МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА ТА ЇЇ ПОХІДНІ

Досягнення макроекономічної рівноваги — центральна проблема як
макроекономічної теорії,так і макроекономіки як науки прикладної.Під
макроекономічною рівновагою розуміють досягнення таких
народногосподарських пропорцій, за яких динаміка

економічного розвитку характеризуватиметься бажаною
стабільністю: без надлишків нереалізованого суспільного продукту, але
й без його дефіциту; з повною зайнятістю усіх наявних виробничих
ресурсів,але й без їх нестачі;з незмінними темпами економічного
зростання, які б забезпечували повнокровне розширене відтворення
суспільного виробництва.

Розглянемо макрорівновагу з позицій класичної школи,що є однією з
найбільш відомих в економічній науці.Якщо виходити із сучасних уявлень
про економічну рівновагу,то класична модель виглядає малопрактичною
хоча б тому,що вона виключає з аналізу фактор держави. Однак,
знання класичної моделі необхідне, принаймні, з двох причин.

По-перше, кейсіанська теорія,завдяки,якій,власне,і виникла
макроекономіка в сучасному розумінні,розвинулась на грунті
конструктивної критики класичної теорії.Для більш грунтовного

засвоєння кейнсіанської моделі необхідно усвідомлювати,що передувало її
виникненню,від чого в ній з часом відмовились,а що сприйнялося і
утвердилось.

По-друге,такі сучасні теоріїї,як монетаризм та
теорія,зорієнтована на пропозицію,грунтуються саме на класичній

моделі макрорівноваги.

Класична модель макрорівноваги грунтується на кількох

гіпотезах:1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії

ринків ресурсів,товарів,грошей та заощаджень(інвестицій).

2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів.

3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін,який врівно-

важує попит і пропозицію,і завдяки цінам відбувається автома-

тичне очищення ринків як від зайвого попиту,так і від зайвої

пропозиції. Тобто класична економічна теорія виходить з двох основних
положень. По-перше, стверджується, що навряд чи можлива ситуація, в
якій рівень сукупних видатків

Y = C + I + G + Xn буде недостатній для закупки продукції, виготовленої
при повній зайнятості ресурсів (тобто, навряд чи мижлива ситуація, коли
AD = AS).

По-друге, навіть якщо ця ситуація виникає то одразу ж змінюється
заробітна плата, ціни і ринкова ставка процента, слідом за спадом
сукупного попиту пройде швидкй і незначний спад виробництва, що
стабілізує ситуацію. Важливо, що грошовий ринок завжди гарантує рівність
інвестицій і заощаджень, а звідси і повну зайнятість ресурсів. Можливе
лише “добровільне” безробіття в рамках природнього рівня. Це означає,
що в точці рівноваги AD i AS об”єм виробництва Y завжди рівний
потенціальному Y*.

Згідно класичної економічної теорії, основним фактором, визначаючим
динаміку заощаджень та інвестицій, є ставка процента: якщо вона зросте,
то домашні господарства починають відносно більше зберігати і менше
вживати з кожної додаткової одиниці доходу. Ріст заощаджень домашніх
господарств з часом приводить до зниження цін кредиту, що забезпечує
ріст інвестицій.

Грунтуючись на другому з наведених положень класичної мо-

делі,розглянемо спочатку ринок ресурсів.

Головним ресурсом у класичній моделі є ресурс праці,щодо

якого найбільш очевидно справджується правило(закон)спадної

віддачі факторів.

Ринок робочої сили.На ринку робочої сили взаємодіють по-

пит на працю та її пропозиція.Причому попит і пропозиція ро-

бочої сили є функціями середньої ральної заробітної плати(Wr).

Під реальною заробітною платою розуміють доход від праці,

виражений в одиницях створеного продукту.

Функція попиту робочої сили LD = LD (Wr) є спадною,що може

бути записано так:

dLD

< 0, або (LDWr)” > 0

dWr

Функція пропозиції робочої сили LS=LS(Wr),навпаки,зроста-

юча:

dLD

< 0, або (LDWr)” > 0

dWr

(І.Радіонова»Макроекономіка та економічна політика»с.11)

Функції попиту і пропозиції побудовані на графіку

Wr LS(Wr) На графіку показано,що в результаті

взаємодії попиту і пропозиції дося-

Wr1 гаються рівноважна зарплата Wr і рів-

новажна зайнятість L.

