Курсова робота на тему:

Макроекономічні показники

Зміст:

Вступ 2

Розділ І. Система національних рахунків як нормативна база
макроекономічного рахівництва

3

1.1 Суть системи національних рахунків та її значення 3

1.2 Основні методологічні принципи СНР 5

1.3 Базова одиниця обліку СНР 5

Розділ ІІ. Основні макроекономічні показники 13

2.1 Валовий випуск 13

2.2 Валовий внутрішній продукт 15

2.2.1 Номінальний ВВП 26

2.2.2 Реальний ВВП 26

2.3 Чистий внутрішній продукт 26

2.4 Валовий національний продукт 28

2.5 Національний дохід 34

2.6 Вплив ціни на валовий національний продукт 34

Висновок 41

Список використаної літератури 42

Вступ

В даному рефераті розглядається така тема, як макроекономічні показники:
сутність та вимір.

Політична, соціальна та військова доля країн значною мірою залежить від
економічного розвитку, і немає життєво важливішої сфери для успіху
держави, ніж її макроекономічний розвиток. Такі країни як Японія, що
розвинулися стрімко, завойовуючи зовнішні ринки для своїх товарів,
пишаються своєю зростаючою політичною силою та високим життєвим рівнем.

На противагу їм існують країни, що перебувають у стані глибокої
стагнації і терплять від галопуючої інфляції, значних торговельних
дефіцитів та високого зовнішнього боргу. Життєвий рівень країни значною
мірою залежить від її макроекономічної політики.

Для аналізу економічних явищ і процесів, складних господарських
взаємозв’язків необхідна система надійних взаємозумовлених показників. В
економічній теорії та у господарській практиці використовують різні
форми виміру суспільного продукту. Різноманітність форм і способів
виміру результатів народногосподарської діяльності зумовлена різними
теоретичними підходами до характеристики суспільного виробництва, різною
методикою статистичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного
продукту в процесі економічного кругообігу.

Розділ І.

Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного
рахівництва

Формування нової економічної системи, заснованої на ринкових відносинах,
матеріалізація національних цілей через державну економічну політику
потребують широкого використання системи макроеконо-мічних показників.
Вони покликані відображати складні взаємопов’язані процеси, що
відбуваються в економіці й безпосередньо визначають динаміку
економічного зростання та важливі пропорції розширеного відтворення.

Розрахунки макроекономічних показників та важливих пропорцій розширеного
відтворення здійснюються на основі відповідних економічних моделей, що
відображають річний економічний оборот на макрорівні. Вони є також
важливим інструментом державного регулювання і прогнозування
національної економіки. Країни з ринковою економікою, а також ті, що
здійснюють перехід до ринкових відносин, як таку економічну модель
використовують систему національних рахунків, що затверджена ООН і
рекомендована для використання з метою забезпечення міжнародних
зіставлень, порівнянь та ін.

1.1 Система національних рахунків (СНР) — це система взаємопов’язаних
економічних показників, які відображають загальні й найбільш важливі
аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням
продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням
національного багатства країни.

СНР базується на відповідних методологічних принципах. Розглянемо,
зокрема, ті її принципи, які впливають на методологію обчислення
макроекопомічпих показників. Серед них основними методологічними
пршгцилами СНР с такі:

a) Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, котра приносить доход
суб’єктам цісї діяльності. Тобто критерієм продуктивності праці с
одержання доходу. Це стосується економічної діяльності як у сфері
матеріального, так і нематеріального виробництва. У марксистській
теорії, на яку спиралася економічна практика соціалізму, застосовувався
інший критерій. Продуктивною вважалася лише праця у сфері матеріального
виробництва. Ця теорія покладена в основу іншої системи
макроекономічного рахівництва, яка називається системою балансу
народного господарства. Згідно з СИР валовий продукт і сукупний доход
створюють не тільки галузі матеріального виробництва, а й галузі
нематеріального виробництва, такі як торгівля, житлово-комунальне
господарство, фінансово-кредитні організації, органи державного
управління, армія, наукові установи, освіта та іп.

b) В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на
виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу. Це
означає, що вартість продукту, з одного боку — це сума витрат факторів
виробництва (праці, природних ресурсів, капіталу), з іншого боку — це
сума доходів, одержаних власниками виробничих факторів. Отже, одна й та
сама величина для виробників продукту є витратами, а для власників
виробничих факторів —доходами. Тому витрати дорівнюють доходам. Такий
стан свідчить про рівновагу в економічній системі. Слід вщзначити, що
рівність між витратами і доходами досягається не завжди. Проте ринковий
механізм постійно працює па вирівнювання витрат з доходами. В окремих
випадках для досягнення цісї рівноваги в економічні процеси втручається
держава. Проблема досяпіення економічної рівноваги — одна з ключових
проблем макрое кономічної науки.

c) СНР виходить із того, що економіка знаходиться в постійному
кругообороті, а крутооборот — це безпе рервний потік
«витрати–доходи». Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи
є джерелом нових

витрат, нові витрати створюють нові доходи. Цьому потоку немає ні
початку, ні кінця.

Із цього випливає висновок: щоб збільшити доходи необхідно збільшиш
витрата, а щоб витрати зросли, потрібно одержати більше доходу. Це і є
однією з головних проблем макрое копо міки. Концепція господарського
кру-гообороту розглядає, таким чином, виробництво, розподіл і
перерозподіл продукту і доходу, формування національного багатства як
різні, але взаємопов’язані аспекти процесу відтворення.

1.2 Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у
структурі показників виробництва с додана вартість.

Повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг, вироблених
якою-пебудь галуззю, групою виробників або економікою в цілому, включає,
крім доданої вартості, також проміжне споживання.

Додана вартість характеризує внесок конкретної сукупності факторів
виробництва У створення вартості в масштабах економіки в цілому. Слід
підкреслити, що додана вартість як внесок кожного окремого виробника
розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту.

Технічно макроскономічне рахівництво базується на запозиченому з
бухгалтерського обліку принципі подвійного запису, згідно з яким СНР с
взаємопов’язана сукупність двосторонніх рахунків (балансових таблиць), а
кожний економічний показник (економічна операція) записується у дебеті
одного рахунку й кредиті іншого, що кореспондує з ним. Тобто кожний
рахунок сам по собі має вигляд балансової таблиці, одна сторона якої
характеризує ресурси, а інша —їхнє використання.

1.3 Базовою одиницею обліку в СНР слугує так звана їнституцшна одиниця,
під якою розуміють економічну одиницю, що характеризується єдністю
поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері свосї основної
діяльності. Іиституційна одиниця веде повний набір бухгалтерської
звітності й с юридичною особою. Поняття шституційної одиниці
використовується у процесі аналізу балансів майна, формування й
розподілу доходів і фінансових операцій.

Національна економіка в цілому визначається як сукупність усіх
іпститупійних одиниць резидентів (економічних одиниць), що функціонують
на даній території протягом тривалого часу (понад рік). Сюди також
включаються територіальні анклави (посольства, наукові організації,
військові бази в інших країнах) і виключаються екстериторіальні анклави
(посольства, консульства інших країн, представництва міжнародних
організацій).

Іпституційиі одиниці (домашні господарства, підприємства і організації)
с резидентами даної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів
пов’язаний з економічною територією даної країни. Поняття резидента не
збігається з поняттям громадянства або національності. Практично до
резидентів даної країни належать особи, які проживають на території
даної країни, за винятком осіб, що приїздять на відносно короткий строк
(менше ніж рік). Резиденти підприсмства даної країни — це економічні
одиниці, що зайняті виробництвом на економічній території даної країни,
включаючи спільні та змітані підприємства, філіали зарубіжних фірм і
корпорація тощо.

Усі інституційні одиниці об’єднуються у сектори: підприємства, що
виробляють товари й послуги, крім фінансових послуг (нефінансові
підприємства); фінансові установи; державні установи; громадські й
приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні
господарства; зовнішньоекономічні зв’язки.

Сектор «Підприємства» охоплює інституційні одиниці, основною функцією
котрих с виробництво продуктів і нефінансових послуг’ для реалізації на
ринку. До цього сектора включаються усі підприємства незалежно від форми
власності.

Сектор „Фінансові установи” складається з інституційних одиниць,
зайнятих фінансовими операціями та комерційній основі та операціями зі
страхування незалежно від форми власності. Це — комерційні банки,
кредитні товариства й асоціації, основною функцією яких с: випуск,
придбання, зберігання й розподіл фінансових коштів; випуск цінних
паперів; зберігання грошових коштів і падання кредитів підприємствам і
домашнім господарствам.

