РЕФЕРАТ

З ПРЕДМЕТУ “МАКРОЕКОНОМІКА”

на тему:

“Класична теорія”

3 розвитком капіталізму, у зв’язку з тим, що капітал із сфери обігу
проникає в сферу виробництва (і фундаментально там закріплюється),
основні положення меркантилізму починають втрачати актуальність: на
порядок денний виходять нові вимоги — свободи торгівлі та
підприємництва. В політичній економії це знайшло відображення в тому, що
концепція меркантилізму поступається місцем теоретичним поглядам
фізіократів у Франції і класичної школи в Англії.

Фізіократи — представники одного з напрямків класичної політекономії,
який виник у Франції в середині 19 ст. як реакція на меркантилізм. Вони,
на відміну від меркантилістів, джерело багатства вбачали не в сфері
обігу (торгівлі), а у виробництві. В цьому їх заслуга. В той же час
фізіократи обмежували виробництво лише землеробством. Промисловість вони
вважали непродуктивною галуззю господарства, й тому всі зайняті в цій
сфері належали до «безплідного класу». Визначними представниками
Фізіократизму у Франції були: Франсуа Кене (1694-1774 pp.), Анн Робер
Жак Тюрго (1727-1781 pp.), Віктор Мірабо (1715-1789 pp.). Теорії
фізіократів розроблялися також в Італії, Великобританії, Німеччині,
Швеції, Польщі та інших країнах.

Вершини свого розвитку на цьому етапі політична економія досягла в
працях представників англійської класичної школи. Це: Уїльям Петті
(1623-1687 pp.), Адам Сміт (1723-1790 pp.) i Давид Рікардо (1772-1823
pp.). Головні наукові досягнення класиків — це прагнення виявити
глибинні закономірності в суспільному житті; постановка в центр
теоретичної системи процесу виробництва, причому будь-якого виробництва,
а не лише землеробського, як у фізіократів; започаткування трудової
теорії вартості; виявлення нетрудового характеру прибутків підприємців.
Завдяки саме цим доробкам дана школа отримала назву класичної.

Термін «фізіократи» походить від двох грецьких слів: «фізіс» — природа і
«кратос» — влада, сила; фізіократи вперше розглядають буржуазне
суспільство як класове, виділяючи в ньому три класи: фермери — єдино
продуктивний клас; власники (в основному власники землі); третій клас —
всі інші, тобто всі, хто зайнятий у інших, окрім землеробства, галузях
господарства.

Д.Рікардо відкрив навіть закономірність, яка виражає співвідношення між
оплаченою працею (заробітною платою робітників) та неоплаченою (прибуток
підприємця), і довів, що прибуток зростає або зменшується у тій самій
пропорції, в якій зменшується або зростає заробітна плата.

Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання  до
досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за
допомогою механізму ціноутворення. А. Сміт розглядає дві ціни:

1. Природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку.

2. Ринкову,  тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Регулююча роль цін при цьому виявляється так:

Якщо попит вищий за пропозицію, а ринкова ціна відхиляється в гору від
природної, то в галузі де виробляється даний товар, прибуток вищий від
середньої норми то капітал переміщують у більш прибуткову галузь від
природної, а якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від
природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то  капітал вилучають
із малоприбуткової галузі.

Це забезпечує рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між
окремими галузями, який відповідає суспільним потребам, тобто ринок
через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення
макроекономічної рівноваги.

Засновником класичної теорії в Англії був Уільям Петті (1623 – 1687рр.)
(також вважається засновником статистики).

Основні праці:

“Трактат про податки та збори” (1662)

“Слово мудрим” (1664)

“Політична анатомія Ірландії” (1672)

“Політична арифметика” (1676)

“Дещо про гроші” (1682)

У своїх дослідженнях У.Петті намагався застосувати науковий метод –
метод абстракції. Він прагнув проникнути у глибину економічних явищ,
пояснити їх причини. Він розмежовував зовнішню видимість явищ та їх
сутність. Петті зробив висновок про наявність певних закономірностей,
яким підпорядковуються економічні явища та процеси. Тим самим він
підійшов до розуміння економічного закону, що виражає сутність
економічних явищ. петті вважається засновником трудової теорії вартості.

