Курсова робота

Баланс міжнародних розрахунків

План

1. Баланс міжнародних розрахунків та його основні
складові……………….. 3

2. Історичний розвиток поняття «платіжний
баланс»……………………………. 8

3. Суть і структура платіжного
балансу……………………………………………….. 10

4. Способи вимірювання сальдо платіжного
балансу……………………………. 15

5. Фактори впливу на платіжний
баланс………………………………………………. 18

6. Основні методи регулювання платіжного
балансу……………………………. 20

7. Державна політика користування платіжного балансу
України…………. 24

8. Список
літератури……………………………………………………..
……………………. 26

1. Баланс міжнародних розрахунків та його основні складові.

Економічні, політичні, військові, культурні та інші відносини між
країнами породжують різноманітні грошові платежі та надходження.
Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни приводить до виникнення
двох зустрічних потоків іноземної валюти: вхідного (наприклад, виручка
від експорту продукції) та вихідного (наприклад, оплата імпорту).
Інтегральним показником цих потоків є баланс міжнародних розрахунків.

Баланс міжнародних розрахунків — співвідношення грошових вимог та
зобов’язань, поступлень і платежів однієї країни по відношенню до інших
країн.

Основними видами балансів міжнародних розрахунків є: розрахунковий
баланс; баланс міжнародної заборгованості; платіжний баланс ( а в СРСР
колись валютний план).

Розрахунковий баланс — співвідношення на певну (будь-яку) дату вимог і
зобов’язань даної країни по відношенню до інших країн незалежно від
термінів настання платежів. Такі вимоги і зобов’язання виникають в
результаті експорту (імпорту) товарів і послуг, наданні (одержанні)
позик і кредитів.

Розрахунковий баланс використовується для виявлення країн
нетто-кредиторів і нетто-боржників. Активний розрахунковий баланс
показує, що країна є нетто-кредитором, пасивний — що країна є
нетто-боржником.

Розрахунковий баланс дає змогу визначити масштаби зовнішньоекономічної
діяльності, особливо у сфері міжнародного кредиту. Однак він неповно
відображає стан справ, оскільки і серед іноземних боргів, і серед
зобов’язань країни можуть бути як прострочені позиції, так і платежі,
строк погашення яких ще не настав. Крім того, при цьому не враховується
таке широковживане поняття, як надійність іноземного боржника. Наведемо
приклад з недавньої історії. СРСР перед його розпадом вважався
нетто-кредитором (борги йому перевищували зобов’язання перед іншими
країнами), проте реально погасити свої зобов’язання через повернення
боргів не було ніякої можливості, оскільки, в свою чергу, країни, що
розвиваються (головні боржники Союзу), не могли розрахуватися з ним.

Баланс міжнародної заборгованості не враховує поточну заборгованість
(наприклад, заборгованість України за одержану в цьому році російську
нафту), а показує лише співвідношення між закордонними активами і
золотовалютними резервами країни, з одного боку, і зобов’язаннями перед
іноземними вкладниками — з другого.

У США застосовують так званий «баланс міжнародних інвестицій» (англ. net
international investment position)

Баланс міжнародних інвестицій США.

Зарубіжні активи США. Офіційні золотовалютні резерви США.

Інші державні активи, включаючи довгострокові і короткострокові державні
позики.

Приватні активи США за кордоном:

прямі інвестиції;

портфельні інвестиції;

закордонні активи небанківських корпорацій США;

закордонні активи банків США. Зобов’язання США перед іноземними
вкладниками.

Іноземні державні вкладення (переважно в американські цінні папери).
Інші зобов’язання (переважно приватні):

прямі інвестиції;

портфельні, інвестиції;

зарубіжні зобов’язання небанківських корпорацій США;

зарубіжні зобов’язання банків США. Баланс міжнародних інвестицій США.

Зовнішня заборгованість (англ. foreign debt) — суми фінансових
зобов’язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню у
встановлені терміни.

Розрізняють такі види зовнішньої заборгованості:

/. За терміном розрахунків:

— капітальна (за якою термін оплати не наступив);

— поточна (за якою термін наступає чи наступив); //. За видами боргу:

— за позиками на комерційних умовах і за пільговими кредитами;

за офіційними позиками, приватними і позиками міжнародних організацій;

III. За терміном оплати:

— короткострокова (до 1 року) ;

— середньострокова (до 5-10 років);

— довгострокова (більше 10 років).;

IV. За статусом боржника:

— державна;

— приватну;

V. За наданням гарантій:

— гарантована державою боржника

— приватна гарантована.

Платіжний баланс є найпоширенішим балансом міжнародних розрахунків, який
показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за
певний період часу (рік, квартал, місяць).

При побудові платіжного балансу враховується той факт, що всі
зовнішньоекономічні операції можна поділити на кредитні (які приносять
іноземну валюту) і дебетні (пов’язані з її витратами). Тому в балансі
перші йдуть зі знаком «+», а другі — зі знаком «-«. Так, експорт товарів
і запозичення, одержані країною, — це кредитні операції, а імпорт і
кредитування інших країн —дебетні.

Платіжний баланс — це балансовий рахунок міжнародних операцій як
вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у
формі співвідношення надходжень та платежів. Тобто, це кількісне і
якісне вартісне відображення масштабів, структури і характеру
зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому
господарстві.

Останнім часом додатково до платіжного балансу, який відображає
відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають баланс
міжнародних активів і пасивів країни, що відображає її міжнародний
фінансовий стан.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за
певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і
надходжень, які з дня на день постійно змінюються. Платіжний баланс за
певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних
показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає
змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни,
масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

З точки зору бухгалтера платіжний баланс завжди перебуває в рівновазі.
Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне
сальдо — якщо надходження перевищують платежі, або пасивне — коли
платежі перевищують надходження.

Хоча система розрахунків платіжного балансу й не показує безпосередньо,
які процеси розвиваються добре, а які погано, або які явища їх
спричиняють, проте вона відображає реальні фінансові потоки між даною
країною і зовнішнім світом. Це дає змогу зробити відповідні висновки:
По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше
зробити висновок про стабільність системи плаваючих валютних курсів,
оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках
тих людей, які більш зацікавлені в цьому (резиденти), і тих, які
намагаються позбутися цих валют (нерезиденти). По-друге, платіжний
баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки
допомагає визначити розміри накопичення даної валюти в руках іноземців і
вирішити питання про доцільність підтримки фіксованого курсу валюти,
якщо їй загрожує криза. По-третє, рахунки платіжного балансу надають
інформацію про накопичення заборгованості, виплату відсотків і платежів
за основною сумою боргу і можливості країни заробити валюту для
майбутніх платежів. Ця інформація потрібна для того, щоб зрозуміти,
наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги
іноземним кредиторам.

2. Історичний розвиток поняття «платіжний баланс».

Перші спроби обліку масштабів і оцінки наслідків міжнародних економічних
операцій з’явилися в Англії ще наприкінці XIV ст. і пов’язані з
економічними поглядами раннього меркантилізму, коли золото
ототожнювалося з найбільшим національним багатством і на цій основі
вважалося за необхідне не допускати його відпливу з країни.

Саме поняття «платіжний баланс» було вперше введено в економічну теорію
Джеймсом Стюартом в 1767 p., проте складання платіжного балансу,
класифікація операцій, що входять до нього, до початку XX ст. в кожній
країні було неоднакове. Практично всі видатні представники світової
економічної думки, включаючи класиків буржуазної політичної економії —
А. Сміта і Д. Рікардо, тією чи іншою мірою віддали належне у своїх
працях проблемі рівноваги платіжного балансу.

Однак у практичному плані найбільш повний розвиток методи складання
платіжного балансу знайшли у США і Великобританії на початку XX ст. Так,
перша офіційна публікація платіжного балансу США була підготовлена
Міністерством торгівлі у 1923 р. за показниками 1922 р. У 1923 р.
Міністерство торгівлі США опублікувало платіжний баланс, дані якого
вперше були згруповані в трьох розділах: поточні операції, рух
капіталів, операції із золотом і сріблом. Ця форма без суттєвих змін
збереглася до початку Другої світової війни. У 1943 р. американський
економіст X. Пері склав платіжний баланс США за 1919—1934 pp., форма
якого послужила основою для складання платіжного балансу США після
Другої світової війни.

Формування світового господарства потребувало співставлення показників
міжнародних розрахунків окремих країн. Тому принципи складання платіжних
балансів окремих країн закономірно піддавалися все більшій уніфікації.
Досягненню певної однотипності даних міжнародних розрахунків сприяла і
діяльність Ліги націй та МВФ, що був створений на основі рішень
міжнародної конференції в м.Бреттон-Вудс.

Так, ще в 1924 р. публікація Лігою націй даних про платіжні баланси 13
країн за 1922 р. поклала початок міжнародному порівнянню цих показників.
У 1927 р. Лігою націй була запропонована схема і ряд рекомендацій, в
яких за зразок приймалися в основному платіжні баланси США й Англії. У
результаті уточнень, внесених експертами Ліги націй, була створена
уніфікована схема платіжного балансу, яка в 1947 р. була опублікована як
документ ООН і стала базою для подальших розробок форми і принципів
складання платіжного балансу Міжнародним валютним фондом.

Сьогодні МВФ продовжує розробку методики уніфікації схеми платіжного
балансу, результати якої знаходять відображення в періодичних випусках
«Керівництва з платіжного балансу». Запропонована МВФ схема в загальних
рисах повторює прийняту систему побудови статей платіжних балансів
провідних країн світу, проте з деякими уніфікаціями, які роблять цю
схему універсальною і дають змогу порівнювати та аналізувати платіжні
баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та
постсоціалістичних держав.

3. Суть і структура платіжного балансу

Платіжний баланс складається із таких розділів:

• торговий баланс, тобто співвідношення між вивозом та ввозом товарів;

• баланс послуг та некомерційних платежів (баланс «невидимих» операцій);

• баланс руху капіталів і кредитів.

Торговий баланс — це співвідношення вартості експорту й імпорту.
Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит,
існують розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що
фактично здійснені за відповідний період. Саме завдяки цим розбіжностями
у свій час і виникло поняття платіжного балансу як співвідношення
здійснених грошових платежів і фактичних надходжень на відміну від
загального торговельного балансу, що відображає відповідні вимоги і
зобов’язання з різними термінами погашення. Економічний зміст активу або
дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її
положення в світовому господарстві, характеру її зв’язків з партнерами і
загальної економічної політики.

Так, для країн, які відстають від лідерів за рівнем економічного
розвитку, активний торговий баланс потрібний як джерело валютних коштів
для оплати міжнародних зобов’язань за іншими статтями платіжного
балансу. Для промислово розвинутих країн активне сальдо використовується
для створення другої економіки за кордоном.

Пасивний торговий баланс вважається небажаним і звичайно оцінюється як
ознака слабкості світогосподарських позицій країни. Це характерно для
країн, що розвиваються, та більшості постсоціалістичних держав, де
гостро відчувається нестача валютних надходжень. Для промислово
розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше значення. Наприклад,
дефіцит торговельного балансу США (з 1971 р.) пояснюється активним
просуванням на їх ринки міжнародних конкурентів з виробництва товарів
підвищеної складності (Західна Європа, Японія, нові індустріальні
країни).

Баланс послуг та некомерційних платежів. Він включає платежі і
надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний,
телекосмічний та інші види зв’язку, міжнародний туризм, обмін
науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання
дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу
інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу,
організацію виставок, ярмарків тощо. Послуги стали найдинамічнішим
сектором світогосподарських зв’язків, їх значення і вплив на обсяги і
структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау,
іншими видами науково-технічного і виробничого досвіду, лізингові
операції, ділові консультації та інші послуги виробничого і
персонального характеру. За прийнятими у світовій статистиці правилами в
розділ «Послуги» входять також виплати доходів за інвестиціями за
кордоном і відсотків за міжнародними кредитами, хоча за економічним
змістом вони, ближчі до руху капіталів.

У платіжному балансі виділяють такі статті, як «Надання військової
допомоги іноземним країнам» та «Військові видатки за кордоном».

За методикою МВФ прийнято також показувати окремою позицією в платіжному
балансі так звані односторонні перекази:

— державні операції — субсидії іншим країнам по лінії економічної
допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

— приватні операції — перекази іноземних робітників, фахівців, родичів
на батьківщину.

Три перераховані вище групи операцій (послуги, надходження від
інвестицій, односторонні перекази) називають «невидимими» операціями на
противагу експорту та імпорту реальних цінностей — товарів.

Платіжний баланс за поточними операціями включає торговий баланс і
«невидимі» операції. Поточними ці операції стали називати для того, щоб
відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху
фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів.

Баланс руху капіталів і кредитів виражає співвідношення вивозу і ввозу
державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних
кредитів.

За економічним змістом ці операції поділяють на дві категорії:
міжнародний рух підприємницького капіталу та міжнародний рух позикового
капіталу.

Підприємницький капітал включає прямі закордонні інвестиції (придбання і
будівництво підприємств за кордоном) і портфельні інвестиції (купівля
цінних паперів закордонних компаній).

Міжнародний рух позикового капіталу класифікується за терміновістю:

• Довгострокові і середньострокові операції включають державні та
приватні запозичення та кредити, які надаються на термін понад один рік.
Одержувачами державних запозичень і кредитів виступають переважно
країни, що розвиваються, та держави, які відстають від світових лідерів
(постсоціалістичні країни), годі як розвинуті країни виступають
головними кредиторами. Щодо приватних довгострокових запозичень і
кредитів, то до них вдаються поряд з країнами, що розвиваються, та
постсоціалістичними державами також корпорації розвинутих країн, активно
використовуючи залучення ресурсів зі світового ринку у формі випуску
довгострокових цінних паперів або банківського кредиту.

• Короткострокові операції включають міжнародні кредити терміном до Г
р., поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари),
переміщення грошового капіталу між банками. За останні десятиліття
поширилися міжбанківські короткострокові операції на світовому грошовому
ринку. З 80-х років XX ст. основний потік короткострокових грошових
капіталів спрямовується у США завдяки високим відсотковим ставкам і
курсу долара.

Незважаючи на постійне вдосконалення методики обробки статистичних
показників платіжного балансу, похибки, пов’язані з помилками і
пропусками, все-таки залишаються досить значними. Саме тому виділяється
спеціальна стаття «Помилки і пропуски», до якої включаються дані як
статистичних похибок, так і неврахованих операцій. Стаття «Помилки і
пропуски» розташована безпосередньо за розділом платіжного балансу, де
фіксується рух капіталів і кредитів. Показники статті «Помилки і
пропуски» різко зростають в кризових ситуаціях.

Заключна стаття платіжного балансу «Операції з ліквідними валютними
активами» відображає операції з ліквідними валютними активами, в яких
беруть участь державні валютні органи і в результаті чого відбуваються
зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних
резервів.

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ

A. Поточні операції

Товари

Послуги

Доходи від інвестицій

Інші послуги і доходи

Приватні односторонні перекази

Офіційні односторонні перекази

Підсумок А. Баланс поточних операцій

B. Прямі інвестиції і інший довгостроковий капі гал

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції

Інший довгостроковий капітал

Підсумок: А + В (відповідає концепції базисного балансу США).

C. Короткостроковий капітал

D. Помилки і пропуски

Підсумок: А + В + С + D (відповідає концепції ліквідності в США).

E. Компенсуючі статті

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СДР (СПЗ).

F. Надзвичайне фінансування

G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних
органів.

Підсумок: A + B + C + D + E + F + G (відповідає концепції офіційних
розрахунків в США).

Н. Сумарний вимір резервів

СДР (СПЗ)

Резервна позиція в МВФ

Інші вимоги

Кредити МВФ

Прийнята МВФ система класифікації статей платіжного балансу
використовується країнами — членами Фонду як основа національних методів
класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країні і
країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання,
так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і
ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і
водночас дають змогу кожній країні вносити свої корективи. Як правило,
такі особливості пов’язані з методами виміру сальдо платіжного балансу
та його покриття.

Україна після вступу до МВФ регулярно публікує свій платіжний баланс.

4. Способи вимірювання сальдо платіжного балансу.

Одним із головних завдань складання платіжного балансу є вимірювання
його сальдо. Це важлива аналітична проблема, яка охоплює широке коло
питань — від точності (достовірності) даних про окремі міжнародні угоди
до структури побудови таблиць.

Загальноприйнятий метод визначення дефіциту чи активу платіжного балансу
— це його поділ на основні і балансуючі статті.

Сальдо основних статей називається «сальдо платіжного балансу». Залежно
від того позитивна чи негативна його величина, платіжний

баланс характеризується як активний чи пасивний (дефіцитний).

Сальдо платіжного балансу є важливим показником. Його величина входить у
визначення валового національного продукту і національного доходу;
впливає на стан валюти; на вибір коштів, зовнішньої та внутрішньої
економічної політики.

Показник сальдо платіжного балансу є структурним. Величина його, в першу
чергу, залежить від вибору статей, результат яких він представляє.

Концепція балансу поточних операцій. Історично найбільш розвиненою
формою міжнародного обміну виступає зовнішня торгівля. (Розрахунки по
зовнішній торгівлі складали головний зміст основних статей перших
платіжних балансів). Торговий баланс і баланс послуг тісно пов’язані із
станом внутрішньої економіки країни та з її позицією у світовому
господарстві. Дефіцит чи актив зовнішньої торгівлі відображає
конкурентоспроможність товарів даної країни на світових ринках,
слабкість чи силу її економіки і може послужити причиною серйозних
економічних заходів.

Ширше економічні зв’язки даної країни з зовнішнім світом відображає
баланс поточних операцій платіжного балансу. Вважається, що баланс
поточних операцій відображає величину реальних цінностей, які країна
передала за кордон чи отримала з-за кордону в доповнення до валового
внутрішнього продукту. Він показує чи країна живе «за своїми доходами».
З аналітичної точки зору баланс поточних операцій, на думку західних
експертів, відрізняється двома особливостями.

По-перше, поточні операції за своєю природою остаточні -розрахунки за
ними не тягнуть за собою відповідних операцій, як це має місце з
операціями по руху капіталу.

По-друге, в короткостроковому плані поточні операції найстійкіші, а їх
результат (підсумок) відображає відповідно вплив глибоких економічних
тенденцій, ніж операції руху капіталу, особливо короткострокового, у
більшій мірі підпадає під коливання не тільки економічні, але й
політичні.

Він включається в національні розрахунки, розрахунки «витрати-випуск»,
інші макроекономічні показники для визначення підсумку
зовнішньоекономічної діяльності країни та її взаємодії з
внутрішньоекономічними процесами. (Цей показник фігурує також в числі
основних при аналізі державної економічної політики і вироблення її
довгострокових цілей.

Концепція базисного балансу. З розвитком обліку руху короткострокового
капіталу і його повнішого відображення в платіжному балансі було
висунуто концепцію базисного балансу.

Суть цієї концепції полягає у виділенні базисних, стійких угод, що
включаються в основні статті; на думку її авторів, вона характеризує
стійкість у часі і несприйняття до коливань економічної кон’юнктури. За
класифікацією МВФ, сальдо базисного балансу визначається як сума сальдо
операцій по групах А та В. Ця сума повинна врівноважуватися балансом
операцій, розміщених нижче групи В. Відповідно до концепції базисного
балансу, актив поточних операцій не стільки врівноважує рух капіталу,
скільки забезпечує для цього притік валюти.

Концепція ліквідності висунута США у 1958р. Вона виходить з того, що
долар США був резервною валютою і широко використовувався як міжнародний
платіжний і резервний засіб. За класифікацією статей платіжного балансу,
прийнятою МВФ, сальдо за концепцією ліквідності (за деякими
застереженнями, що стосуються групи С) відповідає сумі сальдо операцій
за групами A+B+C+D, які будуть вважатися основними. Воно балансується
сумарною величиною сальдо за групами E+F+G+H, взятій із протилежним
знаком.

Концепція балансу офіційних розрахунків. Запропонована США у 1965р.
Привабливість цієї методики (для офіційних органів СІМА та інших країн
полягала в тому, що вона:

по-перше, давала менші показники дефіциту;

по-друге, підводила теоретичну основу під практику широкого залучення
іноземного приватного короткострокового і портфельного капіталу для
покращення платіжного балансу.

Баланс офіційних розрахунків або підсумковий баланс( overall balance).
Стандартне визначення балансу офіційних розрахунків, що застосовується
багатьма країнами, передбачає включення до балансуючих такі статті:

• операції офіційних валютних органів з валютними резервами (золото,
іноземна валюта, резервна позиція в МВФ і активи в СДР);

• зміни зобов’язань офіційних валютних органів перед іноземними
офіційними установами включаючи міжнародні організації, по розподілу
СДР.

За класифікацією МВФ сальдо платіжного балансу (за концепцією офіційних
розрахунків) виступає як підсумок по групах A+B+C+D+E+F+G, які
класифікуються як основні статті, воно врівноважується підсумковою сумою
операцій по групі Н, тобто суто офіційними валютними операціями.

5. Фактори, які впливають на платіжний баланс

Платіжний баланс прямо і зворотно пов’язаний з процесом відтворення. З
одного боку, він формується під безпосереднім впливом процесу
відтворення, з другого, — впливає на останній через курсові
співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню
заборгованість.

На стан платіжного балансу впливають такі фактори:

1. Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна
конкуренція.

2.Циклічні коливання економіки.

3.Зростання закордонних державних витрат, пов’язаних із мілітаризацією
економіки і військовими витратами.

4.Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

5.Зміни в міжнародній торгівлі.

6.Вплив валютно-фінансових факторів.

7.Негативний вплив інфляції.

8.Торговельно-політична дискримінація певних країн.

9.Надзвичайні обставини — неврожай, стихійні лиха, катастрофи.
Розглянувши множинність факторів, які впливають на платіжний баланс,
напрошується висновок, що досягти щорічної збалансованості надходжень у
країну чи її виплат іншим країнам — завдання надзвичайно складне. Тому
навряд чи будь-яка держава світу ставить його для беззаперечного
вирішення, оскільки не існує безпосередньої загрози порушення
економічної стабільності при певному незбігу вхідних та висхідних
потоків. Однак, як і в усьому, тут також має дотримуватись певна міра.

Так, довгострокове пасивне сальдо платіжного балансу призводить до того,
що для покриття дефіциту іноземної валюти потрібно використовувати
офіційні резерви, зменшуючи їхні обсяги. Ці резерви не безмежні. Тому
країна, щоб виправити ситуацію, змушена йти на введення різних
протекціоністських заходів для стримування імпорту і заохочування
експорту. Наслідком дефіциту платіжного балансу може стати зміна
курсової вартості національної валюти. Валютний курс, з одного боку,
відображає стан платіжного балансу, а з другого — є одним із факторів,
які суттєво виливають на стан платіжного балансу.

Що стосується довгострокового активного сальдо платіжного балансу, то
тут можуть бути негативні наслідки. Якщо активне сальдо досягається за
рахунок позитивного сальдо платіжного балансу, то це означає, що імпорт
іге перекриває експорту і фактичний рівень споживання стає меншим від
потенційно можливого. І Якщо сальдо формується під впливом значного
перевищення припливу капіталу над його відпливом, то країна
перетворюється на приймаючу сторону із всіма можливими негативними
наслідками. Адже іноземні інвестиції — це свого роду допінг для
національної економіки, оскільки з часом частина валового національного
продукту, створеного в країні, у вигляді прибутку інвестора буде
відпливати за кордон, що може негативно вплинути на темпи економічного
зростання.

Крім того, довгочасне перевищення припливу валюти в країну над її
відпливом може бути причиною інфляції, знецінення національної грошової
одиниці і підвищення рівня цін на внутрішньому ринку.

Провідні країни вживають заходів щодо забезпечення стабільності ринкових
курсів своїх валют через узгоджений міждержавний вплив на діяльність
валютних ринків, посилення впливу офіційних органів на курси з метою
обмеження рамок їх коливання. Для цього центральні банки проводять
спільні валютні інтервенції.

6. Основні методи регулювання платіжного балансу.

Причини державного регулювання платіжного балансу:

1) платіжним балансам притаманна неврівноваженість, яка проявляється при
тривалому і великому дефіциті в одних країн і надзвичайно активному
сальдо в інших.

2) після відміни золотого стандарту в 30-х роках XX століття стихійний
механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє
вкрай слабо.

3) в умовах інтернаціоналізації господарських зв’язків підвищилось
значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки.

Матеріальною основою регулювання платіжного балансу служать:

1. Державна власність, у тому числі офіційні золотовалютні резерви;

2. Зростання частки (до 40-50%) національного доходу, що
перерозподіляється через державний бюджет;

3. Безпосередня участь держави у міжнародних економічних відносинах як
експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника.

4. Регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних
актів і органів державного контролю.

При регулюванні платіжного балансу виникає проблема: які країни (що
мають активне сальдо чи дефіцит) повинні вживати заходи по його
вирівнюванню.

Країнами з дефіцитом платіжного балансу, як правило, застосовуються такі
заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів,
залучення іноземних капіталів та обмеження вивозу капіталу.

1. Дефляційна політика — політика, спрямована на скорочення внутрішнього
попиту, включає обмеження бюджетних видатків переважно на громадські
цілі, заморожування цін і заробітної плати.

Одним із основних її інструментів служать фінансові та грошово-кредитні
заходи:

— зменшення бюджетного дефіциту;

— зміни облікової ставки центрального банку (дисконтна політика);

— кредитні обмеження;

— встановлення меж росту грошової маси.

2. Девальвація — зниження курсу національної валюти, спрямоване на
стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Щоправда, роблячи
дорожчим імпорт, девальвація може призвести до зростання витрат
виробництва вітчизняних товарів, до підвищення цін в країні і втраті
отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках.

3. Валютні обмеження — блокування валютної виручки експортерів,
ліцензування продажу іноземної валюти імпортером, сконцентрування
валютних операцій в уповноважених банках, спрямовані па усунення
дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і
стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.

4. Фінансова і грошово-кредитна політика.

Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються: бюджетні
субсидії експортерам; протекціоністське підвищення імпортного мита;
відміна податків з процентів, що виплачуються іноземним власникам цінних
паперів з метою припливу капіталу в країну; грошово-кредитна політика,
особливо облікова політика і таргетування грошової маси (тобто
встановлення цільових орієнтирів її щорічного росту).

5. Спеціальні заходи державної взаємодії на платіжний баланс в ході
формування його основних era гей:

— торгового балансу;

— «невидимих» операцій;

— руху капіталу.

Важливим об’єктом регулювання є торговий баланс. Стимулюючими факторами
для експортерів у вивозі товарів та освоєнні зовнішніх ринків є цільові
експортні кредити, страхування їх від економічних і політичних ризиків;
введення пільгового режиму амортизації основного капіталу; інші
фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов’язання виконувати певну
експортну програму. Практикуються нетарифні обмеження, а також угоди з
контрагентами про добровільне обмеження їх експорту (наприклад: США з
Японією, Іспанією, Мексикою, Бразилією у 80-х роках).

З метою регулювання платежів і поступлень по «невидимих» операціях
платіжного балансу застосовується:

• обмеження норми вивозу валюти туристами даної країни;

• безпосередня чи опосередкована участь країни у створенні туристичної
інфраструктури з метою залучення (заохочення) іноземних туристів;

• сприяння будівництву морських суден за рахунок бюджетних коштів для
зменшення видатків по статті «Транспорт»;

• розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою
збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями,
науково-технічними знаннями і т.д.;

• регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в’їзду
емігрантів для скорочення переказів іноземних робітників.

Всі оцінки торгівлі товарами базуються на митній статистиці, яка
враховує вартість, декларовану на митниці імпортерами та експортерами.
При експорті товар оцінюється за умовою (ФОБ): митна вартість є
продажною ціною самого товару. Але при імпорті зареєстрована вартість
включає, крім ціни самого товару, витрати по страхуванню і фрахту: це
оцінки КАФ (CAF). Таким чином сальдо зовнішньої торгівлі, виведене
безпосередньо із митної статистики — це сальдо ФОБ — КАФ, яке завищує
вартість імпорту включаючи в нього частину послуг. Щоб виправити цей
недолік, необхідно відокремити власне імпорт від сукупних витрат (фрахт
і страхування), які фігурувати в балансі платежів під рубрикою
«Послуги», що рівнозначно оцінці імпорту ФОБ. Ця корекція забезпечується
за допомогою скидки з митної оцінки КАФ

1.Змінюється територіальна, оцінка. У митній статистиці заморські
департаменти і території прирівнюються до закордону у той час, як в
платіжному балансі вони, як правило, входять в склад національної
території.

2.Митна статистика включає серію операцій, які у платіжному балансі не
повинні фігурувати в позиції «Товари»: операції без оплати (приблизно 40
млрд. по імпорту і по експорту) та операції з дуже обмеженими
кількостями, а і гроші часом уявляються як поняття ідентичні, хоча
Валюта також кінцева (завершальна) обробка маржі та різні помилки.

7. Державна політика коригування платіжного балансу України

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом
невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту
змушує уряд країни

здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої
інтервенції залежать від величини дефіциту та його характеру.

У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного
балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж
резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися
ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок
залучення короткотермінового капіталу в Україну.

Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна
подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У
цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:

1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та
доходів порівняно з іншими країнами;

2) девальвувати національну валюту;

3) запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в
таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні курси, пропозиція
грошей, відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не
вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги
платіжного балансу на ринкових засадах залежить від урядової фіскальної
та грошово-кредитної політики, спрямованої на посилення зрівноважуючих
сил ринку. У протилежному випадку урядова політика вступатиме в
суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит
платіжного балансу.

Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балансу полягають у
запровадженні державного регулювання економічних процесів, яке по суті
заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати
повноцінним, оскільки хоча симптоми нерівноваги й усуваються, проте
глибинні причини дефіциту не зникають, а нерівновага просто набуває
прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого
використання імпортних квот та валютних обмежень, інших заходів
реструктивного характеру.

Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шляхами залежно
від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний
курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається
безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного
курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс
змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної
валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.

У цьому зв’язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульовано
п’ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу
чи стану національної економіки:

а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися
офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію
грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане позитивним, то величина
резервів поновлюється;

б) «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У
цьому випадку країна має більше можливостей утримуватися від коригуючих
дій за наявності дефіциту платіжного балансу.

2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд
може ввести обмеження на придбання резидентами іноземної валюти та її
використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або
проводити політику множинного валютного курсу тощо.

3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У
цьому випадку національна валюта знецінюється доти, доки на валютному
ринку не відновлюється рівновага.

4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається
«класичними ліками від платіжного дисбалансу» і полягає в тому, щоб
привести національну економіку у відповідність до фіксованого курсу.
Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту,
то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує
ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиція іноземної
валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному
рівні.

5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбінуються елементи
варіантів 3 та 4, причому валютний курс використовується як
інструмент стабілізації тільки частково:

а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) — у цьому випадку
країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це
можна робити за рахунок незначних змін у національній економіці, а коли
такі можливості вичерпуються.

Список літератури

1.Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник/ М58 А.С. Філіпенко,
В.І. Мазуренко , В.Д. Сікора та ін; за ред. А.С. Філіпченка.- К.: Либідь
1997.-208с.

2.Козик В.В.. Павлова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні
відносини: Навч. Посіб. -Львів: Львівська політехніка, 1999.-267 с

3. С. Будаговська, О. Кілієвич “Мікро і макро економіка. Підручник Київ
Соломія Павличкр “Основи 2001 р.”

4. В.Д. Базалевич Макроекономіка. Підручник 4 хвиля Київ 1997 р.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи