Реферат на тему:
Українські народні казки
Казки є одним з найпоширеніших видів оповідальної народної творчості.
На земній кулі нема жодного народу, який би не створив свого казкового
епосу. Кожен народ має свої казки і сюжети, в якій він вкладає свою
життєву і соціальну філософію, зумовлену побутом та історією.
Казка – фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні
події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань,
легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні,
приказки й прислів’я, загадки й замовляння. Термін “казка” походить від
слова казати (казки розказуються). За часом виникнення казки належать до
найдавніших форм народної творчості. Вони дуже популярні серед усіх
народів світу й відзначаються захоплюючим сюжетом.
Основною жанровою ознакою казки в цілому є фантастика. Відтворюючи
дійсність, казка не вдається до вимислу порушення правдоподібності
зміщення реального плану.
Українські народні казки – складний жанр, він об’єднує твори різні за
походженням, змістом і стилем. Одні казки виділяються своєрідним складом
дійових осіб, другі – фантастичністю сюжету, треті –
соціально-побутовими конфліктами. Тому казку поділяють на 3-ри жанрових
різновиди:
казки про тварин (птахів, рослин, комах);
чарівні (їх іноді називають героїчні чи фантастичні);
суспільно-побутові (реалістичні, новелістичні).
В казках про тварин неправдоподібно товаришують, одружуються, співають,
танцюють звірі.
Ще більш неправдоподібно є вимисел у фантастичних казках, в яких все –
персонажі, чудодійні предмети, сама дія – просякнута незвичайною
атмосферою.
Без фантастики нема і побутових казок хоча вони й ближчі до реальності,
до соціальних і побутових проблем українського села.
Найдавнішими з них є казки про тварин, хоча в українській народній
творчості, вони давно втратили свій первісний характер. Лише в окремих
казкових творах береглися короткі згадки про походження звірів і птахів.
Фантастичні казки. Головний їх зміст – богатирський подвиг у здійсненні
якого героєві допомагають мудрі сили природи, котрі дають йому пораду,
сприяють різними способами.
Соціально-побутові сюжети цих казок побудовані на обігруванні типових
рис негативних персонажів в комічні, фактично фантастичні ситуації.
В українській казці приділяється багато уваги побутовим реаліям. Це
іноді не на користь літературним якостям казки, але з іншого боку,
українські казки містять багаті відомості для вивчення матеріальної і
духовної історії українського народу.
Нині з усного побутування казку витісняють технічні засоби інформації.
Однак і в них народна казка залишається популярною, людям, а особливо
дітям, притаманний потяг до надзвичайного і водночас простого. У
народної казки і тепер широке коло читачів, як серед дітей так і серед
дорослих, причому різного освітнього рівня.
Жив колись на світі бідний русин. І щоночі йому снився син — високий,
гарний леґінь. Але то був тільки сон. Життя проминало, а у чоловіка ні
сина, ні багатства — сама біда в хаті.
Під горою мав трохи землі, але на ній і дурний бур’ян не хотів рости. А
одного року була така засуха, що й земля згоріла.
Пішов бідняк найматися до графа, якого буковинці любили, як сіль в оці
чи тернину в боці.
— Підеш молотити,— сказав граф,— а за роботу візьмеш те, що в чоботи
нападає.
Русин погодився, бо що було чинити? Цілий місяць вимахував ціпом і
приносив у чоботах зарібок. Нарешті провіяв зароблене зерно, розстелив
на ряднині, аби просушилося. Та горобці теж були голодні й видзьобали
усе до зернини.
Побачив це русин, кинув спересердя крисанею об землю:
— А смерека б вас побила!
— Не сердься, добрий чоловіче,— запищало в нього за спиною.
— А хто це мені радить не сердитися?
— Та я — одна зернина, яку не з’їли горобці.
— А де ти є?
— Та осьдечки — під лопухом сховалася. Нахилився русин, підняв
листок лопуха і помітив золоту зернину.
— Що мені з тебе? —каже чоловік.— Ти така дрібненька, що тебе й не
видно на долоні.
А зернина радить:
— Ти мене не їж, а посій у землю і поливай три рази на день водою з
Черемошу.
Русин посіяв золоту зернинку перед вікнами хати. Три рази на день носив
воду з річки, щедро поливав, але нічого не сходило. Засумував,
забідкався старий. Розказав про все жінці, а вона допікає:
— Тобі, чоловіче, на старість горобці у голові цвірінькають! Де то
видано, де то чувано, аби зернина уміла говорити!
Та одного ранку русин почув за вікном таку чудову музику, що за серце
брала. Виглянув – нікого, але на тому місці, де була посіяна зернина,
вис рола дивна яблуня. З її гілля звисали не яблука, а скрипки – із
зеленими і жовтими смугами. Зачудувався русин і вийшов надвір. Не встиг
підійти до чарівного дерева, як почув:
Добридень, тату!
Ще більше здивувався чоловік.
Добридень, – відповів. – А хто мене називає татом?
Це я, ваш син Петрик, – і з яблуні скочив красний хлопець.
Коли ти мій син, то ходімо картоплю сапати, – все ще не вірив чоловік,
що то йому не сниться.
Петрик узяв із собою скрипку й втяв такої веселої, що картопля почала
рости і цвісти.
Що то за скрипка? – запитав батько.
А то така скрипка, що коли погладжу на ній зелені смуги, то
омолоджується добро, а як торкнуся жовтих – старіється зло.
Чоловік і жінка не могли нарадуватися чарівному синові. Боялися, аби й
волосинка з нього не впала. Та Петрик не міг усидіти на місці, все він
ходив поміж людьми.
Однієї неділі узяв свою скрипку й подався в село. На толоці побачив
людей, які танцювали, хоча їм не грали ні скрипка, ні цимбали. Вони
тільки плескали в долоні. Всі були такі марні, що падали з ніг.
Що ті люди роблять? – спитав Петрик селян.
Весілля справляють, – відповів один дід. – Але граф їх зовсім замучив у
роботі. Казав, що коли повмирають, то сюди привезе людей із заморських
країв.
Погладив хлопчина зелені смуги скрипки і втяв такої веселої, що листя на
деревах – і те затріпотіло. Люди стали жвавими, щасливими. Молодий із
молодою – яке місяць із зірницею.
Цілу днину Петрик веселив людей. А граф вийшов на балкон палацу, глянув
у бік толоки і аж рота роззявив від подиву. Він наказав гайдукам
позаганяти всіх селян до своїх воріт. Прийшли бідні люди, поскидали
крисані.
Бачу, що від музики дістали добру силу. Завтра під горою маєте
продовбати великий прохід, аби весь Черемош міг туди текти!
Наступного дня зранку люди взяли мотики й лопати і подалися до гори.
Обліпили її, як ті мурашки, й загупали, аж іскри летіли. Минали дні,
тижні, місяці, доки продовбали крізь гору тунель.
Подивився граф і каже:
Тепер побудуйте в середині гори високий палац – з великими залами,
довгими коридорами, ясними світлицями. Брама до палацу має бути така,
аби її заперла і мала дитина, а відчинити міг тільки один я.
Але бідні люди вже не чули в собі великої сили.
А граф їм дав таку страшну роботу! Рушили до хати, де жив із родичами
Петрик. Викликали хлопця й докоряють:
Ти дав нас снагу видовбати діру для ріки, а тепер лишив нас у біді?..
Петрик відповів:
Завтра всі до одного беріть каяння, довбані та лопати і йдіть до гори. Я
прийду на поміч.
Другого дня люди прийшли до гори, але ніхто не міг підняти ні кия, ні
лопати. Тут Петрик погладив зелені смуги скрипки, приклад смичок до
струн і врізав коломийку. Люди помолоділи, дістали красну силу – аж
уламки скелі розліталися. В горі були зроблені довгі коридори, височезні
зали, просторі світлиці.
Коли все було готово, граф розіслав гайдуків скликати гостей: його
доньку посватав один заморський принц.
Гості зібралися в палаці, який збудували в середині гори.
Прийшов туди Петрик. Граф його уздрів і закричав:
Як ти смів сюди прийти?!
Мужицьке весілля я вже бачив, пане, а графське – ще ні, – відповів
Петрик.
Граф наказав слугам викинути зухвалого хлопця. Та Петрик погладив жовті
смуги скрики, приклав смичок скрипки, приклад смичок до струн і заграв.
У палаці одразу притихли. Граф згорбився, руки затремтіли.
Петрик вийшов за браму і зачинив її назавжди. Минули роки, брама помалу
обросла травою-муравою. Про графі ніхто й не згадував. ВА про Петрика та
його чарівну скрипку розповідають і донині.
ВИСЛОВИ ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ
ПРО УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ КАЗКИ
“Казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у
глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська
історія”.
В.Гнатюк
“Казка народжується, звичайно з життя. Всяке архаїчне сьогодні відмирає.
Релігійне явище більш давнє, ніж його використання в сучасній казці”.
В.Пропп
“Не тільки під станом грецьким епосом, а й під драмою, під пізнішою
епікою все лежала багата казкова верства. В сім запасі, з котрого
черпали нові мотиви, які живуть у нас, а виступають також у повістях
єгипетських вавилонських, пізніших індійських, перських, арабських”.
Михайло Грушевський
Виконали студентки ІV курсу
спец. «Українська мова і література»
Коломийського інституту
Прикарпатського національного університету
ім. В. Стефаника, зокрема:
Бучовська Наталія
Геник Марія
Гросевич Мар’яна
Юрів Галина
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
