дати їм можливість перебороти період, протягом якого баланс поточних
операцій знаходиться в дефіциті, а проведення більш твердої
кредитно-грошової чи бюджетної політики зробило б небажаний вплив на
зайнятість у країні. Загальний резерв золота і валюти, формований
членами, представляє ресурси МВФ, використовувані в цих кредитних
операціях.

Яким образом МВФ здійснює кредитування? При вступі в МВФ новий член
вносить квоту, що визначає як його внесок у загальний резервний фонд,
так і його право залучати ресурси МВФ. Кожен член вносить у Фонд золото
в кількості, рівному по вартості ? квоти. Інші квоти вносяться в його
власній національній валюті. Країна-член наділяється правом використання
власної валюти для тимчасових закупівель чи золота іноземної валюти у
Фонду в розмірі, рівному по вартості її членському внеску в золоті.
Держава може (в обмежених масштабах) брати у Фонду додаткові позички в
золоті й іноземній валюті, однак лише за умови усе більш твердого
нагляду Фонду за макроекономічною політикою позичальника. Такий нагляд
за політикою країн-членів, що є великими позичальниками ресурсів Фонду,
називається обумовленістю позик МВФ.

Регульовані паритети. Хоча валютний курс країни зафіксований, його можна
змінити – девальвувати чи девальвувати, якщо МВФ визнає, що платіжний
баланс країни знаходиться в стані “фундаментальної не рівноваги”. У
Статуті немає визначення фундаментальної не рівноваги, однак цей термін
застосовується стосовно країн, що постійно випробують несприятливий
вплив міжнародних змін на попит на їхні товари. Без девальвації в таких
країнах було б більш високе безробіття і більший дефіцит балансу
поточних операцій доти, поки внутрішній рівень цін не упав би досить
низько, щоб відновити внутрішній і зовнішній баланс. З іншого боку,
девальвація може одночасно поліпшити ситуацію і з зайнятістю і з
рахунком поточних операцій, крім, таким чином, тривалого і хворобливого
процесу відновлення рівноваги, у ході якого міжнародні резерви все рівно
витекли б. Пам’ятаючи про британський досвід завищеної оцінки валюти
після 1925 р., засновники МВФ вмонтували в систему механізм зміни
(хотілося б вірити – нечастого) валютних курсів. Однак це не допускалося
у відношенні американського долара.

Надання кредитів МВФ здійснюється у формі продажу Фондом вільно
конвертованої валюти (УКВ) на національну валюту країни-боржника, а
погашається кредит за допомогою викупу національної валюти позичальників
за ВКВ чи СДР. Базою кредитних сум є квота статутного фонду МВФ, що
приходиться на країну, члена організації. Так, квота Росії складає 2,99
% (4,3 млрд. СДР). Для порівняння, квота США=18,2 % (26,5 млрд. СДР).

Мета:

сприяння міжнародному валютному співробітництву шляхом консультацій і
взаємодії по валютних проблемах;

створення сприятливих умов для розширення і збалансованого росту
міжнародної торгівлі;

сприяння стабільності валютних курсів, підтримка упорядкованих валютних
взаємин, запобігання девальвації валют, викликуваною конкуренцією;

надання допомоги в створенні багатобічної системи платежів і в усуненні
обмежень на обмін валюти, що перешкоджають розвитку світової торгівлі;

надання на тимчасовій основі фінансових засобів країнам-членам для
коректування їхніх платіжних балансів без застосування мір,
деструктивних для процвітання на національних і міжнародних рівнях;

скорочення тривалості і масштабів дефіциту міжнародних платіжних
балансів держав-членів.

Функції:

підтримка загальної системи розрахунків і системи розрахунків по
спеціальних правах запозичення;

спостереження за станом міжнародної валютної системи;

сприяння стабільності обмінних курсів валют і упорядкування валютних
взаємин;

надання короткострокових і середньострокових кредитів;

поповнення валютних резервів країн-членів шляхом розподілу спеціальних
прав запозичення;

надання консультацій і участь у співробітництві.