Сектор „Державні установи” охоплює інституційні одиниці, що зайняті
наданням нсринкових послуг, призначених для колективного споживання, а
також перерозподілом національного доходу й багатства. Цс стосується
всіх державних установ і організацій, що утримуються за рахунок
державного бюджету. До цього сектора, зокрема, належать державні
центральні, регіональні й місцеві банки, Ощадбанки, а також різні по
комерційні громадські організації, котрі обслуговують населення, якщо
вони фінансуються й коїпролюються державними установами.

Сектор „Громадські та приватні організації”, що обслуговують домашні
господарства, охоплює інституційні одиниці, котрі падають неринкові
послуги для домашніх господарств, задовольняючи при цьому їхні як
індивідуальні, так і колективні потреби.

Сектор „Домашні господарства” складають одиниці–резиденти, основною
функцією яких с споживання, а також підприємницька діяльність з
виробництва продуктш і послуг, яка не може бути відокремлена від
домашнього господарства.

Сектор «Зовнішньоекономічні зв’язки» охоплює ті зарубіжні економічні
одиниці, які здійснюють операції з резидентами даної країни.

Для вивчення процесів виробництва й балансу між ресурсами і
використанням продуктів та послуг у СНР здійснюється групування за
галузями. При розгляді вироб-ницгва використовується поняття закладу, що
характеризується випуском однорідної про,’гукцІЇ і послуг. Галузь
визначається як група одиниць з однорідним виробництвом незалежно від
інституційного статусу цих одиниць. На макроекопомічному рівні виділяють
дев’ять основних галузей, а також близько 100-та підгалузей з різним
ступенем агрегувания, що повністю відповідає міжнародній стандартній
господарській класифікації.

Одним із базових понять у системі показників макро-економічного
рахівництва є економічна операція, котра відображає групування
елемеїггарпих потоків за їхнім змістом. Економічні операції в СНР
поділяються на три групи: операції з продуктами й послугами, розподільчі
й фінансові операції.

Операції з продуктами і послугами належать до виробництва, обміну й
використання продуктів та послуг у галузях і секторах економіки, тобто
вони відображають їхнє походження (виробництво та імпорт) і використання
(проміжне й кінцеве споживання, формування основного каніга;гу і
експорт) протягом відповідного періоду.

Розподільчі операції складаються з операцій, що показують розподіл і
перерозподіл доходу, або доданої вартості, створеної виробниками, а
також перерозподіл заощаджень.

Фінансові операції стосуються змін фінансових активів і пасивів у різних
секторах і галузях економіки.

Для характеристики діяльності кожної групи одиниць і сукупної економіки
загалом усі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків. При
цьому кожний рахунок належить до одного аспекту економічної діяльності.
Відповідно до подвійного запису, прийнятого в СНР, кожна економічна
операція фіксується в рахунках двічі: у ресурсах та у використанні.
Підсумки операцій на кожному боці рахунку балансуються за допомогою
відповідного розрахунку або з використанням балансуючої статті.

Для економіки у цілому розробляють десять рахунків. Вони мають па мсті
відобразити матеріально-речову й вартісну структуру процесу відтворення
па макроекопо-мічпому рівні. При цьому складаються такі рахунки:
продуктів і послуг, виробництва, угворснші доходів, розподілу.

Сектор «Зовнішньоекономічні зв’язки» охоплює ті зарубіжні економічні
одиниці, які здійснюють операції з резидентами даної країни.

Для вивчення процесів виробництва й балансу між ресурсами і
використанням продуктів та послуг у СНР здійснюється групування за
галузями. При розгляді вироб-ницгва використовується поняття закладу, що
характеризується випуском однорідної продукції ї послуг. Галузь
визначається як група одиниць з однорідним виробництвом незалежно від
інституційного статусу цих одиниць. На макроекопомічному рівні виділяють
дев’ять основних галузей, а також близько 100-та підгалузей з різним
ступенем агрегувания, що повністю відповідає міжнародній стандартній
господарській класифікації.

Одним із базових понять у системі показників макро-економічного
рахівництва є економічна операція, котра відображає групування
елемеїггарпих потоків за їхнім змістом. Економічні операції в СНР
поділяються на три групи: операції з продуктами й послугами, розподільчі
й фінансові операції.

Операції з продуктами і послугами належать до виробництва, обміну й
використання продуктів та послуг у галузях і секторах економіки, тобто
вони відображають їхнє походження (виробництво та імпорт) і використання
(проміжне й кінцеве споживання, формування основного каніга;гу і
експорт) протягом відповідного періоду.

Розподільчі операції складаються з операцій, що показують розподіл і
перерозподіл доходу, або доданої вартості, створеної виробниками, а
також перерозподіл заощаджень.

Фінансові операції стосуються змін фінансових активів і пасивів у різних
секторах і галузях економіки.

Для характеристики діяльності кожної групи одиниць і сукупної економіки
загалом усі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків. При
цьому кожний рахунок належить до одного аспекту економічної діяльності.
Відповідно до подвійного запису, прийнятого в СНР, кожна економічна
операція фіксується в рахунках двічі: у ресурсах та у використанні.
Підсумки операцій на кожному боці рахунку балансуються за допомогою
відповідного розрахунку або з використанням балансуючої статті.

Для економіки у цілому розробляють десять рахунків. Вони мають па мсті
відобразити матеріально-речову й вартісну структуру процесу відтворення
па макроекопо-мічпому рівні. При цьому складаються такі рахунки:
продуктів і послуг, виробництва, угворснші доходів, розподілу доходів,
використання доходів, капітальних витрат і фінансовий рахунок (для
внутрішньої економіки), а також поточних операцій, капітальних витрат і
фінансовий рахунок (для зовнішньоекономічних зв’язків).

Для кожного сектора внутрішньої економіки передбачається складання шести
рахунків, а для окремих галузей — двох рахунків: рахунок виробництва і
рахунок утворення доходів.

Рахунки, що розробляються у складі СНР, передбачають визначення багатьох
економічних показників.

Рахунок продуктів і послуг, зокрема, характеризує загальні ресурси
продуктів і послуг, включаючи й їх імпорт, а також напрями використання
цих продуктів і послуг: проміжне й кінцеве споживання, валове
наїромаджештя основних фондів, зміну запасів матеріальних оборотних
фондів і експорт продуктів та послуг.

Рахунок виробництва призначається для визначення валового випуску,
проміжного споживання і розміру доданої вартості.

Рахунки утворення, розподілу й використання доходів відображають
розподільчі операції, безпосередню пов’язані з процесом виробішцтва
(утворення первишіих доходів); операції, пов’язані з перерозподілом
доходів через фінансово-кредитну систему, податкову систему, трансфертні
платежі та ш., а також операції, пов’язані з використанням доходу, який
спрямовується на кінцеве споживання і заощадження.

Рахунок капітальних витрат разом з фінансовим рахунком відображають
потоки, що формують валове нагромадження, тобто потоки, що впливають на
обсяг і структуру майна, потоки чистих кредитів і чистих боргів у всіх
формах.

Рахунки зовнішньоекономічних зв’язків показують обсяги
експортно-імпортних операцій, а також трансфертні й інвестиційні потоки.

Крім того, для кожного сектора й економіки в цілому складається баланс
активів і пасивів на початок і кінець року. Він характеризує величиїгу і
структуру наявних ресурсів (нефінансових і фінансових активів),
фінансових зобов’язань, а також вартість чистого власного капіталу.
Зміна вартості чистого власного капіталу на кінець і на початок року
дозволяє визначити збільшення або зменшення національного багатства.

У складі СНР с також зведена економічна таблиця й таблиця «витрати —
випуск», які відображають взаємозв’язки між секторами, галузями,
виробниками і споживачами, тобто економічний крутооборот на макрорівні.

Таким чином, СНР являє собою струнку систему з високим рівнем
централізації внутрішньої структури й урахуванням усіх зв’язків між
елементами на основі відповідної методології і принципу подвійного
запису кожної економічної операції. Ці особливості СНР у поєднанні з
відповідною організацією збору та обробки економічної інформації
зумовлюють той факт, що дана система с важливим підґрунтям для
проведення розрахунків основних макроекопомічних показників і
використання її для регулювання економіки.

Створення СНР в Україні мас велике значення як для здійснення
макроекономічного аналізу на основі запровадження міжнародних
стандартів, так і для реалізації па практиці економічних методів
управління процесом відтворення. Єдина система збору, підготовки,
обробки та аналізу економічної інформації па основі запровадження
універсального принципу бухгалтерського і фінансового обліку в масштабах
усієї економіки с важливою передумовою макроекономічного регулювання.

