Механізми захисту та підтримки конкуренції

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна
економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб’єктів
господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється
змагальність суб’єктів господарювання, коли їхні самостійні дії
обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації
товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує
споживач.

З конкуренції, що існує в умовах розвинених товарно-грошових відносин,
виростає класична монополія. На відміну від неї «соціалістичний»
монополізм народився в умовах досить специфічних форм
економіко-організаційного розвитку нашої держави у складі СРСР. Він є
наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія
політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового
ведення народного господарства на основі застосування переважно
адміністративно-командних методів керівництва економікою, що призвело,
зрештою, до перетворення її на єдиний народногосподарський комплекс.
Монополізм у нашій державі є також породженням політики концентрації і
спеціалізації виробництва та інших сфер життєдіяльності. Саме тому,
визначивши в Законі України «Про економічну самостійність України» від 3
серпня 1990 р. зміст, мету та основні принципи економічної самостійності
України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання
економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної
та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію
зазначеного закону включила до переліку законодавчих актів, які б
забезпечували дію Закону України «Про економічну самостійність України»,
антимонопольне законодавство. За час, що минув, зроблено вагомі кроки на
шляху формування антимонопольного законодавства. Так, 18 лютого 1992 р.
було прийнято Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення
недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності», який визначав
правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення
недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення
державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.
З набранням чинності Законом України «Про захист економічної
конкуренції» від 11 січня 2001 р. Закон «Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності»
втратив чинність. Верховна Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла
Закон України «Про Антимонопольний комітет України», який визначив
правове становище Комітету, його органів та посадових осіб. Правові
засади захисту господарюючих суб’єктів і споживачів від недобросовісної
конкуренції визначає Закон України «Про захист від недобросовісної
конкуренції» від 7 червня 1996 р.

Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його
територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного
законодавства визначався Правилами розгляду справ про порушення
антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (в редакції
розпорядження від 29 червня 1998 p.), а нині регулюється нормами
розділів VII та XI Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Таким чином, на сьогодні законодавство про захист економічної
конкуренції, яке грунтується на нормах, установлених Конституцією
України і складається з законів України «Про захист економічної
конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від
недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих
відповідно до цих законів, можна вважати сформованим.

Одним з основних нормативно-правових актів законодавства про захист
економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної
конкуренції», який регулює відносини органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського
управління та контролю із суб’єктами господарювання; суб’єктів
господарювання з іншими суб’єктами господарювання, із споживачами,
іншими юридичними та фізичними особами у зв’язку з економічною
конкуренцією.

Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно до Закону
розуміється змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття
завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами
господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають
можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий
суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної
конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів
господарювання.

Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є укладення суб’єктами
господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у
будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка
(діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб’єкта господарювання, метою чи
наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між
суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт
господарювання, або між ними та ново-створеним суб’єктом господарювання.

Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками
узгоджених дій.

Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії,
які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження
конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії,
які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного
розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом,
асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом
продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших
суб’єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами
господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання
додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та
іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються
предмета цих угод;

8) істотного обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів
господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою
відповідальність згідно з законом.

Разом з тим зазначені вище узгоджені дії можуть бути дозволені
відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх
учасники доведуть, що ці дії сприяють:

o вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

o техніко-технологічному, економічному розвитку;

o розвитку малих або середніх підприємців;

o оптимізації експорту чи імпорту товарів;

o розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів
на товари;

o раціоналізації виробництва.

Проте, зазначені узгоджені дії не можуть бути дозволені органами
Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція істотно обмежується
на всьому ринку чи в значній його частині.

Вчинення узгоджених дій забороняється до отримання у встановленому
порядку дозволу органів Антимонопольного комітету.

Особа, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших
учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет
України чи його територіальне відділення та надала інформацію, що має
істотне значення для прийняття рішення у справі, звільняється від
відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій,
передбаченої ст. 52 Закону.

Разом з тим така особа не може бути звільнена від відповідальності, якщо
вона:

не вжила ефективних заходів щодо припинення нею антиконкурентних
узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету
України;

була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними
узгодженими діями; не надала всіх доказів або інформації стосовно
вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла
безперешкодно отримати.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції»
суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку
товару, якщо:

o на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

o не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей
доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини,
матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок
інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання,
частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе,
що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнано становище суб’єкта
господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше
відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок
порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання займає
монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного
виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо
них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12
Закону, тобто на цьому ринку у них немає жодного конкурента або вони не
зазнають значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох
суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

o сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на
одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

o сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на
одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків
і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4
ст. 12 Закону.