Зараз у МВФ входять більш 180 держав, у тому числі Росія (з 1.07.1992
р.). До складу МВФ можуть ввійти й інші країни в терміни і на умовах,
обумовлених Фондом. Кожна держава, вступаючи в МВФ, вносить визначену
суму грошей – передплатну квоту, що оцінюється і переглядається кожні
п’ять років (більш багата країна – більш висока квота – більша кількість
наявних у неї голосів).

5.4. Група Всесвітнього банку

Всесвітній банк, багатобічна кредитна установа, складається з 5 тісно
зв’язаних між собою інститутів, загальна мета яких – підвищення рівня
життя в країнах, що розвиваються, за рахунок фінансової допомоги
розвитих країн:

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) заснований у 1945 р. –
надання кредитів відносно багатим країнам, що розвиваються. МБРР –
головна складова групи Всесвітнього банку. Часто цей банк називають
Всесвітнім.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) заснована в 1960 р. – надання
особливо пільгових кредитів найбіднішим країнам, що розвиваються, що не
в змозі брати кредити у Всесвітнього банку.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) заснована в 1956 р. – сприяння
економічному росту в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки
приватному сектору.

Багатобічне агентство по інвестиційних гарантіях (МАІГ) засноване в 1988
р. – заохочення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, шляхом
надання гарантій іноземним інвесторам від утрат, викликуваних
некомерційними ризиками.

Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних суперечок (МЦУИС)
заснований у 1966 р. – сприяння збільшенню потоків міжнародних
інвестицій шляхом надання послуг по арбітражному розгляді і врегулюванню
споровши між урядами й іноземними інвесторами; консультування, наукові
дослідження, інформація про інвестиційне законодавство різних країн.

МБРР

Міжнародний банк реконструкції і розвитку був створений у 1945 р. після
того, як 28 країн підписали «Статус угоди про міжнародний банк
реконструкції і розвитку», що був розроблений на конференції Організації
Об’єднаних Націй по валютно-фінансових питаннях, що відбулося в 1944 р.
у Бреттон-Вудсе (США). Статут МБРР неодноразово змінювався. Банк, як
спеціалізоване установа ООН, входить у систему Об’єднаних Націй.

Місцеперебування – Вашингтон. В даний час він поєднує більш 180 країн
світу. Статутний капітал складає 142 млрд. дол. Країни оплачують 20 %
своїх квот у Статутному капіталі, причому 2% – у конвертованій валюті, а
18 % – у національній.

В даний час МБРР сконцентрував свою увагу на наданні допомоги державам,
що розвиваються, і країнам з перехідною економікою, у т.ч. СНД. Росія
вступила в МБРР 16 червня 1992 р.

Вступити в МБРР можуть тільки держави МВФ у той час і на тих умовах, що
визначаються банком. Кожна країна-член МБРР повинна стати передплатником
його капіталу, причому мінімальна частка внесеного капіталу визначається
банком.

Мета:

сприяння реконструкції і розвитку територій держав-членів шляхом
заохочення капіталовкладень для виробничих цілей;

заохочення приватних іноземних капіталовкладень і на додаток до
приватних інвестицій, якщо їх важко забезпечити, надання фінансових
засобів на меті виробництва;

стимулювання довгострокового збалансованого росту і сприяння підтримці
рівноваги платіжних балансів шляхом заохочення міжнародних інвестицій
для розвитку виробничих ресурсів держав-членів Банку.

