Реферат на тему:

Життя і творчий шлях

Романа Федоріва

(1930 р. нар.)

Він прийшов у прозу з журналістики й через журналістику. І це виразно
помітно на його перших книжках — «Жовтнева соната» (1959), «Таємниця
подвигу» (1961), «Колумби», «Капелан жовтого лева» (1962). Хоча критика
зустріла їх загалом прихильно, але й не бралася стверджувати, що в особі
автора визріває справді серйозний прозаїк.

Екзальтація, відкрита дидактика, велемовність і перечуленість,
романтична поляризація характерів, доведені до схематичної сухості
контрасти, надуманість конфліктів — усього цього дуже важко позбувався
Роман Федорів ще й у наступних книжках «Євшан-зілля» (1966) та «Арканове
коло» (1967). Він писав нариси, схожі на оповідання, й оповідання, схожі
на нариси.

Присвячений Олексі Довбушеві роман у легендах «Жбан вина» (1968) став
новим етапом у творчій біографії автора. Це твір, у якому гармонійно
узгодилися між собою матеріал і стиль. Метафорична вишуканість і
патетичний тон не видаються тут недоречними, оскільки легендарний
опришок живе в народній пам’яті справді романтично піднесеним, любовно
зреалізованим.

Особливо плідним був для Федоріва період від початку 70-х і до кінця
80-х. Саме тоді з’явилися книжки його есеїстики й повістей «Квіт
папороті» (1970), «Колиска з яворового дерева» (1970), «Знак кіммерійця»
(1972), «Яре зерно» (1974), «Танець Чугайстра» (1984). Широкий
тематичний діапазон усіх цих творів: у них мовиться про народне
мистецтво, долю культурних та історичних пам’яток, замулення джерел
духовності.

Майже всі тогочасні повісті Федоріва мають історичні сюжети. Це
неодноразово ускладнювало життєву ситуацію письменника — нищівної
«партійної» критики зазнали його «Знак кіммерійця», а також повість
«Рудий Опришок» (1984).

Монументальним, справді епічним полотном з життя Галицької Русі кінця
XII століття став роман «Отчий світильник» (1976). Двоє людей увічнюють
діяння князівські в «Отчому світильнику». Перший — Ян — плете павутиння
лестощів, зображуючи правителя найхоробрішим, наймудрішим, найчеснішим,
найсправедливішим і т. ін. І його анітрохи не обходить, що він зневажає
правду. Янів антипод — Іван Русин — важко, в сумнівах і муках,
дошукується правди, бачить багато незрозумілого в навколишньому житті:
«Дивно мені, що часом мудрі оточують себе дурнями, дивно мені, що часом
милосердні милосердя чинять жорстокими руками». Виразна пульсація в
творі таких «вічних» морально-етичних питань, багата інваріантність
людських характерів, висока художня пластика — все це справді дає право
поставити «Отчий світильник» у ряд найвищих художніх досягнень
українського історичного роману.

Паралельно з іншими книжками створив Р. Федорів і романічну тетралогію —
«Кам’яне Поле» (1978), «Жорна» (1983), «Ворожба людська» (1987) і
«Єрусалим на горах» (1993). Хоч у «Єрусалимі…» не зустрічаємо героїв
із трьох попередніх романів, усе ж твір споріднений з ними і
проблематикою, і гострими колізіями, які передовсім пов’язані з
питаннями духовного буття народу й збереження його історичної пам’яті.
Р. Федорів любить розгортати оповідь кількома потоками. Це бачимо в усіх
чотирьох романах про долю західноукраїнського села XX ст. Тут наявна
сучасна для оповідача подієва площина, а крім того, існує і «нижній
ярус» — ретроспективна лінія, яка багато прояснює в долях героїв і всій
логіці подій. Саме в цих широких ретроспекціях докладно відтворено
драматичну історію правдошукацтва Якова Розлуча, якому не судилося
переінакшити світ, і він засумнівався, чи можна добротою змінити його.

Критика постійно відносила Р. Федоріва до послідовних і яскравих
представників «химерної» прози. Цим не в усьому точним означенням
охоплювалися письменники, схильні до метафорично яскравої стилістики,
фольклорних аналогій, різних паралелей і прийомів казкової фантастики.
Усі ці прикметні риси прози письменника не згубилися й у його новому
романі «Єрусалим на горах», хоча тут автор не зашифровує текст, а, як
кажуть, називає речі їхніми іменами. У творі йдеться і про
переслідування людей, які намагаються берегти нашу історію та культуру,
й про жорстокі розправи комуністичного режиму з ними, і про
облудливо-демагогічну радянську пропаганду, і про приреченість тих, кого
називали дисидентами (гине головний герой роману у нерівному поєдинку з
можновладцями). Якщо «Кам’яне Поле», «Жорна» й «Ворожбу людську» для
спрощення визначень можна назвати «романами запитань», то «Єрусалим на
горах» у такому разі можна назвати «романом відповідей».

Найновіші твори Романа Федоріва — романи «Чудо святого Георгія о зміє»
(в кн. «Чорна свіча від Їлени», 1996), «Лисиці брешуть на щити».
Вдумливому читачеві «Отчого світильника» назва останнього твору нагадає
слова з манускрипта Івана Русина, який у фіналі «Отчого світильника»
написав: «Князь умер… Що тепер буде із землею галицькою? Хотів би я
вірити присягам і хресному цілуванню боярському, хотів би… і не можу,
не маю права. Чую-бо: лисиці виють на черленії щити». Як митець Федорів
вірний своїм творчим зацікавленням, послідовний у своїх задумах і їх
втіленні в художні твори.

Похожие записи