Пошукова робота

Економічне програмування

Зміст.

Вступ

Розробка програм економічного й соціального розвитку України та її
регіонів

Програмно-цільовий метод планування, його доцільність і можливості

З досвіду формування національної програми розвитку підгалузі
машинобудування.

Список використаної літератури

Вступ

Державне програмування економіки. Основними формами програмування є
розробка та реалізація національних і цільових комплексних програм.
Державна національна програма, розроблена на основі довгострокових
економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції.
Вона має інформаційно-орієнтований характер, даючи змогу підприємствам
нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у
виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові
господарства. Держава використовує всю систему економічних інструментів,
що є в її розпорядженні (державні, що забезпечують гарантований ринок
збуту й достатньо високі ціни, пільгові податки, прямі субсидії та
субвенції), з тим, щоб забезпечити підприємствам зростання обсягів
продаж і збільшення маси прибутку й тим самим спонукати їх брати активну
участь у реалізації установок програми.

Економіка України — це система, в якій можна виділити три основні
структури: соціально-економічну, галузеву, територіальну.
Соціально-економічну структуру слід ураховувати при розміщенні
продуктивних сил. Галузева структура відбиває співвідношення,
взаємозв’язки та пропорції між складовими економіки й реалізується в
територіальній структурі народного господарства, яка є предметом
дослідження вітчизняної науки.

На стратегічних напрямах розвитку економіки слід розробляти та
здійснювати комплексні програми, більш динамічно розвивати галузі, що
визначають науково-технічний прогрес, забезпечують значний економічний
ефект і розв’язання соціальних завдань.

Наприклад, енергетичну програму має пронизувати ідея переорієнтації
паливно-енергетичного комплексу на застосування енергозберігаючих
технологій, заміни рідкого палива вугіллям, глибшої переробки нафти,
переходу АЕС на використання найпро-гресивніших видів турбін. Металургію
та хімічну промисловість України необхідно переобладнувати продуктивним
і економічним устаткуванням.

Ефективність реконструкції, темпи економічного зростання значною мірою
залежать від розвитку машинобудування, оскільки в ньому матеріалізуються
основні науково-технічні ідеї, що визначають прогрес в інших галузях
економіки, закладаються основи широкого виходу на принципово нові
ресурсозберігаючі технології, зростання продуктивності праці та
поліпшення якості продукції.

Під впливом науково-технічного прогресу відбуваються важливі структурні
зміни в економіці. Це проявляється у створенні інформаційних технологій,
які забезпечують збирання, обробку, систематизацію інформації та її
передачу кінцевому споживачу, у виникненні й інтенсивному розвитку
великих промислових комплексів. У таких комплексах інформація, зв’язок і
мікроелектроніка є невід’ємними складовими цілісної органічної системи.
Одна з ланок цієї системи — створення широкої мережі інформаційних
пунктів.

Відповідно до прогнозів у 2000 р. значна кількість робочої сили в
розвинених країнах буде зайнята в інформаційному та комунікаційному
секторах економіки.

Це зумовлює необхідність проведення державою довготривалої структурної
політики, тобто регулювання темпів і пропорцій розвитку основних сфер і
галузей економіки, окремих регіонів. За сучасних умов держава виступає
ініціатором і організатором стратегічного науково-технічного
програмування, розробки та втілення середиьострокових і довгострокових
програм розвитку галузей, що визначають науково-технічний прогрес,
упровадження нових технологій.

Практично в усіх країнах з ринковою економікою здійснюється розробка
державних програм. Рівень державного програмування в різних країнах не
однаковий. Виходячи з досвіду розробки цільових і надзвичайних програм,
у кінці 60-х років у ряді країн перейшли до загальнонаціонального
середньострокового програмування, яке охопило всі найважливіші показники
розвитку економіки. Піонерами в цій галузі стали Франція, Японія,
Нідерланди, Скандинавські країни, Південна Корея. Загальне економічне
середньострокове програмування отримало розвиток також у Німеччині,
Австрії, Іспанії, Фінляндії та інших країнах. У США загальнонаціональне
програмування відсутнє, але широко використовуються цільові та
надзвичайні програми. Різниця в ступені розвитку програмування в окремих
країнах залежить від характеру й масштабів завдань, які ставить держава
при здійсненні економічного та соціального розвитку.

У зарубіжжі програми розробляються спеціальними державними органами
(наприклад, Комісаріатом з планування у Франції), а якщо таких немає, то
міністерствами економіки та фінансів або спеціальними міжміністерськими
органами. При цьому Міністерство економіки, як правило, розробляє проект
самої програми, формує ієрархію цілей, терміни та послідовність
здійснення окремих заходів, визначає відповідальних за виконання
програм. Міністерство фінансів розробляє план фінансування програм. До
розробки програм широко залучаються представники Центрального банку,
союзів підприємців, торгово-промислових палат, профспілок; створюються
різні комісії та ради експертів.

Розробка програм економічного й соціального розвитку України та її
регіонів

Програма економічного й соціального розвитку — це адресний документ, у
якому передбачається комплекс взаємопов’язаних з ресурсами, виконавцями
й термінами здійснення заходів, які належать до різних сфер діяльності
(наукової, проектно-конструкторської, будівельної, виробничої та ін.).
Реалізація запланованих заходів необхідна для вирішення важливих
соціально-економічних і науково-технічних проблем, широкого застосування
досягнень науки й техніки з метою забезпечення концентрації ресурсів на
пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку країни. За рівнем
значущості програми поділяють на національні, державні (міждержавні),
галузеві (міжгалузеві), регіональні та цільові комплексні, а також
надзвичайні.

Програма економічного й соціального розвитку — це комплексна система
цільових завдань і планованих державою ефективних шляхів і засобів
досягнення поставлених цілей, термінів виконання цих завдань, їх
виконавців і джерел фінансування.

Програми розвитку та структурної перебудови в народногосподарських
комплексах розробляють міністерства та відомства України.

Програми економічного й соціального розвитку Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя розробляються урядом Автономної
Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими
державними адміністраціями за методичними вказівками Міністерства
економіки України. Вони організують виконання національних, державних і
цільових комплексних програм стосовно регіонів.

Одночасно районні та міські державні адміністрації, сільські та селищні
ради розробляють програми економічного й соціального розвитку на
підвідомчих їм територіях.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на
довгострокову перспективу розробляється на період, який дорівнює 10—15
рокам, з коригуванням, а також продовженням її горизонту кожні п’ять
років. У такій програмі визначаються можливі цілі економічного й
соціального розвитку, шляхи та засоби їх досягнення, встановлюються
державні пріоритети. Програми економічного й соціального розвитку
України на довгострокову перспективу є базою для розробки програм на
середньострокову перспективу.

Державна програма економічного й соціального розвитку України на
середньострокову перспективу розробляється на період від З до 5 років і
щороку коригується. Вона містить визначення й обґрунтування стратегічних
цілей і пріоритетів соціально-економічної політики держави, напрями їх
реалізації, найважливіші завдання, які мають бути вирішені на державному
рівні.

У програмі економічного й соціального розвитку України на
середньострокову перспективу відображаються:

• оцінка економічного й соціального розвитку України за попередній
період та економічна кон’юнктура, що очікується на початок періоду, на
який розробляється програма;

• концепція економічного й соціального розвитку України на
середньострокову перспективу;

• макроекономічна та соціальна політика;

• інституційні перетворення;

• інвестиційна, інноваційна, структурна, науково-технічна та аграрна
політика;

• зовнішньоекономічна політика;

• регіональна економічна та екологічна політика;

Державні програми економічного й соціального розвитку України на
наступний рік розробляються з визначенням у них цілей і пріоритетів
відповідно до щорічних фінансових можливостей держави.

Надзвичайні програми розробляються в критичних ситуаціях — наприклад,
під час стихійного лиха, в умовах кризи, масового безробіття,
загрозливої інфляції. Вони, як правило, короткострокові. При їх
здійсненні вагоме місце займають засоби адміністративного регулювання.

Одночасно з проектом Державної програми уряд України подає Верховній
Раді:

• підсумки економічного й соціального розвитку України за період з
початку поточного року;

• прогноз економічного й соціального розвитку на наступний рік;

• проект Державного бюджету України.

У разі потреби уряд України представляє проекти законів, які
передбачають заходи щодо реалізації завдань економічного й соціального
розвитку України в наступному році.

У Державній програмі відображаються: аналіз сучасного стану; цілі та
завдання розвитку; макроекономічні показники та пропорції, яких бажано
досягти; заходи, пов’язані з удосконаленням фінансово-грошової системи,
банківської діяльності; основні напрями розвитку галузей економіки та її
структурної перебудови; науково-технічна діяльність, соціальний
розвиток, доходи населення та рівень життя, який має встановитися в
результаті виконання наміченої програми; загальні риси кон’юнктури
внутрішнього та зовнішнього ринків; заходи щодо поліпшення
зовнішньоекономічної діяльності, реформування відносин власності
відповідно до Конституції України; заходи щодо охорони навколишнього
середовища; основні напрями розвитку регіонів; форми й засоби державного
регулювання економіки. Слід зазначити, що основу проекту Державної
програми становить прогноз із групи показників.

Розробка Державної програми економічного й соціального розвитку України
на наступний рік здійснюється в такій послідовності:

• аналіз стану економіки та прогноз очікуваного виконання Державної
програми та бюджету за попередній період (щоквартально, з прогнозом до
кінця року);

• моделювання макроекономічних пропорцій, попередні розрахунки можливого
вироблення валового внутрішнього продукту, його розподілу та кінцевого
використання, показників кінцевого споживання матеріальних благ і
послуг, основних статей доходів і витрат Державного бюджету;

• підготовка намірів уряду щодо мінімально необхідних для суспільства
обсягів виробництва найважливіших видів промислової та
сільськогосподарської продукції, збалансованих з фінансовими ресурсами
попередніх обсягів державного замовлення. Інформування всіх ланок
державної виконавчої влади про наміри уряду;

• підготовка проектів планових виробничих контрактів з державними
підприємствами. Розробка підприємствами бізнес-планів;

• розробка проектів програм розвитку міністерств і відомств і програм
регіонів, взаємоузгоджених із можливостями підприємств;

• розробка проекту Державної програми економічного і соціального
розвитку України на наступний рік на основі опрацювання та
взаємоузгодження індикативних планів міністерств, відомств і регіонів з
намірами уряду;

• розрахунки проектних показників валового внутрішнього продукту та
валового національного продукту, темпів і макро-економічних пропорцій
розвитку економіки, національних балансів;

• одночасна розробка та взаємоузгодження показників бюджету;

• внесення програми та бюджету на розгляд Кабінету Міністрів України.

Складовою частиною річних програм є державний контракт, через який
здійснюється задоволення найважливіших потреб держави в промисловій і
сільськогосподарській продукції, продовольстві, товарах народного
споживання, роботах і послугах.

Умови, склад, порядок формування та внесення змін до державного
замовлення, відповідальність сторін за його виконання визначаються
окремими законодавчими актами. При цьому слід зауважити, що за останні
роки практика держзамовлень скоротилася, хоча в зарубіжних країнах вона
має значну питому вагу.

Розробка державних програм економічного й соціального розвитку регіонів.
Проекти таких державних програм мають свою структуру. Вони розробляються
в такій послідовності:

• аналіз стану розвитку продуктивних сил регіону, виявлення найгостріших
проблем і диспропорцій, розробка заходів для їх поліпшення;

• обґрунтування цілей і пріоритетів економічного й соціального розвитку
на близьку перспективу, визначення засобів вирішення проблем і розробка
основних показників за напрямами розвитку господарського комплексу
регіону з урахуванням екологічного стану, відповідно до існуючих
технологій ефективного використання природно-ресурсного,
виробничо-технічного та наукового потенціалу;

• узгодження основних показників розвитку господарського комплексу
регіону з пропозиціями міністерств і відомств, а також окремих
показників проектів планів підприємств і організацій з відповідними
виконкомами місцевих рад з метою вирішення намічених державою завдань;

• складання проектів програм.

У програмі відображаються основні показники розвитку економіки
відповідного регіону, що характеризують найважливіші від-творювальні
процеси, зокрема використання трудових, фінансових і природних ресурсів,
виробничих фондів, споживання населенням матеріальних благ і послуг,
будівництво об’єктів соціальної інфраструктури та природоохоронного
призначення, розвиток ринкових структур тощо.

Організаційно-методичне управління розробкою проектів програм в
адміністративно-територіальних одиницях регіонів здійснюють Міністерство
економіки Автономної Республіки Крим, економічні управління обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

З метою вирішення питань економічного й соціального розвитку регіонів
уряд Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації,
Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в межах
наявних фінансових ресурсів мають право встановлювати регіональний
контракт на продукцію, що виготовляється на відповідній території.

Під час розробки проекту програми враховуються показники роботи
підприємств і організацій, розташованих на відповідній території
незалежно від форм власності.

Уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська
міські державні адміністрації подають Міністерству економіки України
основні показники проектів і затверджених річних програм економічного й
соціального розвитку регіонів.

Програмно-цільовий метод планування, його доцільність і можливості

Цільова комплексна програма (ЦКП) — це комплекс узгоджених за ресурсами,
виконавцями й термінами завдань та заходів, спрямованих на вирішення
найбільш ефективними шляхами важливої економічної проблеми за участю
ряду галузей, міністерств, підприємств і місцевих органів управління.

Терміни реалізації ЦКП, як правило, не збігаються з плановими періодами.
Мета програми — виявити стан об’єкта, якого необхідно досягти в
результаті її реалізації.

За змістом вирішуваних завдань ЦКП поділяються на соціально-економічні,
науково-технічні, виробничо-технологічні, організаційно-господарські й
екологічні; за періодами реалізації — на довгострокові, середиьострокові
й короткострокові. ЦКП передбачають, як правило, вирішення складних
проблем, що базуються на взаємодії багатьох організаційно розрізнених
виконавців. В одних випадках

програми служать основою розробки планів економічного й соціального
розвитку країни, в інших — засобами реалізації завдань, передбачених
планами. При цьому програма — завжди невід’ємна частина планів.

Цільові комплексні науково-технічні програми (ЦКНТП) розробляють для
масштабної реалізації значних науково-технічних досягнень: створення
нових видів конкурентоспроможної техніки, принципово нових технологічних
процесів і нововведень та доведення їх до практичної реалізації, а також
розвитку наукових досліджень і технічних розробок за найбільш
перспективними напрямками науки й техніки. Реалізація науково-технічних
програм характеризується обсягом і термінами їх виконання в цілому та
виконання окремих їх етапів (завдань); вартістю виконаних робіт;
очікуваним економічним ефектом від завершення робіт і фактичним ефектом
від упроваджених результатів.

Відбір завдань або проектів пріоритетних напрямів науково-технічного
прогресу (НТП) базується на експертних оцінках відповідних напрацювань і
закінчених науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР).
Вимоги до відбору науково-технічних програм конкретизують у відповідному
переліку питань, на які необхідно дати відповідь при обґрунтуванні
доцільності їх виконання. Сукупність відповідних параметрів є вихідною
інформаційною базою для визначення економічних і соціальних переваг тих
завдань, які мають бути включені в науково-технічні програми, а також
для розробки проектів їх реалізації.

На сучасному етапі розвитку економіки Міністерство промислової політики
України контролює виконання понад 200 національних та цільових
комплексних науково-технічних програм. Досить назвати тільки деякі з
них. Це Національна програма виробництва технологічних комплексів машин
і устаткування для сільського господарства, харчової і переробної
промисловості, програми «Літак», «Зернозбиральний комбайн» і т. д.

З досвіду формування національної програми розвитку підгалузі
машинобудування

У системі індикативного плану особлива роль відводиться програмам, які є
важливим інструментом інтенсифікації розвитку виробництва продукції
машинобудування. Досвід розробки такого документа розглянемо на прикладі
формування Національної програми виробництва технологічних комплексів
машин і устаткування для сільського господарства, харчової і переробної
промисловості. Мета розробки кожної програми, яка має відношення до
розвитку маши-

побудування в Україні, полягає в швидкому та якнайповнішому задоволенні
народногосподарських потреб у нових прогресивних і більш досконалих за
своїми техніко-економічними показниками видах машин, приладів,
устаткування тощо. Ця мета водночас є вихідним пунктом планування
комплексу науково-технічних робіт для досягнення запрограмованого
результату. У загальному випадку до комплексу логічно й організаційно
пов’язаних робіт у рамках науково-технічної програми входять
науково-дослідні й конструкторські роботи, капітальне будівництво для
своєчасної організації нового виробництва, навчання, підготовка та
перепідготовка кадрів, технологічна й конструкторська підготовка
виробництва та освоєння серійного випуску нової техніки. Усі названі
роботи мають бути чітко узгоджені між собою в часі й забезпечені
необхідними ресурсами.

Основна перевага програмної організації робіт полягає у високій
потенційній економічній ефективності, що зумовлена передусім вилученням
втрат часу в циклі «дослідження—виробництво», й ліквідації звичного
часового лагу реалізації від перспективних вкладень порівняно з
традиційно існуючим підходом до планування управління та організації
процесів створення й розробок нової продукції, а також її масового
освоєння.

Загальна логічна послідовність формування в Україні програми розвитку
підгалузі машинобудування чи виробництва окремих видів продукції
складається з таких етапів:

• характеристики поточного стану справ у підгалузі, розвитку науки,
технології, техніки виробництва;

• розробки магістральних напрямів науки й техніки в галузі; формування,
виходячи з цього, цілей її розвитку, в результаті чого визначається
необхідність реалізації програми та оцінюється її можливий потенційний
вплив на всі аспекти науково-технічного та соціально-економічного
розвитку підгалузі;

• створення спеціального органу управління програмою, який проводить її
попередню підготовку та здійснює порівняльну оцінку варіантів з окремих
соціально-економічних і науково-технічних показників;

• вибору та затвердження за результатами порівняльної оцінки
оптимального варіанту програми.

Програма має охоплювати питання, серед яких найважливішими є
встановлення номенклатури комплексів машин і устаткування (тих, що
виробляються, і тих, що не виробляються підприємствами машинобудування
України); визначення номенклатури технологічних комплексів машин та
устаткування, що підлягають освоєнню на машинобудівних підприємствах, у
тому числі для кооперативних, фермерських, малих (сільськогосподарських,
переробних, видобувних, обробних) підприємств; визначення потреби в
комплексах машин і устаткування (у натуральному й вартісному виразах),
які виготовляються на підприємствах України (у складі загальної потреби
необхідно визначити кількість техніки на споживання економікою України,
для обміну або продажу в межах держав СНД, а також на експорт в інші
країни); розрахунок потреби в натуральному й вартісному виразах прокату
чорних металів, ливарних заготовок, виробничих площ і устаткування,
трудомісткості виготовлення (трудових ресурсів), а також деяких
найважливіших видів комплектуючих виробів: двигунів, шин, автомобільних
акумуляторів, редукторів, кабельної продукції — як для освоєної, так і
для нової виготовлюваної техніки; з урахуванням трудомісткості
встановлення необхідної кількості промислово-виробничого персоналу та
ступеня підвищення зайнятості з метою зменшення соціального напруження у
зв’язку з настанням безробіття; визначення завантаження діючих
виробничих потужностей, їх надлишку або недостачі з метою перерозподілу
завдань між заво-дами-виробниками та диверсифікації їх виробництва; у
разі недостатності потужностей передбачення обсягу капіталовкладень або
можливостей подальшого передання завдань на підприємства, що підлягають
конверсії; визначення потреби в капітальних вкладеннях і валютних коштах
для підприємств, що підлягають диверсифікації або конверсії;
передбачення кількості (у натуральному й вартісному виразах) комплексів
машин і устаткування, що не виробляються на підприємствах України, а
надходять з-за її меж, у тому числі ввозяться з країн СНД за імпортом;
оцінка в укрупнених показниках заподіяної шкоди навколишньому природному
середовищу від розвитку підприємств машинобудування та визначення
необхідних витрат на його захист; розробка індикативних планів освоєння
нової техніки й техніки, що не виготовляється в Україні; формування на
цей період державного замовлення виробництва та освоєння найважливіших
видів продукції машинобудування; розробка прогнозів (перспективних
планів) розвитку підгалузей машинобудування України; техніко-економічна
оцінка програми розвитку підгалузі та її складових — цільових
комплексних програм; визначення термінів реалізації програми.

Для вирішення цих та інших питань, передбачених програмою, варто
розробити цільові комплексні програми або підпрограми, що є складовими й
невід’ємними частинами державної програми України.

Досягнення поставленої мети допоможе вирішити цілий ряд
науково-технічних, економічних та соціальних проблем, у тому числі:

1) забезпечити високий рівень механізації та автоматизації виробництва в
галузях економіки України та впровадження нових ресурсозберігаючих
технологій;

2) пом’якшити соціальне напруження у зв’язку з настанням безробіття,
забезпечивши приплив трудових ресурсів на підприємства машинобудування.

Розробку національної програми розвитку машинобудування України та її
складових — цільових комплексних програм — забезпечують головні та
провідні науково-дослідні інститути галузей-споживачів машинобудівної
продукції та науково-дослідні, проектно-конструкторські й технологічні
організації машинобудування. Розглянемо для прикладу програму, пов’язану
з виробництвом бурякозбиральної техніки. Представники науково-дослідних
інститутів галу-зей-споживачів (наприклад, Інститут цукрових буряків) і
проектно-конструкторський або технологічний інститут галузі-виробника
машинобудівної продукції (наприклад, Харківський ПКТІсільгоспмаш) разом
визначають потреби в бурякозбиральних комплексах. При цьому визначаються
три види потреби:

а) для бурякосіючих районів України;

б) для бурякосіючих районів країн СНД;

в) експортні поставки.

Експертизу доцільності першої потреби проводить міністерство-споживач
(наприклад, для бурякозбиральних комплексів — Мінсільгосппрод України).
Дві інші потреби можуть формуватися на підставі договорів або
запланованих обсягів поставок. Після визначення потреби
заводи-виготовлювачі машин разом з розробниками програми опрацьовують
питання наявності виробничого потенціалу, площ, технологічних
потужностей, чисельності персоналу.

У разі надмірних потужностей розглядається питання про їх кількість,
шляхи модернізації чи перепрофілювання, консервації чи списання. Одна з
важливих проблем, яку необхідно опрацювати,— це вивчення питань
технологічної сумісності наявного устаткування з виробництвом нової
продукції машинобудування, бо проста підгонка технології під наявні
машини й механізми веде до стрімкого підвищення матеріало-, енерго- та
трудомісткості виготовлення виробів.

Для прискорення модернізації, перепрофілювання або створення нових
виробничих потужностей визначають потребу в інвестиціях (валютних
коштах).

У разі недостатньої кількості потужностей у загальних рисах визначається
потреба в них (у виробничих площах, металообробному устаткуванні,
ливарних і ковальсько-пресових виробництвах, виробництвах з виготовлення
комплектуючих виробів та ін.) і як підсумок — потреба капіталовкладень.

У разі прийняття варіанту закупівлі необхідної техніки за кордоном
потрібно також у загальних рисах визначити потребу валютних коштів для
цієї мети.

Передбачено спочатку розробити максимально можливу за повнотою структуру
програми, включаючи альтернативні варіанти, а після цього оцінити,
обрати та здійснити оптимальний варіант. Вибір найефективнішого варіанту
програми є багатокроковою процедурою чимраз детальнішої й комплексної
оцінки всіх допустимих варіантів і послідовного вилучення з них
неефективних, аби скоротити кількість альтернативних способів їх
створення до такого комплекту, який дав би змогу побудувати систему
економіко-математичних моделей для розрахунку кожного варіанту програми
на ЕОМ.

Одним з найважливіших розділів національної програми є розділ, в якому
визначається її ресурсне забезпечення, терміни реалізації та виконавці.
При складанні його враховуються рекомендації, викладені вище, а також
деякі інші положення.

Передусім розробляється структура цільових комплексних програм (ЦКП),
куди включаються об’єкти реалізації, етапи й підетапи виконання програм,
які характеризують такі нормативи: трудомісткість, кваліфікаційний стан;
потреби в матеріально-технічних ресурсах, прокаті чорних металів,
ливарних і ковальсько-штампувальних заготовках, найважливіших видах
комплектуючих виробів (двигунів, електроустаткування, електродвигунів,
шин, акумуляторів, приладів, кабельних виробів тощо); терміни та
вартість здійснення програми.

Порядок ресурсного обґрунтування вибраного варіанту програми такий:

1) з кожної ЦКП чи об’єкта реалізації (дослідних або технологічних
робіт, капітального будівництва, конструкторських розробок і т. д.)
установлюється повний перелік робіт, які знайдуть відображення в
програмі;

2) визначаються взаємопов’язані роботи, створюються проект, графік
виконання робіт;

3) у рамках кожної ЦКП або об’єкта реалізації проводиться порівняння
робіт, які ввійшли до проекту, та графіка їх виконання, виявляється їх
специфіка, характер; установлюються кількісні значення відхилення
ресурсно-часових характеристик робіт, що плануються, від нормативних;
ставиться експертна або аналітична оцінка у відповідних одиницях виміру
(натуральних, вартісних, часових);

4) установлюються і характеризуються роботи, які не мають аналогів і
вирізняються суттєвою новизною;

5) уточнюються розрахунки за такими пунктами: потреба в імпорті й
експорті, у капітальних вкладеннях і валютних коштах, кадровому
забезпеченні й повних витратах на професійне навчання та підготовку
кадрів, матеріалах і устаткуванні.

Загалом за програмою, ЦКП чи роботою, включеною до проекту національної
програми, з’ясовується найбільш повний перелік або

номенклатура необхідних ресурсів, їх обсяг у натуральному й вартісному
виразі, повна вартість роботи та її тривалість. При цьому визначаються
чисельний, професійний і кваліфікаційний склад виконавців,
забезпеченість устаткуванням і виробничими площами, інтенсивність
виконання робіт тощо.

Після визначення потреби в машинобудівній продукції, що поставляється на
зовнішній ринок, проводиться загальний розрахунок можливого отримання
(заробітку) валютних коштів, що сприятиме приросту національного доходу
України.

На особливу увагу заслуговує визначення потреби в промислово-виробничому
персоналі. У нинішній ситуації зростання безробіття, розширення
потенціалу машинобудування України сприятиме збільшенню зайнятості та
зниженню соціального напруження. Ці обґрунтування можна провести через
середню трудомісткість виготовлення аналізованого виду продукції
машинобудування.

Комплексна оцінка ресурсного забезпечення та повних витрат на реалізацію
програми або ЦКП проводиться шляхом використання методу побудови
ресурсно-елементних матриць.

Важливою складовою частиною програми є визначення головних виконавців,
керівників програми та ЦКП, а також створення робочих груп з управління
розробкою й реалізацією програми. На цьому етапі ведеться вибір
виконавців об’єктів реалізації; установлюються характер і особливість
організаційних взаємозв’язків із виконавцями програми; визначається
порядок оцінки їхньої діяльності в момент досягнення ними поетапних і
кінцевих цілей; видаються накази.

Для розробки програми розвитку машинобудування України потрібно мати
великий обсяг вхідної інформації. Доцільно подавати інформацію в такому
розрізі:

1) потреба України в машинобудівній продукції, що виробляється на її
території;

2) дані для розрахунку потреби в матеріально-технічних ресурсах для
виробництва продукції машинобудування, що виготовляється на території
України;

3) потреба в машинобудівній продукції, що не виготовляється на території
України;

4) потреба в заново освоюваній продукції машинобудівних підприємств
України. За цією формою визначають потребу в машинах і устаткуванні для
кооперативних, фермерських, малих (сільськогосподарських, переробних,
видобувних, обробних) підприємств;

5) дані для розрахунку потреби в ресурсах і потужностях для освоюваної
продукції на підприємствах машинобудування.

Нижче наводяться форми (1—4), за якими рекомендовано збирати вхідну
інформацію для розробки національної програми.

На базі вхідних даних виконуються загальні розрахунки, які є підставою
для підготовки національної програми. Після експертних оцінок цих
розрахунків програми уточнюються техніко-економічні показники із
заданими точністю й детальністю опрацювання.

Автоматизацію розрахунків, пов’язаних із розробкою національної програми
виробництва технологічних комплексів машин, устаткування, приладів та
іншої машинобудівної продукції, для потреб власного господарства та на
експорт доцільно провести на сучасних ЕОМ, які характеризуються
простотою використання програмного забезпечення.

Для здійснення національної програми розвитку машинобудування України
велике значення надається системі стимулювання. Тут важливе місце
відводиться економічним важелям. Так, при випуску нової продукції більш
ніж на 50% доцільно звільнити підприємства від усіх видів оподаткування.
Вважається за доцільне також дозволити машинобудівним підприємствам за
вищеназваної умови при недостатності власних коштів отримувати дотації
або державні капітальні вкладення на розвиток (модернізацію чи
перепрофілювання, диверсифікацію чи конверсію) виробництва. Необхідно,
щоб спрацював механізм компенсації витрат І тимчасових втрат, для чого
доцільно використати такі важелі, як прискорена амортизація,
ціноутворення та кредити.

На заключному етапі розробляються вимоги до суміжних галузей
промисловості з розробки й поставки прогресивних видів матеріалів, а
також до підгалузей машинобудування з поставок устаткування,
інструментів, приладів, кабельних виробів тощо, які використовуються як
комплектуючі вироби для машинобудівної продукції, а також вимоги до
інших галузей економіки.

Під час реалізації практичних завдань з формування національних програм
розвитку машинобудування України необхідно крім викладених вище положень
використати конкретні закономірності зміни об’єктів програмування й
умови їх створення та функціонування.

Список використаної літератури:

Планирование экономического и социального развития СССР / Под ред. И. И.
Ищенко.— К.: Выща шк., 1983.— 399 с.

Поживанов М. А. Катастрофу можно отменить.— Мариуполь: Посейдон;
Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов, ун-та, 1995.— 224 с.

Рабочая книга по прогнозированию / Отв. ред. И. В. Бестужев-Лада.— М.:
Мысль, 1982.- 430 с.

Сащенко Г. Погляди на деякі аспекти зовнішньоекономічної діяльності //
Економіка України.— 1993.— № 12.— С. 29—34.

Система балансов в народнохозяйственном планировании / А. С. Емельянова,

B. ?. Беседин, А. И. Москвин.— К.: Наук, думка, 1984.— 320 с.

Система прогрессивных технико-экономических норм и нормативов по видам
работ и затрат (экономии) труда, сырья, материалов и
топливно-энергетических ресурсов, нормативов использования
производственных мощностей и удельных капитальных вложений, норм и
нормативов определения потребности в оборудовании и кабельных изделиях
(порядок их разработки и утверждения). Одобрена постановлением Госплана
СССР от 11 января 1980 г.— М.: Экономика, 1981.— 48 с.

Смирницкий F К. Экономические показатели промышленности.— 2-е изд.,
перераб. и доп.— М.: Экономика, 1980.— 432 с.

Статистический словарь / Гл. ред. М. А. Королев.— 2-е изд., перераб. и
доп.— М.: Финансы и статистика, 1989.— 623 с.

Структурна перебудова економіки України: основні напрями та пріоритети /
Л. В. Мінін, В. І. Науменко, М. М. Якубовський, А. І. Антоненко; За ред.
М. М. Якубовського.— К.: НДЕІ Мінекономіки України, 1994.— 109 с.

Похожие записи