Реферат на тему:

Життя і творчість

Леоніда Смілянського

(1904 — 1966)

 

Леонід Смілянський прийшов у літературу в другій половині 20-х років,
одразу приставши до ідейно-естетичних платформ ВУСППу і «Молодняка». Тож
письменник не був вільним від тогочасних літературних стереотипів,
пробував виводити «на чисту воду» буржуазних спеців, розвінчував
непманів, художньо осмислював «реакційну суть дрібновласницької стихії».
Усе це є в його першій збірці оповідань «Нові оселі» (1928). Тоді ж
письменник почав освоювати «велику» прозу, написавши повість «Машиністи»
(1927), присвячену складним подіям громадянської війни в Україні.

На перевалі 20 — 30-х років творчою уявою Л. Смілянського повністю
заволоділа ідея «жити комуною». Одна за одною пишуться повісті
«Мехзавод» (1930), «Периферія» (1933), «Полонений» (1934), пізніше
дописана і трансформована в роман «Зустрічі» (1935).

Другим «масивом» творчості Л. Смілянського є проза про Велику Вітчизняну
війну. За період з 1941 по 1950 рік він присвятив цій темі роман, п’ять
повістей, ряд оповідань і новел, ставши чи не найпліднішим літописцем
війни в 40-ві роки.

Перші ж повісті — «Золоті ворота» і «Дума про Кравчиху» (1942)
засвідчили, що прозаїк виразного реалістичного стилю вдався до
лірико-романтичної манери письма. У «Золотих воротах» — своєрідному
ліричному етюді — найперше приваблює щирість почуттів «я — героя»,
котрий став на захист рідного Києва. Але пунктирно окреслені характери
героїв, як і «пунктирний» сюжет та очевидна приблизність фактажу, дещо
знижують естетичну цінність повісті. Цілісніше враження справляє «Дума
про Кравчиху», виразна патріотична ідейність якої досить органічно
переплітається з народнопісенною символікою, «думністю», що допомогло
авторові створити переконливий образ матері, в якому вміщуються поняття
і жінки-матері, й матері-Вітчизни.

У романі «Євшан-зілля» (1943) прозаїк знову повертається до
реалістичного стилю художнього мислення і відображає боротьбу народних
месників в окупованій фашистами Україні. Дослідники слушно вказували на
вторинність деяких персонажів, надмірну белетризацію зображуваного.

Лише недавно знято тавро забуття з повісті «Софія», яка була надрукована
тільки в журнальному варіанті (Укр. літ. 1944. № 1). У центрі уваги
автора повісті — представники української інтелігенції — архітектори,
науковці, діячі культури, митці, які евакуювалися з України за Урал.
Одним із могутніх життєдайних джерел у повісті виступає національна
самосвідомість героїв, їхні поривання до рідної землі.

Устами Софії письменник висловлює заповітну мрію, що після переможного
завершення війни почнеться незрівнянно краще життя, ніж було до війни:
«Зміняться наші серця, в наших поглядах і вимогах до життя станеться
нове відродження». Ця думка-мрія в Л. Смілянського була вистражданою, не
випадковою, бо суголосні їй зустрічаємо і в наступній воєнній повісті
«Зеленогорський хрест» (1945), герой якої командир партизанської групи
Григорій Ромашка переконаний, що після війни «інших людей родитиме земля
і все кращих і кращих, наче пшеницю…».

Повість «Сашко» (1950), популярна й досі серед школярів, стала останнім
твором письменника про війну.

Третій цикл творчості Л. Смілянського — історико-біографічна проза і
драматургія. На відміну від попередніх двох — робітничого і воєнного —
творився він у різні періоди письменницького життя. Історико-біографічна
тема, починаючи від повісті «Михайло Коцюбинський» (1940), була для
письменника своєрідним прихистом, певним відходом од немилосердної
сучасності. Л. Смілянського привабили найбільші постаті в українському
письменстві — Шевченко, Франко, Леся Українка, Коцюбинський. «Вічні огні
вершин» — так називав їх автор. Характерним для творів було те, що
письменник обирав для зображення невеликий, але вагомий часовий відтинок
у житті України, такий, що давав змогу показати кожного з героїв митцем
і громадянином. Водночас у цих творах маємо надмірну привнесеність
ідеологічних, політичних акцентів у відтворенні як головних персонажів,
так і оточення, особливо «ліберально-буржуазного».

Найкращим твором письменника на історико-біографічну тему є роман у двох
книгах «Поетова молодість» (кн. І — 1960, кн. II — 1963). Авторові
пощастило органічно поєднати тут історичну фактологію з обгрунтованим і
достовірним художнім домислом.

Леонід Смілянський залишив по собі досить значну і нерівноцінну
мистецьку спадщину. Його перу належать і кіносценарії та ціла низка
зразків «малої» прози.

 

 

Похожие записи