Реферат на тему:

Економічне зростання

ПЛАН

Суть економічного зростання: типи, ресурси, темпи

Фактори економічного зростання. “Залишок Солоу”. Графічний аналіз
економічного зростання

Сучасні тенденціїї в економічному зростанню. Проблема переходу до
інноваційного типу економічного розвитку

Моделі економічного зростання

Суть економічного зростання: типи, ресурси, темпи.

Економічне зростання – це зміна результатів функціонування економіки і
спожитих (використаних) ресурсів. Кінцевою метою економічного зростання
є споживання.

Економічний розвиток – це перехід від одного стану економіки до іншого,
коли в новому періоді не лише збільшується виробництво товарів і послуг,
але й впроваджується виробництво нових з використанням нових технологій.

Економічне зростання становить зміст економічного розвитку, є його
складовою частиною.

Економічне зростання відбиває кількісні зміни в економіці, а економічний
розвиток – якісні зміни.

Основні типи економічного зростання:

— екстенсивний,

— інтенсивний.

Основні показники економічного зростання:

— реальний ВНП,

— структура реального ВНП,

— реальний ВНП на душу населення,

— темпи економічного зростання.

,

За темпами економічного зростання розрізняють:

— високі,

— низькі,

— нульові,

— від’ємні.

Суть економічного зростання розкриває така модель:

1) ізокванти показують комбінації праці і капіталу, необхідні для
виробництва 50 і 100 одиниць продукту;

2) лінія оу показує лінію економічного зростання, що проходить через
точки В2 і В1. Перехід від В1 до В2 означає, що зміна комбінації праці і
капіталу K1L1 на K2L2 викликає приріст продукту від 50 до 100 одиниць;

 називається продуктивність праці;

 називається капіталовіддача або коефіцієнт капіталу;

5) між темпами зміни праці і капіталу та темпами росту ВНП (у) існує
певна пропорційність

— якщо темпи зміни L, K, y є однаковими, то має місце постійна віддача
за рахунок масштабів виробництва;

— якщо темпи зміни L та K вищі за темпи зростання у, то має місце
спадаюча віддача від масштабів виробництва;

— якщо темпи зростання L та К нижчі за темпи зростання у, то має місце
зростаюча віддача від масштабів виробництва.

Ресурси економічного зростання:

— природні ресурси,

— трудові ресурси,

— основний капітал,

— НТП.

Показниками ефективності використання ресурсів є відповідно:

— ресурсомісткість,

— продуктивність праці,

— фондо (капітало) віддача,

— підвищення ефективності суспільного виробництва.

Фактори економічного зростання. Графічний аналіз економічного зростання.

Макроекономічні фактори економічного зростання можна поділити на три
групи:

1) фактори попиту,

2) фактори пропозиції,

3) фактори розподілу.

До факторів пропозиції включають фактично ресурси економічного
зростання:

— кількість і якість природних ресурсів,

— кількість і якість трудових ресурсів,

— обсяг основного капіталу,

— нові технології – НТП.

Ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Реальне
зростання по суті виражають два наступних фактори:

Фактори попиту – сукупний попит суспільства, який складається із:

— споживчих витрат населення,

— інвестиційних витрат підприємств,

— державних витрат.

Фактори розподілу – рівень розподілу зростаючих обсягів ресурсів між
галузями та комплексами економіки з метою отримання максимальної
кількості корисної продукції.

Взаємодію факторів виробництва відображає крива виробничих можливостей,
яка показує поєднання варіантів випуску різноманітної продукції, яка
може бути виготовлена при даній кількості і якості природних, трудових
ресурсів та основного капіталу за даного рівня технологічного
потенціалу.

А – інвестиційні товари.

В – споживчі товари.

Реальна ситуація в економіці може відображатись такими графіками :

1) Темпи виробництва інвестиційних товарів вищі за темпи виробництва
споживчих товарів:

2) Темпи виробництва споживчих товарів вищі за темпи виробництва
інвестиційних товарів:

3) Пріоритет віддано інвестиційним товарам, які забезпечують більші
виробничі потужності у майбутньому і більше економічне зростання:

4) Пріоритет віддано споживчим товарам і темпи економічного зростання
знижуються, хоча а мають місце.

Отже, криву виробничих можливостей можна використати для:

— аналізу поточного стану економіки,

— визначення стратегії економічної політики держави.

Економічне зростання можна також охарактеризувати за допомогою моделі AD
– AS.

Економічне зростання характеризується зміщенням кривої AS вправо вниз,
що супроводжується одночасним зниженням цін від Р до Р1 і ростом обсягів
реального ВНП від у до у1 .

Сучасні тенденції та джерела економічного зростання. “Залишок Солоу”.
Проблема переходу до інноваційного типу економічного розвитку.

Як уже відомо, факторами і ресурсами ЕЗ є:

— праця,

— капітал,

— земля (природні ресурси).

Аналіз зроблений рядом вчених, дозволив виявити внесок кожного із
факторів у економічне зростання, виявивши основні тенденції економічного
зростання, характерні для розвинених країн.

1. Чисельність населення і робочої сили зростала повільнішими темпами,
ніж основний капітал, що означало підвищення капіталоозброєності
виробництва;

2. Відчутна виразна тенденція до зростання заробітної плати, що випливає
з росту капіталоозброєності та постійного технічного прогресу;

3. Частина заробітної плати в національному доході змінювалась дуже
повільно у довгостроковому періоді;

4. Значні коливання мали місце у реальних % ставок і нормі прибутку,
особливо протягом ділового циклу, але чіткої тенденції до підвищення чи
до зниження в цьому столітті не спостерігалось;

5. Капіталомісткість (відношення капіталу до обсягу продукту) мала
більшу тенденцію до падіння, ніж до росту, як можна було б сподіватися з
моделі нагромадження капіталу;

6. Відношення національних заощаджень та інвестицій до ВНП протягом
більшої частини ХХ ст. було стабільним. Проте з 1980р. в розвинутих
країнах почалося падіння норми національних заощаджень;

