Курсова робота

Інфляція в Україні – поняття,природа, види, наслідки.

Вступ

Найефективнішим індикатором «здоров’я» економіки країни є її фінансовий
стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки
в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного
регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу
регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади
кожної країни спрямована на забезпечення стабільності
фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою
цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами.
Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до
тяжких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції втрачається
ефективність дії та відбувається деформація інструментів
макроекономічного регулювання.

Особливо виразно деформація економічних механізмів проявляється в умовах
гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція переходить в
гіперстадію за умов перевищення швидкості росту цін 50% на місяць.
Прикладом того є Німеччина 1920-1923рр., Австрія 1921-1923рр., СРСР
1921-1924рр., Грeція 1943-1944рр., Латиноамериканські країни
1970-1980рр. Інфляція в Угорщині після ІІ Світової війни була найвищою з
усіх, відомих в історії світової економіки. 3 червня 1946 року були
випущені банкноти на суму мільярд білліонів (1 млрд.млрд.). У червні
1946 року Золотий пенге 1931 випуску коштував 130 трильйонів паперових
пенге. Ось чому вивчення інфляції є таким важливим і актуальним. У своїй
роботі я намагалась визначити суть, причини і наслідки та шляхи
подолання інфляційних криз.

1. Поняття інфляції та її економічна природа

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її
поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких
вона нерозривно пов’язана.

Термін інфляція (від лат. Inflatio — надування) вперше почав вживатися в
Північній Америці в період громадянської війни 1861 — 1865 рр. і означав
процес збільшення паперово — грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін
вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в
економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу
після закінчення Першої світової війни.

1861 — 1865 рр. І означав процес збільшення паперово — грошового обігу.
В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції.
Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції
одержало в ХХ столітті відразу після після першої світової війни.

На початок 90-х років ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної
країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній
економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є
процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної
спроможності грошей. Дж.М.Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент
макроекономічної теорії.

Мілітаризм, змінивши кейнсіанській теорії у 80-х роках вже не просто
включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції
стають найважливішою складовою частиною останньої. “Під інфляцією, —
пише М.Фрідмен, — я розумію стійке та безперервне зростання цін, що
завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою
грошей по відношенню до випуску продукції”. Це положення переконує в
тому, що причини інфляції — у сфері обігу. А тому допускається обмеження
впливу держави в процеси суспільного відтворення.

На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміється
надмірний попит, причини якого – як на стороні пропозиції, так і
попиту:” В разі якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією
товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція”.

З середини 60-х років у світовій економічній науці формується новий
напрям у дослідженні інфляцій. Його представники виходять з необхідності
комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують загальні зміни в
економіці 2-ї половини ХХ століття. Згідно з цим підходом, найважливішою
рисою сучасних інфляційних процесів є тісне переплетіння грошових та
загально-економічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно
від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін
викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки.

Іншими словами, зростання останньго часто виступає вже не як причина
росту цін, а як його похідна. Грошові та загально-економічні фактори в
цьому процесі змінюють місцями причини та наслідки інфляції. Тому
всіляке зростання рівня цін викликає підсилення інфляції і стає тим
самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах
перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються у
сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Де б
не розпочалася дія інфляційних факторів – чи у виробництві, чи у сфері
державних фінансів, чи у, власне, грошово кредитній сфері – інфляційне
зростання цін супровожується збільшенням грошової маси. Спочатку воно
відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень, а
потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою
масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції в
її класичному вигляді.

Інфляція – це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок
порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу
знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових).
Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни
набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально —
економічне явище , породжене дизпропорціями виробництва в різних сферах
ринкового господарства. Одночасно інфляція – одна із найбільш гострих
проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

Де б не розпочалася дія інфляційних факторів — чи у виробництві, чи у
сфері державних фінансів, чи у грошово-кредитній сфері — інфляційне
зростання цін супровожується збільшенням грошової маси. Переповнення
каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є
найхарактернішою ознакою інфляції в її класичному вигляді.

Інфляція також може виникнути, якщо суспiльство намагатиметься витрачати
бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi
витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувається
пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить
iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов’язаний лiквiдувати
надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через
скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою
скорочення доходiв приватного сектору. Інфляція є тонке
соціально-економічне явище , породжене диспропорціями виробництва в
різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція — одна із
найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх
країн світу.

Найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін.

Індекс цін – коефіціент, що показує, у скільки разів змінився загальний
рівень цін за даний період.

Темп інфляції = Рn – Ро / Ро * 100%,

де Рn – індекс цін поточного (звітного) періоду

Ро – індекс цін базисного періоду

Зростання iндексу цiн визначає рiвень iнфляцiї, а зменшення його- рiвень
дефляцiї. Темп iнфляцii є темпом змiни загального рiвня цiн i показує
ступiнь знецiнення грошей.

Процес зменшення темпiв iнфляцiї отримав назву дезiнфляцiя.

Протилежним до iнфляцiї поняттям є дефляцiя, яка має мiсце тодi, коли
загальний рiвень цiн падає. Дефляцiя траплялася вкрай рiдко в кiнцi ХХ
ст. Пiдтримувана дефляцiя, коли цiни постiйно падають протягом декiлькох
рокiв, як правило, асоцiюсться з перiодами глибокої депресii.

2.Причини інфляції

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в
наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних
коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації
ринка, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна
конюктури ринку, дія зовнішньо економічних зв’язків, стихійних лих і
т.д. Отже ріст цін викликається різними причинами. Але не всякий ріст
цін — інфляція. Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити
справді інфляційні.

Так ріст цін, пов’язаний з циклічними коливаннями конюктури, неможна
назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу (особливо в
його «класичній» формі характерній для ХІХ — початку ХХ століття) буде
мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх
падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення.
Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно
привести до зниження цін. Інша справа — якщо підвищення продуктивності
праці супроводжується випереджуючим це підвищення ростом заробітної
плати. Таке явище називається інфляцією витрат. Стихійні лиха не можуть
бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в
якій-небуть місцевості зруйновано будівлі, то, очевидно зростуть ціни на
будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних
матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення
ринка ціни почнуть падати.

