Реферат на тему:

Життя і творчість

Катрі Гриневичевої

(1895 — 1947)

 

Катря Гриневичева належить до того кола письменників, яке з’явилося на
обрії української літератури на початку XX ст. Вона формувалася у колі
прогресивних, демократично настроєних літераторів Західної України,
підтримувала дружні стосунки з В. Стефаником, Марком Черемшиною, О.
Кобилянською, О. Маковеєм, Г. Хоткевичем. Найбільше орієнтувалася вона
на І. Франка, який перший помітив її небуденний письменницький талант і
почав друкувати її твори у редагованих ним виданнях.

К. Гриневичева (Катерина Василівна Гриневич) народилася 19 листопада
1875р. у містечку Винники біля Львова в родині дрібного службовця. Коли
дівчинці минуло три роки, її батьки переїхали до Кракова. Тут і минули
дитячі й шкільні роки, тут закінчила польську вчительську семінарію й
розпочала писати польською мовою. У семінарії було заведено
факультативне вивчення української мови для тих майбутніх учительок, що
мали працювати в Галичині, і К. Гриневичева починає вивчати рідну мову.
На цей час припадає її зустріч із В. Стефаником, який схилив молоду
письменницю до української літератури. Після закінчення семінарії
дев’ятнадцятилітня вчителька повертається до Львова, де й прожила майже
усе життя. Крім літератури, займалася редакційно-видавничою справою,
стала однією з активних діячок жіночого руху в Галичині. Останні роки
прожила в Німеччині, де й померла 25 грудня 1947р.

Перша збірка К. Гриневичевої «Легенди і оповідання» (1906) була
популярним чтивом, основу книжки становлять оповіді, присвячені тяжкому
й безпросвітному життю бідарських дітей. Письменниця добре знала дитячу
психологію, бачила, за яких тяжких умов зростали й виховувалися діти
галицької бідноти, тому багато сил віддала народному вихованню,
формуванню шкільної лектури. У 1910 — 1912 pp. вона редагувала дитячий
журнал «Дзвінок» (Львів 1890 — 1914).

Враження, пережиті під час першої світової війни, покладені в основу
збірки «Непоборні» (1926), яка принесла письменниці широке визнання
поряд з творами на антивоєнну тему В. Стефаника, М. Черемшини, М.
Яцківа, О. Кобилянської, повістю О. Турянського «Поза межами болю».

Основою історичних повістей К. Гриневичевої «Шестикрилець» (1935) та
«Шоломи в сонці» (1928) стали події на Галицько-волинській землі другої
половини XII — початку XIII ст. Авторка спирається на історичні джерела,
а також використовує тогочасні праці М. Грушевського, І. Линниченка, М.
Кордуби, І. Шараневича, Д. Зубрицького. Увага письменниці зосереджується
на основних подіях життя князя Романа Мстиславича: подорож до Угорщини,
одруження з Рюриківною, похід на ятвягів, боротьба з великим боярством,
укріплення західних кордонів, зміцнення зв’язків із півднем, боротьба з
половцями, посилення єдності Русі, незгода з Рюриком Київським, похід на
Польщу і смерть володаря. Повість склав своєрідний цикл оповідань,
об’єднаних спільним героєм та ідейним пафосом. Письменниця творить культ
свого героя — людини, воїна, князя, розуміє й виправдовує духовну
самотність, твердість у боротьбі з боярською опозицією. Романа
Мстиславича зображено за різних обставин, і скрізь він — розумний
політик і дипломат, хоробрий воїн, лицар честі й доброти, великий
будівничий своєї держави.

Боротьба за спадщину Романа Мстиславича була не менш тривалою і
жорстокою, ніж та, яку він вів, об’єднуючи і зміцнюючи
Галицько-Волинське князівство. Про це йдеться у повісті «Шоломи в
сонці», яка хронологічно продовжує «Шестикрильця», але має вже іншу
тональність. Головним героєм твору виступає народ, він дає відсіч
угорським окупантам Галича, стримує польський натиск на Волинь, розбиває
Рюрика Київського з його найманцями. Героїчною смертю у цій битві гине і
дівчина Ясиня, один із найсвітліших жіночих образів К. Гриневичевої.

К. Гриневичева виробила власний стиль письма, її мова дещо архаїзована,
як це й належить історичному полотну, збагачена давньоруською лексикою,
взірцями давньої календарно-обрядової поезії. Сучасники докоряли їй за
історизм мовлення, ускладненість образно-стильової системи. Письменниця
дещо відійшла од традиційної оповідальності. Її стиль розрахований на
емоційне, образне сприйняття подій. Можна визнати, що К. Гриневичева
свідомо культивує стиль літературного бароко з його багатою
орнаментикою, вишуканістю й вибагливістю вислову, високою поетичною
насиченістю образу. Динамічний сюжет її традиційної історичної повісті
заступають ряди розрізнених величних і барвистих картин. Сучасного
читача, призвичаєного до ясного й прозорого тексту, можуть вразити
незвичайні художні засоби письменниці, її примхливі синтаксичні
конструкції, іноді досить заплутані структури, оригінальний словник.
Багатий і розмаїтий декоративний реквізит є складовою частиною
літературного мислення письменниці.

Повісті К. Гриневичевої вияскравлюють цікаву й напружену сторінку
історії нашої батьківщини. Письменниця оживила історію, привернула увагу
до тих історичних осіб та безіменних героїв, які в грізну годину
будували свою державність, захищали її від ворожих нападів і внутрішніх
чвар.

 

 

Похожие записи