Згідно з концепцією, затвердженою ООН у 1993 р., на початку 1995 р.
Мінстат України завершив розробку національних рахунків України. Вони
розроблені відповідно до Методології СНР і включають шість
консолідованих рахунків. Це насамперед рахунок ‘товарів та Ііослуї’,
рахунки виробництва, утворення, розподілу і використання доходу і
рахунок капіталу. Деякі з них, зокрема рахунки первинного і вторинного
розподілу доходів та рахунок капіталу, розроблені частково через
відсутність відповідної інформації. У зв’язку з відсутністю методології
досі не розроблясться фінансовий рахунок, що не дозволяє дати повністю
характеристику руху фінансових активів, передусім капітальних
трансфертів. Не всі операції зовнішньоекономічної діяльності
враховуються українською статистикою, у зв’язку з чим неможливо
об’єктивно оцінювати показники експорту і імпорту товарів та послуг,
поточні операції зовнішньоекономічної діяльності взагалі та платіжного
балансу України зокрема.

Залишається відкритим питання щодо визначення чистого запозичення чи
кредитування навіть у теоретичному плані. Розроблена класифікація видів
економічної діяльності (КВЕД) поки що не використовується в економічній
практиці- Згідно з Методологією СНР вся національна система
бухгалтерського та фінансового обліку мас бути приведена у відповідність
з міжнародними стандартами. Тому вдосконалення методології власної СНР
та «й запровадження в економічну практику — цс відповідальне
перспективне завдання. Його вирішення пов’язане також із входженням
України до проекту міжнародних зіставлень ООН (ПМС ООН) та Європейського
проекту.

Розділ ІІ.

Основні макроекономічні показники

Система національних рахунків передбачає обчислення багатьох
макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск.

2.1 Валовий випуск (ВВ) — це сукупна ринкова вартість товарів та
послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому
під базовими цінами розуміють ціни, які складаються Із собівартості та
прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір,
податок на додану вартість, лгито та ін.).

Відповідно до прийнятої в СНР (1993 р.) трактовки меж виробничої
діяльності, ВВ включає:

1) усі товари, незалежно від місця їх використання;

2) послуги, що надаються іншим шституційним одюпщям, та ін.

Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і перипковий.

Ринковий ВВ включає:

товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;

товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній
формі;

3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом
даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і
надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у
виробництві;

4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси
матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового
використання.

Неринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх
власного кінцевого споживання і нагро мадження;

товари і послуги, що надаються безкоштовно іішіим шституцшиим одиницям
і суспільству в цілому;

продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового
використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у
виробника.

Нова СНР (1993 р.) з метою визначення ВВ передбачає •використання такої
формули:

ВВ = РП + З1 – З2, де РП — вартість реалізованої продукції;

31—вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене
виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси;

32 — вартість продукції, що була використана із запасів, за пінами на
момент її використання.

Відповідно до такого підходу щодо визначання ВВ до вартості виробленої
продукції як і до величини створених доходів не повинен включатися так
званий «холдинговий прибуток», обумовлений інфляцією та іншими
випадковими факторами за час знаходження товарів на складі підприємства.
Ця вимога пов’язана з тим, що нова СНР (1993 р.) передбачає урахування
основних положень концепції доходу Дж. Хікса.

Валовий випуск неринкових послуг, що надаються секторами органів
державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують
домашні господарства, визначається як сума втрат на виробництво. Такі
розрахунки здійснюються за формулою:

ВВ = МВ + ОП +А +(П — С) де МВ — витрати на придбання товарів та
послуг для

проміжного споживання;

ОП — оплата праці працівників;

А — споживання основного капіталу (амортизація);

(П – С) — чисті інші податки па виробництво, тобто

Інші валові податки за мінусом субсидій. Валовий випуск організацій
банківської системи від їхньої посередницької діяльності визначають за
формулою:

ВВ = В1 – В2, де В1 – відсотки, отримані банками від розміщення
залучених ресурсів;

де В2 – відсотки, сплачені банками за залучені вільні фінансові ресурси.

Валовий випуск страхових компанії! визначають за формулою:

ВВ = СП – СВ + В — ТСР

де СП – страхові премії, що надійшли до страхових компаній;

СВ – страхові відшкодування, що сплачені страховими компаніями;

В – відсотки, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових
технічних резервів у цінні папери або інші ліквідні фінансові
інструманти;

ТСР – приріст технічних страхових резервів. Центральне місце серед
макроекономічних показників займає валовий внутрішній продукт (ВВП). Що
ж таке ВВП?

2.2 Валовий внутрішній продукт – це сукупна ринкова вартість кінцевої
продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева
продукція – це та частка валового випуску, яка виходить із сфери
виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування
(нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не
враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використання
в процессі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції
означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже
входить до складу кінцевої продукції та послуг. Проміжне споживання
включає:

витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів,
продуктів харчування, мадикаментів, спецодягу та інш.;

оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям
або особам (ремонт, послуги транспорту, зв’язку, обчислювальних центрів,
комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);

витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.

До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових
посередників (банків). Їх величина визначаеться у загальних рисах як
різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими
посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (підприємств,
домашніх господарств, резидентів неризидентів). Згідно з діючою
методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься
до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої
дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості, створена
галузями і секторами економіки, повинна «бути зменшена на цю
величину.

Особливість показника ВВП полягає в тому, що термін «валовий» означає
включення до його складу споживання основного капіталу (амортизації). У
принципі для точного вимірювання результатів економічної діяльності
потрібно було б виключити з ВВП не тільки проміжігу продукцію, а й
споживання основного капіталу, яке з економічної точки зору с також
проміжним споживанням. Але в економічній практиці дуже важко розрахувати
споживання основного капіталу так, як цього потребують принципи СНР,
тобто за відновною вартістю. Це пов’язано з тим, що дані бухгалтерського
обліку про споживання основного капіталу не відповідають вимогам СНР. У
бухгалтерському обліку амортизація основних фондів обчислюється, як
правило, за первісною вартістю, а не за відновною. Крім того,
амортизація в бухгалтерському обліку може бути розрахована на основі
методів прискореної амортизації, які є неприйнятними в СНР. Отже, якщо
можна було б отримати дані про споживання основного капіталу у
відповідності до вимог СНР, то можна було б розрахувати більш
об’єктивний показник результату економічної діяльності —чистий
внутрішній продукт. Через викладені вище обставини в економічній
практиці найбільш широкого застосування набув показник ВВП.

Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод
кінцевого використання (Іа витратами) і розподільчий метод (за
доходами).

1. Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої
вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом
субсидії. Цс можна подати у вигляді формули:

ВВП = ? (ВВ — МВ) + (ПП — С), ВВ — валовий випуск окремих галузей;

МВ —матеріальні витрати окремих галузей;

ПП — продуктові податки;

С — субсидії;

(ПП – С) — чисті продуктові податки. Як бачимо, ринкова вартість ВВП,
розрахованого виробничим методом, пов’язана з обчисленням валового
випуску (ВВ) і проміжного споживання (МВ) товарів та послуг. Визначення
цих елементів ВВП було розглянуто раніше.

Податки на продукти — це податки, які стягуються пропорційно до
кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або
імпортуються підприємствами-резидснтами. До них відносять такі податки,
як податок на додаиу вартість (ПДВ), акцизи, податки па окремі види
послуг (на послуги транспорту, зв’язку, страхування, рекламу, дозвілля,
спортивні заходи та ід.), мито тощо.

Субсидії на продукти — це субсидії, що надаються
підприємствам-резидентам із державного бюджету з метою відшкодування
постійних збитків, які виникають у зв’язку з тим, що продажна ціна па
окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва;
субсидії на експорт і імпорт та ін.

У таблиці 1 наведені дані про БВП України, обчислений виробничим
методом.

2. Згідно з методом кінцевого використання (за витратами) ВІЗО
обчислюється як сума окремих елементів сукупних втрат, здійснених
всередині країни і пов’язаних зі створенням кінцевого продукту та
послуг. Для цього використовують таку формулу:

ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ де СВ — споживчі витрати домашніх господарств,
тобто населення;

ВІ — валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;

ДЗ — державні закупки товарів і послуг з метою задоволення
загальносуспільних потреб;

ЧЕ — чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та
послуг (ЧЕ = Е — їм). Споживчі витрати домашніх господарств і державні
закупки товарів та послуг складають кінцеве споживання товарів і послуг
у країні. Воно охоплює витрати домогос-подарств-рсзидентів па споживчі
товари і послуги, а також втрати органів державного управління і
пекомерцішшх організацій, що обслуговують домашні господарства, на
товари і послуги для індивідуального і колективного
(загальносуспільного) споживання.

Витрати на кінцеве споживашія домашніх господарств (СВ) включають:

витрати на купівлю споживчих товарів і послуг;

споживання товарів і послуг, отриманих у натуральній формі як оплату
праці, подарунків тощо;

споживання ‘товарів і послуг, що вироблені домашніми господарствами для
особистого кінцевого споживання;

Т а 6 л. 1. Динаміка ВВП України, обчисленого виробничим методом*
(млрд крб.)