<7. Національний продукт (ВНП) зростав у середньому на 3% щороку (якщо згладити ділові цикли). Зростання обсягу національного виробництва було вищим, ніж зважена середня зростання капіталу, праці та ресурсів. Це означає, що технологічні інновації відіграли провідну роль в економічному зростанні. Але, з другого боку, немає теоретичних підстав вважати, що технічні нововведення залишаться високими, щоразу підносячи життєвий рівень. Протидіючими факторами до економічного зростання є: а) екологічне забруднення, б) глобальні проблеми навколишнього середовища, які можуть зупинити НТП. В світовому господарстві з 1973р. відчутно уповільнились: - темпи зростання обсягу виробництва; - темпи росту реальної заробітної плати; - темпи виробітку на зайнятого. Сучасні американські економісти Роберт Солоу, Джон Кендрик, та Едвард Денісон детально проаналізували джерела економічного зростання, що дозволяє зрозуміти, а чому саме відбувається економічне зростання країн. ) може бути досягнутий за рахунок трьох окремих джерел: ), ), - технічних нововведень (Т. Н.). Трансформація виробничих факторів у продукт спирається на такі показники як: - гранична продуктивність капіталу (МРК), - гранична продуктивність праці (MPL). Вплив окремих факторів. Вплив капіталу: Вплив праці: Вплив обох факторів: Загальний приріст обсягу виробництва за рік визначається таким рівнянням: , де  - темп приросту ВНП,  - темп приросту праці, - темп приросту капіталу, Т. П. – фактор НТП, - відносний вклад фактора праці в економічне зростання, - вклад фактора капіталу в економічне зростання. Вплив НТП на економічне зростання. Його визначити непросто і, як правило, його визначають як залишкову величину, тобто відніманням від загального темпу приросту того внеску, що роблять капітал і праця: Вплив НТП можна представити також як сукупну продуктивність факторів, показник якого модифікує виробничу функцію таким чином: , де А – сукупна продуктивність факторів. Відповідно: називають “залишок Солоу”. Для характеристики економічного зростання використовують ряд показників, за допомогою яких вимірюється результативність застосування окремих факторів виробництва.  - відношення обсягу випуску продукції до затрат живої праці. ,  - відношення обсягів продукції до витрат капіталу праці, . - відношення обсягів продукції до затрат природних ресурсів,  - ресурсомісткість продукції. Показники, що характеризують продуктивність відповідних факторів виробництва. Крім вказаних відношень між випуском продукції і окремими факторами виробництва використовують і співвідношення між самими факторами виробництва для характеристики зв’язків між ними. - капіталоозброєність праці). 5) Для аналізу економічного зростання важливе значення мають і показники граничної продуктивності, які визначають розмір приросту випуску продукції в залежності від приросту кожного окремого фактора при незмінності решти факторів виробництва.  - гранична продуктивність праці – відношення додаткового продукту до додаткової праці; - гранична продуктивність капіталу – відношення додаткового продукту до додаткового капіталу; - гранична продуктивність природних ресурсів – відношення додаткової продукції до додаткового використання ресурсів. Показники граничної продуктивності (праці; капіталу і природних ресурсів) виражають певний внесок кожного фактора виробництва в збільшення загального обсягу випуску продукції. Отже, загальний обсяг випуску являє собою суму добутків величини кожного із використаних факторів виробництва на його граничну продуктивність. Вплив сукупного попиту. Важливим фактором економічного зростання є сукупний попит. Від факторів сукупного попиту залежить реалізація зрослого ВНП і ВВП , тобто всі елементи сукупного попиту (C+I+G+NX) повинні забезпечувати повну зайнятість всіх ресурсів, що зросли. В таблиці подано вклад різних компонентів сукупного попиту в темпи росту ВВП США, Японії, Німеччини, Франції в 1992р. Країни Всього С G І Вкладення в запаси NX США п. п.% 2,1 100,0 1,5 72,1 -0,1 -3,2 0,8 36,6 0,3 14,3 -0,4 -19,8 Японія п. п. % 1,5 100,0 1,0 64,5 0,2 13,0 -0,4 -22,7 -0,2 -14,7 0,9 59,9 Німеччина п. п. % 1,5 100,0 0,55 37,2 0,45 30,0 0,35 22,8 0,1 7,5 0,05 2,5 Франція п. п.% 1,3 100,0 1,0 78,0 0,5 36,7 -0,3 -18,1 -0,3 -19,3 0,4 30,3 Джерело: “Мировая экономика и международные отношения”, 1993, № 11, с. 87. Моделі економічного зростання. а) Неокенсіанські моделі. Модель Є. Домара Мета – постоновка проблеми повної зайнятості довгостроковому періоді. Домар запропонував систему із трьох рівнянь пропозиції ,попиту та рівноважного зростання. 