Реферат на тему:

Макроекономіка як наука

Предмет і метод

Макроекономіка — галузь економічної науки, яка вивчає функціонування
економіки в цілому з погляду забезпечення умов стійкого економічного
зростання, повної зайнятості ресурсів та мінімізації рівня інфляції.

Основна економічна проблема, з якою стикається наше суспільство, — це
суперечність між необмеженими людськими потребами та обмеженими
ресурсами, які використовуються для задоволення цих потреб. Ефективність
економіки полягає у використанні суспільством обмежених ресурсів з
максимальним результатом. Зростання ефективності ми розглядаємо за
допомогою кривої виробничих можливостей.

Виділяють сім ключових проблем макроекономіки: 1. ВВП. 2. Економічний
цикл. 3. Зайнятість (безробіття). 4. Інфляція. 5. Макроекономічна
політика держави. 6. Економічне зростання. 7. Макроекономічні процеси
відкритої економіки: торговельний баланс, платіжний баланс, валютний
курс.

На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує для аналізу
процесів агреговані величини. Агреговані параметри — це сукупність
специфічних економічних одиниць як єдиного цілого (наприклад, ВВП — у
макроекономіці, випуск фірми — в мікроекономіці, середній рівень цін — у
макроекономіці, ціна конкретного товару — в мікроекономіці).

Методологія вивчення економіки, як і методології вивчення інших наук,
розробляє теорію, накопичує фактичні дані, а потім аналізує їх з метою
підтвердження або спростування запропонованої наукової гіпотези. Основні
знаряддя економістів — теорія та спостереження. Однак головною
відмінністю економіки від точних наук є те, що практично неможливо
провести дослід, який підтвердив би або спростував розроблену теорію.
Економічний аналіз оперує даними, що їх дає нам дійсність.

Макроекономіка використовує загальнонаукові та специфічні методи
дослідження.

Загальнонауковими є методи: 1) наукової абстракції; 2) аналізу та
синтезу; 3) єдності історичного та логічного; 4) позитивний і
нормативний. До специфічних методів належать: 1) агрегування; 2)
моделювання; 3) принцип рівноваги.

Нормативна економіка — напрям в економічній науці, який оцінює цілі
економічного розвитку, тобто міркування про те, якою повинна бути
економіка. Нормативна економіка має рекомендаційний характер. Наприклад,
інфляцію потрібно зменшити. Позитивна економіка констатує факти і
залежності між ними, не використовуючи суб’єктивні судження. Позитивні
твердження мають описовий характер. Наприклад, рівень безробіття
становить 10 %.

Об’єктом макроекономічного аналізу виступає економічна система в цілому
та її агреговані параметри. Існує три типи економічних систем: командна,
ринкова та змішана. У командній економіці на перше місце ставиться
централізоване планування. Держава вирішує, що, як і для кого виробляти,
розподіляє ресурси між галузями. У такій економіці ефективний розподіл
ресурсів є неможливим. Тому суто командних економік не існує. У
ринковому господарстві економічний вибір визначає ринок. Суто ринкових
економік також не існує. Держава втручається в діяльність ринків
багатьма способами і з різних причин. Тому в усіх країнах існують
змішані економічні системи. У змішаній економіці поєднуються ринкові
відносини та централізовані рішення.

З позицій макроекономіки народне господарство складається з чотирьох
суб’єктів:

• сектор домогосподарств (сектор споживання) — С — Consume;

• сектор інвестицій (сектор підприємництва) — І — Investment;

• державний сектор (державні закупки товарів і послуг) — G — Government;

• сектор чистого експорту (сектор закордон) — NX — Net Export.

Сектор домогосподарств формує пропозицію робочої сили та попит на блага;
частину одержаного доходу споживає, а іншу — заощаджує. Головна мета
домогосподарства — досягти максимального споживання за мінімальних
витрат.

Сектор підприємництва об’єднує усі фірми в країні, здійснює попит на
ресурси, створює пропозицію благ, провадить інвестування. Основною метою
кожної фірми є максимізація прибутку.