Показник Роки

1991 1992 1993 1994 1995 1996 (млрд гри.) 1997 (млрдгрн.)

Валовий випуск товарів та послуг (в осн. цінах)

0,7

11,3

376,6

2734,9

11869,6

176,0

199,0

Проміжне споживання 0,3 6,1 229,2 1654,9 7121,7 103,9 119,9

Валова додана вартість 0,4 5,2 147,4 1080,0 4747,9 72,1 79,1

Податки за виключенням субсидій на продукти -0,02 -0,1 0,9
123,8 545,2 9,4 13,4

Валовий внутрішній продукт (у ринков. цінах) 0,4

5,1

148,3

1203,8

5293,1

81,5

92,5

Споживання основного капіталу 0,05

0,9

29,7

228,7

686,0

10,6

12,0

Чистий внутрішній продукт 0,35 4,2 118,6 975,1 4607,1 70,9 80,5

Дані Держкомстату України.

4) споживаїшя товарів і послуг, що куплені резидентами даної країни за
кордоном під час відряджень, туристичних поїздок тощо, за виключенням
аналогічних закупок нерезидентів на території даної країни.

Державні закупки (ДЗ) — це витрати уряду на кінцеве споживання органів
державного управління і некомер-ційних організацій, що обслуговують
домашні господарства. До них відносяться витрати на заробітну плату
державних працівників і службовців, а також витрати, пов’язані із
закупівлею товарів і послуг колективного (суспільного) споживання у
приватного сектора економіки.

До державних закупок не входять видатки на трансфертні платежі. Урядові
трансфертні платежі — цс державні виплати окремим особам, які не
надаються в обмін на товари або послуги. Це допомога по безробіттю,
пенсН, допомога престарілим і хворим. Вони призначені задовольняти
певний вид потреб. Оскільки трансферти не призначені для закупівлі
поточних товарів і послуг, вони не враховуються при розрахунку ВВП. До
трансфертних платежів відноситься також і відсоток по державному боргу,
тобто доход, який виплачується по сумах, що були позичені для здійснення
урядових програм розвитку, а не як плата держави за поточні товари і
послуги. Нарешті,, не слід змішувати державні закупки товарів і послуг,
що с компонентом вимірювання ВВП, з видатками державного бюджету, тобто
із загальними державними витратами (ДВ). Загальні державні витрати
містять як державні закупки товарів і послуг (ДЗ), так і трансфертні
платежі (Т):

ДВ = ДЗ + Т

При цьому не мас значення, як уряд фінансує свої видатки, тобто платить
за товари й послуги: чи з коштів, що надійшли від оподаткування, чи
шляхом грошової емісії, чи з позичок. Звідки б не надійшли кошти, при
визначенні ВВП враховуються тільки витрати держави на закупку товарів і
послуг.

Валові інвестиції (ВІ) складаються із двох елементів:

ВІ — ЧІ + А,

де ЧІ —чисті інвестиції, тобто такі, які спрямовуються наприріст
капіталу та запасів;

А —амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення зношеного
капіталу.

Валові інвестиції» —це не що інше, як валове нагромадження, яке включає
чисте придбання (придбання за відрахуванням вибуття)
одиницями-резидентами інвестиційних товарів і послуг, що вироблені «
поточному році, але не спожиті в цьому році, тобто накопичені.

До складу валового нагромадження включають нагромадження основного
капіталу, зміну запасів матеріальних оборотних фондів та чисте придбання
цінностей.

Валове нагромадження основного капіталу – це викладання інвестицій
(коштів) в об’єкти основного капіталу для створення нового доходу в
майбутньому шляхом використання їх у виробництві. Основний капітал — це
активи, як результат попереднього виробництва, які протягом довгого часу
(більше року) використовуються у процесі виробництва ‘товарів та послуг.
Це будівлі та споруди; машини й устаткування; транспортні засоби; худоба
племінна, молочна і робоча; сади, виноградники та інші насадження тощо.
Категорія валового нагромадження основного капіталу в новій СНР (1993
р.) була суттєво розширена за рахунок включення до нього втрат на
гео-логопошукові роботи, створення та придбання програмного забезпечення
ЕОМ і витрат на придбання оригіналів літературних і художніх творів
(фільмів, звукозаписів, рукописів, які с основою для тиражування).
Придбання основних фондів включає купівлю, бартерні операції, отримання
капітальних трансфертів у натуральній формі, виробництво для власного
використання і капітальний ремонт.

Валоис нагромадження основного капіталу включає також витрати па
поліпшення повироблених активів і у зв’язку з передачею права власності
на них. До невироб-лених активів відносять ті активи, які не є
результатом виробництва (земля, надра та інші природні ресурси, а також
патенти, авторські права, торгові знаки, ліцензії тощо). Бони не входять
до складу основного капіталу, проте роботи, пов’язані з їх поліпшенням
(меліорація і осушення земель, розширення лісових угідь, плантацій,
садів та ін.), і послуги, що надаються у зв’язку з передачею їх іншим
одиницям, с виробничою діяльністю й тому вартість повироблених активів
включається до нагромадження основного капіталу.

Зміна запасів матеріальних оборотних фондів включає зміну вартості
виробничих запасів (сировини, матеріалів, запасних частин, палива тощо),
незавершеного виробництва, готової продукції і товарів для перепродажу.
Зміна вартості запасів матеріальних оборотних фондів повинна визначатись
як різниця між надходженням продукції у запаси і вилученням її із
запасів за ринковими цінами, що діють відповідно па момент надходження
або вилучення.

Чисте придбання цінностей — це нова категорія в СНР. Цінності — це
предмети, які придбані не для виробничих або споживчих цілей, а для
збереження вартості, тобто це предмети, цінність яких з часом зростає.
До них відносяться коштовні метали і каміння, ювелірні вироби,
антикваріат, колекції та ін. (крім монетарного золота, а також золота і
каміння, призначених для промислового використання). Раніше цінності
враховувались у складі кінцевого споживання.

Експорт і імпорт товарів та послуг охоплює експортно-імпортні операції
нашої країни з іншими країнами світу. Це насамперед вартість вивезених
із країни або завезених у країну (перетинаючих державний кордон) товарів
різного призначення, включаючи також товари, ще надаються у порядку
гуманітарної допомоги і як дари, товари неорганізованої торгівлі,
посилки, майно мігрантів та ін.

Експорт і Імпорт послуг охоплює всю сукупність матеріальних і
нематеріальних послуг. У складі ВВП, як зазначалось раніше, знаходить
відображення показник чистого експорту (ЧЕ) як різниця між експортом і
імпортом товарів та послуг.

У таблиці 2 наведені дані про структуру ВВП України, обчисленого за
методом витрат.

Т а б л. 2. Структура ВВП України за категоріями використання (в %)

Показник Роки

1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997

ВВП – усього

у тому числі 100 100 100 100 100 100 100

Споживчі витрати домашніх господарств 52,0 42,0 44,0 44,3 49,7 53,3 57,1

Витрати уряду та некомерційних організацій 19,4 21,6 20,6 23,6 26,7 26,3
26,6

Валове нагромадження основного капіталу 20,0 27,1 24,3 23,5 23,3 20,8
18,3

Зміна запасів матеріальних оборотних коштів 5,0 7,0 11,8 11,6 3,3 1,9
1,7

Чисте придбання цінностей 1,4 0,3 0,2 0,2 0,1 0,1 0,1

Чистий експорт 2,2 2,0 -0,3 -3,2 -3,1 -2,4 -3,8

Як свідчать наведені дані, у 1997 р. кінцеве споживання складало 83,7 %,
валове нагромадження — 20,1 .%, а чистий експорт склав -3,8 % ВВП,
розрахованого за методом витрат.

3. Згідно з розподільчим методом (за доходами) БВП — цс сума первинних
доходів, створених резидентами країни за рік. Для обчислення ВБП
розподільчим методом використовують таку формулу:

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП — С) де ЗП—заробітна плата найманих
працівників, включаючи відрахування до страхових фондів;

ВКП — валовий корпоративний прибуток; він розподіляється па три частини:
податок па корпоративний прибуток (ПКП), дивіденди (Д) та нерозподілений
прибуток, як власне джерело інвестування виробництва, включаючи й
амортизацію (НДЇ); ЗД —змішаний доход, тобто доход некорпоративного
(індивідуального) бізнесу; НП —неприбуткові податки, що включають
податки на продукти та інші податки па виробництво і імпорт;

С — субсидії па продукти та інші субсидії, пов’язані з виробництвом і
імпортом;

(НП – С) —чисті неприбуткові податки. Заробітна плата найманих
працівників сплачується роботодавцями у грошовій і натуральній формах.
Вона включає власне заробітну плату і відрахувашія на соціальне
страхування. Заробітна плата охоплює всі види заробітків, у тому числі
премії, доплати, надбавки, що нараховані у грошовій або натуральній
формах незалежно від джерела фінансування, тобто за рахунок собівартості
і прибутку, а також грошові суми, нараховані працівникам згідно з
законодавством за псвідробдепий час (щорічні відпустки, святкові дні
тощо). Заробітна плата враховується до відрахування податків та інших
утримань, які здійснюються стосовно найманих працівників. Відрахування
па соціальне страхування здійснюються роботодавцями, аби забезпечити
найманим працівникам у майбутньому право на отримання соціальної
допомоги.