Що ж можна віднести до дійсно інфляційних причин росту цін? Назвемо
найважливіші із них.

По — перше, це диспропорційність , або незбалансованість державних
витрат і доходів, що проявляється в дифіциті держбюджету. Якщо цей
дифіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського
верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно
і до інфляції.

По — друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування
інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно
небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так,
непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає
не тільки втрату національного багатства. Одночасно військові витрати
створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до збільшення
грошової маси без відповідного товарного покриття, збільшення військових
витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету
і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого
держава збільшує грошову масу.

По — третє, з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни,
все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв’язки збільшують
небезпечність « імпортованої» інфляції.

По — четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті
інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни
особливо виділяють цей фактор, що подолання інфляційних очікувань
населення і виробників — найважливіше (якщо не головне ) завдання
антиінфляційної політики

Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але
комбінаційна залежність від конкретних економічних факторів. Так, зразу
після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була зв’язана з
гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну роль в
розкачуванні інфляційного прцесу почали грати державні витрати,
співідношення «ціна — заробітна плата», перехід інфляції з інших держав
і деякі інші фактори.

3.Види інфляції.

Інфляція як явище виникла водночас з паперовими грошима, адже при
золотомонетному обігу надлишку грошей не може бути. Розрізняють
“класичну” і сучасну інфляцію.

Для “класичної” інфляції (XVIII – XIX ст.) характерним є її
тимчасовість. Вона виникла за надзвичайних обставин (тривалі війни, які
збільшували видатки держави тощо). Сучасна інфляція має хронічний
(сталий) характер. Вона перетворилась в постійний елемент процесу
відтворення. Демонитизація золота, розрив зв’язків між паперовими,
чековими і кредитними грошима і золотом, надали рухові грошової маси
автономного характеру, відносно незалежного від обігу товарів, їх
пропозиції.

Причиною інфляції спочатку вважали повсюдний перехід до паперових
грошей. Однак навіть після того, грошова емісія була взята під строгий
контроль, інфляція не зникла. Виявилось, що в інфляції можуть бути різні
причини і сама вона буває різною.

Інфляція може протікати помірно — бути «повзучою», при цьому виді
інфляції ціни зростають не більше чим на 10% в рік. Така інфляція
дозволяє ефективно коректовати ціни відповідно до змінюючимся умовам
виробництва і попиту.

«Голопуюча» інфляція, при цьому виді інфляції ціни зростають від 20 до
200% в рік, є вже серйозною проблемою для економіки, хоча ріст цін ще не
важко передбачити і включити в параметри контрактів і угод.

Найбільш згубною для економіки є гіперінфляція, показуюча собою
астрономічне зростання кількості грошей в обігу і як наслідок
катастрофічний ріст цін на товари. Роль самих грошей в таких виподках
сильно зменшується і населення, і помислові підприємства переходять на
інші, менш ефективні форми розрахунку, наприклад — бартер. В окремих
випадках появляються окремі паралельні валюти, сильно зростая роль
іноземних валют. Гіперінфляція наносить сильний удар навіть по найбільш
заможним прошаркам суспільства.

При інфляції попиту надлишок грошей виникає внаслідок зростання сукупних
грошових витрат підприємств, державних і домашніх господарств. Попит в
країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і
послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін.

Не менш небезпечною є інфляція витрат, коли ціни зростають через
збільшення витрат виробництва. Зрослі ціни вимагають нового збільшення
витрат при купівлі необхідних виробничих ресурсів, що знову “штовхає”
ціни вгору там, де ці ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в
результаті посилюють один одного, їх зростання стає, по суті,
самопідтримуючим, при чому із зростаючими темпами.

Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, — це зростання
номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію. Надмірне
зростання заробітної плати, як правило, породжує інфляцію, тому
профспілки, що вимагають постійного підвищення оплати праці, для
праівників своєї галузі, повинні рахуватись із загальном економічним
станом країни, середнім рівнем заробітної плати. Зростання витрат
виробництва, що обертається накручуванням цін, веде до раптового,
непередбачуваного зростання цін на сировинні ресурси, а особливо — на
енергоносії, що в повній мірі відчула на собі економіка молодої
незалежної України.

Найстрашніше в інфляції втрат те, що вона породжує інфляційну
психологію. Це явище виникає тоді, коли вмасовій свідомості людей існує
впевненість, що інфляція буде наростати і на далі. При цьому працівники
починають вимагати підвищення заробітної плати “під майбутнє зростання
цін», а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване
зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит.

Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її становищі — тобто
при відносно вільному ринку. При «прихованій» інфляції ріст цін на
товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може
виражатись в дефіциті прпозиції.

Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою. При
збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на
більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах
середньорічного росту цін піднімається прцентна ставка державного банку
і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам.У випадку
незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються
неодночасно і по-різному на кожний тип товару.

Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна
спрогнозувати на який небуть перріод часу і вона як правило є прямим
результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію
цін в Росії в 1992 році і відповідний пргноз росту цін напередодні — в
грудні 1991р. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком
цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу.
Увипадку присутності у населення інфляційних очікувани така ситуація
викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в
економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в
пргностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще
сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст
цін. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці на
зараженій інфляційними очікуваннями , то виникає так званий «ефект
Пігу»- різке падіння попиту у насулення в надії на швидке зниження цін.
В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все
повертається в становище рівноваги.

