Реферат

на тему:

“Творчість Євгена Плужника”

   

Бачив життя до останнього

дна сотнями ран!

    Євген Плужник

Серед тих, кому судилося «Розстрiляне Безсмертя» постає талановитий поет
Євген Плужник. Доля подарувала йому всього 38 лiт (1898-1936). Тяжко
хворий на сухоти, вiн був заарештований i зiсланий до концтабору на
Соловки, там i помер.

Скiльки їх, молодих, талановитих, люблячих свiт i життя, розтоптав чобiт
сталiнських iнквiзицiй?! Особливих провин не шукали, варто було лише
потрапити у сiтi людоловiв. З особливою ретельнiстю полювали на
опозицiйний талановитий свiт мистецтва, на духовну елiту з її
життєтворчим духом.

Євген Плужник — людина iз вершин незвичайного таланту, тихої вдачi,
стриманий, навiть обережний. Тримався незалежно, i цього було досить…

Вiн не був «ворогом народу», ворогом радянського ладу. Плужник намагався
його зрозумiти, осмислити, «…бачив життя… сотнями ран!..» Його твори
стали вираженням правди i совiстi. Хто ще мiг так щиро ввiрити себе
сучасникам?

   Суди мене судом твоїм суворим,

   Сучаснику! — Нащадки безстороннi

   Простять менi i помилки, й вагання…

   Поет переконаний, що зрозумiють його:

   I пiзнiй сум, i радiсть передчасну, —

   Їм промовлятиме моя спокiйна щирiсть.

Отже, саме «спокiйна щирiсть» була основою його свiтобачення та
свiтосприйняття, яку не могли пробачити йому, коли у 20-тi роки почалися
в Українi судово-полiтичнi процеси.

Читаєш чистi i проникливi рядки поета i розумiєш, що свiт його душi
мiститься у душi багатостраждального українського народу:

   Ой, упали ж та впали кривавi роси

   На тихенькi-тихi поля…

   Мiй народе! Темний i босий!

   Хай святиться твоє iм’я!

Вражає глибина думок i почуттiв Є. Плужника. Життєву науку вiн пiзнає у
природi:

   Вчись у природи творчого спокою

   В днi вересневi. Мудро на землi…

   …Вiр i наслiдуй.

Вiчнiсть природи, Всесвiту навiває фiлософськi роздуми про вiчнiсть i
незнищеннiсть краси:

   …Я дивлюсь i бачу: все навiки

   На цiй осiннiй лагiднiй землi…

Життєву даль йому вiдкривали «…пелюстки вуст дитячих», чиста душа,
перша зустрiч i любов. У найскрутнiшi хвилини втоми i зневiр’я звертався
до Т. Г. Шевченка, у нього поет черпав сили:

   I знову в серцi вiдчуваю мир я

   I тихий голос радiсних надiй.

Отже, прагнення миру i радiснi надiї були йому так необхiднi! Поезiя Є.
Плужника, як i його життя, адресована суспiльству. Задля майбутнього
суспiльства вiн здатний на самопожертву:

   Благословен єси, часе мiй!

   О, жорстокий! I весь в кровi!

   — Це нiчого, що я, мов гнiй, —

   Пiд посiви твої новi!

Ця жертовнiсть життєстверджуюча: «Бо ось вiрю i зросту колись». Вийшовши
з народних витокiв, страждаючи за народ, останнiм шматком хлiба дiлячись
iз сусiдськими дiтьми у голодному 1933, Є. Плужник увiйшов у безсмертя,
вiрячи у торжество добра:

   Зiйде колись велетенський посiв

   Тишею вiрних днiв!

PAGE

PAGE 4

Похожие записи