Неприбуткові податки — цс обов’язкові платежі, що і’х стягує держава з
виробничих одиниць у зв’язку з виробництвом і імпортом товарів та послуг
або використанням факторів виробництва. Ці податки сплачують
підприємства незалежно від наявності прибутку. Вони складаються із
податків на продукти та інших податків на виробництво. Щодо податків на
продукти, то про це було сказано раніше. Інші податки на виробництво
пов’язані з використанням факторів виробництва (землі, основного
капіталу, робочої сили), а також включають платежі за ліцензії і дозвіл
па заняття якою-небудь виробничою діяльністю та іп. До цих податків не
відноситься податок па прибуток та прибутковий податок з громадян.

Субсидії — цс поточні платежі, які держава надає під-присмствам у
зв’язку з виробництвом, продажем та імпортом товарів і послуг- або
використанням факторів виробництва для здійснення відповідної
економічної і соціальної політики в країні. Субсидії складаються із
субсидій на продукти та субсидій па виробництво і імпорт. Субсидії на
виробництво та імпорт включають субсидії, які підприємства отримують від
держави у зв’язку із використанням праці особливого контингенту
(інвалідів, підлітків тощо), для стимулювання використання відповідних
видів сировини, енергії тощо, для зменшення шкідливих викидів у
атмосферу, обробки і використання відходів виробницгва.

Валовий корпоративний прибуток — це частка валової доданої вартості, що
залишається у виробників після відшкодування витрат на заробітну плату і
чистих неприбуткових податків.

Змішаний доход — цс доход, що отримують домашні господарства,
індивідуальні підприємці від функціонування Інкорпорованих підприємств.
До цих підприємств належать невеликі фермерські та особисті підсобні
господарства, майстерні, ресторани, магазини, перукарні, що с власністю
окремих сімей або осіб, у яких вони самі й працюють, а також інші види
вільної професійної діяльності. Змішаний доход створюється факторами
виробництва безпосередню в процесі виробництва. Розподілити його па
окремі елементи первинних доходів (заробітну плату, прибуток та ін.) та
відокремити один від одного практично неможливо. Тому він дістав назву
змітаного доходу.

Валовий корпоративний прибуток і змішаний доход визначаютіля на валовій
основі, тобто до відрахування споживання основного капіталу
(амортизації).

Для економіки в цілому валовий корпоративний прибуток і змішаний доход
розраховують як різницю між ВИП І оплатою праці найманих працівників та
чистими неприбутковими податками. Це є особливістю розподільчого методу.
Звичайно, показники корпоративного прибутку і змішаного доходу можна
було б обчислити на основі бухгалтерської звітності. Ллс де с дуже
трудомісткого і складною справою. Тому в економічній практиці
розподільчий метод мас другорядне значення і обмежене застосування. У
таблиці 3 наведені дані про структуру ББП України, розрахованого за
категоріями доходу.

Т а б л. 3. структура ВВП України за категоріями доходу* (в %)

Показники Роки

1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997

ВВП – усього

у тому числі: 100 100 100 100 100 100 100

Оплата праці найманих працівників 58,8 51,1 38,5 39,7 43,5 44,9 47,6

Валовий корпоративний прибуток та змішаний доход 44,6 47,9 53,9 43,0
37,4 35,9 30,0

Чисті неприбуткові податки

з них: -3,4 1,0 7,6 17,3 19,1 21,9 22,4

Податки на виробництво та імпорт 15,1 14,5 21,6 25,2 25,1 22,4 25,8

Субсидії -18,5 -13,5 -14,0 -7,9 -5,4 -3,2 -3,4

Як свідчать наведені дані, за 1991—1997 рр. у структурі ВВП України,
обчисленого розподільчим методом, скоротилась питома вага оплати праці з
58,8 % у 1991 р. до 47,6 % у 1997 р.; дещо зменшилась за цей час доля
валового прибутку та змішаного доходу. У той же час у зв’язку з суттєвим
скороченням субсидій на виробництво та імпорт зросла частка чистих
неприбуткових по датків» у загальній структурі ВВП.

Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і
послуг в економіці, в СНР с ряд похідних показників, які можуть бути
розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий
внутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний
національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход та
ін.

З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках
обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при ньому
і два види цін: поточні і постійні.

2.2.1 Номінальний ВВП (ВВПН) — це показник загального обсягу
виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних тинах
даного року.

2.2.2 Реальний ВВП (ВВПр) —це показник загального обсягу виробництва,
який обчислюється в постійних ціпах, тобто в цінах року, який
приймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не
враховує зміну рівня цін.

На основі ВВПр обчислюється темп зростання фізичного обсягу виробництва
(Тз) і темп його приросту (Тц):

Тз = ВВПр у поточному році / ВВПр у базовому році · 100

Тц = ВВПр у поточному році — ВВПр у попередньому році / ВВПр у
попередньому році · 100

2.3 Чистий внутрішній продукт (ЧВП) розраховують як різницю між ВВП і
споживанням основного капіталу, тобто сумою амортизації поточного року
(А): ЧВП = ВВП-А.

Валовий національний доход (ВИД) —цс сума внутрішніх первинних доходів,
тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами
даної країни від інших країн.

Чисті зовнішні первинні Доходи (ЧПД,) визначаються як різниця між
первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними
доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВИД відрізняється від ВВП на
сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон:

ВНД = ВВП + ЧПДз

При цьому слід зазначити, що до первинних доходів відносяться доходи,
які отримані від первинного розподілу сукупного доходу, тобто від
розподілу доданої вартості між власниками факторів виробництва і урядом
(через чисті податки на виробництво і імпорт, до яких входять всі
податки, що збільшують ціну товарів). Податки па виробництво і імпорт є
первинним доходом держави, тобто органів державного управління. До
первинних доходів відносяться і доходи від власності.

Зовнішні первинні доходи включають оплачу праці найманих працівників і
доходи від власності, які власники фінансових активів (грошових коштів),
землі, нематеріальних (нефінансових) активів отримують (або передають)
за надання права користування ними господарським одиницям. На рівні
економіки в цілому вони включають: відсотки за надані кредити; дивіденди
за участь в акціонерному капіталі; чисту ренту за користування землею;
плату за розробку запасів корисних копалин; плату за використання
авторських прав, патентів, торгових знаків; реінвестоваиий доход
іноземних компаній та ін.

Первинні доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у
формі поточних трансфертів перерозподілені нерезидентам. І навпаки,
первинні доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів
передаватись резидентам даної країни. З урахувашіям руху поточних
трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний
національний доход (ВНДН):

ВНДн = ВИД + ЧГГТз

де ЧПТ3 чисті поточні зовнішні трансферти, тобто різниця між поточними
трансфертами, отриманими з-за кордону і переданими за кордон.

Зазначимо, що поточні трансферти (отримані і передані) включають:
платежі зі страхування від нещасних випадків; поточні податки на доходи
та майно (податок на прибуток, прибугковий податок на громадян, податок
на транспортні засоби та ін.); відрахування на соціальне страхування;
допомогу з соціального забезпечення, що надходить від інших країн;
обов’язкові збори і платежі від домашніх господарств; добровільні
внески; штрафи і непі та ін.

Якщо від ВИД і ВНДн відрахувати споживання основного капіталу
(амортизацію), то отримаємо чистий національний доход (ЧНД) і чистий
наявний національний доход (ЧНДн).

Наступний показник — особистий доход (ОД). Особистий доход складається
із первинних доходів домашніх господарств та їх вторинних доходів, які
не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів
(внутрішні соціальні трансферти—СТв та чисті зовнішні соціальні
трансферти — ЧСТ3).

ОД = (ЗП — ВСФ) + Р + ЧВ + Д + ЗД + СТв + ЧСТ3

де ВСФ – відрахування від заробітної плати до страхових фондів;

Р — рента як доход від передачі прав на використання власності (землі,
надр тощо); ЧВ — чистий відсоток як доход від фінансових активів
(позички, облігації, термінові внески тощо); він обчислюється як
різниця між отриманими і сплаченими відсотками;

Д – дивіденди як доход від участі в акціонерному капіталі;

ЗД – змішаний доход, тобто доход не корпоративного (індивідуального)
бізнесу.

