Література рідного краю

Урок-зустріч з поетесою Коломийщини Марією Сазоновою

Тема: Універсальність світогляду Марії Сазонової, її поетична творчість.

Мета: Ознайомити учнів з талановитою, оригінальною письменницею
Коломийщини, зацікавити дивовижним світом її поезій; сприяти розширенню
світогляду учнів, розвиткові зв’язного мовлення, патріотичних почуттів.

Обладнання: вислови видатних людей про поезію, вишиті рушники, виставка
збірок поезій М. Сазонової.

Наш урок літератури рідного краю я хочу почати словами Ліни Костенко

„Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик душі”.

Сьогодні важко сказати, де і коли розпочалося те джерело, яке на
сьогодні, подолавши багато століть, мужніючи і розвиваючись у них,
витворилось у могутній потік, який ми називаємо поезією. Від часу І.
Котляревського до днів Т. Шевченка, а від них до епохи І. Франка, Лесі
Українки і аж до наших днів українська поезія, будучи живою гілкою
української літератури, збагачувалася неповторними зразками поетичного
мистецтва.

Тепер на всеозброєнні людському стало гостре полум’яне слово поезії. І
сьогодні в час бурхливого розвитку техніки і прогресу ми з гордістю
можемо назвати наш вік – віком поезії, а нашу землю – планетою життя.

І сьогодні ми всі зібралися тут, щоб ближче познайомитися з поетесою
Коломийщини Марією Максимівною Сазоновою, послухати її вірші, поділитися
думками про поезію, а також своїми враженнями. То ж нехай перепусткою
нашою на цю зустріч будуть відкриті душі і серця.

Справедливо говорять, що біографія поета – в його віршах. То ж
знайомство з Марією Максимівною я хочу почати з її вірша „Мій шлях”
(читаю вірш).

Із рядків почутого вірша впливає висновок: Марія Сазонова – дочка і
слуга свого народу. Це поетеса, віршам якої притаманні щирість,
поєднання особистого і громадянського, гостре відчуття сучасності.

Її зоря засвітилася в місті Хоролі. Росла і виховувалася в багатодітній
сім’ї. Нелегке було дитинство. Адже, коли їй не було іще 1 року, помер
батько. Сім’я залишилася без годувальника. Тільки-що закінчивши перший
клас, вона віч-на-віч зустрічається з голодним 1932-м роком. А той ніким
не забутий 1933-й рік назавжди розлучає її із старшою сестрою, яка
померла, як і багато інших людей, від голоду.

Перед нею поставив світ з своєю природною глибинністю. Доля заносить її
в дитбудинок цього чарівного містечка Хорол, де в 1941р. вона закінчила
десятий клас.

З цього світу вона обрала все найкраще, тут же, в школі, її серце почало
вимолювати перші рядки, а перо клало їх на папір.

Але раптом почалася Велика Вітчизняна війна, яка принесла страждання і
муки всьому нашому народові. Не обминуло горе і Марію Максимівну. Її
разом з багатьма іншими дівчатами висилають в Німеччину на примусові
роботи, де вона пробула до 1945 року. Тут писала вірші. Один із віршів
ми зараз послухаємо: „Невільниці”.

Закінчилась війна. Марія Максимівна повернулася на Батьківщину. На той
час одна із сестер працювала у місті Городенко, куди і взяла її.

А життя визначала мрія – мрія стати вчителькою. Так постановила собі,
так вирішила. Тому поступила в учительський інститут. Все глибше входила
в духовний світ свого народу. І ось збулася мрія. Після закінчення
інституту працює учителем у Мишинській, а потім і в Сопівській середній
школі. Це були 1955-1962 роки. Тут же, у нашій школі Марія Максимівна
пропрацювала 24 роки. У 1979 році вона пішла на пенсію. Появилося більше
вільного часу. Почала більше писати.

Її вірші друкуються в газетах. Вони несуть людям любов. Любов – до
всього, але перш за все до найріднішої для кожного людини – матері. Її
збірка „Найкращий друг”, яка вийшла у 2001-му році, починається
однойменним віршем; якого ми зараз послухаємо.

(читаються вірші „Найкращий друг”, „Матері”)

Вірші поетеси – це її діти. І приносять вони так само, як і діти, і
радість, і біль. Про своє призначення писати їх вона розповідає у
поезіях „Ріка” та „До музи” (учні читають ці поезії). Щоб пізнати поета,
радив колись Гете, треба піти в його країну. Що ж таке країна? Це не
просто географічне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де
вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу.
Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень
дитинства, що формували основу його духу. Це і доба, що дала
настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через яких
поставали йому земля і доба, і рідна мова.

То ж пропонуємо вашій увазі вірші Марії Максимівни із її поетичної
країни:

Учні читають вірші

„До України”

„До діла”

„Рідне слово”

„Будьмо вдячні”

„Солдатові”

Марія Максимівна до того ж – поет-природолюб. Вона щиро закохана у красу
рідного краю, у природні витоки щедрої української землі, у навколишнє
життя. Свідченням цього є її поезії „Дуб”, „Ліс”, „Град” та інші. Деякі
з них ми пропонуємо вам:

„Дуб”

„Ліс”

„Град”

Життєве кредо Марії Максимівни – творити людям добро, до чого вона
закликає і нас з вами у вірші „Літа”. Є в неї і поезія, присвячена нашій
вчительці Ковальовій Наталії Василівні. То ж послухаймо її.

Читається поезія „Наталії Ковальовій”. Сьогодні у нас присутня Марія
Максимівна Сазонова. Маріє Максимівно, ми запрошуємо Вас до слова.
Розкажіть, будь ласка, як і коли у вашу душу постукала поезія,
прочитайте нам свої поезії, про яких ми ще не чули і не знаємо.

Виступ поетеси М. М. Сазонової.

Які питання будуть до Марії Максимівни?

Маріє Максимівно! Скажіть, будь ласка, якій тематиці ви надаєте перевагу
у своїх поезіях?

Чи є у Вас найулюбленіша поезія? Якщо є, то прочитайте її нам, якщо
можна.

— На завершення нашої зустрічі я хочу щиро подякувати Вам за те, що Ви
прийшли до нас з своїми чудовими віршами, за небайдужість до поетичного
слова, за поетичний вогонь у Вашій душі. Бажаємо ми всі Вам здоров’я,
довгих років життя і успіхів на Вашій поетичній ниві.

Похожие записи