Пошукова робота

Методи макроекономічного планування

Зміст

Балансовий метод планування

Нормативний метод планування

З досвіду розробки балансів продукції машинобудування.

Список використаної літератури

Методи планування — це система засобів розробки, обґрунтування,
взаємоузгодження й оптимізації планових завдань і показників. До методів
макроекономічного планування належать аналітичний, балансовий,
нормативний, метод оптимізації рішення, програмно-цільовий та
програмно-ресурсний. За допомогою аналітичного методу здійснюється
вивчення економічної кон’юнктури в минулому та сучасному періодах, а
також досягнутого рівня як вихідної бази для макроекономічного
планування. До основних методів планування належать: балансовий, який
полягає в розробці й застосуванні системи взаємопов’язаних матеріальних,
трудових і вартісних балансів, що передбачають пропорційність розвитку
економіки, взаємну відповідність пов’язаних між собою елементів і сфер
суспільного виробництва, галузей, виробництв і регіонів; нормативний,
який полягає в регулюванні пропорцій, витрат і результатів діяльності
виробничих і невиробничих ланок, обґрунтуванні планових завдань і
показників з допомогою технічних, техніко-економічних, економічних та
інших нормативів (податків, плати за ресурси, нормативів розподілу
прибутку, цін, відсотків за кредити та ін.).

Методи планування взаємопов’язані. Так, балансовий метод передбачає
широке застосування нормативів, на основі яких визначаються потреби в
засобах виробництва та продукції; під час розробки комплексних програм
застосовуються як нормативний, так і балансовий методи.

Балансовий метод планування

Цей метод застосовується для забезпечення погодження потреб і ресурсів,
визначення пропорцій розвитку економіки відповідно до вимог об’єктивних
економічних законів. У практиці планування використовуються матеріальні,
трудові, міжгалузевий, сукупний фінансовий, зовнішньоторговельний,
платіжний та інші баланси.

Матеріальний баланс — це документ, який містить показники забезпечення
оптимального співвідношення наявних засобів виробництва та потреб
народного господарства в них, яке б гарантувало ефективний розвиток
окремих галузей промисловості та народного господарства, капітального
будівництва, а також виконання окремих програм і т. д.

Розрізняють такі матеріальні баланси: за поділом суспільного продукту —
баланси засобів виробництва та предметів споживання; за періодом
виконання або дії — довгострокові та короткострокові; за одиницями
виміру — натуральні, вартісні, натурально-вартісні; за базовою моделлю —
однопродуктові, багатопродуктові, міжгалузевий; за розрізом планування —
галузеві й територіальні.

Трудові баланси — це зведений баланс трудових ресурсів, баланс робочої
сили за окремими галузями, баланси кваліфікованих кадрів, спеціалістів
та ін. Баланси трудових ресурсів розробляються для країни, області,
економічних і адміністративних районів.

Міжгалузевий баланс — це розгорнута схема балансів суспільного продукту.
У ньому детально розшифровуються основні народногосподарські пропорції
розвитку окремих галузей.

В економічній практиці для планування широко використовується система
балансу народного господарства (БНГ).

Баланс народного господарства — це система найбільш загальних
економічних показників, об’єднаних у балансові таблиці, що
характеризують матеріальні умови та наслідки розширеного відтворення в
усіх галузях і секторах, а також обсяги, темпи й основні пропорції
розвитку економіки. БНГ дає змогу визначити основні макро-економічні
показники й складні народногосподарські пропорції: співвідношення між
виробництвом, споживанням і нагромадженням суспільного продукту; між
виробництвом, основними фондами й трудовими ресурсами, між двома
підрозділами суспільного виробництва; соціальними секторами й групами
населення в процесі відтворення доходів. Отже, у БНГ узагальнюються та
поєднуються процеси економічного розвитку, визначаються напрями
підтримання пропорційності в розвитку економіки. Головним завданням БНГ
є забезпечення збалансованості обсягу й структури суспільних потреб з
обсягом і структурою суспільного виробництва. Він вирішує й інші
завдання.