Маючи успіхи у боротьбі з інфляцією, повинні пам’ятати, що це не
самоціль. Інфляція – це наслідок негативних процесів в економіці,
особливо надмірної кількості грошей до їх товарного забезпечення:

Грошова маса (М х V) = товарна маса (P x Q)

Отже кількість грошей може бути великою або малою лише відносно
кількості товарів. Ця відносність і проявляється у зростанні цін. Тому
ліквідувати інфляційні фактори і українській економіці лише методами
обмеження попиту споживчого ринку і кредитних ресурсів неможливо. Адже
за умов подальшого зниження пропозиції “інфляційний розрив залишиться”.
Враховуючи, що причина інфляції в Україні, є порушення фундаментальних
економічних пропорцій між попитом і пропозицією, першочергового значення
набувають активно-структурна політика у сфері власності, інвестицій,
доходів і цін. Метою цієї політики має бути створення підстав для
реального товарного забезпечення грошей, створення умов для ефективного
функціонування саме національних товаропродукуючих структур.

Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації проявів інфляції. Але, на
жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого
інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції –
інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва.
(Табл.1)

За повідомленням Міністерства статистики України, обсяг помислової
продукції зменшився проти відповідного періоду 1995 року на 14,1% (за 10
місяців 1994 року на – 29,7%). Падіння обсягу виробництва зберігається
на підприємствах усіх провідних галузей.

Таблиця 1. Темпи приросту, зниження обсягів промислової продукції в
Україні у 1993-1995 роках (у відсотках до відповідного періоду 1995
року).

1993 1994 1995

І квартал січень-квітень січень-травень січень-червень

Загальний обсяг промислової продукції -8,0 -28,2 -12,1 -12,7 -12,7 -13,6

Виробництво товарів народного споживання -15,9 -26,7 -20,3 -22,5 -22,0
-22,4

в т.ч.

-продовольчі товари -10,1 -18,3 -16,3 -18,4 -17,7 -18,6

-алкогольні вироби -13,9 -20,2 47,6 38,1 18,8 12,1

-непродовольчі товари -25,1 -40,4 32,3 -34,0 -34,0 -33,1

Найбільшим він залишається в легкій промисловості, промисловості
будівельних матеріалів та машинобудуванні та металообробці. Слід
відзначити, що аналіз динаміки обсягів виробництва на підпри’ємствах
недержавного сектора показує – зміна форми власності у більшості
випадків сьогодні не дозволяє подолати загальні для всієї економіки
труднощі. У колективних підприємствах обсяги продукції скоротились на
26,8%, — у акціонерних товариствах відкритого типу — на 17.4%.

Існує елементарна закономірність: якщо в економіці відбувається спад
виробництва, то товарне забезпечення грошей зменшується. Створюється
ситуація, коли при незмінному абсолютному розмірі грошової маси її
відносна величина (відносно товарного забезпечення) збільшується.
Відбувається знецінення грошової одиниці. Адже саме виробництво є
джерелом поповення товарногот забезпечення грошей. А тому результати
діяльності у виробництві можуть бути або інфляційним, або
антиінфляційним фактором.

Просте обмеження грощової маси хоча й гальмує динаміку цін, але водночас
гнітить виробництво, недозволяє розірвати ланцюг трудових зобов’язань. В
українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коли поряд з
інфляцією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція.

У 1994 році сума виробництва і запасів товарів народного споживання у
двічі перевищила грошові витрати (за винятком імпортних товарів та
іноземної іалюти). Досвід свідчить, що спонтанні, емісійні вливання,
розпорошуючись у банківсько-кредитній системі і мультиплікуючись у
тіньовій економіці супроводжується новими інфляційними витками. З
іншого боку страшна не емісія сама по собі. Важливо, яку вона має
спрямованість, яким чином використовується. Потрібні точно спрямовані
грошові ін’єкції, які могли б прискорити загальмований цикл
“виробництво-реалізація-виплати”.

Доказом останнього є платіжна криза, яка вже протягом останнього часу
затромбувала судини вітчизняної економіки. Зростає взаємна
заборгованість в більщості вітчизняних підприємств, установ, організацій
незалежно від типів власності і форм господарювання.

Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки
окремих виробництв, які відповідають прілритетам її структурної політики
і які в змозі за такої підтримки вийти на ринок ефективного
господарювання.

Досвід розвитку української економіки свідчить, що слід виважено і з
наукових позицій підійти до обмежень темпів інфляції і бюджетного
дефіциту. Без комплексу активних і супроводжувальних дій вони
пригнічують платоспроможність як підприємств, так і населення. При цьому
потрібен особливий механізм фінансування з тим, щоб грошові ін’єкції
застосовувались безпосередньо для виробництва і ні заяких умов не йшли
на погашення боргів, нагромаджених підприємствами значно раніше.

Існує необхідність розділити грошові потоки між державними
підприємствами та комерційно-посередницькими структурами, виключивши
можливість прихованої, неконтрольованої місії за рахунок вторинного
використання позичкових і платіжних грошових ресурсів, випуску
неліцензованих цінних паперів, які поглинають державні кошти,
спрямовуючи їх у тіньовий оборот.

Для забезпечення зазначених засобів необхідне створення Державного
бюджетного банку. Адже державні кошти, розподіл яких здійснюється через
мережу комерційних банків, не знаходять свого конкретного призначення
внаслідок ряду об’єктивних та суб’єктивних причин. Наведемо такий
приклад: У І півріччі 1995 року в ході санацію були прийняті рішення про
допомогу 240 підприємствам на суму 36 трлн.крб. По-перше, надання цієї
допомоги було заблоковане комерційними банками під приводом несплати
заборгованості. По-друге, комерційні банки внаслідок об’єктивних
принципів своєї діяльності, максимізації прибутку неможуть надавати
кредити під відсоток, прийнятний для підприємств, які потребують
санації. Тому кредити надаються під непосильні відсотки для пілприємств,
які без того перебувають в важкому фінансовому стані.