Класики вважають,що саморегулювання

ринку праці забезпечує повну зайня-

Wr LD(Wr) тість.Формально визначити повну зай-

Wr нятість — це розв’язати систему рів-

нянь,яка складається з функції попиту

і пропозиції та головної умови(рівнян-

O ня)ринкової рівноваги(LD = LS).

L L

Логіка класичної моделі вимагає переходу від ринку робочої

сили до виробничої функції.

Класична виробнича функція відображає зв’язок між ресур-

сами(факторами)виробництва реальним продуктом,тобто сукупною

пропозицією.Вона має такий вигляд:

Yr = Yr (L,l,K,T), де Yr — реальний ВНП,

L — праця,

l — земля,

K — капітал,

Т – технологічний прогрес.

Таким чином,реальний продукт є функцією кількох макро-

економічних змінних:праці,землі,капіталу(L,l,K),що викорис-

товуються із застосуванням певних технологій(T).

Класична виробнича функція має властивість взає-

мозамінності факторів.Це означає,що один і той же обсяг

кінцевого продукту Y може вироблятися за різного поєднання

факторів виробництва.Ця ж властивість проявляється в тому,що

для збільшення обсягів продукту достатньо збільшити обсяг од-

ного з факторів виробництва або всіх разом(графік2).

1.На графіку зображено дві лінії,що

називаються ізоквантами.Ізокванта АА – B

це геометричне місце точок,які є K A

різними комбінаціями капіталу і пра-

ці(на графіку відмічено дві точки С,D K2 E

і дві комбінації L0 K0 та L1 K1),що за- C F B15

безпечують створення певного обсягу K1 D

продукції.Нехай цей обсяг дорівнює K0 A10

10 одиницям.

2.Ізокванта ВВ передбачає інші комбі-

нації капіталу і праці(у нас це L K та O L1 L0 L3 L2 L

L K і відповідні їм точки Е і F),що

Графік 2.

дають можливість створити більші обсяги продукту,наприклад 15

одиниць.

3.Продукт обсягом 10 одиниць може бути створений як ком-

бінацією факторів L0 K0 ,так і іншою комбінацією – L1 K1,яка у

порівнянні з попередньою означає зменшення праці(від L0 до L1)

і збільшення капіталу(від K0 до K1 ).Тобто ми одержуємо той же

продукт,але за іншого поєднання факторів.

4.Перехід до більших обсягів продукту(від АА до ВВ)мож-

ливий,як показано на графіку,або шляхом зростання залученої

праці(від L1 до L2 ),коли маємо комбінацію факторів L2 K1 ,або

шляхом збільшення обох факторів,коли мaємо іх комбінацію L3 K2.

Але, яким чином взаємозамінність факторів пов’язана з

проблемою рівноваги? Для роблеми рівноваги актуальним є питан-

ня:як забезпечується збільшення Yr за рахунок кількісного зро-

стання одного з факторів виробництва.

Класична модель грунтується на визнанні закону спадної

граничної продуктивності,або віддачі факторів.Тобто,в умовах

певної технології виробництва збільшення якогось із факторів

при незмінності інших,починаючи з їх певної комбінації.перед-

бачає зменшення приростів виробництва.

Зрозуміло,що дії цього закону»підпорядковується» і вироб-

нича функція Yr = F(L,l,K,T).

Відповідно до вимоги цього закону,для виробничої функції

повинно бути властиве додатне ззначення похідної першого по-

рядку dYr/dL>0,що відображає факт збільшення продукту при за-

лученні додаткового ресурсу,і водночас від’ємне значення

похідної другого порядку d2 Yr/dL2<0, що означає саме спадання віддачі фактора після досягнення певної межі його нагромадження. Традиційно приймається,що для короткотермінового періоду лише фактор праці є змінним,всі інші - земля,капітал,техноло- гії - постійні.Тому ринок ресурсів у класичній моделі зводить- ся до ринку праці,а продукт розглядається як функція ресурсу праці.(І.Радіонова"Макроекономіка та економічна політика"с.15). Макроекономічний оптимум грунтується передусім на рівно вазі ринку праці і виробничої функції.Остання визначає пропо- зицію на ринку товарів.За класичною моделлю,відповідь на пи тання "скільки товарів має бути запропоновано на ринку?"слід шукати у взаємодії ринку праці і виробничої функції(система графіків). Wr A.Ринок 1.На графіку А зображено рівновагу робочої на ринку ресурсів.Точці Е відпові- сили дає рівноважний обсяг зайнятих L. 2.На горизонтальній осі графіку Б E так само,як і на графіку А,відкла- дається кількість зайнятих.Це ство- рює формальну основу для поєднання графіків саме в такий спосіб,як це L L зроблено тут. Yr Б. Виробнича 3.Та кількість зайнятих,яка через функція механізм взаємодії попиту і пропо- Yr (пропозиція зиції визначилася на ринку праці,у товарів) свою чергу,дає можливість визначи- ти рівноважний обсяг реального про- дукту на графіку виробничої ф-ції. L L Ринок грошей. У макроекономічній моделі рівноваги гроші є нейтральними в тому розумінні,що їхня маса М лише впливає на рівень цін товарів,розмір середньої номінальної зарплати в еко- номіці,але не визначає обсягів реального продукту,зайнятості та реальної зарплати. У класичній моделі ринок грошей відрізняється від усіх інших ринків тим,що для нього попит і пропозиція не є функці- ями цін(тут - позичкового процента).Пропозиція грошей М є екзо- генною,наперед визначеною величиною. Визнаючи попит на гроші МD ,виходять із іх функції як за- собу обігу, тобто мають на у вазі гроші,необхідні для здійснення угод.Тому попит на гроші є функцією обсягу продук- ту з урахуванням загального рівня цін,тобто номінального про- дукту: МD = МD (Y).Більш точно функція попиту на гроші має виг- ляд такої,щовраховує і швидкість їх обертання V: MD =1/V * Y. При цьому приймається,що V є відносно стала величина. Умова рівноваги на ринку грошей може бути формалізована у та- кий спосіб : MD =1/V Y MS = MD M 1.На графіку зображено незалежність MD = (I/V) Y пропозиції грошей від продукту (лінії МS розміщені паралельно осі Y) і пряма залежність попиту на гроші МD . M2S 2.Рівновага на грошовому ринку перед- бачає, що при певній пропозиції МS1 M1S лише номінальний продукт Y1 ,який за- довольняє цю пропозицію.Збільшення пропозиції до МS2 призводить до зро- O Y1 Y2 Y стання номінального продукту до Y2. Ринок товарів. Особливістю рівноваги на товарному ринку за класичною моделлю є те,що попит на реальний продукт YDr роз- глядається тут як спадна функція загального рівня цін,а про- позиція YSr - як повністю нееластична за ціною. Функція попиту: YDr = YDr (P); d YDr /dP<0. Функція пропозиції: YSr = const; d YSr /dP=0. Логіка пояснення ф-ції попиту в класичній моделі така. Попит пристосовується до рівня цін,у свою чергу,він пов'яза ний із грошовою масою: MD=1/V * Y=1/V * P * Yr (Y=P * Yr). Звідси Yr=V * M/P. Оскільки V-const,а M - екзогенна величина,то реальний по- пит на продукт є функцією загального рівня цін Р. Функція пропозиції за класичною моделлю визначається ви- робничою ф-цією.Тобто те,який продукт буде запропоновано,за- лежить не від загального рівня цін,а від залучених ресурсів. Оскільки у короткотерміновому періоді єдиним змінюваним ресур- сом розглядається робоча сила, то функція пропозиції має виг- ляд: YSr = Yr(L). Система графіків показує рівновагу на ринку товарів як таку,що пов'язана з виробничою функцією. Yr Yr Yr YrS YrD Виробнича функція Ринок товарів 1.