БНГ розробляється у вигляді балансових таблиць, що дає змогу здійснювати
взаємозв’язок і збалансування економічних процесів, показників.
Основними з них є баланси суспільного продукту, національного доходу,
основних фондів, трудових ресурсів і ринку праці, національного
багатства, міжгалузевий баланс виробництва й розподілу продукції, а
також системи важливих матеріальних та фінансових балансів і
розрахунків. Конкретним змістом БНГ є економічні показники, які
характеризують процеси, явища та категорії розширеного відтворення.

В умовах інтеграції БНГ методика розрахунку показника валового
національного продукту опирається на діючу систему макроекономічних
показників БНГ. З урахуванням цього ВНП дорівнює сумі кінцевого продукту
й вартості послуг, або національного доходу, використаного на споживання
й нагромадження, амортизації та вартості послуг. При цьому слід
наголосити, що показники кінцевого продукту й національного доходу, який
використовується на споживання та нагромадження, включають також
результати зовнішньоекономічної діяльності.

Відхід від багатьох догм, що панували в нашому економічному житті в
минулому й виявили свою неспроможність щодо національного та світового
досвіду, вимагає запровадження нової системи національного прогнозування
та планування.

Йдеться про перехід від балансів народного господарства (БНГ) до системи
національних рахунків (СНР).

Показники національного доходу та ВНП (ВВП) відрізняються від БНГ і СНР
насамперед тим, що в балансах вони ув’язуються виключно зі сферою
матеріального виробництва. У СНР агрегатні показники охоплюють
результати діяльності всієї економіки, включаючи виробничу та
невиробничу сфери.

Тому частина доходів, створених у сфері послуг, при обчисленні
національного доходу в СНР ураховується, а при його обчисленні в БНГ —
ні. У зв’язку з початком переходу до СНР в Україні великого значення
набуває використання методологічно обґрунтованих підходів до планування
та прогнозування національного доходу, ВНП (ВВП) та їх модифікацій —
чистого національного та чистого внутрішнього продуктів (ЧИП, ЧВП). Для
розрахунків цих та інших пов’язаних з ними показників призначена група
поточних рахунків, що включають рахунки виробництва, розподілу та
використання доходів.

До останнього часу в статистиці міжгалузевий баланс розроблявся за
існуючою технологією балансу народного господарства. Перший міжгалузевий
баланс виробництва та розподілу продукції в народному господарстві було
розроблено в 1961 році. Останній раз балансові розрахунки були виконані
в 1987 р. по 110 галузях виробничої сфери. Починаючи з 1989 р.
розрахунки міжгалузевого балансу проводилися щорічно за скороченою
програмою — по 18, а потім — по 23 галузях виробничої сфери.

Крім того, розробляються однопродуктові та багатопродуктові баланси, які
дають змогу простежити рух та споживання окремих найбільш стратегічно
важливих позицій товарного ринку. Слід зазначити, що в США багато ? роду
кто в і баланси розробляють з урахуванням більш ніж 600 найменувань
продукції. У нас же кількість позицій не перевищувала 160.

У зв’язку з розвитком ринкових відносин в Україні виникла необхідність
переходу до міжнародної системи обліку та статистики, зокрема розробки
звітного міжгалузевого балансу за методикою системи національних
рахунків (СНР).

Балансовий метод, або, як його ще називають, сальдовий, використовують у
тих випадках, коли відомі загальні відхилення для показника, який
вивчається, а також вплив усіх факторів, за винятком одного. Вплив
невідомої складової визначається шляхом віднімання від загального
відхилення всіх відомих складових. Цей метод є одним із способів
виявлення певних якісних співвідношень. Він служить для аналізу
господарських резервів, установлення матеріальних, вартісних і трудових
пропорцій, забезпечення оптимального та збалансованого розвитку
виробництва.

Балансовий метод використовується під час розробки моделей на
макрорівні. Аналіз минулого та прогноз майбутнього розвитку здійснюється
як у цінах поточного року, так і в порівнянних. Міжгалузеві баланси
можуть використовуватися з метою прогнозування розвитку промисловості та
її галузей, якщо їх дані пов’язані з даними форми ЗГ (загальногалузева)
та інших звітних форм, які надходять більш ніж з піврічним інтервалом
після закінчення звітного періоду.

У балансовому методі прогнозування всі розрахунки виконуються послідовно
рік за роком.

