МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ.
План.
Суть і основні принципи прогнозування.
Основні функції прогнозування,класифікація прогнозів.
Основні методи прогнозування.
Організація прогнозування в Україні.
Ринок регулює економічні відносини на короткий період. Для здійснення
функцій державного регулювання економічними процесами необхідно знати
майбутнє багатьох економічних явищ з тим, щоб прийняти правильне рішення
у теперішньому. Це породжує необхідність прогнозування на всіх
ієрархічних рівнях управління.
Під прогнозом-розуміють науково обгрунтоване судження про можливий стан
об’єкта у майбутньому. Він грунтується на вивченні закономерностей
розвитку різних економічних явищ і процесів, вдявляє найбільш імовірні
та альтернативні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору і обгрунтування
економічної політики, яка б ураховувала виявлені об’єктивні сторони
пізнаних закономірностей і процесів.
Об’єктом економічного і соціального прогнозування виступає економічний і
соціальний потенціал України (регіону, галузі, підприємства): сукупність
трудових ресурсів; розвіданих, нерозвіданих і використовуваних природних
ресурсів, джерел енергії;
науково-технічний потенціал; промислово-виробничий потенціал;
сільськогосподарський потенціал; потенціал соціального розвитку —
потенціал таких галузей, як охорона здоров’я, культура і мистецтво,
спорт, туризм, загальна і професійна освіта.
Суб’єктом прогнозування виступає держава в особі державних органів
управління певного ієрархічного рівня, економічні служби органів
місцевого самоврядування, а також економічні служби підприємств та
організацій різних форм власності.
Практична діяльність суб’єкта стосовно об’єкта прогнозування полягає у
тому, щоб певними методами і з використанням певного інструментарію
вивчити інформацію про об’єкт або систему і перетворити її в інформацію
про майбутнє об’єкта або системи.
Основними функціями прогнозування є:
науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і
тенденцій;
дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ
господарського розвитку у конкретних умовах;
оцінка сформованого рівня розвитку, конкретної ситуації і виявлення
тенденцій, які можуть скластися у майбутньому, передбачення нових
ситуацій та їх оцінка;
виявлення можливих альтернатив розвитку економіки у перспективі,
нагромадження наукового матеріалу для обгрунтованого вибору певних
рішень.
Виділяють такі основні принципи економічного і соціального
прогнозування: системності, наукової обгрунтованості, альтернативності,
адекватності.
До основних прогнозів належать:
Економічні прогнози охоплюють прогнози розвитку різних економічних явищ
і процесів.
Демографічні прогнози охоплюють прогнози руху народонаселення і
відтворення трудових ресурсів, рівня зайнятості, підвищення
кваліфікаційного і зміни професійного складу трудових ресурсів, рівня
безробіття.
Прогнози науково-технічного прогресу визначають перспективу економічного
потенціалу і охоплюють прогнози розвитку науки, прогнози комплексних
напрямів науково-технічного прогресу, прогнози впровадження нової
техніки і технологій.
Соціальні прогнози охоплюють прогнози споживчого попиту населення, рівня
життя, соціально-економічних потреб населення, змін способу життя,
соціального складу суспільства.
Система прогнозів за проблемною ознакою повинна включати: прогнози
наслідків від реалізації окремих рішень управлінських органів, наслідків
від можливого та імовірного настання певних подій у країні, розвитку
яких-небудь окремих проблем і, відповідно, розвитку економіки країни в
цілому.
За організаційною ознакою система прогнозів повинна охоплювати складання
комплексного прогнозу економічного і соціального розвитку держави
(прогнозу економіки України), прогнозів окремих виробничих,
управлінських і територіальних структур.
За часовим горизонтом економічні прогнози класифікують на
оперативні-до 1 місяця, короткострокові-до 1 року, середньострокові-до 5
років, довгострокові-5-15років. Чим більший період прогнозування, тим
меншою є його точність, тим важче ліквідувати невизначеність, а значить,
тим нижча імовірність реалізації прогнозу.
МЕТОДИ ПРОГНОЗУВАННЯ.
Методами прогнозування-сукупність прийомів мислення, способів, які
дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, зв’язків, які
властиві об’єкту прогнозування, а також їх виміру винести судження про
можливий його розвиток у майбутньому.
Залежно від способу прогнозування і наявності інформаційних даних методи
прогнозування поділяють на фактографічні (формалізовані), експертні
(інтуїтивні) і комбіновані.
За рівнями агрегування показників розвитку народного господарства
моделі поділяються на: макроекономічні, міжгалузеві,
міжрегіональні, галузеві, регіональні.
Найефективнішим засобом прогнозування, особливо довгострокового, є
динамічні та ігрові-імітаційні моделі.
ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОГНОЗУВАННЯ В УКРАЇНІ.
У ринковій економіці, колИ народногосподарські процеси до певної міри
формуватимуться на основі горизонтальних зв’язків, без прямого втручання
адміністративної системи, прогнозування стане вихідним пунктом
економічної діяльності державних органів управління.
З огляду на викладене виникає потреба визначити основні рівні прогнозної
роботи в Україні. Можна вирізнити:
народногосподарський (макроекономічний) рівень прогнозної роботи, коли
прогнози розробляються по економіці держави України в цілому;
міжгалузевий народногосподарський рівень — при формуванні прогнозів
розвитку найважливіших
народногосподарськихкомплексів(агропромислового,металургійного,
машинобудівного, інвестиційного, планово-енергетичного та ін.);
галузевий рівень — охоплює формування прогнозів розвитку окремих галузей
народного господарства;
регіональний рівень — відображає прогнозування економічного і
соціального розвитку у розрізі областей, районів, міст, селищ і сіл;
рівень перлинної ланки — охоплює прогнозування діяльності фірм,
підприємств, виробничих об’єднань, акціонерних компаній та інших
юридичних осіб.
Прогнозами розвитку економічного і соціального потенціалу України
займаються Головний науково-дослідний інститут, Академія наук України та
інші наукові центри.
Питання організації прогнозування в Україні набуває чималої складності
через дві причини: відсутність достатнього досвіду такої роботи в
організаційних структурах державного управління нижчих рівнів ієрархії
та відмовлення деяких первинних ланок від процедур подання за вертикаллю
будь-яких матеріалів.
Механізм формування прогнозів на різних рівнях управління в Україні
перебуває на стадії становлення. Для успішної реалізації цього. завдання
необхідно забезпечити дві вимоги: додержання єдиних принципів формування
прогнозів на різних рівнях прогнозної роботи і дотримання прийнятої у
світовій практиці послідовності (етапності) у розробці прогнозів.
Процес формування прогнозу включає в себе такі набори процедур (етапи
прогнозування):
формування інформаційної бази прогнозу; аналіз (описання) об’єкта
прогнозу;
аналіз (описання) зовнішнього середовища і його впливу на об’єкт
прогнозування;
визначення прогнозної траєкторії об’єкта; прийняття рішення на основі
прогнозної інформації; оцінка якості прогнозу.
На стадії формування інформаційної бази визначаються вид і склад
вихідної інформації, яка повинна відповідати специфічним вимогам: бути
достовірною, точною, порівнянною і охоплювати усі хронологічні точки
періоду, який аналізується.
Основна література:
А.Ф.Мельник “Державне регулювання економіки”К: 1994р ст 72-103.
Т.Г Морозова А.В. Пикулькин «Государственное регулированиеэкономики и
социальный
комплекс» М: 1997 .
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