МАР

Міжнародна асоціація розвитку була створена в 1960 р. як філія МБРР. Як
спеціалізовану установу вона належить до системи Об’єднаних Націй. МАР у
багатьох відносинах не відрізняється від МБРР. Обидві організації
фінансують проекти розвитку, мають 1 і той же штат, а президент Банку є
одночасно президентом МАР. Головні розходження між цими двома
організаціями в тім, як вони здобувають фінансові засоби для
кредитування й в умовах, на яких вони надають позики країнам, що
розвиваються. МБРР велику частину своїх фінансових засобів одержує на
світових фінансових ринках і надає позики країнам, що розвиваються, під
більш низький відсоток і на більш тривалі терміни погашення, чим це
роблять комерційні банки. На відміну від МБРР, МАР надає країнам, що
розвиваються, безпроцентні кредити. Джерела її фінансування – внески
країн-донорів.

Мета:

сприяння економічному розвитку;

підвищення продуктивності праці;

підвищення рівня життя в країнах-членах МАР, що розвиваються.

Держави-члени розділені на 2 групи:

група I – економічно більш розвиті країни (більш 25 країн);

група II – менш розвиті країни (більш 130 країн).

Членство відкрите для всіх країн-членів МБРР у терміни і на умовах, що
можуть установлюватися МАР.

МФК

МФК була створена з ініціативи США як філію МБРР у 1956 р. шляхом
ратифікації статуту Міжнародної фінансової корпорації. МФК є самостійною
юридичною особою і фінансовою організацією, що входить у Групу
Всесвітнього банку і приналежної до системи Об’єднаних Націй як
спеціалізовану установу. Місцеперебування – Вашингтон. До складу МФК
входять більш 170 держав. Росія вступила 12 квітня 1993 р.

Мета:

Сприяння економічному росту країн-членів шляхом заохочення
підприємництва у виробничій сфері, тобто на мікро рівні, доповнюючи,
таким чином, діяльність МБРР.

МАІГ

Багатобічне агентство по інвестиційних гарантіях було створено в 1988 р.
як філія Всесвітнього банку, але у фінансовому відношенні воно є
незалежним. Як спеціалізована установа, Агентство входить у систему ООН.
До складу МАІГ входять більш 130 держав, включаючи РФ. Членство відкрите
для всіх членів МБРР.

Мета:

Заохочення інвестицій на виробничі цілі в державах-членах, особливо в
країнах, що розвиваються, шляхом:

надання гарантій, що включають спільне перестрахування від некомерційних
ризиків у формі розміщення капіталу в одних країнах-членах, що
залучається в інші;

здійснення належних допоміжних заходів для сприяння потоку інвестицій у
країни, що розвиваються, і між ними.

Функції:

збільшення можливостей інших страховиків шляхом спільного чи страхування
перестрахування;

страхування інвестицій у країни, не підметів такому страхуванню іншими
страховиками в силу політики останніх;

обслуговування інвесторів, що не мають доступу до іншим офіційно
визнаним страховикам;

надання гарантій інвесторам різних національностей, що входять у
який-небудь багатонаціональний синдикат, що створює сприятливі умови для
висновку страхових контрактів і врегулювання претензій.

5.5. ЕБРР

ЕБРР – III впливова кредитна організація. Він був створений у 1990 у
результаті підписання Угоди про створення Європейського банку
реконструкції і розвитку (приступив до операцій у квітні 1991 р.).
Місцеперебування – Лондон.

Мета:

підтримка переходу країн Центральної і Східної Європи і до орієнтованого
на відкритий ринок економіці;

сприяння розвитку приватного підприємництва в країнах, прихильних
принципам багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки.

Функції:

підтримка країн-членів – одержувачів допомоги в проведенні структурних і
галузевих економічних реформ, включаючи демонополізацію і приватизацію з
метою повної інтеграції їхніх економік у світову економіку шляхом
сприяння:

організації, модернізації і розширенню виробничої, конкурентноздатної і
приватнопідприємницької діяльності, насамперед малих і середніх
підприємств;

мобілізації національного й іноземного капіталу й ефективному керуванню;

інвестиціям у виробництво з метою створення конкурентного середовища і
підвищення продуктивності, якості життя і поліпшення умов праці;

наданню технічної допомоги в підготовці, фінансуванні і реалізації
проектів;

стимулюванню і заохоченню розвитку ринків капіталу;

реалізації солідних і економічно обґрунтованих проектів, що включають
більш ніж одну країну реципієнта;

екологічно стійкому розвитку.

