КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з макроекономіки

на тему:

Класична теорія макроекономічного регулювання. Грошовий ринок. Попит на
гроші

Вступ

Регулювання макроекономічної системи здійснюється через ринкові важелі
та апарат державної економічної політики. Макроекономіка виступає як
розділ сучасної економічної теорії, яка вивчає поведінку економіки, як
єдиного цілого.

Ситуація у національній економіці визначається сукупністю конкретних
макроекономічних параметрів, кожен з яких по-своєму характеризує
економічне становище країни. Серед них найважливішими є темпи зростання
реальних обсягів національного виробниціва, інфляція, рівень безробіття
тощо. Тільки на основі аналізу рівня і динаміки макроекономічних
показників і параметрів можна зрозуміти, як працює економіка. Завдання
макроекономіста — дослідити суть процесів, що відбуваються у
національній економіці, виявити їх рушійні сили.

При характеристиці макроекономічних залежностей первинну інформацію
надають національні рахунки по укрупнених показниках національної
економіки. Макроекономічна теорія має на меті вивчення загального стану
та структури економіки, закономірностей національної економіки, її руху
та народногосподарських пропорцій з відповідним виробленням рекомендацій
для державних органів влади, які формують державну економічну політику.

Макроекономіка, як теоретична наука має на меті визначити стан
національної економіки, обґрунтувати основні напрямки економічної
політики держави, вміти визначити причини криз в економіці та шляхи їх
подолання, вміти організовувати грошовий обіг, забезпечити стабільність
грошової одиниці, правильно обґрунтувати фінансову, податкову, бюджетну
політику держави і в підсумку вибрати модель економічного розвитку, яка
на сьогодні є найважливішою з проблем макроекономічного розвитку країни.

1. Класична теорія макроекономічного регулювання

Теорія макроекономіки як наука є теоретичною базою економічної політики
держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона
представлена великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних
доктрин. Кожна з них по-різному уявляє механізм функціонування економіки
з ринковими відносинами, і в першу чергу, по-різному бачить
співвідношення між ринком і державою, дає протилежні рекомендації
стосовно ролі держави в стабілізації економіки.

Зазначена обставина дезорієнтує управлінську практику щодо встановлення
причин затяжної економічної кризи в Україні та породжує крайнощі в
пошуках адекватних моделей її подолання: від шокової терапії до
еволюційних перетворень; від класичного капіталізму до державного
соціалізму, що викликає гострі політичні суперечки та велику соціальну
напругу в суспільстві. Крім того, незважаючи на значну кількість
макроекономічних теорій, всі вони зорієнтовані на розвинутий ринок і
майже не торкаються перехідної економіки. У системі макроекономічних
теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська,
монетаристська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних
очікувань. Отже, щоб мати уявлення про роль держави як суб’єкта
макроекономічного регулювання, слід розкрити концептуальні положення цих
теорій.

Історично макроекономічна наука була започаткована класичною теорією.
Найбільш видатними представниками класичної теорії є Адам Сміт, Давид
Рікардо, Джеймс Мілль, Жан Батист Сей, Альфред Маршалл, Артур Пігу, Леон
Вальрас, Вільфредо Парето.

В основі будь-якої макроекономічної теорії лежить питання про те, за
допомогою яких механізмів в економіці забезпечується повна зайнятість,
тобто повне використання наявних ресурсів. Це може забезпечувати
ринковий механізм самостійно або поряд з ним відповідну регулювальну
роль має виконувати держава. Це питання є центральним і для класичної
теорії.

Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний
автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в
економіку, повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими
відносинами. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно
впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, засуха,
біржові крахи тощо, які тимчасово виводять її зі стану повної
зайнятості. Проте здатність ринку до автоматичного саморегулювання є
достатньою, щоб через деякий час знову відновити в економіці такий
рівень виробництва, який відповідає умовам повної зайнятості. Це
означає, що можливий відхід економіки від стану повної зайнятості, на
думку представників класичної теорії, є не внутрішнім продуктом ринкової
економіки, а лише результатом впливу на неї зовнішніх обставин.

