Курсова робота

на тему:

Інвестиції та інвестиційна діяльність в Україні

План:

Вступ
…ст.3

І. Методологічні основи аналізу інвестицій
…ст.5

ІІ. Інституціональні аспекти розвитку інвестиційної діяльності в Україні
…ст.13

ІІІ. Інвестиційна діяльність та її вплив на макро-економічні
показники економіки України …ст.22

Висновок …ст.30

Використана література

ВСТУП

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі
уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються
найглибших основ господарської діяльності, визначають процес
економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають
найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи,
структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного
прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на
мікро — і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із
надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

Економічна ситуація, яка склалась зараз в Україні, дуже складна. Серед
сукупності причин, що сприяли економічній кризі та утримують перехід
України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є
низька інвестиційна активність[25, с.66-67].

Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її
структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової
та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень,
тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень
неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій,
систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом
продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства
тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності
національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної
інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство. Складні
відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим
воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових
перетворень.

Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні
досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП,
продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також
вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму
залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо
конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються
інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене
на банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага
інвестиційній діяльності. Органи державного управління у цих країнах
використовують широкий спектр методів її стимулювання:

прискорена амортизація;

раціональна податкова система;

кредити та регулювання банківських процентних ставок;

заохочення лізингу.[26, с.55-56]

В Україні ж дотепер не створено обгрунтованої системи державної
підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в
інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли
недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в
свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів
господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише
науково обгрунтована інвестиційна політика держави.

РОЗДІЛ І

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ІНВЕСТИЦІЙ.

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям
належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих
ресурсів, а відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного
росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва,
розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином,
стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають
матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio — одягаю) значить вкладення
капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.

Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають
в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання
прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й
устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів
товарно – матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й
активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

Інвестиції – це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб
мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій
– це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а
відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина –
це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в
споруди, машини то будівлі).[15,с.64-65]

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які
направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на
розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язано з
придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з
будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба
включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці
витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на
сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення,
тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і
будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний
фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який
визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.
[15,с.67]

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони
визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в
економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток,
розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та
підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші
товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково
знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес
повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за
рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі
обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше
інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші
абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути
знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності
інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення
частки накопичення при абсолютному рості споживання. [16, с.4-5]

Отже, в широкому розумінні інвестиції є вкладанням капіталу з метою його
збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб
компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в
теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки
від інфляції в майбутньому періоді.

Таким чином, інвестиції — це те, що „відкладають» на завтрашній день,
щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. [16, с.6]

Цінності і майнові права складають об’єкти інвестиційної діяльності.
Основним джерелом інвестування є національний доход, за рахунок якого
утворюється фонд нагромадження, що, в свою чергу, умовно поділяється на
фонд відшкодування і фонд відновлення. В залежності від фонду, за
рахунок якого формуються розрізняють валові і чисті (в їх складі)
інвестиційні ресурси.

Структуру інвестицій можна показати за допомогою наступної схеми:

схема № 1

Класифікація інвестицій [19, с.64]

Інвестицій відіграють важливу роль у розвитку і функціонуванні
підприємства. Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Зовнішні інвестиції (вивезення капіталу) — вкладання коштів в об’єкти
інвестування, розташовані за межами даної країни. До них належить і
купівля різних фінансових інструментів інших країн — акцій іноземних
компаній, облігацій інших держав.

З економічної теорії відомо, що інвестиції мають ряд класифікацій.
Цікавою є думка про класифікацію інвестицій на групи в залежності від їх
мети:

Вимушені капіталовкладення. До цієї групи належать
капіталовкладення, які здійснюються з метою підвищення надійності і
техніки безпеки на виробництві відповідно до нових законодавчих актів
або

інших абсолютно обов’язкових обставин. У цьому випадку не постає питання
здійснювати інвестиції чи ні.

Збереження позиції на ринку. Охоплює капіталовкладення, які

потрібні для того, щоб підприємство змогло утримати свої позиції на
ринку, а також зберегти створену репутацію та зайняте положення.

Оновлення основних виробничих фондів, особливо верстатів і апаратів.
Капіталовкладення третьої групи призначені для підтримування

безперервної діяльності підприємства і підвищення технічного
рівня виробництва за рахунок встановлення досконаліших і продуктивніших

машин та устаткування, впровадження нової технології виробництва.

Економія витрат. До цієї групи належать капіталовкладення, які

мають на меті скоротити витрати, що сприятиме підвищенню продуктивності
праці на підприємстві та його прибутковості.

Збільшення прибутків. Капіталовкладення п’ятої групи спрямовані на
збільшення прибутків, що, у свою чергу, сприяє підвищенню
прибутковості. Це часто пов’язують з розширенням так званих традиційних
сфер діяльності підприємства.

„Ризикові” капіталовкладення — капіталовкладення, пов»язані із значним
ризиком, — наприклад, призначені для захоплення нових сфер ринку

або створення нових видів продукції, пов’язані з науково-дослідними

розробками та зразками. Ці капіталовкладення є успішними в першу чергу в
тих галузях, де відсутня серйозна конкуренція і існує велике поле дій.
[20, с.112-113 ]

Валові інвестиції (ВІ) – це сукупний обсяг інвестицій за конкретний
період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст
товарно – матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції (ЧІ) – це сума нових інвестицій, зменшена на суму
амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає економічне становище
підприємства. Наприклад, якщо сума ЧІ<0, тобто ВІ0, тобто ВІ>А, то випуск
продукції на фірмі зростає, оскільки виробничий потенціал підприємства
розширюється. [21, с.148-149 ]

За об’єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та
фінансові.

