Види модальності в логіці

План

Деонтична модальність.

Атлетична модальність.

Деонтична модальність (“обов’язок” /грец. ) – виражений в судженні
припис в формі поради, побажання, правила поведінки чи наказу, які
зумовлюють людину на конкретні дії. До них відносять різні нормативні
висловлювання, в тому числі і норми права, тобто офіційно прийняті
уповноваженим органом загальнообов’язкові правила поведінки, які
регулюють правові відносини в соціальному середовищі, невиконання яких
веде до застосування юридичних санкцій. елементами правової норми є такі
явно чи неявно виражені в ній компоненти:

авторитет – орган установивший норму;

адресат – особи, яким належить виконувати припис;

диспозиція – дія, яку потрібно виконати;

деонтична характеристика норми – певний тип припису;

санкція – юридичний наслідок невиконання припису.

Серед цих п’яти компонентів модальний аналіз цікавить саме п.4. Праву
завжди відповідає зобов’язаність і навпаки (Право купити і
зобов’язаність видати куплене). Право і зобов’язаність виражають за
допомогою деонтичних операторів.

О – зобов’язування; F – заборона; Р – дозвіл. Символом d позначають
регулюєму дію; символами x, y, z — суб’єктів правовідносин. У
відповідності з деонтичними операторами серед норм права розрізняють:
(1) правозобов’язуючі; (2) правозаборонюючі; (3) правопредоставляючі.

Правозобов’язуючі норми формулюють за допомогою слів: “зобов’язаний”,
“повинен”, “належить”, “признається” та ін. – символічно О (d) “дія d
належить обов’язковому виконанню”. Якщо фіксуються і учасники
правовідносин то О (x, y, z) – “х зобов’язаний виконати дію d на користь
y).

Правозабороняючі норми формулюються слова “забороняється”, “не вправі”,
“не може”, “не допускається” і ін. (Забороняється арештовувати).
Символічно – F (d) “дія d забороняється”, а Якщо d ( S, то “Якщо
здійснено дію d, то застосовується санкція S”.

Правопредоставляючі норми формулюються словами: “має право”, “може
мати”, “може прийняти” і ін. Символічно Р(d) “надається право виконати
d”.

Оператори (О, F) – зобов’язання і заборона – відносяться до сильних
деонтичних характеристик , (Р) дозвіл є слабкою характеристикою. О і F
виражені один через одного: зобов’язаність виконати певну дію
еквівалентна забороні не виконати його: О(d) ( F(d).

“Дозвіл” як слабка характеристика виражається через сильну – через О і F
по схемі: Р(d) ( ~О(d) ( ~F(d). Читається: дозвіл виконати дію d
означає, що виконання d не обов’язкове і не заборонено. Раціонально
побудована нормативно-правова система повинна задовольняти мінімальним
модальним деонтичним вимогам: 1) несперечливості; 2) збалансованості; 3)
повноти.

деонтична несперечливість є в тому, що система права виключає деонтично
несумісні норми. Несумісні – це ті, в яких одночасно учасником
правовідносин приписується:

О(d) ( О(~d) зобов’язаність виконати d і не-d.

F(d) ( F(~d) заборону виконати d і не-d.

О(d) ( F(~d) зобов’язаність виконати d і заборону виконати не-d.

деонтична збалансованість – для всякої прдестовляючої норми в правовій
системі передбачена відповідна їй правозобов’язуюча норма і навпаки.

деонтична повнота означає, що в системі регулюються всі передбачені в
даній предметній області дії і в ній нема нерегулюємих дій. (Все що в
ній не заборонено (в системі), то дозволене і навпаки). Повнота до кінця
не досягається в силу змін соціальних відношень закону.

Атлетична модальність – це виражена в судження в термінах
необхідності-випадковості чи можливості-неможливості інформація про
логічну чи фактичну детермінованість судження.

Підставами істинності чи хибності судження виступають структурно-логічні
характеристики самих суджень, чи їх співвідношення з фактичним
становищем справ в реальній дійсності. Звідси відповідні типи
модальності: (1) логічна і (2) фактична модальність.

Логічна модальність зв’язана з логічною детермінованістю суджень, коли
істинність чи хибність визначається структурою, чи формою судження.
Логічно істинні судження (L-і) виражають закони логіки. Логічно хибне –
це суперечливі судження (L-x). Р ~ ( Р – іст. – закон виключеного
третього; ~(Р(Р) – хиб. суперечить закону тотожності. (L-і і L-х)
судження утворюють клас логічно детермінованих суджень (обумовлених).
Всі інші є класом фактичних детермінованих суджень:

F-і ( F-x .

Фактична модальність – визначається об’єктивною дійсністю.

Реальні зв’язки між предметами виражаються фактичною модальністю за
допомогою алетично модальних понять: необхідна і випадкова. Фактично
необхідними є судження, в яких міститься інформація про закони науки.
(Слова модальності – необхідно, обов’язково, непременно і ін.

“S необхідно є (не є) Р”. В символічній мові для поняття необхідності
загальноприйнятий знак (, — оператор необхідності. (( ( (~Р). Фактично
випадкові – це судження, які не містять інформації про закони науки, і
їх істинність чи хибність визначаються конкретними емпіричними умовами.
“Наполеон вмер 5 травня 1821 року”. До випадкових відносять судження,
які не є необхідними. Іншою еквівалентною необхідності і випадковості є
пари модальних понять – можливість і неможливість.

Фактично можливими є судження, які містять інформацію про принципову
сумісність двох явищ: “Команда А може виграти у В команди”, а може і не
виграти. В мові це слова: можливо, може бути, не виключено, допускається
і ін. “S може бути (може не) P”. В символічній мові для поняття
можливості прийнято знак ? — оператор можливості. ? р – “можливо р”.
Судження ? є істинним чи хибним і складає клас фактично можливих суджень
(? ( ?~Р). Доповнення до цього класу є клас фактично неможливих суджень
– це судження, які містять інформацію про принципову несумісність двох
явищ. (“На Місяці неможливе життя) (~?~Р чи ~?Р).

В узагальненому вигляді фактично детерміновані судження в модальних
термінах “можливості” і “неможливості” можуть бути представлені в
наступному виді:

F(p) ( ?Р ( ~?Р.

Модальні поняття необхідності випадковості нерідко виражають через
поняття неможливості і можливості: оператори ( і ? — взаємовизначаємі.

Необхідність Р ( неможливості ~Р;

Можливість Р ( запереченню необхідності ~Р;

?Р( ~( ~Р .

PAGE

PAGE 1

Похожие записи