Згідно з класичною теорією механізм ринкового саморегулювання економіки
складається з декількох елементів. Перший – ситуація, коли величина
сукупних витрат буде недостатньою для виробництва потенційного ВВП, є
малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин
зменшаться порівняно з потенційною величиною, то досить швидко такі
важелі ринкового регулювання, як ціна і зарплата примусять економічних
суб’єктів збільшити сукупні витрати до потенційної величини.

Неможливість виникнення в економіці дефіциту сукупних витрат спирається
на закон Сея. Згідно з цим законом процес виробництва товарів створює
доход, який дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що процес
виробництва є лише іншим виразом процесу їх споживання. Тому товарна
пропозиція породжує адекватний собі попит. Такий закон діє на різних
рівнях економіки. Так, на мікрорівні кожний підприємець формує на ринку
свій попит на чужі товари такої ж величини, як і та пропозиція, яку він
створив своїм товаром, тобто його доходи від реалізації власного товару
дорівнюють вартості товарів, на які він пред’являє попит. Якщо така
рівність існує для кожного окремого виробника, то вона неминуче повинна
мати місце і для всього суспільного виробництва.

Закон Сея спирається на передумову, що весь доход, отриманий виробниками
товарів, повністю використовується на закупівлю інших товарів. У
дійсності це не так, оскільки певна частка доходу може бути спрямована
не на витрати, а на заощадження, що породжує невідповідність між
виробництвом і споживанням, тобто між пропозицією і попитом. У цьому
випадку сукупні витрати будуть недостатніми для закупівлі всієї маси
вироблених товарів, у результаті чого скоротиться сукупний попит,
фактичний ВВП відхилиться вниз від потенційного ВВП, що свідчить про
виникнення в економіці неповної зайнятості.

Прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючий вплив заощаджень
на рівновагу між доходами і витратами. Проте, на їхню думку, дана
обставина не вимагає державною втручання в економіку. Ринковий механізм
здатний самостійно й досить швидко ліквідувати цей дисбаланс через
взаємодію між товарним та грошовим ринками. У цьому полягає суть другого
елемента класичної теорії про ринкове саморегулювання. Та частка
доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається на
товарний ринок у вигляді інвестицій. Інвестиційні витрати підприємців
компенсують ті вилучення із потоку “доходи-витрати”, які відбуваються в
формі заощаджень. Отже, якщо підприємці будуть інвестувати в економіку
стільки ж, скільки домогосподарства мають намір заощаджувати, то закон
Сея буде діяти і відповідність між доходами і витратами не буде
порушена.

Необхідною умовою для досягнення відповідності між доходами і витратами
в економіці є баланс між заощадженнями та інвестиціями. Згідно з
класичною теорією ця умова забезпечується грошовим ринком через
коливання процентної ставки під впливом попиту і пропозиції на цьому
ринку. Суб’єктами грошового ринку є, з одного боку, домогосподарства як
власники заощаджених грошей, з іншого – підприємці, які пред’являють
попит на ці гроші з метою інвестування економіки. Рівновага між
величиною запропонованих грошей і попитом на них досягається процентною
ставкою.

Якщо запропонований обсяг заощаджених грошей перевищує попит на них з
боку інвесторів або зменшується порівняно з ним, то процентна ставка
знижується або піднімається і завдяки цьому урівноважує їх між собою. Це
означає, що рівноважна процентна ставка вирівнює заощадження та
інвестиції автоматично. За цих умов необхідність державного втручання в
економіку не виникає.

Класики допускають тимчасове перевищення заощаджень порівняно з
інвестиціями, що може викликати тимчасове відхилення сукупних витрат від
потенційної величини. Але таке відхилення, на їхню думку, необов’язково
викличе падіння виробництва порівняно з потенційним рівнем, оскільки
крім грошового ринку, велику регулювальну роль виконують ціни і
зарплата.