Реальні інвестиції – це вкладання грошових коштів у реальні активи
(матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні
активи, пов’язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями..

Фінансові інвестиції – це вкладання грошових коштів у різні фінансові
активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у
діяльності інших фірм, боргових прав тощо.

За характером участі в інвестуванні бувають прямі та не прямі
інвестиції.

Прямі інвестиції – це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта
інвестування і вкладанні коштів.

Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта
інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими
посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників,
наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній. Крім того, є
також коротко термінові і довготермінові інвестиції.

Короткотермінові інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше
одного року.

Довготермінові інвестиції – це вкладання капіталу на період понад один
рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції
деталізують так:

до двох років;

від двох до трьох років;

від трьох до п’яти років;

понад п’ять років.

За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні,
іноземні та спільні.

Приватні інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та
приватні підприємства.

Державні інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та
місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і
позичених коштів.

Іноземні інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян,
юридичних осіб і держав.

Спільні інвестиції – це вкладання юридичних осіб та громадян країни та
іноземних держав.

Розрізняють також поняття “пряме інвестиційне підприємство” та “іноземна
пряма інвестиція”.

Пряме інвестиційне підприємство – це акціонерне чи неакціонерне
підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10%
звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві,
або ж має право голосу в акціонерному підприємстві.

Іноземна пряма інвестиція – вкладення капіталу, яке передбачає контроль
інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.

Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій,
виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції,
реінвестиції, брутто-інвестиції.

Нетто-інвестиції – це інвестиції на заснування проекту (початкові
інвестиції).

Екстенсивні інвестиції – це інвестиції на розширення (збільшення)
виробничого потенціалу.

Реінвестиції – повторні інвестиції за рахунок використання прибутку,
отриманого від первинного вкладення капіталу.

Брутто-інвестиції – це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.
[22,с.114-115]

Дійсність інвестиційної діяльності, як на мікро так і на макрорівні,
визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів. В цьому
плані вирішальне значення мають результати господарської діяльності
інвестиційних галузей. Їх технічний рівень, організація виробництва,
розвиток підприємництва, здатність до засвоєння інновації здійснюють
основний вплив на інвестиційний цикл, окупність і віддачу інвестиційних
ресурсів.

В недалекому минулому надмірне нарощування потенціалу затратних галузей
і виробництво ототожнювалось з успіхами в економічному розвитку. Як
показала світова практика найбільш ефективний шлях розвитку економіки
пролягає через ресурсозберігаючу інвестиційну стратегію. Мається на
увазі не тільки матеріально – технічні, трудові та фінансові ресурси,
але такий занадто важливий ресурс, як час. Виграш в часі дає багато
переваг і відкриває великі можливості в умовах інтегрованого розвитку
світового господарства . [21,с.147-148]

Для подолання економічного спаду потрібно змінити акценти в пріоритетах
і формах інвестування. Потрібно змінити структуру економіки країни,
зменшити питому вагу галузей важкої та воєнної промисловості, які
великих обсягах споживають природні ресурси, погіршують екологічну
ситуацію, а продукція їх в значній мірі вивозиться за межі України та не
впливає на рівень життя населення. І, навпаки, необхідно збільшувати
питому вагу наукоємких галузей з екологічно чистими технологіями, легкої
та харчової промисловості, переробних галузей сільського господарства,
сфери послуг.

Тільки структурно переорієнтація інвестицій дає можливість безболісно
зменшити частину фонду накопичення в складі національного прибутку,
перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягнути
більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити
ефективний механізм інвестування науково-технічного прогресу, щоб не
допустити відставання країни від світового рівня. [23,с.24-25]

Основними завданнями інвестиційної стратегії з точку зору максимальної
ефективності тепер та в близькому майбутньому є:

покрашення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення
питомої ваги витрат на технологічне переозброєння та реконструкцію
діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва
у виробничій сфері;

удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в
їх складі питомої ваги устаткування та скорочення, відповідно,
будівельно-монтажних робіт;

зміна галузевої структури капітальних вкладень з точки зору значного
підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, які виробляють
продукти харчування та предмети особового споживання (сільське
господарство, переробні галузі, легка та харчова промисловість),
послуги;

пріоритетне забезпечення капітальними вкладами прогресивних напрямків
науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсомісткості
виробництва і підвищення якості продукції;

збільшення обсягів капітальних вкладів на будівництво житла та інших
об’єктів громадського користування і медичного забезпечення;

Важливе місце серед складових ефективного інвестування займає формування
тенденцій протизатратного розвитку виробництва будівельних конструкцій,
матеріалів та виробів в напрямку зниженню матеріалоємності та підвищення
індустріалізації будівництва. [24,55-56]

Висновки:

Інвестиції — вкладання капіталу в різні сфери та галузі

народного господарства всередині країни та за її межами з метою

привласнення прибутку.

Інвестиції можуть класифікуватись за різними ознаками, а саме:

залежно від фонду, за рахунок якого формуються; залежно від джерела

фінансування; за формами власності; залежно від строків освоєння; за

об’єктами вкладання; за способом участі в інвестиційному процесі; за

регіональною ознакою; залежно від мети.

Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій громадян,

юридичних осіб і держави, спрямованих на реалізацію інвестиційних

програм з метою отримання доходу або прибутку. З поняттям „інвестиційна

діяльність» тісно пов’язан термін „інвестиційний процес» — це процес

обґрунтування і реалізації інвестиційних проектів.

Для інвестиційної діяльності дуже важливим є інвестиційний клімат —

це стан великої кількості економічних змінних, що стимулюють або

стримують інвестування в національну економіку чи окремі її сектори.

РОЗДІЛ ІІ

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В У КРАЇНІ

Обсяг залучення інвестицій є однією з основних характеристик економічної
діяльності як окремих господарюючих суб’єктів, так і держави в цілому, з
урахуванням того, що інвестиційний клімат визначається перш за все
політичною та економічною ситуацією в країні. Для України, крім
зазначеного, особливості трансформаційного періоду вимагають створення
нормативно-правових і організаційно-інституційних засад залучення
інвестицій.[21,с.150-151]

На сьогодні загальні правові, економічні і соціальні умови інвестиційної
діяльності в Україні визначаються Законом України „Про інвестиційну
діяльність» від 18 вересня 1991р. №1560-ХІІ, також Указом Президента
України «Про кредитні списки» від 12 березня 1993р[1]. Особливості
режиму іноземного інвестування встановлюються Законом України від 19
березня 1996р. №93/96-ВР „Про режим іноземного інвестування». Дозволені
банками операції, пов’язані з інвестиційною діяльністю, передбачені
Законом України від 7 грудня 2000р. №2121-111 „Про банки і банківську
діяльність» [7], а Законом України від 15 березня 2001р. №2299/111 „Про
інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні
фонди)» визначаються правові і організаційні основи створення,
діяльності та відповідальності суб’єктів спільного інвестування,
особливості управління їх активами, порядок розкриття інформації [8].
Поштовх розробці законодавчої бази з інвестиційної діяльності дав Указ
Президента України від 7 липня 2003р. №580 „Про додаткові заходи щодо
залучення іноземних інвестицій в економіку України» [3], на підставі
якого розроблено проект Закону України „про державну підтримку та
стимулювання інвестиційної діяльності» (№>5568 від 27 травня 2004р.);
цей документ визначатиме пріоритетні напрямки інвестиційної діяльності,
яким надається державна підтримка, механізм стимулювання залучення
інвестицій, підвищення гарантій прав інвесторів; спрощуватиме порядки
одержання інвесторами документів дозволеного характеру дозвільного
характеру, державної реєстрації іноземних інвестицій, сертифікації
продукції; встановлюватиме адміністративну відповідальність посадових
осіб за дії або бездіяльність, наслідком яких є створення перешкод та
погіршення умов впровадження в Україні інвестиційної діяльності [8] На
виконання Указу Президента України від 7 липня 2003р. №580 „Про
додаткові заходи щодо залучення іноземних інвестицій в економіку
України» Кабінет Міністрів України видав постанову від 29 квітня 2004р.
№259-р „Про утворення ВАТ „Агентство з питань іноземних інвестицій».
Засновником у Цьому ВАГ від імені держави, частка якої має становити не
менш як 51%, має виступити Фонд державного майна України [9].

Розглянемо, як чинне законодавство визначає поняття „інвестиція».

Відповідно до Закону України „Про інвестиційну діяльність» від 18
вересня 1991р. №1560-ХІІ „інвестиціями є всі види майнових та
інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та
інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход)
або досягається соціальний ефект» [4,ст.І]. Але на думку Ревуцької Н.П.
Н [24 c.55-56], дещо неточним є здійснення інвестицій з метою одержання
соціального ефекту. Цей ефект досягається не від прямих інвестицій в
підприємництво, а через збільшення доходів від інвестиційної діяльності
і відповідних надходжень до держбюджету, що використовується для
фінансування соціальних програм.

Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня
1994р. Ж334/94-ВР визначає інвестування як „господарську операцію, що
передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів,
корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно» [5, ст
І].

Господарський кодекс України від 16 січня 2003р.№436-V, який набрав
чинності з 1 січня 2004р., під інвестиціями у сфері господарювання
розуміє „довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних
цінностей та майнових прав в об’єкти господарської діяльності з метою
одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

Законодавець не змінює підходів до цього визначення, кажучи про іноземні
інвестиції: згідно із Законом України від 19 березня 1996р. №93/96-ВР
„Про режим іноземного інвестування», іноземні інвестиції являють собою
„цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної
діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання
прибутку або досягнення соціального ефекту» [6].

Таким чином, незалежно від країни походження, інвестиції працюють на
інвестора, тобто на суб’єкта господарської діяльності, який, роблячи
внесок у розвиток підприємства, прагне отримати результат, що спрацює
насамперед на його власний бюджет або імідж.

Відповідно до Закону України „Про інвестиційну діяльність», до майнових
і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку діяльність,
належать: грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші
цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) та
інші матеріальні цінності; майнові права, що випливають з авторського
права, навички та інші інтелектуальні цінності; сукупність
технологічних, технічних, комерційних і інших знань, що оформлені в
вигляді технічної документації навичок і виробничого вміння, необхідних
для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих
(ноу-хау); права користування землею, водою, ресурсами, будівлями,
спорудами, обладнаннями, а також інші майнові права та цінності [4,ст. 1
].

Загальні правові, економічні і соціальні умови інвестиційної діяльності
в Україні, поряд із основними принципами, зафіксовані в Законі „Про
інвестиційну діяльність» [4, ст.2].

Органи влади не мають права втручатися в інвестиційну діяльність
юридичних та фізичних осіб, якщо вона не суперечить
діючому законодавству.

Добровільний характер інвестування.

Економічна захищеність інвестицій з боку держави.

Свобода вибору критеріїв інвестиційної діяльності.

Щодо об’єктів інвестиційної діяльності, то згідно Закону „Про
інвестиційну діяльність» об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути
будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх
галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові
вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші
об’єкти власності, а також майнові права[4,ст.4].

До суб’єктів інвестиційної діяльності Законом „Про інвестиційну
діяльність» віднесені інвестори і учасники [4,ст.5]. Ними без будь-яких
застережень можуть бути як громадяни і юридичні особи України, так і
іноземні громадяни та юридичні особи, і самі держави, Ідо приймають
рішення про вкладення власних, запозичених і залучених майнових і
інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Інвестори — суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про
вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних
цінностей в об’єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців (якщо
вони купують страхові полюси, ощадні сертифікати комерційних банків і
т.д.), а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної
діяльності.

Інвестор визначає мету, спрямованість та обсяги інвестицій і залучає для
їх реалізації на договірних засадах будь-яких учасників інвестиційної
діяльності, в тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів.
Держава і посадові особи не вправі втручатись в договірні відносини
учасників інвестиційної діяльності понад своєї компетенції.[11,
ст.12-14]

Суб’єктом інвестиційної діяльності є держава через свої інституції;
господарчі товариства (компанії) і корпорації; фінансово-кредитні
установи; інші функціональні учасники. [16, с.6] (рис 1)

Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний
сектор економіки, так і побічно, через свої інституції: органи
виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк. Фонд
держмайна, Державний антимонопольний комітет.

Держава здійснює інвестування тих галузей і виробництв, продукція яких
має загальнонаціональний характер і які найближчим часом не підлягають
приватизації, таких, як оборонна галузь, окремі об’єкти
загальнодержавної інфраструктури: магістралі, термінали тощо.

В перехідний період функції інвестора в соціальній сфері також повинні
залишитися за державою. Деякі виробництва сільського господарства
(особливо збиткові) також повинні інвестуватись з держбюджету. Цей
антиринковий захід може бути скасований лиш розвитком приватизації в
сільському господарстві і насиченням ринку його продукцією.[15,с.65-66]

При активізації інвестиційної діяльності держава може інвестувати кошти
в розвиток виробництва, доцільність яких обумовлюється необхідністю
прискореного розвитку економіки. Таке інвестування може здійснюватись
державою і на паритетних засадах з іншими інвесторами, включаючи
іноземні. Організаційні форми такої діяльності можуть бути різноманітні:
консорціуми, холдинги, корпоратизовані підприємства та акціонерні
товариства тощо.

До форм побічного впливу держави на інвестиційну діяльність можна
віднести наступні: державне кредитування, державні позики,
роздержавлення і приватизацію, податкове регулювання, амортизаційну
політику, ліцензування і квотування, державний лізинг, антимонопольні
заходи, стандартизацію та ін. Засоби непрямого впливу держава реалізує
через свої інституції як учасник інвестиційної діяльності.[16,с.4-5]

Держава здійснює захист національного інвестиційного ринку шляхом митної
і податкової політики, тим самим заохочує розвиток національного
виробництва, експорт товарів, прагне залучити іноземні інвестиції.

Кредитно-інвестиційна політика здійснюється державою через Національний
банк шляхом регулювання попиту і пропозиції на залучені грошові ресурси.
Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну
експансію чи кредитну рестрикцію.

Політика кредитної експансії проводиться в період економічного спаду,
коли необхідно активізувати кон’юнктуру ринку, розширити обсяги
виробництва, збільшити зайнятість тощо. Впродовж 1996-1997 років
Національний банк України проводив політику кредитної експансії через
зниження облікової процентної ставки, що призвело до збільшення питомої
ваги довгострокових кредитів, зростання інвестицій. В лютому 1997р.
облікова ставка НБУ була знижена до 25%, а в серпні — до 18% [24, с.56]

Політика кредитної рестрикції проводиться з метою отримання
інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує
інвесторів до вкладання коштів в найбільш ефективні, прибуткові проекти.

Держава через національний банк проводить операції на фондовому ринку,
тобто здійснює емісію, продаж і купівлю державних цінних паперів. В 1995
році НБУ вперше здійснив випуск державних облігацій строком на 1 рік,
номінальною вартістю 100 млн. крб.. під 140% річних. 1996 рік можна
оцінити як перший повний рік функціонування українського ринку цінних
паперів [13].

Центральні банки справляють істотний вплив на інвестиційну
діяльність через регулювання норми обов’язкових або мінімальних
резервів. Норми обов’язкових резервів для комерційних банків
встановлюються в вигляді певного процента від суми депозитів, які в
Центральному банку зберігаються на їхніх рахунках. Збільшення норм
обов’язкових резервів призводить до зменшення кредитних ресурсів і,
навпаки, при їх зниженні комерційні банки розширюють кредитні операції,
збільшують частки довгострокових кредитів.[22, с.114-115]

Суттєвий вплив на розширення інвестиційної діяльності має забезпечити
Фонд державного майна України, на який покладено завдання щодо розробки
проектів і контролю державних програм приватизації, зміни в процесі
приватизації форм власності, В Україні на 1996р. надходження від
приватизації до державного та муніципального бюджетів склали 2425
млн.грн. За дев’ять місяців 2004р. надходження коштів від приватизації
об’єктів держвласності склало 33368,5 млн.грн. [ 14, с.31 ].