Саме по собі монопольне становище того або іншого суб’єкта
господарювання не визнається порушенням законодавства про захист
економічної конкуренції. Таким порушенням Закон України «Про захист
економічної конкуренції» визнає зловживання монопольним становищем на
ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону зловживанням монопольним
(домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта
господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку,
що

призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження
конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів
господарювання або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи
споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції
на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема,
визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару,
які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на
ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з
суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно
виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання
додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та
іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються
предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи
може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за
відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів
господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з
ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і
тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Зловживання монопольним становищем на ринку становлять другу групу
порушень антимонопольного законодавства. До третьої групи порушень
входять антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю. Такими діями ст. 15 Закону України «Про захист економічної
конкуренції» визнає прийняття будь-яких актів (рішень, наказів,
розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок,
укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади,
органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського
управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які
призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи
спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування,
органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема,
визнаються:

— заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення
підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері
діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів
діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів
товарів;

— пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до вступу
в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єднань
або здійснення концентрації суб’єктів господарювання в інших формах;

— пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до
пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів
певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних
продавців;

— будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також
розподіл ринків між суб’єктами господарювання за територіальним
принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або
за колом споживачів чи продавців;

— встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону
країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного
регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

— надання окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів
господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване
становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до
недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

— дія, внаслідок якої окремим суб’єктам господарювання або групам
суб’єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні
умови діяльності порівняно з конкурентами;

— дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та
обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи
реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та
розвитку, розпорядження прибутком.

Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із
законом.

Органам влади та органам місцевого самоврядування забороняється
делегувати окремі владні повноваження об’єднанням, підприємствам та
іншим суб’єктам господарювання, якщо це

призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи
спотворення конкуренції.

Статтею 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції»
забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у
схиленні суб’єктів господарювання, органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції,
створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Четверту групу порушень законодавства про захист економічної конкуренції
становить обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів
господарювання, об’єднань, яка полягає у тому, що суб’єктам
господарювання, об’єднанням забороняється схиляти інших суб’єктів
господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної
конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а також примушувати
інших суб’єктів господарювання до:

— антиконкурентних узгоджених дій, визначених ст. 6 Закону;

— узгоджених дій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 Закону;

— участі у концентрації суб’єктів господарювання, визначеної ст. 22
Закону (ст. 18 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Суб’єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів
Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняється
встановлювати щодо господарської діяльності суб’єктів господарювання
обмеження, які, як правило, не застосовуються до інших суб’єктів
господарювання, або застосовувати без об’єктивно виправданих причин
різний підхід до різних суб’єктів господарювання. Статтею 19 Закону
встановлено й інші заборони неправомірного використання суб’єктами
господарювання ринкового становища.

Суб’єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив
порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами,
забороняється створювати перешкоди у господарській діяльності малим або
середнім підприємцям (дискримінація конкурентів суб’єктами
господарювання), зокрема вчиняти дії, заборонені згідно з частинами 1 та
3 ст. 19 Закону.

Статтею 21 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не
допускається обмежувальна діяльність об’єднань (об’єднань юридичних та
(або) фізичних осіб, у тому числі об’єднань підприємств, а також
громадських організацій) шляхом відмови суб’єктові господарювання у
прийнятті до такого об’єднання, яка ставить його у невигідне становище в
конкуренції, якщо така відмова є необрунтованою і невиправданою.

Значної шкоди розвиткові конкуренції в економіці України завдає
недобросовісна конкуренція — будь-які дії у конкуренції, що суперечать
правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності
(ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної
конкуренції»).

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визнає
недобросовісною конкуренцією, зокрема, такі дії:

— неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів,
упаковки;

— неправомірне використання товару іншого виробника;

— копіювання зовнішнього вигляду виробу;

— порівняльну рекламу;

— дискредитацію господарюючого суб’єкта (підприємця);

— купівлю-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим
асортиментом;

— схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця);

— схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);

— схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з
конкурентом;

— підкуп працівника постачальника;

— підкуп працівника покупця (замовника);

— досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

— неправомірне збирання комерційної таємниці;

— розголошення комерційної таємниці;

— схилення до розголошення комерційної таємниці;

— неправомірне використання комерційної таємниці (статті 4-19 Закону).

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Г.І.Башнянин, П.Ю.Лазур, В.С.Медедів. Політична економія. – Підручник
для студентів вузів. – Київ: Ніка – Центр Ельга 2000р.

В.Я.Бобров. Основи ринкової економіки. – Київ: Либідь,1995р.

А.Барановский. Что такое монополия и как с ней бороться?
//Фінансова Україна. – 26 грудня 1995р. № 52.

Закон України “Про обмеження монополізму і недопущенні
несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” – “Правда
України”, 1992р. 15 травня

Закон України “Про антимонопольний комітет України” — “Голос
України”, 1993 р.,21 грудня

А.В.Калина, В.В.Осокіна – Економічна теорія і практика
господарювання: Навч. посібник. – Київ: МАУП,1998 р.

С.В.Мочерний — Економічна теорія. – Посібник для студентів вищих
закладів освіти, Київ “Видавничий центр “Академія””,1999р.

М.Портер – Международная конкуренция, Москва,1994г.

Р.М. Нуреев. – Типы рыночных структур: конкуренция и монополия //
Вопросы экономики. – 1994г. № 6.

Похожие записи