Індивідуальна робота на тему:

“Державний борг”

План

Державний борг та його види.

Державний борг України.

Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень.

Державний борг та його види.

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці
зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані
домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це
механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним
агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до
запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби
поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла
від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути
використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду
власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних
дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається
з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і
фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її
урядом.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними
громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних
доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного
коригування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків
напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та
збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним
індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його
величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники
заборгованості, а саме:

відношення боргу до ВВП;

відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких
факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір
виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного
бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці
можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а
частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють
на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і
суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий
інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на
цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу,
переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального
старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи
виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними
прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю
стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби
вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути
продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь
суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами
визначається фінансове здоров’я країни. Державний борг України.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного
балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика
державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.
Станом на 1 квітня 2000 р., державний борг України, що відображається у
звітності Міністерства фінансів України, становив 74,48 млрд. грн., у
тому числі внутрішній – 15,06 млрд. і зовнішній – 59,42 млрд.

У нинішньому році значні розміри державного боргу України і висока
вартість його обслуговування наблизили нашу державу до межі боргової
кризи: річні платежі в рахунок погашення і обслуговування державного
боргу мали становити 23 млрд. грн. (у тому числі з державного бюджету –
18,1 млрд. грн., що дорівнювало 76,8% його планових доходів).
Реструктуризація зовнішньої заборгованості держави комерційним
кредиторам, проведена у березні-квітні 2000 р., дозволила зменшити її
боргові зобов’язання з 18,1 млрд. до 13,5 млрд. грн.., проте не
забезпечила розв’язання проблеми обслуговування державного боргу України
в середньостроковій перспективі. У 2001-2006 рр. наша країна лише за
зовнішнім боргом повинна щороку сплачувати 1,7-2,1 млрд. дол.

За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх
зобов’язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме
направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що
означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на
соціально-економічний розвиток. Розв’язання боргової проблеми лише за
рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки,
освіти та охорони здоров’я, а також розширить масштаби зубожіння
населення.

Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити
нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими
зобов’язаннями держави. У квітні 2000 р. завершено переговори з
комерційними кредиторами щодо конверсії зовнішніх облігаційних позик
України у нові боргові цінні папери з строком погашення до 2007 р., а
також щоквартальною сплатою доходу в розмірі 10 і 11% річних. Однак
реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за
її борговими зобов’язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування
державного боргу. Адже в такий спосіб досягається лише тимчасове
полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а
борговий тягар навіть посилюється – за рахунок процентних виплат,
нараховуваних на відстрочену суму.

Отже, окреслені заходи не забезпечать розв’язання проблеми державного
боргу України: вони тільки сприятимуть поглибленню депресивних тенденцій
у вітчизняній економіці – внаслідок послаблення стимулюючого впливу
державних видатків на економічний розвиток держави і збільшення
борогового навантаження на її платіжний баланс.

Для підтвердження даного висновку було проведено сценарні розрахунки
основних макроекономічних показників розвитку України, розміру її
державного боргу та видатків бюджету на його обслуговування за умови
продовження нинішнього курсу економічної політики:

Показники Роки

1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005

І. Основні макроекономічні показники

Темп інфляції (% у середньому за рік) 22,7 23 21 19 17 16 16

ВВП у поточних цінах (млрд.грн.) 127 154,5 186,9 223,6 263,4 308,6 361,6

Валютний курс (середньорічний) (грн./дол.) 4,3 6,3 8,2 9,8 11,3 13,0
14,8

Доходи Зведеного бюджету (% ВВП) 25,6 25 24,5 24,5 24,5 24,5 24,5

Доходи Державного бюджету (% ВВП) 15,3 15,0 14,0 13,5 13,5 13,5 13,5

Сальдо Зведеного бюджету (% ВВП) -1,52 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0

Процентні ставки за державним боргом (% у валюті позики):

— внутрішні державні позики 27,4 25 23 21 19 18 18

— зовнішні державні позики 9,6 9,5 9,5 10 10,5 10,5 10,5

Сеньйораж (% ВВП) 0 0 0 0 0 0 0

ІІ. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу:

— виплата процентів за внутрішніми державними позиками (млрд.грн.) 1,3
1,9 2,6 2,4 2,2 2,1 2,1

— виплата процентів зовнішнім кредиторам (млрд. грн.) 1,8 4,5 6,1 7,5
9,7 12,3 15,3

Видатки бюджету по виплаті процентів за державним боргом (% ВВП) 2,4 4,1
4,6 4,4 4,5 4,6 4,8

Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Зведеного бюджету) 9,4
16,4 18,9 18,0 18,4 18,9 19,6

Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Державного бюджету) 15,5
27,4 33,2 32,8 33,4 34,4 35,6

ІІІ. Державний борг (на кінець року):

— за внутрішніми позиками (млрд. грн.) 11,4 11,4 11,4 11,4 11,4 11,4
11,4

— зовнішній державний борг (млрд. дол.) 12,4 12,6 12,9 13,2 13,5 13,8
14,1

Державний борг (усього) (% ВВП) 60,0 67,5 68,3 67,4 66,5 65,5 64,6

ІV. Видатки бюджету, не пов’язані з сплатою процентів (%) 24,7 20,9 19,9
20,1 20,0 19,9 19,7

З таблиці видно, що темпи інфляції знижуватимуться повільно й
поступово: з 23% у 2000 р. до 16% у 2005 р. При цьому в 2000-2001 рр.
темпи девальвації гривні дещо випереджатимуть зростання споживчих цін –
у зв’язку з переоцінкою реального обмінного курсу в минулому, а,
починаючи з 2002 р., темпи її девальвації відносно долара
визначатимуться різницею між зростанням цін в Україні та в США.

Надалі доходи бюджету знижуватимуться, у 2001 р. вони встановляться на
рівні 24,5% ВВП і відтоді не зазнають істотних змін. Намагання Уряду
сконцентрувати основну частину бюджетних коштів у руках центру виллються
у збереження його частки в ресурсах Зведеного бюджету на рівні 60% (або
15% ВВП у 2000 р.). Проте згодом посилення інституту місцевого
самоврядування викличе необхідність знизити частку центральної влади до
13,5% ВВП. У таблиці також припускали, що бюджетні видатки
дорівнюватимуть бюджетним доходам, тобто бюджет буде збалансованим.

Внутрішні позики розміщуватимуться за ставками, які дещо
перевищуватимуть темпи інфляції. Як і в 1999 р., ОВДП купуватиме лише
НБУ, причому на весь період прогнозування суми залучення коштів з
внутрішніх джерел будуть еквівалентними сумам погашення боргів
внутрішнім кредиторам. З огляду на це, заборгованість за внутрішніми
позиками перебуватиме майже на однаковому рівні.

За припущенням, процентні ставки за зовнішніми позиками повільно
зростатимуть внаслідок звуження можливостей щодо одержання ресурсів
міжнародних фінансових організацій і проведення реструктуризацій, умови
яких погіршуватимуться.

Імпорт товарів і послуг не підлягатиме державному регулюванню,
внаслідок чого у 2005 р. він повернеться до рівня 1999 р., попередньо
дещо знизившись внаслідок девальвації реального обмінного курсу.

При перебігу подій за наведеним сценарієм видатки бюджету по виплаті
процентів за державним боргом збільшаться з 2,4% ВВП до 4,1% ВВП у 2005
р., а надалі постійно зростатимуть до 4,8% ВВП у 2005 р. Частка
процентних виплат у доходах Державного бюджету підвищиться з 15,5% у
1999 р. до 27,4% у 2000 р. На кінець періоду прогнозування 35,6% доходів
Державного бюджету йтимуть на процентні виплати.

Отже, заходи, які вживаються нині Урядом для розв’язання проблеми
державного боргу України, вже найближчим часом призведуть до її
поглиблення, що унеможливить подолання кризових явищ в економіці.

Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем і аналіз
ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино
можливими шляхами виходу України з боргової кризи є:

припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у
власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;

застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових
зобов’язань (на рівні 1,7% ВВП);

досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП;

скорочення імпорту споживчих товарів шляхом удосконалення тарифного
регулювання;

посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів
припинення втечі капіталів за кордон;

укладання з кредиторами угод про реструктуризацію заборгованості на
умовах зниження боргового навантаження, а також конверсії боргових
зобов’язань у корпоративні цінні папери і товарні поставки.

Ліквідація ринку ОВДП, припинення обслуговування державних облігацій,
придбаних НБУ, та застосування помірної грошової емісії для часткового
погашення боргових зобов’язань значно допоможуть зняти гостроту боргової
проблеми в наступні роки. Також варто перейти від практики розміщення
ОВДП до здійснення грошової емісії для підтримки бюджету.

На користь даної пропозиції свідчать і такі факти:

вже на сьогодні зовнішній борг держави є надмірним, а мізерні обсяги
позичкового капіталу не дозволяють залучати кошти на внутрішньому
фінансовому ринку за розумними ставками; держава змушена звернутися до
емісійного доходу: на даний момент інші джерела є або недостатніми, або
ж повністю вичерпаними;

в Україні переважає інфляція витрат, а не попиту; за таких умов випуск в
обіг нових грошей у розмірі збільшення попиту на них, породжуваного
зростанням номінальних обсягів товарообігу, як правило, не має
інфляційних наслідків; крім того, при активізації структурних реформ та
нормалізації платіжно-розрахункових відносин попит на гроші має зрости
під впливом витіснення грошових сурогатів і бартеру;

у нас, на відміну від країн з розвинутою ринковою економікою, первинна
емісія здійснюється у великих обсягах (за 9 місяців 1999 р. нетто-емісія
становила 3,89 млрд. грн.), але емісійного доходу держава при цьому не
одержує.

Очевидно, що держава повинна скористатися своїм законним правом на
емісійний доход. З огляду на це, нагальних змін потребує механізм
направлення емітованих коштів: вони мають надходити переважно до бюджету
у формі безпроцентних кредитів. Застосування прямих кредитів
Національного банку значно розвантажить видаткову частину державного
бюджету. Крім того, варто зазначити, що емісія для підтримки бюджету має
переваги над іншими видами емісій, оскільки в даному випадку кошти
надходять до реального сектора економіки і малозабезпечених верств
населення, а не потрапляють на спекулятивні ринки.

Доцільність пропозиції щодо застосування грошової емісії для розв’язання
нагальних проблем суспільства підтверджується міжнародним досвідом.

Для уникнення інфляційних наслідків при здійсненні грошової емісії
необхідно створити чіткий механізм її каналізування. Через систему
інвестиційних рахунків емітовані кошти мають направлятися виключно на
фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, передбачених у
бюджеті. Якщо ці кошти не потраплять на валютний або споживчий ринки, то
такі заходи сприятимуть повнішому завантаженню підприємств – виробників
інвестиційних проектів, а зростання цін не відбудеться. І навіть якщо
емісія пройде інфляційно найнебезпечнішим каналом – виплати заробітної
плати працівникам бюджетних установ і соціальної допомоги, то все одно
виробники товарів повсякденного попиту, виробничі фактори яких зайнято
не повністю, відреагують, у першу чергу, розширенням виробництва, а не
підняттям цін.

Розв’язання боргової проблеми сприятиме також припинення обслуговування
ОВДП, придбаних Національним банком.

Зменшення державного боргу та вирішення проблеми його обслуговування
вимагають також досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6%
ВВП у нинішньому році, з можливістю його поступового зниження до 2,6%
ВВП у 2005 році.

Первинний профіцит бюджету на рівні 3,6% ВВП, досягнення якого
пропонується для послаблення гостроти боргових проблем, є на 0,4% ВВП
нижчим від показника первинного профіциту, закладеного в бюджеті на 2000
р., тобто передбачає проведення м’якшої бюджетної політики. Проте, якщо
в бюджеті передбачається використати перевищення доходів над
безпроцентними видатками на обслуговування внутрішнього і зовнішнього
державних боргів, то за пропонованим варіантом ці кошти повинні
направлятися на обслуговування зовнішнього боргу, обслуговування
внутрішнього боргу виключно комерційними кредиторами, а також погашення
зовнішнього боргу.

З метою зменшення обсягів імпорту необхідно посилити тарифне
регулювання некритичного імпорту і терміново розпочати реалізацію
програми енергозбереження. На сьогодні середня ставка імпортного мита на
товари, що ввозяться до України, становить 6%. У міжнародних масштабах
це надзвичайно низький показник. Для економії валютних коштів і
стимулювання розвитку вітчизняного виробництва доцільно переглянути
ставки ввізного мита на товари, вироблювані в Україні.