Регулювальний потенціал цін і зарплати складає суть третього елемента
класичної теорії про ринкове саморегулювання Його суть полягає в тому,
що обсяг сукупної продукції, яку можуть реалізувати її виробники,
залежить не лише від величини сукупних витрат, а й від рівня товарних
цін. Це означає, що навіть тоді, коли процентна ставка за будь-якої
причини нездатна привести у відповідність заощадження домогосподарств та
інвестиції підприємств, падіння сукупних витрат буде компенсоване
пропорційним зниженням цін. Отже, якщо домогосподарства тимчасово
заощадили більше, ніж підприємці мають намір інвестувати, то викликане
цим зменшення сукупних витрат не приведе до тривалого скорочення
реальних обсягів виробництва, оскільки ціни знизилися пропорційно
зменшенню цих витрат.

Згідно з класичною теорією здатність економіки до цінового
саморегулювання забезпечується конкуренцією між продавцями, яка породжує
високу еластичність цін стосовно попиту. Оскільки падіння попиту на
продукцію стає загальним, виробники під впливом конкуренції змушені
знижувати ціни, щоб уникнути затоварювання. Отже, поява надмірних
заощаджень викликає зниження цін, які збільшують реальну величину
сукупних витрат і відновлюють сукупний попит на рівні повної зайнятості.
Тому заощадження викликають зниження цін, а не зменшення обсягів
виробництва і зайнятості.

Зниження товарних цін за інших незмінних умов може зменшити
прибутковість виробництва товарів, що може стримати виробників від
бажання збільшувати пропозицію до потенційного рівня. Але згідно з
класичною теорією цього не відбудеться, оскільки падіння сукупного
попиту викличе скорочення попиту на ресурси, і, насамперед, на робочу
силу. Це викличе зниження цін на ресурси, в тому числі падіння
заробітної плати. Конкуренція на ринку праці між робітниками примусить
їх найматися на роботу за нижчими ставками заробітної плати, що знизить
середні витрати і відновить нормальний рівень прибутку.

Отже, зниження товарних цін, доповнене зниженням ресурсних цін,
відновить виробництво товарів на потенційному рівні і забезпечить повну
зайнятість. Єдиним наслідком цього відновлення будуть більш низькі
товарні та ресурсові ціни.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що згідно з класичною теорією механізм
процентної ставки, гнучких товарних і ресурсних цін надає ринку
здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих
умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто
найбільш раціональною має бути політика державного невтручання.

2. Грошовий ринок. Попит на гроші

Відомо, що ринок за своїм призначенням на регулярній основі забезпечує
взаємодію попиту і пропозиції на товари та послуги, інакше кажучи,
зводить продавців і покупців. Гроші, як уже зазначалося, є специфічним
товаром, застосування якого регулюється не лише конкретно визначеними, а
й загальними принципами ринкової економіки. Виходячи з цього можна дати
таке визначення: ринок грошей (монетарний ринок) ( мережа спеціальних
інститутів, що забезпечує взаємодію попиту та пропозиції на гроші як
специфічний товар.

Слід підкреслити, що гроші не “продаються” і не “купуються” у тому ж
розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними
цінами. Тут вкладено інший смисл ( гроші обмінюються на інші ліквідні
активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму
позичкового процента. Тому грошовий ринок є складовою частиною,
відповідним сегментом фінансового риноку, де здійснюються
короткострокові депозитно-позичкові операції.

Основа сучасної грошової теорії — так званий портфельний підхід (теорія
портфельного вибору), який розглядає економічного агента у певний момент
часу, коли він володіє певним фондом багатства (портфелем активів) і
приймає рішення щодо його розподілу між різними видами активів з метою
максимізувати прибуток і мінімізувати ризик. Портфель складається з
різноманітних активів — акції, облігації, нерухомість, гроші та ін.
Попит на гроші визначається тим, яку частку портфеля своїх активів
економічний аґент прагне тримати у ліквідній формі, тобто у вигляді
грошей.

Для спрощення подальшого аналізу попиту на гроші припустімо, що портфель
складається лише з двох активів: облігацій та грошей.

В цілому попит на гроші формується як попит на гроші для операцій
(трансакційний попит) та для накопичення купівельної спроможності (попит
на гроші як на актив).