Поєднання графіків дає можливість проілюструвати,що про- позиція на ринку товарів визначається виробничою функцією і не залежить від рівня цін. 2.Попит на товари залежить від рівня цін:із їх збільшенням попит спадає,і навпаки.Отже,рівновага нацьому ринку встановлю- ється завдяки зміні рівня цін. Ринок заощаджень(інвестицій).Як уже зазначалося,згідно з класичною моделлю,на товарному ринку діє правило пристосу- вання попиту до пропозиції.Який же механізм гарантує це при- стосування? Аналіз ринку заощаджень(інвестицій)і покликаний це пояснити. Сукупний попит у замкненій економіці(без урахування зов- нішнього ринку)складається з двох компонентів:споживання С і інвестиції I.Інвестиції створюються заощадженнями S.Відповід- ність заощаджень інвестиціям забезпечується на ринку заоща- джень(інвестицій),де попит і пропозиції врівноважуються.Форма- лізуємо класичну гіпотезу щодо тих процесів,які відбуваються на цьому ринку: Y = C + I Y = C + S I = S За класичною моделлю,вирішальну роль у встановленні рів- новаги на цьому ринку відіграє ставка процента.Вважається,що завжди існує процент i,який урівноважить попит і пропозицію. Функція заощаджень. Заощаджнення є ф-цією процента і реального продукту.Залежність між ними пряма:чим вищий процент і більший реальний продукт,тим більші заощадження: S=S(i,Yr ); dS/di>0; dYr /di<0. Логіка міркувань,за класичною теорією,є такою:ставка процента визначає розподіл доходів домогосподарств на поточне й очікуване у майбутньому споживання.Збільшення споживання у майбутньому передбачає, що в поточному періоді споживач від- мовиться від витрачання частини своїх доходів і перетворить їх на заощадження.Останні принесуть йому процент.Чим вищий цей процент,тим більше він спонукає до додаткових заощаджень,ос- кільки це є запорукою збільшення споживання в майбутньому. Багатьом економістам остання теза видається сумнівною, але саме на ній будується класична гіпотеза рівноваги наринку заощаджень(інвестицій). Фунція інвестицій.Інвестиції залежать від рівня процента i,а функція інвестицій є спадною:чим вищий процент,тим нижчий попит на інвесатиції:I=I(i); dY/di<0. Зворотна залежність між інвестиціями і процентом поясню ється тим,що збільшення процента за кредит робить частину про- ектів неприбутковими.Адже той,хто реалізує проект,має відшко- дувати процент з отриманого прибутку. Роль процентної ставки і в класичній моделі зводиться до того,що частина сукупного попиту(реального доходу),що була вилучена з обігу як попит на товари завдяки за- ощадженням,знову стає його частиною у вигляді попиту на інвестиційні товари.Рівновага на ринку заощаджень(інвестицій) передбачаєрівність: S=I; S(i,I)=I(i). Графічно це має такий вигляд: i S(i) 1.Графік ілюструє пряму залежність між заощадженнями і ставкою процен- та та обернену залежність між інве- i I(i) стиціями і ставкою процента. 2.У результаті взаємодії попиту на інветиції і пропозиції заощаджень встановлюється рівноважнй процент і досягається відповідність інве- 0 I,S стицій і заощаджень:S=I. S=I Якщо зростатиме схильність до заощаджень,лінія заощаджень зрушиться паралельноправоруч,і рівноважна ставка процента зменшиться.Якщо ж зростатиме схильність до інвестицій,то пра- воруч зрушиться саме лінія інвестицій,і рівноважна ставка процента зросте. У класичній моделі рівноважна ставка процента не виз- начає обсягів пропозиції чи попиту,але вона впливає на роз- поділ цього попиту на дві частини:споживання С і інвестиції I. Маючи функції С та I і склавши їх,можна отримати ф-цію сукуп- ного попиту. Yr 1.На графіку зображено три функції: інвестиції I(i),споживанняC(i,Y )та Yr побудована шляхом складання перших D двох ф-ція сукупного попиту YDr (i,Yr). Yr(i,Yr) 2.Ставка процента і є тим економіч- C ним інструментом,який визначає роз- C(i,Yr) поділ Yr на C та I. I I(i) I,S Зміна ставки процента(i) не спричинює зміни сукупного попиту YDr. Останній, як уже зазначалось,у класичній моделі лише присто- совується до сукупної пропозиції.Але збільшення і викликало зміну розподілу Y на користь споживання. Поглянемо на класичну модель як на певну цілістність.