Реферат на тему:

Життя і творчий шлях

Марка Кропивницького

(1840 — 1910)

 

З ім’ям М. Кропивницького пов’язані створення українського
професіонального театру й наступний етап розвитку реалістичної
драматургії.

Марко Лукич Кропивницький народився 7 травня 1840р. в с. Бежбайраки на
Херсонщині. Батько його — “чоловік труда, труда мозольного”, — досяг
достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських
маєтків). Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у
приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі.
Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі,
яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики,
розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав
участь в аматорському гуртку, в якому ставили п’єси українських і
російських драматургів.

Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак
повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.

З 1862р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті
Київського університету як вільний слухач. Під враженням однієї з
перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п’єсу
“Микита Старостенко”. То був твір недосвідченого автора (згодом він сам
критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав
численних ґрунтовних авторських доробок.

Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював
свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у
1865р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і І.
Тобілевич “знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном,
Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із
Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея”. На казенній
службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через
захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.

У 1871р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись
працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи
в російських театральних трупах він набув величезного сценічного
досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва,
виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті
суспільства.

У 1872р. в одеській газеті “Новороссийский телеграф” було опубліковано
водевілі М. Кропивницького “Помирились” і “За сиротою і бог з калитою,
або ж Несподіване сватання”.

Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського
театру були його гастролі 1875р. у Галичині, де, працюючи актором і
режисером театру товариства “Руська бесіда”, він доклав зусиль до змін у
репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й
народності.

Після скасування (1881) заборони українського театру (хоча ще залишились
численні обмеження й застереження) почали виникати українські трупи — у
Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла Кропивницького,
який прагнув кардинальних змін у сценічній творчості. У 1882р. він
організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою М.
Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова
епоха в історії українського професійного театру, на сцені якого
виступали, визначаючи його творче обличчя, М. Заньковецька, М.
Садовський, а дещо пізніше — М. Садовська-Барілотті, Г.
Затиркевич-Карпинська, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий. Виставляючи
твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка і власні,
видатні митці утверджували принципи народності й реалізму.

Збірка творів М. Кропивницького, що вийшла у Києві в 1882р., включала
п’єси “Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Глитай, або ж Павук” та
“Невольник”.

У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних
жанрів — “Помирились” (1869), “За сиротою і бог з калитою, або ж
Несподіване сватання” (1871), “Актор Синиця” (1871) — переробка водевілю
Д. Ленського “Лев Гурич Синичкін”, “Пошились у дурні” (1875), “По
ревізії” (1882), “Лихо не кожному лихо — іншому й талан” (1882), “Вуси”
(1885) — за оповіданням О. Сто-роженка. Цим водевілям, як і створеним у
цей період драмам “Невольник” (1872) за поемою Т. Шевченка,
“Беспочвенники” (1878, остаточна редакція — 1898), “Доки сонце зійде,
роса очі виїсть” (1882), “Глитай, або ж павук” (1882), притаманні
жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема,
розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким
протиставлені інші персонажі). У драмах “Де зерно, там і полова” (“Дві
сім’ї”) (1888), “Зайдиголова” (1889), “Олеся” (1891), “Перед волею”
(1899), “Розгардіяш” (1906) поряд з основним конфліктом розгортається
додаткова сюжетна лінія.

У 900-ті рр. Кропивницький не раз свої п’єси називає малюнками —
“малюнки сільського руху” (“Конон Блискавиченко”, 1902, “Скрутна доба”,
1906), “малюнки сільського життя” (“Старі сучки й молоді парості”,
1908), “малюнки сільського каламуту” (“Зерно і полова”, 1910), —
інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко
визначити початок, середину й кінець дії, бо зав’язка в них, по суті,
відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.

Своєрідним явищем є комедії Кропив-ницького “Чмир” (1890), “На руїнах”
(1900), “Супротивні течії” (1900), “Мамаша” (1903), “Старі сучки й
молоді парості”, як і водевіль “Дійшов до розуму” (1909). У деяких з них
наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим
утворенням.

Незлостивою іронією позначено комедію “Голомозий” (1908), названу
автором драмою. Серед авторських жанрових визначень є й “етюд”
(одноактівки “По ревізії”, “Лихо не кожному лихо…”).

Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в
двох останніх його творах, позначених трагедійністю (“Страчена сила”,
1903; “Зерно і полова”, 1910).

Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих
літературних творів (“Невольник” за Шевченком, “Вій” і “Пропавша
грамота” за Гоголем, “Вергілійова Енеїда”, “Чайковський, або Олексій
Попович” за Гребінкою, “Підгоряни” за Гушалевичем, “Вуси” за
Стороженком, “Хоть з мосту та в воду головою” за Мольєровим “Жоржем
Данденом”).

Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й
організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних
маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені
відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії,
Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусії), — лишали небагато часу для
літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі,
відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували
величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі
труднощі “акторського напівциганського життя”, і тимчасові (іноді навіть
конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав
більше сорока п’єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації,
перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.

Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану
здоров’я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто
виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п’єси,
намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного
життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та
їхніх дітей, створює дві дитячі п’єси, використовуючи мотиви народних
казок (“Івасик-Телесик”, “По щучому велінню”), та працює над їх
постановкою в себе на хуторі.

Помер М. Л. Кропивницький 21 квітня 1910р. по дорозі з Одеси, де був на
гастролях; поховано його в Харкові.

 

Похожие записи