Якщо профінансувати пріоритетні програми металургійного, хімічного,
машинобудівного комплексів, медичної та мікробіологічної та харчової
галузей, то ефективність фінансових витрат по імпортозаміщенню й
експорту прогнозується дуже високою. За попередніми розрахунками такі
заходи щодо політики імпортозаміщенню й експорту зумовлять, у кінцевому
підсумку зріст ВВП, зниження споживчих цін 1999 році на 10-13%, у 2000
порівнянно з 1995 у 2 рази. Забезпечення зростання виробництва у
зазначених галузей через механізм мультиплікатора призведе і до
пожвавлення виробництва виробництва в суміжних галузей, а через
зростання заробітної плати стимулюватиму випуск споживчих товарів.
Водночас поліпшиться торговельний баланс. Лише за рахунок цього сальдо
торговельного балансу у 1999 році може бути позитивним. В результаті
такі імпульси повинні стимулювати виробництво і гальмувати інфляцію.

Для забезпечення поповнення виробничих запасів за новими цінами (частини
обігових коштів) у період до закінчення виробничого циклу має
здійснюватися політика поміркованого нешокового обмеження кредитної
емісії з метою пристосування підприємств до умов зниження інфляції.
Інакше за умов політіки подальшого поступового обмеження інфляції існує
загроза фінансового банкрутства підприємства.

Спроба реалізації продукції із заданим самим підприємством необхідним
рівнем рентабельності виготовлення продукції в умовах поступового
обмеження кредитної емісії також може закінчитись банкрутством
підприємства. Для виживання підприємства й уникнення загрози банкрутства
може здійснювати реалізацію продукції за нульової рентабельністю. Більше
того, вижититі уникнути банкрутства можна навіть за умов від’ємної
рентабельності (збитковості виробництва). Підприємство має покрити зміни
витрат на виготовлення продукції (сировину, матеріали, комплектуючі
вироби, заробітну плату, інші витрати). Прицьому відбувається
“проїдання” амортизації. В такому режимі можна працювати 2-3- роки. Це
дає тимчасовий перепочинок для проведення необхідних заходів щодо
скорочення витрат, покриття в майбутньому “проїдання” амортизації і
забезпечення в подальшому хоча б простого відтворення основних фондів.
Без здійснення таких заходів “споживання” амортизації в кінцевому
підсумку закінчиться банкрутством.

В умовах досягнення позитивної відсоткової ставки особливо небезпечне
створення зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей. Необхідний
пошук тих комерційних банків, які сплачують вищий відсоток за депозити.
За позитивної відсоткової ставки вигідніше нагромаджувати (зберігати)
гроші, а не товарні запаси.

В умовах інфляції дуже небезпечне відвантаження продукції без
попередньої оплати або гарантій такої оплати. Затримка з оплатою
продукції покупцем інфляційно “проїдає” виручку від реалізації
продукції, а за кредит взятий під сировину для виготовлення продукції,
доводиться платити відсоток комерційному банку.

Запровадження системи обов’язкової застави під виданий кредит змушує не
створювати зайві запаси сировини, готової продукції, а реалізувати їх
навіть з збитками, оскільки несвоєчасне повернення кредиту теж загрожує
банкрутством і продажом майна.

В умовах обмеження інфляції інтереси виживання (поповнення потреби в
обігових коштах) мають бути вище інтересів поточного особистого
споживання. Сьогодні можна направити більше прибутку на особисте
споживання, а завтра його не буде зовсім,бо виробництво припинеться у
зв’язку з нестачою обігових коштів, а банк не видасть кредитів з причини
малої ймовірності його повернення.

Таким чином, не ліквідувавши падіння обсягів виробництва, ми не скасуємо
чи не найголовнішого інфляційного чинника – зменшення товарного
забезпечення грошей. Сьогодні маємо зробити вибір між контрольованою
інфляцією та подальшим занепадом виробництва та соціальної сфери.

Будь-яка інфляція веде до зростання рівня цін. При цьому темпи зростання
заробітної плати, як правило, відстають від темпів зростання цін, тому
наслідком інфляції є зниження добробуту населення. Але особливо
небезпечною є гіперінфляція.

Гіперінфляція виявляє руйнівну дію на економіку країни і веде до
швидкого зубожіння народу і зростання безробіття. Стрімко зменшуються
реальні доходи людей, практично знищуються заощадження. Закриваються
підприємства, які не можуть витримати тягар швидкозростаючих витрат.
Руйнується механізм заощадження грошей для виробничих інвестицій, адже в
таких умовах вигідно бути боржником (“вартість” боргу стрімко
зменшується) і невигідно давати в борг і нагромаджуват гроші. Банки
ненадають кредити, а якщо надають, то не на тривалий час (кілька
місяців) і під грабіжницькі проценти. Як наслідок, руйнується
виробництво і торгівля. Країна “проїдає” своє майбутнє, знищуючи основу
нормального зростання економіки. Гіпервисокі темпи інфляції в 1993 році,
яка супроводжувалася падінням обсягів виробництва, товарообороту,
капіталовкладень, погіршенням стану державних фінансів тощо, призвели до
кризи грошово-кредитної сиситеми України. Макроекономічні показники
досягли значень, які цілком можливо порівнювати з певними показниками
світової економічної кризи 30=х років нашого століття.

Таблиця 4. Порівняльна таблиця макроекономічних показників

№№ п/п Макроекономічні показники Світова економічно криза, 1929-1933 рр.
Україна, І півріччя 1993 р. – І півріччя 1994 р.

1. Обсяг промислового виробництва, % -46,0 -36,0

2. Зовнішньоторговий обіг, % -67,0 -35,0

3. К-сть безробітних, % 25,0 30,0

4. Реальні доходи населення, % -58,0 -100,0

Гострота кризового стану функціональної економіки змусила уряд та НБУ
докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено
з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політику
НБУ будувалася орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запровадженно ряд заходів по стримуванню
зростання грошової маси в обігу. Якщо в IV кварталі 1993 року
середньомісячні темпи інфляції становили 66,4% то в І кварталі 1994 року
темпи інфляції було знижено до 12,4%, а в ІІ кварталі – до 5%.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2% у січні до
4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до
14,1%, 9,1 % у жовтні.

Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки
НБУ, що теж є одним з внструментів грошово-кредитної політики. Адже це
повинно було забезпечити вплив на баньківську систему і стати підгрунтям
для зменшення процентних ставок за комерційними банківськими кредитами.