Для цього об'єднаємо графіки ринків відповідно до логіки їх роз- гляду в класичній моделі. Wr LS (Wr) Wr LD (Wr) L L 1)Ринок ресурсів S S Yr Yr Yr Yr Yr Yr YrD (P,Yr) YrD(P,Yr) C(i,Yr) L L P P i i 2)Виробнича ф-ція 4)Ринок товарів. Розподіл сукупного попиту Yr на спожив. та інвестицій Y MS I,S MD(Y) I(i) Y I,S S(i) †††††††††††††††††††††††††??†††††††††?†††††††††††††††††††††?††††††††††††† †††††††††††††?†††††?†?††† 3)Ринок грошей 5)Ринок заощаджень (інвестицій) Пояснення до системи графіків: 1.Сукупність графіків у їх певній послідовності дає мож- ливість демонструвати,як забезпечується загальна рівновага і формується економічний оптимум за класичною моделлю. 2.Першим у цій логічній послідовності є ринок ресур- сів(робочої сили),взаємодія попиту і пропозиції на якому виз- начає рівновагу при повній зайнятості. 3.Другою є виробнича функція,яка показує зміну пропозиції у разі збільшення факторів.Вона у поєднанні з ринком робочої сили показує той реальний обсяг виробництва(пропозиції),який забезпечує повне використання ресурсів. 4.Третім є ринок грошей,який не впливає на величину реального продукту,але визначає номінальний продукт.Тому він зображений як такий,що прямо не пов'язаний з іншими графіками. 5.Четвертий у логічній послідовності - це ринок товар- ів.Пропозиція на ньому визначена виробничою функцією,тому виступає як екзогенна величина,незалежна від рівня цін. 6.П'ятий - це ринок нагромаджень(інвестицій),на якому вста- новлюється рівноважна ставка процента.Остання регулює роз- поділ сукупного попиту на споживання і інвестиції. Класична і неокласична “моделі” економічного кругообігу. Марною справою було б шукати у працях видатний представників класичної політичної економії А.Сміта, Д.Рікардо, Ж.Б.Сея, Дж.С.Мілля якоїсь закінченої моделіекономічного кругообігу, але опис її, опираючись на економічні принципи, які вони сповідували, можна в загальних рисах зробити. Зокрема, Адам Сміт прийшов до висновку, що координація трудової діяльності мільйонів людей і досягнення пропорційності і рівноваги економічного розвитку здійснюється “невидимою рукою” об”єкутивних економічних законів, ринкового механізму відносин між людьми. Він писав :”Кожна людина мислить лише про власну вигоду, але невидима рука, яка її спрямовує, приведе її до результату, про який вона сама і не помишляла”. Сміт вважав, що прпопорційність суспільного господарства встановлюється довершеним механізмом ринку ( ціною, попитом і пропозицією), об”єктивними економічними законами суспільного життя, які діють об”єктивно (незалежно від волі і свідомості людей), як “невидима рука”. Економічний механізм “невидимої руки” не потребує державного втручання. Ринкова економіка, на думку Сміта, не повинна знати економічних криз (порушень макроекономічної пропорційності). Ж.Б. Сей намагався деталізувати окремі елементи і механізм дії класичної ”моделі” економічного кругообігу. Він вважав пропозицію товарів тим фактором, що визначає рівень доходу і зайнятості населення. Тому слід всіляко збільшувати пропозицію, нарощуючи виробництво. Пропозиція у “моделі” Сея сама породжує попит на товари, виробництво будь-якого обсягу продукту забезпечує доход, який необхідний для закупівлі всього продукту на ринку, тобто пропорційність забезпечується автоматично. При цьому усі заощадження населення дорівнюють інвестиціям : S=I. Отже, Сей сформулював закон ринку, на якому й будується класична схема економічного кругообігу; за ним обмін продукту на продукт автоматично веде до рівноваги між купівлею і продажем, а якщо певні товари не знаходять собі покупця, це означає, що “інші виробництва дали товарів менше, ніж необхідно” Ж.Б.Сей, як і Сміт та Рікардо, вважав, що глибокі диспропорційні відтворення неможливі при нормальному функціонуванні ринкової економіки, він допускав лише часткове перевиробництво окремих товарів. Ідеї класичної політичної економії розвивались представниками неокласичного напряму в економічній теорії . Навіть за умов, коли ринкову економіку час від часу вражали кризи, вони заперечували необхідність макроекономічного реголювання, вважаючи, що ринковий механізм попиту і пропозиції має достатньо можливостей для подолання диспропорцій, які виникали, і встановлення порушеної ринкової рівноваги. Неокласичні теорії і моделі рівноваги складались по двох напрямах: часткової економічної рівноваги і загальної економічної рівноваги. Поява першого напряму пов”язана з працями французьких та англійських економістів рубежу 19-20 століть А.