Ще один спосіб прогнозування базується на матриці прямих матеріальних
витрат на продукцію кожної галузі. За роки, для яких є звітні
міжгалузеві баланси, витрати беруться прямо з них, а за ті, для яких
балансів немає, проставляються дані за останній рік з урахуванням
можливого впливу науково-технічного прогресу та структурних змін у
галузі, а також припускається, що зростання цін у прогнозному періоді
буде однаковим у всіх галузях матеріального виробництва. Отриману
матрицю коригують з урахуванням даних зведеної таблиці ланцюгових
індексів цін на продукцію за минулі роки, а на майбутні роки — на основі
даних, що «лежать на поверхні». Ці дані зводять у таблицю, в якій рядки,
що характеризують роки, проставляються як ланцюгові індекси середніх за
рік цін на продукцію тієї галузі, назва якої наводиться в даному рядку.

Нормативний метод планування

Нормативний метод планування — це один із методів розробки та
обґрунтування планів, а також регулювання діяльності виробничих і
невиробничих ланок економіки за допомогою норм і нормативів. У
плануванні використовується система взаємопов’язаних норм і нормативів,
яка відображає єдність процесу суспільного відтворення та ґрунтується на
таких принципах: єдиний методологічний підхід до формування норм і
нормативів незалежно від рівнів управління та горизонтів планування;
прогресивність норм і нормативів внаслідок відображення в них
науково-технічних досягнень, передових методів організації виробництва
та праці; систематичне оновлення норм і нормативів відповідно до змін
умов виробничої діяльності; порівнянність норм і нормативів, які
застосовуються на різних рівнях управління, можливість їх укрупнення або
деталізації.

За допомогою норм установлюється максимально допустимий рівень
матеріальних, трудових і фінансових витрат у запланованому періоді.
Використання науково обґрунтованої системи норм і нормативів сприяє
комплексному вирішенню завдань планування та управління.

Нормативний метод використовується на всіх стадіях планової роботи: у
ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у
процесі визначення потреби в різних видах ресурсів. Економічні норми та
нормативи — це науково обґрунтовані величини, що характеризують
кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.
Наприклад, нормативи матеріальних витрат можуть характеризувати питомі
витрати сировини та матеріалів на одиницю маси, площі, довжини під час
здійснення виробничих процесів; нормативи трудових витрат — витрати часу
на виконання елементів роботи чи обслуговування одиниці обладнання,
необхідної кількості робітників для виконання заданого обсягу роботи чи
випуску продукції та ін. Такій меті служать також нормативи ефективності
капітальних вкладень, оптові ціни тощо.

Під час розробки проектів планів на основі норм і нормативів
визначаються потреби економіки в засобах і предметах праці, а населення
— у продовольчих і промислових товарах, усіх видах послуг. На основі
норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва
та розподілу продукції, за допомогою яких визначаються найважливіші
пропорції суспільного виробництва. Норми є основою для розробки планових
матеріальних балансів (устаткування, кабельної продукції, прокату,
палива, енергоносіїв тощо.

Система норм і нормативів включає в себе десять основних груп [37]: 1)
ефективності суспільного виробництва; 2) витрат і запасів сировини,
матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної
плати; 4) використання виробничих потужностей і тривалості їх освоєння;
5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби, показників
використання, а також запасів обладнання; 7) фінансів; 8) витрат на
виробництво; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього
середовища.

Усі нормативи можна поділити на два типи, що відрізняються за своїм
економічним змістом і сферою впливу на господарську діяльність.
Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що
пред’являються суспільством до ефективності використання ресурсів. До
них належать норматив ефективності капіталовкладень, ціни й тарифи,
процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних
ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів
полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину
економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно
виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного
ефекту.

Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою
та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань
розподілу отриманих результатів між виробничими одиницями, трудовими
колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи
розподілу валового прибутку, у т. ч. податки на прибутки, штрафи та
неустойки, нормативи оплати праці та утворення фондів економічного
стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів
держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати
зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні
виробничих можливостей.