Державний сектор надає особливі блага (наука, охорона здоров’я, безпека,
державне будівництво), створює умови для оптимального функціонування
народного господарства. Держава, як суб’єкт макроекономіки, виробляє і
закуповує блага, збирає податки, виплачує трансферти та формує
пропозицію грошей.

Сектор закордон об’єднує економічні суб’єкти за кордоном та іноземні
інститути в країні, визначає стан національного платіжного балансу та
валютного курсу.

Експорт (Е) — це потік грошових платежів, спрямований на внутрішні ринки
продуктів, продаж зарубіжним покупцям вироблених в Україні товарів і
послуг. Імпорт (І) — потік грошових платежів, який спрямований з
внутрішньої національної економіки за кордон. Різницю між величиною
грошових надходжень від експорту і величиною грошових платежів по
імпорту називають чистим експортом:

NX=E-M.

Історія розвитку

Перші паростки макроекономіки сягають в глибину віків. У XVI ст. француз
Жан Боден обґрунтовує зміну рівня цін як невідповідність між кількістю
грошей і товарів. Ця теорія стає основою сучасної монетарної теорії.

У XVII ст. англійські учені В. Петті та Г. Кінг уперше здійснюють
розрахунки національного доходу Англії та Франції.

У XVIII ст. проблемами макроекономіки займаються французькі фізіократи.
Франсуа Кене (1694-1774) розробив макроекономічну модель господарського
кругообігу — «Економічну таблицю» (1758). Засновники школи фізіократів
Ф. Кене та Анн Тюрго (1727-1781) вважали, що тільки земля є продуктивною
і тільки праця зайнятих у сільському господарстві створює дохід, який
перевищує витрати. Усі інші види діяльності є вторинними.

На зміну економічному лібералізму Ф. Кене прийшла класична теорія, яка
пояснювала процеси саморегулювання ринку дією механізмів ціноутворення.
Представник класичної теорії Адам Сміт (1723-1790) аналізує дві ціни:
природну та ринкову. В основі класичної економічної теорії лежить
концепція трудової вартості, за якою багатство створюється не тільки
землеробами, а й працею інших класів, усіх націй. Представниками цієї
теорії є видатні економісти

англійці Вільям Петті (1623-1687), Давид Рікардо (1772-1823) і француз
Жан Батіст Сей (1767-1832).

Наприкінці XIX ст. термін «політична економія» замінюється терміном
«економікс». У 1890 р. виходить праця англійського економіста, керівника
кембриджської школи, родоначальника неокласичного напряму Альфреда
Маршалла (1842-1924) «Принципи економічної науки». Саме тепер під
«економікс» розуміють науку, яка досліджує поведінку людей у процесі
виробництва, розподілу і споживання рідкісних благ та послуг серед
обмежених ресурсів, а також способи найефективнішого використання цих
ресурсів. Представники неокласицизму Артур Пігу (1877-1959), Леон
Вальрас (1834-1910), Вільфредо Парето (1848-1923), Карл Менгер
(1840-1921) у своїх працях сформулювали основні принципи маржиналізму
(marginal— граничний), теорії граничної корисності. Неокласики створили
інструментарій макро- та мікроекономічного аналізу: еластичність попиту,
граничний аналіз, коротко- та довгостроковий періоди, взаємозалежність
ринків.

Одночасно з класичною теорією розвивається марксистська теорія. К. Маркс
(1818-1883) розробляє моделі простого й розширеного відтворення
капіталу. Марксистські ідеї обмежуються теренами соціалістичних країн.
На підґрунті трудової вартості Карл Маркс створює вчення про
експлуататорський характер ринкового господарства.

Після світової кризи 1929-1933 pp. англійський економіст Джон Мейнард
Кейнс (1883-1946) розробляє нову теорію на грунті гострої критики
класичної теорії. У кейнсіанській теорії основними стають такі
постулати: 1) у ринковій економіці може існувати рівновага за неповної
зайнятості; 2) для усунення неповної зайнятості необхідне втручання
держави; 3) держава втручається в економічні відносини через грошову і
бюджетно-податкову політику; 4) держава впливає на сукупний попит.
Фундаментальною є праця Дж. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка
і грошей» (1936).

Дж. Кейнс уперше виділяє мікро- та макроекономіку, доводить, що країна —
це не фірма і її економіку не можна описувати термінами, що ними
пояснюють звичайні ринкові відносини. Він вважається творцем системи
державного регулювання економіки. Бачення Кейнсом міжнародної валютної
системи втілилось у створенні Міжнародного валютного фонду. Яскравими
представниками кейнсіанської макроекономічної теорії є англійський
учений К. Кларк,

американські економісти українського походження С. Кузнець та
російського походження В. Леонтьев.

Популярною нині є монетарна теорія, яка пов’язана з іменем
американського економіста Мілтона Фрідмана (нар. 1912р.). Як головний
важіль у регулюванні економіки розглядається грошово-кредитна, а не
бюджетно-податкова політика. І здійснити це держава може, збільшуючи або
зменшуючи пропозицію грошей. Талановитий учений М. Фрідман запропонував
свою доктрину монетаризму на початку 60-х років і вже через десять років
став керівником Чиказького економічного центру. У 1976 р. йому
присуджено Нобелівську премію. Монетаризм вважають теорією здорового
підприємництва. Мета теорії — забезпечення стабільності завдяки
оздоровленню грошового обігу, відмова від регулювання ринку, економічна
свобода для людини.

Висунуті монетаристами положення щодо неефективності грошової політики в
короткостроковому періоді зазнали критики з боку прихильників нової
класичної макроекономічної теорії (поч. 70-х років), яка сформувалася як
наслідок застосування принципів мікроеко-номічного аналізу до
макроекономіки. Нові класики висунули гіпотезу раціональних очікувань.
Автор її — Роберт Лукас (нар. 1937 p.), професор Чиказького університету
— одержав Нобелівську премію з економіки у 1995 р. За цією гіпотезою
майбутні цінові очікування є найважливішими мотивами поведінки для всіх,
хто приймає економічні рішення, — фірм, організацій і окремих родин. До
цього вважалося, що подібні рішення економічних суб’єктів будуються на
довільній або статичній основі.

Американські вчені М. Фельдштейн, Г. Гільдер, А. Лаффер, представники ще
однієї сучасної теорії — теорії економіки пропозиції, критикують
кейнсіанців за односторонність, віддання переваги сукупному попиту та
недооцінювання сукупної пропозиції. Прихильники теорії економіки
пропозиції вважають, що бюджетно-податкова політика через податковий
механізм впливає і на сукупну пропозицію. Вони пропонують обмежити
втручання держави в економічні процеси і стимулювати приватні ініціативи
та підприємництво, збільшити роль державних фінансів: зменшити податки,
скоротити державні витрати, зменшити кількість грошей в обігу за
допомогою відповідної політики в царині державного кредиту.

У межах неоінституціоналізму, одного із сучасних напрямів в економіці,
виникли теорії економічної організації та суспільного вибору,
представниками яких є відповідно Рональд Коуз (США) і Джеймс Б’юкенен
(США). У теорії суспільного вибору досліджуються взаємозв’язки
політичних та економічних явищ, зокрема, аналізується політичний ринок.
Приватний інтерес у цій теорії розглядається як основний мотив
діяльності особи, фірми та суспільного життя людей.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Агапова ?. ?., Серегина С. ?. Макроэкономика: Учебник / Под общ. ред.
А. В. Сидоровича. — ?.: Дело и сервис, 2000. — Гл. 1.

2. Курс экономической теории: Учебник / Под общ. ред. ?. ?. Чепу-рина. —
Киров: АСА, 1999. — Гл. 2.

3. Маяків ?. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.: Основи,
2000. — Розд. 1.

4. Панчишин С. Макроэкономика. — К.: Либідь, 2001. — Т. 1.

5. Семюелъсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1997.— Ч.
2.— Розд. 5.

Похожие записи