Курно, У.Джевонса, Ф.Еджуорта, А.Маршалла, а другого – з працями швейцарів М.Е.Вальраса, В.Парето та інших. Теорії часткової економічної рівноваги розглядали умови рівноваги конкретних ринків, виходячи із співвідношення попиту і пропозиції і формування ціни ринкової рівноваги. При цьому досліджувались такі явища, як еластичність попиту і пропозиції в залежності від ціни, ринкові періоди різної тривалості, в яких умови досягнення часткової економічної рівноваги різні. В цілому дані теорії розглядають рівновагу з позицій мікроекономіки. Мікроекономічний підхід характерний і для теорій загальної економічної рівноваги, хоча вони розглядають умови рівноваги всієї економічної системи. Саме в рамках даних теорій було сформовано уявлення про структуру економічної системи та її суб”єкти (підприємства і домашні господарства), економічний кругообіг як потоки продукту, ресурсів і доходів між ринковими суб”єктами, що опосередковуються ринками ресурсів і товарів та послуг. Податки У відповідності з даними теоріями умови загальної економічної рівноваги такі: Максимальний прибуток для кожного підприємця. Максимальна корисність продукту для кожного споживача в межах його доходу. Рівність доходу кожного споживача і його попиту на предмети споживання. Рівність або пропорційність доходу, що приносить одиниця кожного фактору виробництва, його граничної продуктивності. Рівність попиту і пропозиції. Першою теорією загальної економічної рівноваги стала концепція М.Е.Вальраса, який на основі своєї теорії розробив абстрактну модель ринкової рівноваги.Ця математична модель відображає формування попиту і пропозиції по всій номенклатурі товарів; рівняння попиту і пропозиції на кожний товар будуються як функції цін усіх товарів. В результаті взаємодії між кількістю товарів та ії цінами у кінцевому рахунку попит і пропозиція вирівнюються. У 20 ст. продовжувалось удосконалення неокласичних макроекономічних моделей. Сучасний представник неокласичної теорії Дж.Гікс далі розвинув вихідну модель Вальраса. Модель Гікса утворює математичну систему, якій загальна економічна рівновага визначається трьома групами рівнянь, які описують: Досягнення максимуму корисності для кожного споживача при обмеженій величині його доходу Одержання максимуму прибутку для кожного підприємця при обмеженні характеру і обсягу продукції, яку вони випускають. Умови рівності попиту і пропозиції по всій номенклатурі товарів і утворення прибутку як різниці між цінами купівлі і продажу. Отже, система загальної рівноваги грунтується на досягненні узгодженості часткових оптимумів прибутку для усіх підприємств з частковими уптимумами корисності для усіх споживачів. Центральне місце в сучасних неокласичних моделях макроекономічної рівноваги займають проблеми високих темпів економічного зростання, виходячи із наявних виробничих факторів та їх використання. Найбільш чітко це відображено у так званих виробничих функціях. В макроекономічних моделях економічного зростання виробничі функції відображають технологічний взаємозв”язок між обсягом суспільного продукту і різними виробничими ресурсами (капіталом, працею, землею, технічним прогресом тощо). У цьому полягає економічний зміст функції. Кожна виробнича функція описує певну макроекономічну модель. Слід відзначити, що до 30-х років 20ст. не існувало поняття “макроекономіка” (макроеконмічну теорію почав розробляти Дж.М.