Поряд з створенням загальноекономічного середовища, сприятливого для
інвестування, з метою припинення втечі капіталів за кордон необхідно
виробити механізми, які б дозволяли перекрити відплив капіталів з країни
такими каналами: переведення валюти за кордон у рахунок оплати фіктивних
імпортних контрактів; неповернення до країни експортної валютної
виручки; заниження контрактних цін при експорті та їх завищення при
імпорті тощо. За експертними оцінками, в Україні надто ліберальний режим
зовнішньоекономічної діяльності та повна конвертованість гривні за
поточними операціями дозволяють нелегальними шляхами щороку вивозити за
кордон 3-5 млрд. дол.

Крім проблем мобілізації ресурсів для обслуговування державного боргу,
сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення зростання
бюджетних видатків на обслуговування зовнішнього боргу внаслідок
знецінення національної валюти. Девальвація збільшує частку доходів
держави, виплачувану іноземцям у вигляді основної суми і процентів за
державним боргом. Одним з механізмів стримування наростання боргових
виплат є посилення валютного регулювання. При такому регулюванні треба
виходити з того, що в Україні попит на іноземну валюту великою мірою
визначається намаганням населення зберегти вартість своїх заощаджень,
заможних фізичних осіб – перевести капітали за кордон, а комерційних
банків – заробити на падінні курсу гривні. З огляду на це, необхідно
обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок
(тобто заборонити їм підтримувати відкриту валютну позицію). Підстави
для купівлі іноземної валюти доцільно обмежити виключно потребами
проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами. Слід також
створити перешкоди для нелегального вивезення з України іноземної
валюти.

Щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також
створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися
укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах
зменшення боргових виплат і обміну боргових зобов’язань держави на
майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід
щодо врегулювання зовнішньої заборгованості.

Сьогодні Україна має законні підстави добиватися залучення схем
реструктуризації, в рамках яких відбувається часткове зменшення розміру
державного боргу та процентних виплат. Досягнення поступок з боку
кредиторів вимагає вироблення чіткої переговорної позиції. Необхідно
акцентувати увагу на тому, що Україна не зможе виконувати свої платіжні
зобов’язання, якщо її економіка продовжуватиме занепадати під тиском
значних боргових виплат. Не варто також виключати і можливість дефолту,
оголошення якого суперечить інтересам кредиторів, отже – вони самі
намагатимуться не допустити його.

Спираючись на міжнародний договір і відстоюючи власні національні
інтереси, Україна повинна також залучити механізми активного управління
зовнішнім боргом, започаткувавши обмін боргових зобов’язань держави на
акції підприємств, які перебувають у державній власності, погашення
боргів товарними поставками, викуп державних облігацій на вторинному
ринку за гроші.

Для врегулювання боргових проблем країн, переобтяжених зовнішнім
боргом, світовою практикою напрацьовано багато схем, які передбачають
зменшення боргового тягаря: до вартості боргових зобов’язань
застосовуються спеціальні знижки, що враховують котирування цінних
паперів на вторинному ринку. Такий підхід дає переваги для обох сторін:
держава-боржниця викуповує свій борг із знижкою, а кредитор одержує
матеріальні або фінансові активи, вартість яких перевищує ринкову
вартість боргових зобов’язань.

Одним з методів зниження боргового навантаження є викуп боргових
зобов’язань держави на вторинному ринку, з дисконтом за іноземну валюту.
Для цього можуть використовуватися як офіційні валютні резерви країни,
так і кредити міжнародних фінансових організацій.

Сценарій ІІ розвитку подій, який передбачає застосування обґрунтованих
методів розв’язання боргової проблеми в Україні, наведено у таблиці:

Показники Роки

1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005

І. Основні макроекономічні показники

Темп інфляції (% у середньому за рік) 22,7 23 21 18 16 16 15

ВВП у поточних цінах (млрд.грн.) 127 154,5 191,7 230,7 274,3 327,8 390,1

Валютний курс (середньорічний) (грн./дол.) 4,3 6,3 8,1 9,4 10,5 11,7
12,9

Доходи Зведеного бюджету (% ВВП) 25,6 25 25 25 25 25 25

Доходи Державного бюджету (% ВВП) 15,5 15,0 14,3 13,8 13,8 13,8 13,8

Первинне сальдо Зведеного бюджету (% ВВП) 0,9 3,6 3,6 3,6 3,5 3,5 3,4

Сальдо Зведеного бюджету (% ВВП) -1,5 0,4 1,2 1,2 1,2 1,2 1,2

Процентні ставки за державним боргом (% у валюті позики):

— внутрішні державні позики 27,4 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0

— зовнішні державні позики 9,6 9,5 9 9 9 9 9

Сеньйораж (% ВВП) 0 1,7 1,7 1,7 1,7 1,7 1,7

ІІ. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу:

— виплата процентів за внутрішніми державними позиками (млрд.грн.) 1,3
0,4 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0

— виплата процентів зовнішнім кредиторам (млрд. грн.) 1,8 4,5 4,5 4,9
5,2 5,4 5,4

Видатки бюджету по виплаті процентів за державним боргом (% ВВП) 2,4 3,2
2,3 2,1 1,9 1,6 1,4

Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Зведеного бюджету) 9,4
12,7 9,3 8,5 7,6 6,6 5,6

Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Державного бюджету) 15,5
21,1 16,4 15,5 13,9 11,9 10,1

ІІІ. Державний борг (на кінець року):

— за внутрішніми позиками (млрд. грн.) 11,4 0,69 0,58 0,0 0,0 0,0 0,0

— зовнішній державний борг (млрд. дол.) 12,4 11,4 10,6 9,9 9,0 8,1 7,1

Державний борг (усього) (% ВВП) 60,0 54,8 49,2 42,7 36,4 30,4 24,7

ІV. Видатки бюджету, не пов’язані з сплатою процентів (%) 24,7 21,4 21,5
21,7 21,9 22,2 22,4

Можна припустити, що темпи девальвації гривні у 2000-2001 рр. дещо
випереджатимуть зростання споживчих цін у зв’язку з переоцінкою
реального обмінного курсу в минулому. Починаючи з 2002 р. темпи її
девальвації уповільняться, і під впливом нормалізації
загальноекономічної ситуації в країні, а також скорочення її зовнішнього
боргу відбудеться незначна реальна ревальвація. При цьому темпи
девальвації будуть нижчими ніж у попередньому сценарії, — з огляду на
скорочення зовнішнього боргу і зменшення витрат на його обслуговування.
Тим часом темпи інфляції поступово знижуватимуться.

При розробці прогнозного сценарію враховували можливість
реструктуризації заборгованості на умовах зниження боргового
навантаження.

Як свідчать результати проведених розрахунків (сценарій ІІ), реалізація
пропонованих заходів дасть можливість:

істотно скоротити обсяг державного боргу України;

зменшити бюджетні видатки на його обслуговування;

нормалізувати ситуацію з фінансуванням соціально-економічних програм.

У цілому застосування пропонованих методів зниження боргового
навантаження сприятеми обмеженню боргової залежності української
економіки, що, у свою чергу зумовить оздоровлення соціально-економічної
ситуації в державі.

3. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень.

Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне
походження від державного кредиту і в умовах економічного сьогодення
України набуває особливого значення. Державні запозичення проводяться з
метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях,
цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних
резервних активів.

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі
дві властиві йому функції: а) фіскальна – залучення державою необхідних
коштів для фінансування бюджетних видатків; б) регулятивна – коригування
обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним
(центральним) банком країни.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і
зовнішнього. Ретроспективний аналіз засад формування і обслуговування
державного боргу України, а також управління ним дозволяє виділити
кілька етапів цього процесу.

Перший з них (1991 р.- І половина 1994 р.) характеризується безсистемним
утворенням і нагромадженням боргу: залучалися прямі кредити НБУ,
надавались урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським
підприємствам, урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською
Федерацією. На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд.
дол. ( у тому числі зовнішній – 3/4).

На другому етапі (ІІ половина 1994 р. – І половина 1997 р.), поряд з
продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв’язки
з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг
зріс на 56%. Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно
шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

Найгостріше проблеми управління державним боргом далися взнаки на
третьому етапі, що розпочався з ІІ половини 1997 р. Необхідність
виконання Україною своїх боргових зобов’язаннь, у поєднанні зі світовою
фінансовою кризою, дуже загострили ситуацію. Дорогі та короткострокові
внутрішні запозичення спричинили появу зловісної піраміди ОВДП, коли
значна частина нових надходжень направляється на погашення попередніх
випусків облігацій. Станом на 1 січня 2000 р., загальна сума державного
боргу становить 15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній – 12,4 млрд.
дол. і внутрішній – 2,8 млрд. дол.

Динаміку державного боргу України (у вартісному обчисленні) показано в
таблиці. Як бачимо, зовнішній борг значно перевищує внутрішній.
Спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги зовнішнього боргу в
загальній сумі державного боргу України.