Також значний вплив на інвестиційну діяльність мають позабюджетні фонди,
через які держава формує додаткові джерела фінансування: Державний
Інноваційний фонд, Фонд сприяння зайнятості. Пенсійний фонд.

Держаний інноваційний фонд створено для фінансування та
матеріально-технічної підтримки заходів щодо забезпечення розвитку і
використання досягнень науки і техніки.

Дійовим суб’єктом інвестиційного процесу в державі з ринковою економікою
є її фінансово-кредитна система, до якої входять банківські та
небанківські установи.

Банки в інвестиційній діяльності поряд з традиційними функціями
кредитно-розрахункового і касового обслуговування, депозитними
операціями значно розширюють свою діяльність через запровадження
операцій з цінними паперами, інвестиційного кредитування, проектного
фінансування, довірчих операцій.[23, с.25-26]

За ринкових умов банківська діяльність часто поєднується з діяльністю
страхових компаній. Банки можуть надавати послуги своїм клієнтам щодо
страхування і перестрахування інвестицій.

В Україні поступово формується система небанківських фінансово-кредитних
установ. Починаючи з 1994р. діє Положення про інвестиційні фонди і
інвестиційні компанії, затверджене Президентом. Відповідно до цього
положення інвестиційні інституції, що створюються в Україні, мають
забезпечити функціонування фондового ринку [2].

Інвестиційний фонд — це юридична особа, затверджена в формі акціонерного
товариства, виключною діяльністю якого є спільне інвестування.
Інвестиційний фонд здійснює випуск акцій і вкладає мобілізовані таким
чином кошти дрібних інвесторів в інші цінні папери, що приносять доход у
вигляді і підвищення їх курсової вартості.

Інвестиційна компанія — це торгівець цінними паперами, який, крім інших
видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного
інвестування шляхом емісії цінних паперів і їх розміщення.

Для створюваних діючим законодавством українських інвестиційних фондів і
компаній встановленні певні обмеження [2]:

Ці інституції не можуть мати більше 5% цінних паперів одного емітента;

статутний капітал інвестиційного фонду повинен складатиме менше 2000
мінімальних заробітних плат (компанії — 50000);

засновниками фонду (компанії) вважаються юридичні і фізичні особи,
частка майна в статутному фонді яких перевищує 25%.

Таким чином, в діяльності інвестиційних фондів і компаній багато
спільного, їх основна мета — залучення ресурсів за рахунок випуску
цінних паперів і розміщення цих ресурсів в цінні папери інших елементів,
тобто ці інституції діють шляхом створення 5 використання пайових
фондів.

Висновки:

Законодавче поле з питань інвестиційної діяльності розвивається

досить інтенсивно. Базовим законом, що характеризує інвестиції
та

інвестиційну діяльність є Закон України „Про інвестиційну діяльність».

Дослідження нормативно-правової бази є необхідною передумовою

прийняття адекватного інвестиційного рішення. При цьому необхідно брати

до уваги всі аспекти нормативно-правового регулювання, визначати
характер

і напрямки його впливу на процес інвестування а також з’ясувати ступень

корисності такого впливу з точки зору інвестора.

Інституційно-організаційні принципи впроваджуються в інвестиційний

процес за допомогою суб’єктів інвестиційної діяльності (інвестори та

учасники), якими можуть бути громадяни і юридичні особи України та

іноземних країн, а також держави в особі урядів.

РОЗДІЛ ІІІ

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАНІ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА МАКРОЕКОНОМІЧНІ
ПОКАЗНИКИ

Вагомого значення проблемі інвестиційної діяльності надавав Джон Мейнард
Кейнс (1883—1946), який був учнем Маршалла і разом з Пігу та Хоутрі
належав до його школи. Кейнс виступив з низкою праць щодо питань
циклічності розвитку. Головною з них є «Загальна теорія зайнятості,
процента і грошей» (1936). У цій праці вже сформульовано основні
принципи тієї системи поглядів, яку згодом стали називати кейнсіанством.
Провідна ідея теорії Кейнса — необхідність державного регулювання
капіталістичної економіки, зокрема свідомого створення макроекономічних
умов для економічного зростання через формування економічних механізмів
залучення інвестицій у національне господарство. [28, с.90-92]:

Теоретичне обґрунтування інвестиційної концепції Кейнс здійснює,
поклавши в основу засади державного втручання в економіку категорії
інвестицій, заощаджень та ефективного попиту. Аналіз проводиться на
макроекономічному рівні в межах статичної моделі. Основа теоретичної
системи — економіка попиту, споживання, тому категорія ефективного
(дійсного, а не потенційного) попиту є центральною категорією теорії.

Засадне положення своєї теорії Кейнс виводить з основного психологічного
закону, згідно з яким зі зростанням доходу зростає споживання, але темпи
збільшення доходів випереджають темпи зростання споживання. Це стримує
підвищення попиту проти пропозиції, а це і є основною причиною криз.
Отже, процес інвестування, за Кейнсом, залежить не від реальних потреб
виробництва, а від наявності засобів для забезпечення цих потреб. [29,
с.56-58]:

Відтак, центр дослідження з проблеми граничної корисності (рідкісності
та цінності) пересувається в бік проблеми ефективного попиту.