1. РІВНЯННЯ ПРОПОЗИЦІЇ. Побудова рівняння будується на передумові що інвестиції, що здійснюються в поточному періоді, збільшують капітал (К) в наступному періоді. It-1=?K1=Kt-Kt-1 При даному рівні техніки і відсутності взаємозамінюваності факторів виробництва середня продуктивність капіталу ?= y/k= const (не змінюється зі зміною розмірів капіталу). (1) ?Qf= In? ? , де ?Qf – приріст потенційного рівня ВНП, ЧНП, НД; In – обсяг капіталовкладень; ? – середня продуктивність капіталу. 2. РІВНЯННЯ ПОПИТУ. ?y=k ? ?In ( з рівняння мультиплікатора інвестицій: Мy=k=?y/?In)/ Темпи приросту виробництва (?y) визначаються змінами в інвестиціях, помножених на мультиплікатор. Mу=1/ГСЗ=1/S’=k, відповідно: ?y=1/S’??In=?In/S’, замість S’ Домар ввів поняття ?, звідки: ?y = ?In/?.  (2) 3. РІВНЯННЯ РІВНОВАГИ. Передбачае збалансування попиту і пропозицій на основі рівності приросту доходів і приросту виробничих потужностей. ? грошового доходу (попит) = ?виробничих потужностей( пропозицій на основні інвестицій). ?Qf=?АД, звідки: In? ?= ?I? 1/?, де (3) In – чисті інвестиції, ?I – щорічний приріст чистих інвестицій. Перетворивши формулу (3) отримаємо вираз норми інвестицій: ?In/In= ?? ?, або In’=?In/In * ae ? < d ? < ? ?????????Т?Т?? aekd ????¤?¤?$???????a?ій (?). При рівності In’= ?? ? забезпечується повне завантаження виробничих потужностей. Модель Домара є простою, в ній діють лише домогосподарства і фірми. Модель Р. Харрода . Модель Харрода теж є простою, в ній діють лише домашні господарства і фірми. Ця модель включає такі положення: 1) ?I= в??у – ріст доходів та об’єктивного попиту є прискорювачем інвестицій в – акселелатор 2) S(t)= s? y(t)   S – заощадження, s – Частина заощаджень в НД (ССЗ) Частина нагромаджень в НД є постійною величиною. 3) ?I=C?[ y(t)- y(t-1)] – обсяг інвестицій залежить від приросту доходу та інвестиційного попиту. Інвестиційний попит є функція доходу між двома періодами часу. 4) Загальна економічна рівновага в динаміці. S? y(t)= C?[ y(t)- y(t-1)] (2=3) Модель Харрода базується на рівновазі І=S, і на її базі виведено умови статичної та динамічної рівноваги. Умова статичної макрорівноваги: 5) G? C=s, де G=?Y/y; s=S/y; C= I/y G – темпи росту національного доходу. s – частина заощаджень в національному доході (ССЗ). C – капіталоміскість (обернено до капітало віддачі Умова динамічної макрорівноваги. 6)Gw? Cr=S, де S – заощадження минулого періоду часу. Gw – гарантований темп росту, який забезпечує динамічну рівновагу між динамічними заощадженнями та інвестиціями, які передбачаються. Cr – капіталоміскість ( потрібна величина капітального ) Гарантований темп росту – це такий, що гарантує повне використання діючих виробничих потужностей і повне використання всього приросту капіталу. Обидві моделі – І. Домара, і Хоррода – ілюструють нестабільність економічного розвитку і обгрунтовують необхвдність державного втручання. Моделі Домара – Харрода. 1. Односекторна модель Домара – Харрода. yt=y0 (1+??)t, або y=??? Lt y0 і yt – обсяги національного продукту (ВНП чи ЧНП) в початковому і кінцевому роках періоду, що аналізується, y – темп приросту продукту, ? – норма нагромадження, ? – ефективність нагромадження (коофіцієнт капітоловіддачі). 2. Модефікована модель Домара – Харрода. ynt=yn0 (1-??-n)t , або yn= ??-n, де yn – темп зростання доходів на душу населення; yn0 – доход на душу населення; n – темп приросту населення. Модель визначає залежність темпів зростання продукту від темпів зростання населення. За допомогою цієї моделі можна обчислити: а) темп зростання продукту в розрахунку на душу населення; б) виявити норму нагромадження яка необхідна для підтримання бажаних темпів зростання продукту в розрахунку на душу населення. 3. Односекторна модель Домара – Харрода. Модифікована з врахуванням зміни норми нагромадження: yt=y0[1+?c) 1/ ?c{1+?r?)t –1}, де: ?c – середня норма нагромадження в передпрогнозний період; ?r – гранична норма нагромадження, ?r – граничний кофіцієнт капіталовідачі. ? – кофіцієнт капіталовіддачі – показує, якою мірою капіталовкладення відображаються в прирості продукту. Величина ? залежить від капіталоміскості продукту, рівня завантаження виробничих потужностей, тривалості інвестиційного циклу, НТП. ? = ?ПП/?К, де ?ПП – зміна продуктивності праці, ?К – зміна капіталоозброєності. Або: ?= П – ? , це ? – темп зростання продуктивності праці; П – темп зростання капіталоозброєності праці; ? – темп зростання кофіцієнта капіталовіддачі. б) Неокласичні моделі Поняття виробничої функції є основоположним в макроєкономіці класичного напряму. Початковий вигляд виробничої функції, виведений в 1928р. амерекансьм монополістом П.Дугласом і математиком Ч.