Курсова з макроекономіки

Інфляція, її шкідливий вплив на економіку різних країн та України
окремо; антиінфляційнї заходи.

План

Вступ …………………………………………………………………6

Інфляція. Поняття, сутність, наслідки…………………………..7

Сутність інфляції. Її типи та види…………………………7

Причини та наслідки інфляції…………………………….12

Інфляційні процеси в Україні…………………………………..16

Аналіз динаміки інфляції в Україні в 1991 – 2003 р…….16

Соціально – економічні наслідки інфляції……………….19

Шляхи подолання негативних наслідків інфляції, антиінфляційні
заходи……………………………………………26

Висновок………………………………………………………………32

Бібліографія…………………………………………………………..34

Реферат

32 сторінки

2 таблиці

7 малюнків

Мета курсової роботи – визначити поняття інфляції, її основні типи, види
та наслідки; визначити темпи інфляції в Україні протягом 1991 – 2003
р.р.; виявити шляхи подолання інфляції в Україні.

Об‘єкт курсової роботи – інфляція, її шкідливий вплив на економіку
різних країн та України окремо; антиінфляційнї заходи.

Актуальність цієї курсової роботи полягає в тому, що головним завданням
економістів усього світу вже протягом багатьох років є швидке подолання
темпів інфляції. Для України, як молодої країни з економікою що
розвивається, з моменту отримання нею незалежності, питання інфляції
виступає особливо гостро. Тому багато економістів України вже протягом
12 років шукають методи її подолання. В цій роботі наведено декілька
прикладів подолання інфляції (як закордонних так і вітчизняних), а також
пояснено зміст цього економічного феномену.

ІНФЛЯЦІЯ, БАЗОВА ІНФЛЯЦІЯ, ГАЛОПУЮЧА ІНФЛЯЦІЯ, ПОМІРНА ІНФЛЯЦІЯ,
ГІПЕРІНФЛЯЦІЯ, НОРМАЛЬНА ІНФЛЯЦІЯ, ІНДЕКСИ ЦІН.

Вступ

Найефективнішим індикатором “здоров’я” єкономіки країни є її фінансовий
стан. Адже фінансова система не лише забеспечує необхідні взаємозв’язки
в економіці, вона є одним з найдійовіших інструментів макроекономічного
регулвання, інструментом, за допомогою якого уряди країн мають змог
регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність уряду кожної
країни спрямована на забеспечення стабільності фінансово-кредитної
системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, крім усього
іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність
цього викликана тим, що інфляція призводить не лише до тяжких
соціально-економічних наслідків. За умов інфляції втрачається
єфективність дії та відбувається деформація інструментів
макроекономічного регулювання.

Особливо виразно деформація економічних механізмів проявляється в
умовах гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція
переходить у гіперстадію за умов перевищення швидкості зростання цін 50%
за місяць. Прикладом тому є Німеччина 1920-1923 рр., Австрія 1921-1922
рр., Росія 1921-1924 рр., Греція 1943-1944 рр., латиноамериканські
країни 1970-1980 рр. Інфляція в Угорщині після Другої світової війни
була найсильнішою з усіх, які відомі історії світової економіки. З
червня 1946 р. були випущені банкноти на сумму в егімільярд більйонів
(один мільярд мільярдів) . у червні 1946 р. золотий пенге 1931р.
випуску коштував 130 трильйонів паперових пенге.

Сучасній інфляції властивий ряд відмінних особливостей: якщо раніше
інфляція носила локальний характер, то зараз – повсюдний, всеосяжний;
якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала
періодичний характер, то зараз – хронічний; сучасна інфляція знаходиться
під впливом не тільки грошових, але і негрошових чинників. Отже, сучасна
інфляція випробовує вплив багатьох чинників.

1.Інфляція. Поняття, сутність, насдідки.

Сутність інфляції. Її типи та види.

Інфляція, як специфічна особливість грошей, виникла багато столітть
тому. Вважається, що її поява пов‘язана з першим періодом виникнення
грошей. Саме поняття “інфляція” (від лат. inflatio — вздуття) вперше
стало використовуватися у Великобританії та Франції. В економічній
літературі воно виникло на початку XX століття.

У світі майже немає країн, де б у другій половині XX cт. не існувала
інфляція. Вона ніби прийшла на зміну колишньої хвороби ринкової
економіки, яка стала явно слабшати, – циклічним кризам. Інфляція була
характерна для грошового обігу: Росії – з 1769 до 1895 р. (за винятком
періоду 1843 – 1853 рр.); США – в період війни за незалежність 1775 –
1783 рр. і громадянської війни 1861 – 1865 рр. Англії – під час війни з
Наполеоном на початку XIX в.. Франції – в період Французької революції
1789 – 1791 рр. Особливо високих темпів інфляція досягла в Німеччині
після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу
досягала 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася в
трильйон разів. Наведені історичні приклади доводять, що інфляція не є
породженням сучасності, а мала місце і в минулому.

Сучасній інфляції властивий ряд відмінних особливостей: якщо раніше
інфляція носила локальний характер, то зараз – повсюдний, всеосяжний;
якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала
періодичний характер, то зараз – хронічний; сучасна інфляція знаходиться
під впливом не тільки грошових, але і негрошових чинників. Отже, сучасна
інфляція випробовує вплив багатьох чинників.[ 8 ]

Інфляція є основною проблемою в багатьох країнах, що розвиваються, і
стала ознакою колишніх соціалістичних країн, які переходять до ринку,
таких як Польща, або Югославія, а також країн колишнього Радянського
Союзу.Інфляція означає зростання загального рівня цін. Однак як можна
виміряти рівень цін? Теоретично він вимірюється як середня зважена
товарів і послуг в економіці. На практиці загальний рівень цін
вимірюється складанням індексів цін, які є середніми величинами
споживчих або виробничих цін.

Як приклад візьмемо 1990р., протягом якого індекс споживчих цін
підвищився на 5,4 %. В 1995 р. ціни в усіх основних товарних групах
зросли: продовольчих товарів, житла, одягу, транспорту, медичного
обслуговування, алкогольних напоїв і т. ін. Це і є загальна
підвищувальна тенденція цін, яку називаємо інфляцією.[ 8 ]

Інфляція породжена диспропорціями в різних сферах ринкового господарства
країни, до сих пір нерозкрито в повній мірі. Інфляція – найважніша
проблема сучасного розвитку економіки, тому вона насамперед потребує
уточнення як соціально-економічне поняття. У наш час інфляція — одна з
самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на
фінанси, грошову і економічну систему загалом. Інфляція означає не
тільки зниження купівельної здатності грошей, вона підриває можливості
господарського регулювання.

Не зважаючи на те, що інфляція в різних країнах розуміється вченими
по-різному, її слід розглядати як:

порушення дії законів грошового обігу, що викликає розлад державної
кредитно-грошової системи;

відкрите або приховане зростання цін;

натуралізація процессів обміну (бартерний обмін);

зниження життєвого рівня населення.

Розкриття поняття інфляцїї, як переповнення каналів паперо-грошового
обігу виступає односторонньою та не розкриває всих причин її виникнення.
Таким чином, інфляція – багатоплановий феномен, що вбирає в себе
виробничий, грошовий та репродуктивний аспекти.[ 11 ]

Оскільки інфляція виявляється в рості цін, то її рівень визначається
рівнем цін, а точніше індексом цін. Вона показує на скільки відсотків
виросли ціни поточного року (місяця) порівняно з цінами попереднього
(базового)

Інфляцію класифікують за різними критеріями:

соціально-економічних умов;

типу грошової системи країни;

факторів та ступеня інфляційних процессів.

Найбільш поширеною стала класифікація процессу інфляції за ступенем її
інтенсивності. Швидкість зростання інфляціі змінює її характер; межі між
різними видами інфляції достатньо умовні (схема 1.1.)

Малюнок 1.1.- види інфляції

Помірна інфляція. Помірна інфляція характеризується повільним
зростанням цін. Можна умовно кваліфікувати її так: щорічний темп
інфляції вимірюється однозначним числом. Коли ціни відносно стабільні,
то “люди довіряють грошам” і охоче нагромаджують гроші, тому що через
місяць чи рік гроші матимуть таку саму купівельну спроможність, як і
сьогодні. Люди охоче підписують довгострокові контракти у грошовому
вираженні (номінальна ціна), оскільки вони впевнені, що рівень цін не
підніметься надто високо від того, за якого вони зараз продають і
купують. Люди не втрачають часу чи коштів, намагаючись розмістити своє
багатство в “реальних” активах, а не в “грошових“ чи “паперових”, тому
що вірить, що їхні грошові активи збережуть свою реальну вартість.

Галопуюча інфляція. Інфляція, що вимірюється двозначними чи тризначними
числами – 20, 100 чи 200 % за рік, називається галопуючою. Галопуюча
інфляція інколи спостерігається і в розвинених країнах, наприклад в
Італії. Багато латиноамериканських країн, зокрема Аргентина і Бразилія,
зазнавали темпів інфляції від 50 до 700 % на рік у 70-80-ті роки.

Слід зазначити, що у 80-ті роки галопуюча інфляція спостерігалася в
декількох країнах Латинської Америки та Південної Азії. В післявоєнний
період капіталізм пережив дві великі хвилі інфляції: 1945 –1952 р.р. при
переході від воєнної економіки та в 1974 –1981р.р. під апливом нафтових
шоків.Але західним країнам вдалося зменшити інфляційні процесси.(1)

Гіперінфляція. Коли економіка, здається, витримує галопуючу інфляцію,
виникає третій і смертельний вид інфляції – гіперінфляція. Нічого
хорошого не можна сказати про ринкову економіку, в якій ціни зростають
на мільйони чи навіть мільярди процентів на рік.[ 9 ]

Аналіз виявляє декілька характерних рис гіперінфляції. По-перше,
реальний попит на гроші, виміряний як відношення запасу грошей до рівня
цін, падає дуже різко. Під кінець гіперінфляції в Німеччині реальний
попит на гроші становив лише 1/30 від рівня дворічної давності.
По-друге, відносні ціни стали дуже нестабільними. За нормальних умов
реальна заробітна плата індивіда змінюється лише на процент, а то і
менше із місяця у місяць. У1923 р. реальна зарплата в Німеччині
змінювалася в середньому на третину (вгору чи вниз) щомісяця. Ці
неймовірні коливання у відносних цінах і реальний заробітній платі –
несправедливості и спотворення, що спричинені цими коливаннями,–
іллюструють головну втрату від інфляції.[ 8 ]

Прикладом гіперінфляції може бути Германія після першої світової війни
(1923р.) – рівень росту цін рахувався 10 – 12–значними цифрами, ціни
підвищувались декілька разів протягом дня.

Ящо далі класифікувати інфляцію, то можна виділити декілька її типів
(схема 1.2.)

Малюнок 1.2. – типи інфляції

Так при збалансованій інфляції бізнесмени періодично підвищують ціни.
При цьому відчувають тільки виробники тієї продукції що базується на
кооперативних зв‘язках. При незбалансованій інфляції ціни різних товарів
періодично змінюються по відношенню одне до одного. Зростання цін на
сировину випереджає зростання цін на готову продукцію. Цей тип приховує
в собі велику небезпеку для бізнесменів: неможливо раціонально обрати
сфери застосування капіталу; відсутність прогнозу на майбутнє зменшує
впевненість в тому , що товарні групи-лідери після зростання цін
залишуться лідерами і завтра і через рік. Очікувана інфляція це та, що
прогнозується на який-небуть період часу, передбачувана з достатнім
ступенем надійності. Часто така інфляція є результатом дій правління.
Неочікувана – характеризується раптовим стрибком цін, що негативно
впливає на систему оподаткування і грошового обігу. Структурна: це
теоретичне пояснення інфляції, що вбачає її як динамічний процес,
викликаний диспропорціямми в різними секторами господарства. Такий вид
інфляції притаманний країнам, що розвиваються. Інфляція росту зарплати
– зростання заробітньоії плати в риночній економіці може призвести до
інфляції. Суть цього виду можна з‘ясувати за допомогою моделі Фішера.
Інфляція прибутку – промислові підприємства отримують надприбутки, що
веде до підвищення цін, яке не компенсується покупцю зростанням якості
товару. Інфляція податків – ситуація коли держава починає інтенсивно
підвищувати податки. За їх допомогою покриваються витрати на оборону,
правління, соціальні программи. [ 9 ]

1.2. Причини та наслідки інфляції.

Зміст інфляції полягає в тому, що національна валюта обезцінюється по
відношенню до товарів, послуг та іноземних інвестицій, що зберігають
стабільність своєї придбальної властивості.

Зростання цін може бути викликано збільшенням попиту над пропозицією
товарів, проте така диспропорція між попитом та пропозицією в багатьох
випадках не є інфляцією. На приклад – енергетична криза 70-х років в
США, коли нафтовидобувні країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а
на інші товари та послуги ціни виросли на7 – 9 %.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні послуги можуть змінюватися
за рахунок зростання виробничої властивості праці, циклічних та сезонних
коливаннь, структурних зрушеннь в системі перевиробництва, монополізації
ринку, державного регудювання економіки, введення нових ставок податків,
девальвації грошової одиниці, зміни кон‘юктури ринку, стихійних лих та
ін. Очевидно, що не кожне зростання цін – інфляція і тому особливо
необхідно виділити дійсно інфляційні.[ 3 ]

Так, зростання цін, пов‘язане з циклічними коливаннями кон‘юктури, не
можна вважати інфляційним. Підвищення виробничої властивості праці при
інших рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки,
коли підвищення виробничої властивості праці призводить до підвищення
заробітньої плати. В такому випадку, так названа інфляція утримок
підвищення заробітньої плати в якій – небудь гілці дійсно призведе до
підвищення загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. На приклад, в
результаті стихійного лиха на якійсь території зруйновані будинки.
Звісно, що зростає попит нп будматеріали, послуги будівників, транспорт
та ін. Великий попит на продукцію та послуги буде стимулювати виробників
до збільшення об‘ємів виробництва та по мірі насищення ринку ціни будуть
знижуватися.[ 4 ]

Так, до найголовніших інфляційних чинників зростання цін можна віднести
наступне:

Диспропорційність: незбалансованість державних витрат та прибутків, або
дефіцит державного бюджету. Часто такий дефіцит долається за рахунок
“друкарського станку”, що призводить до збільшення грошової маси та в
наслідку – інфляції.

Інфляційно небезпечні інвестиції: найчастіше мілітарізація єкономіки.
Воєнні потреби призводять до виникнення додаткового платоздатного
попиту, а як наслідок – збільшення грошової маси.

Відсутність чистого вільного ринку та ідеальної конкуренції як його
частини. Теперішній ринок в значному ступені огополістичний. Так як
огополіст заінтересований в скороченні виробництва та пропозиції
товарів, виникає дефіцит, що використовується для підтримання або
підняття ціни на товар.

Імпортуєма інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості
економіки та залучення її в світогосподарські зв‘язки тієї чи іншої
країни. Можливості для боротьби у держави достатньо обмежені. Метод
ревальвації власної валюти , що інколи використовується в таких
випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно затруднюючи експорт.

Інфляційні очікування – виникнення у інфляції самопідтримуючегося
характеру. Населення та постійні суб‘єкти звикають до постійного
підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітньої плати та
наперед запасається товарами, очікуючи їх близьке збільшення в ціні.
Виробників же хвилює збільшення цін з боку їх поставщиків., одночасно
закладаючи в ціну своїх товарів зростання цін на обладнання. Живий
приклад таких інфляційних очікуваннь ми можемо спостерігати в наш час.

В теоріях, що розроблюються західними економістами, виділяються в якості
альтернативних концепцій інфляції попиту та інфляції утримок. Такі
концепції розглядають різні причини інфляції.[ 7 ]

Інфляція попиту – порушення рівноваги між поитом та пропозицією зі
сторони попиту. Головними причинами тут можуть бути збільшення державних
замовленнь (наприклад, воєнних), збільшення поиту на засоби виробництва
в умовах повної зайнятості та майже повної загрузки виробничих
потужностей, а також зростання притбальної властивості працюючих
(зростання заробітньої плати) в результаті, наприклад, спільних дій
правсоюзів. Внаслідок цього виникає надлишок сплатних коштів в обороті
створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на
зростання попиту.

Інфляція утримок – зростання цін внаслідок збільшення утримок
виробництва. Причинами утримок виробництва можуть бути агополістична
політика ціновиникнення, економічна та фінансова політика держави,
зростання цін на сировину, дії правсоюзів, що вимагають підвищення
заробітньої плати, та ін.

На практиці не важко відрізнити один тип від іншого, усі вони тісно
пов‘язані та постійно взаємодіють між собою та, наприклад, зростання
заробітньої плати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція
утримок.

Необхідно також виділити те, що в жодній економічно розвиненій країні не
спостерігалася в другій половині XX століття повна зайнятість, вільний
ринок або стабільність цін. Ціни із-за деяких причин цього періоду
зростали постійно навіть в період застою виробництва. Таке явище
називається стагфляцієй — інфляційним зростанням цін в умовах стогнації
– застою виробництва, економічної кризи.[ 4 ]

2. Інфляційнї процесси в Україні в 1991 – 2003р.

2.1. Аналіз динаміки інфляції в Україні в 1991 – 2003р.

Основне завдання центрального банку – підтримання стабільності
купівельної спроможності вітчизняної грошової одиниці. За останні 10
років дедалі більше центральних банків визначає своєю головною ціллю
забезпечення низького рівня інфляції. Для багатьох інших центральних
банків інфляція є ціллю монетарної політики. Як правило індикатором
виконання завдання слугує індекс споживчих цін. Проте в
короткостроковому періоді інфляція не перебуває під повним контролем
центрального банку, а зміни в монетарній політиці повільно впливають на
зміну цін протягом певного проміжку часу. Тому розробники монетарної
політики центрального банку почасти користуються таким показником як
базова інфляція. Цей підхід дає змогу застосовувати точніший індикатор
виміру зміни цін основного “ядра” товарів та послуг, а тому спияти
економічному зростанню та подоланню інфляції.

Як один із варіантів в Україні може застосовуватися такий показник як
базова інфляція, виміряна статистичним методом. Оскільки в українському
кошику споживчих товарів значною є питома вага продовольчих товарів
(мал.2.1), то видаляти весь їх перелік неприпустимо. У процессі
дослідження базової інфляції з кошика вилучаються такі товари як :

“паливо”

“послуги зв‘язку”

“інші послуги”

Мал. 2.1.- кругова діограма

оновленного споживчого кошика

“інші продовольчі товари”,

які мають незначну питому вагу у споживчому кошику.

Отриманий ряд споживчої та базової інфляіцї подано у таблиці 2.1.
Судячи з розрахунків, дефляцію за перші дев‘ять місяців 2002 року
спричинило саме зниження цін на продовольчі товари. Тому, наприклад,
показник інфляції, виміряної за допомогою нового кошика має, з одного
боку позитивне значення, а з іншого – є стабільнішим і
прогнозованішим.[17]

Таблиця 2.1. – показники інфляції (1991 – 2002р.р.)/ %

Базова інфляція 113,7 114,3 102,5 100,7

Міністерство статистики України (нині – Державний комітет статистики
України) починаючи із серпня 1991 року обчислює індекс інфляції
щомісяця.

Мал. 2.2. – графік зв‘язку індекса-дефлятора ВВП та середньорічного
темпу інфляції.

Данні обчислень( наведені в таблиці 2.2.) свідчать про те, що приблизно
з середини 1993 року в Україні відбувався значний спад середньорічного
темпу інфляції.[19]

Якщо ж подивитися на графік різниці між зміною індекса – дефлятора
внутрішнього продукту та середньорічного темпу інфляції (Мал. 2.3.) то
ми можемо бачити, що незважаючи на значний стрибок в 1993 році їх темпи
приблизно рівні, тобто десь з 1994 року суттєвої зміни в показниках
немає. Це

Мал. 2.3. – графік різниці між зміною індекса-дефлятора ВВП та
середньорічним темпом інфляції.

говорить про те, що ці два поняття пов‘язані між собою, а значить і
міри, що їх застосовують економісти для подолання темпів інфляції,
впливають і на зміну індексу – дефлятора валового внутрішнього продукту.

Щоб точніше дослідити темпи інфляції в Україні можна використати данні
таблиці (таблиця 2.2.), що її наводить щомісячний журнал “Вісник
НБУ”[17].

Таблиця 2.2. – індекси цін споживчого ринку України (1991-1999р.р.)/ %

Період 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999

За рік уцілому 390 2100 10256 501 281.7 139.7 110.1 120 119.2

Середньомісячний темп зростання 112 128.9 147.1 114.4 109.0 102.8 100.8
101.6 101.5

Згідно з даними цієї таблиці ми бачимо, що з 1991 року , тобто з року
встановлення незалежності України, коли ще не було міцного економічного
апарату, а залишився старий посткомуністичний, інфляція зростала. Проте
починаючи з кінця 1993 року ми маємо можливість бачити, що темп
інфляції зменшується і досить швидкими темпами. Так порівняно з 1991
роком в 1999 році темп інфляції був більше ніж у два рази нижчим.

У таблиці подано індекси інфляції двох видів:

за рік уцілому;

середньомісячний темп зростання.

Середньомісячний темп інфляції визначається як корень 12–го ступеня з
індексу інфляції щодо початку року.

Кожен з індексів має своє призначення. Зокрема у практиці економічного
аналізу індекс інфляції широко застосовується для статистичних
розрахунків. Аби визначити лише зміну фізичного обсягу досліджуваного
показника, аналітикам часто доводиться якось відділити його цінову
складову. Ось тут і приходить на допомогу індекс інфляції завдяки якому
можна виділити ціновий фактор. З науково – статичної точки зору при
аналізі доцільно використовувати середній індекс інфляції за певний
період. Такий індекс несе чи не найбільше економічне навантаження пр
аналітичних розрахунках із метою зіставлення багатьох економічних
показників.[19]

2.2.Соціально — економічні наслідки інфляції.

Зміна стандарту виміру вартості товарів веде лише до зміни її абсолютних
величин. І для суспільства не має принципового значення, коли,
наприклад, ціна столу буде 1грн. При умові, що вартість цієї грошової
одиниці еквівалентна 20 год суспільно необхідного робочого часу, або 1г
золота, чи 10 грн, при умові, що 1 грн. = 2 год суспільно необхідного
робочого часу = 0,1г золота. Головне, щоб як в першому, так і в другому
випадках забезпечувався еквівалентний обмін товарами. А це буде, якщо за
допомогою одного і того ж стандарту буде вимірюватися вартість усіх
товарів. Адже були періоди, коли за царської Росії робітник в середньому
заробляв за рік 250 грн., а булка хліба коштувала 5 коп., кілограм
яловичини 50 коп і т. п. Саме цим пояснюється наявність різних
стандартів виміру вартостей товарів в різних країнах.

Якщо одночасно підвищити ціни на всі види товарів в однаковій пропорції,
то при такій інфляції грошей збережеться попереднє співвідношення при
обміні товарів однакової вартості. Якщо в наведеному вище прикладі ви
свій товар продасте не за 1, а за 2 грн., то за товар такої ж вартості
вам доведеться заплатити також 2 грн. Таким чином, відбувається
еквівалентний обмін товарами. Змінюється лише абсолютний вираз їх
вартостей, але це не спричиняє ніякої шкоди товаровиробникам.

Але якщо ви свій товар вартістю 1 грн. продасте за 2 грн., а купуєте
інші товари за їх вартістю, тобто по 1 грн., то за решту грошей (1
грн.), які для вас є дармовими, купите товар, безоплатно привласнивши
чужу працю. Так інфляція відбувається як за допомогою емісії грошей, так
і підвищення цін – перерозподіл доходів на користь тих, хто її
проводить.

І весь механізм перерозподілу доходів за допомогою інфляції побудований
на тому, що новий, зменшений стандарт виміру вартості товарів
прирівнюється в обігу до попереднього, більш вагомого. І ця різниця йде
в кишеню тих, хто випустив фальшиві гроші або штучно підвищив ціни і
таким чином приховано розбавив цю вартість, інакше кажучи, зайнявся
маніпуляцією вартості.

Це називається маніпуляцією вартості тому, що офіційно не зменшено
стандарту виміру вартості товару. Він залишається попереднім, хоч
фактично вже інший, менший. Це така ж сама маніпуляція, яка буває при
продажі товарів, коли стандартну кілограмову гирю заміняють такої ж
форми, але значно легшою, сфальсифікованою. І суть її не змінюється від
того, хто це робить, окрема людина, чи державний аппарат. Різниця лише в
тому, що в першому випадку держава карає таку людину, а в другому вона
це робить безкарно тому стала тепер масовою в банківській і
фінансово-кредитній системі, на валютних біржах, що дало їм можливість
за порівняно короткий час зосередити в своїх руках величезні кошти
країни. І оскільки усяке багатство створюється людською працею, то цей
перерозподіл коштів відбувається зарахунок зубожіння основної маси
населення країни. Середній рівень заробітної плати уже такий, що ледве
забезпечує фізіологічний прожитковий мінімум і зменшився порівняно з
1990 р. в 5 разів, хоч абсолютна величина заробітної плати за цей час
зросла в 20 000 раз, а ціни збільшилися в 100 000 раз.[ 6 ]

Для збереження попереднього рівня реальної заробітної плати в умовах
інфляції номінальна величина заробітної плати повинна збільшуватись
прямопропорційно зростанню цін на товари. Але, на думку багатьох
економістів, таке підвищення заробітної плати веде до чергового витка
інфляції, оскільки збільшиться собівартість продукції, а це, в свою
чергу, приведе до нового підвищення цін.

Але величина новоствореної вартості в кінцевому підсумку завжди залежить
не від величини заробітної плати, а від кількості затраченої праці. І
таким непрямим методом визначення величини новоствореної вартості
користуються тому, що на практиці не розроблена методика визначення
величини вартості товару. А тому при відомій величині новоствореної
вартості зростання заробітної плати буде вести до зменшення додаткової
вартості, тобто зменшуватиметься норма додаткової вартості. Новостворена
вартість в цьому випадку залишається незмінною тому, що зростання
заробітної плати зумовлено не зростанням затрат праці, як у першому
випадку, а зміною пропорції розподілу новоствореної вартості на вартість
необхідного і додаткового продукту.

Якщо зарплата зростає без додаткових затрат праці і зміни норми
додаткової вартості, то підрахована на її основі новостворена вартість є
штучно завищеною порівняно з фактичною. А, отже, ця методика визначення
вартості товару, якою дуже часто користуються, є помилковою. За цих умов
справді штучно підвищуються ціни, що веде до інфляції. Але допущена
помилка при визначенні вартості товару не може бути підставою для
встановлення причинно-наслідкового зв`язку між підвищенням зарплати і
інфляцією грошей. Цей зв`язок зникає разом з виправленням помилки.

При цьому слід підкреслити, що інфляція відбулася не тому, що підвищено
зарплату, а тому, що вона нарахована без відповідних затрат праці, а,
отже, є фальшивою вартістю. На цю величину розбавлено і додаткову
вартість. Тому вартість товару також стала розбавленою, що привело до
відповідного зростання його ціни.[ 9 ]

В умовах інфляції, зумовленої штучним підвищенням цін, існує вже
обернена залежність між цінами і зарплатою. Зарплата, яка є грошовим
виразом вартості необхідного продукту, в умовах інфляції різко відстає
від затрат праці, а, отже, й того грошового виразу, який повинен бути
при новому знеціненому стандарті їх виміру. Різниця ця перетворюється в
чистий дохід. Тому питома вага зарплати в новоствореній вартості різко
зменшується. Якщо в 1990 р. вона становила 45 % національного доходу, то
в 1995 р. – лише 10 %. Відповідно знижується і рівень життя людей.

Щоб виправдати це становище, потрібно рівень зарплати привести у
відповідність з вартістю необхідного продукту, виміряного новим,
знеціненим стандартом. Тоді знову відновиться попередня її питома вага в
національному доході, а, отже, і той рівень життя людей, який був до
цього, і таким чином, заробітна плата знову буде відображати фактичні
затрати праці, а, отже, й величину новоствореної вартості, тільки вже з
новим грошовим виразом.

Отже, підвищення заробітної плати в умовах інфляції є об`єктивно діючим
економічним законом відповідності грошових виразів вартості необхідного
продукту, виміряних різними грошовими стандартами (офіційно чинним і
знеціненим). А тому вимоги трудящих підвищити зарплату є справедливими.

Щодо зростання собівартості продукції, яке відбувається при підвищенні
заробітної плати, яке веде до зростання цін, то це вже результат
ланцюгової реакції на першопричину інфляції. Воно зв`язано з тим, що як
заробітна плата, так і інші складові частини собівартості продукції
переводяться із старого на новий, знецінений стандарт їх виміру. І цей
процес зростання собівартості продукції буде відбуватись до тих пір,
поки ціна і собівартість не будуть вимірюватись одним і тим же
стандартом. І тоді знову наступить між ними рівновага, яка була в
доінфляційний період. І це є свідченням того, що штучне підвищення цін і
спричинена ним інфляція не розв`язує економічних проблем, а лише створює
ілюзію їх розв`язання. [ 13 ]

Інфляція веде і до знецінення заощаджень населення, які по суті є їх
нагромадженою заробітною платою. І це знецінення відбувається рівно в
стільки разів, на скільки підвищилися за цей час ціни. Різниця від цього
знецінення йде в касу держави, банків і комерційних структур.

При цьому дуже часто урядові особи, маскуючи цей перерозподіл доходів
населення, всю вину покладають на інфляцію. А оскільки інфляція
представляється як стихійне лихо, з яким невтомно бореться держава, то й
винних нема. Очевидно, винні самі вкладники, які довірили державі свої
важко зароблені гроші. Мало того, що держава під малі проценти
користувалася грішми, розв`язуючи свої проблеми, і, за законом, мала б
відповідати за їх збереження, вона тепер ще й переклала вину на
інфляцію. Стихію ж не посадиш на лаву підсудних.

Насправді держава, користуючись тимчасово вільними коштами, побудувала
фабрики, заводи, виробила товари, які тепер продає за монопольно
високими цінами. Таким чином, заощадження населення не згоріли, не
зникли. Їх не “з`їла” інфляція. Вони існують тепер у формі мерседесів,
лімузинів, рахунків в швейцарських банках і т. д. Їх привласнили ті, хто
протягом 2-3 років з рядових громадян перетворилися в мільярдерів, а
зараз хочуть приватизувати все національне багатство країни.

Держава, яка за законом несе відповідальність за збереження заощаджень
населення, в умовах інфляції повинна постійно їх індексувати відповідно
до темпів інфляції. Джерелом цієї індексації є товари, вироблені за
допомогою позичених грошей, які тепер вже продаються за завищеними
цінами. І нова сума індексованих заощаджень повинна дорівнювати тій сумі
грошей, яка тепер потрібна для покупки тієї кількості товарів, яку можна
було придбати в доінфляційний період за заощаджені гроші,

Отже, в скільки разів зросли ціни на товари, в стільки разів повинна
бути індексованою і сума заощаджень. Саме в стільки разів і обезцінились
заощадження населення під впливом дії цього чинника. Як уже зазначалось,
ціни в 1995 р. зросли порівняно з 1990 р. приблизно в 100 тис. разів. В
стільки ж разів повинні були б відбутись і індексації заощаджень.

Але, на жаль, держава не поспішає виконувати свій обов`язок перед
населенням. Виданий в кінці 1994 р. Президентом України Л. Кучмою указ
про індексацію заощаджень населення збільшує їх лише в 2 200 разів.

Але навіть прості розрахунки вказують на помилковість таких тверджень.
Наприклад, якщо у вас на ощадній книжці у 1991 році була 1000
карбованців, то, враховуючи і ту індексацію, котра уже була до цього (в
1,4 раза), ваша сума зросте до 2 680 тисяч. Якщо за 1 000 карбованців ви
могли тоді придбати 25 пар жіночих чобітків, то за ці індексовані гроші
– хіба що одну пару. Аналогічне і з іншими товарами, як і з продуктами
харчування. Адже на ринку по суті діють старі ціни 1991 року, щоправда,
збільшені в 100 тисяч разів. То ж для розрахунку коефіцієнта індексації
заощаджень не треба вдаватися у якісь складні формули. Так варто
порівняти, що можна було придбати за певну суму грошей тоді, ще до
інфляції, і яка сума грошей потрібна для придбання цього товару тепер.