Динаміка державного боргу України

Показники Роки

1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000

Зовнішній борг (млрд. дол.) 0,4 3,6 4,8 8,2 8,8 9,6 11,5 12,4

Внутрішній борг (млрд. дол.) 0,0 0,0 0,0 8,0 3,7 10,2 13,5 14,95

Внутрішній борг (млрд. дол.) 0,0 0,0 0,0 5,3 2,1 5,4 3,9 2,8

Всього (млрд. дол.) 0,4 3,6 4,8 13,5 10,9 15,0 15,4 15,2

Станом на 1 січня 1999 р. зовнішній борг складався з таких
заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними фінансовими
організаціями (4,817 млрд дол., або 41,9% від його загальної суми); за
позиками, наданими іноземними державами, і в тому числі – за позиками
наданими під гарантії Кабінету Міністрів України (3,744 млрд дол., або
32,6%); за позиками, наданими іноземними комерційними банками (1,767
млрд дол., або 15,4%); перед РАТ “Газпром” (1,155 млрд дол., або 10,1%).

У 2000 р. Україна повинна заплатити зовнішнім кредиторам близько 3,3
млрд дол., а у 2001 р. – 2,4 млрд дол.; при цьому в 2000 р. виплати по
зовнішньому боргу плануються на рівні 7% ВВП (для порівняння: у І півр.
199 р. – 3,8% ВВП).

Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях
внутрішньої державної позики, яка нагромаджується з травня 1995 р., —
10,78 млрд. грн. (заборгованість по облігаціях внутрішньої державної
ощадної позики є досить незначною). Станом на 1 січня 2001 р., граничний
розмір державного внутрішнього боргу законодавчо визначається сумою в
25,71 млрд. грн.

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох
типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з
них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і
фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою
процентів у визначені терміни. А другий – це номінальний борг плюс
непогашена заборгованість по соціальних виплатах населенню,
пролонгованих у часі.

Особливості функціонування державних фінансів, пов’язані з сучним станом
боргового сектора національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з
прискореним зростанням державного боргу в Україні.

Показники Роки

1995 1996 1997 1998 1999

Бюджетний дефіцит (% до ВВП) 6,6 4,9 6,6 2,2 1,5 (факт)

Фінансування дефіциту державного бюджету (млн. грн. ) 3 736,1 2 745,9 6
447,8 2 279,8 1 933 (факт)

Державний борг (млрд. дол.) 13,5 10,9 15,0 15,4 15,2

Більше того: кількісні показники динаміки бюджетного дефіциту і
державного боргу свідчать, що зменшення по роках величини бюджетного
дефіциту не супроводжується скороченням державного боргу, а навпаки –
цей борг зростав. Фактом існування таких “ножиць” підтверджується
зростання і основної частини боргу, і витрат на його обслуговування. У
цьому випадку можна говорити про негативне явище само відтворення боргу.

Нарощування державного боргу розглядається кредиторами як підвищення
ризику щодо кредитування держави. Це призводить до подорожчання нових
запозичень, з характерними бюджетними (і не тільки) перевантаженнями.
Надмірний податковий тягар і неподаткові збори залишаються високими. Усе
це стримує внутрішній попит і економічну базу зростання.

По-друге, спекулятивно-ажіотажний бум розвитку боргового ринку
загальмував інвестиційні процеси. Так, надвисока доходність ОВДП
призвела до того, що кредитна система відокремилася від виробництва, і
вільні ресурси направлялися на купівлю ОВДП, обминаючи реальний сектор
економіки та провокуючи диспропорції на макро- і мікрорівнях. Внаслідок
піраміди ОВДП відбулося трансформування інвестиційних ресурсів у фонди
споживання – витрати в соціальній сфері фінансувалися за рахунок
позикових, а не продуктивних схем.

Явище уповільнення інвестиційної активності, похідне від надмірного
державного запозичення, має назву “ефект витіснення”. Внаслідок високої
вартості позичкового капіталу підприємства не можуть реалізовувати
інвестиційні програми з належним рівнем рентабельності чи внутрішньою
нормою доходності. Витіснення державними позиками приватних інвестицій
справедливо трактується як справжній тягар державного боргу.

Українські облігаційні запозичення як на внутрішньому, так і на
зовнішньому ринках є одними з найдорожчих і водночас одними з
найкоротших на боргових ринках. У різні періоди доходність ОВДП
коливалася від 40% до 100% річних на первинному ринку, при незначних
термінах погашення. Валютна доходність зовнішніх функціональних позик
сягає 21% річних.