Засновником і основним представником школи фізіократів був Ф.Кене (1694
– 1774рр.). Дослідженням економічних проблем Кене зайнявся у 60-річному
віці. У 1756 – 1657рр. він надрукував І-ші статті – “Зерно” та
“Фермери”.

Основним твором Ф.Кене була “Економічна таблиця”, надрукована у 1758р.
Цей твір визначив місце Кене як засновника і основного представника
фізіократизму.

Бувши лікарем за своїм фахом Кене використовував метод природничих наук
стосовно економічних питань. Він розглядав суспільство як живий
організм, розрізняючи в ньому 2-ва стани:

здоровий (досконалий, нормальний)

хворобливий (ненормальний)

На думку Кене, коли суспільство знаходиться в здоровому стані воно має
рівновагу. Саме стан рівноваги Кене і показав в “Економічній таблиці”.

Великою заслугою є те, що він досліджував економічні процеси, як
природні, які мають свої внутрішні закономірності; тобто він підійшов до
розуміння економічного закону.

Основою економічного вчення Кене як і фізіократів в цілому є вчення
(концепція) чистого продукту. Під чистим продуктом розумівся надлишок
знову створених у землеробстві вартостей товарів над витратами
виробництва. Чистий продукт створюється лише в землеробстві.

Історична обмеженість поглядів фізіократів проявилася в тому, що вони
вважали лише землеробство сферою, де створюється чистий продукт, тобто
де відбувається розширення виробництва.

Промисловість вони визначили, як “безплідну” сферу, що не створює
чистого продукту; вона лише змінює форму багатства, але не збільшує
його. Ця відмінність обох галузей визначається тим, що на думку
фізіократів у землеробстві на відміну від промисловості працює земля,
природа.

Значну увагу Кене приділяв речовому складу землеробського капіталу. Він
виділяв в ньому первісні аванси, як такі, що мають тривалий період
обігу, та щорічні аванси з річним періодом обігу.

У витрати виробництва щорічні аванси входять повністю, а первісні
частково. Таким чином Кене підійшов до поділу капіталу з точки зору його
відтворення, але узагальнюючих понять основного й оборотного капіталів
він не дав.

В “Економічних таблицях” була створена спроба розглянути виробництво як
процес відтворення. Кене встановив класову структуру сучасного поділу
суспільства, виділивши “продуктивний клас” (зайнятих в землеробстві, що
створюють “чистий продукт”), “клас власників”6 до якого він відносив
монарха, духовенство, власників землі; “безплідний клас” – всі
громадяни, які не зайняті в землеробстві, вважає що праця представників
цього класу тільки повертає витрати на виробництво і нічого понад це не
створює.

Кене проаналізував можливості простого відтворення в національному
масштабі економічних зв’язків між класами. До нього відтворення ніким не
досліджувалося.

Послідовником та видатним представником фізіократів був Анн-Робер-Жак
Тюрга (1727 –1781), у вченні якого ідеї фізіократів одержали подальший
розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду.
Основний твір: “Роздуми про створення й розподіл багатств” (1776р.).

Як представник класичної теороії Адам Сміт поділяв уявлення про
економіку як систему, в якій діють об’єктивні закони, що можуть бути
пізнаними людиною. Йому була близька ідея “природної гармонії”, тобто
рівноваги, що встановлюється в економіці стихійно, при відсутності
зовнішнього (державного) втручання і є оптимальним режимом
функціонування економіки. Таким чином у своєму вченні А.Сміт яскраво
виразив ідеї економічного лібералізму. Він був палким прихильником
політики Laisser-faire (фритредерство) – політики державного невтручання
в економіку і свободи конкуренції.

Сміт визначив двоїсту задачу політекономіки як науки. На його думку вона
повинна була здійснювати абстрактний аналіз об’єктивної економічної
реальності і на підставі одержаних висновків розробляти рекомендації для
здійснення економічної політики.

Методології Сміта притаманна двоїстість. Як теоретик і аналітик він
досліджує внутрішні зв’язки “фізіології суспільства”, з іншого боку як
спостерігач він просто фіксує зовнішні форми та зв’язки у тому вигляді,
як вони проявляються на поверхні. така двоїстість методології
позначилась на тлумаченні Смітом багатьох економічних категорій:
вартості, прибутку, ренти.

Своє дослідження Сміт починає аналізом поділу праці. Він вважає, що
джерелом багатства є праця, а його збільшення досягається розвитком
поділу праці. Але Сміт вважав, що поділ праці породжується обміном, хоча
насправді обмін є породження поділу праці.

Вчення Сміта про поділ праці, визначені ним фактори і наслідки цього
процесу здебільшого не втратили свого значення і сьогодні.

З потреб обміну Сміт виходив і при з’ясуванні сутності грошей. Гроші він
вважав товаром, що виділився з інших товарів, але в той же час він
розглядав гроші лише як зручний засіб обігу, тим самим звужуючи роль
грошей.

В своїй теорії цінності Сміт говорить про два значення слова “цінність”.
Цим словом він позначає корисність будь-якого предмета з одного боку, з
іншого боку цінність – це можливість придбання інших предметів, яку дає
володіння даним предметом. Відповідно до цього Сміт розрізняв споживну
цінність і мінову ”дійсну ціну товару” (в нашому розумінні – це
вартість), він визначається працею витраченою на його виробництво; і в
цьому його теоретична заслуга. На відміну від своїх попередників, Сміт
стверджує, що вартість створюється працею не залежно від галузей
виробництва (меркантелісти вважають, що багатство за рахунок зовнішньої
торгівлі; фізіокгати – с/г) – тобто в цьому Сміт робить крок вперед.

На теорії вартості Сміта позначилась двоїстість його методології.
Послідовно розглядаючи категорію цінності Сміт дає 3 її визначення.
Спочатку він визначає цінність (вартість) витратами праці, потім –
працею, що купується, і нарешті – доходами (або сумою доходів) [це
визначення було взяте деякими іншими вченими за основу].

Тобто він каже, що вартість визначається працею, що купується –
помилково для капіталістичного виробництва, тому що тоді б прибутку не
було б. Він вийшов з цього положення наступним чином: при капіталізмі
вартість отримується з доходів (зарплати, ренти і прибутку). Ось це й
отримало відбиток в 1-ій половині 19ст. в теорії цінності Маркса і в
3-ох факторах виробництва Ж.Б.Сея.

В буржуазному суспільстві Сміт виділив:

3-ри основних класи: основні доходи

робітників зарплата

капіталістів прибуток

землевласників рента

На його думку лише зарплата є трудовим доходом. А прибуток і рента –
відрахування з продукти праці робітників. Але з часом двоїстість його
методології позначилась і на тлумаченні ним сутності таких категорія, як
прибуток і рента.

Капітал Сміт визначав, як запаси, що служать для подальшого виробництва.
Сміт вважав капітал природною та вічною категорією. Його заслуга полягає
в тому, що він висунув узагальнюючі, абстрактні поняття, категорії
основного і оборотного капіталу. Оборотний капітал приносить прибуток
через обіг, а основний – не обертаючись; але щодо структури елементі
основного капіталу, то треба подивитися літературу, бо сучасний підхід
відрізняється щодо тлумачення основної частини основного капіталу Сміта.

В теорії відтворення Сміт розрізняв валовий та чистий доход. Під валовим
доходом він розумів увесь річний продукт, а під чистим – фонд
нагромадження. Це було розмежування важливого значення, яке одержало
подальший розвиток в економічній науці.

Розглядаючи проблеми продуктивної і непродуктивної праці, Сміт
продуктивною вважав – працю, яка обмінюється на капітал; а
непродуктивною – та, що обмінюється на доход.

Сміт пояснює це так, якщо капіталіст платить робітнику зарплату – то це
виробнича праця, а якщо він платить зі свого доходу (праця слуги,…) – то
це не виробнича праця. Виходить з цього продуктивною є праця, що створює
товари, а непродуктивна праця – по наданню послуг.

Економічне вчення Давіда Рікардо (1772 –1823).

Важливе місце в економічному вченні Рікардо займає питання зовнішньої
торгівлі, світового ринку, валютних відносин.

Рікардо висунув принцип порівняльних відносних переваг, як абстрактне
обгрунтування переваг міжнародної спеціалізації виробництва (одне з
наукових досягнень Рікардо). Згідно з його теорією відносних або
порівняльних переваг кожна країна зацікавлена спеціалізуватися на
виробництві в якому вона має найбільшу перевагу (як у Сміта) або
найменшу слабкість. Тобто з якого вона має найбільш відносну вигоду.

Похожие записи