.

Сутність та види понять (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1141 8966
Скачать документ

Реферат на тему

Сутність та види понять

Поняття — форма мислення, яка відображає предмети в їх загальних та
істотних ознаках.

Ознаками вважають усе те, чим предмети відрізняються один від одного або
подібні між собою. Істотними називають таку сукупність ознак предмета,
кожна з яких необхідна, а всі разом достатні, щоб відрізнити даний
предмет (чи множину предметів) від будь-якого іншого. Так, знання того,
що квадрат має ознаки ромба і прямокутника, дає можливість відрізнити
його (квадрат) від будь-яких інших геометричних фігур.

Поняття та уявлення. Розкриваючи специфіку поняття, його порівнюють з
іншими формами мислення (із судженням і умовиводом), а також з уявленням
— найдосконалішою формою чуттєвого відображення дійсності. Може
виникнути запитання: а чому не з відчуттями й сприйняттями? Тому, що
уявлення значно подібніші до поняття, ніж відчуття і сприйняття.
По-перше, останні виникають при безпосередньому контакті людини з
предметами матеріального світу і тут же «згасають». А уявлення, як і
поняття, постійно перебувають у свідомості людини. Щоправда, їх
(уявлення) доводиться акту-алізовувати, піднімати з «архівів пам’яті»,
оскільки уявлення — це відтворення в пам’яті зовнішності тих предметів,
які раніше сприймалися. Завдяки уявленням людина може вільно оперувати
чуттєво-наочними образами предметів. А по-друге, уявлення — це чуттєві
образи речей, які (образи) вже зазнали попередньої мисленої обробки.

Поняття, як і уявлення, відображають предмети, явища та їх ознаки. Проте
між ними існують і суттєві відмінності. Прийнято вважати, що поняття
відображає множину предметів, а уявлення — лише один предмет. Це,
безумовно, стосується сприйняття. А з уявленням справа складніша вже
хоча б тому, що в ньому наявний момент узагальнення. В уявленні, як
правило, «стирається» індивідуальна неповторність сприйнять, а іноді
відбувається і свідоме узагальнення, групування образів предметів у
складне уявлення. До того ж, у логіці визнається факт існування
одиничних понять, що зближує їх з уявленнями.

Поняття і уявлення різняться і за змістом. Часто поняття називають
абстрактними, а уявлення — конкретними. Та конкретність образу
передбачає не лише багатство відображених ознак (уявлення, як правило,
відображає більше ознак, ніж поняття), а й їх координацію та
субординацію. В уявленні ж відображені ознаки предметів координовані,
але не субординовані, зокрема істотні ознаки тут не віддеференційовані
від неістотних. Іншими словами, уявлення є «дифузійно»-конкретним.

Вважається, що поняття відображають ознаки, які є одночасно загальними,
істотними, необхідними, внутрішніми та опосередкованими, а уявлення —
одиничні, неістотні, випадкові, зовнішні, безпосередні; що в понятті
мисляться й ознаки, недоступні для органів чуття; що зміст понять чітко
окреслений; що завдяки поняттям людина глибше проникає в саму сутність
речей, набуває здатності практично впливати на них, змінювати їх.
Загалом це так, хоча в уявленнях, як уже зазначалося, присутній і момент
узагальнення, і осягнення істотних ознак (принаймні умовно-істотних). Це
собливо стосується уявлень, які супроводжують моральні, естетичні,
політичні та інші оцінки.

Зміст уявлень має індивідуальний, суб’єктивний відтінок, оскільки
залежить від власного життєвого досвіду, психічних особливостей людини
тощо. Уявлення — це образи речей, які використовуються насамперед для
«власного вжитку». А поняття з самого початку готуються для інших (а
тому й для себе), для спілкування. З них елімінується (вилучається) все
суб’єктивне. Вони мають загальнолюдський характер. Цьому сприяє і
закріплення поняття за відповідним терміном. Уявлення ж не обов’язково
об’єктивуються з допомогою мови, а коли й передаються засобами мови, то,
як правило, багато втрачають у змісті, індивідуальній неповторності
тощо.

Важко перебільшити роль уявлень у житті людини. Вони є тим матеріалом,
«сировиною», з якої виготовляються мислені образи, зокрема й поняття.
Завдяки уявленням людина впізнає предмети і явища, які раніше сприймала,
розрізняє їх, орієнтується в матеріальному світі. Порівнюючи образи
сучасного, дані у відчуттях і сприйняттях, з уявленнями про минуле і
проникаючи подумки у майбутнє в його чуттєвому «вбранні», вона осягає
плин часу. Людині постійно доводиться зіставляти зміст понять з
відповідними уявленнями. Правда, в цій ситуації можлива помилка, яка
виявляється зокрема в тому, що уявлення приймаються за поняття, чим
створюється ілюзія наявності справжніх, тобто теоретичних, знань. І це
треба брати до уваги.

Уявлення людини якісно відрізняються від уявлень тварин. В уявленнях
людини містяться в «знятому» вигляді життєвий досвід, практика, а через
них — і результат мисленого пізнання світу.

Поняття і слово (ім’я)

Мислення не існує поза матеріальною оболонкою. Такою оболонкою,
безпосередньою дійсністю мислення є мова і мовлення1. Поняття
виражається словом, словосполученням, а то й цілим реченням — називним.
Слово є звуковим або графічним комплексом, за яким закріплені відповідне
предметне значення (денотат) і

Чи існує думка, що безпосередньою дійсністю мислення є не мова, а
мовлення.

смисл, тобто думка. Смисл пов’язує слово з відповідним предметом, і
слово виступає як безпосередній представник цього предмета, несучи в
собі певне значення. Індиферентність звукового і графічного аспектів
слова стосовно сутності предметів, які ним позначаються, дає можливість
виділити й узагальнити властивості цих предметів. Слово має свій зміст
(смисл) і значення. Його значенням є той предмет, який презентується цим
словом. Два слова (чи групи слів) є тотожними за значенням, якщо вони
позначають один і той самий предмет. Так, вирази «автор «Кобзаря» і «Т.
Г. Шевченко» є тотожними і мають одне й те саме значення. Слово водночас
виражає відповідний зміст (смисл). Останній не вичерпується змістом
поняття. Річ у тім, що понять про один і той же предмет може бути й
кілька. І всі вони можуть закріплюватися за одним і тим самим словом
(скажімо, поняття «вода» для фізика і хіміка будуть різними за змістом).
До того ж у поняттях відображаються лише загальні та істотні ознаки, а
слово має презентувати предмет з будь-якими його ознаками, які цікавлять
людину. Слова, які вживаються для вираження думок, повинні мати ясний
зміст і чітке значення, інакше обмін думками між людьми буде неможливим
чи принаймні малоефективним.

Щоб уникнути розбіжності в тлумаченні значень уживаних слів, кожна наука
виробляє свою термінологію.

Термін — слово чи група слів, які позначають один предмет (чи певну
групу предметів) і вживаються в даній науці з одним чітко визначеним
значенням і відповідним змістом.

Науковий термін позначає певний предмет (чи клас предметів) і виражає
поняття про нього. Сукупність термінів, які вживаються в тій чи іншій
науці, становить її термінологію.

Оскільки поняття поза словом не існує, може скластися думка, ніби вони
перебувають у винятково Жорсткому взаємозв’язку, навіть у відношенні
тотожності. Проте поняття і слово відрізняються за своєю Риродою (слово
матеріальне, а поняття ідеальне), і зв язок між ними певною мірою
умовний. Про це свід-ить і те, що одні й ті самі поняття в різних
націо-альних мовах позначаються різними словами; і наяв-сть таких явищ,
як омонімія та синонімія; і те, що одне поняття нерідко виражається не
одним словом, а цілим словосполученням.

Оскільки в сучасній логіці створено цілу теорію імен, ознайомимося з її
елементами. Ця потреба зумовлена й тим, що розуміння слова, як воно
щойно було охарактеризоване, не повністю збігається з визначенням
поняття «ім’я»: «Ім’я» — нелогічний термін, який позначає будь-який
предмет або клас предметів»

З теорії імен

Всі осмислені вирази природної мови можна розглядати як знаки, які є
носіями імен.

Ім’я — вираз природної чи штучної, формалізованої мови, що позначає
окремий предмет чи клас предметів (денотат).

При цьому під предметом розуміють усе те, що може бути об’єктом думки —
речі, явища, процеси, властивості та відношення як реально існуючих
предметів (чи тих, що існували), так і уявних, які або поки що не
існують, або в принципі не можуть існувати. Не позначивши предмети
відповідними іменами, люди не можуть не тільки спілкуватися, але й
мислити (на теоретичному рівні).

Між іменем і його денотатом існує відношення іменування, тобто ім’я
називає, найменовує свій денотат. Позначаючими (іменами) виступають
слова, словосполучення, речення, а позначуваними — окремі предмети або
класи предметів. Причому один і той самий денотат може мати різні імена.
Так, ім’я «автор повісті «Тіні забутих предків» та ім’я «український
письменник, друг М. Горького» вказують на одну особу — М. Коцюбинського.
Що ж дає можливість пов’язувати в кожному окремому випадку певне ім’я з
відповідним предметом (денотатом)? Річ у тім, що в процесі іменування
задіяний якийсь посередник, завдяки якому і створюється можливість
користуватися іменами та знаходити і відрізняти одні предмети від усіх
інших. Цим посередником є певне знання про позначуваний предмет, яке
називається смислом (концептом) імені. Смисл і значення (денотат)
становлять зміст імені. Значення мають лише ті імена, які позначають
існуючі чи ті, що існували, предмети («Рим»,

«кенгуру», «динозавр»). Уявні імена тільки символічно щось позначають,
оскільки позначуваних ними предметів не існує (поки що не існує —
«людина, яка вперше побувала на Марсі», або їх існування взагалі
неможливе — «вічний двигун», «відьма», «абсолютно чорне тіло»). Стосовно
смислу, то його мають усі імена. Оскільки саме смисл пов’язує ім’я з
предметом, то виявлення смислу є винятково важливим. Логіку в теорії
імен цікавить питання про зв’язок імен з предметами, які ними
позначаються, зокрема співвідношення смислу імені й змісту поняття,
залежність логічного значення висловлювання від значень імен, що є його
складовими, тощо.

При побудові логічних систем прагнуть, аби відношення іменування
відповідало таким принципам:

Принцип однозначності: ім’я повинно мати лише один денотат, тобто
позначати один предмет чи клас предметів. У природних мовах цей принцип
часто порушується через багатозначність і невизначеність слів і виразів.
Тому необхідно прагнути, щоб принаймні в межах одного контексту наші
слова і вирази стосувались одних і тих самих предметів. Що ж до
спеціалізованих мов, зокрема мов науки, то тут можна і потрібно
домагатися того, щоб кожне ім’я мало одне-єдине значення і один смисл. В
іншому разі на нас чекають логічні помилки.

2. Принцип предметності: зв’язки та відношення, які виражає складне
ім’я, є зв’язками та відношеннями не між іменами-складниками, а між
предметами, які позначаються простими іменами, що входять до цього
складного імені. Тобто складне ім’я виражає зв’язки між значеннями
простих імен. Будь-яке висловлювання говорить про денотати тих виразів,
що є його складовими. Так, у висловлюванні «Тбілісі — місто» йдеться про
Тбілісі і про місто, а не про їх імена.

Принцип предметності здається простим, навіть очевидним, проте існують
ситуації, за яких можливе порушення цього принципу. Це виявляється,
зокрема, ототожнюванні мовного виразу з висловлюванням пРо цей же мовний
вираз. Розглянемо, наприклад, таке міркування:

Автомобіль — транспортний засіб.

Автомобіль» — слово.

Отже, деякі слова є транспортними засобами.

У першому судженні ім’я «автомобіль» позначає відповідний вид
транспортних засобів, а в другому — іменує саме себе. Це може призвести
до плутанини.

3. Принцип взаємозамінюваності: якщо два імені мають одне і те ж
предметне значення (один і той самий денотат), то будь-яке з них можна
замінити другим, при цьому висловлювання не змінить свого іс-тиннісного
значення. Наприклад, ім’я «Амазонка» можна замінити іменем
«найповноводніша в світі ріка». І якщо у висловлюванні «Амазонка
протікає в Південній Америці» замінити ім’я «Амазонка» на ім’я
«найповноводніша в світі ріка», то нове висловлювання «Найповноводніша в
світі ріка протікає в Південній Америці» не змінить свого істиннісного
значення, тобто воно, як і перше висловлювання, буде істинним.

Принцип взаємозамінюваності ще називають принципом екстенсіональності
(від «екстенсія» — обсяг), бо він є основою для розрізнення двох видів
контексту — екстенсіонального та інтенсіонального (від «інтенсія» —
смисл).

Екстенсіональний контекст — контекст, в якому важливі тільки денотати
мовних виразів, котрі до нього входять. Предметне значення такого
контексту залежить лише від предметних значень імен-складни-ків. У цих
контекстах принцип взаємозамінюваності зберігається, бо заміна імен з
однаковими денотатами не спричиняє зміни значення істинності
висловлювання, в якому здійснена така заміна імен.

Інтенсіональний контекст — контекст, в якому важливими є не тільки
денотати мовних виразів, які до нього входять, а й їх смисл. Предметне
значення такого контексту залежить як від предметного, так і від
смислового значення імен, що входять до його складу. Тому принцип
взаємозамінюваності в таких контекстах порушується, оскільки заміна імен
з однаковими денотатами призводить до зміни значення істинності
висловлювання, в якому здійснено заміну імен.

їнтенсіональними є контексти, що містять пряму мову; так звані
прагматичні контексти, до складу яких входять терміни, що виражають
відношення людини до предметів, — «хоче», «сумнівається», «знає», а
також деякі контексти, в яких виражаються необхідні зв’язки між явищами.

Залежно від обраної основи поділу імена можна поділити на відповідні
види: імена, денотати яких існують чи існували («повні» імена), і так
звані порожні імена, в яких відсутні денотати; названі імена, у свою
чергу, можна поділити на одиничні та загальні, конкретні та абстрактні
тощо.

¤%¬,U,6/j94:?;ae

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020