Економічні нормативи мають бути стабільними в часі, тому їх ще називають
довгостроковими. Це означає, що вони повинні залишатися незмінними під
час виконання плану. Це забезпечує впевненість у досягненні наміченої
мети економічного та соціального розвитку, однієї з найважливіших умов
активізації людського фактора та досягнення прогресу.

Тому в умовах переходу економіки до ринкових форм господарювання
особливо зростає роль стабільних довгострокових економічних нормативів,
що регулюють фінансові взаємовідносини підприємств із державним
бюджетом, розмір платежів за природні ресурси, формування фондів оплати
праці та фондів економічного стимулювання. Вони поряд з цінами та
процентами за кредит є важливими інструментами планової роботи та
важелями впливу держави на підприємницькі структури, стимулюючи їх до
діяльності в інтересах суспільства, до досягнення цільових настанов
плану.

Завдання економічних нормативів — забезпечити такі умови господарювання,
за яких підприємствам вигідно відшукувати способи задоволення потреб з
найбільшою ефективністю, тобто умови мак-симізації співвідношення
результатів і витрат в умовах збільшення виробництва та зростання якості
продукції. Економічні нормативи покликані орієнтувати підприємства на
безумовне виконання державних замовлень, на максимальне використання
результатів науково-технічного прогресу.

Економічними нормативами в практиці господарської діяльності є: плата за
природні ресурси; відрахування від прибутку (або доходу) у державний (у
тому числі й місцевий) бюджет; відрахування у фонди розвитку
виробництва, науки, техніки, соціального розвитку, фонд заохочування,
резервного, у державні й недержавні фонди (Чорнобиля, пенсійний,
інноваційний, охорони праці) та ін.

Таким чином, за допомогою нормативного методу вирішуються важливі
завдання планування.

З досвіду розробки балансів продукції машинобудування

Незважаючи на те, що економіка України перебуває на етапі формування
ринкових відносин, не відпала необхідність її державного регулювання та
розробки індикативного плану на рівні макроструктур (галузей економіки
чи промисловості країни, областей і т. д.).

Під час розробки індикативного плану застосовується баланс продукції
машинобудування в натуральному, натурально-вартісному або вартісному
виразі, що передбачає рівність ресурсів продукції машинобудування і
потреби в них. Таким чином, баланси продукції машинобудування — це
система показників, з допомогою яких установлюється кількісна
відповідність (рівність) між ресурсами, що формуються за джерелами
надходжень, і розподілом їх за напрямами використання.

У балансових розрахунках, які складаються на підставі науково
обґрунтованих техніко-економічних норм, нормативів і основних показників
проекту індикативного плану, визначаються потреби в
матеріально-технічних ресурсах, обсяги державних резервів і запасів з
метою ефективного їх використання.

Регіональні натурально-вартісні баланси можуть стати основним
інструментом вивчення попиту споживачів на важливі види продукції,
визначення джерел покриття потреби та формування господарських зв’язків
при досягненні високої ефективності в умовах становлення ринкових
відносин. Вони дають можливість здійснювати державне регулювання
споживання, своєчасно виявляти й усувати можливі диспропорції.

За допомогою натурально-вартісного балансу можна визначити потребу в
устаткуванні як для окремих галузей економіки країни чи виробничих
структур, так і для кожного об’єднання або підприємства, а також виявити
потреби в інших видах ресурсів.

Натурально-вартісний баланс сприяє погодженню багатьох розділів
індикативного плану, особливо на більш високих рівнях, ніж підприємство
(у тому числі планів виробництва та реалізації продукції
машинобудування, особливо за державним контрактом), за напрямами
споживання ресурсів, погодження джерел фінансування, включаючи кредити
банків. Інакше кажучи, за допомогою натурально-вартісного балансу можна
узгодити виробництво, постачання, капітальні вкладення, фінанси, кредити
та ін.

Натурально-вартісний баланс продукції машинобудування має велике
значення в умовах, коли устаткування дедалі частіше купують за рахунок
коштів підприємств або кредитів банків. Аналіз витрат

таких коштів показує, що вони використовуються переважно для придбання
нового устаткування та швидкого впровадження його у виробництво. Крім
того, підвищується зацікавленість підприємств у поліпшенні використання
устаткування.

