Реферат на тему:

Макроекономіка як наука

ПЛАН

Вступ

1. Макроекономіка складова економічної науки

2. Предмет та об’єкт макроекономічної науки

3. Функції макроекономіки

4. Методологічні особливості та методи макроекономічного аналізу

5. Історія розвитку макроекономічної науки

Список використаної літератури

Вступ

Макроекономіка як одна із складових частин економічної теорії є наукою
про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона вивчає причини циклічних
коливань і взаємозв’язок динаміки обсягів виробництва, рівня інфляції та
безробіття.

В основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси. А це
означає, що:

• макроекономічні показники є результатом зведення показників
економічної діяльності окремих домогосподарств та фірм;

• макроекономічні закономірності відображають тенденції масової
поведінки на мікрорівні;

• при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те,
що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікроекономічні
рішення;

• макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних аґентів

та економічної політики держави.

Економічна політика — це цілеспрямований вплив держави на виробництво,
доходи, зайнятість, інфляцію та інші макроекономічні параметри за
допомогою зміни пропозиції грошей, рівня податків та державних витрат.

Макроекономічні фактори (такі, як рівень ринкової процентної ставки,
інфляції, безробіття тощо) впливають на рішення домогосподарств про
заощадження, інвестиції, споживчі витрати, що, в свою чергу, визначає
величину і структуру сукупного попиту. Тому мікро- і макроекономічні
процеси тісно взаємопов’язані.

На відміну від мікроекономіки, макроекономіка використовує у своєму
аналізі аґреґовані величини: валовий внутрішній продукт (а не випуск
окремої фірми), середній рівень цін (а не ціни на конкретні товари),
ринкову процентну ставку (а не ставку процента окремого банку), рівень
інфляції, зайнятості, безробіття тощо.

Основними макроекономічними показниками є:

• темп зростання реального ВВП;

• рівень інфляції;

• рівень безробіття.

1. Макроекономіка складова економічної науки

В економічній теорії розділяють макро- та мікро- аналіз, при цьому
макроаналіз виходить із необхідності обґрунтування закономірності
функціонування національної економіки в цілому. Мікроаналіз вивчає
поведінку окремого підприємства. В макроаналізі виділяють
макроекономічну систему, яка включає зовнішні і внутрішні фактори. До
зовнішніх факторів  суспільного відтворення відносять  природні та
демографічні; до внутрішніх – процеси виробництва, реалізації та
споживання.

Регулювання макроекономічної системи здійснюється через ринкові важелі
та апарат державної економічної політики. Макроекономіка виступає як
розділ сучасної економічної теорії, яка вивчає поведінку економіки, як
єдиного цілого. Ситуація у національній економіці визначається
сукупністю конкретних макроекономічних параметрів, кожен з яких
по-своєму характеризує економічне становище країни. Серед них
найважливішими є темпи зростання реальних обсягів національного
виробниціва, інфляція, рівень безробіття тощо. Тільки на основі аналізу
рівня і динаміки макроекономічних показників і параметрів можна
зрозуміти, як працює економіка. Завдання макроекономіста — дослідити
суть процесів, що відбуваються у національній економіці, виявити їх
рушійні сили. При характеристиці макроекономічних залежностей первинну
інформацію надають національні рахунки по укрупнених показниках
національної економіки.

Макроекономічна теорія має на меті вивчення загального стану та
структури економіки, закономірностей національної економіки, її руху та
народногосподарських пропорцій з відповідним виробленням рекомендацій
для державних органів влади, які формують державну економічну політику.
Макроекономіка, як теоретична наука має на меті визначити стан
національної економіки, обґрунтувати основні напрямки економічної
політики держави, вміти визначити причини криз в економіці та шляхи їх
подолання, вміти організовувати грошовий обіг, забезпечити стабільність
грошової одиниці, правильно обґрунтувати фінансову, податкову, бюджетну
політику держави і в підсумку вибрати модель економічного розвитку, яка
на сьогодні є найважливішою з проблем макроекономічного розвитку країни.