Трансакційний (операційний) попит на гроші являє собою попит на

гроші для обслуговування всіх видів угод в економіці. Зв’язок між сумою

грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні

рівень цін,

ціновою оцінкою

Це кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої про-

Рівняння показує, що трансакційний попит на гроші залежить від таких
факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкість
обігу грошей. Підвищення цін і зростання реального обсягу виробництва
підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей, навпаки,
зменшує транс-акційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень
обсягу випуску у реальному вираженні стабільні, то кількість грошей,
необхідних для обслуговування угод в економіці, змінюється пропорційно
рівневі цін.

Мал.1. Трансакційний попит на гроші

отримала назву “реальних грошових запасів”.

   економічної активності. Якщо зростає реальний доход, а отже, і обсяг
запланованих та непередбачених операцій, то підвищується реальний попит
на гроші, і навпаки.

На графіку, зокрема, показано, як змінюється трансакційний попит на
гроші під впливом зміни ВВП: зростання ВВП збільшує попит на гроші і
зсуває лінію попиту праворуч, і навпаки, зменшення ВВП зсуває лінію
попиту на гроші ліворуч, тобто попит зменшується (мал. 1).

Попит на гроші як на актив — кількість грошей, яку економічні аґенти
прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість
фінансових активів у грошовій формі. Перевагою володіння грошима є їхня
ліквідність. Недоліком володіння грошима як активом у порівнянні з
іншими фінансовими активами (в нашому випадку — облігаціями) є те, що
гроші не дають доходу у вигляді процента. Володіючи грошима, доводиться
жертвувати доходом у вигляді номінальної процентної ставки.

Номінальна процентна ставка — ставка процента, виражена в грошах за
поточним курсом (без поправки на інфляцію). Номінальна процентна ставка
являє собою альтернативні витрати або альтернативну вартість зберігання
грошей. Чим вища процентна ставка, тим більше потенційного доходу
втрачає економічний аґент, який накопичує гроші. Зростання процентної
ставки змушує економічних аґентів перерозподіляти портфель активів —
змінювати його структуру: зменшувати запас грошей і, відповідно,
збільшувати запас облігацій. Тому підвищення процентної ставки зменшує
попит на гроші.

Функція попиту на гроші як актив відображає обернену залежність величини
попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки

номінальної ставки процента:   

— номінальна процентна ставка, що скориґована на рівень інфляції. Ця
корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки
фактичний майбутній рівень ЇЇ невідомий.

З урахуванням очікуваної інфляції, функція попиту на гроші як на ак

   Якщо реальна про

центна ставка падає, то реальний попит на гроші зростає, оскільки зменшу

ється реальна альтернативна вартість зберігання грошей. Чим вищий

очікуваний темп інфляції, тим нижчим буде рівень реального попиту на

гроші, оскільки лише в цьому випадку зменшується зумовлена інфляцією

втрата купівельної спроможності грошей.

Сукупний попит на гроші — це загальна кількість грошей, яку економічні
аґенти бажають мати для фінансування операцій та у формі активів, Тобто
сума трансакційного попиту на гроші і попиту на гроші як на актив.

В неявному вигляді функція сукупного попиту на гроші може бути записана
таким чином:

  є незалежними змінними функції попиту. Змінна доходу (Y)

відображає співвідношення між грошовою масою і обсягом тих операцій, які
необхідно профінансувати. Змінна процентної ставки (і) відбиває ступінь
пере

ваги грошових коштів відносно інших фінансових активів.

Проста лінійна функція реального попиту на гроші має вигляд:

   відбивають чутливість (еластичність) попиту на гроші

до доходу та процентної ставки відповідно.

Крива сукупного попиту на гроші має назву «кривої переваги ліквідності».

Згідно з функцією сукупного попиту на гроші, збільшення/зменшення

рівня доходу супроводжується зростанням/падінням попиту на гроші на

що на графіку відображається зсувом кривої попиту. При

кожному даному рівні доходу величина реального попиту на гроші буде

падати, якщо ставка процента зростатиме.