У системі індикативного планування й державного регулювання розвитку
економіки України можуть розроблятися однопродуктові зведені та
регіональні натуральні або натурально-вартісні баланси продукції
машинобудування, які складаються на рівні Міністерства економіки
України, де створено спеціальний підрозділ — управління матеріальних
балансів і державних закупівель.

На сучасному етапі розвитку економіки розробка макроеконо-мічних
балансів — справа досить складна, що пояснюється цілим рядом причин:

1) порушенням інформаційного забезпечення таких робіт. Так зване
впорядкування (фактичне скорочення) потоків статистичної інформації
призвело до того, що її майже втрачено;

2) порушенням механізму вартісного регулювання через відсутність
стабільних цін. Відпуск цін і, зокрема, так звані договірні ціни
дозволяють розробляти вартісні показники балансу. Виробник, як власник
виготовлених ним машин і устаткування, одні й ті ж вироби може продавати
одному споживачу за однією ціною, другому — за іншою. Крім того,
виробник часто не повідомляє про ціни, посилаючись на те, що це буцімто
є його комерційною таємницею;

3) скороченням більш як на три чверті задоволення потреби
централізованих державних капітальних вкладень у даний час. Для пошуку
необхідних капіталовкладень споживач продукції машинобудування повинен
використовувати власні ресурси, джерелами яких, як відомо, стають
амортизація та прибуток.

Таким чином, у ситуації, що склалася, державний орган України в особі
Міністерства економіки не має практичної можливості розробляти
макроекономічні натурально-вартісні баланси продукції машинобудування.

Виходячи з викладеного вище, доцільно на рівні Мінекономіки України
вести розрахунки однопродуктових натуральних балансів машин і
устаткування. У майбутньому, коли буде врегульовано питання отримання
інформації для розрахунку вартісних показників, можна буде розробляти
натурально-вартісні баланси, які стануть основою для складання зведених
і регіональних балансів. У тих господарських структурах, де є вся
необхідна вхідна інформація, можна розробляти як натуральні,
натурально-вартісні, так і вартісні баланси машин, устаткування та інших
виробів машинобудування.

Під час складання балансів на продукцію машинобудування рекомендується
використовувати таку вхідну інформацію:

• державний контракт на виробництво машинобудівної продукції;

• міждержавні угоди про поставки продукції машинобудування;

• дані про імпорт і експорт машин і устаткування;

• заявки споживачів (міністерств, відомств чи інших господарських
структур, підприємств, постачальних і посередницьких структур і
організацій);

• діючу статистичну звітність на всіх рівнях управління.

При здійсненні балансової роботи необхідно виходити з того, що в умовах
становлення ринкової економіки матеріально-технічне забезпечення включає
оптову торгівлю без лімітів за прямим замовленням споживачів чи органів
матеріально-технічного забезпечення та централізовану реалізацію через
систему державних контрактів.

Метою проведення балансової роботи в системі Мінекономіки України є
задоволення потреб економіки в матеріальних ресурсах за рахунок
виробництва, залучення запасів, закупівель за імпортом та з інших
джерел; виявлення можливих дисбалансів з окремих видів продукції,
розробка на цій основі та реалізація комплексних заходів, спрямованих на
усунення незбалансованості матеріально-технічного забезпечення економіки
як при формуванні індикативного плану, так і під час його реалізації.

Відповідно до встановленого порядку формування в контрактах виражаються
вимоги держави щодо поставок підприємствами продукції (виконання робіт,
послуг) для задоволення першочергових суспільних потреб, забезпечення
прискорення науково-технічного прогресу та структурної перебудови
економіки. Ці вимоги є обов’язковими для внесення до планів підприємств.

Збалансованість продукції машинобудування, зокрема тієї, яку зараховано
до складу державного контракту, дає можливість забезпечувати
найважливіші потреби України в матеріально-технічних ресурсах, визначати
необхідні обсяги контракту на поставку продукції та джерела ресурсів,
розробляти ліміти для споживачів і налагоджувати на їх основі
господарські зв’язки між споживачами та постачальниками. Щодо продукції,
яку сюди включено, то тут зберігається система державного регулювання
потреби в ресурсах. При цьому контрактами охоплюється, як правило, лише
частина виробничих програм підприємств.

