Реферат

на тему:

Можливість та теорія можливих світів

Для класичної логіки річ існує або не існує, і немає ніяких інших
варіантів. Але як у звичайному житті, так і в науці постійно приходиться
говорити не тільки про те, що є в дійсності і чого немаэ, але і про те,
що повинно бути чи не повинне бути і т.д. Дійсний хід подій можна
розглядати як реалізацію однієї з багатьох мислимих можливостей, а
дійсний світ, у якому ми знаходимося, — як один з незліченної безлічі
можливих світів.

Мова класичної логіки занадто бідна, щоб на ній вдалося передати
міркування не тільки про реальні події (маючих місце в дійсному світі),
але і про можливі події ( що відбуваються в якихось можливих світах) чи
про необхідні події ( що настають у всіх таких світах).

Прагнення збагатити мову логіки і розширити її виразні можливості
привело до виникнення модальної логіки. Її задача — аналіз міркувань, у
яких зустрічаються модальні поняття, що служать для конкретизації
встановлюваних нами зв’язків, їх оцінки з тієї чи іншої точки зору.

Ще Арістотель почав вивчення таких, найбільш часто модальних понять, що
зустрічаються, як «необхідно», «можливо», «випадково». У середні
століття коло модальностей було істотно розширене, і в нього ввійшли
також «знає», «думає», «було», «буде», «обов’язково», «дозволене» і т.д.

У принципі число груп модальних понять, що виражаються ними, не
обмежено. Сучасна логіка виділяє найбільш важливі з цих груп і робить їх
предметом спеціального дослідження. Вона вивчає також загальні принципи
модальної оцінки, справедливі для всіх груп модальних понять.

Цікаву групу складають, зокрема, поняття «думає», «сумнівається» і т.п.
Розділ модальної логіки, що досліджує ці і подібні їм поняття, одержав
назву епистемической логіки. У числі найпростіших законів цієї логіки
такі положення: «Неможливо думати щось і разом з тим сумніватися в
цьому», «Якщо суб’єкт переконаний у чомусь, невірно, що він переконаний
також у протилежному» і т.п.

Тимчасові модальні поняття «було», «буде», «раніш», «пізніше»,
«одночасно» і т.п. вивчаються логікою часу. Серед елементарних її
законів містяться твердження: «Невірно, що відбудеться логічно неможлива
подія», «Якщо було, що завжди буде щось, то воно завжди буде», «Жодне
подія не відбувається раніш самого себе» і т.п.

В останні десятиліття модальна логіка бурхливо розвивається, утягуючи у
свою орбіту всі нові групи модальних понять. Істотно удосконалені
способи її обґрунтування. Це додало модальній логіці новий подих і
поставило її в центр сучасних логічних досліджень.

Наука непримиренна до протиріч і успішно бореться з ними. Але в житті
багатьох наукових теорій, особливо на початку їх розвитку, є періоди,
коли вони не вільні від внутрішніх протиріч.

Логіка, яка вимагає виключення протиріч, повинна вважатися з цією
обставиною. До того ж їй самій характерні внутрішні протиріччя (логічні
парадокси), що періодично доставляють чимале занепокоєння.

Класична логіка підходить до протиріч трохи прямолінійно. Відповідно до
одному з її законів, із протиріччя випливає усе, що завгодно. Це
означає, що протиріччя забороняється, притім забороняється під погрозою,
що у випадку його появи в теорії виявиться доказовим будь-яке
твердження. Очевидно, що тим самим теорія буде зруйнована.

Однак реально ніхто не користається цим дозволом виводити з протиріч
усе, що потрапило. Практика наукових міркувань різко розходиться в
даному пункті з логічною теорією.

Як реакцію на цю неузгодженість в останні десятиліття почали
розроблятися різні варіанти пар несуперечливої логіки. Трохи незвичайна
її назва покликана підкреслити, що вона інакше трактує протиріччя, ніж
класична логіка.

Виключається, зокрема, можливість виводити з протиріч будь-які
твердження. Довідність у теорії протиріччя перестає бути смертельно
небезпечною погрозою, що нависла над нею. Цим не усувається, звичайно,
принципова необхідність рятуватися від протиріч у процесі подальшого
розвитку теорії. Цікаво відзначити, що одним з перших (ще в 1910 р.)
сумніви в необмеженій застосованості закону непротиріччя висловив
російський логік Н.А.Васильєв. «Припустіть, — говорив він, — світ
здійсненого протиріччя, де протиріччя виводилися б, хіба таке пізнання
не було б логічним?» Васильєв писав не тільки наукові статті, але і
вірші. У них іноді своєрідно переломлювалися його логічні ідеї, зокрема
ідея уявлюваних (можливих) світів:

Мені мариться безвісна планета,

Де усе йде інакше, ніж у нас.

Як логіку ймовірного світу він і запропонував свою теорію без закону
протиріччя, довгий час вважався центральним принципом логіки. Васильєв
думав необхідним обмежити також чинність закону виключеного третіх і в
цьому змісті з’явився одним з ідейних попередників інтуіціоністської
логіки.

Новаторські ідеї Васильєва не були зрозумілі сучасниками. Вони
витлумачувалися невірно, трактувалися безграмотними. Васильєв важко
переживав подібну «критику» і незабаром залишив заняття логікою. Треба
було піввіку, перш ніж його «уявлювана логіка» без законів протиріччя і
виключеного третіх була оцінена гідно.

Використана література:

Гетьманова А.Д. Логика: — М.: «Новая школа», 1995.

Жеребкін В.С. Логіка. – Харків: Основа, 1995.

Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник.–М.: Высшая школа, 1982.

Конверський А.Є. Логіка: Підручник. — К.: Четверта хвиля, 1998.

Кондаков А.И. Логический словарь-справочник. — М.: Наука, 1975.

Поперечна Г.А. Логіка. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль, ТДІТУ
ім. В. Гнатюка, 2000.

Хоменко І. В. Логіка – юристам: Підручник. — К.: Четверта хвиля, 1997.

Похожие записи