.

Світ зла в інтерпретації В.Дрозда у романі “Злий дух із житієм” (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2825
Скачать документ

Світ зла в інтерпретації В.Дрозда у романі “Злий дух із житієм”

В. Дрозд, творчість якого займає важливе місце в розвитку української
літератури другої половини ХХ століття, розпочав свою літературну
діяльність у 60-ті роки як автор малих прозових форм, але поступово
утвердився як майстер повісті й роману. Його творчість багатогранна за
жанрами, різнопланова за темами і полістилістична. У більшості творів
письменника наявні глибокі психологічно-філософські роздуми про людину,
яка опиняється на перехресті суперечливих прагнень власних розуму і
серця, їх визначальною рисою є контраст. Це властиве й роману “Злий дух.
Із житієм”, у якому художній світ вибудовується на протиставленні добра
злу. При цьому тема зла займає домінуючу позицію в сюжеті. В умовах
соціально-економічних, політичних і світоглядних зрушень, що відбулися в
нашій країні в 90-ті роки минулого століття, ця тема набуває особливої
актуальності. У романі “Злий дух.

Із житієм”, який вперше було надруковано в журналі “Вітчизна” (1995, №
11-12), а окремим

виданням він вийшов лише в 1999 році, письменник розгорнув тему
криміналізації українського суспільства в середині 90-х років ХХ
століття.

Тема криміналу в суспільстві на сьогодні досить поширена в так званій
масовій літературі, а твори, в яких ідеться про злочин і злочинність
надзвичайно популярні в читачів. В. Дрозд по суті був одним із перших,
хто торкнувся цієї проблеми в українській літературі, але характер її
художнього вираження в нього самобутній і значно глибший: він прагне не
лише зобразити криміналізацію суспільства як соціальне явище, але й
відтворити психологію людини, яка опинилася у світі криміналу.
Письменник намагається осмислити болючі колізії сьогодення крізь призму
біблійно-міфологічних уявлень, інтерпретуючи зміст канонічних текстів
відповідно до світобачення сучасника, “надаючи їм функції розвінчання
духовної порожнечі, моральної кризи, розпусти не тільки як поведінки
окремої людини, а й як суспільного явища” [5, 91]. При цьому, як
зазначає Л. Яшина, він не має на меті “принизити цінність біблійного
сюжетного матеріалу, його емоційно-психологічний вплив на читача, а лише
своєрідно тлумачить долі <...> персонажів” [5, 82]. На думку
В. Антофійчука, “загальновідомість Біблії забезпечує в структурі
літературного твору впізнаваність, тому зображуване в художньому
контексті вимагає зіставлення, порівняння конкретного, звичайного з
універсальним, сакральним” [1, 13]. Звернення до традиційних
біблійно-міфологічних і літературних мотивів та образів загалом
характерне для творчості письменника (оповідання “Іскаріот”, романи
“Вовкулака”, “Листя землі” та ін.).

Роман “Злий дух. Із житієм” В. Дрозда був предметом наукових зацікавлень
окремих літературознавців. Найґрунтовніше його дослідження належить
Л. Яшиній [5], яка окреслила найважливіші складові міфопоетики твору. Та
все ж вивчення означеної теми в контексті з осмисленням проблеми “людина
і світ”, своєрідність її втілення в романі “Злий дух. Із житієм”
залишається актуальною. В інтерпретації В. Дрозда світ криміналу – це
світ зла. Його сутність розкривається в романі в морально-психологічному
і соціальному аспектах на рівні образів-персонажів, розвитку сюжету і
конфлікту. При цьому світ зла в романі структуризований і зображується в
кількох вимірах: світ внутрішній – мікросвіт і світ зовнішній –
макросвіт, які постійно взаємодіють між собою і взаємовпливають один на
одного. Формою виявлення внутрішнього світу є окремий мікрокосм, окрема
людина, що виступає не лише складовою частиною зовнішнього світу зла –
макрокосму, але є й активним його творцем. Письменницька увага
зосереджена перш за все на зображенні життя головного персонажа – Романа
Гаркуші, який є ключовою фігурою світу зла (як внутрішнього, так і
зовнішнього), зображеного в романі. Свідченням останнього є вибір
В. Дроздом жанру житія (що заявлений у назві твору). З одного боку,
письменник, дотримуючись традиційних жанрових канонів житія, розгортає
життєвий шлях Романа Гаркуші. З іншого, – змістовно акцентовано
антижитіє, яке творить сам герой, на розкриття злої сутності якого
репрезентується інший образ, теж винесений у назву твору, –

“Злого духу”, що закорінений у слов’янську міфологію.

Змальовуючи Гаркушу як мікросвіт, що є джерелом зла, письменник фіксує
деталі зовнішності, що уособлюють зло, в контексті виявлення внутрішніх
відчуттів героя. Таким чином, портрет виступає засобом психологічної
характеристики і базується на кількох ключових деталях. Кістяні виступи
на лобі, що нагадують ріжки, видають його істинну, хижу натуру:
“Робінзон лише глянув на його ріжки і буркнув: “Це ваша суть, ваше нутро
і ніхто вам не допоможе” [3, 6]. Гаркуша намагається приховати цю темну
сутність навіть від самого себе. Він мріє про пластичну операцію,
забризкує аерозолем дзеркало, тішить себе думкою: “Коли я стану
Президентом, накажу розбити всі дзеркала в Україні” [3, 7]. Образ
дзеркала невипадковий: у ньому відбивається істинне обличчя героя. Його
внутрішня сутність виявляється і через зображення очей. Саме опис очей є
центром портретної характеристики Романа Гаркуші. У віддзеркаленому
портреті його очі – “очі бунтуючого янгола з його давніх полотен”, “очі
Злого Духа”, “очі Сатани в хмарах”, що “палали тривожно і похмуро”
[3, 6]. Міфологізований образ “палаючих очей” є ключовим у розумінні
злої сутності героя. Відтак образ дзеркала набуває особливої
концептуальності в зображенні персонажа. Картини з ликом Гаркуші
(автопортрет “Сатана у хмарах”, портрет Гаркуші, намальований
Данилейком, на якому очі героя “дихали крижаним холодом, в них
проступали хижість і бажання крові” [3, 24]) теж підкреслюють його
сатанинську природу.

Вираження внутрішньої сутності Гаркуші простежується і в абревіатурі
назви його організації “САТ”. За поясненням героя (офіційний варіант),
перші три літери взято від слова Сатурн. “Сатурн – моя планета. <...> Я
звідти родом” [3, 13], – любив повторювати Гаркуша. Акцентування
художньої деталі “суцільна, вічна крига” [3, 13], що покриває планету
Сатурн,

є вказівкою на такі риси характеру героя як холоднокровність у
здійсненні злочинів, його жорстокість. Проте насправді назва “САТ”
(скоріше за все) – це скорочення слова “Сатана”, що цілком логічно:
фірма є дітищем Гаркуші, а він сам уподібнюється до Сатани, що
підкреслено деталями його самохарактеристики, оцінками його іншими
(Платашем, його дружиною Галею та ін.), прізвиськом Сатана, яким він
наділений у кримінальних колах. Таким чином, герой існує не лише у
власному замкненому просторі: він постійно взаємодіє зі світом
зовнішнім, у розкритті якого концептуально значими є деталі, що теж
виявляють зле начало героя. Адже зовнішній світ завжди передбачуваний і
підпорядковується тому, хто його творить. На думку М. Бердяєва,
“об’єктивований світ не є справжнім реальним світом, це лише стан
справжнього реального світу, який може бути змінений. Об’єкт є
породження суб’єкта. Лише суб’єкт екзистенціальний, лише у суб’єкті
пізнається реальність” [2, 39]. Такими суб’єктами виступають Гаркуша і
йому подібні, у вчинках і діях яких пізнається кримінальна реальність.

Для Романа Гаркуші світ криміналу, “грандіозний злет до вершин комерції
і підприємництва” [3, 13], розпочалися саме з фірми інформаторів “САТ”,
під прикриттям якої насправді було створено групу, для членів якої
злочин став професійним заняттям. До цього героя спонукало усвідомлення
того, що в жорстокому світі він буде знищений, “якщо не створить власної
організації із крутих хлопців, здатних і готових на все” [3, 105].
Відчуття безкарності і всемогутності привело Романа Гаркушу до
об’єднання відділень “САТ” у регіонах і створення Асоціації інформаторів
України, президентом якої він став. Він переконаний, що є творцем
“Нового” світу, можливо, й не тривалого в часі, проте власного світу,
“світу правдивого, без кольорових фігових листочків” [3, 9]. Гаркуша
навіть має намір написати свою Біблію про створення цього світу –
“антибіблію”, в якій поряд із біблійним “І був вечір, і був ранок”
(Книга Буття) буде і його власне світобачення: “…І БУВ ДЕНЬ НОВОЇ ЕРИ
В ІСТОРІЇ ЛЮДСЬКОЇ ЧЕРЕДИ НА ЗЕМЛІ” [3, 84] (Виділено в тексті. – Н.Д.).

Образ “нової ери” є уособленням жахливого сьогодення Романа Гаркуші (і
йому подібних), в якому він Бог. Щоправда його світ побудований за
іншими законами (“вовчими”)

і правилами. На думку героя, “єдиний закон порядкує у світі – безладний
броунівський рух…” [3, 63]. Крім того, він сповідує принцип “Нема
людини – нема проблеми” [3, 15]. Тож жорстокість є домінантною рисою
цього світу, зміст якої виокреслюється і в переліку методів, які в ньому
застосовуються для розправи: “Неслухнянці і недбайли, які, на горе собі,
багато знали про справи фірми, випадково потрапляли в автомобільну
катастрофу. Або гинули у міських квартирах від необережного поводження з
газом. Або тонули у Дніпрі від раптового серцевого нападу, у воді всяке
трапляється” [3, 14]. Людське життя в ньому не має ніякої цінності. Воно
сприймається героєм як суцільна вистава, спектакль, де одні дійові особи
змінюють інші. Невипадково у творі актуалізується образ Смерті, яку,
відповідно до міфологічних уявлень, письменник змальовує як “худорляву
пані з косою” [3, 49]. Гаркуша сприймає Смерть як “велику помічницю у
великих земних дійствах” [3, 49]. У його світі –

“Смерть – інструмент у його, Романа Гаркуші, руках. Як скальпель у руках
хірурга або сапка в руках полільника. Смерть така ж повноправна, як і
саме життя. Більше, життя – випадковість, а смерть – причинна. З
допомогою смерті будь-який конфлікт вирішується легко і швидко” [3, 49].

Несправжність “Нового” світу підкреслюється через порівняння гостей на
святі у Гаркуші з “розцяцькованими манекенами” [3, 92]. Сам Роман
Гаркуша теж виступає в різних іпостасях і тим самим уподібнюється до
актора. У різних ситуаціях він виконує свою роль: з ворогами він – вовк,
а з Євою – казкар і король. Хоча у ставленні до Єви поведінка Романа
Гаркуші теж є суцільним спектаклем, грою перед телекамерою, де він –
“автор п’єски, автор сценарію і головний герой” [3, 79]. У Гаркуші два
обличчя – для суспільства і для особливо наближених. У розвитку сюжету
дволикість героя простежується в зображенні його дій і вчинків. В одних
випадках він постає як великий благодійник: провідує хворих у лікарні,
вручає їм ліки; відвідує дитячі садки у подобі Діда Мороза з мішком
подарунків; рятує художника від матеріальної скрути; намагається
допомогти матері Єви. Але для Гаркуші вся ця благочинна діяльність не
більше, ніж “сцена із спектаклю”, “блискуча гра”, які мають викликати
“вдячні оплески”, “шквал аплодисментів” [3, 81]. А поруч із цим показано
злочинні діяння Гаркуші і його оточення з усіма подробицями, через які й
розкривається його істинна сутність. Епітет “житійні” в назвах більшості
розділів роману й уточнення до нього “сцени”, “театр однієї акторки”,
“спектакль із вогняним фіналом” теж орієнтують на театральність.
Аналогічне мало місце і в попередніх романах В. Дрозда (“Самотній вовк”,
“Спектакль”), де герої теж постійно грають як актори, світ для них –
ніби сцена в театрі, а їхнє життя – спектакль, де смерть –

“лише переодягання за кулісами життєвого театру” [4, 372]. Власне такою
і є концепція життя у прозі В. Дрозда – “безконечний спектакль, містерія
життя людства” [4, 372].

“Новий” світ постає таким, у якому легко переступити “невидиму межу, що
відділяє нахрапувату аморальність від злочину” [3, 37]. У ньому панують
перевернуті поняття й погляди, на зразок: “зло – це добро, а добро – це
є зло”, “зло і є первісна основа реального, а не вигаданого життя. Зло і
тільки зло сформувало людські індивідууми, здатні до виживання у
жорстокому земному світі” [3, 17]. Зло там сповідується “як самоціль, як
ідея” [3, 129].

У розмовах-проповідях перед “своїми апостолами” (як називає Гаркуша
підлеглих) головний герой часто наголошує на своїй надзвичайній вірі у
всемогутність Сатани: “Сатана правує балом земним, <...>, він справжній
Господар на землі, якому слід молитися своїми ділами” [3, 17].
Відповідно до таких переконань і діють Гаркуша, його оточення і їм
подібні.

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

N139]. Окрім того, абсолютною цінністю наділені гроші. Герої переконані,
що в житті “за гроші усе можна купити” [3, 50]. “Усе в цьому людському
мурашнику купляється, за меншу чи більшу ціну, тільки й різниця” [3, 6];
“Коли возсідаєш <...> на мішкові з доларами, старості нема, <...>. Гроші
дарують найголовніше” [3, 62]; “Багатство дарує повнокровне відчуття
миті” [3, 149], – це ті основні постулати, що вмотивовують вчинки тих
персонажів, які живуть і діють у просторі Романа Гаркуші. Для оточення
Гаркуші, яке, власне, складають основні дійові особи його світу, гроші
мають єдине значення, заради них вони здатні на все: гроші дають
відчуття сили і влади над іншими. Платаша, особистого охоронця шефа, теж
цікавлять “лише бабки”, і він мріє “накопичити доста зелененьких .
Аби достойно вписатися у нове життя з його чітким розподілом на багатих
і бідних” [3, 13]. Увесь світ, за переконанням Гаркуші і йому подібних,
“збудований із грошових купюр” [3, 79].

Розгортаючи мотив влади грошей у “Новому” світі, письменник акцентує
вартість тих чи інших речей: костюм Гаркуші – “від самого Вороніна,
тисяча сто двадцять доларів”; новий автомобіль – “розкішна цяцька” –
п’ятдесят тисяч доларів [3, 46]; новий дім Гаркуші над Небесним озером –
сто тисяч доларів; Єва “куплена з потрухами (як вважає Гаркуша. – Н.Д.)

за п’ять тисяч доларів” [3, 50], що засвідчує, що “Новий” світ наскрізь
продажний. Навіть своїх “апостолів” – своїх підлеглих – Гаркуша
характеризує як “юди продажні” [3, 18], розуміючи, що вони теж здатні
відректися від нього і “першими вигукувати, аби вчув новий господар: “На
хрест його!” [3, 18]. Усім у цьому світі правлять гроші, вони вирішують
людські долі. Продається і купується невинність. Проте для Гаркуші
купити тіло Єви видається недостатнім, тому він мріє купити і її душу –
купити любов Єви. Більше того, Гаркуша впевнений у тому, що “Єва
продасть свою душу. За плід з дерева життя. За блага земні” [3, 144], і
відчуває себе Змієм-спокусником, подібно до того, хто спокусив праматір
Єву: “Гаркуша знав, що його на Землю покликано. Вищими силами.
Покликано, аби він зробився Сатаною, Дияволом, Злим духом, Змієм і
звабив, спокусив Єву” [3, 76]. Тільки, на відміну від біблійного Змія,
Роман спокушає багатством: купує Єві дороге вбрання, коштовності, везе
до ресторану, обіцяє їй забезпечене життя, морську яхту, круїз навколо
Землі. Задуманий сценарій героєві не вдається втілити в життя: він не
врахував, що “нинішні Єви <...> так швидко розвиваються, за ними
тисячолітній досвід жіноцтва. Та, перша, Єва була значно наївніша” [3,
147].

Житіє Гаркуші виразно простежується на протиставленні “старого” і
“Нового” світів, які існують незалежно один від одного і співвідносяться
з минулим і теперішнім часами, з різними життєвими просторами.
Уособленням минулого Гаркуші, його світлого кохання, а відтак і
“старого” світу, є Марійка Березова. Марійка для Романа – приємний
спогад про безтурботні часи юності, коли він навчався в університеті і
зустрічався з нею. Гаркуша прагне відродити це минуле в образі
Русалочки, схожої на ту, біля постаменту якої відбувалися їх побачення у
студентському сквері. Хоча на замовлення Гаркуші і виготовляють її точну
копію, але письменник зауважує, що нова Русалочка інша, бо “та, колишня,
Русалочка стояла врівень з людьми, які гуляли по парку, нинішня ж
височіла на темному, схожому на надгробок, постаменті” [3, 101]. Ця
деталь є вказівкою на зміни в житті Гаркуші, на зміну його самого:
відбулася деморалізація героя, зумовлена зміною його соціального
статусу.

За самохарактеристикою героя, тепер він “вовк” в “оточенні тхорів і
всілякої іншої дрібної звірини” [3, 103], він вищий за інших. Хоча у
творі наявна вказівка, що вже в юності Роману Гаркуші було притаманне це
прагнення. Автор підкреслює, що герой навчався філології в університеті
лише для того, щоб виділитися із “загальної людської юрби”.

У відображенні еволюції світогляду Гаркуші, його переродження і перемоги
зла вагомим є образ нового дому. Зіставляючи минуле і теперішнє героя,
В. Дрозд наголошує, що колись герой мріяв збудувати для Марійки дім,
схожий на білого лебедя, а вибудував палац (і вже не для Марійки),
“чорний дім”. В описі цього будинку, як і в характеристиці Романа
Гаркуші, домінують епітети “чорний”, “хижий”: “Висвітлений надвечірнім
сонцем, він палав чорним полум’ям із червоною загравою черепичного даху.
А ще скидався на чорного хижого птаха, що ось-ось злетить і владно
ширятиме над долиною з дрібним маковинням сільських хат” [3, 85].
Поєднання чорного і червоного кольорів у наведеному описі створює
передчуття фатальності, трагічної приреченості Гаркуші і його світу. У
романі неодноразово згадується, що будинок –

“справжній палац”, що “якимось дивом <...> виріс із землі ” [3, 103] –
збудовано на пагорбі. Таким чином, наголошується вивищеність його
господаря над іншими. Окрім того, виокреслено іще таку деталь: будинок
Гаркуші своїми контурами нагадує Змія: “ламаний дах, критий червоною, як
вогняна пащека, черепицею, з трьома гостроверхими вежами, широкою
терасою на рівні другого поверху. А від високого підмурівка з бійницями
заґратованих віконець збігали по схилу до самої води в’юнкі, вистелені
чорною плиткою, з кованим поруччям сходи”

[3, 35-36]. Отже, зло закодовано не лише в образі Гаркуші, воно
простежується в описі всього, що оточує героя.

В. Дрозд у деяких епізодах намагається наблизити “Новий” і “старий”
світи один до одного, показати їх взаємодію. Хоча герої, які є
представниками того чи іншого світів, усвідомлюють для себе неможливість
існування в чужому просторі. Роман Гаркуша запрошує Марійку на
cвяткування вхідчин до нового будинку як свідка минулого, “як люстерко,
у якому побачить себе, молодого” [3, 46]. Автор зауважує, що Марійка,
потрапивши у “новий” світ Гаркуші, відчуває, що “вона чужа на цьому
святі, вона лише жебрачка в багатому дворі” [3, 103]. Але не тільки вона
є чужою серед “піни учорашнього суспільства” [3, 92]. Єва, яка мала
стати “ новою героїнею нової вистави” [3, 46], грати роль господині біля
Романа і уособлювати його сучасне, теж чужа на цьому святі. “Але чужа –
інакше. Ще чужа” [3, 93], –

відзначено Марійкою. Щоправда “своєю” у “Новому” світі Гаркуші Єва так і
не стала. Відчувши перемагаючу силу зла в герої, вона залишає чек на
домовлену суму і вчасно втікає від нього.

Всупереч прагненню хоч на мить повернути минуле Гаркуша, з усім
притаманним йому самолюбством, констатує, що “учора він був злидень коло
порога, через який йому не дозволялося навіть зазирати, сьогодні він
ПАН!” (виділено в тексті. – Н.Д.) [3, 6]. Тобто “Я” Гаркуші іноді
опиняється на перехресті двох світів – “старого” і “Нового”. Тільки
“старий” світ тепер уже сприймається героєм як несправжній, а “новий” –
є для нього об’єктивною реальністю, яка характеризується найвищим
ступенем особистісної свободи і самовиявлення. Життєвий світ Романа
Гаркуші, який безпосередньо пов’язаний із злотворенням, є концептуальною
моделлю багатовимірної реальності, в якій зафіксовано об’єктивну
дійсність.

Інші персонажі твору, які належать до оточення Гаркуші, теж
протиставляють два

світи – вчорашній і сьогоднішній, “старий” і “Новий”. В уявленні Платаша
“старого” світу “уже нема. І ніколи не буде” [3, 12]. Він згадує його як
світ, який майже нічого не дав ні йому, ні його родині, хіба що тільки
“двокімнатну на чотирьох хрущобку після дванадцяти років поневіряння по
чужих кутках”, “шмат хліба і шмат дешевої паперової ковбаси, аби не
помирали з голоду” [3, 12]. Платаш і дітей своїх прилучив до “Нового”
світу (“дочку зробив проституткою, а сина бандитом” [3, 11]), вважаючи
абсолютно правильним, що вони відмовилися жити у “старому” світі, бо “в
Новому світі заможно житимуть лише обрані” [3, 12]. Насправді “Новий”
світ постає як наскрізь фальшивий і примарний, а всі сподівання Гаркуші,
Платаша на майбутнє виявляються лише ілюзіями: їхнім планам не судилося
здійснитися. Платаш погнався за “земною химерою” і “вписав себе” до
“сатанинської трагедії”, “останній акт” якої йому належало “достойно
зіграти” [3, 154]. Кримінальний світ зруйнував його надії на майбутнє.
Трагічно й безглуздо загинула його дочка, випадково застрелена власним
братом; син змушений переховуватися, аби не бути знищеним, і Платаш не
знає, чи повернеться

коли-небудь його Данило. У хвилини відчаю батько-Платаш (дізнавшись, яка
доля спіткала його дітей) усвідомлює содіяне колись ним самим лихо:
“Були діти – нема дітей. Продав. Сатані. За бакси. За початковий
капітал…” [3, 133]. Тільки тепер він приходить до розуміння хибності
обраного життєвого шляху і що “колесо життя” вже не може повернутися
назад.

У момент найвищої емоційної напруги герой порівнюється автором із
листком, який зірвав із дерева вітер. У такому зіставленні прочитується
тема руйнації родини – тема, що є провідною і широко розгорнутою в
романі-епопеї В. Дрозда “Листя землі”.

В інтерпретації В. Дрозда світ зла, який створив навколо себе Гаркуша, –
це світ без компромісів: він поглинає і свого творця. Роман “Злий дух.
Із житієм” завершується словами: “І розверзлася земля до основ своїх, і
ковтнула Злого духа, поставивши крапку в земному житії його. І падав
Роман Гаркуша із криком страшним. Відчайним крізь верстви земні, і
наповнилася душа його каяттям, але пізно було: пекло ковтнуло його
грішну душу на віки вічні” [3, 154]. З одного боку, Роман Гаркуша є
руйнівником і уособленням зла. З іншого – саме зло виступає руйнівною
силою, що спочатку веде до перетворення героя на хижака у моральному
плані, а згодом і до фізичної загибелі. Гаркуша взаємодіє зі світом, що
навколо нього, видозмінюючи і цей світ, і самого себе. Відбувається
пряма і зворотна проекції внутрішнього і зовнішнього світів один на
одного. Проте зовнішній світ зла виявляється непереможним.

У заключному епізоді роману “Злий дух. Із житієм” прочитується й інший
зміст: добро всеперемагаюче, адже Злий дух загинув, а разом із його
смертю відповідно зазнав руйнації і створений ним світ зла. Проте автор
через судження героїв робить невтішні висновки, що “кримінальним пирієм
поросла вся Україна” [3, 136]. Окрім того, просторова вказівка, що
Гаркуша має представництво своєї організації навіть у Німеччині,
наводить на роздуми про те, що кримінальне зло заполонило всю землю,
поступово набуваючи масштабів Всесвіту. Уподібнення Гаркуші до
біблійного Сатани, Змія (як і співвіднесеність Єви із біблійною Євою),
до міфологічного Злого духа надає образові узагальненості і виводить
його за межі локального простору, на загальнолюдський рівень. Таким
чином, світ зла (який у романі сконцентровано в образі Гаркуші) набуває
глобального виміру. А Роман Гаркуша постає лише малою піщинкою цього
світу, мікрокосмом вписаним у макрокосм, типовим образом у типових
обставинах. Він гине, але залишається чимало йому подібних. Тому
“відчуття небезпеки самого явища <...> мафії, кримінального світу не
знято” [5, 115].

Світ криміналу в художній інтерпретації В. Дрозда в романі “Злий дух. Із
житієм” співвіднесений зі світом зла, що відзначається багатовимірністю:
це й внутрішній світ окремої людини, і її зовнішній світ у всіх
взаємозв’язках, і цілий Всесвіт. Він зображується таким, у якому панують
свої закони і правила, домінуючими серед яких є влада сили і грошей.
Ключовою фігурою у зображенні кримінального світу і своєрідним центром,
що поєднує всі його виміри є образ Романа Гаркуші як носія зла. Твір
звернений до сучасників і спонукає до роздумів над сенсом людського
життя.

Література

Антофійчук В.І. Євангельські образи в українській літературі ХХ
століття. – Чернівці: Рута, 2000. – 336 с.

Бердяев Н.А. О назначении человека. – М.: Республика, 1993. – 383 с.

Дрозд В. Злий дух. Із житієм; Пришестя: Романи. – К.: Український
письменник, 1999. – 311 с.

Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. / За
ред.В.Г.Дончика. Кн.2., Ч.2.: 1960-1990 роки. – К.: Либідь, 1995. – 512
с.

Яшина Л. Проза Володимира Дрозда: міфопоетичний дискурс: Монографія. –
Д.: ООО “БАЛАНС-КЛУБ, 2003. – 176 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020