В ЕБРР входять близько 60 країн і інститути (Європейський Союз,
Європейський інвестиційний банк).

Членами Банку можуть стати:

Європейські країни.

Неєвропейські країни, що є членами МВФ.

Європейське співтовариство (Європейський Союз).

Європейський інвестиційний банк.

Висновок.

Таким чином, кредитна діяльність міжнародних фінансових організацій
глобального та регіонального рівнів упродовж свого існування була
спрямована на створення, розвиток та модернізацію об’єктів
наднаціональної виробничої інфраструктури за такими напрямами:

— надання позик для структурної перебудови національних господарств
країн світу і; зокрема, об’єктів виробничої інфраструктури, котрі
створюють умови ефективного функціонування наднаціонального виробництва;

— кредитування інфраструктурних проектів у малорозвинених країнах з
метою їхньої адаптації до функціонування світогосподарських процесів та
включення їх у систему глобальної виробничої інфраструктури.

— інвестування будівництва мережі регіональних об’єктів виробничої
інфраструктури внутрішньоконтинентального значення.

— модернізацію окремих елементів наднаціональної обслуговуючої системи,
зокрема, енергетичних, транспортних, інформаційних комунікацій.

— розробка системи страхування довгострокових капіталомістких
інфраструктурних проектів від різних форс-мажорних обставин.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Х.А. Шреплер. Міжнародні економічні організації. 1998.

Світова економіка під ред. Булатова. 1999.

Кругман, Обстфельд. Міжнародна економіка, теорія і політика. 1997.

Ломакин В.К. Світова економіка. Підручник для Вузов. 1998.

Положення міжнародного валютного фонду.

Г.О. Анцелевич, О.О.Покрещук Міжнародне право. Алеута. Пектораль. Київ.
2003 р.

Варнавский В. Г, Страхование рисков частн ы х инвестиций в
инфраструктурных проектах // МЭиМО.- 2004.- №9. — С.32.

Звонова Е. А. Международное внешние финансирование в современной
економике. — М., 2000.

Злоказова Н. Є. Расширение ЕС: за и против с позиций его членов //
МЭиМО.— 2004.— №1.-С. 62.61

Королев И. С. Мировая економика: глобальные тенденции за 100 лет. — М.:
Зкономист, 2003.

МайєрДж. М., Олесневич Д Міжнародне середовище бізнесу. — К.: Либідь,
2002.

Міжнародні фінанси / За ред. Рогача О. А. — К.: Либідь, 2003

Мочерний С. В. Економічна енциклопедія: В 3-х т. — Т. 2. — К: Академія,
2001.

Сухарський В. С. Управління зовнішньоекономічною діяльністю -Тернопіль:
ТАНГ, 2001.

Хасбулатов Р. И. Мировая зкономика. — М.: ИНСАН, 1994.

1 На той же конференции била основана и другая организация – Мировой
банк, в задачи которого входила помощь в восстановлении разрушенной
економики участвовавших в войне стран и помощь бившим колониям в
развитии и модернизации их економики. Только в 1947 году в действие
вступило Генеральное соглашение о тарифах и торговле (ГАТТ), ставшее
форумом для взаимного снижения торгових барьеров. ГАТТ рассматривалось
как прелюдия к созданию Международной организации торговли (МОТ), задачи
которой в области торговли били би аналогични задачам МВФ. К сожалению,
МОТ так и не состоялась: Конгресс и Парламент не ратифицировали ее
устав.

2 СДР – международние платежние и резервние средства, випускаемие МВФ и
используемие для безналичних международних расчетов путем записей на
специальних счетах и в качестве расчетной единици МВФ.

PAGE

PAGE 30

Похожие записи