“Наука логіки” Гегеля (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5949
Скачать документ

Реферат

на тему:

“Наука логіки” Гегеля

План:

Вступ

TOC \o “1-3” Троїчна структура логіки

Бінарна структура логіки

ВИСНОВОК

Література:

«Чем хуже ваша логика,

тем интереснее следствия,

к которым она может привести»

Рассел Б.

ВСТУП

Життя Гегеля (1770-1831) бідне подіями. У молодості він сильно тяжів до
містицизму, і в деякому відношенні його пізні погляди можна розглядати
як інтелектуалізацію того, що спочатку з’явилося перед ним у містичній
формі, як прозріння. Він викладав філософію спочатку как приват-доцент в
Ієні, потім у Нюрнберзі, потім як професора Гейдельберзського
університету (1816-1818) і, нарешті, як професора Берлінського
університету з 1818 року і до своєї смерті (1831). В останні роки свого
життя він був пруським патріотом, лояльним чиновником держави, що
спокійно насолоджувався своєю визнаною філософською перевагою. Але в
юності він нехтував Прусією і захоплювався Наполеоном до такого ступеня,
що радувався французькій перемозі при Ієні.

Сама філософія Гегеля дуже важка в розумінні, що визнають і значні
фахівці[2].

Найбільш важливою працею Гегеля є його «Наука логіки». Логікою для
Гегеля є зовсім відмінне від того, що ми звичайно називаємо логікою.
Його погляд полягає в тому, що будь-який звичайний предикат, якщо він
береться як характеристика реального цілого, виявляє самопротеріччя.

У даному рефераті не має можливості розглянути усі теорії Гегеля, тому в
даному рефераті я торкнуся тільки вершини айсбергу, а саме загальний
розподіл логіки в представленні Гегеля.

Як уже було сказано, Гегель під логікою розумів не те, що всі звичайні
люди. Гегель говорив «Система логіки — це царство тіней, світ простих
сутностей, звільнених від усякої почуттєвої конкретності. Вивчення цієї
науки, тривале перебування і робота в цьому царстві тіней є абсолютна
культура і дисципліна свідомості».[1]

Про розподіл цього «царства тіней» і піде мова в даному рефераті.

Троїчна структура логіки

Сам Гегель говорить про розподіл логіки наступне: «…загальний розподіл
може бути тут лише попереднім, може бути зазначено начебто лише
остільки, оскільки автор вже знайомий з цією наукою і тому в стані тут
заздалегідь вказати історично, до яких основних розходжень визначить
себі поняття у своєму розвитку.»[1]

Внутрішня організація «Науки логіки» виражається в наступному положенні
: « Логіка… хоча і розпадається взагалі на об’єктивну і суб’єктивну
логіку, все-таки має три частини:

I Логіку буття,

II Логіку сутності і

III. Логіку поняття » [1]

Тут дане членування логіки на три частини – вченні про буття, сутність
і поняття, що з’явилися в 1812, 1813 і 1816 роках.

Ця троїчна структура виявляється в лінійності всього твору.[3]

«Сутність, – пише Гегель, – знаходиться між буттям і поняттям і складає
їхню середину, а її рух – перехід з буття в поняття» [1] З такого
погляду закон ув’язування частин воєдино – це закон переходу від однієї
частини до іншої. Але це такий перехід, що грозить залишить кожну з
частин у її відносній зовнішній самостійності: у якості «першого
заперечення буття» сутність стоїть спочатку рядом з буттям; сутність
повинна покласти саме себе в-собі і для-себе[3] : «Так вона повідомляє
собі своє наявне буття, рівне її в-собі-буттю, і стає поняттям»[1]

З цього П.-Ж. Лабар’єр (Франція) [3] робить два висновки. Перший: три
етапи «Науки логіки» – ілюстрація трьох моментів, що відносяться до
схеми рефлексії (від лат. Reflexio – звертання назад, процес осмислення
чого-небудь за допомогою вивчення і порівняння). Сфері буття відповідає
рефлексія, що думає, сутності – зовнішня, а поняттю – визначальна
рефлексія. Істотно взяти до уваги, що це вказує на основний характер
даної схеми стосовно всієї «науки логіки». Другий висновок: подібно тому
як визначальна рефлексія утворить єдність рефлексії що думає і
зовнішньої, так і поняття є єдність буття і сутності.

От тут і відбувається перше порушення лінійного зв’язку. Стає ясним, що
протягом усього твору і у всіх його частинах мова йде про поняття: у
першої – про поняття в-собі, у розділі, присвяченому сутності, – про
поняття трива-себе, а в розділі «Поняття» – про поняття, цілком
опосредкованого самого себе, що стали безпосереднім. В оригіналі це
звучить так: «…усе поняття в цілому повинно розглядатися, по-перше, як
суще поняття і, по-друге, як поняття; у першому випадку воно є тільки
поняття в собі, поняття чи реальності буття; у другому випадку воно є
поняття як таке, для себе суще поняття (яке воно — назвемо конкретні
форми — у мислячої людини, але також, хоча і не усвідомлюване як, а тим
більше не як поняття, що знають, у тварині, що відчувається, і в
органічній індивідуальності взагалі; поняттям же в собі воно буває лише
в неорганічній природі). — Відповідно до цього, логіку варто було б,
насамперед, поділяти на логіку поняття як буття і поняття як поняття,
чи, користуючись звичайними, хоча і самими невизначеними, а тому і
самими багатозначними виразами, на об’єктивну і суб’єктивну логіку.
Згідно ж зі стихією єдності, що лежить в основі поняття в самому собі і,
отже, неподільності його визначень, останні, оскільки вони різні,
оскільки поняття покладається в їхньому розходженні, повинні також
знаходитися, принаймні, у співвідношенні один з одним. Звідси виходить
деяка сфера опосередкування, поняття як система рефлективних визначень,
тобто як система буття, що переходить в усередині-себе-буття поняття,
поняття, що, таким чином, ще не покладене, як таке, для себе, а обтяжено
в той же час безпосереднім буттям як чимось також зовнішнім йому». [1]

Наступна проблема, що я хотів би розглянути може бути визначена в такий
спосіб: оскільки поняття в його різних формах є єдиним суб’єктом
сукупного логічного процесу, то воно може і повинне покласти самого себе
как «підстава», у якому перші дві частини знаходять вирішення своїх
вихідних протилежностей і одночасно знаходять конкретну можливість
нового структурного розвитку – останнє утворює доповнення до них. Схема,
що артикулює усі три моменти, зрештою, переборює лінійність (Буття –
Сутність – Поняття), щоб прийняти форму об’єднання двох перших моментів
у третьому

Буття

,

Сутність

Що і змушує нас відмовитися від лінійної структури при аналізі «Науки
логики» і розглядати першу книгу (вчення про буття і сутність у її
протилежності третій книзі (вченні про поняття).[3]

Хоча сам Гегель говорив так про вчення про сутність: «…що знаходиться
посередині між вченням про буття і вчення про поняття. — У загальному
розподілі нашого логічного добутку воно поміщено ще в об’єктивній
логіці, оскільки, хоча сутність і є уже внутрішнє, але характер суб’єкта
варто неодмінно зберегти за поняттям».[1]

П.-Ж. Лабар’єр робить наступні висновки:

Різні частини «Науки логіки» співвідносяться один з одним аж ніяк не в
якості чогось протилежного і гомогенного: навпроти, кожна з них, як
завжди буває в діалектичній сфері, знаходиться в стані істотного для неї
руху від самої себе до іншої частини, що вона із самого початку вже
укладається в собі. Тому буття і сутність суть моменти становлення
поняття, і субстанції, що з’являється наприкінці «Об’єктивної логіки». І
навпаки, поняття визначається завдяки своєму об’єктивному становленню як
абсолютна ідея, що в-собі і поза-себе-самого вимагає інобуття, що додає
абсолютній ідеї природне і духовне існування.

Це припускає, – говорить П.-Ж. Лабар’єр, -що кожна з частин у її
внутрішній організації може і повинна бути поставлена в структурне
відношення з логічним моментами, що складають іншу частину. Наприклад,
він на початку розділу про сутність формально протиставляє функції
кількості усередині сфери буття й усередині сфери сутності, в умовиводі
цілого.

Ця комплексна організація цілком підлегла закону руху рефлексії, а саме
трьох її моментів – що думає, зовнішньої й визначающої рефлексії.

Бінарна структура логіки

Коли міркують над структурою «Науки логіки», то звичайно в першу чергу
згадують про потрійний розподіл – на буття, сутність, поняття. Адже
розподіл на два томи – первинне й основне: саме воно дано на початку
твору, у розділі «Загальний розподіл логіки», і пояснено там з великою
подробицею.

Хоча сам Гегель, говорячи про розподіл логіки «узагалі на об’єктивну і
суб’єктивну», уточнив, що вона має все-таки три частини (див. стор.4
даного реферату).

Розподіл логіки на дві частин випливає з того, що внутрішній рух змісту
є саме рух поняття і що саме поняття споконвічне задає внутрішнє
членування, у якому виражається бінарна (двоїста) структура судження.
[3]

Гегель пише: «Отже, насамперед, варто нагадати, що ми тут виходимо з
передумови, що розподіл повинний знаходитися в зв’язку з поняттям чи,
вірніше, полягати в ньому самому. Поняття не невизначене, а виразно в
самому собі; розподіл же виражає розвиненому виді цю його визначеність;
воно є його судження, не судження про якому-небудь зовні узятий предмет,
а процес судження, тобто процес визначення поняття в ньому ж самому».[1]

Отже, тут має місце саме внутрішнє розгалуження поняття, його тлумачення
в ньому самому як поняття, узятого у формі судження, – розгалуження яке
роз’ясняє бінарне структурування всього твору.

Подібно розподілу на три частини, розчленовування на два томи не дає
двох зовсім самостійних і гомогенних цілісностей. Уся «Об’єктивна
логіка», навпроти, розкривається як безупинний і послідовний перехід у
сферу логіки суб’єктивної.

Тільки поняття може бути експлицитне (тобто, визначене), і власне
кажучи поміщено на рівні автентичної суб’єктивності; однак уже сутність
передбачає зі сфери суб’єктивності суб’єктивне внутрішнє (яке належить
першому розділу вчення про поняття). Гегель говорить: «Вчення про буття
містить перше положення: буття є сутність. Друге положення сутність є
буття – складає зміст першого розділу навчання про сутність». Так
існування, що Гегель називає «істотним буттям», думає себе як третю
ланку сукупного процесу розгортання об’єктивної логіки – і в цій
структурі знаходить передбачення остання істина, істина поняття как
єдності буття і сутності. Отже, рефлексивний рух позначено схемою

Буття

,

Сутність

і складає експліковану структуру об’єктивної логіки, що можна виразити
за допомогою схеми:

Буття

Існування, Дійсність

Сутність як рефлексія

Це цілісний рефлексивний рух так само складає структуру «Суб’єктивної
логіки». Але тут рух – оскільки воно виходить з іманентного внутрішнього
характеру суб’єкта – складає протилежність до колишнього руху:
суб’єктивність (перший розділ) переходить у нове зовнішнє вираження
об’єктивності (другий розділ, перш ніж знайти завершення в об’єктивній
суб’єктивності, чи суб’єктивної об’єктивності, що складає зміст ідеї
(третій розділ «Науки логіки»). І тут ще раз виступає в силу рух
рефлексії, що надає собою принцип, відповідно до якого організується
весь процес; тому обидві частини «Науки логіки» однакові важливі для
розуміння її значення. Разом узяті, вони створюють єдиний і єдиний
логічний принцип для розуміння і природної, і духовної реальності.[3]

Що б довести відповідність між двома частинами твору, – говорить П.-Ж.
Лабар’єр, – мені дається достатнім нагадати про те, що перехід до
об’єктивності у вченні про поняття эксплицитно стає Гегелем у паралель
структурі: «виходження» сутності в існування. І, отже, їхнім відношенням
завершується те, що Гегель позначає як три форми чи три визначення
безпосередності: «У сфері буття вона є саме буття і наявне буття; у
сфері сутності – існування, а потім дійсність і субстанціональність; у
сфері ж поняття, вона є тепер об’єктивність» [1]

П.-Ж. Лабар’єр стверджує, що потрійна структура і бінарна – обидві
необхідні, щоб осмислити істину логічної єдності реальності. У
підтвердженні сказаного П.-Ж. Лабар’єр посилається на останню главу
«Науки логіки» – «Абсолютна ідея», у якій Гегель дає формальний аналіз
діалектичного руху, де П.-Ж. Лабар’єр приходить до наступного висновкам:

Логіка є єдине;

Логіка розділяється на «Об’єктивну логіку» і «Суб’єктивну логіку»;

Логіка також виражається в троїчнії схемі: буття сутність – поняття;

Логіка … вимагає відновлення її єдності через взаємодоповнюваність
двох типів розподілу: логіка саме тому артикулируется через троичность і
бінарність, що вона як конкретна і внутрішня диференційована єдність
може бути виражена через рухливість чотирьох моментів, якимись є:

Буття;

Рефлексія;

Субстанція;

Поняття. [3]

Цей останній розгляд знову повертає нас до вихідного пункту, що вказує і
на загальну проблематику гегельянства: тут важливо показати, як
субстанція (єдність буття і рефлексії) воістину є поняття, чи суб’єкт.
Але дана тема не розглядається в даному рефераті і тому ее розвиток
залишиться за рамками даної роботи.

ВИСНОВОК

У «Науці логіки», що була написана в епоху інтенсивного політичного і
соціально-економічного розвитку, а також у період промислової революції,
що почалася, Гегель зробив спробу створити метод, метою якого є аналіз
розвитку. При цьому в тодішньому природознавстві, у технічних
дисциплінах, у теоретичних розробках, наближених до практики
техніко-економічної діяльності, метод розвитку ще не виступав у
скільки-небудь чіткій формі, не був глибоко заснований. Твору Гегеля, і
в їхньому числі «Наука логіки», із самого початку виконували
найважливішу задачу – сформулювати парадигму теорії розвитку, виразити
її в узагальненій формі. І тільки після цього історія дала приклади
«руху науки» і практики, у якому усе більш свідомо ставилися і
зважувалися проблеми розвитку. Філософія Гегеля стояла у витоків
широкого поширення діалектики як теорії розвитку, як метод пізнання і
дії.

«Наука логіки» – своєрідний ідейний центр розвитку філософа. У відомому
змісті все зроблене їм раніш служило пошуку логічного принципу і
формуванню системи логіки, а написане пізніше було розгортанням
ув’язнених у ній теоретичних елементів.

До числа ідейних принципів, що докладно аналізувалися в нашій і
закордонній літературі, належать: принцип розвитку, діалектичного
взаємозв’язку філософських категорій, принцип єдності (тотожності) буття
і мислення, принцип (метод) сходження від абстрактного до конкретного і
так далі. Скріплювалися ці принципи ідеєю абсолюту, що Гегель вважав як
би принципом усіх принципів. У сукупність центральних ідей «Науки
логики», бесспорно, входить та, котра може бути названа ідеєю чи
системою – також у силу її принципового значення для філософії Гегеля,
достатньо ретельно розробленості – принципом системності. Л.К. Науменко
вважає, что гегелівська філософія, зокрема «Наука логики», вносить
чималий вклад у розробку системного підходу.[3]

У кінці 19 століття, кращі академічні філософи, як в Америці, так і у
Великобританії були здебільшого гегельянцями . Так і Карл Маркс у своїй
молодості був учнем Гегеля і зберіг у своїй системі деякі істотні
гегельянські риси.

Навіть якщо вчення Гегеля не вірне (як вважають багато філософів), воно
ще зберігає значення, що не просто належить історії, тому що воно
щонайкраще надає визначений вид філософії, що в інших менш погоджена і
менш осяжна .[2]

Література:

Гегель. Наука логіки. – М.: Видавництво «Думка», 1998.-172с. – (Класична
філософська думка).

Рассел Б. Історія західної філософії. У 3-х книгах: 2-і изд., випр./
Подготов. тексту В.В. Целищева.-Новосибірськ: Видавництво
Новосибірського університету, 1999. – 815с.

Філософія Гегеля: проблеми діалектики (Матеріали Міжнародного
симпозіуму, присвяченого проблемам філософії Гегеля, 1980р., Москва) /
Т.И.Ойзерман, Н.В. Мотрошилова. – М.: «Наука»,1987, -303с.

Філософський енциклопедичний словник. – М.: «Инфра-М», 1998, с.576.

Пьер-Жан Лабар’єр –професор ф?лософії Сіверського центру (Париж). Є
автором перекладу «Науки логіки» французькою мовою. Основні публікації
– « Стурктури і діалектичний рух», «Феноменологія духу» Гегеля»; «Виміри
для людинн»; «Бог сьогодня» і інші.

PAGE

PAGE 2

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2018