2. Предмет та об’єкт макроекономічної науки

Предмет макроекономіки — великомасштабні (у масштабах всього суспільного
виробництва) економічні процеси і явища, на відміну від предмета
мікроекономіки, де вивчаються питання діяльності малих економічних
одиниць, насамперед, фірм (підприємств). Макроекономіка вивчає сфери і
галузі національної економіки, господарські зв’язки між ними.

Результатом макроекономічних досліджень є поглиблення знань про
економіку, механізми її розвитку. Закони, виявлені на основі аналізу
макроекономічних моделей, розкривають взаємозв’язок, суттєву залежність
між різними економічними показниками (змінними).

Основними законами макроекономіки є: 1. Закон макроекономічної
рівноваги, 2. Закон вартості, 3. Закон попиту та пропозиції, 4. Закон
саморегулювання макроекономічних процесів, 5. Закон спадної граничної
продуктивності, 6. Закон спадної граничної корисності. Об’єкт, суб’єкт
макроекономіки.

Об’єктом макроекономіки є історично визначена економічна система в
цілому. Загальною рисою кожної економічної системи є її здатність до
постійного відтворення виробництва.

Типи економічних систем: 1. Ринкова економіка – характеризується
приватною власністю на економічні ресурси й виконанням ринкового
механізму для регулювання економіки. 2. Командно-адміністративна
(планова) економіка – вона заснована на суспільній (державній)
власності, а регулювання економічних процесів здійснюється за допомогою
централізованого державного планування. Вона регламентує обсяги
виробництва продукції, розподіл і виконання ресурсів, ціноутворення і
витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження.
Тут основним інструментом державного регулювання виступає державне
планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату та інші
ринкові інструменти.

Змішана економіка – це така економічна система яка поєднує в собі різні
форми власності (приватну, кооперативну, державну), і 2 механізми
макроекономічного регулювання: ринковий і державний.

Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка
кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму .
Моделі змішаної економіки: Американська модель – це така економічна
система основу якої складає система всілякого заохочення підприємництва,
досягнення особистого успіху, збагачення активної частини населення.

Японська модель – характерним є втручання держави в економіку. Ринок
підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє
економічне планування (індикативне). Розв6язанням соціальної проблеми
займаються корпорації та об’єднання.

Шведська модель – соціальна спрямованість на рівні державної політики.
Скорочення майнової нерівності досягається за рахунок перерозподілу
доходу через бюджет на користь менш забезпечених верств населення. У
державному бюджеті акумулюється більш як 50% ВНП.

Суб’єктами змішаної економіки є: 1. Домашні господарства – є власниками
економічних ресурсів (РС матеріальних ресурсів, грошового капіталу).
Проте вони самі не використовують економічні ресурси, а надають їх
підприємствам через ринок ресурсів. 2. Підприємства (фірми) – функція:
вони використовують економічні ресурси для вироблення продуктів та
надання послуг і реалізують їх на товарному ринку з метою отримання
доходу. 3. Держава виконує важливі регулюючі функції, впливаючи при
цьому на  економічні відносини. Держава здійснює підприємницьку
діяльність, є виробником товарів, забезпечує регулювання відносин.

Предмет макроекономіки обумовлений її об’єктом. Макроекономіка має
відповідати на питання: як функціоную національна економіка; за
допомогою яких механізмів вона набуває  здатності вирішувати головну
проблему суспільства. Предметом макроекономіки є механізм функціонування
економічної системи. Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан
економіки, макроекономічне регулювання є інструментом економічної
політики і визначає, що повинно бути  в економіці і як цього можна
досягти.

3. Функції макроекономіки

Функції макроекономіки – це ті завдання, що розв’язуються у процесі
дослідження й аналізу реальної економічної. системи (макроекономіка як
наука), та її викладання і вивчення (макроекономіка як навчальна
дисципліна). Макроекономіка виконує такі функції: –
теоретико-пізнавальну; – прикладну (практичну); – світоглядну
(формування сучасного економічного мислення та економічної культури).
Всі функції макроекономіки органічно взаємозв’язані.
Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб повніше забезпечити
вивчення власне макроекономічної теорії. Знання макроекономіки створює
фундамент, на якому може будуватися вивчення багатьох прикладних
економічних дисциплін. Макроекономіка має безпосереднє прикладне
значення. Майбутній спеціаліст повинен навчитися аналізувати суть
державної економічної політики, напрями, шляхи та методи її реалізації.
І головне, вміти ефективно розробляти й втілювати у життя стратегію і
тактику діяльності своєї фірми (підприємства) на мікроекономічному рівні
в умовах певного зовнішнього середовища, особливості якого визначаються
макроекономічними факторами. Важлива функція макроекономіки — її
світоглядна функція. Цю функцію вона виконує на основі вироблення у
майбутніх економістів-професіоналів сучасного економічного мислення.
Глибоке і системне вивчення основних понять і механізмів функціонування
національної економіки сприяє формуванню економічної культури студентів.