Кейнс увів до макроекономічного аналізу такі поняття інституціонального
характеру: схильність до споживання (частка не функціонального
споживання в національному доході); схильність до заощаджень
(нагромаджувана частка національному доході); схильність до інвестування
(частка національного доходу, що використовується для розширення
виробництва); надання переваги ліквідності (швидкому перетворенню
активів на пасивну, грошову, тобто кредитно-позичкову форму); гранична
ефективність капіталу (норма прибутку). За основу теоретичних визначень
береться формула, що за нею інвестиції дорівнюють заощадженням.

Як важливий фактор стимулювання інвестиційної діяльності, Кейнс
розглядає споживчий попит (на предмети особистого споживання), а тому
завданням державної політики вважає виховання нових потреб, особливо в
заможних верств населення.

Значну роль у макроекономічній моделі Кейнса відіграє механізм
інвестиційного мультиплікатора.

Мультиплікатор — це відношення обсягів доходів до обсягів інвестицій.
Інвестиційний мультиплікатор саме і є показником зростання попиту та
відповідно й доходів зі збільшенням інвестицій.

Кейнс формулює правило [29, с. 92 — 94]:

— будь-який новий приріст інвестицій автоматично забезпечує приріст
сукупних доходів, що в них частка заощаджень зростає переважаючими
темпами стосовно частки, котра споживається, а отже забезпечується
основа майбутніх інвестицій. На думку Кейнса, мультиплікатор дає змогу
оцінити ефект від державного стимулювання, тобто державних витрат.

Схематично, у загальному вигляді мультиплікація економічного ефекту від
здійснення інвестицій зображена на рис.2.1.

Для аналізу впливу інвестиційної діяльності на основні макроекономічні
показники, в першу чергу на ВВП, спочатку прослідкуємо за інвестуванням
в економіку України протягом періоду незалежності за індексами
інвестицій в основний капітал. В обсяги інвестицій в основний капітал
(капітальних вкладень) включені витрати на будівництво, реконструкцію,
розширення та технічне переоснащення діючих підприємств усіх видів
економічної діяльності, витрати на будівництво об’єктів
житлово-цивільного призначення, витрати на придбання машин та обладнання
без здійснення капітального будівництва. Індекси інвестицій в основний
капітал до попереднього року обчислені за даними обсягів інвестицій у
порівняних цінах. (рис2.2)

З побудованого графіка видно, що з 1991 до 1998 року прослідковується
тенденція до зменшення індексів інвестицій в основний капітал, а потім —
постійне помірне збільшення.

Побудуємо в одній площині графіки, які ілюструють динаміку валового
внутрішнього продукту, інвестицій в основний капітал та
обсягів виробництва у промисловості протягом досліджуваного періоду [12,
с.5].

На побудованих графіках чітко прослідковуєть, що загальна тенденція
динаміки зберігається для всіх величин (інвестицій в основний капітал,
валового внутрішнього продукту та обсягів виробництва у промисловості).

Тепер наведемо статистичні дані про результати інвестування в період
збільшення індексів інвестицій в основний капітал. В табл.2.1. наведені
дані [12, с.229; 20,с.115] про інвестиції в основний капітал за
джерелами фінансування в Україні за 1998 — 2003 рр. в млн. гривень у
фактичних цінах.

Таблиця 2.1.

Інвестиції в основний капітал у

фактичних цінах за джерелами

інвестування в Україні за 1998 — 2003 рр.

Вид джерела фінансування Рік

1998 1999 2000 2001 2002 2003

Всього 12401 13958 17552 23629 32573 37178

у тому числі за рахунок коштів держбюджету 1043 1029 1341 1210 1749
1863

коштів місцевих бюджетів 436 585 686 975 1332 1365

власних коштів підприємств, організацый 9330 10081 12370 16198 21770
24470

коштів іноземних інвесторів 133 421 677 1400 1413 2068

коштів населення на індивідуальне житлове 1001 1049 1113 1176 1415
1573

кредитів банків та інших позик

132 391 1400 1985

інших джерел фінансування 458 793 1233 2279 3494 3854

За даними статистичного щорічника України (2003 рік) сформуємо табл.
2.2, в якій наведено обсяг інвестицій в основний капітал та основні
макроекономічні показників за 1998 — 2003 рр. [17, с.46-47].

Таблиця 2.2.

Основні макроекономічні показники

1998 1999 2000 2001 2002 2003

Інвестиції в основний капітал (у факт, цінах), млн. грн. 12,4 14,0
17,6 23,6 32,6 37,2

Валовий внутрішній продукт (у факт, цінах), млн. грн. 93365 102593
130442 170070 204190 220932

у розрахунку на одну особу, грн. 1842 2040 2614 3436 4195 4583

Доходи населення, млн. грн. 50069 54379 61865 86911 157996 186365

Індекс споживч. цін(грудень до грудня попереднього року), відсотків
110,1 120,0 119,2 125,8 106,1 99,4

Бюджет (доходи), млн. грн. 28112,0 28915,8 32876,4 49117,9 54934,6
61954,3

Експорт товарів і послуг,млн.дол. 19,0 16,4 15,2 18,1 19,8 22,0

Імпорт товарів і послуг,млн. дол. США 18,5 16,1 12,9 15,1 16,9
18,2

Кількість зайнятих економічною діяльністю, млн. 22,6 22,3 21,8 21,3
21,0 21,4

За наведеними даними робимо висновок, що збільшення інвестицій в
основний капітал (у фактичних цінах) за період з 1998 по 2003 роки
супроводжується збільшенням таких показників економіки, як: ВВП, дохідна
частина бюджету, доходи населення. У динаміці експорту та імпорту
товарів та послуг загальної тенденції не прослідковується. Це можна
пояснити, керуючись тим, що стимулюючий ефект мультиплікатора залежить
від багатьох факторів.

