.

Ювілеї творчої діяльності Миколи Вороного як фактор літературного визнання поета (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 6917
Скачать документ

Ювілеї творчої діяльності Миколи Вороного як фактор літературного
визнання поета

Поняття успіху є дуже суб’єктивним, а надто у такій галузі життя як
літературне мистецтво. Часом масовий успіх зовсім не означає вагомість
внеску автора у мистецтво, і навпаки, відсутність визнання за життя може
змінитися усвідомленням ролі письменника і його творчості для усього
літературного процесу.

Микола Вороний належить до тих авторів, творчість яких викликала
справжній інтерес як у його сучасників, так і у дослідників ХХІ
століття. Він жив і творив одночасно з такими видатними українськими
митцями як Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський та інші.
Саме у цей період українська література виходить на інший етап свого
розвитку –

модерністський, який складається під впливом новітніх течій у світовому
мистецтві (символізму, імпресіонізму, неоромантизму тощо). І М. Вороний
є одним із тих, хто сприяв становленню і оновленню українського
літературного процесу.

Творчість Миколи Вороного довгий час не досліджувалася науковцями. Нове
прочитання історії української літератури, а надто “білих плям” у її
розвиткові, вимагає від дослідників більш пильної уваги до спадщини
митців, імена яких починають повертатися. На сучасному етапі до вивчення
творчості М. Вороного зверталися Г. Вервес, І. Ільєнко, В. Кузьменко,
В. Лесик, О. Охріменко, Т. Яценко та інші. Але здебільшого це були
поодинокі статті у журналах. На внескові М. Вороного в українську
літературу наголошували Т. Гундорова і С. Павличко у монографіях,
присвячених етапові становлення модернізму в українській літературі.

Науковці розглядали творчість поета з різних боків, досліджували окремі
теми і мотиви його лірики (патріотичну, інтимну, фольклорну,
урбаністичну тощо), намагалися окреслити психологічний портрет митця.
А. Градовський звертався зокрема до компаративного аналізу поезії Миколи
Вороного і Поля Верлена, наголошуючи на схожості мотивів і образів у
творчості двох поетів [11]. Т. Яценко, зосередившись на методичному боці
проблеми, розробила орієнтовну модель уроку за творчістю М. Вороного
[14].

Але на сьогодні жоден з науковців не звертався до дослідження такого
цікавого фактора у творчій біографії поета як вшанування його
літературної діяльності. На нашу думку, ці події є значущими не тільки
для самого поета, а й для всієї української літератури, оскільки аналіз
їх може розкрити різнобічність творчої особистості Миколи Вороного, а
також оцінити його внесок у розвиток української літератури.

Отже, метою нашого дослідження буде розглянути ювілеї творчої діяльності
М. Вороного крізь призму їхнього значення в житті поета як одного зі
способів відзначення його роботи в різних галузях мистецтва, показати
різноплановість і суперечливість творчої натури М. Вороного, а також
визначити оцінку його літературної діяльності, дану сучасниками митця.

За своє життя Микола Вороний відзначив два творчі ювілеї своєї роботи в
галузі літератури й мистецтва: двадцятип’ятирічний (1 січня 1919 р.) і
тридцятип’ятирічний

(18 листопада 1928 р.).

Джерельні матеріали містять найбільше інформації стосовно першого
творчого вечора поета, який відбувся у перший день нового 1919 року.
Архів Миколи Вороного зберігає Програму святкування ХХV-річного ювілею
поета, газетні статті, присвячені цій події, численні привітання і,
навіть, автограф олівцем конспекту промови самого Миколи Вороного,
виголошеної на святі. На основі вивчення зазначених матеріалів можна
зробити висновок, що творчий вечір митця привернув увагу громади і мав
великий розголос по всій Україні.

Газета “Трибуна” визначає вечір як “свято вільного поета, і разом з ним
і всього народу українського” [7]. Газета “Народня Воля” напередодні
свята (31 грудня) опублікувала статтю присвячену творчості митця “з
приводу ювилею 25-літньої письменницької праці”, зазначивши, що
“свідомість і любов до України ще з дитинства запалали в серці Миколи
Вороного і зробили з нього того поета, якого зараз шануємо і яким
пишаємся” [7]. Білоруська національна рада на Україні у своєму
письмовому зверненні до ювіляра вітала “український народ з національним
святом” [5]. Заява досить смілива, але певною мірою її підтверджує увага
і присутність на ювілеї видатних українських політичних діячів.

Архівне джерело містить газетну замітку (на жаль, без зазначення назви
видання, числа й року), де сповіщається, що “на останнім засіданні
Директорії Української народної республіки постановлено закласти до дня
святкування ювелею популярного українського письменника Миколи Вороного
степендію його імени. Також постановлено, аби один з членів Директорії
був присутній на урочистому святкуванні ювелею М. Вороного” [7]. Вітати
поета зі святом від імені уряду Української народної республіки прибув
український письменник В. Винниченко, який перебував тоді на посаді
Голови директорії. У своїй промові видатний діяч наголосив на значенні
творчості Миколи Вороного “як поета европейця, співця чистої краси” [7]
і підкреслив, що український народ, маючи такі скарби як його поезія,
буде йти у напрямку входження до світової літератури. Таким чином,
В. Винниченко відзначив одну з головних цілей Миколи Вороного –
виведення української літератури на якісно новий рівень, збагачення її
новітніми прийомами і видами віршування, пошук тем, образів, яких
вітчизняні митці раніше не торкалися.

Сам поет неодноразово наголошував на такому завданні свої творчості.
Характерні для поезії Вороного прагнення поєднати ідеалістичні
модерністські устремління з реалістичною практикою проявлялися й у його
критичних працях. Неодноразово поет підкреслював великий вплив на свою
творчість парнаської школи, французького і російського символізму. У
виступі на власному ювілеї, в якому поет певною мірою підбивав підсумки
двадцяти п’яти років творчої праці, Микола Вороний окреслив межі власних
мистецьких уподобань, зазначивши, що він “на ґрунті народної естетики…
вносив ще елементи краси в формі, змісті від французів, …поляків,
…росіян” [1]. Така “тенденція, по-перше, позначити приналежність до
європейського руху, а, по-друге, вказати на специфічність слов’янського
досвіду й художньої практики” [7] загалом була властива творчості митця
і великою мірою стосувалась усієї української літератури та мистецтва
того періоду.

Микола Вороний свідомо визначав себе в ролі “піонера в українській
літературі, що, очевидно, обумовлювалося і загальною … свідомістю в
європейській культурі” [8, 614].

У промові на ювілеї, окрім подяки за привітання, поет висловив надію, що
“наша нація, наш народ український увійде в ряди справді культурних
народів, нехай сей народ буде високо моральний, гуманний благородний і
духовно-красивий” [1].

Серед політичних діячів періоду 1918-1919 рр., які прибули на
святкування творчої річниці Миколи Вороного, був і тодішній отаман
українського війська С. Петлюра, котрий, за свідченнями преси,
звернувшись до митця із привітаннями, назвав його “отаманом
письменників” і “отаманом духа” [7], наголошуючи, що поезії М. Вороного
надихають “людей зброї” [7] до чесного і стійкого служіння своєму
народові.

Дійсно, поезія Миколи Вороного не тільки звертала читачів до поривання в
інші світи,

а й надихала їх на громадянську активність, сприяла пробудженню
національної самосвідомості. Серед перекладацької спадщини митця
загального визнання набули переклади “Інтернаціоналу”, “Марсельєзи”,
“Варшав’янки”. Широко відомі його соціально-патріотичні твори “Краю мій
рідний”, “На Тарасовій панахиді”, “Ти не моя” (цю поезію Г. Вервес
називає свого роду прототипом вірша В. Сосюри “Любіть Україну”).
М. Вороному належать сатирико-критичні цикли “Patriotica”, “Осокорі”. На
музику було покладено його поезію “За Україну”, що стала популярним
маршем. Напередодні двадцятип’ятирічного ювілею творчої діяльності
газета “Трибуна” опублікувала новий твір М. Вороного “Коли ти любиш
рідний край” [7], який набув широкого розголосу, і, зокрема, за котрий
С. Петлюра висловив поетові на його святі щиру подяку.

Велика концертова частина свята також дає свічення щодо популярності
поета серед широких кіл українського читача. Окрім читання поезій Миколи
Вороного (“Що зі мною таке”, “Спомин”, “Нічка на землю спала”), яке
здійснював відомий український режисер, актор і новатор театру Лесь
Курбас, на вечорі пролунали пісні з віршів ювіляра, покладені на музику
такими відомими композиторами як Степовий (“Зіронько вечірня”, “Нічого,
нічого”), Стеценко (“Моргана”, “Чари”), Леонтович (“Легенда”).

?????¤????a ????$??a?, спершу примітивний, далі технічно все більш
ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша. …писав, як співав”
[8, 605].

Про легкість поезій Миколи Вороного для музичної обробки говорить у
своєму листі до нього і відомий український композитор В. Золотарьов,
готуючи подарунок для поета на його тридцятип’ятирічний ювілей творчої
діяльності. Музикант відзначає владну мелодійність вірша “Спомин” –
“тут, же, дійсно і “Сумеркові тони” і “Похоронні дзвони” і все це так
відмінно лагодиться з музикою: і ритм і “тихий, елеґійний,
колисково-мрійний” настрій…” [2].

Також В. Золотарьов повідомляє про намір звернутися до знаного
українського композитора Ревуцького із пропозицією тому “взяти дієву
участь у вшануванні свого рідного поета, так що два-то з присланих …
віршів обов’язково будуть з музикою” [2]. Тож можна зазначити, що
популярність творів Миколи Вороного серед музичних митців була досить
високою, про що і свідчить увага до його творчості такої великої
кількості шанованих українських композиторів.

Із великою повагою до особи Миколи Вороного ставилися й українські
літературні діячі. Слід відзначити численні вітання із двадцятип’яти- і
тридцятип’ятирічним ювілеями, як звичайні, так і у віршованій формі, що
надійшли від його однодумців-поетів. Зокрема, українська поетеса Олена
Журлива присвятила Миколі Вороному свою поезію, де порівняла особу митця
зі струмком, який оживив “мертво-скупчене каміння” [4]. Максим Рильський
створив акростих “Миколі Вороному в радісний день 35-літнього ювілею
жмуток Євшан-зілля”, а також разом із іншими митцями написав жартівливий
“вірш-експромт на ювілейнім бенкеті”.

Цікавим документом є листівка від Павла Тичини, надіслана з
Константинополя як привітання із тридцять п’ятою річницею творчості “від
молодшого товариша по перу і, певно, в деякій мірі як од учня” [3].
Твори П. Тичини належать до сфери символізму, і тому можна стверджувати,
що молодий поет справді може вважати себе учнем Миколи Вороного, адже
ювіляр був одним з перших, хто вводив до української літератури
символістські прийоми і техніку віршування, психологізм вірша, обстоював
“чисту штуку” [13, 166].

М. Вороний зарекомендував себе у мистецтві не тільки як поет,
літературний новатор, а й як талановитий театральний діяч. Високу оцінку
сучасників здобула його робота у театрі “Руська бесіда”, у трупі
Кропивницького та інших театрів. Його критична спадщина містить велику
кількість статей з питань театрального життя і драматургії.

Критичні роботи Миколи Вороного, присвячені театру, умовно можна
поділити на рецензії вистав або драматичних творів, біографічні нариси
та етюди і безпосередньо критичні статті, які містять аналіз тогочасного
театру і його естетичної та громадської ролі. Митець обстоював
самобутність українського театру, прагнув його розвитку в руслі новітніх
художніх тенденцій кінця століття, наголошував на необхідності
спрямування українського театру в сучасну європейську традицію [9; 10].

На святкуванні обох творчих річниць Миколи Вороного були присутні
знамениті українські театральні діячі: М. Старицька,
Л. Старицька-Черняхівська, Д. Антонович та інші, які особисто привітали
митця з ювілеєм.

Окрім цих привітань Микола Вороний отримав величезну кількість ювілейних
адресів від імені колективів численних театральних закладів і навчальних
установ України. У архіві поета зберігаються телеграми і привітання від
дирекції вищого музично-драматичного інституту імені В. Лисенка,
працівників державного драматичного театру, Всеукраїнської професійної
спілки діячів театрального мистецтва, Української державної академічної
опери, колективу театру імені Коцюбинського та інших. Усі ці установи
віддавали шану творчій роботі ювіляра в галузі театру і драматургії.

На тридцятип’ятирічному ювілеї творчості Миколи Вороного прозвучало
вітання від Державного драматичного театру імені Івана Франка, в якому
працівники вшановували митця “як одного з тих перших, що кликали
український театр від примітивного етнографізму до нових
загальнолюдських творчих високостей. В цій галузі ми щиро шануємо Вас не
тільки як теоретика і видатного критика, а й як одного з старших наших
товаришів по будівництву нового театру” [6]. Новаторство Миколи Вороного
в розбудові нового українського театру відзначав і колектив театру імені
Коцюбинського у привітальній телеграмі: “[З] Нагоди тридцятип’ятиріччя
Вашого ювілею гаряче вітаємо новатора мистецької української поезії[.]
Великою повагою відзначаємо широку громадську педагогічну діяльність [у]
галузі театрального мистецтва” [6].

Новаторство Миколи Вороного у сфері поетичного, театрального,
літературного мистецтва відзначали такі поважні установи і заклади як
видавництво “Дзвін”, редакції газет “Трибуна”, “Нова рада”, Українське
літературно-художнє товариство, Полтавський інститут народної освіти,
Наукове товариство імені Шевченка у Львові та багато інших. Місцевком
Всеукраїнської академії наук вітав митця “як відважного лицаря, що
перший зняв стяг в ім’я нових широких перспектив у розвитку нашого
письменства” [6]. Комісія Словника Української живої мови при ВУАН з
нагоди тридцять п’ятої річниці літературної праці Миколи Вороного вітала
ювіляра як “письменника-поета, художника Слова, організатора нашої
літературної Мови” [6].

На сторінках газети “Трибуна” опублікувала своє привітання з нагоди
двадцятип’ятирічного ювілею митця редакція “Літературно-наукового
вісника”, яка відзначала плідну співпрацю з М. Вороним, творчість
котрого прикрашала сторінки журналу “своїми натхненними співами, співами
серця самотного, серця скорботного… своїми соняшними мріями про красу,
про зоряне небо… своїми ґраціозними музичними тріолєтами і журливими
елеґіями… своїми сповненими осінньої тужливої краси “Вечірніми
акордами” і мелянхолійними “Тінями”… всіми перлами і самоцвітами своєї
прекрасної Музи” [7].

Ці свідчення говорять про велику повагу до митця, його творчості,
громадської, публіцистичної, критичної праці широких наукових,
просвітницьких культурних кіл. Треба підкреслити, що практично усі
поважні установи відзначають роботу Миколи Вороного в галузі української
літератури як новаторську, що вводила в поезію оригінальні техніки та
прийоми віршування, наголошують на його внескові у розвиток української
літератури як частини літератури європейської.

Отже, можна говорити про широку популярність творчості Миколи Вороного
як серед пересічного читача, так і серед літературних, театральних
мистецьких діячів. З нагоди тридцятип’ятирічного ювілею було здійснене
перше видання творів поета (1929 р.), передмову до якого написав
видатний український науковець, критик О. Білецький. На святкуванні обох
ювілеїв були присутні найповажніші особи того часу, причому це були не
тільки люди мистецтва чи культури, а й політичні діячі, науковці,
освітяни, працівники громадських організацій. Така увага з боку всієї
української спільноти є найточнішим свідченням успіху Миколи Вороного в
українській літературі і його внеску у її розвиток, а також
підтвердженням високої оцінки його роботи в багатьох сферах українського
культурно-мистецького життя.

Література

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім.
Т. Г. Шевченка НАНУ. – Ф. № 110. –Од. Зб. № 2.

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім.
Т. Г. Шевченка НАНУ. – Ф. № 110. –Од. Зб. № 10.

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім.
Т. Г. Шевченка НАНУ. – Ф. № 110. –Од. Зб. № 14.

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім.
Т. Г. Шевченка НАНУ. – Ф. № 110. –Од. Зб. № 21.

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім.
Т. Г. Шевченка НАНУ. – Ф. № 110. –Од. Зб. № 22.

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім.
Т. Г. Шевченка НАНУ. – Ф. № 110. –Од. Зб. № 28.

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім.
Т. Г. Шевченка НАНУ. – Ф. № 110. –Од. Зб. № 30.

Вороний М. До статті Олекс[андра] Ів[ановича] Білецького про мене //
Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. – К.: “Наукова
думка”, 1996. – С. 586-618.

Вороний М. Театральне мистецтво і український театр (Думки та уваги) //
Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. – К.: “Наукова
думка”, 1996. – С. 270-356.

Вороний М. Український театр у Києві (Враження та уваги). // Вороний М.
Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. – К.: “Наукова думка”, 1996. –
С. 378-402.

Градовський А. “З Верленом зближувала мене “естетика страждання”, що
шукала виходу в поезії…” (Поль Верлен і Микола Вороний) // Зарубіжна
література в навчальних закладах. – 1997. – № 10. –С. 5-9.

Гундорова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми // Слово і
Час. – 1995. – № 2. –С. 28-31.

Листи до Михайла Коцюбинського. – Т. І. Айхельбергер – Гнатюк / Упор. та
коммент. В. Мазного. Вст. ст. В. Шевчука. – К.: Українські пропілеї,
2002. – 368 с.

Яценко Т. Творчість Миколи Вороного – перша декларація ідей і форм
українського символізму //Українська мова і література в школі. – 2005.
– №  5. – С. 22-26.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020