РЕФЕРАТ

на тему:

“Ефект акселератора в механізмі циклічного коливання. Вплив акселератора
на нестабільність економіки”

Принцип акселерації було застосовано неокейнсіанцями для пояснення
причин макроекономічних циклічних коливань.

Математично акселератор протилежний мультиплікатору. Якщо мультиплікатор
показує величину приросту національного доходу на одиницю приросту
інвестицій (інвестиції — величина незалежна, постійна, національний
доход — залежна, змінна), тобто, яким буде приріст національного доходу
при даному прирості інвестицій, то акселератор, навпаки, дас змогу
визначити майбутній приріст інвестицій на одиницю приросту національного
доходу — (національний доход — величина постійна, незалежна. інвестиції
— залежна, змінна).

Принцип акселерації застосовують, як відомо, для пояснення природи
економічної циклічності, зокрема, шляхом поєднання в макроскономічних
моделях коефіцієнтів мультиплікатора і акселератора.

Вся діяльність підприємств при ринковій економіці відбувається за
виробничо-комерційними циклами, що в основному визначаються
співвідношенням попиту та пропозиції на конкретні партії товару, який
повинен бути практично повністю реалізованим в певний строк.
Виробничо-комерційний цикл або період обороту коштів — це термін, що
використовується для позначення зв’язку між притоком та відтоком
оборотного капіталу та грошових надходжень.

Подібна модель відображає залежність приросту національного доходу
(ЧНП) від приросту автономних (незалежних) інвестицій.

Акселератор показує відносини між приростом попиту як на споживчі
товари, так і на товари проміжного попиту (обладнання, сировина і т.п.),
і приростом інвестицій, що збільшують потужності виробництва цих
товарів.

Зміна попиту викликає різкі зміни в капіталовкладеннях, оскільки
необхідно брати до уваги різні терміни, які потрібні для збільшення
запасів капітального майна і зміни технічного коефіцієнта капітал –
продукт, який показує приріст продукту при даному прирості капіталу.

Приріст доходу стимулює приріст чистих капіталовкладень, тобто
збільшення попиту на інвестиційні товари в розмірі більш ніж
пропорційному.

(сукупного попиту):

).

Якщо прибуток і попит залишаються постійними, то чисті інвестиції
відсутні. Якщо прибуток і попит збільшуються, то виникає необхідність в
збільшенні виробничих потужностей.

Приріст капіталовкладень повинен бути значно вище за приріст прибутків,
оскільки час амортизації обладнання перевищує річний термін і вартість
його більше річного доходу, що ним приноситься. Нові інвестиції повинні
бути в декілька разів більше величини, на яку зміниться прибуток. Ця
кількість разів і називається «коефіцієнтом акселерації».

,

де ? – коефіцієнт акселерації, який залежить від відношення капітал –
продукт.

Передбачається, що потреба в нових капіталовкладеннях виникає в тому
випадку, якщо всі потужності що є, вже використані.

Акселератор — це числовий коефіцієнт, що показує відношення приросту
інвестицій до приросту національного доходу (ЧНП), який викликав цей
приріст інвестицій. Коефіцієнт акселератора визначається за формулою:

?І ?І

а = ————- , або а = —- ,

Yn-1 — Yn-2 ?Y

де а — акселератор, ?І — приріст інвестицій, ?Y – приріст
національного доходу в попередній період, що й викликав приріст
інвестицій.

Акселератор є кількісним виразом принципу акселерації, згідно
якого кожний приріст або зменшення національного доходу (ЧНП) та
сукупного попиту вимагає відносно більшої зміни «індуційованих»
інвестицій. («Індуційовані» інвестиції — інвестиції індуційовані
(викликані) зростанням національного доходу. На відміну від них, є
інвестиції, що не залежать від приросту національного доходу, так звані
«автономні» інвестиції.)

Причини такого співвідношення динаміки національного доходу (ЧНП) і
динаміки інвестицій ховаються у довго строковості віддачі від попередніх
інвестицій, які вкладені у засоби праці, будівництво тощо, в
результаті чого незадоволений у цей період попит веде до розширення
виробництва. Крім того, довготривалість використання устаткування
веде до такого співвідношення нових і відновлених інвестицій, коли
перші зростають вищими темпами.

Принцип акселерації показує, що виробництво інвестиційних
товарів (засобів праці) зростає швидше, ніж виробництво споживчих
товарів.

Математично акселератор протилежний мультиплікатору, що
відображається таким рівнянням:

І І

а = — , або К = —- ,

К а

де К — коефіцієнт мультиплікатора. Тобто а = МРS.

Таким чином, якщо мультиплікатор показує величину приросту
національного доходу на одиницю приросту інвестицій (інвестиції —
величина незалежна, постійна, національний доход — залежна, змінна),
тобто, яким буде приріст національного доходу при даному прирості
інвестицій, то акселератор, навпаки, дає змогу визначити майбутній
приріст інвестицій на одиницю приросту національного доходу
(національний доход — величина постійна, незалежна, інвестиції —
залежна, змінна).