При надто високій процентній ставці попит на гроші зменшується до
мінімального, необхідного для проведення операцій в економіці, рівня —
трансакційного попиту на гроші. І навпаки, при дуже низькому рівні
процента попит на гроші цілковито еластичний по процентній ставці. У
цьому випадку альтернативні витрати зберігання грошей наближаються до
нуля, і тому кожна запропонована кількість грошей користуватиметься
попитом. Економічна ситуація, за якої процентна ставка перебуває на
такому низькому рівні, коли доход від облігацій не компенсує пов’язані з
ними ризики і тому економічні аґенти прагнуть тримати все своє багатство
у формі грошей, тобто попит на гроші не має обмежень з боку ставки
процента, отримала назву «пастки ліквідності».

Попит і пропозицію грошей пов’язує модель грошового ринку. Згідно з
короткостроковою моделлю грошового ринку, пропозиція грошей, доход і
рівень цін є екзогенними змінними. Пропозиція грошей контролюється
цен-тральним банком і фіксована на рівні Ms. У короткостроковому періоді
рівень цін не змінюється, тому номінальні та реальні змінні моделі
збігаються.      Модель грошового ринку показує, що існує лише єдина
ставка, за якої попит на гроші і пропозиція грошей збігаються.

Висновки

Отже, згідно думки прихильників класичної теорії випливає, що ринковий
механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без
державного втручання в економіку, повна зайнятість є нормою для
економіки з ринковими відносинами. Згідно з класичною теорією механізм
ринкового саморегулювання економіки складається з декількох елементів.

Перший – ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для
виробництва потенційного ВВП, є малоймовірна.

Прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючий вплив заощаджень
на рівновагу між доходами і витратами. Проте, на їхню думку, дана
обставина не вимагає державною втручання в економіку. Ринковий механізм
здатний самостійно й досить швидко ліквідувати цей дисбаланс через
взаємодію між товарним та грошовим ринками. У цьому полягає суть другого
елемента класичної теорії про ринкове саморегулювання. Необхідною умовою
для досягнення відповідності між доходами і витратами в економіці є
баланс між заощадженнями та інвестиціями.

Згідно з класичною теорією здатність економіки до цінового
саморегулювання забезпечується конкуренцією між продавцями, яка породжує
високу еластичність цін стосовно попиту.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що згідно з класичною теорією механізм
процентної ставки, гнучких товарних і ресурсних цін надає ринку
здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих
умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто
найбільш раціональною має бути політика державного невтручання.

Грошовий ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити
проведення банківських операцій в національній валюті. На грошовому
ринку здійснюються операції двох типів:

операції комерційних банків між собою, цей сегмент ринку називається
“міжбанківський ринок”;

операції комерційних банків та уряду з центральним банком, цей сегмент
ринку називається “Відкритий ринок”.

Грошовий ринок обслуговує короткотермінові ( строком від кількох годин
до одного року угоди. Ринок грошей у більшості країн складається із
міжбанківського ринку та ринку короткострокових цінних паперів.

Попит на гроші- це намагання суб‘єктів мати в своєму розпорядженні
певну встановлену ними масу грошей.

Якщо розмір поточної каси коливається в короткостроковому періоді
при заданому обсязі ВНП то це означає що проводиться політика
регулювання депозитної ставки.

Сутність попиту на гроші аргументується як попит на одну з можливих форм
багатства. Йдеться про визнання тієї частки багатства, яку індивідууми
мають намір зберігати у грошовій формі. Це означає, що попит на гроші
правильно розглядати як попит на запас грошей на певний фіксований у
часі момент, а не як потік грошей, який визначається за певний період
часу.

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші бажані не
задля самих себе, а для того, щоб купувати необхідні товари. Грішми
володіють через їх представницьку вартість.

Список використаної літератури

Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. –К.,
1997.

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш, 2000.

Пухтаєвич Г. О. Макроекономічний аналіз. – К., 2000.

Радионова І. Макроекономіка та економічна політика. – К., 1996.

Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ, 2001.

Савченко А.Г. Макроекономіка. Навчально-методичний посіб-ник для
самостійного вивчення дисципліни. — К., 2000.

PAGE

Похожие записи