Незважаючи на те, що вже в січні 1994 р. рівень інфляції істотно
знизився (з 90,8% у грудні 1993 р. до 19,2% в січні 1994 р.) НБУ
утримувало облікову ставку на рівні 20% на місяць, з середини 1993 року.
Починаючи з січня 1994 рівень позичкового процента набув позитивного
значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року.

За умов рестрекційної кредитної політики це призвело до випереджаючого
зростання залишків вільних коштів в комерційних банках на
корреспондентських рахунках НБУ: за 3 квартали вони зросли приблизно у
20 разів. Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням
грошей, зменшенням швидкості їх обігу.

Беручи до уваги позитивні результати впроваджувальної політики слід
визнати, що вона мала тактичний характер. Рестриктивна політика, або
політика стримання, яка базується на заходах по скороченнях видатків
бюджету, обсмеження грошової емісії та позичкового проценту, здатна
стримати “пікові навантаження” темпів інфляції. Її впровадження
дозволило досягнути зовнішнього зменшення темпів інфляції, проте її
глибинні причини було ліквідовано. Саме тому в подальше додержання
жорсткої монетарної політики призвело до ряду негативних наслідків.

Зазначена рестрикційна політика знайшла відображення у різкому
загостренні платіжної кризи і погіршенні фінансового стану підприємств —
клієнтів банків. Сума боргів підприємств лише галузям
енергозабезпечення досягла у 1994 році 42 трлн.крб. Середня абсолютна
ліквідність підприємств скоротилась з 24,5 до 8%. Це означало, що борги
підприємств у 12 разів перевищували наявність коштів на рахунку
підприємств, формально це свідчить про масове банкрутство. Зазначені
процеси призвели до того, що ці вільні, але дорогі гроші, незнайшли
свого повного застосування. Платіжна криза загрожувала банкрутством
пілприємствам України. Ці негативні процеси протягом 1995 року призвели
до появи пропозицій подальшого здійснення понад встановлених
Національним банком України лімітів, додаткової грошовокредитної емісії.
Обумовлено це було практичною необхідністю. Взаємозв’язок між грощовою
масою “М” та грошовою базою “В” такий:

М = m x B,

де m – мультиплікатор збільшуючого ефекту, при зміні розміру
обов’язкових банківських резервів.

m = 1/R,

де R – норма банківських резервів.

А тому можливе застосування принципу збільшення грошової маси за ефектом
мультиплікатора шляхом регулювання банківських резервіви замість простої
грошовокредитної емісії. Якщо політика регулювання банківських резервів
використовується порівняно тривалий час, вона може значною мірою зняти
потребу в грошовій емісії, оскільки обсяг грошової маси може
регулюватися через розмір банківських резервів.

Щодо неемісійних джерел фінансування видатків держави, можливо,
позитивно оцінити розміщення у 1995 році Державних облігацій внутрішньої
позики. Починаючи з другого траншу їх розміщення, вони знайшли попит
серед комерційних банків завдяки тому, що передбачається надання
кредитів Національного банку України під їх заставу, 50,0% ДКО, які
придбали комерційні банки, будуть прийматися національним банком України
у вигляді резервів, частина нарахованих відсотків по облігаціях
неоподатковується. Можна зробити висновок, що в умовах подальшого
зниження темпів інфляції попит на ДКО зростатиме.

4. Наслідки інфляції.

Головними наслiдками iнфляцiї є: перерозподiл доходiв, прихована
державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена
матерiалiзацiя грошей, падiння реальної процентної ставки на капiтал,
падіння рівня життя народу.

Основний розподiльчий вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах
(все, що має грошову вартість) i пасивах (борги), якими володiють люди.
Для iндивiда, що отримав позику i має вносити по нiй щорiчний (або
щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично є
моментом позитивним. Наприклад, позичено 100 000 грн. для купiвлi
будинку, i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10 000 грн. У разi
пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцiї, платежi по закладнiй
нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10 000 грн. за рiк, хоча
кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi. Боржник
при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання
капiталу зменшився наполовину.

В цiлому непередбачена iнфляцiя перерозподiляє багатство вiд кредиторiв
до боржникiв, а непередбачене зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний
ефект.

Iнфляцiя є головним чинником, що впливає на вiдсотковi ставки, оскiльки
пiд iї дiєю змiнюється купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i
зменшусться реальна прибутковiсть iнвестицiй.

Окрiм перерозподiлу доходiв, iнфляцiя впливає на економiку через
загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рiвень обсягу
виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв’язку мiж
цiнами i обсягом виробництва немає. Збiльшення сукупного попиту збiльшує
i цiни, і обсяг виробництва.

Загальні негативні наслідки інфляційних процесів є:

1. Посилення диспропорцій в економіці, дезорганізація господарських
зв’язків, виникнення кризи фінансів, значна активізація спекуляцій,
посилення злочинності;

2. Зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень,
поглиблення майнової нерівності. У США, наприклад, монополісти внаслідок
інфляції щорічно привласнюють до 70 млрд. долл., а в Україні лише в
1992-1993рр. ціни зросли в 2569 разів, а грошові доходи населення —
тільки в 559 разів. У 610 разів знецінилися вклади громадян в ощадбанку;

3. Зниження стимулів до продуктивної діяльності, гальмування науково-
технічного процессу;

4. Відкрита інфляція призводить до зростання витрат на одиницю
продукції; скорочення прибутків; зменшення випуску товарів, що
кінець-кінцем спричиняє зростання цін.

5. Притамована інфляція супроводжується розривом між адміністративно
встановленими цінами і ринковими (як правило, вищими); відпливом товарів
у тіньову економіку, посиленням її; зростанням дефіциту, збільшенням
черг; збагаченням ділків тіньової економіки.

Серйознi загрози для нацiональної економiки, що створює iнфляцiя, мають
як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцiї витрат, країни,
економiка яких залежить в основному вiд зовнiшньоi торгiвлi
промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi
ринки, якщо цiни та витрати в цих країнах зростають швидше, нiж в iнших
краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiї цiн тiсно пов’язана з
питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних
ринках.

5. Проблеми інфляційних процесів в Україні

Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi її
ринкового реформування виявилася iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характерезується надзвичайно високим рiвнем
iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за
фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Украiнi в другiй половинi
1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в 1992 р. її рiвень зрiс у 21 раз, то
за 1993 р. — у 103 рази. Але вже в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо
знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ
i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiновоi
лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале
зростання заборгованостi бюджету.

До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв,
належать:

а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносii та основнi види сировини й
матерiалiв;

б) збiльшення наявної грошовоi маси за рахунок додаткової емiсiї грошей;

г) зростання безготiвкового обiгу, як наслiдок кредитування
низькорентабельних та збиткових пiдприємств;

д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацiї бiльшостi видiв
промислового виробництва, що веде до диктативного пiдвищення цiн
виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий
контроль за цiнами.

Спочатку нашiй економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки
випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiїв й первинної сировини,
й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини.
Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносii було iмпульсом для
загального зростання цiн й iнфляцiї.

Пiдвищення пiдприємствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття
зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних
процесiв. При цьому типi iнфляцiї зростання грошової маси є наслiдком
пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла
нестача оборотних засобiв пiдприємств для розрахункiв з своїми
постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi
склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення
витрат (i в тому числi зарплати), яке вимагає збiльшення грошової маси,
а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином
iнфляцiя в Українi являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї
витрат, що значно ускладнює здiйснення антиiнфляцiйної полiтики.

До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в
Украiнi у 37 тисяч разiв. Водночас з зростанням цiн вiдбувалося падiння
валютного(долларового) курсу українського карбованця.

Грошовi знаки (купоно-карбованцi), випущенi в Украiнi на початку 1992 р.
замiсть росiйського рубля почали катастрофiчно знецiнюватися. Бурхливе
знецiнення грошей пiдiрвало виконання ними властивих їм ринкових
функцiй, i перш за все-стимулюючої. З’їдаючи фонди нагромадження i
споживання, гiперiнфляцiя загальмувала пiдприємницьку i трудову
активнiсть в країнi.

Втративши контроль за емiсiєю грошей, за рухом видаткiв та цiн,
грошового обiгу i кредитних ресурсiв, український уряд тодi так i не
знайшов надiйних регулюючих механізмiв для активного впливу на
iнфляцiйнi процеси та погашення їх негативного впливу на економiчне i
соцiальне становище в країнi.

Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993
р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору. До кiнця 1993 р., коли
iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушенi були
додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично
викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула
катастрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив
його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного
ринку.

Отже, у 1992-1994 рр. в Українi проводилася помилкова економiчна
полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на
економiчну систему країни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи:
обмеження фондiв споживання пiдприємств i регулювання цiн.
Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента “Про заходи
щодо стримування темпiв зростання цiн”. Згiдно з ним пiдприємства всiх
форм власностi могли пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi
зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд їхньої
господарськоi дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру
надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприємств у
розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цi
заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни вже тоді
вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати їх системi
жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондiв
споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати.

Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:

— серйозне порушення виробничоi та фiнансовоi систем функцiонування
економiки;

— пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всiх економiчних
агентiв;

— руйнування на цiй основi системи забеспечення вiдтворюючих процесiв в
економiцi;

— надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем
доходiв.

Пiд впливом iнфляцiї обсяги номiнальних грошових доходiв населення
зростали, а його реальнi доходи, у зв’язку з випереджаючим пiдвищенням
роздрiбних цiн на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи
iндексацiї доходiв не забеспечували компенсацiї втрат вiд гiперiнфляцiї.
Тiльки у 1993 р. при зростаннi цiн на рiк бiльш нiж у 100 разiв реальна
зарплата зменшилася на 52%. Ефект вiд запровадження урядом пiльг на
оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних,
чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самi
оподатковуванi доходи населення були мiзернi i не встигали за зростанням
цiн.

Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким
чином, скорочуючи темпи iнфляцiї, не посилити стагнацiї виробництва. Але
вона не була вирiшена належним чином. Вiдновити економiку за умов
надмiрних податкiв, якi пригнiчують виробництво, звужують базу
оподаткування i примушують платникiв приховувати свої доходи, неможливо.

Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн,
завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування
потужного тiньового сектору економiки в Українi. За вiдсутностi
ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави
були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на
фонi втрати державою значноi частини доходiв, якi можна було б отримати
шляхом проведення податкової розумної полiтики, основний тягар
недофiнансування ліг на сектор, який поки-що був основою iснування самої
держави.

Через недосконалiсть нашої податковоi системи спад валового продукту в
Українi й за 1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й
легкої промисловостi досягаг 20%.

Тому, починаючи з 1996 року, приборкування високих темпів інфляції стало
основним завданням макроекономічної політики держави. Було обрано курс
на поступове зниження дефіциту державного бюджету, як одного з головних
джерел інфляції в Україні.

Найуспішнішим періодом у боротьбі з інфляцією стали 1996 – 1997 роки. За
цей час було проведено цілу низку заходів щодо зміцнення позиції
національної грошової одиниці. Стримуюча фіксальна політика уряду дала
змогу зменшити державні витрати та скоротити державний дефіцит. Покриття
дефіциту бюджету відбувалося уже не лише через кредити НБУ уряду, а
також через продаж державних облігацій та частково через іноземні
кредити. Більш жорстка грошово — кредитна політика центрального банку
зменшила можливість спекуляції на валютному ринку. Успішна грошова
реформа, під час якої тимчасовий карбованець був замінений на постійну
гривню, значно збільшила довіру до національних грошей. Рівень інфляції
в цей період склав найбільш низький за всі роки незалежності рівень
10,1%.

Не менш успішним роком для національної валюти став 2001 рік. Протягом
січня – жовтня 2001 року інфляція в Україні була менша прогнозованого
рівня і склала 103,9%, що значно нижче ніж в 2000 році(123,3%). Сьогодні
в Україні відзначається один з найнижчих темпів інфляції серед країн
СНД.

Основними факторами, що сприяли зміцненню позиції національної грошової
одиниці стали нарощування випуску продукції у промислових галузях, і які
орієнтовані на споживчий попит, збільшення обсягів
сільськогосподарського виробництва в результаті прискорення структурних
реформ в аграрному секторі, здешевлення кредитних ресурсів для
виробників, зниження рівня бартерних операцій. Ріст національної
економіки збільшив попит на гривню, що значно покращило її позиції на
валютному ринку.

НБУ спромігся за позаминулий рік не тільки зберегти стабільність
валютного курсу гривні, але й збільшити власні золотовалютні резерви,
які зросли до 3,259 млрд. дол. станом на 12 грудня 2001 року. За 2001
рік НБУ придбав валюти на міжбанківському ринку на суму більш як 1,98
млрд. дол. Найнижчим цей показник був наприкінці 1998 року – близько 700
млн. дол. Порівнюючи ці два показники, можна сподіватися у здатності
центрального банку унеможливити різкі коливання валютного курсу гривні
на грошовому ринку, а одже, зменшити ризик інфляції в Україні.

Значне зниження рівня інфляції у 2001 році не тільки сформувало умови
подальшого економічного росту, а й забезпечило реалізацію завдань,
спрямованих на підвищення показників життєвого рівня населення. Приріст
реальних доходів населення в січні – вересні позаминулого року склав
приблизно 6%. Тому політика підтримки стабільності валютного курсу
національної грошової одиниці через мінімізацію впливу негативних
факторів повинна залишитися пріоритетним напрямком діяльності держави.

Стримування інфляції у майбутньому багато в чому залежить від правильної
та виваженої грошово – кредитної політики НБУ. При чому дана політика не
повинна іти в розріз із політикою уряду що до подальшої оптимізації умов
діяльності виробників. Усі інструментарії грошово – кредитної політики
центрального банку повинні бути в першу чергу спрямовані на здешевлення
кредитних ресурсів. Дотримуючись вказаного курсу, НБУ з 10 грудня 2001
року знизив дисконтну ставку з 15% до 12,5% річних, зберігши даний
розмір і в лютому 2002 року. НБУ також вніс ряд змін в окремі нормативи
формування банками обов’язкових резервів, з огляду на динаміку розвитку
макроекономічних і монетарних показників у 2001 році і їхні тенденції
подальшого розвитку в 2002 році. НБУ диференціював та зменшив норми
обов’язкового резервування. Так, норма обов’язкового резервування
короткострокових засобів і депозитів юридичних осіб у національній і
іноземній валюті була встановлена на рівні 12% річних, для фізичних осіб
у національній валюті – 10%; іноземній валюті – 12%. Норма обов’язкового
резервування довгострокових засобів і депозитів юридичних осіб у
національній валюті була встановлена на рівні 8%, в іноземній валюті –
10%; для фізичних осіб у національній валюті – 6%, в іноземній валюті –
10%. Норма обов’язкового резервування для інших джерел залучення засобів
встановлена в розмірі 14%. Проводячи грошово – кредитну експансію,
центральний банк в першу чергу сподівається на адекватну реакцію з боку
кредитного ринку. Зменшення норми обов’язкових резервір та дисконтної
ставки за прогнозами НБУ повинна стимулювати комерційні банки до
зменшення відсотків по кредитам і зробити їх більш дешевшими для
виробників.

Грошово – кредитна політика НБУ спрямована на здешевлення кредитних
ресурсів, поряд із діяльністю уряду що до продовження процесу
приватизації, проведення податкової реформи – є ті заходи держави, що
повинні забезпечити подальше економічне зростання в Україні. Збереження
позитивних змін у вітчизняній економіці дасть можливість зміцнити
позиції гривні на валютному ринку. Стабільність національної грошової
одиниці є основною передумовою мінімізації інфляції в Україні та тих
негативних наслідків, до яких вона може призвести.

Висновок

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є
основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Інфляція – це знецінення паперових грошей, якке проявляється як процес
зростання загального рівня цін на споживі товари і послуги.

Причинами її виникнення може бути: незбалансованість державних витрат і
доходів, мілітаризація економіки, використання „друкарського верстата”
для фінансування інвестицій, зростання „відкритості” економіки тієї чи
іншої країни, все більшим втягуванням її в миро господарські зв’язки і
т.д.

В економічній науці розрізняють такі форми інфляції: інфляція попиту,
інфляція витрат та структурна інфляція.

Поряд з формами виділяють такі типи інфляції: відкрита та затамована
інфляція. Інфляція має також різні ступені тяжкості: помірна, галопуюча
та гіперінфляція. Також інфляція може бути збалансованою і
незбалансованою.

Інфляція майже завжди приводить до важких наслідків. Головні з них:
перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення
через податки, прискорена матеріалізація грошей, падіння реальної
процентної ставки на капітал, падіння рівня життя народу.

Таким чином, і експансійна, й рестрикційна політика стосовно до умов
України мають свої переваги та недоліки. В умовах пікових темпів
інфляції доцільною є рестрикційна політика – політика стримування. Її
характерні риси: скорочення витрат бюджету та позичкового процента,
стримування експорту і грошової емісії, підвищення податкових ставок. У
кінцевому результаті, зазначені заходи дають скорочення сукупного
попиту.

Але серед позитивних наслідків є й негативні, що зокрема стосується
економіки України. Адже в Україні станом на початок 1995 року 27,9%
всього населення і 49,3% трудових ресурсів України становлять
пенсіонери. На перше півріччя 1995 року із загальної кількості
промислових підприємств України — 8888, 4359 — державної власності,
тобто 49,0%. У зведеному бюджеті України за січень-вересень 1995 року
40,3% загальної суми видатків припадає на фінансування
соціально-культурних заходів. Усі ці елементи потребують державного
фінансування. Обмеження останнього має призвести і призводить до тяжких
наслідків в українській економіці.

Саме тому за умов керованості інфляційними процесами стосовно умов
України доцільно надавати підтримку виробництву. Адже саме у виробництві
створюються умови для товарного забезпечення грошей і реально
ліквідувати тим самим інфляційні чинники.

На закінчення вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що суттєво
поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів
анти інфляційного регулювання. Адже економіку будь-якої країни слід
розглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та
опосередкованих зв’язків. Механізм дії інфляційних факторів залежить від
співвідношення багатьох економічних процеів – внутрішніх і зовнішніх.
Він неоднорідний на часовому проміжку становлення ринковоїекономіки в
Україні. Також неоднакова активність конкретних інфляційних факторів. Це
обумовлено тим, що інфляція – це, пердусім, динамічний иакронкономічний
процес. У більшості випадків ті негативні процеси, які проглядаються на
рівні макроекономіки, є наслідком значних деформацій внутрішніх
економічних процесів, як макроекономічних, так і мікроекономічних.

Саме тому без системного підходу, без комплексного оздоровлення
фінансової ситуації, що мають бути узгоджені з конкретними національними
особливостями, конкретними зміеами процесів у кожній ланці економічної
системи країни, їх розвитком протягом незупинного плину часу. Інакше,
якщо засоби щодо оздоровлення економічної ситуації використовуються
частково, то результат нагадуватиме лище тимчасову “косметичну”
операцію.

Заходи по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть дати
позитивні результати лише за умов початкового, обов’язкового і
суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки – фінанси
підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності
та підприємництва, продукуючого процесу.

Здійснювані заходи по стабілізації фінансової та грощової системи дають
утворити передумови для проведення комплексної грошової реформи та
запровадження в обіг повноцінної національної валюти України – гривні.

Здійснення оздоровлення фінансової ситуації в Україні надасть змогу
зупинити негативні процеси в економіці – падіння рівня виробництва,
знецінення грошей, дефіцит держбюджету – та забезпечити передумови для
подальшого економічного росту.

Країни, що рішуче пішля шляхом ринкових перетворень, чпстково вже мають
певні позитивні результати, які відображуються, передусім, у стримування
інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищенні рівня
життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний
потенціал, не лише стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й
забезпечить умови “керованості” інфляційним факторам, що надасть їй
змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально
розвинутих країн Європи.

Щодо України, то можна сказати, що найбільш істотним негативним явищем в
економіці на етапі її ринкового реформування виявилась інфляція. Той
факт, що за даними Світового банку, рівень інфляції в другій половині
1993 року був найбільшим у світі, говорить сам за себе. Причиною цього
можна назвати те, що в той час проводилась помилкова економiчна
полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на
економiчну систему країни.

Але на щастя, починаючи з 1996 – 97 років через цілу низку заходів були
зроблені суттєві кроки, що поліпшили стан нашої економіки. Досить
успішним роком для національної економіки став 2001 рік, коли інфляція
була навіть меншою за прогнозованої. Сьогодні в Україні відзначається
один з найнижчих темпів інфляції серед країн СНД.

Список використаної літератури

Економічна теорія: Політекономія:Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. –
Київ: Знання прес. – 2003. – 581с. – (Вища освіта XX? ст.)

Экономическая теория / Политэкономия / Учебник: Под ред. В.И. Видякина.
– М.: Издательство Русской экономической академии. – 2000. – 592с.

Загальна економічна теорія / І.В.Буян, П.Д. Гуменюк та ін. –Тернопіль:
Лідер, 2000. – 379с.

Ковальчук В.М. Макроекономіка: теоретичний аспект. – Підручник.
Тернопіль: Астон. – 1996. – 260с.

Кравченко С., Теленик С. Інфляція в ринковій економіці:сутність, причини
і взаємозв’язок з макроекономічними показниками // Економіка, фінанси,
право. – 2002. — №7. — с.9-12

Макроекономіка / За редакцією А.Г. Савченка. Підручник. – Київ:Либідь. –
1995. – 207с.

Макроекономіка. Політична економія: принципи, проблеми і політика /
Кемпбелл Р., Макконел і ін. – Львів: Просвіта, 1997. -671с.

Маршалл А. Принципы политической экономики.-Т.1.-М.:1984

Мельник О. Антиінфляційна політика, як фактор економічного зростання в
Україні // Банківська справа. – 2000. — №3. – с.11-17

Найман М. Теориретична політична економія імакроекономічна теорія:
зайнятість, інфляція, платіжний баланс. – Мюнхен:Франц Вален. – 1996. –
369с.

Овод А. Інфляційні процеси в Україні: минуле й сьогодення // Наукові
записки. – Чортків. – 2002. – Випуск 2. „Україна в умовах ринкової
трансформації економіки і сучасних реформ господарювання”. – с.17-19

Павловський М.А. Макроекономіка перехідного періоду. Український
контекст. – Київ: Техніка, 1999. – 336с.

Римар Г. Аналіз наслідків інфляції, її вплив на перерозподіл фондів та
на об’єм національного продукту// Наукові записки. – Тернопіль. –
Економічна думка. – 1999. с.111-119с.

Савчук В.П., Москаленко О.В. Вплив інфляції на оцінку показників
прибутковості підприємств // Фінанси України. – 2002. — №1.

Соболев В.М. Макроэкономика: Учебное пособие для студентов економических
вузов. – Харьков: НВД „Студцентр”. – 1997. — 319с.

Солонінко К.С. Макроекономіка: Навч. посібник для студентів економічних
спеціальностей. – Київ. – 2002. – 320с.

Томашик А.С. Основні приципи антиінфляційної економічної політики //
Фінанси Україні. – 1999. -№20. – с.95-100

Угов В.В. Денги. Денежное обращение. Инфляция: Учебное пособие для
вузов. – М.: Банки и биржа, ЮНИТИ. – 1995. – 554с.

PAGE

PAGE 31

Похожие записи