Потребу в продукції машинобудування в цілому, як правило, визначають,
використовуючи дані про обсяги споживання за окремими напрямами.
Зокрема:

• виробничі потреби розраховують, виходячи з прогресивних норм витрат
матеріально-технічних ресурсів, завдань щодо їх

зниження та запланованих обсягів виробництва продукції (видів робіт,
послуг);

• витрати для комплектування продукції машинобудування визначають,
виходячи з прогресивних норм витрат комплектуючих виробів на одиницю
продукції, наявності їх на початок планового періоду з урахуванням
перехідного запасу й обсягів виробництва комплектованої продукції;

• ремонтно-експлуатаційні потреби визначають окремо на ремонт основних
фондів і на експлуатаційні потреби (заміну зношеної техніки).

Потребу в матеріальних ресурсах на ремонт основних фондів визначають,
виходячи із затверджених норм цих ресурсів; на експлуатаційні потреби (у
тому числі на заміну зношених виробів машинобудування) — виходячи з
наявності й наміченого збільшення парку устаткування та машин, термінів
їх експлуатації, обсягів робіт з планово-попереджувальних ремонтів.

Баланси розробляють на кожну номенклатурну позицію, незалежно від того,
який обсяг ресурсів охоплено державними контрактами, з метою оцінити
збалансованість ресурсів і потреби народного господарства України.

Ресурсна частина балансу формується за такими основними статтями:

• виробництво всього (у тому числі за державним контрактом);

• поставки за рахунок імпорту;

• інші надходження (із зазначенням конкретних джерел);

• запаси на підприємствах оптової торгівлі державних товарно-сировинних
компаній і залишки в споживачів і постачальників на початок планового
року (включення до ресурсів продукції залишків допускається тільки за
їхньою згодою).

Ресурси машин та устаткування складаються з продукції вітчизняного
виробництва та інших надходжень. Імпорт і експорт посідають важливе
місце у зведеному балансі (зокрема, у балансах конкретних видів
продукції машинобудування).

У витратній частині балансів, що формується з продукції номенклатури
державного контракту в числі основних балансових статей, виділяють
витрати на централізований розподіл з обсягів державного контракту з
розшифруванням напрямів використання (виробничо-експлуатаційні потреби,
капітальне будівництво, непередбачені роботи, спеціальні витрати, оптова
торгівля через територіальні постачальницькі органи, експорт, державний
резерв, непередбачений резерв та ін.).

Матеріальні баланси продукції машинобудування стають основою для
виділення лімітів і розробляються на обсяги ресурсів, що виготовляються
за державним контрактом.

Під час розробки ліміту на централізований розподіл продукції передусім
потрібно забезпечити найважливіші потреби народного господарства:

• спеціальні витрати, непередбачені роботи, резерви, експорт;

• завдання на виробництво та капітальне будівництво за державним
замовленням;

• потреби соціальної сфери та виробників, чия продукція в повному обсязі
розподіляється централізовано, а також споживачів, переведених на
забезпечення в порядку оптової торгівлі.

Управління матеріальних балансів та державних закупівель Мін-економіки
України подає урядові проекти планових матеріальних балансів і лімітів
на продукцію, включену до складу контрактів, а також пояснювальні
записки до них з аналізом збалансованості плану.

Продукцію, яку не включено до складу контрактів, не розподіляють за
лімітами споживання, а реалізують у порядку оптової торгівлі без лімітів
за прямими замовленнями споживачів або органів матеріально-технічного
забезпечення. На окремі види цієї продукції, важливої для
збалансованості економіки, на які, як правило, не подолано дефіцит або
значну частину яких складає імпорт, а також на продукцію, що
використовується в значних обсягах для виконання державних контрактів,
розробляються баланси.

Баланси, що розробляються на продукцію, яка реалізується без лімітів, не
мають директивного характеру, їх призначення — оцінити можливість
задоволення потреб економіки матеріальними ресурсами, що реалізуються
без лімітів, як в окремих регіонах країни, так і в економіці в цілому.
На основі таких балансів готуються пропозиції для міністерств, відомств
і підприємств-виробників, державних товарно-сировинних компаній, а також
розробляються заходи щодо забезпечення збалансованості ринку.

