.

Тип «Нової» жінки в романах ф. Достоєвського «Ідіот» та м. Хвильового «Вальдшнепи»: компаративний аспект (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4469
Скачать документ

Тип «Нової» жінки в романах ф. Достоєвського «Ідіот» та м. Хвильового
«Вальдшнепи»: компаративний аспект

Добу, в яку М. Хвильовий писав свій роман «Вальдшнепи» (1928 р.), можна
схарактеризувати висловом англійської письменниці-модерністки Вірджинії
Вулф: це історичний момент, «…коли людська натура змінилася. Змістилися
всі людські стосунки…» [3, 78]. Одним із чинників таких змін були
карколомні історичні події: перемога більшовиків на більшій частині
постімперського російського простору, в тому числі і на Україні. Проте в
середовищі переможців ширилися настрої розчарування й незадоволення
результатами революції: ідеї, заради яких вона здійснювалася, так і не
втілилися в життя, а «велична й справедлива» комуністична партія
перетворилася на такого собі «собіратєля землі руської» і спускається,
так би мовити, на тормозах до інтересів хитренького міщанина-середнячка»
[5, 262]. Перед суспільною свідомістю постає головне питання того
періоду: яка вона, людина майбутнього, хто творитиме «голубу савойю», що
так стрімко почала віддалятися в далеке майбутнє, і чи можлива взагалі
комуністична Україна. На ці питання спробував відповісти М. Хвильовий у
своєму рубіжному романі «Вальдшнепи», що ознаменував розчарування автора
в його дотеперішніх ідеалах, прагненнях і засвідчив кінець епохи
«романтики вітаїзму» у творчості митця.

У романі М. Хвильовий подає модель «нової людини», намагаючись віднайти
місце в реальності для тих, хто творив революцію і брав під сумнів її
результати. Привертає увагу той факт, що модель «нової людини» втілено
саме в образі жінки, досить юної дівчини Аглаї. Вважаємо це взагалі
характерним для тогочасного вітчизняного письменства, що можна пояснити
інтеграцією в українську літературу естетики модернізму, а з нею ідей
емансипації та фемінізму. Як результат – поширився образ «нової жінки»,
сильної, мислячої, яка керується не почуттями, а інтелектом, до того ж,
було знято табу із теми жіночої сексуальності. Подібні жіночі образи
моделює у своїх творах О. Кобилянська, спираючись також на ідею
«надлюдини» Ф. Ніцше. С. Павличко наголошує: «Ольга Кобилянська
відобразила вихід на історичну сцену жінок, яких Е. Шовалтер у своїй
монографії називає «новими». Про них мало відомо, але й соціалістка Анна
Павлик, і доктор Софія Морачевська, і письменниця Наталя Кобринська були
такими жінками. «Моя заслуга се та,… що побіч дотеперішніх Марусь,
Ганусь, Катрусь можуть станути і жінки європейського характеру, а не
спеціально галицько-руського», – писала О. Кобилянська про своїх
героїнь. У реальному житті це були жінки європейської освіти й
радикальних поглядів, у літературі – жіночі характери, позбавлені
романтичної імперсональності, властивої жіночим образам у чоловічій
народницькій літературі.

«Нові жінки» були сильними жінками, спроможними на самотній виклик
суспільству. Центральний сюжет перших повістей і взагалі всієї творчості
О. Кобилянської – зіткнення жіночої сили і чоловічої слабкості. Її
героїні сильні морально, психологічно, інтелектуально. Вони надзвичайно
емоційні й наділені могутньою, важко стримуваною сексуальністю… В
опозиції «сильні жінки – слабкі чоловіки», як уже згадувалося,
трансформована певною мірою філософія Ф. Ніцше. О. Кобилянську вабила
романтична надлюдина, але в баченні письменниці вона була безсумнівно
жінкою» [2, 71-72] Так само і М. Хвильовий, моделюючи у своєму романі
«Вальдшнепи» образ надлюдини, вбачав у ньому саме жінку, адже
«…висловлені в романі ідеї свідчили про серйозне знайомство (Хвильового
– О.Б.) з творчістю Ф. Ніцше» [1, 291].

На нашу думку, М. Хвильовий невипадково обрав для головної героїні
роману «Вальдшнепи» ім’я Аглая, адже воно міцно закріплене в
літературній традиції – таке ім’я носила одна з головних героїнь роману
Ф. Достоєвського «Ідіот» Аглая Єпанчина. Тому закономірно постає питання
про зіставлення цих двох яскравих жіночих образів.

Саме ім’я «Аглая» має подвійне трактування: з одного боку Аглая – ім’я
однієї з трьох Харіт, міфічних істот, богинь радості, краси та жіночої
чарівності. Семантика цього імені – «блискуча, сяюча» (сліпуча краса).
З іншого боку, слово «харіти» походить від лексеми «милість, милувати»
(милість Божа). Отже, неоднозначність образу закладена вже в його імені.
Простежимо, як кожен із письменників – Ф. Достоєвський та М. Хвильовий –
реалізує семантику імені у своєму романі.

У Ф. Достоєвського Аглая Єпанчина сліпуче вродлива – перша смислова
домінанта її імені повністю втілена. Друга ж семантична домінанта (мила,
добра, гармонійна) не реалізується в романному просторі. Аглая в романі
«Ідіот» – тип «нової» для свого часу жінки. Вона має такі переваги, як
прагнення до навчання, розвинений інтелект, критичне мислення. Героїня
осягає навколишній світ і себе через розум, а не через почуття. Героїня,
для якої первинним є продумані вивірені рішення, не може зрозуміти
поведінки князя Мишкіна, яка є алогічною, керованою інтуїцією. Вважаємо,
в інтерпретації Ф.Достоєвського раціональна жінка – нещасна жінка,
жінка-місяць, що світить, але не гріє.

На наш погляд, образ Аглаї у «Вальдшнепах» М. Хвильового більш складний,
ніж образ Аглаї Єпанчиної. Він виписаний різноспрямованими векторами в
одній площині, в той час як образ героїні Ф. Достоєвського – лише двома.
Це багатоплощинний, гармонійний образ, позбавлений схематизму, у
«малюнку» якого з’являється вісь, осердя – це сексуальність героїні, те,
про що умовчав Ф. Достоєвський, але підкреслив М. Хвильовий.
Простежується спорідненість образу Аглаї у М. Хвильового з образом
«нової» жінки, виписаним ще О. Кобилянською («Valse melancolice»,
«Некультурна», «Природа»): мислячої, сильної, сексуальної і свідомої
своєї сексуальності, свідомої своєї вищості над чоловіком («нова»

жінка – торжество перемоги фемінного над маскулінним).

Аглая з «Вальдшепів» – романтична натура, «людина нового покоління»,
автономна, самодостатня і сильна жінка, яка бачить себе творцем
справедливого світоустрою. Оповита серпанком таємничості, «московка»
Аглая (як розуміємо з її згадок про знаменитого прадіда, нащадок
давнього козацького роду) проголошує культ нових людей, покликаних до
активної дії, «не тієї, що комсомолить у пустопорожнє… а тієї, що,
скажемо, Перовська» [6, 245]. Тут ми спостерігаємо нове трактування
романтичного героя. Той активний романтизм («романтика вітаїзму»), який
пропагував М. Хвильовий, якраз і передбачав орієнтацію на сильну,
діяльну особистість.

Образи головних героїнь у романах російського та українського
письменників знаходять своє розкриття через зображення їх поведінки в
певній сюжетній моделі (любовний трикутник). Порівнюючи дві моделі
любовного трикутника – у Ф. Достоєвського і М. Хвильового, відзначимо
подібні моменти: по-перше, до складу обох трикутників входять дві жінки
і чоловік; по-друге, і для Лева Мишкіна, і для Дмитра Карамазова Аглая –
«інша» жінка, тобто та, яка з’явилася на горизонті головного героя
другою і, власне, утворила трикутник. Під статичним кутом зору
спостерігаємо суттєві типологічні сходження образів головних героїнь та
моделей любовного трикутника, але в динаміці руху образу всередині
трикутника простежуються чіткі розбіжності, лінійно прямо протилежні.
Насамперед це виявляється у стосунках з чоловіками.

@

N

P

j

n

p

?

?

?

°

A

AE

E

O

O

Uth”

L

N

b

d

?

E

O

ho

h

[?_?c?kaen?uD~(„*?,?D?/eeeeeeeeeeeeeeeeeeeeess

gd3/4-N

h

h

h

h

h5mO>ю віру, цей новий емансипований світ може дати їй лише князь
Мишкін. Проте Аглая не спроможна зрозуміти головну думку князя:
«Сострадание есть главнейший закон бытия» [4, 19], оскільки співчуття –
категорія емоційного світосприймання, а героїня для цього надто
прагматична. Її міщанське, дрібнобуржуазне уявлення про дівочу гордість
перетворює в очах читача добру красуню Аглаю Єпанчину на самозакохану
особу з претензією на шляхетність.

Отже, в романі «Ідіот» художній експеримент Ф. Достоєвського «нова жінка
і сучасне суспільство» довів несумісність цих двох понять (Аглая змогла
зреалізувати себе, лише виїхавши за кордон і одружившись з іноземцем).
Російське суспільство часів Ф.Достоєвського не було готове прийняти
«нову» жінку – сильну, розумну, освічену. Саме тому князь Мишкін обирає
слабку, непослідовну, малоосвічену Настасію Пилипівну, яка керується не
розумом, а інтуїцією, почуттями.

Натомість, у романі М. Хвильового простежуємо кардинально протилежний
розвиток сюжету. Насамперед слід зазначити, що Аглая з «Вальдшнепів»
обирає ідеологічно слабкого чоловіка, хоча сама має принципові
переконання щодо напрямку культурного прогресу України і робить все
можливе й неможливе для обернення в свою віру Карамазова. І тут перед
читачем постає непросте запитання: навіщо молодій, вродливій, розумній,
перспективній, впевненій у собі жінці такий морально нестійкий (Дмитрій
відкрито залицяється до Аглаї, хоча має дружину), малоосвічений
представник ворожої їй комуністичної партії?

Припустимі різні варіанти відповідей. Можливо, М. Хвильовий прагнув в
образі Аглаї відтворити тип «жінки-вамп», яка, підкорюючи чужого
чоловіка, комуніста Карамазова, насолоджується повною владою над ним, а
отже – і над його партією, до якої відчуває ненависть. Однак цей
початковий психологічний мотив згодом доповнюється мотивом закоханості
Аглаї в Дмитра (це засвідчує останній епізод першої частини роману, а
саме страждання героїні, яка, заборонивши Карамазову бачитися з нею,
сама болісно переживає цю розлуку).

М. Хвильовий любовний мотив (вибір чоловіка між двома жінками – дружиною
Ганною і коханою Аглаєю) доповнює суспільно-політичним: адже, обираючи
подругу, Карамазов обирає різні варіанти майбутнього, і свого власного,
і своєї партії: кожна героїня є символом певної ідеї, діаметрально
протилежної до другої: інтернаціонального комунізму (Ганна) і
національного Відродження (Аглая). Не в змозі здійснити вибір, герой
«Вальдшнепів» опиняється в глухому ідеологічному куті: «Зі своєю
партією, – вважає Карамазова, – рвати не можна, бо це зрада не тільки
партії, але й тим соціальним ідеалам, що за них він йшов на смерть, це
буде, нарешті, зрада самому собі. Але й не рвати не можна» [6, 262].
Така поведінка Карамазова, на наш погляд, прямо співвідноситься з
ідейними ваганнями української комуністичної інтелігенції наприкінці
30-х років ХХ століття, зокрема, самого письменника. Як передова людина
свого часу, М. Хвильовий одним із перших означив у літературі ситуацію
«глухого кута» і почав шукати вихід із неї.

У «Вальдшнепах» модель любовного трикутника «Ганна – Карамазов – Аглая»
доречно розглядати як багаторівневу. З одного боку, у цій моделі
закладено типову, навіть банальну ситуацію «курортного роману», яким
розвіюють нудоту відпочинку в провінційному місті головні герої твору.
На іншому рівні – символіко-алегоричному – кожний із героїв є носієм
певної ідеї, яку письменник випробовує, зіштовхуючи її з реальним
життям.

Героїні роману М. Хвильового, Ганна та Аглая, намагаються прихилити до
себе Дмитрія. Аглая з «Вальдшнепів», на відміну від героїні
Ф.Достоєвського, виявляє при цьому неабияку спритність та
винахідливість. Відрізняються героїні також ставленням до релігій: Аглая
у творі М. Хвильового на початку стосунків з Карамазовим у відповідь на
те, що йому усюди ввижається Богоматір, говорить: «…ніякої Богоматері
нема… вона не більше, як примара». На противагу до цього, Аглая Єпанчина
– глибоко релігійна молода особа. Головна героїня твору М. Хвильового
намагається навернути Карамазова у свою віру, нав’язати йому власні
погляди: «вона (ідея. – О.Б.) мусить тебе також захопити, як і та, що во
ім’я її ти розстрілював своїх ближніх» [6, 226]. Аглая ж у творі
Ф. Достоєвського, навпаки, хоче увірувати в життєздатність ідеї нового
світоустрою через князя Мишкіна.

У романі Ф. Достоєвського «Ідіот» князь Мишкін сам обирає з трьох сестер
Єпанчиних наймолодшу, Аглаю. У М. Хвильового – Аглая обирає Дмитрія
серед багатьох чоловіків, які подорожували разом з нею на пароплаві на
відпочинок і сама виявляє ініціативу, привертаючи до себе його увагу.
Героїня «Вальдшнепів» психологічно більш зріла особистість, з глибшим
життєвим досвідом, ніж Аглая Єпанчина, незважаючи на те, що обом жінкам
по 23 роки. Героїня Ф. Достоєвського постає як ще зовсім юна дівчина,
суперницею якої в коханні є жінка-грішниця. Аглая українського автора –
сама грішниця, порушує одну з основних заповідей Господніх: закохується
в чужого чоловіка і відриває його від сім’ї. Однак грішниця, яка
здобуває перемогу над чоловіком: наприкінці першої частини роману
М. Хвильовий дає читачеві можливість зрозуміти, що Карамазов все-таки
обирає Аглаю, а не Ганну. Ті відомості, що дійшли до нас про зміст
другої частини твору (післямова до зальцбурзького видання «Вальдшнепів»
1946 року Ю. Дивнича), дозволяють повністю переконатися в цьому
твердженні: після ув’язнення Аглаї комуністами Дмитрій застрелився.

Таким чином, «московка» Аглая зі своєю принциповою позицією, яку вона
втілює, на думку М. Хвильового, є правильним виходом із глухого
ідеологічного кута української інтелігенції 30-х років ХХ століття. її
породила сама епоха, саме українське суспільство, це природний хід подій
в поступі нашої культури, нації. Проте, як засвідчує друга частина
роману, так званий «природний хід подій» був перерваний нахабним
насильницьким втручанням компартії: Аглаю посадили за ґрати – ідею
українського національного відродження ув’язнено на довгі 70 років у
підвалах НКВД. Можемо з упевненістю стверджувати, що роман М. Хвильового
«Вальдшнепи» за жанровим різновидом – політичний роман-передбачення, і
ця проблема може становити перспективу подальшого дослідження.

Вважаємо, що в ту епоху, коли український автор творив свій рубіжний
роман «Вальдшнепи», так само як і в свій час для Ф. Достоєвського,
виникла нагальна потреба формування концепції людини майбутнього «нової»
людини, і, на нашу думку, цей задум М. Хвильовий втілив повнокровно. У
романі «Вальдшнепи» митець подає модель «нової людини» в образі Аглаї –
романтичної натури, «людини нового покоління», автономної,
самодостатньої і сильної жінки, яка бачить себе творцем справедливого
світоустрою. Письменник намагається віднайти місце в новій реальності
для тих, хто творив революцію і сумнівався в її результатах. Кожна з
героїнь роману М. 

Хвильового «Вальдшнепи» є символом певної
ідеї, діаметрально протилежної до другої: інтернаціонального комунізму
(Ганна) і національного Відродження (Аглая).

Література

Дивнич Ю. Післямова до роману «Вальдшнепи». – Зальцбург, 1946. – 164 с.

Кобилянська О. Твори: В 5 т. – Т. 5. – 449 с.

Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія. –
2-ге вид., перероб і доп. –

К.: Либідь, 1999. – 447 с.

Рогозинский В. «Сострадание есть главнейший закон бытия…» // Всесвітня
література та культура. – 2005. – №1 – С.17-23.

Хвильовий М.Г. Твори: У 2 т. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 2. – 925 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020