Урок з української літератури
Улас Олесійович Самчук
Тема: Біографія Уласа Олексійовича Самчука.
Мета: Познайомити старшокласників з життєвим і творчим шляхом Уласа
Самчука. Закріпити вивчене про поняття “літературна діаспора”. Поглибити
вивчене про набутки літератури українського зарубіжжя. Зацікавити
одинадцятикласників творчістю Самчука-романіста, прищепити любов до
художньої літератури.
Хід уроку
І. Актуалізація і корекція опорних знань
Розкажіть про три хвилі українських емігрантів за кордон та зробіть
короткий огляд літератури української діаспори.
Додаткове запитання: Якими українськими відповідниками перекладається
грецьке слово “діаспора”?
Розкрийте трагедію селян-емігрантів першої хвилі через раніше вивчену
вами новелу В.Стефаника “Камінний хрест”.
Додаткове запитання: Чому перша хвиля української еміграції майже не
залишила літературних слідів?
II. Виклад нового матеріалу
За епіграф можемо взяти мистецьке кредо Уласа Самчука: “Я ставив і зараз
ставлю собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути
літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю”.
Народився Улас Олексійович Самчук 20 лютого 1905 року в селі Дермань
(теперішня Рівненська область) на Волині. Сім’я батьків була
багатодітною. Від першої дружини в Олексія Самчука народилося двоє
дітей, від другої -п’ятеро, і уже немолодого селянина тривожило, що
землі мало, розхапають діти її по куснику І самі будуть весь вік
бідувати. А тому тяжко працював, економив, їздив у світи в пошуках
хорошої землі і намагався прикупити ґрунту. Уже в 1907 році колишній
бідняк володів п’ятьма десятинами, а в 1913, переїхавши з сім’єю в
Тилявку, господарював на чотирнадцяти десятинах.
Мати Уласа, друга дружина Олексія Самчука, була дуже доброю жінкою. І
хоча сама вона знала тільки три літери (“А – як кроківка, Ж – як жук, О
– як калачик”), та прагнула, щоб всі її діти вчилися. Правда, тягнувся
до науки тільки Упас, а всі інші “воліли зістатися дома і бути далі
хліборобами”. Серед близьких родичів найздібнішим був ще двоюрідний
Уласів брат Григорій, син дядька Ялисея, який закінчив
історико-філологічний факультет Варшавського університету, став доцентом
Львівського, але у 1940 році потрапив у радянську в’язницю і пропав
безвісти.
У повісті-есе “На білому коні” письменник, як і в романі-трилогії
“Волинь”, виведе їх усіх – своїх рідних, близьких, знайомих, – покаже
силу нації через яскравість особистостей однієї генеалогічної гілки.
1917 року Улас закінчив народну школу в Тилявці і перейшов до двокласної
“вищої” школи при семінарії в Дермані. Хлопчина мріяв про педагогічну
освіту, але в 1920 році поляки, в чиїх руках була тоді Волинь, закрили
всі вищепочаткові школи. Не втрачаючи надії, юнак витримав іспит до 5
класу гімназії в Крем’янці, яку йому теж не дали закінчити, оскільки
заклад був приватний і учні, які тут вчилися, не звільнялися від
військової служби. На службі в польському війську Самчук довго не
пробув, дезертирував, нелегально перейшов кордон і опинився в Німеччині.
Тут він вступив до Бреславського університету і вчився в ньому до
переїзду в Чехо-Словаччину. В Празі здійснилася заповітна мрія: Самчук
закінчив Український вільний університет і здобув вищу освіту.
Перша публікація появилася, коли він був ще дев’ятнадцятилітнім: у 1926
році варшавський журнал “Наша бесіда” надрукував оповідання “На старих
стежках”. Пізніше молодий прозаїк посилав свої твори до Львова, де
виходили журнали “Дзвін” та “Літературно-науковий вісник”, до Берліна,
де мав досить пристойний авторитет український альманах “Розбудова
нації”, до Чернівців, де видавали “Самостійну думку”.
Особливо тісно співробітничав У.Самчук з “Літературно-науковим
вісником”. Якщо Євген Маланюк засипав це видання своїми поезіями і
публіцистикою, то Улас був лідером серед авторів епічних творів і
публікувався вельми часто.
Коли було проголошено Гуцульську республіку, Самчук опинився в епіцентрі
подій. Бачив криваву розправу хортистів над свідомою українською
молоддю, разом з Олегом Ольжичем потрапив до в’язниці. На основі
пережитого було написано роман “Гори говорять”.
Селянський син, Улас Самчук у своїй творчості найчастіше піднімав тему
людини і землі, людини і роду, людини і рідного краю. Вірою у високий
моральний потенціал села сповнений його роман “Кулак”, а трилогія
“Волинь” вражає глибоким знанням психіки хліборобів, пієтетом сім’ї,
могутніми внутрішніми пластами енергії та високої моралі простих людей.
О.Тарнавському, здається, вдалося дуже влучно розшифрувати суть назви
роману: “За історичними гіпотезами, Волинь – це перша організація наших
предків, це предвісник золотої доби Київської Русі. Якщо приймемо
варязьку теорію початків Київської Русі, тоді Волинь – це слов’янські
печатки нашої державності, а слідом за тим – початки нашого
світовідчування і світогляду”. А С. Пінчук справедливо високо оцінив
рівень і місце цього твору серед європейських літературних вершин: “…
Найвизначнішим творчим досягненням У.Самчука є роман-епопея “Волинь” –
унікальний в українській літературі. Можна шукати аналогій хіба що в
інших літературах: це твір типологічне споріднений із “Селянами” С.
Реймонта, “Селянами” О.Бальзака, “Тихим Доном” М.Шолохова, “Новою
землею” Якуба Коласа. Це гімн великому краєві України -Волині, його
самобутнім людям, селянській праці, любові до землі, сімейним підвалинам
народного життя”. Твір побачив світ 1932 року, і українські еміграційні
літературні діячі рекомендували його на здобуття Нобелівської премії,
але не було відповідної кількості перекладів європейськими мовами, і
через це роман не допустили до конкурсу.
У 1933 році Улас Самчук написав роман-спалах “Марія”. Сильнішого твору
про голодомор в Україні в 1932- 1933 роках нема й досі. Автор не був
очевидцем страшних подій, але пам’ятав голод у двадцятих, коли з
радянської території тікали нещасні люди і просили хоч шматочка хліба.
Мав нагоду Самчук спілкуватися й з тими, кому пощастило вислизнути на
волю в 1933-му. Письменник зіставляв різні, одна жахливіша від іншої,
розповіді, осмислював події масштабно: голод нищив націю не тільки в
Україні, а практично у всіх регіонах, де жили етнічні українці: на
Кубані, Воронежчині, у Західному Ставропіллі. Таким чином, штучний голод
планувався сталінською клікою як геноцид, як замах на українську націю.
Жовтий князь зібрав страшні жнива: вчені й досі не можуть точно
підрахувати, скільки людей тоді загинуло, і подають приблизні, але від
того не менш вражаючі цифри – від 8 до 11 мільйонів!
Роман “Марія” Уласа Самчука твір не тільки яскравого змісту, це
роман-самородок, епічне полотно, неповторне на мовному й стилістичному
рівні. Ось як С.Пінчук окреслює контурне суть і вагу цього твору: “Що
це? Метод? Напрям? Так чи інакше, – цілком окреслена естетична система,
утвердження торжества життя в його найрізноманітніших проявах, навіть
тоді, коли воно конвульсивне вибивається з небуття чи зависає над
прірвою”.
Героїня роману – духовно сильна натура, вона має наснагу витерпіти і
пережити все: безрадісне дитинство, найми, смерть дітей, сімейні
негаразди, тяжку працю, – та якраз і знищила цю оптимістичну,
життєрадісну, працьовиту й розумну людину радянська система:
сімдесятирічна бабуся гине від голоду, до цього втративши всіх своїх
рідних, велику й гарну сім’ю – батьків, дітей, онуків.
Коли німці прийшли на українську землю, Улас Самчук повернувся з чужини
до Львова. Як і Ольжич. він не плекав ілюзій, буцімто нові окупанти
принесуть Україні волю, але з почуття синівського обов’язку приїхав на
ту землю, що манила і снилася, приїхав, щоби бути разом зі своєю нацією
у страшні часи випробувань.
Оскільки на початку війни німці мирилися з тим, що українські
націоналісти по закутках проголошували державницькі ідеї, то для
субокупаційних видань їм підходили талановиті українці, вчорашні
емігранти. Так Улас Самчук став редактором газети “Волинь”.
За кілька місяців, правда, газету закрили, а редактора заарештували і
якийсь час протримали у тюрмі. Чому? Причиною була Самчукова відчайдушна
сміливість. Хіба могли окупанти дозволити, щоб газета нагадувала
українцям, що німецьке панування не вічне і то треба й проти нього вести
боротьбу? А Улас Самчук у статті “Піднятий меч” відверто писав: “Лишень
свобідна, мирна, взаємно шануюча себе родина народів може керувати долею
світу. Це не значить, що вони мають лишень командувати. Ні! Ллє це
значить, що всі вони не сміють бути відіпхнуті від керми. всі вони
мусять чутися дійсно ковалями власного життя, бо інакше рано чи пізнє
повернеться те саме, що вже не раз диктувалося історією: “Хто підніме
меч, від меча і згине”.
– Як ви розумієте таке кредо автора: «Я не тому письменник українського
народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед
народом. Бог вложив у мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати
його для доброго, потрібного.»
iv Домашнє завдання
Вміти розповідати біографію Уласа Самчука. Скласти хронологічну таблицю
дат життя і творчості. Прочитати роман «Марія»
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