Так, якщо збільшуються податки, то розміри віддачі державних витрат
знижуються. Якщо імпорт є досить значним, то частина «нових» доходів
уходить за кордон, зростає ймовірність дефіциту платіжного балансу [29,
с. 95-96].

Найпоширенішою помилкою в контексті аналізу інвестицій є хибне уявлення
про те, що в результаті здійснення інвестиційної діяльності одна зі
сторін обов’язково залишається у виграші, а інша — програє. Звичайно, на
практиці така ситуація можлива. Хоча, як правило, у світовій економіці
інвестування пов’язане із взаємним виграшем. Інвестор дістає доступ до
ринків дешевої робочої сили чи сировини, збуту продукції, зменшує свої
ризики шляхом міжнародної диверсифікації капіталу. Сторона, яка приймає,
заповнює «нішу» у наявних інвестиційно-фінансових ресурсах, вирішує
низку соціально-економічних проблем.

Дослідження інвестиційного макросередовиша в Україні свідчить про те,
що, з одного боку, ключову роль у його формуванні відіграє уряд, який
визначає амортизаційну, грошово-кредитну, бюджетну, податкову політику
тощо. З другого, на динаміку інвестицій істотно впливає ступінь розвитку
фінансової та фондової інфраструктури вітчизняної економіки. Не менш
суттєвим є й те, що між цими визначеннями існує рефлективний зв’язок,
тобто вони взаємопов’язані, а напрям впливу може бути двостороннім.
Наприклад, кредитна й інвестиційна репутація уряду впливає на фондові
індикатори. І навпаки, низька активність портфельних інвесторів на
внутрішньому ринку країни є показником недовіри інвесторів до її
економічної політики. Загалом же це свідчить про необхідність
використання усього комплексу важелів (державних і ринкових) для
формування привабливого інвестиційного макросередовища і залучення
потрібного обсягу інвестиційних ресурсів у вітчизняну економіку.[27,
с.126-127;19, с.63]

Висновки:

Провівши аналіз розвитку інвестиційної діяльності в Україні, ми

можемо сказати що прямі інвестиції в економіку України протягом
1997-2003

років мають тенденцію до зростання. При чому найбільша кількість

інвестицій спрямована в основний капітал, а основним джерелом інвестицій
в

основний капітал є власні кошти підприємств і організацій.

Інвестиції впливають на багато макроекономічних показників. Так,

інвестиції правомірно розглядати як чинник забезпечення
зростання

рівноважного ВВП, тобто його інвестиційна складова є
однією з

регульованих величин, через яку уряд може впливати на економічне

зростання країни. Взагалі можна сказати, що зв’язок між розглянутими

показниками і обсягом інвестицій прямий: з ростом обсягів інвестицій

ростуть і обсяги відповідних макроекономічних показників.

ВИСНОВОК

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграють науково
обгрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх
відповідність державним інтересам, програмним цілям національного
відродження України, швидкого подолання економічної кризи і досягнення
стабілізації та зростання народного господарства. Саме на пріоритетні
напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати
інвестиційну й інноваційну діяльність та ресурси. На розвиток сучасних і
майбутніх високотехнологічних виробництв можуть претендувати тільки ті
країни, які здатні забезпечувати високий рівень науки, техніки, освіти,
культури, організації управління та трудової дисципліни.

В економіці України у цьому відношенні склалася непроста ситуація.
Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає
надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з
чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як
основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва,
наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація
фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та
банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по
суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і
зростання.

Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що на
сьогодні ця молода незалежна держава ще не створила належної бази для
залучення капіталів з-за кордону. Тому найважливішими умовами залучення
інвестицій є стабілізація макроекономічного середовища, а також
удосконалення законів і нормативних актів. Але, водночас, дані питання
не можуть бути розв’язані без загальної соціально-економічної
стабілізації в країні.

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є
недосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення
нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних
партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До
останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акта, який би був
достатньо відпрацьованим, універсальним. Ускладнює ситуацію і практика
коригування нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів
управління до нижніх. Це пов’язано з тим, що закони і постанови мають
нерідко декларативний характер. Тому органи управління нижчих рівнів
трактують їх на свій розсуд.

До головних факторів, що стримують формування економічного середовища,
сприятливого для залучення інвестицій, можна віднести також і
невизначеність пріоритетів ринкового трансформування економіки та
повільність процесів приватизації.

Політика України як молодої незалежної держави щодо активізації процесу
залучення інвестицій, перш за все, пов’язана з ринковим
соціально-економічним трансформуванням суспільства. Отже, створення
загальнополітичних, правових та інституціональних умов, сприятливих для
інвестування, є одночасно як передумовою, так і результатом успішних
реформ у нашій державі.

Говорячи про іноземні інвестиції треба враховувати світовий досвід, який
показує, що найбільших успіхів у залученні іноземних інвестицій
досягають ті країни, які, по-перше, ставлять таку мету, як пріоритетну в
своїй економіці, по-друге, використовують при цьому можливо більший
набір заходів. Головне тут:

створення привабливого інвестиційного клімату;

створення міжнародного образу країни як такої, що надає інвестору кращі,
ніж інші країни, можливості.

Підводячи підсумок, необхідно сказати, що загалом
інвестиційно-підприємницький клімат України є складним. Залучаючи до
країни іноземний капітал, не слід забувати, що з нинішньої кризи Україну
виведуть лише власні зусилля. Не варто надавати підприємствам з
іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські,
зайняті у тій же сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід майже
не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але
призводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв
підприємств з формальною іноземною участю, які претендують на пільгове
оподаткування.

Необхідно намагатися створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки
для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. І мова не про те, щоб
надати їм гроші на здійснення інвестицій. Українському приватному
капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля
влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні
умови роботи при здійсненні довгострокових капіталовкладень.

Нинішня ситуація в Україні підтверджує ту відому істину, що коли назріла
потреба у загальних змінах, тоді часткові перетворення зовсім нічого не
дають, а то й ведуть до негативних результатів. Пожвавлення економічної,
у тому числі інвестиційної та інноваційної, діяльності і поліпшення на
цій основі соціальних умов можливе тільки шляхом рішучих, комплексних,
швидких, прозорих і послідовних ринкових реформ, які (як показує досвід
інших країн, що реально здійснюють такі реформи) вивільнять
підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище й нададуть
економіці стимули ефективного розвитку.

Використана література:

1. Указ Президента України «Про кредитні списки» від 12 березня
1993р.

2. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди і інвестиційні

компанії» від 11 травня 1994р.

3. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо залучення

іноземних інвестицій в економіку України» від 7 липня 2003р.

4. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991р.

№1560-ХІІ

5. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28

грудня 1994р. №334/94-ВР

6. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня

1996р.№93/96-ВР

7. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня
2000р.

№2121-111

8. Закон України «Про інститути спільного інвестування» від 15 березня

2001р. №2299-111

9. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення ВАГ

«Агентство з питань іноземних інвестицій» від 29 квітня 2004р. №259

10. Наказ Мінекономіки, Мінфіну Держкоммістобудування «Положення про
фінансування та державне кредитування капітального будівництва, що
здійснюється на території України» від 23 вересня 1996р. №127/201/173

11. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. №436-VI

12. Статистичний щорічник країни за 2003р.-К., Держкомстат України,

2004р.-658c.

13. Економічний бюлетень. Україна в числах. №22 Звіт за 2000р. Лютий

2001р.

14 Багрянов В.К. Показники інвестиційної діяльності в Україні та їх
значення // Український бизнес — 2004 — №1, С. 9-14

15. Плахій М.О. Вплив інвестиційної політики на економічний розвиток
регіонів // Фінанси України – 2004 — № 8 С. 64-67

16. Козлова А.І. Проблеми формування інвестиційного ресурсу //
Формування ринкових відносин в Україні – 2003 -№5(24) С.3-7

17. Опищенко В.А. Сучасні напрямки формування інвестиційної політики
в Україні // Економіка України – 2003 -№10 С. 46-50

18. Захарін С.В. Кредитування інвестиційної діяльності //
Фінанси

У країн й.- 2004 — №4, c.25-27

19. Іваненко-Свинцицька І.Є. Інвестиційний клімат в Україні: його
формування, ключові моменти та характеристики // Формування рин6кових
відносин України – 2002 -№9 С. 63-65

20. Симоненко Л.І. Інвестиційний процес в Україні в умовах перехідної
економіки // Фінанси України – 2000 -№5 С. 112-115

21. Комарова А.І. Регулювання інвестиційного розвитку України та
міжнародний досвід // Правосуддя – гарант у сфері економічно — правових
відносин – 2000 –том №21(1) С. 147 -151

22. Симоненко Л.І. Інвестиційний процес в Україні в умовах перехідної
економіки // Фінанси України – 2000 -№5 С. 112-115

23. Лукінов І.І. Інвестиційна політика в стабільному економічному
розвитку // Економіка України – 2000 — №10, С. 23-27

24. Ревуцька Н.П. Сучасні інструменти залучення іноземного капіталу,

//Цінні папери У країни.- 2004- №9, С.54-56

25. Крупка І.М. Формування макроекономічного інвестиційного

середовища в Україні. // Фінанси України — 2004.-№4, С. 65-69

26. Ревуцька Н. Сучасні інструменти залучення іноземного капіталу

// Цінні папери У країни.- 2004-№9,С.54-58

27. Сергієнко О.М. Стратегічні напрямки інвестиційного
розвитку

України.// Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових

праць. Вип..1(32)-К., 2004, С. 123-128

28. Чечетов М. Іноземні інвестиції: макроекономічний аспект. //
Економіка України -2004 — №8, С. 87-92

PAGE

PAGE 3

ІНВЕСТИЦІЇ

Створення товарно –матеріальних запасів та резервів

Створення соціальної інфраструктури

Створення виробничої інфраструктури

Розширенні виробництва

Наука та наукове обслуговування

Підготовка та перепідготовка персоналу

Рис 1. Класифікація суб’єктів інвестиційної діяльності

Рис.2.1. Мультиплікація економічного ефекту від здійснення інвестиційної
діяльності [29, с. 112].

Соціальні виплати

Розвиток інфраструктурии

Соціальні відрахування

Надходження до бюджету

Заробітна плата

Податкові платежі

Торгівельна

мережа

Підприємства

Об’єктти інфра -структури

ІНВЕСТИЦІЇ

Фізичні особи

Юридичні особи

Комерційні банки

ЦБ

Лізингові фірми

Пенсійні фонди

Страхові компанії

Інвестиційні фонди і компанії

Банківські установи

Небанківські установи

Фонд держмайна

Інноваційний фонд

Державний антимонопольний комітет

Органи виконавчої та місцевої влади

Державний сектор економіки

Приватні (індивідуальні)

Фінансово кредитні установи

Господарчі товариства і господарства

Держава

Суб’єкти інвестиційної діяльності

Похожие записи