РЕФЕРАТ

на тему:

Життя і творчість Михайла Андрусяка

Події 40-50-х років – українські національно-визвольні змагання під
проводом ОУН-УПА проти фашистського і комуністичного злочинства –
описані в багатьох книгах, як наукових, так і художніх. Систематизація
матеріалів розпочалася ще в 40-і роки, бо саме на них припадає початок
друку текстів у заснованих Проводом УПА підпільних періодичних виданнях.
Найактивнішим був період 50-х років у діаспорі, коли нарівні із
публікаціями художніх текстів, основне призначення чого – показати
існування українського руху Опору, оскільки уряд СРСР будь-яку
інформацію про це замовчував, видавалися бібліографічні твори. Серед
тодішніх дослідників варто згадати Юрія Русова, Дмитра Донцова, Леонід
Полтаву, Василя Барку, Станіслава Гординського та інших. За роки
Української незалежності слідом за художніми творами на цю тему
Р.Андріяшика, Б.Бойка, Р.Іваничука, Р.Федоріва про український резистанс
з’явилося чимало наукових розвідок (З.Гузар, Г.Гордасевич, М.Ільницький,
Ф.Погребеник).

Свій погляд на події національно-визвольних змагань 40-50-х років
висловив письменнику Михайло Андрусяк у своїх творах. Він є автором
художньо-документальних повістей “Студені милі”, “Ув’язнена скрипка”,
“Криваві роси сорокових”, “Грані болю”, “Брати грому”, книжки оповідань
“Біла душа”, автор-упорядник книжок “Христос воскрес” і “Торба галицьких
анекдотів”. Михайло Андрусяк є також перекладачем, педагогом,
журналістом. На даний час працює головою правління ВАТ “Коломийська
друкарня імені Шухевича”.

Народився Михайло Миколайович 5 грудня 1955 року в селі Верхівці
Городенківського району Івано-Франківської області. Найкращими споминами
дитинства, за словами самого письменника, є мамина пісня і запах
чиблівок з-під батькового рубанка, а ще – солодкий кукурудзяний малай і
перший власний покіс.

Подорож у країну знань розпочав із сільської восьмирічки, яку закінчив
1971 року. Продовжив навчання в Коломийському технікумі механічної
обробки деревини (1971-1975).

Також здобував освіту в морехідній школі м.Пярну (Естонія, 1978).

Служив в Радянській армії (1975-77). Навчався на факультеті
романо-германської філології Київського університету ім.Т.Шевченка, який
закінчив 1985 року. Працював на деревообробних підприємствах Київщини і
Коломиї, учителем іноземних мов та Коломийщині та Косівщині.

Плив і за течією, але частіше проти, аж поки в 1988 році не прибило до
острова “Агро” – першої в Україні легальної демократичної газети.
Пропрацював п’ять років заступником головного редактора манованого
часопису.

З того часу живе просвітницько-видавничою справою. Доклав рук до
створення в Коломиї видавництва “Вік”. Зараз директором коломийської
друкарні ім.Шухевича (з 1993). Михайло Андрусяк є членом Спілки
журналістів України (з 1991), членом Спілки письменників України (з
1995). Йому належить велика організаційна та редакторська праця у
видавничо-поліграфічному товаристві “Вік”. Михайло Андрусяк є також
членом редколегії журналу “Перевал”.

У своїх творах Михайло Андрусяк висловив свій погляд на події
національно-визвольних змагань 40-50-х років. Майже до кожного твору
автор знаходить вдалий, влучний епіграф. Так, до художньо-документальної
повіті “Студені милі”, яку автор присвячує своїй матері та “всім
матерям-страждальницям”, письменник цитує Марію Потикевич-Заболотну:

“Потрібно, щоб знав, мій сину,

Коли, хто мучив Україну.

Ще й до Чорнобиля була

Не раз в нас доленька гірка”.

Твір “Студені милі” (“Сповідь матері з покутського села”) зіткано з болю
та розлуки рідні та краян М.Андрусяка. Адже автор устами своєї матері
Параски Левко розповідає про її страшні поневіряння у сталінських
таборах, про високі моральні якості українських жінок, які навіть у
найлютіших умовах тоталітарного режиму не втратили людської гідності. У
своєму нарисі автор осуджує сталінізм й утверджує незламний дух
народу-борця, а джерелом натхнення є рідні Верхівці, що на
Городенківщині, батьки і власна сім’я.

У своїх творах письменник зображає дійсних людей і справжні події, тому
типізація характерів і обставин своєрідна: він не використовує засобів
художнього домислу, а лише відбирає характерні, визначальні сторони
відтворюваної дійсності. Своєю ж етичною і емоційною природою, глибокою
мірою щирості, безпосередності й внутрішньої необхідності слова твори
М.Андрусяка – багатоголосі, багатоактні сповіді, бо зіткані з багатьох
доль.

У художньо-документальній повісті “Брати грому” автор устами Мирослава
Симчича, оповідаючи про боротьбу УПА і поневіряння побратимів у неволі,
оповідає про долю свого народу. При цьому згадується Шевченкове:
“Історія

долю свого народу. Згадується «Шевченкове: «Історія мого життя складає
частину історії моєї батьківщини». Звичайно, Михайло Андрусяк не перший
у висвітленні даної теми як, до речі, не першою є для нього дана книжка:
читач уже знає його «Студені милі», «Ув’язнену скрипку», «Грані болю»,
«Криваві роси 40-х». Але щоразу, торкаючись знову і знову близької йому
проблеми, письменник це робить інакше, ніж інші, плекає свій світ із
зовнішнього хаосу і будує його на позитивних принципах віри, надії,
любові.

Відомо, що і написання історії УПА, і створення її літературного
літопису пов’язані з величезними труднощами, оскільки УПА — це армія
безіменних, бо кожен від Головного Командира до простого стрільця,
закритий для посторонніх, навіть для приятелів, псевдонімом, прибраним
іменем. «Розкриття псевдо зволене тільки після смерті даного
революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його
рідню, ні пошкодити справі».

Михайло Андрусяк у своєму дослідженні відкриває сотні імен, прізвищ
учасників українського руху Опору, а це нині, в часи нашої незалежності,
особливо важливо, бо відходять у вічність вояки УПА, молодше покоління
все менше знає про ті героїчно-трагічні події, тому така книжка мусила
бути написана. Скільки болю, трагізму і водночас гордості знаходимо в
ось цих рядках: «Ціле життя прожив під чужим прізвищем, у чужих краях.
Часто мені снилося рідне покутське село, родичі, друзі-ровесники… Але
дорога до них мені, гнаному і безправному, була назавжди заказана.
Назвавшись енкаведистам у далекому сорок шостому Малковичем, я й прожив
ціле життя як Василь Малкович з Березова. Сьогодні заявляю всім, і
друзям, і ворогам, що я — політвиховник Української Повстанської Армії
друг Теодор — Василь Блясецький із Хлібичина на Снятинщині — вижив,
друзям на радість і ворогам на зло!».

Цей твір полонить читача логікою переконань героїв, їхньою
цілеспрямованою поведінкою. Письменник, шукаючи людського еталону серед
кривавої маси тіл і душ, постійно фіксує, затримує читацьку увагу на
шляхетних рисах людської натури: величі, великій офірності, де
збирається і виходить у світ велетенська енергія життя, що дає силу
протистояти більшовицьким катам, жертвувати собою задля України. Адже
кожен із повстанців САМ обирає свій шлях, внутрішньо переживаючи
«кінцесвітнє». Межові обставини, страх перед смертю, що є «найбільшим
страхом», велика ймовірність втрат створюють кризові умови вибору, але
тим величнішим є рішення кожного з героїв твору — залишитися чи стати
борцем за Україну.

Із сторінок «Братів грому», із спогадів очевидців постає узагальнений
образ тих, хто боровся, страждав, вмирав і переміг
московсько-більшовицьких катів, які з вересня 1939 року перенесли на
західноукраїнські землі ленінський «експеримент побудови соціалізму».
Ліквідація всіх ознак громадянського суспільства, зокрема, політичних
партій та культурно-освітніх організацій, масові репресії та депортації,
дискредитація УПА шляхом організації бандитських загонів, створення
агентурної мережі з місцевого населення, ліквідація греко-католицької
церкви — такий далеко не повний перелік результатів цього
«експерименту». Ніхто ніколи не буде знати, скільки політв’язнів було
вбито, заморено голодом, замордовано у спецтаборах особливого
призначення, «психушках», виправно-трудових таборах. Відомо, що у
Гітлера, який скопіював структуру ленінсько-сталінських політізоляторів,
було 28 концтаборів, у Сталіна — 162. Кожен табір мав свої «лаґ-пункти»,
колони (Інталаґ, Берлаґ, Воркутлаґ, Колимлаґ…). Про самовідданих,
одержимих героїв гулагівських повстань, що відбувалися у таборах
особливих призначень протягом 1950-1954 pp., також ідеться у повісті
Михайла Андрусяка. Як і про жінок-патріоток, які боролися поруч із
чоловіками. Як і про тих мужніх людей інших національностей, які були в
лавах УПА, хоча більшовицькі історики зображали її як однорідну етнічну
групу лише з українців-західняків.

У творі «Брати грому» наявне постійне протистояння і протиборство двох
світів — власне українського і другого, ворожого йому, що уособлює
радянську тоталітарну систему, а тому він злий, пекельний, протилежний
життю. Ще одна перехресна точка світів — стихія землі. Для українського
типу мислення притаманна конструктивна функція стихії землі, що втілена
в образі схрону, криївки. Це наявно упродовж всієї повісті. На перший
погляд, перебування у схові, у землі, мінімальний життєвий простір, ніби
обмежує людину, котра в ній сидить, але і залишає шлях вгору, або до ще
більшого заглиблювання. Для українця в даному випадку це продовження
звичайного земного світу, але в концентрованих дозах, криївка для нього
— це келія для вдосконалення духу. Хоч і під землею, але не могила, а
живий світ, омитий підземними водами, зігрітий людським подихом…

Для автора образ криївки, схрону набуває символічного значення,
своєрідного вмістилища української життєвої енергії, опозиції до
більшовицького режиму, та виростає до ознаки нової України з оновленими
в криївках людьми.

Юним вояком Української Повстанської Армії присвятив Михайло Андрусяк
також документальну оповідь “Грані болю”. Біль, який іноді допікає
людині, нерідко витісняється іншим, ще дошкульнішим. Найпекучіший біль
для героїв повісті – душевний. Він заполонив єство молодих повстанців,
які стали до оборони рідного краю від кровожерних наїздиеів. Адже ці
сміливі молоді люди не можуть залишатися байдужими до долі рідного краю,
адже вони волю цінять понад життя.

Твори Михайла Андрусяка — це правдиві розповіді пpo тe, як жили і
вмирали за незалежність України герої без почестей і відзнак. Його
художньо-документальні повісті змушують кожного українця збагнути та
усвідомити свій історичний обов’язок перед рідним народом, бо
відродження нашої всеукраїнської духовності залежить нині від кожного з
нас.

Використана література:

“Жито на камені” Твори письменників Івано-Франківщини. Книга друга.
Проза. Видавничо-поліграфічне товариство “Вік”. Коломия 1996 р.

“Від Карпат до Опілля”. Твори письменників Івано-Франківщини.
Видавничо-поліграфічне товариство “Вік”. Коломия 2001 р.

“Коломийська хвиля” “Вільний голос”, 2000.

Михайло Андрусяк “Грані болю” Видавничо-поліграфічне товариство “Вік”.
Коломия 1994 р.

Михайло Андрусяк “Студені милі” Івано-Франківськ облвидав “Галичина”
1991 р.

М.М.Васильчук “Коломийський азбуковник” Бібліографічний словник. Коломия
“Вільний голос” 2000 р.

Похожие записи