Коббом: Y=A?K? L? (статична модель) У-ВНП, А – кофіцієнт пропорційності, К – капітал, L – праця, ? і ? – коефіцієнти еластичності ВНП за затратами праці та капіталу Проаналізувавши статистичні дані про динаміку основного капіталу, відпрацьовані людино-години та фізичні обсяги обробної промисловості США за 1899-1922рр., Кобб і Дуглас емпіричним шляхом вивели параметри виробничої функції: у=1,01 ? K0,25 L0,75. На основі статичної моделі виробничої функції можна оцінити, скільки конкретно коштує технологічна заміна праці капіталом. Зокрема, при значеннях ? =0,25 і ? = 0,75 одна одиниця праці взаємозамінювана трьома одиницями капіталу. Початковий варіант не враховував фактора НТП. Динамічну модель виробничої функції з врахуванням НТП запропонував в 1942р. голандський економіст, Нобелівсьеий лауреат Ян Тінберген. Y=A?K? L? ert, де t – час, e – основа натурального логарифма, r – коофіцієнт єластичності який відображає сукупну економічну єфективність всіх факторів виробництва на основі НТП. За допомогою виробничої функції можна розв’язувати ряд практичних задач: І. Визначення вкладу факторів праці та капіталу у створеному продукті (винагорода факторів виробництва залежно від вкладу у створений продукт): y= f (K,L). (1) Поділимо (1) на L, отримаємо: y=y/L – продуктивність праці; k=K/L – капіталоозброєність праці (обсяг використовуваного капіталу на одного працівника). OM – капітал суспільства на одного зайнятого у виробництві; WN – частка капіталу у суспільному виробництві і створеному продукті; OW – частка зарплати в продукті; ON – весь продукт суспільства на одного зайнятого у виробництві. ІІ. Друга важлива задача – вибір технологічної комбінації факторів фиробництва із множини можливих варіантів за даних конкретних макроекономічних умов. Висновок: 1) виробнича функція дає можливість більш – менш реально оцінити конкретно, чого коштує суспільству технологічна заміна одного фактора на певну величину іншого. 2) Один і тойже обсяг ВНП може бути отриманий або за рохунок розширення капіталовкладень, або за рахунок збільшення числа працюючих. Виробнича функція використовувалась для розрахунків вкладу факторів виробництва у створений продукт в СРСР. Модель Р.Солоу. Риси моделі: 1) в ній враховано вплив трьох чиників: капіталу, населення, НТП; 2) за моделлю існує стійкий рівень капіталоозброеності (К*), який визначає економічну динаміку і обраховується за формуломю: s/? = K*/f(K*) s – норма заощаджень ? – норма амортизації K* - стійкий рівень капітало озброєності f(K*) – продуктивність праці за стійкою рівня капіталоозброєності. 3) джерела Е3 за Солоу: а) зростання капітало озброєності k=K/L яке залежить від зростання норми заощадження (S); б) зростання населення ?L – впливає на Е3 через динаміку капіталоозброеності; ?K = I/L – (? + tl ) K K – капіталоозброєність I/L – інвестиції на одного працюючого tl - темп зростання населення. в) технологічний прогрес – впливає на ВНП, так і на продуктивність праці, y = ( tl + g) y0L y0 – базова продуктивність праці tl + g – темп зростання загального обсягу виробництва g – темп зміни виробництва під впливом НТП. 4) Серед чинників зростання виділяють короткотермінові (запас капіталу та зростання населення) і довготермінові (НТП); 5) Роль ключової детермінанти капіталу надано заощадженням, що споріднює її з моделлю Харода – Домара. 6) За основу аналізу взято не ріст продукту як такого (у), а зростання продуктивності праці у=Y/L. 7) За основу взято виробничу функцію y=f(k), яка показує, що продукт з розрахунку на одного працюючого є функцією капітало озброєності і з’ясуємо чинники, які визначають капіталоозброєність праці. Залежність капіталу від інвестицій та амортизації. 1. визначаємо,які чинники впливають на капіталоозброєнність праці - це амортизація та інвестиції . 1) графік 3 є поєднанням графіків 1 та 2. 2) Графік 1- зображена виробнича функція y =f(K) та фунукція інвестицій i=S f(K) принято,що норма заощаджень (S) є постійною I = S. Отже саме норма заощаджень визначає позиція продукту на споживання (С) та інвестицій (і) 3) Графік 2 – зображена функція вибуття капіталу (амортизація). Чим більший капітал , тим більшою є амортизація (лінійна зайнятість). 4) Графік 3 – показує,що є стійкий рівень капіталоозброєнності праці К*, за якою досягається рівність між величиною інвестицій та величиною амортизацій ( в точці Е) I =?K Стійкий рівень капіталоозброєнності. 1) На графіку показано три точки капіталоозброєності праці. - точка К* визначає стійкий стан, за якого величина капіталу, що вибуває (??) дорівнює капіталу, що інвестується (і=s f(K)) точка Е; - точка К1 означає, що капіталу інвестується більше, ніж вибуває - (І> ??) – відрізок АС;