Велике значення в макроекономічному аналізі мас показник особистого
безподаткового доходу, або просто безподаткового доходу (БД). Иш
обчислюється як різниця між особистим доходом і особистими податками
(ОП):

БД = ОД — ОП

Де ОП – особисті податки (прибугковий податок, податки на особисте
майно, на спадщину та ін.). Безподатковий доход використовується на
особисте споживання та заощадження. Зазначимо, що особисте споживаїшя
охоплює лише споживання домашніх господарств. Кінцеве споживання, крім
споживання домашніх господарств, включає також витрати на споживашія
органів державного управління і некомерційних організацій, що
обслуговують домашні господарства.

2.4 Валовий національний продукт. Економічна наука вважає, що одним із
найкращих і доступних показників, які свідчать про здоров’я економіки
будь-якої країни, є обсяг річного сукупного виробництва товарів і
послуг. Головний показник при складанні національних рахунків — валовий
національний продукт, який виступає як сукупна ринкова вартість усього
обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг за один рік. За допомогою
ВНП вимірюють ринкову вартість річного виробництва.

Для об’єктивного обчислення сукупного обсягу виробництва треба, щоб усі
продукти і послуги, вироблені даного року, були враховані лише один раз.
Більшість продуктів проходить декілька виробничих стадій, перш ніж
попадає на ринок. Як наслідок, окремі частини і компоненти більшості
продуктів купуються і продаються по декілька разів. Отже, щоб уникнути
багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і
перепродуються, при розрахунку ВНП враховується тільки ринкова вартість
і виключається вартість проміжної продукції. Під кінцевими продуктами
розуміються товари і послуги, які купуються для споживання, а не
подальшої обробки чи переробки. У ВНП включається продаж кінцевих
продуктів, але від нього віднімається продаж проміжних продуктів. Це
пояснюється тим, що вартість кінцевих продуктів включає усі існуючі
проміжні операції. Візьмемо для прикладу дані табл. 4.

Таблиця 4

Величина доходів, видатків і добавленої вартості при випіканні хліба
(гривен за хлібину)

Стадії виробництва Виручка від

Продажу Вартість проміжних

Матеріалів або товарів Добавлена вартість

(заробітнаплата, прибуток тощо)

Пшениця 4 -0 =4

Мука 6 -4 =2

Випечений хліб 12 -6 =6

Хліб, доставлений

покупцеві 20 -12 =8

Всього

42 -22 =20

За даними табл. 4 слід визначити, яку частину вартості випеченого хліба
треба врахувати при визначенні ВНП. Відповідь така: 20 гривен, тобто
вартість кінцевого продукту. Якщо додати вартість усіх проміжних
продуктів до вартості кінцевого продукту (в табл.4 ця сума дорівнює 42
гривнам) і включити отриманий результат у показник ВНП, його обсяг
виявиться суттєво завищеним. Як наслідок — подвійний рахунок.

Щоб при розрахунку національного доходу уникнути подвійного рахунку,
необхідно старанно стежити, щоб до нього включалася тільки добавлена
вартість, створена кожним підприємством. Добавлена вартість — то ринкова
ціна обсягу продукції, виготовленої фірмою, за вирахуванням вартості
спожитої сировини і матеріалів, придбаних у постачальників. Склавши
добавлену вартість, створену всіма п’ятьма підприємствами, починаючи від
вирощування пшениці і аж до доставки хліба покупцеві, можна точно
вирахувати вартість хліба. Точно так само, підраховуючи і складаючи
добавлені вартості, створені всіма підприємствами в економіці, можна
визначити ВНП, тобто ринкову вартість загального випуску.

З метою реального вимірювання ВНП слід виключити непродуктивні операції,
до яких належать фінансові операції і продаж уживаних речей. Чисто
фінансовими операціями вважаються державні трансфертні платежі, які
включають виплати на соціальне страхування; допомогу безробітним та
пенсії ветеранам; приватні трансфертні платежі, куди входять щомісячні
субсидії, які отримують студенти вузів із дому, або разові дарунки від
багатих родичів і операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж
акцій і облігацій.

Продаж вживаних речей не входить у ВНП, оскільки він не відображає
поточного виробництва, або включається у подвійний рахунок.

Валовий національний продукт вимірюється двома способами: за обсягом
виробництва або за сумою видатків на придбання товарів та послуг, за
доходами або за сумою доходів, створених у процесі виробництва товарів і
послуг. Мал. 1 показує кругооборот грошових видатків в такому
господарстві, де немає втручання держави і не відбувається нагромадження
капіталу або чистих заощаджень.

Щорічно люди споживають товари і користуються послугами. Грошові видатки
населення на всі ці товари і послуги відображені у верхній частині мал.
1. Щоб обчислити загальну величину ВНП, необхідно скласти всі грошові
кошти, витрачені населенням у сфері кінцевого споживання. У простому
господарстві можна легко обчислити величину національного доходу або
національного продукту як суму річного потоку товарів і послуг у
грошовому вираженні.

У нижній частині мал. 1 відображені доходи населення від реалізації
чинників виробництва. Водночас ці доходи складають у потоці товарів
витрати виробництва.

Важливо відзначити, що вимірювання ВНП як за методом обчислення потоку
товарів, що показано у верхній частині мал. 1, так і за методом
обчислення потоку доходів, показаного у нижній частині цього малюнка,
говорить про те, що вони повинні дорівнювати одне одному. Причина
полягає в тому, що в нижній частині малюнка разом із заробітною платою,
відсотком і рентою врахований і прибуток, який свідчить про тє, що
залишилось від продажу товарів або послуг після відновлення інших
чинникових витрат. Отже, величина прибутку співпадає з тією сумою, на
яку потік всіх інших доходів відрізняється від результату, обчисленого
за методом підрахунку сукупності товарів.

Для вимірювання ВНП за видатками необхідно скласти не лише всі споживчі
видатки населення, але й інвестиційні видатки бізнесу, державні
закупівлі товарів та послуг і чистий експорт. Особисті споживчі видатки
включають видатки домашніх господарств на предмети споживання тривалого
користування, на товари поточного споживання, а також споживчі видатки
на послуги.

Валові приватні внутрішні інвестиції (Іп) включають видатки, пов’язані з
кінцевими покупками машин, устаткування і верстатів підприємцями, з усім
будівництвом і змінами запасів. При цьому приріст запасів додасться до
ВНП, а їхнє зменшення мас бути вираховано із ВНП.

Важливо відзначити, що до інвестицій не відноситься передача із рук в
руки цінних паперів, оскільки такі операції означають просто передачу
права власності на вже існуючі активи. Тє саме стосується і перепродажу
вже існуючих активів. Інвестиціями є лише будівництво або створення
нових капітальних активів.

Інвестиції діляться на валові і чисті. Валові інвестиції — то сума
відновлення і приросту інвестицій. Чисті внутрішні інвестиції призначені
тільки для характеристики добавлених інвестицій, що мають місце протягом
поточного року. Якщо валові інвестиції перевищують амортизацію,
економіка перебуває в стані піднесення в тому розумінні, що виробничі
потужності зростають. В застійній економіці валові інвестиції і
амортизація між собою рівні. Із скороченням обсягу виробництва валові
інвестиції стають менші за амортизацію. Це означає, що в економіці за
рік споживається більше капіталу, ніж виробляється. Подібна ситуація мас
місце в Україні на початку 90-х років.

Державні закупівлі товарів і послуг поширюються на усі державні рівні,
включаючи загальнодержавні, обласні і місцеві органи влади, на кінцеву
продукцію підприємств і на всі прямі закупівлі ресурсів, а надто робочої
сили. Сюди лише не включаються всі державні трансфертні платежі,
оскільки вони не відображають збільшення поточного виробництва, а лише
передають державні доходи певним сім’ям та інвалідам.

Чистий експорт — величина, на яку зарубіжні видатки на вітчизняні товари
і послуги перевищують вітчизняні затрати на іноземні товари та послуги.
За допомогою розглянутих вище чотирьох видів видатків — особистих
споживчих видатків (С), державних закупівель товарів і послуг (Дз),
валових приватних внутрішніх інвестицій (Іп) і чистого експорту (Еч) —
вимірюється ринкова вартість річного виробництва, тобто ВНП. Це означає,
що С+Дз+Іп+Еч = ВНП.

Загальні видатки на річний випуск продукції в економіці передусім
поступають населенню у вигляді заробітної плати, прибутку, відсотка і
рентних платежів. При цьому важливо відзначити, що вартість загального
обсягу продукції (ВНП) включає два види розподілу коштів, не пов’язаних
з виплатою доходів (відрахування на споживання капіталу і посередні
податки на бізнес).

Амортизаційні відрахування мають вигляд відрахувань на споживання
капіталу. Вони показують обсяг капіталу, спожитого в ході виробництва за
окремі роки. Саме амортизаційні відрахування і формують згадану вище
різницю між валовими і чистими інвестиціями.

Посередні податки на бізнес компанії розглядають як витрати виробництва
і тому додають їх до цін на продукти. До цього виду податків належать:
загальний податок з продажу, акцизний збір, податок на майно, ліцензійні
платежі і мито. Відрахування на відновлення спожитого капіталу і
посередні прибутки на бізнес складають не пов’язані з виплатою доходу
види розподілу ВНП. Сума, що залишається, являє собою заробітну плату,
прибуток, відсоток і рентні платежі.

Винагорода за працю найманих робітників включає заробітну плату і безліч
доповнень до неї, зокрема внески підприємців на соціальне страхування і
до різноманітних приватних фондів пенсійного забезпечення, медичного
обслуговування і допомоги на випадок безробіття тощо.

Рентні платежі являють собою доходи, що отримують домовласники, які
забезпечують економіку ресурсами власності. Відсоток — то виплати
грошового доходу приватного бізнесу постачальникові грошового капіталу.
Сюди не входять лише відсоткові платежі, що здійснюються державою.

Поняття «прибуток» розпадається на два види: доход на власність, або
доход некорпоративного підприємницького сектора, і прибуток корпорації.
Останній виступає у трьох формах: податків на прибуток корпорації,
дивідендів і нерозподілених прибутків корпорації. Ці нерозподілені
доходи корпорації, нарівні з відрахуваннями на відновлення спожитого
капіталу, інвестують або зразу, або у майбутньому на створення нових
заводів і купівлю устаткування.

На грунті валового національного продукту можна розрахувати і цілу низку
інших показників. Від ВНП передусім необхідно відрізняти чистий
національний продукт (ЧНП). Він визначається шляхом вирахування із ВНП
відрахувань на споживання капіталу, які є вимірником обсягу інвестицій,
що заміщаються, або обсягу капіталу, спожитого виробництвом протягом
поточного року. Чистий національний продукт являє собою валовий
національний продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань.

Особливе місце в системі економічних показників посідає національний
доход (НД) — різниця між ЧНП і посередніми податками на бізнес.
Національний доход може бути також визначений за допомогою розрахунку
ВНП за доходами шляхом додавання всіх видів розподілу, за винятком
амортизаційних відрахувань і посередніх податків на бізнес.

2.5 Національний дохід. Важливою складовою частиною НД є особистий
доход (Од), який визначається вирахуванням із національного доходу
внесків на соціальне страхування, податків на прибуток корпорацій і
нерозподілених прибутків корпорацій, а також шляхом додавання
трансфертних платежів. До останніх належать: виплати на страхування по
старості і від нещасних випадків, а також допомога по безробіттю, яка
грунтується на соціальних програмах; виплати пенсій і допомоги по
безробіттю; а також процентні платежі, що виплачуються урядом і
споживачами.

Доход, що перебуває в особистому розпорядженні — це особистий доход за
вирахуванням індивідуальних податків, які складаються із особистих
подоходних податків, податків на особисте майно і податків на спадок.
Доход після сплати податків являє собою доход, яким домогосподарства
розпоряджаються у кінцевому вигляді. Та частина цього доходу, яка після
сплати податків не витрачається на купівлю споживчих товарів, виступає у
вигляді заощаджень.

2.6 Вплив ціни на валовий національний продукт. Величина ВНП залежить
не тільки від фізичного обсягу виготовленої за рік продукції, а й від
рівня цін, що має вигляд індексу. Індекс цін виражає співвідношення між
сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що складають «ринковий
кошик» для даного тимчасового періоду, і сукупною ціною ідентичної або
подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Формула виглядає
таким чином:

Індекс цін = Ціна «ринкового кошика» даного року x100

даного року Ціна «ринкового кошика» базового року

Найвідомішим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ) з допомогою
якого вимірюються ціни фактичного «ринкового кошика», що містить
споживчі товари і послуги, куплені типовим міським жителем. Проте індекс
цін ВНП, або дефлятор ВНП, більше пристосований, ніж ІСЦ, для
вимірювання загального рівня цін. Це пояснюється тим, що індекс цін ВНП
включає не тільки ціни споживчих товарів і послуг, але й ціни
інвестиційних товарів, товарів, закуплених урядом, а також товарів і
послуг, закуплених і проданих на світовому ринку. З цієї причини
дефлятор ВНП являє собою індекс цін, пов’язаний з коригуванням грошового
(номінального) обсягу ВНП з урахуванням зміни цін. Номінальний ВНП
відображає обсяг виробництва, виражений у цінах, що існують на той
момент, коли цей обсяг був вироблений.

Таким чином, з допомогою індексу цін ВНП можна порівняти ціну обсягу
виробництва кожного даного року з ціною аналогічного обсягу виробництва
базового року. Набір індексів цін різних років дає змогу порівняти рівні
цін цих років. Підвищення індексу цін ВНП даного року порівняно з
попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін вказує на
дефляцію. Врахування рівня цін при визначенні обсягу ВНП і НД особливо
важливо для України, де гіперінфляція 1992 року перевищила 2000 %.

Інфляція, як і дефляція, ускладнює підрахунок валового національного
продукту. Це пояснюється тим, що на величину ВНП впливають зміни не лише
фізичного обсягу всієї виготовленої продукції, а й рівень цін. Проте
рівень життя людей залежить передусім від кількості товарів,
виготовлених і реалізованих окремим індивідам, а не від цін, вказаних на
етикетках даних товарів.

Показник ВНП, який виражає поточні ціни, тобто показник, не скоригований
з урахуванням рівня цін, інакше називається нескоригованим, грошовим
(вираженим у грошах за поточним курсом), або номінальним ВНП.
Аналогічним чином показник ВНП, скоригований з урахуванням інфляції або
дефляції, являє собою скоригований, виражений у грошах за незмінним
курсом, або реальний ВНП.

Дефлятор ВНП для певного року свідчить про відношення сукупної ціни на
товари поточного року до сукупної ціни аналогічного набору товарів
базового року. Отже, дефлятор ВНП, або індекс цін ВНП, може бути
використаний для того, щоб інфлювати (підвищувати грошове вираження ВНП
з урахуванням динаміки цін) або дефлювати (знижувати грошове вираження
ВНП з урахуванням динаміки цін) показник номінального ВНП. Результатом
подібного коригування є отримання реального вираження ВНП для кожного
року. Іншими словами, йдеться про ВНП у незмінних цінах базового року.

Найпростішим і прямим методом дефлювання або інфлювання номінального ВНП
даного року є ділення номінального ВНП на індекс цін у десятковій формі.
Це дає такий самий результат, як і складніша процедура ділення
номінального ВНП на відповідний індекс і помноження отриманого
результату на сто.

Таким чином, з допомогою показника реального ВНП вимірюється вартість
загального обсягу виробництва в різні роки за умови, що рівень цін
незмінний, починаючи з базового року і впродовж усього періоду, який
розглядається. Реальний ВНП показує ринкову вартість обсягу продукції
кожного року, виміряну у постійних цінах, тобто в грошах, які мають таку
ж саму ціну, або купівельну спроможність, як і базового року. Реальний
ВНП є значно точнішою порівняно з номінальним ВНП характеристикою
функціонування суспільного виробництва.

Важливо відзначити, що в Україні з 1988 р. також введений в практику
економічних розрахунків показник валового національного продукту, який
так широко застосовується в зарубіжних країнах і міжнародній статистиці.
Щодо інших аналогічних макроекономічних показників, то методика їхнього
обчислення в Україні, як і в інших державах, що виникли на грунті
розпаду СРСР, значно відрізняється від методики, розглянутої в цьому
розділі.

Приміром, статистика України веде облік такого показника, як валовий
суспільний продукт. Він являє собою сукупність створених матеріальних
благ і визначається як сума валової продукції галузей матеріального
виробництва: промисловості, сільського господарства, будівництва,
вантажного транспорту, зв’язку (та частина, що обслуговує матеріальне
виробництво), торгівлі та громадського харчування тощо. Варто
відзначити, що цей показник не вільний від подвійного рахунку, про який
мовилося вище. Що ж до національного доходу, то він широко
застосовується в макроекономічних рахунках України. Однак методика його
ще грунтується на засадах марксистської методології. Згідно з цією
методологією національний доход являє собою новостворену вартість тільки
в галузях матеріального виробництва. Іншими словами, він є та частина
валового суспільного продукту, яка залишається за вирахуванням спожитих
у процесі виробництва засобів виробництва (сировини, палива,
електроенергії тощо). Національний доход — це підсумок чистої продукції
окремих галузей матеріального виробництва. Чиста продукція окремої
галузі обчислюється як різниця між валовою продукцією і матеріальними
виробничими затратами.

У статистичних щорічниках України поряд з даними про темпи зростання
виробленого національного доходу наводяться також дані про темпи
зростання національного доходу, який використовується для споживання і
нагромадження. За кожний окремий рік загальна сума споживання і
нагромадження (в фактичних цінах) відрізняється від національного доходу
як підсумку чистої продукції галузей матеріального виробництва
(виробленого національного доходу) на величину відшкодування втрат і
зовнішньоторговельного сальдо.

У національних рахунках України застосовується і такий показник, як
чиста продукція підприємств матеріального виробництва. Цей показник
характеризує конкретний вклад підприємства у створення національного
доходу і визначається як національний доход за вирахуванням надходжень
від зовнішньоторговельних операцій і податку на добавлену вартість та
акцизного збору (крім дотацій).

Оскільки Україна як суверенна держава намагається ввійти до світової
господарської системи, вона мас якнайшвидше перейти на систему
показників макроекономічного рівня, прийнятих у більшості країн світу.

ВНП не дає повної картини економічного добробуту народу. Однак він є
вимірником річного обсягу орієнтованої на ринок діяльності. Поширена
думка, що між реальним ВНП і суспільним добробутом обов’язково повинна
існувати тісна позитивна кореляція. Тобто чим вищий рівень виробництва,
тим суспільство мас більші потенційні можливості для забезпечення вищого
життєвого рівня.

Важливо вияснити деякі причини, з яких ВНП може або завищувати, або
занижувати реальний обсяг виробництва, а також чинники, внаслідок дії
яких збільшення обсягу виробництва не обов’язково веде до підвищення
життєвого рівня народу. Приміром, чимало виробничих операцій не
здійснюється на ринку. Отже, у ВНП, що є вимірником ринкової вартості
обсягу виробництва, ці операції не включаються. Так, праця
домогосподарки або тесляра, що займається ремонтом власного будинку, або
вченого, який пише неоплачений навчальний посібник,— все цє не знаходить
відображення у звітах підприємств щодо прибутків і збитків і тому не
враховується при обчисленні національного доходу, що веде до заниження
обсягу ВНП. Хоча окремі значні за масштабами не-ринкові операції, як-от
споживання фермерами частини власної продукції, при розрахункові
національного доходу враховуються.

Важливим атрибутом добробуту суспільства є вільний час. Його тривалість
зростає постійно і це, природно, позитивно впливає на добробут народу.
Таким чином, існуюча система суспільного підрахунку повністю не
відображає суспільного добробуту, оскільки не враховує даної обставини,
як і не бере до уваги того доходу, який люди отримують від своєї роботи.

ВНП не повністю відображає поліпшення якості товарів. На економічний
добробут можуть впливати зміни складу і розподілу сукупної продукції між
окремими домашніми господарствами. Однак ВНП відображає тільки обсяг
виготовленої продукції, але нічого нам не говорить про те, наскільки
даний набір товарів відповідає суспільним запитам. Сприяє підвищенню
життєвого рівня і справедливий розподіл сукупного обсягу виробництва.
Отже, ВНП є вимірником обсягу сукупного виробництва, але не відображає
змін у складі і розподілі продукції, які, у свою чергу, можуть вплинути
на життєвий рівень народу. Так, якщо суспільство виробляє великий обсяг
ВНП, але в ньому значну частку займає продукція воєнного призначення, то
це, безперечно, значно знижує потенційні можливості забезпечення
економічного добробуту суспільства.

З багатьох причин найгрунтовнішу характеристику життєвого рівня народу
дає випуск продукції на душу населення. Так, якщо ВНП збільшується
швидкими темпами, але при цьому і населення зростає швидкими темпами, то
рівень життя в розрахунку на душу населення може бути відносно
стабільним або й зменшуватися. Таке співвідношення, до речі, має місце у
багатьох країнах, що розвиваються.

Розширення виробництва часто супроводжується забрудненням навколишнього
середовища, посиленням шуму тощо. Зрозуміло, що витрати, пов’язані із
забрудненням навколишнього середовища, мають негативний вплив на
добробут суспільства. Ці викидні витрати, пов’язані з виробництвом ВНП,
не вираховуються на сьогоднішній день із обсягу сукупного виробництва,
і, таким чином, ВНП завищує рівень матеріального добробуту суспільства.

Важливе місце в народному господарстві країн різних
соціально-економічних систем посідає тіньова економіка. Вона пронизує
всі сторони суспільного життя. Під тіньовою економікою мається на увазі
передусім виробництво товарів і надання послуг населенню за плату, що не
фіксується в офіційній статистичній звітності. З правової точки зору
така трактовка включає як дозволені, так і заборонені законом види
діяльності. Тіньова економіка в основному виступає у вигляді таких трьох
блоків:

а) Неофіційна економіка. Сюди входять усі легальне дозволені види
економічної діяльності, у рамках яких має місце невраховане офіційною
статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності
від оподаткування. Чим вищий рівень інфляції і більші податки, що
зменшують реальні доходи населення, тим сильніші стимули до отримання
доходу у формах, які не так легко виявити, наприклад, у вигляді готівки
або бартеру.

б) Фіктивна економіка. Це — приписки, крадіжки, спекулятивні угоди,
хабарництво і всілякі шахрайства, пов’язані з отриманням і передачею
грошей.

в) Підпільна економіка. Вона охоплює заборонені законом види економічної
діяльності. Є підстави вважати, що підпільна економіка росте швидше
легальної. І навіть із занепадом останньої підпільна економіка
процвітає. Якщо це відповідає дійсності, то розрахунки національного
доходу будуть дедалі більше недооцінювати стану економіки і її зростання
протягом певного періоду.

Залежно від того, яка частина населення залучена до нелегальної
економіки або легальної діяльності, де частина доходу приховується від
оподаткування, відбувається завищення офіційної статистики щодо
безробіття. І цс може стати проблемою для тих, хто формує економічну
політику.

Дослідження показують, що основним чинником функціонування тіньової
економіки й незбалансованість попиту і пропозиції, або колосальний
дефіцит товарів і послуг. Цє передусім викликано тим, що темпи
нарощування матеріально-технічної бази галузей групи «Б», а також сфери
послуг України вочевидь відстали від динаміки потреб і фінансових
ресурсів населення. Становище ще більше ускладнилось, коли на початку
90-х років обсяг виробництва товарів народного споживання України почав
різко скорочуватися.

Певний вплив на тіньову економіку мас негативне ставлення значної
частини населення України до вільної підприємницької діяльності. Долання
ідеологічного і психологічного бар’єрів на шляху розвитку індивідуальної
і кооперативної форм діяльності, приватного сектора — важливий напрямок
боротьби з тіньовою економікою.

Висновок

Практично в СНД відсутня належна інформація щодо тіньової економіки
тощо. Неспроможність зібрати різноманітні інформаційні дані для
комплексного ведення СНР, запровадженої ООН, свідчить про те, що для
України сьогодні ця система ще не реальність, а орієнтир для
вдосконалення національного обліку.

Перехід України на СНР буде мати велике значення для
соціально-економічного розвитку країни. Цей процес:

а) забезпечить більш широку і орієнтовану на ринкову економічну систему
макроекономічну інформацію, необхідну для розробки виваженої економічної
політики органами державного управління;

б) сприятиме налагодженню міжнародного економічного співробітництва
країн СНД, їх входженню в міжнародний поділ праці, інтеграції в систему
світових економічних зв’язків;

в) за допомогою запровадження універсальної стандартної статистичної
мови вирішить проблему подання даних в міжнародні економічні
організації;

г) підвищить рівень статистичного аналізу і економічного прогнозування,
міжнародного співставлення соціально-економічних параметрів.

Список використаної літератури:

1. „Макроекономіка” А. Г. Савченко, Г. О. Похтаєвич, О. М. Тітьонко
Київ „Либідь” 1999 рік.

2. „Макроекономіка” К. С. Солонінко ЦУЛ 2002 рік

3. „Макроекономіка” Пол А. Семюельсон, Вільям Д. Нордгауз київ „Основи”
1995 рік.

4. „Економікс” Кемпбел Р. Макконел, Стенлі Л. Брю «ХаГар» 1998 рік.

5. “Економікс” Самуельсон П. “Дело” 1991 рік.

6. “Основи економічної теорії” за редакцією Г.Н. Климка, В.П.
Нестеренка, “Вища школа — знання” 1997 рік.

7. „Політична економія” Башнянин Г. І., „Ельга” 200 рік.

8. „Макроекономіка” Савченко А. Г. „Либідь”, 1999 рік.

9. „Макроекономіка” Старченко В. Д. „Європ.” 2000 рік.

PAGE

PAGE 30

PAGE 46

Похожие записи