Принцип акселерації застосовують, як відомо, для пояснення
природи економічної циклічності, зокрема, шляхом поєднання в
макроекономічних моделях коефіцієнтів мультиплікатора і
акселератора. Подібна модель відображає залежність приросту
національного доходу (ЧНП) від приросту

автономних (незалежних) інвестицій.

Загальний вигляд такого ряду моделі представлений рівнянням
національного доходу англійського економіста Дж.Хікса:

Y = Аn + (1-S) Yn-1 + а(Yn-1 — Yn-2 ),

де Аn — інвестиції за даний період, (1-S) — гранична схильність
до споживання (S — заощадження), а — акселератор, Y — національний
доход, Yn-1 і Yn-2 — національний доход, відповідно, минулого і
позаминулого року.

В залежності від співвідношення мультиплікатора (представленого
граничною схильністю до споживання) і акселератора динаміки
національного доходу може прийняти або рівномірний, або циклічний
характер. Циклічні коливання виникають при такому співвідношенні:

[(1-S) + а]2 < 4а, тобто, коли квадрат суми граничної схильності до споживання і акселератора буде меншим від 4-х значень акселератора. Зворотне співвідношення [(1-S)+а]2 >4а відображає рівномірне
економічне зростання і можливе лише при великому коефіцієнті
мультиплікатора.

За сучасного рівня загального мультиплікатора, який, як відомо,
близький до 2, гранична схильність до споживання (МРС)
відображається коефіцієнтом величиною 0,5, що виводиться із формули
мультиплікатора:

1 1 1

К = ——— . Тоді МРС = 1 — —- . Тобто МРС = — .

1 — МРС k 2

При такому значенні загального мультиплікатора за будь-якого
значення акселератора динаміка національного доходу (ЧНП) має
циклічний характер. Для переходу до рівномірного економічного
розвитку потрібно, щоб коефіцієнт мультиплікатор був більшим 2,5.

В реальному житті час виробничого і комерційного циклів не співпадає.
Надання комерційного кредиту покупцю готової продукції на якийсь певний
строк вигідний для фірми. Він дозволяє компенсувати сплату процентів за
отриманий фірмою кредит на закупівлю матеріалів і сировини та ще й
отримати додатковий прибуток, тому що вартість готової продукції більша
від вартості матеріалів та сировини, що були використані при виробленні
цієї продукції. Але така ситуація вигідна фірмі тільки до певної межі.
Якщо строк надання комерційного кредиту покупцю досягає величини періоду
виробничого циклу на даний вид товару, то фірма починає нести збитки,
тому що величина прибутку від виробництва товарів повинна бути більшою
від процентів на комерційний кредит, інакше немає сенсу в виробничій
діяльності. Надання покупцю готової продукції безпроцентного
комерційного кредиту приводить в першу чергу до прямих збитків для
фірми, які згодом переростають у всезагальну кризу неплатежів, що власне
і спостерігаємо в економіці України. Тому дуже важливим аргументом
функції акселератора є коефіцієнт прибутковості комерційних кредитів
фірми Kkr, який вираходується за формулою:

Kkr = (D1 — D2) x (T1 / T2),

де: D1 — дисконтна ставка отриманого кредиту (комерційного або
банківського овердрафту);

D2 — дисконтна ставка наданого комерційного кредиту;

Т1 — період виробничого циклу;

Т2 — строк надання комерційного кредиту.

Процес створення продукту для ринку спирається на концепцію життєвого
циклу товару, тобто розрізнення в межах періоду його існування певних
стадій, які відрізняються за об’ємами продажу та прибутковості, а саме:
впровадження, зростання, зрілість та спад. Найбільші прибутки та
найбільші об’єми продажу товару бувають в період зростання, дещо менші —
в період зрілості. Різні товари мають різний час життєвого циклу.
Наприклад, життєвий цикл модного одягу та взуття дуже рідко буває
більшим одного сезону (три місяці), а життєвий цикл пральних машин — до
10 років. Мода на товари дуже примхлива, а попит і відповідно пропозицію
(об’єми виробництва) визначає ринок, тому та фірма, яка більш динамічно
реагує на всі зміни на ринку, отримує при рівних можливостях більші
прибутки та конкурентну перевагу. При визначенні здатності фірми
динамічно реагувати на вимоги ринку можна користуватися показником
інерціалу виробничо-комерційного циклу (Івкц), який розраховується за
формулою:

Івкц = (Твкц / Тжц) х (DD / DS),

де: Твкц — час виробничо-комерційного циклу фірми; Тжц — час життєвого
циклу товару; DD — зміна попиту на товар фірми за певний час; DS — зміна
пропозиції (реакція фірми на вимоги ринку). Поряд з життєвим циклом
товару існує життєвий цикл його ЕКСПЛУАТАЦІЇ, який включає в себе
проміжок часу від моменту реалізації товару до його повного зносу.
Життєвий цикл експлуатації товару важливо враховувати ще й тому, що він
визначає термін виробництва запасних частин та витрачальних матеріалів,
об’єми складських приміщень, діяльність служби сервісу. Подовжений
життєвий цикл дуже важливий для створення позитивних уявлень про
фірму-виробника в очах дійсних та потенційних покупців, тобто створення
конкурентної переваги. Організація післяпродажного обслуговування є
серйозним аргументом на користь високого престижу фірми. У постійних
покупців її продукції потім не виникає «феномена недовіри» до нової
продукції фірми. Довгий експлуатаційний цикл дозволяє фірмі отримувати
додатковий доход від продажу запасних частин та сервісного
обслуговування. Слід зазначити, що в багатьох випадках фірмі економічно
невигідно займатися виробництвом запасних частин та сервісним
обслуговуванням, тому вона укладає відповідну угоду з іншими фірмами,
передає їм по ліцензії необхідну технічну документацію та «НОУ-ХАУ» і,
таким чином, також отримує додатковий доход. Критерій доцільності
власного виробництва запасних частин та сервісного обслуговування Ке
можна розрахувати за формулою:

Ке = (Тт / Те) х (Rnt / Rne),

де: Тт — час життєвого циклу товару; Те — час життєвого циклу
експлуатації цього товару;

Rnt — рентабільність виробництва товару;

Rne — рентабільність виробництва запчастин, витратних матеріалів та
сервісного обслуговування.

Важливою складовою діяльності фірми є планування та управління цінами
продуктів фірми. При цьому рівень цін має внутрішнє протиріччя. Справа в
тому, що висока ціна на продукт потенційно може принести більший доход,
але в той же час покупець може стати байдужим до цього продукту за
високою ціною, а значить об’єм реалізованого продукту зменшиться,
впадуть доходи. І навпаки, низька ціна заохочує покупця, але вона
малоприбуткова для фірми. В зв’язку з цим головна мета діяльності фірми
повинна полягати в такій організації своєї виробничої діяльності, щоб
ціни на продукти фірми задовільнили б обидві сторони. Разом з тим фірма
повинна також орієнтуватися на ціни аналогічної продукції у основних
конкурентів.

Управління ціною залежить від виду конкуренції в певному сегменті
конкретного ринку. Її можна поділити на цінову та нецінову. Цінова
конкуренція здійснюється в межах ЕЛАСТИЧНОСТІ ринку. Фірма, яка реалізує
на ринку партію товару Q1 за ціною P1 може збільшити розмір продаж до
Q2, якщо знизить ціну однієї одиниці товару до Р2 і при цьому отримає
більший загальний доход або конкурентну перевагу.

Цінова еластичність (Еlp) визначається відношенням зміни величини попиту
до зміни цін:

Q1 — Q2 Q1 + Q2 P1 — P2 P1 + P2

Як вже визначалося раніше, виробник продукції має змогу впливати на її
ціну тільки в межах цінової еластичності, яка визначається в першу чергу
самим ринком. Прибуток J, який отримує підприємець дорівнює:

J = Pr — Po,

де: Pr — ринкова ціна конкретної партії реалізованого продукту;

Ро — собівартість цієї партії продукту.

Як бачимо, чим менша собівартість продукту, тим більший прибуток фірми.
Собівартість продукції можна умовно розділити на постійні та змінні
(маржинальні) витрати. Змінні витрати — це витрати, що при зростанні чи
падінні об’єму виробництва і реалізації продукції відповідно
збільшуються або зменьшуються в грошовому виразі. Змінні витрати на
одиницю виробленої чи реалізованої продукції являють собою додаткові
витрати при створенні цієї одиниці.

Постійні витрати — це витрати, на суму яких зміна об’єму виробництва та
реалізації продукції прямо не впливає. Прикладом таких витрат є:

— зарплата управлінському персоналу, яка не залежить від об’єму
реалізованої продукції (якщо не брати в рахунок премії);

арендна плата за приміщення;

амортизація машин і механізмів, яка нараховується по рівномірному методу
незалежно від того, чи використовується ця техніка частково, чи повністю
або взагалі простоює.

Слід зазначити, що термін постійні витрати досить умовний — це незмінні
витрати за певний період часу. На протязі часу вони змінюються і деколи
— досить істотно. Це відбувається тоді, коли об’єм виробництва і
реалізації продукції суттєво збільшується або зменьшується. Наприклад,
якщо об’єми виробництва збільшуються до повної зайнятості факторів
виробництва і ще більше, то виникає необхідність у придбанні нових машин
для виконання додаткової роботи, в наборі нових менеджерів, а також у
придбанні нових виробничих приміщень тощо. В результаті «постійні»
витрати, що пов’язані з амортизацією, заробітною платою та арендою
приміщень, збільшуються.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Дзюбик С. Ривак О. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994. — 336
с.

2. Основи економічної теорії. Підручник за ред. проф. С.В. Мочерного. –
Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 1993 р.

Статистика. Підручник. За ред. А.В, Головача, А.М. Єріної, О.В.
Козирєва. – К.: Вища школа, 1993.

Макконнелл Кэмпбелл Р., Брю Стэнли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и
политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. — М.: Республика, 1995.

Герман Ван дер Вее “История мировой экономики, 1945-1990” М., Наука,
1994.

Современная экономика. Общедоступный учебный курс. Ростов н/Д.: изд-во
«Феникс», 1998.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи