Реферат на тему:

Інфляція та її наслідки. Стагфляція

Інфляція – довгострокове стійке підвищення загального рівня цін, що
призводить до знецінення грошей, зниження їхньої купівельної
спроможності. Інфляція спричиняється перевантаженням сфери обігу
грошовою масою, незабезпеченою товарам та послугами. Внаслідок цього
змінюються параметри рівноваги потоку товарів і послуг та потоку грошей:

Пропозиція грошей * Швидкість  обігу =Загальний рівень цін* Кількість
товарів і послуг.

Також існують поняття дефляції – довгострокове і безперервне зниження
загального рівня цін – і дезінфляції – уповільнення темпів інфляції. Для
кількісного визначення інфляції використовуються індекси цін і рівень
цін. На практиці інфляція, як правило, вимірюється зміною індексу
споживчих цін.

Інфляція – з макроекономічної точки зору – це диспропорція попиту та
пропозиції, а також інших пропорцій у народному господарстві, що веде до
зростання цін. Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін, який можна
розрахувати як по роздрібних, та к і по оптових цінах. На практиці
найчастіше для виміру інфляції використовують індекс ВНП. В
макроекономіці визначають такі види інфляції за наступними критеріями:

1. За темпами росту цін: помірну(ціни ростуть до 10% на рік і
зберігається вартість грошей, використовують номінальні ціни при
укладенні контрактів); галопуючу (ціни ростуть на 100% і більше на рік,
контракти укладаються з врахуванням темпу росту цін); гіперінфляція –
ціни зростають від 100% і більше, в економіці спостерігається обвал
доходів, цін і темпів росту.

2. За ступенем розходження росту цін по різних товарних групах:
збалансована – ціни ростуть рівномірно і співвідношення цін різних
товарів один до одного залишається незмінним; незбалансована – ціни
різних товарів змінюються відносно один одного непропорційно.

3. За ступенем передбачуваності: очікувана – така, яку можна
прогнозувати; неочікувана – навпаки [3].

Фактори, які визначають інфляцію

Монетаристи, розглядаючи довгострокові періоди, стверджують, що головною
умовою існування інфляції є збільшення грошової маси. У короткострокові
періоди діють також інші причини інфляції.

За немонетарною теорією причинами інфляції є:

— перерозподіл національного доходу;

— збільшення сукупного попиту;

— зміна структури попиту;

— адміністративне підвищення цін монополіями, олігополіями, державою.

В сучасній економічній літературі виділяють три основних сили, які
призводять до дисбалансу економіки і викликають інфляцію:

— державна монополія на емісію грошей і на зовнішню торгівлю;

— профспілкова монополія, яка визначає розмір зарплати і зайнятості;

— монополія найбільших фірм на визначення витрат виробництва і цін.

В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у
вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат. Ці
концепції розглядають різноманітні причини інфляції.

Інфляція попиту

Інфляція попиту — це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з
боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних
замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби
виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості
виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих
(зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій
профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до
кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних
засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть
реагувати на зростання попиту.

Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом.
Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти.
Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням
реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю
використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на
постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть
інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: «Надто багато грошей
полює за надто малою кількістю товарів»

Інфляція пропозиції

Інфляція пропозиції — зростання цін внаслідок збільшення витрат
виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення
витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і
фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок,
що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також
з’явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку.

Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін
такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю
продукції. Витрати на одиницю продукції — це середні витрати при
наданому обсязі виробництва. Такі витрати можна одержати, поділивши
загальні витрати на ресурси на кількість виготовленої продукції:

Загальні витрати

Загальні витрати на одиницю продукції =
————————————-

Кількість одиниць продукції

Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і
обсяг продукції, що фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін.
В наслідок зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї
економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін.
Отже, по цій схемі витрати, а не попит роздувають ціни, як це діється
при інфляції попиту.

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони
тісно пов’язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати
може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат [2].

Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат — це
збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різ один тип іняції,
зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції
можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою
здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних
договорів. Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються
великого підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять
новий стандарт зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо
підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважується якимись
протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що
випускається за одну годину, то збільшаться витрати на одиницю
продукції. Виробники дадуть відповідь на це скорочуванням виробництва
товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінному попиті це
зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляції
називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати.

Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком
збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов’язане з раптовим,
непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.

В реальному світі ситуація значно складніше, ніж просте розділення
інфляції на два типи — інфляцію, викликану збільшенням попиту та
інфляцію, зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці
два типи.

Більшість економiстів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням витрат
та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному важливому
відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують надмірні
загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат автоматично сама
себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж самовиліковується.
Інфляція, зумовлена зростанням витрат породжує спад, тоді спад у свою
чергу стримує додаткове збільшення витрат [1].

Самий факт інфляції — це зниження покупної спроможності грошової
одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати
за цю грошову одиницю, — не обов’язково призводить до зниження особового
реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможності
грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться
тільки в отому випадку, якщо номiнальний прибуток буде відставати від
інфляції.

Інфляція карає людей, що одержують відносно фіксований номiнальний
прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у
одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп
населення. Класичним прикладом є літні подружжя, які проживають на
приватну пенсію чи ренту, які забезпечують фіксований щомісячний розмір
номiнального прибутку.

Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують
фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові
одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції
опиняться деякі «білі комірці», частина службовців державного сектору,
прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що
живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші
трансфертні прибутки сім’ї.

Люди, що проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти від
інфляції.

Номiнальний прибуток таких сімей спромагаються обігнати рівень цін чи
вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться.
Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і
представлені потужними профспілками, спромагаються добитися, щоб їх
номiнальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.

З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті,
хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки
сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації,
коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку [3].

Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі
прибутку.

Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін
реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на
чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість
термінових вкладів в банці страхових полiсів, щорічної ренти і інших
паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб
упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний
вихід на пенсію.

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити
антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як
прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність — чим більш кризовою
стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і
центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Необхідно також визначити, що в жодній з економічно розвинутих країн не
спостерігалася в другої половині ХХ сторіччя повна зайнятість, вільний
ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали
постійно і навіть в періоду застою виробництва. Таке явище називається
стагфляцією — iнфляційним зростанням цін в умовах стагнації — застою
виробництва, економічної кризи [5].

Причини інфляції

Зростання цін може бути пов’язане з перевищенням попиту над пропозицією
товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в багатьох
випадках не є інфляцією. Приклад: енергетична криза 70х в США, коли
нафтовидобуваючі країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші
товари й послуги ціни зросли в одночас на 7-9%.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися
внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань,
структурних зрушень в системі відтворення, монополiзації ринку,
державного регулювання економіки, введення нових ставок податків,
девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон’юнктури ринку,
впливу зовнішньоекономічних зв’язків, стихійних лих і т. і. Очевидно, що
не всяке зростання цін — є інфляцією і тому особливо важливо виділити
насправді iнфляційне.

Таким чином, зростання цін, пов’язане із циклічними коливаннями
кон’юнктури, не можна вважати iнфляційним. По мірі проходження фаз циклу
— особливо при іноді маючій місце їх «нестандартної» розтягнутостi
помітно буде змінюватися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися в
фазах бума і падати в фазах кризи, а після цього знову зростати в
наступних фазах виходу із кризи.

Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до
зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності
праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку — т. з.
інфляція витрат підвищення заробітної плати в будь-якій галузі насправді
супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок
стихійного лиха на якийсь території зруйновані будинки. Очевидно, що
зростає попит на будматеріали, послуги будівників, транспорт і т. і.
Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулювати
виробників до збільшення обсягу виробництва і по мірі насичення ринку
ціни будуть опускатися.

Таким чином, до найважливіших iнфляційних причин зростання цін можна
віднести наступні:

Диспропорційність — незбалансованість державних видатків і прибутку —
т. з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за
рахунок використання «друкарського верстату», що призводить до
збільшення грошової маси і як наслідок — інфляція.

Iнфляційно небезпечні інвестиції — здебільшого мілітаризація економіки.
Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платіжездатного
попиту, а як наслідок — збільшення грошової маси. Надмірні військові
асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного
бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого
випускаються додаткові паперові гроші.

Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його
частини. Сучасний ринок в чималій мірі олігополiстичний. Оскільки
олігополiст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів
створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни
на товар.

Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритостi
економіки і утягнення її в світогосподарські зв’язки тієї чи іншої
країни. Можливості для боротьби у держави досить-такi обмежені. Засіб
ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках,
робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

Iнфляційні очікування — виникнення в інфляції самопідтримуючого
характеру. Населення і господарські суб’єкти звикають до постійного
підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і
запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання.
Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які
водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін
на комплектуючі і розгойдують отим самим маховик інфляції. Живий приклад
таких iнфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму
повсякденному житті [1].

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

Державна монополія на емісію грошей.

Профспілкова монополія.

Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов’язані між собою і кожна з них може порушувати
баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза
держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.

Економічні і соціальні наслідки інфляції

Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат — це
збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різновидом інфляції,
зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції
можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою
здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних
договорів. Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються
великого підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять
новий стандарт зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо
підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважується якимись
протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що
випускається за одну годину, то збільшаться витрати на одиницю
продукції. Виробники дадуть відповідь на це скорочуванням виробництва
товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінному попиті це
зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляції
називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати.

Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком
збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов’язане з раптовим,
непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.

В реальному світі ситуація значно складніше, ніж просте розділення
інфляції на два типи — інфляцію, викликану збільшенням попиту та
інфляцію, зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці
два типи.

Більшість економiстів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням витрат
та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному важливому
відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують надмірні
загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат автоматично сама
себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж самовиліковується.
Інфляція, зумовлена зростанням витрат породжує спад, тоді спад у свою
чергу стримує додаткове збільшення витрат [7].

Самий факт інфляції — це зниження покупної спроможності грошової
одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати
за цю грошову одиницю, — не обов’язково призводить до зниження особового
реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможності
грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться
тільки в отому випадку, якщо номiнальний прибуток буде відставати від
інфляції.

Інфляція карає людей, що одержують відносно фіксований номiнальний
прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у
одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп
населення. Класичним прикладом є літні подружжя, які проживають на
приватну пенсію чи ренту, які забезпечують фіксований щомісячний розмір
номiнального прибутку.

Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують
фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові
одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції
опиняться деякі “білі комірці”, частина службовців державного сектору,
прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що
живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші
трансфертні прибутки сім’ї.

Люди, що проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти від
інфляції.

Номiнальний прибуток таких сімей спромагаються обігнати рівень цін чи
вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться.
Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і
представлені потужними профспілками, спромагаються добитися, щоб їх
номiнальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.

З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті,
хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки
сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації,
коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.

Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі
прибутку.

Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін
реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на
чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість
термінових вкладів в банці страхових полiсів, щорічної ренти і інших
паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб
упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний
вихід на пенсію [3].

Використана література

Комісарук М.П. Макроекономіка. Курс лекцій.- Коломия, 2000.

Ковальчук В.М. Макроекономіка. Теоретичний конспект.- Тернопіль, 2002.

Базилевич Макроекономіка.- Київ, 2001.

Амосов А. Інфляція і криза: шляхи виходу — М.: Преса, 2000.

Балабанов І. Т. Валютні операції — М.: Фінанси і статистика, 1999.

Воронiн Д. «Інфляція — гірший з податків» //Діло №2, економічний додаток
до газети «Російські вісті». – 2002.

Давидов А. Ю. Інфляція в економіці: світовий досвід та наші проблеми —
М.: Республіка, 2000.

Долан Е. Макроекономіка — С.-Петербург: Індекс, 1994.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи