Спеціальна мова права, яка відноситься до природної мови, може бути використана як метамова по відношенню до формалізованої мови права
Якщо в природній мові ситуація наявності багатозначних, неточних і незрозумілих висловів є цілком припустимою, то в спеціалізованих мовах наук намагаються запобігти їх виникненню та існуванню. Однозначність, усність і точність – це три вимоги, що висувають до мови будь-якої науки, зокрема до мови права.
Невизначеність правової термінології у більшості випадків як практичної, так і теоретичної діяльності правознавця може призвести до небажаних результатів. Тому мова права містить, як правило, таку термінологію, яка відповідає вищезазначеним вимогам.
Так, наприклад, у судочинстві завжди потрібно знати, чи підпадають дії людини під ту чи іншу статтю закону. Від цього знання безпосередньо залежить життя та доля людини, визначення її винності або невинності. В зв’язку з цим у правових кодексах намагаються однозначно, чітко та ясно зафіксувати термінологію, яка використовується в судочинстві. Зокрема, намагаються чітко вказати, які саме дії підпадають під означення “злочину”, “крадіжки”, “спекуляції”, “хуліганства” тощо.
Однак треба зазначити, що в праві також існують терміни, які можна охарактеризувати як багатозначні, нечіткі або неясні.
Наведемо декілька прикладів.
У сучасній літературі з порівняльного правознавства щодо терміна “загальне право” зазначається: термін “загальне право”, як зараз з’ясовується, неоднозначний. Часто під цим терміном розуміють право англо-американської правової сім’ї в цілому. Окрім того, цей термін охоче протиставляють терміну “цивільне право*, під яким розуміють правову систему країн континентальної Європи, що знаходиться під сильним впливом джерел римського права, і споріднені правові системи. Під “загальним правом” у вузькому значенні цього слова розуміють лише право англійських королівських судів. Його слід відрізняти, з одного боку, від “статутного” права, що формується законодавчими актами англійського парламенту, а з іншого боку – від права справедливості”. 1
У кримінально-правовій літературі щодо терміна “склад злочину” існує ціла низка спірних питань. Одне з них стосується його предметного значення, тобто визначення того, яке реальне явище позначає цей вислів.
Так, існує точка зору, що цей термін позначає законодавчу модель злочину, що містить сукупність юридичних ознак, які характеризують окремі елементи злочину і в сукупності утворюють його склад.
Прихильники іншої точки зору вважають, що термін “склад злочину” позначає соціально-правове явище, факт реального життя.
Ще за однією точкою зору цей вислів позначає суто теоретичну конструкцію, наукову абстракцію, яку майже кожен автор, котрий торкається проблеми складу злочину, розуміє і тлумачить по-своєму.
У кримінально-правовій літературі термін “кваліфікація* може набувати різноманітних смислових значень. Він застосовується:
- як одноразова правова оцінка вчиненого, що полягає у виборі відповідної норми і фіксації прийнятого рішення в офіційному юридичному акті (судових, слідчих і прокурорських органів);
- як процес, спрямований на встановлення юридичної природи скоєного злочину.
Кваліфікацію можна визначити також інакше – як встановлення ознак складу злочину, передбаченого кримінальним законом, у дії (бездіяльності) особи і констатацію тотожності ознак скоєного діяння складу відповідного злочину”.
Наявність в мові права багатозначних, нечітких і неясних термінів не можна однозначно вважати її недоліком. Право – це не стала наука, а наука, що розвивається. її розвиток може супроводжуватися невизначеністю термінології. Однак, застосовуючи подібні терміни у процесах дискусій, суперечок, у науковій діяльності, юрист повинен враховувати їхню невизначеність і оговорювати значення, в якому він їх застосовує, для того, щоб запобігти критичних зауважень або непорозумінь.
Творча активність професійного (правового) мислення юристів полягає у створенні особливої мови як знакової системи (системи мовних виразів), яка служить засобом виразу думок, засобом професійного спілкування, засобом передачі професійної інформації (знання). Ця мовна система складається із спеціальних юридичних термінів, які мають особистий правовий смисл і які об’єднуються між собою в висловлювання за правилами синтаксису певної природної мови. Ця семантична система називається мовою права або юридичною мовою.
Мова права конкретизується в таких формах функціонування, як:
- мова юридичної науки (загальної і спеціальних теорій права),
- мова законодавства,
- мова судочинства,
- мова нормативно-правових актів та ін.
В межах цієї семантичної системи можна визначити такі семантичні категорії: висловлювання, імена (загальні, одиничні, абстрактні, конкретні), юридичні терміни (“право”, “юридичний закон”, “законність”, “правопорядок”, “правопорушення”, “злочин”, “покарання” і т. д.), які мають особистий смисл і предметне значення. Всі юридичні терміни з точки зору семіотики є знаками, мовними виразами, які позначають певний правовий об’єкт.
Референція юридичних термінів, тобто співвідношення терміна з об’єктом пов’язана:
- а) з визначенням їх особистого смислу;
- б) з точною вказівкою предмета (денотата), який позначається даним терміном.
Денотатом для юридичних термінів будуть:
- а) суб’єкти права, носії юридичних властивостей (фізичні особи, соціальні групи людей, державні та недержавні об’єднання);
- б) правовідношення;
- в) правомірна чи неправомірна поведінка людей;
- г) рівень правосвідомості, куди включається правова ідеологія та правова психологія;
- д) правова (юридична) наука, яка узагальнює державно-правові явища;
- є) об’єктивне позитивне право, тобто система юридичних норм, які встановлюються державою.
Ситуація співвідношення юридичних термінів (мовних знаків) і денотата (предмета, який позначається даним терміном) називається знаковою ситуацією. Наприклад, юридичний термін “злочинець” (або загальне і конкретне ім’я) співвідноситься з людиною (особою “х”), яка має особисте ім’я (прізвище, ім’я, по батькові) і яка зробила певну дію, скажімо, крадіжку індивідуального майна у громадянина “у”.
Прагматичний аспект даної знакової ситуації означає використання мови права (семантичної системи, побудованої за правилами синтаксису) як засобу адекватної і точної вказівки денотату в конкретних умовах.
Логічний аналіз мови права передбачає визначення:
- а) структурних рівнів мови;
- б) її специфіки як засобу виразу думок і засобу передачі інформації;
- в) її можливостей для створення певних знаково-символічних моделей в різних галузях права.
Мова права або юридична мова з точки зору логіки розрізняється за такими характеристиками:
- теоретична мова (мова юридичних теорій, мова юридичних законів);
- емпірична мова (прикладна мова), тобто, мова правового аналізу, правозастосування, мова тлумачення та ін.;
- об’єктний рівень мови права або об’єктна мова — це система знаків і символів природної і штучної (формалізованої) мови, які репрезентують і відображають реальні об’єкти (предмети, явища, процеси), які досліджують (пізнають) юристи у процесі правової діяльності.
- метарівень (метамова), тобто система символів і знаків, які використовуються для аналізу самої мови, в тому числі об’єктної мови.
Наприклад, такі юридичні терміни, як “право”, “правовідношення”, “правопорядок”, “закон”, “законність” і т. п. відносяться до об’єктного рівня мови права, а висловлювання: “Слово “право” складається з п’яти букв” – до метарівня.
Природна мова, яка є засобом мислення і пізнання для людей, часто виконує функцію “метамови” по відношенню до формалізованої мови.
Відповідно, спеціальна мова права, яка відноситься до природної мови, може бути використана як метамова по відношенню до формалізованої мови права (при використанні мови кодів, знаків дорожнього руху, мови програмування), мови логіки і математики у правовій діяльності, коли мова права береться як знаково-символічний засіб вказівки і аналізу використання формалізованої мови у правовому пізнанні.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