— точка К2 означає, що капіталу інвестується менше, ніж вибуває (І> ??)
– відрізок ВД.

2) якщо рівень інвестицій перевищує рівень вибуття (І> ??), то це
означає нарощування запасу капіталу ( рух йде від К1 доК*)

3) якщо рівень інвестицій є меншим (І> ??), то це означає абсолютне
зменшення запасу капіталу ( йде рух від К2до К*).

Стаціонарний стан економіки.

ОА – динаміка валових інвестицій

ОВ – динаміка амортизації

ОЕ – заштрихований – динаміка чистих інвестицій

Точка Е – стаціонарний стан економіки (в точці К1), який відповідає
існуючій нормі заощаджень

ОР – більш висока траєкторія розвитку економіки при зросемій нормі
заощаджень

Точка Е1 – точка стаціонарного стану при більш високому рівні
капіталоозброєності (К2).

Динаміка розвитку економіки в зв’язку з ростом капіталоозброєнності та
заощаджень

Лінія ОА – розвиток економіки в її посякденому русі до кожного нового
стаціонарного стану з відновідним рівнем капіталоозброеності.

Лінія ОВ – динаміка вибуття капіталу у всіх стаціонарних точках
(С,Д,M,N,) де А=ВІ=S (ВІ – валові інвестиції)

Сектор ОСДMNF – динаміка споживання.

Д F – максимальне споживання при К0 і Y0.

Очевидно, що оптимальною слід визнати таку норму заощаджень і,
відповідно, такий рівень капіталоозброеності та обсягів виробництво при
яких величина споживання максимізується.

К0 — оптимальний рівень капіталоозброеності.

Y0 — оптимальний рівень виробництва.

Що буде з економікою, коли вона пройде точку К0?

— до точки К0 – нарощування норми заощаджень супроводжується ростом
капітало озброеності і веде одночасно як до економічного зростання так і
до росту споживання, яке максимізується при К0;

— після точки К0 кожний новий приріст обсягів виробництва виявляється
меньшим, ніж приріст розмірів капіталу (внаслідок дії закону спадної
граничної продуктивності). Це означає скорочення розмірів споживання.
Фактично економіка в точках, що лежать справа від К0, характеризується
надлишковими заощадженнями.

Економічне зростання супроводжується спадом життевого рівння.

— точка Кn досягнуто 100% норми заощаджень де С = 0 (суспільство без
споживання існувати не може і розвиток зупиниться).

Критерій досягнення економікою точки максимому споживання – це рівність
граничної продуктивності капіталу розмірам його амортизації.

MPK = ?

MPK = ? = 0 – золоте правило Солоу.

Якщо МРК> ?, то норма заощаджень може бути збільшена, якщо МРК< ? – то зменшена (за умови, що ставиться завдання збільшення споживання). І. Вплив зростання населення. n – приріст населення n1

Похожие записи