Кейнс), не існувало й особливої потреби в розробці макроекономічних моделей як моделей активного реголювання пропорцій суспільного виробництва і встановлення його рівноваги. Потреба у створенні такої моделі виникла тоді, коли стало зрозуміло, що ринковий механізм не в змозі подолати наростаючі диспропорції, відновити втрачену рівновагу, тобто у 20-30 роках 20ст. Висновок Класична школа розглядає модель макроекономічної рівноваги в короткостроковому періоді і за умов досконалої конкуренції. Основною тезою прихильників цієї концепції є: пропозиція товарів сама створює власний попит, вироблений обсяг продукції автоматично забезпечує отримання такого доходу, який є достатнім для повної реалізації всіх товарів. Представники класичної школи в наш час стверджують, що ринкова економіка і сьогодні не потребує державного реголювання сукупного попиту та сукупної пропозиції . Ринкова економіка – це саморегулююча система, в якій автоматично забезпечується рівність доходів і витрат при повній зайнятості ресурсів. Втручання держави наносить лише шкоду. Виробничі можливості економіки (її виробнича функція) визначаються наявними в економіці ресурсами виробництва: праці, землі , капіталу та застосованими технологіями. Обсяг ресурсу праці у свою чергу, визначається на ринку праці. Рівновага досягається за рахунок змінюваної величини реальної заробітної плати. За класичною моделлю, економіці властива взаємозамінність факторів виробництва, як передбачає збільшення обсягів реального продукту в разі кількісного зростання одного з факторів. Але це зростання має об”єктивну межу, яка визначається законом спадної віддачі (продуктивності) ресурсів. Макроекономічний оптимум у класичній моделі грунтується на поєднанні ринку робочої сили та виробничої функції. Роль ринку грошей у забезпеченні макрорівноваги полягає у тому, що гроші, не впливаючи на реальний продукт, визначають обсяг номінального продукту, а отже, формують загальний рівень цін. За класичною моделлю сукупний попит пристосовується до пропозиції . Ціни відіграють вирішальну роль при визначенні попиту. Ринок заощаджень (інвестицій) регулюється взаємодією прпоозицією заощаджень та попиту на інвестиції. Вирішальною тут є ставка процента. Остання відіграє особливу роль у формуванні макрорівноваги, визнаючи розподіл сукупного попиту на дві частини: споживання та інвестиції. Головними інструментами макроекономічного самореголювання за класичною моделлю є: загальний рівень цін, як чинник попиту на ринку товарів; ставка процента, як чинник розподілу сукупного попиту(при його незмінній величині). Представники класичної школи Адам Сміт, Томас Роберт Мальтус, Джеймс Міль, Джон Стюарт Міль, Жан Батист Сей не створили загальної, формалізованої і цілісної моделі рівноваги. Як нам уже відомо Ж.Б. Сей намагався деталізувати окремі елементи та механізми дії класичної “моделі” економічного кругообігу, вважаючи пропозицію товарів тим фактором, що визначає рівень доходу і зайнятості населення. Тому слід всіляко збільшувати пропозицію, нарощуючи виробництво. Пропозиція у моделі Сея породжує попит на товари, виробництво будь-якого обсягу продукту забезпечує доход, який необхідний для закупівлі всього продукту на ринку, тобто пропорційність забезпечується автоматично. При цьому усі заощадження населення дорівнюють інвестиціям: S=I. Отже, Сей сформулював закон ринку, на якому й будується класична схема економічного кругообігу; за ним обмін продукту на продукт автоматично веде до рівноваги між купівлею та продажем, а якщо певні товари не знаходять собі покупця, це означає, що “інші виробництва дали товарів менше, ніж необхідно”. Д.Б.Сей, як і Сміт та Рікардо,вважав, що глибокі диспропорції відтворення неможливі при нормальному функціонуванні ринкової економіки, він допускав лише часткове перевиробництво окремих товарів. До неокласичного напряму відносять вчення австрійської (К.М.Менгер, Ф. Візер, Е.Бем-Баверк), математичної (М.Е. Вальрас, В.Парето,У.Джевонс,І.Фішер), американської( Дж.Б.Кларк та інші) і кембріджської (А.Маршал, А.Пігу та інші) економічних шкіл. Даний напрям сформувався у 70-80-х роках 19 ст. Усі ці школи об”єднує застосування такого методологічного принципу, як маржиналізм (дослідження гранично малих і гранично великих економічних величин). На основі принципу маржиналізму було розроблено теорії граничної корисності та граничної продуктивності капіталу, які використовувались для побудови неокласичних моделей ринкової рівноваги. Нині неокласичні ідеї розвивають сучасні економісти - Дж.Гікс, Дж.Мід, Р.Солоу, М.Фрідмен та інші. PAGE 1 PAGE 1 Ринок ресурсів ДЕРЖАВА ФІРМИ Домашні г-ва Ринок продуктів

Похожие записи