Регіональні баланси дозволяють оцінити потребу адміністративної одиниці
в окремих видах продукції, що реалізується без лімітів, а також
забезпеченість нею як конкретних споживачів, так і найважливіших
напрямів витрат; виявити нераціональні господарські зв’язки.

За системою регіональних балансів вивчається попит споживачів (включаючи
платоспроможний попит) на найважливіші види продукції, що реалізується
без лімітів, а також визначаються джерела покриття потреб і формування
програм господарської діяльності.

Мінекономіки України доводить до постачальників і споживачів переліки
продукції, які зорієнтовані на конкретних споживачів і постачальників, а
Держкомстат України — відповідні форми статистичної звітності.

Регіональний баланс має два розділи: баланс споживачів адміністративної
одиниці та територіальний (баланс увозу-вивозу).

Зведені баланси розробляються з використанням даних регіональних
балансів, зведеної статистичної звітності, розрахункових і експертних
оцінок виробництва й споживання продукції, іншої інформації.
Номенклатуру продукції машинобудування, за якою рекомендується
розробляти баланси, встановлюють та змінюють органи державного
регулювання розвитку економіки.

Основну масу показників однопродуктових балансів, як правило, включають
до зведеного та регіонального балансів.

Натуральний баланс виробництва та споживання рекомендується розробляти
за такою формою:

Баланси на всіх рівнях індикативного планування складають з
використанням єдиних методичних підходів, що забезпечує створення
системи взаємопов’язаних і підпорядкованих балансів.

Загальна потреба в продукції машинобудування визначається по
міністерству, відомству чи іншій господарській (підприємницькій)
структурі на основі потреб у ній об’єднань і окремих підприємств. Вона
формується з урахуванням перспектив розвитку потужностей базових галузей
економіки, можливостей придбання імпортного устаткування чи виготовлення
спеціалізованого устаткування власними силами.

Під час розподілу устаткування враховується необхідність першочергового
забезпечення ним:

• об’єктів, що є найважливішими з погляду держави, тобто таких, що в
першу чергу сприяють реалізації завдань з нарощування потужностей
базових галузей;

• підприємств, що сприяють прискореному розвитку сільського
господарства, переробних галузей АПК, промисловості будівельних
матеріалів;

• підприємств, що забезпечують виробництво товарів народного споживання
та насичення споживчого ринку;

• галузей і підприємств, які за інших однакових умов забезпечують
найбільший економічний ефект.

Розробники матеріальних балансів продукції машинобудування, у тому числі
управління матеріальних балансів та державних закупівель Мінекономіки
України, подають Урядові України або іншим зацікавленим органам
державного регулювання економіки разом з балансами пояснювальні записки
до них і пропозиції щодо «розшивки вузьких місць».

Список використаної літератури:

Науменко В. /., Панасюк Б. Я. Впровадження методів прогнозування і
планування в умовах ринкової економіки.— К.: Глобус, 1995.— 200 с.

Новицкий В. F. Внешнеэкономическая деятельность и международный
маркетинг.— К.: Либра, 1994.— 190 с.

Основні показники, що використовуються при розробці прогнозу
економічного і соціального розвитку України (суть, взаємозв’язки, методи
розрахунку).— К.: НДЕІ Мінекономіки України, 1996.— 91 с.

Основы экономического и социального прогнозирования / Под ред. В. Н.
Мосина, Д. Н. Крука.— ?.: Высш. шк., 1985.— 200 с.

Панасюк Б. Державне регулювання економіки // Економіка України.— 1994.—
№ 1.— С. 19-30.

Панасюк Б. Концептуальні основи економічного прогнозування і планування
// Економіка України.— 1996.— № 5.— С. 7 —17.

Панасюк Б., Літвінов В. Система національних рахунків як модель
економічного обороту // Економіка України.— 1993.— № 1.— С. 18—36.

Панасюк Б., Сергиенко И., Присницкий Л. Прогнозирование развития
экономики Украины // Економіка України.— 1996.— № 1.— С. 20—31.

Пашута Н. Т. Нормативное планирование потребности в продукции
машиностроения.— К.: Наук, думка, 1992.— 117с.

Похожие записи