Українська мадонна Уласа Самчука

Традиційно вважається, що жінка є символом життя, початком всього
людства. І це не випадково. У змалюванні жіночих постатей, розумінні
місця жінки в суспільстві класична українська література увібрала
традиції ще з біблійних часів. Щоб це довести, необхідно звернутися до
біблійного тексту, книги Буття. Коли Господь сотворив Адама, Він
проголосив: «…Не добре бути людині одній; створімо йому помічника,
відповідно йому… І сотворив Господь Бог із ребра, взятого у людини,
жінку, і привів її до чоловіка» [2:2:18-23]. Хто ж не пам’ятає цю
історію? Немає сумніву, що мова йде про вторинність жінки. Але у ХІІІ
ст. відомий богослов Фома Аквінський дещо пом’якшив цю дискримінацію за
допомогою наступних думок. Якщо б Єва була створена із ступні Адама,
писав Фома, то вона була б нижчою по відношенню до нього. Якщо б
створена з голови — була б вищою. Але, будучи вилучена з Адамового боку,
тобто з його середини, вона знаходиться на своєму місці і доповнює
Адама. Єва стала помічницею своєму чоловікові.

Отже, з найдавніших часів жінка є помічницею, вірною подругою. У нашій
літературі ми знаходимо такі зразки жіночих характерів, як Ярославна,
дружина Ігоря. У «Слові о полку…» плач Ярославни співзвучний з народним,
у її тузі відчувається біль за чоловіком.

У християнстві саме в образі Богоматері, нехай у зашифрованій формі,
продовжує жити Велика Мати, яку ми знаходили у всіх міфологіях і
релігіях.

Треба зазначити, що культ Богоматері в українців підноситься більше, ніж
культ Ісуса. Марія, Богоматір, Цариця Небесна, її символ — лілія, як
знак досконалої любові, що полягає в єднанні з Богом. За Юнгом, Діва
Марія вважається землею, з якої народився Христос. Святий Ангельм каже:
«Немає ніякого сотворіння, щоб дорівнювало Марії. Від неї більшим є лише
Сам Бог» [3:12]. У християнській містиці Марія з місяцем означає жіночий
принцип, що приносить світло в тьму ночі. В основі українського
світогляду лежить виразна ідеалістична риса. Тенденція до ідеалізації
проявилася і в ставленні до жіноцтва. Образ Богородиці у свідомості
українського народу відігравав роль своєрідного духовного стержня. Це
сприяло виробленню на українських землях своєрідної традиції ставлення
до жінки і до жінки-матері. Народний погляд на Богородицю відображав
образ багатостраждальної жінки. І саме така інтерпретація цього образу
використовується У.Самчуком у романі «Марія».

Образ «босоногих мадонн» — один із ідейно-композиційних лейтмотивів
романів, повістей та оповідань Уласа Самчука. До нього художник слова
звертається протягом усієї творчості. Перше, що слід зауважити — майже
всі героїні Самчукових творів є селянками, або вихідцями з села. Роман
«Марія» — величальна пісня жінці-матері, котра завжди залишається вірною
родині, а також є типовою представницею жіноцтва України 20-30 років ХХ
ст. Образ Марії — це образ жінки-матері великої духовної краси. Її
моральність розкривається протягом твору в кожній сцені, в кожному
епізоді, в окремих репліках та діалогах. Якщо говорити про психологію
жіночого образу матері-селянки, то тут письменник іде від класичних
образів Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Михайла Коцюбинського. Наскрізним
у творі проходить образ Матері Божої. І, напевне, тому автор назвав твір
«Марія» ім’ям, що є уособленням материнства, основи життя на землі,
самої України. Мати Божа — особлива постать у всесвітній історії, у
серцях та душах людей. До Богородиці у творі радить звернутися за
допомогою та підтримкою священик на похороні сина Марії. З трепетом і,
можливо, з острахом, як велику реліквію забирає з собою ікону Матері
Божої Марія, коли йде від першого чоловіка. І коли лишає Максимові хату,
то теж забирає з собою усі образи, які порозстрілював оскаженілий син:
«Образи свої Марія також перенесла. Ціле життя бачила їх перед собою, і
на шлюб благословляли образом отієї почорнілої Матері, що кормить
дитину».

O’O,PePIQdRoRoeRoeeeeeeeeeeeea******O

dhgdi(•

dh ¤ ¤gdi(• вати ці моменти, вдало оброблені і трансформовані Уласом
Самчуком у «Книзі про народження Марії».

Мученицьке і багатостраждальне життя Марії, мовчазне сприймання головною
героїнею роману мук як належного — це наступний етап проведення паралелі
між образом Богоматері та образу Марії Уласа Самчука. Діва Марія обрала
сама собі шлях свого життя: мовчки страждати. Мовчки страждати — ось що
стало її долею на землі. Вона мовчала, коли в холодну ніч не могла
прихистити новонароджене немовля в затишному будинку. Марія відчувала
невимовну радість, коли народила Спасителя. Але й горе переповняло її
серце, коли мудреці подарували золото, ладан і смирну. Адже ці дарунки
були символічними для Неї, бо золото означало, що народився Цар, ладан
дарувався священнослужителям, а смирною змазували тіло покійного. Три
дарунки окреслювали долю Спасителя. Та Богородиця мовчала і тоді, коли
Ісус стояв на помості побитий, принижений, з терновим вінком. Великі
материнські сльози текли по щоках. І єдине питання, яке турбувало її
душу вона носила в собі: «Мій Син! Коли, де, як вирішиш ти звільнитися
від цих мук?» Не будучи розп’ятою, вона разом із Сином зійшла на хрест і
той біль, який відчував Христос, переносила і Марія.

Самостійність у виборі своєї долі простежується і в образі Марії з
однойменного роману У.Самчука. Трансцендентальність цього образу має під
собою підґрунтя особистого світобачення, тривалих роздумів героїні,
вміння досягати поставленої мети, досвід богошукання. Марія теж втратила
сина і відчувала невимовний біль у своєму серці. Майстерним пером автор
виписує психологічний стан своєї героїні і підносить її до Богородиці.
Тому не випадково прозаїк устами священика говорить: «Чую біль твій,
біль матері, яка тратить свого первенця. Але пригадай, сестро, ту Марію,
ту Святу Марію, що родила світові Бога живого… І пригадай велику
Матір, яка день і ніч стояла під хрестом розп’ятого Сина, чекаючи Його
смерті. …Попроси у Неї сили пережити твоє горе і видержати все так
само, як це видержала Вона, найбільша зо всіх матерів» [4:43].

Прозаїк підсилює страждання Марії ще й тією ситуацією, коли Максим
розстріляв образ Божий. Тоді Марії здалося, що він, її рідний син,
розстріляв її, свою матір. «І що йому Бог Саваоф і вся небесна
канцелярія? Звів нагана, буцнув раз, і дутий київський образ розсипався
на скалки. Марія скам’яніла, не поверне язиком» [4:73]. Для опису ікони
автор не випадково вдається до чорного кольору, щоб підкреслити
страждання Богородиці, Марії і України. «…І на шлюб благословляли
образом почорнілої Матері, що кормить дитину». Завершальним штрихом у
характеристиці образу Марії є слова Гната: «Цілую руку матері. Цілую
святість величну. Цілую працю! Маріє! Маріє!» [4:140]. Отже, Марію можна
назвати справжньою Берегинею.

Три образи у Самчуковому романі тісно переплітаються і поєднуються в
єдине ціле. Це ще раз доводить, що в українському світобаченні переважає
архетип жіночості. У.Самчук, виходячи з того, що жінка емоційно багатша,
сприйнятливіша до нюансів у природі та взаєминах людей, саме через неї —
жінку-матір, через правдиве відображення її мук і сумнівів зміг розкрити
трагедію українського народу. Народу, котрий живе у країні, яка має ім’я
теж жіночого роду. На цьому рівні образ Марії переростає в саму Україну.
Особливо це простежується у «Книзі днів Марії» та «Книзі про хліб», де
автор витворює загальний образ української землі: достаток, щедрість,
упевненість у завтрашньому дні. Зустріч Марії з руйнівною силою
більшовизму відображає страх і неспокій української нації в цілому.
Через муки однієї жінки автор показав «цілу Україну, яка під час голоду
стогнала материнським плачем: «Нині пророче перо мочається у людську
кров і на скрижалях доби виписує одне слово: хліб.

Зійдіть зі стін, великі пророки! Станьте на захід сонця, здійміте погляд
ваш у далечінь і світові речіть: смерть тобі, світе старий. Душа хліба
мороком спаде на твої міста, на твої села, на цілу землю. І впадуть ваші
храми, бароко і готика… Смерть вам!..» [4:43].

Література:

1. Ангелевич Н. Новое о прошлом // Семья и школа. — 2001. — №1-2. —
С.60-61.

2. Біблія або Книги Святого Письма й Нового Заповіту. — Українське
Біблійне Товариство, 1995.

3. Музичка І. Свята Богородиця — Покровителька України // Народна
творчість та етнографія. — 2002. — №4. — С.12.

4. Самчук У. Марія; Куди тече та річка. — К.: Наукова думка, 2001. — 416
с.

5. Ситченко А. Не просто Марія // Слово і час. — 1997. — №8. — С.76-77.

Похожие записи