Індексовану суму, як зазначається в указі Президента України, вкладник
не може взяти готівкою, щоб таким чином купити необхідні товари. Гроші
йому видадуть у формі сертифікатів, призначених для приватизації майна.
Тому пенсіонер, який кровавими мозолями заробляв усе життя свої
заощадження, щоб забезпечити власну старість, змушений стати
капіталістом, власником засобів виробництва, які йому уже ні до чого. І
щоб одержати живі гроші, він повинен йти з цим капіталом (сертифікатом)
на ринок і продавати його.

Такий складний шлях повернення грошей вкладникам пояснюють потребами
уникнення нової інфляції. Якщо замість карбованців видадуть сертифікати,
то вони можуть бути продані за реальні, існуючі уже в обігу гроші, а,
отже, така індексація грошей не вимагає додаткової емісії грошей. Але цю
ж саму проблему можна розв`язати, якщо запропонувати вкладникам купити
за сертифікати або чеки необхідні їм товари. І нарешті держава сама може
продавати на аукціоні своє майно і виручені гроші повертати вкладникам,
як це роблять банкроти в усіх країнах світу, а не доручати цю справу тим
же пенсіонерам, які не обізнані з таємницями комерції.

І тут, поряд з тим, що держава грубо порушила свої обов`язки перед
вкладниками, перекладає роботу на них, ставиться все ж та мета, що й при
підрахунку коефіцієнта індексації – поставити людину у таке становище,
щоб вона продала свій сертифікат за безцінь. А на поверхні все буде
виглядати так, ніби уряд виконав свій обов`язок, індексував заощадження,
а вкладник одержав їх. Та залишився ні з чим зі своєї вини, бо не зумів
вигідно продати свій сертифікат. Насправді ж людина залишилася обдуреною
своєю рідною державою двічі: спочатку за допомогою інфляційного
механізму, а потім її антиінфляційними заходами.[ 16 ]

Часто урядові особи запитують, де взяти гроші, щоб повернути їх
вкладникам. І бачать тільки один вихід – емісія грошей, яка приведе до
ще більшої, небувалої в світі інфляції. І свідомо не бачать другого,
зовсім простого, але єдино вірного шляху розв`язання цієї проблеми –
вилучити награбоване у злодіїв і повернути його власникам, як це
робиться в усіх країнах світу. При цьому слід покарати тих, хто допустив
це розкрадання народного добра, як це робиться завжди щодо рядових
членів суспільства. Люди не винні, що це майно розікрали, вивезли і
продовжують вивозити за кордон і т. д. Держава повинна була забезпечити
надійну охорону національного багатства і соціальну справедливість в
суспільстві. Тут є конкретні люди, які проводять ту чи іншу політику, а,
отже, вони й повинні відповідати за її наслідки.[ 6 ]

3.Шляхи подолання негативних наслідків інфляції,антиінфляційні заходи
держави.

Антиінфляційна політика є важливим компонентом усього комплексу методів
державного регулювання економіки країн ринкового господарства. Важливу
роль у ній відіграє регулювання державних витрат і надходжень у
державний бюджет. Так, якщо інфляція починає розвиватися високими
темпами або має місце значний інфляційний розрив, то держава вдається до
заходів, спрямованих на зменшення розмірів реальних доходів, чим
досягається обмеження споживання, а отже, й попиту. Зменшення розмірів
доходів здійснюється завдяки додатковому оподаткуванню. Через це
скорочується попит не лише на предмети споживання, а й на широке коло
товарів виробничого призначення, адже підприємці, щоб не допустити
різкого зниження цін, скорочують виробництво, що призводить до зменшення
попиту на сировину, паливо, матеріали. В результаті підприємці згортають
свою інвестиційну діяльність, зменшується зайнятість населення.

Антиінфляційні заходи урядів щодо бюджетних надходжень, з одного боку,
сприяють акумулюванню додаткових фінансових ресурсів у державній
скарбниці, а з другого – призводять до погіршення господарської
кон`юнктури та зростання безробіття.[ 1 ]

Концепція оберненої залежності інфляції й зайнятості (безробіття)
найповніше розроблена в працях англійського економіста А. Філіпса. На
основі ретельного статистичного аналізу з широким застосуванням
економіко-математичних методів А. Філіпс встановив жорстоку обернену
залежність між величинами зайнятості робочої сили та динамікою
заробітної плати в межах економічних циклів. Ця залежність легко
переноситься на співвідношення між інфляцією та безробіттям. “Крива
Філіпса” (Мал. 3.1.), як вважають західні економісти, стала найбільш
обгрунтованим “законом”, який розкриває причини та механізм розвитку
інфляції і таким чином вказує на засоби боротьби з нею.

Темпи змін в

розмірі номіналь-

ної заробітної

плати, %

Безробіття, %

Малюнок. 3.1. – крива Філіпса

“Крива Філіпса” яскраво показує, що, чим вищий рівень безробіття, тим
нижчий рівень інфляції і, навпаки, чим нижчий рівень безробіття, тим
вищі темпи розвитку інфляції.

В усіх випадках регулювання інфляції зводиться до вибору альтернативних
варіантів: або менша зайнятість без інфляції, тим вища зайнятість в
умовах інфляції. Інфляція вважається ціною, яку мають сплачувати ті, хто
продає на ринку свою робочу силу.[ 7 ]

Чільне місце у фінансово-кредитному макроекономічному регулюванні в
умовах ринкової економіки займає механізм оподаткування. Сьогодні
важливим його атрибутом є “крива Лаффера”, яка вказує на якісний та
кількісний взаємозв`язок між сумою податкових надходжень до державного
бюджету Т та податковими ставками t (Мал. 3.2.). Її винахідник професор
А. Лаффер здобув світову славу, коли його дослідження були використані
президентом Р. Рейганом в економічній політиці, що дала поштовх
піднесенню господарства США. Вона знайшла відображення в
макроекономічному регулюванні багатьох країн ринкового господарства.

L

tопт 100
t, %

Малюнок. 3.2. – крива Лаффера

При зростанні податкової ставки податкові надходження спочатку
зростають, а потім знижуються. Це визначається тим, що після певної
величини податкової ставки tопт починає діяти така закономірність: чим
більша ставка податку, тим менші податкові надходження до бюджету Т. Це
пояснюється тим, що зростання податкової ставки пригнічує ділову
активність, веде до скорочення капіталовкладень, прибутків, а отже, і
податкових надходжень. Якщо податкові надходження досягнуть максимуму
(точка М) і починається зниження їх (точка L), є сенс знизити ставки
податку.[ 11 ] Важливим антиінфляційним заходом є регулювання кредиту і
грошової маси, яке здійснюється центральними емісійно-кредитними
установами через операції з цінними паперами на відкритому ринку,
регулювання дисконтної ставки, зміну резервних норм, передбачених для
кредитних установ.

Прибічники теорії “нової інфляції”, згідно з якою основною причиною
розвитку сучасного інфляційного процесу є надмірне зростання заробітної
плати та інших доходів, пропонують відповідні методи боротьби з
інфляцією. Вони вважають, що оскільки “інфляція витрат” є результатом
зростання витрат виробництва і заробітної плати, то необхідно
здійснювати “політику доходів”, яка передбачає контроль над цінами та
заробітною платою, централізоване та обов`язкове обмеження зростання як
доходів громадян, так і прибутків корпорацій, а також контроль за
цінами. За їх рекомендаціями корпорації не повинні підвищувати ціни, а
профспілкам слід відмовитися від боротьби зо підвищення заробітної
плати.[ 1 ]

Розглядаючи досить скрутне становище, що його спричиняє несумісність між
високою зайнятістю і стабільними цінами, ми повинні спочатку
проаналізувати можливу політику щодо ринків праці. Це висуває важливе
питання: чи є природний рівень безробіття оптимальним? Якщо ні, то що
можна зробити, щоб зменшити його до бажаного рівня?

По-перше, ми помічаємо, що термін “природний рівень” вводить в оману.
Природний рівень в будь-якому разі не є природним, на нього впливають
демографічні зміни, різні потрясіння в економіці, урядова політика на
ринку праці, і, можливо, навіть історія самого безробіття. Ряд
економістів віддає перевагу більш нейтральним термінам, таким як
“інфляційно безпечний рівень безробіття”, або “рівень безробіття, який
не прискорює інфляцію”.

До того ж, природний рівень не є обов`язково оптимальним для
виробництва. Оптимальний рівень безробіття в економіці буде тоді, коли
чистий економічний добробут максимізується. Ті, хто вивчав взаємозв`язок
безробіття та економічного добробуту, вважають, що оптимальний рівень
безробіття нижчий за природний. Вони відзначають, що існує чимало
зовнішніх обставин, зовнішніх впливів на ринку праці. Наприклад,
працівники, які тимчасово звільнені зазнають різноманітних соціальних й
економічних незгод. Проте роботодавці не оплачують затрат по безробіттю;
більшість цих затрат (допомога по безробіттю, витрати на лікування,
збільшення доходу сімей тощо) виступають як зовнішні витрати і
перекладаються на самих безробітних або на уряд. Тією мірою, якою
безробіття несе зовнішні затрати, природний рівень безробіття; напевно,
є вищим за оптимальний.

Природний рівень безробіття, ймовірно, вищий за оптимальний, тобто за
той рівень безробіття, за якого чистий економічний добробут
максимальний.

Якщо природний рівень безробіття є ані природним, ані оптимальним, то
чому б не прагнути до нижчого рівня безробіття? Причина в тому, що такий
крок призведе до зростаючої і неприйнятної інфляції. Величезний
суспільний дивіденд, тобто винагороду, матиме суспільство, яке
відкриває, як істотно зменшити природний рівень безробіття.[ 7 ]

Які заходи можуть зменшити природний рівень безробіття? Розглянемо деякі
з них.

Удосконалення служб ринків праці. Певна частка безробіття існує
внаслідок того, що вільні робочі місця невідомі безробітним. Через
поліпшення інформації, зокрема, завдяки комп`ютеризованим спискам
робочих місць, розмір фрикційного і структурного безробіття можна
зменшити.

Підтримка урядових програм перекваліфікації. Дехто вважає, що урядові
програми перекваліфікації зможуть допомогти безробітним
перекваліфікуватися для кращих робочих місць у сектори економіки, що
розвиваються. Якщо такі програми успішні, то забезпечуть подвійну вигоду
– дадуть людям змогу вести трудове життя і зменшать тягар урядових
трансфертних програм.

Усунення державних перешкод. Захищаючи людей від труднощів безробіття і
бідності, уряд водночас вирвав жало безробіття і послабив мотиви пошуків
роботи. Ряд економістів закликає реформувати систему страхування по
безробіттю, зменшити негативне ставлення до праці, соціальні програми
забезпечення і посилити значення постійного місця роботи у досягненні
добробуту.

Розглянувши міркування щодо зменшення природного рівня безробіття,
необхідно взяти до уваги таке застереження. Три десятиліття наукових
досліджень і практики ринку з цієї проблеми зробили наукових аналітиків
дуже обережними у їх твердженнях щодо зменшення природного рівня
безробіття.

Розглядаючи втрати від дезінфляції та труднощі зменшення природного
рівня безробіття, люди часто запитують, чи варто усувати інфляцію через
спад і високе безробіття? Чи не варто навчитися жити з інфляцією як з
меншим злом, як це робиться в багатьох країнах Латинської Америки та в
інших місцях?

Один із способів пристосування – “індексування” економіки. Індексування
– це механізм, за допомогою якого заробітна плата, ціни і контракти
частково чи повністю захищені від змін у загальному рівні цін. Приклад
часткової індексації можна знайти у багатьох трудових угодах, які
гарантують працівникам поправку на зростання прожиткового мінімуму.
Типовий приклад: фірма забезпечить робітникам 2 % зростання заробітної
плати у наступному році, якщо не буде інфляції. Проте якщо ціни зростуть
на 10 % протягом наступних 12 місяців, то фірма додасть ще 4 % як
поправку на зростання прожиткового мінімуму. Інші сфери, що інколи
індексуються, – це податкова система, орендна плата і довгострокові
угоди.

Чому не можна повністю індексувати економіку? За такої ситуації інфляція
не буде ні для кого “реальною”, і може буде, мабуть, ігнорувати її і
зосередити увагу на зменшення безробіття. Це виглядає як хороша ідея,
але на практиці вона має серйозні вади. Повна індексація неможлива, бо
вона гарантує певний рівень реальних доходів, що в такому разі просто не
можуть бути отримані. Крім того, чим вища індексація, тим більших
інфляційних потрясінь буде зазнавати економіка.

Високий процент індексування діє як великий мультиплікатор – він
підсилює зовнішні потрясіння у цінах. Повна індексація – це шлях до
галопування інфляції. Адаптація до інфляції, отже, містить парадокс: чим
більше суспільство ізолює своїх членів від інфляції, тим нестабільнішою
стає інфляція. Країни, що повністю індексували інфляцію (такі, як
Бразилія), дійшли до висновку, що практично неможливо викорінити
інфляцію навіть через драконівські заходи.[ 11 ]

Висновки.

У наш час інфляція — одна з самих хворобливих і небезпечних процесів, що
негативно впливають на фінанси, грошову і економічну систему загалом.
Інфляція означає не тільки зниження купівельної здатності грошей, вона
підриває можливості господарського регулювання, зводить на немає зусилля
по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.

По своєму характеру, інтенсивності, виявам інфляція буває вельми різна,
хоч і означається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть
розглядатися як прямий результат тільки певної політики, політики
розширення грошової емісії або дефіцитного регулювання виробництва, бо
зростання цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в
економіці, об’єктивним слідством наростання диспропорцій між попитом і
пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва,
накопиченням і споживанням і т.д. В результаті процес інфляції — в
різних його виявах — носить не випадковий характер, а вельми стійкий.

До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження
реальних прибутків населення, обезцінення заощаджень населення, втрата у
виробників зацікавленості у створенні якісних товарів, обмеження продажу
сільськогосподарських продуктів в місті сільськими виробниками внаслідок
падіння зацікавленості, в очікуванні підвищення цін на продукти
харчування, погіршення умов життя переважно у представників соціальних
груп з твердими прибутками (пенсіонерів, що працюють, студентів,
прибутки яких формуються за рахунок держбюджету).

У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як
невід’ємний елемент господарського механізму. Однак вона не представляє
серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і досить широко
використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. У
останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція
сповільнення темпів інфляції.

На відміну від Заходу в Україні та інших країнах, інфляційний процес
розгортається, як правило, в зростаючих темпах. Це вельми незвичайний,
специфічний тип інфляції, що погано піддається забороні і регулюванню.
Інфляцію підтримують інфляційні очікування, порушення
народногосподарської збалансованості (дефіцит держбюджету, негативне
сальдо зовнішньоторгівельного балансу, зростаюча зовнішня
заборгованість, зайва грошова маса в обігу).

Керування інфляцією представляє найважливішу проблему грошово-кредитної
і загалом економічної політики. Необхідно враховувати при цьому
багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. В її основі лежать
не тільки монетарні, але і інші чинники. При всій значущості скорочення
державних витрат, поступового стиснення грошової емісії потрібне
проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них –
стабілізація і стимулювання виробництва, вдосконалення податкової
системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності
підприємств за результати господарської діяльності, зміна обмінного
курсу грошової одиниці, проведення певних заходів з регулювання цін і
прибутків.

Нормалізація грошового обігу і протидія інфляції вимагають вивірених,
гнучких рішень, що настирливо і цілеспрямовано повинні вводитись в
життя.

БІБЛІОГРАФІЯ

Андрианов В. Инфляция и методы её регулирования .// Маркетинг. – 2000. —
№5 – С.3 – 13

Порошина Н. Учёт инфляции при принятии финансовых решений. // Маркетинг.
– 2000. — №1 – С. 113 –116

Савчук В. П. Москаленко О. В. Вплив інфляції на оцінку показників
прибутковості підприємства. // Фінанси України. – 2002. — №1 – С. 50 –60

Сменковський А. Ю. Інфляція та економічне зростання: стратегічний вимір.
// Актуальні проблеми економіки. – 2001. — №5–6 – С. 45 – 54

Стельмах В. Петрик О. Обмінний курс, інфляція та конкурентоспроможність
економіки. // ВіСник НБУ. – 2001. — №9 – С. 3 – 6

Інфляція та її Соціально-економічні наслідки: Лекція /М.М.Павлишенко.-
Львів: ЛДСГІ.- 1995.-С.19-25.

Лукінов І. Інфляційна політика, її руйнівні наслідки і шляхи їх
подолання // Економіка України.- 1994.- №1.- С.3-14.

Основи економічної теорії: Підручник / За ред. проф. С.В.Мочерного;
Худож. оформ. В.М. Штогрина.– Тернопіль: АТ “Тарнекс” за участю АТ “НОЙ”
та вид-ва “Світ”, 1993.– С.129 — 132.

Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Г.Н.
Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка,
В.П. Нестеренка.– К.: Вища шк., 1994.– С. 404 — 406.: іл.

Савчук М. Інфляція в Україні: витоки і Сучасний стан // Економіка
України.- 1994.- № 2.- С.9-1

Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер з англ. – К.:
“Основи”, 1995.– С.346-386.

Дербенцев В. Залежність інфляційних процессів від технологічної
структури економіки.// Банківська справа. – 2001. — №2 – С.57 – 60

Кравченко С. Теленик С. Інфляція в ринковій економіці : Сутність,
причини та взаємозв‘язок з макроекономічними показниками. // Економіка.
Фінанси. Право. – 2002. — №7 – С.9 –

Макаркина А. Комплексная оценка инфляционных процессов в региональной
модели межотраслевого баланса. // Экономика Украины. – 2000. — №1 – С.
40 – 45

Мельник О. Антиінфляційна політика як фактор економічного зростання в
Україні. // Банківська справа. – 2000. — №3 – С. 11 –16

Озель М. Інфляція як один з показників макроекономіки. // Вісник НБУ. –
2000. — №7 – С. 43 –45

Петрик О. Половньов Ю. Базова інфляція: концепція та деякі методи
розрахунку. // Вісник НБУ. – 2002. — №12 – С. 47 – 48

Петрик О. Половньов Ю. Прогнозування інфляції. // Вісник НБУ. – 2000. —
№12 – С. 7 – 9

Петрик О. Половньов Ю. Прогнозування інфляції споживчих цін в Україні.
// Банківська справа. – 2001. – №4 – С. 29 – 32

інфляція

гіперінфляція:

починається при підвищенні цін більше ніж на 50% за місяць на протязі
піврічча або більше; вона практично не піддається керуванню; гроші
виходять з обороту замінюючись бартерним обміном.

галопуюча:

швидкість росту визначається 10 –100% (200%) за рік; в цих умовах
неможливо контролювати не тільки рост цін, але і процесс економічного
розвитку.

нормальна:

швидкість інфляції достатньо мала, приблизно 3 –3,5 % за рік; масштаб
інфляції піддається контролю.

помірна:

(повзуча) швидкість досягає 10% за рік; такий вид визначається дость
відповідною нормальному економічноиу темпу розвитку;притаманна більшості
країн з розвиненою ринковою економікою.

незбалансована

збалансована

очікувана

неочікувана

структурна

інфляція росту заробітньої плати

інфляція прибутків

інфляція податків

За критерієм збалансованності

За критерієм очікуванності

інфляція

Т

М

Похожие записи