По-третє, нерезиденти є основними поставниками позичкового капіталу.
Якщо при характеристиці учасників зовнішнього ринку це природно, то для
ринку ОВДП переважна присутність нерезидентів загрожує фінансовій
стабільності та економічній безпеці держави.

Вітчизняна практика формування боргу передбачає масштабну участь
Національного банку України на первинному ринку ОВДП. Через прямий викуп
державних облігацій НБУ фактично здійснював приховану грошову емісію.
Інакше кажучи, має місце поєднання андерайтерських і кредитних функцій,
яке дається взнаки виключно з негативного боку.

У цілому на початок 1999 р. борг Уряду перед НБУ становив 7,5 млрд.
грн., з яких 4 млрд. припадало на заборгованість по неповернутих
валютних кредитах, наданих для фінансування бюджетного дефіциту.

По-четверте, за весь час функціонування ринку державних запозичень не
з’явилося повною мірою альтернативного джерела для фінансування
бюджетного дефіциту.

Неефективна податкова політика не змогла на противагу борговим
негараздам вирівняти дисбаланс надходжень і потреб у фінансових засобах.
За умов відсутності фіскальних реформ країна дістала фіскальну кризу.

По-п’яте, з проблемою наявності державного боргу пов’язане
недофінансування держвидатків у багатьох сферах.

По-шосте, ринок державного боргу не мав і не має чітких публічних
правових рамок функціонування. За обсягом запозичень і капіталізацією
цей ринок вийшов за межі національної економіки, став міжнародним, але
разом з тим зберіг “придворний” характер управління, притаманний йому з
самого початку. Фактично правовий режим цього ринку є “ручним” і
визначається періодичними публікаціями постанов Кабінету Міністрів
України, НБУ, наказів Мінфіну України про випуск і обслуговування
чергових зобов’язань держави в рамках визначених бюджетним
законодавством граничних розмірів боргу на поточний рік.

Зазначені особливості становлення ринку державного боргу України є
парадоксальними і неприйнятними у розвинутому економічному середовищі,
оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але
й простого відтворення.

Кардинальним шляхом розв’язання проблеми боргів є “сценарій” розрахунків
по них, тобто управління боргом, з орієнтацією на поступове абсолютне
скорочення заборгованості та згладжування коливань в обслуговуванні
боргу.

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але
використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є
проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах
досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та
інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо.
Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки
економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не
можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і
обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного боргу
повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного
аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права.
Немає сумнівів, що державні запозичення не повинні використовуватися для
вирішення поточних проблем.

Подальший розвиток ринку державних запозичень в Україні повинен
характеризуватися новими рисами.

Необхідно добитися зменшення вартості позичкових коштів і, відповідно,
вартості обслуговування державного боргу. Доходність державних цінних
паперів має бути найнижчою порівняно з доходністю інших фінансових
інструментів і депозитних ставок банків.

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій, що
перебувають у власності НБУ.

Досягнення бездефіцитного бюджету необхідно забезпечувати через реформи
у видатковій та доходній частинах бюджету, а тому неемісійні варіанти
надходження коштів потребують особливої уваги. Для наповнення бюджету
слід зробити альтернативний акцент на податковій політиці, значно
розширивши податкову базу.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм,
направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку
запозичень.

Потребує розвитку повноцінний сектор муніципальних цінних паперів
(місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів прикладання
капіталу на боргових ринках. Перерозподіл боргових зобов’язань між
різними рівнями управління дозволить реалізувати регіональні програми,
розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на
загальнодержавний бюджет.

Контрольні питання на тему:

“Державний борг”

Що таке державний борг?

Які є види державного боргу?

Чи забезпечить перенесення строків сплати за борговими зобов’язаннями
розв’язання проблеми державного боргу?

Перечисліть можливі шляхи виходу України з боргової кризи?

Яку перевагу над грошовими емісіями має емісія для підтримки бюджету?

Через які дві функції проявляється економічна суть державного боргу?

На якому етапі далися взнаки найгостріші проблеми управління державним
боргом? Опишіть цей етап.

Які є два типи державного внутрішнього боргу?

Які є особливості функціонування державних фінансів?

Що таке “ефект витіснення”?

Похожие записи