4. Методологічні особливості та методи

макроекономічного аналізу

В процесі макроекономічних досліджень застосовуються загальноприйняті
наукові методи системного підходу, аналізу і синтезу, індукції та
дедукції, кількісного і якісного аналізу, порівняння, наукові абстракції
тощо. При вивченні вітчизняних макроекономічних проблем обов’язкове
використання законів України з питань економічного розвитку, прийнятих
Верховною Радою.

Центральним методом макроекономічного аналізу є метод моделювання.
Модель — це один із основних способів пізнання і описання реального
світу економіки. Побудова макроекономічних моделей дає змогу широко
використовувати методи математичної формалізації. Абстрагування
вважається необхідною складовою процесу розробки макроекономічної
моделі. Модель будується так, щоб відтворювати характеристики об’єкта,
суттєві саме для обраної мети дослідження. Макромоделі – це математичні
рівняння в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному та
спрощеному вигляді. Створити модель – це означає знайти функцію, яка
пов’язує ендогенні та екзогенні параметри макромоделі. Екзогенні
величини – це величини, що знаходяться поза макромоделлю  (як, правило,
це технологія виробництва та характер поведінки економічних суб’єктів на
кожному з ринків.

Ендогенні величини – це величини, що визначаються в результаті
розв’язання моделі. Макроекономічні моделі поділяються: Статитичні
моделі – фіксують економічний процес на початку та в кінці певного
періоду і не зображають перехід від одного стану до іншого. Динамічні
моделі – зображують економічні процеси з урахуванням факторів часу. При
побудові макроекономічний моделей звичайно використовують чотири типи
функціональних рівнянь: 1. Поведінкові функції виражають переваги, які
склалися в суспільстві. Функція споживання домашніх господарств від
доходу. С = С(І) 2. Технічні  функції – характеризують технічну
залежність. Наприклад  виробнича функція: Q = f(x1; x2;…xn) 3.
Інституціональні функції – зображають інституціонально установлені
залежності між параметрами моделі. Наприклад: сума податкових надходжень
(Т) є функцією від доходу (І) та податкової ставки Т(І), яку встановлює
відповідний інститут: Т = f(T(I), I) 4. Дефініційні функції – виражають
залежності які виходять з означення економічних явищ. Наприклад:
сукупний попит на ринку благ (І)  склалися з споживчого попиту домашніх
господарств (С), інвестиційного попиту підприємницького сектору (І),
витрат D. (G) та закордону (Е). І = С + І + G + Е

5. Історія розвитку макроекономічної науки

Макроекономічна наука пройшла значний історичний шлях розвитку. Першою
макроекономічною теорією вважається вчення представника французької
школи фізіократів Ф. Кене (1694 — 1774). Він у своїй «Економічній
таблиці» проаналізував рух суспільного сукупного продукту з позицій
певної системи натуральних і вартісних пропорцій суспільного
відтворення.

У XIX ст. К. Маркс (1818 — 1883) розробив схеми простого і розширеного
відтворення, а Л. Вальрас (1834 — 1910) дослідив теорію загальної
рівноваги. Вагомий внесок у розвиток макроекономічної науки зробив
англійський економіст Дж. М. Кейнс (1883 — 1946). Його вчення спрямоване
проти ідей класичної економічної школи, що обґрунтовувала моделі
вільного ринкового господарства як рівноважної саморегулюючої системи.
Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. Своєї зрілості
вона досягла у 30-ті роки ХХ ст. у період світової економічної кризи,
коли набула здатності впливати на економічну практику. Свій початок
макроекономічна наука бере у ХІV ст. У 1576 році француз Жан Боден
обґрунтував інфляцію результатом зміни співвідношення між кількістю
грошей і товарів. Така теорія стала основою сучасної монетарної теорії.

Макроекономічну спрямованість мали також дослідження англійського
економіста В.Петті, який вперше здійснив розрахунок і дав оцінку
національному доходу Англії і Франції. В. Петті досліджував питання про
вплив на економіку і розподіл доходів, пов’язаних з удосконаленням
системи оподаткування в країні.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у ХVІІІ ст. у працях
фізіократів. Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського
кругообороту–“Економічну таблицю” (1758 р.). Ця таблиця відображала
загальну картину кругооборотів товарів  і послуг для основних секторів
економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм
функціонування економіки в цілому. Але в ній були свої недоліки.

Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання  до
досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за
допомогою механізму ціноутворення. А. Сміт розглядає дві ціни: 1.
Природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку. 2. Ринкову, 
тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку. Регулююча роль
цін при цьому виявляється так: Якщо попит вищий за пропозицію, а ринкова
ціна відхиляється в гору від природної, то в галузі де виробляється
даний товар, прибуток вищий від середньої норми то капітал переміщують у
більш прибуткову галузь від природної, а якщо попит нижчий ніж
пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від
середнього рівня, то  капітал вилучають із малоприбуткової галузі. Це
забезпечує рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між
окремими галузями, який відповідає суспільним потребам.. тобто ринок
через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення
макроекономічної рівноваги. Протилежний підхід до  оцінки регулюючих
можливостей ринку пропонує теорія К. Маркса. Він розробив дві моделі 
господарського кругооборот. Він дійшов до висновку, що в умовах
постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до
зниження (закон тенденції норми прибутку до зниження). Внаслідок цього
процес господарського кругооборот гальмується, скорочується виробництво,
виникає криза відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує
капіталістичну ринкову систему. Дж. Кейнс довів, що в економіці може
бути рівновага за неповної зайнятості і потрібне втручання держави для
її усунення. До державного втручання Кейнс відносив фінансову і грошову
політику, а об’єктом впливу вибрав сукупний попит. У книзі “Загальна
теорія зайнятості, проценту і грошей”(1936) Кейнс показав, що держава,
впливаючи на деякі макроекономічні показники, може здійснювати ефективне
регулювання економіки.

В період нової світової економічної кризи 70-х рр. ХХ ст.  виявилось, що
державне втручання в економіку не завжди дає позитивний результат і що
вплив держави на сукупний попит у період економічного спаду не
забезпечує збільшення виробництва, а лише породжує інфляцію. Вперше
виник такий феномен, як стагфляція, тобто коли водночас має місце  спад
виробництва і зростання цін. Почала інтенсивно розвиватись “неокласична
теорія”, яка виникла в 70-х рр. ХІХ ст.  Вона була з одного боку –
реакція на марксизм з його критикою капіталізму, а з іншого – спробою
вписати в неокласичну теорію ряд нових положень. Ця теорія має багато
різних напрямків. Теорія добробуту ввела до наукового поняття “суспільні
блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”, де потрібна допомога держави.
Виникла неокласична школа яка включає ряд теорій, що суперечать
кейнсіанській.

Сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається
на  ряд теорій, які взаємодіють і взаємодоповнюють одна одну і дають
практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної
теорії залежно від своїх суб’єктивних уявлень, а також з урахуванням
індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної
країни.

Список використаної літератури

1. Агапова ?. ?., Серегина С. ?. Макроэкономика: Учебник / Под общ. ред.
А. В. Сидоровича. — ?.: Дело и сервис, 2000. — Гл. 1.

2. Курс экономической теории: Учебник / Под общ. ред. ?. ?. Чепу-рина. —
Киров: АСА, 1999. — Гл. 2.

3. Маяків ?. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.: Основи,
2000. — Розд. 1.

4. Панчишин С. Макроэкономика. — К.: Либідь, 2001. — Т. 1.

5. Семюелъсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1997.— Ч.
2.— Розд. 5.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи